Рок-альтернатива

Лікарі гламурних вакханалій

Сучасна рок-альтернатива прийшла до нас не за допомогою радіо і телеканалів, а всупереч їм

Це напрямок, представники якого не завжди вкладаються у чітко детерміновані стильові рамки, найчастіше – зовсім не дбають про збереження чистоти стилю через власну егоцентричну харизматичність, через інтуїтивний спротив закостенілим стандартам, яких в нашій сучасній культурі, щиро кажучи, є чимало. На відміну від попси, у нас альтернативне мистецтво не є соціальним замовленням. Мільйонів шанувальників рок-альтернативи в нашій країні, на відміну від західної, ми не бачимо. Їх, насправді, і бути не може, адже наші мас-медіа у масі своїй підтримують виключно естрадно-попсові стандарти, легітимізують дише окремі колективи-явища з кола поп-рок-мейнстріму. Будь-яка музика, що претендує вийти за рамки банальної буденщини або активно експериментує із смислами і формами, не має жодних шансів на офіціозну медійну підтримку. Навіть "В.В.", граючи цілком лояльний рок-мейнстрім, тривалий час не мали "зеленої вулиці" у вітчизняних ефірах, орієнтованих, хоч як би дико це звучало, або на нафталінову естраду радянського зразку, або на табірний фольклор, або на неоковирну московську попсу. У країні, де ФМ-станції плентаються позаду пострадянської ментальності, для прогресивних артистів залишається лише Інтернет. Музична політика і державних і приватних мас-медіа в Україні перебуває у стані розважально-гламурної прострації і це, погодьтеся, вже діагноз. Діагноз для психічно-хворого суспільства... Однак санітарами і лікарями гламурної вакханалії якраз і є групи рок-альтернативної орієнтації. Сучасна рок-альтернатива прийшла до нас не за допомогою радіо і телеканалів, а всупереч їм. Не дивно, що творчість адептів альтернативи – то суцільний анти-офіціоз, активні вияви внутрішньої свободи, ціновані передусім не масами, а такими ж індивідумами.

Класики і послідовники

Одним з перших і найяскравіших адептів альтернативи була київська команда "Колезький асесор" на чолі із справжнім алхіміком звуку Василем Гайденком. Група плідно працювала на зламі 80-90-х років і в їхній музиці незвичайним було усе – від екзотичних звукових конструкцій і текстового гротеску до неймовірних сценічних лахів, включно з піжамами... Василь Гайденко, Гліб Кутузов, Сашко Кієвцев, Олексій Ринденко – усі випускники київського Політеху, де в середині 80-х буяла "рок-революція" і студентські групи виникали і розпадалися десятками. Найперспективнішими були "асесори", які дебютували у розпеченій атмосфері фестивалю "Рок-діалог" навесні 88-го. Тоді ж стали учасниками так званої "Рок-артілі", яка входила до творчого об’єднання "Експеримент", де вже діяли "В.В", та "Раббота Хо", а пізніше й "Ер.Джаз".

"Рок-артіль" була своєрідним антиподом металево-хардроковій тусовці рок-клуба "Кузня". І справді – ті групи активно концертували містами Радянського Союзу, а головною "родзинкою" будь-яких шоу, поряд з "В.В." стали й "асесори". На відміну від колег по цеху, "Колезький асесор" наплодив безліч альбомів – найвідоміші з них "Дитячий альбом", "Активні шамани", "Ліга повсталих інтернованих дітей" та "Капітуляція". Деякі з них були перевидані на початку "нульових". "Асесори" від початку йшли у авангарді альтернативної течії, виглядали "білою вороною" і незмінно викликали культурний шок внаслідок специфічних звукових експериментів, чудернацьких текстів у дусі Хамса і сценічних "вибриків". Гайденко і компанія звучали у межах від сюрреалістичного арт-року до пост-панківської психоделії. З точки зору музично-образного мислення та зосередження усіляких новацій, вони не знали собі рівних. "Крепдешин машин", "Цар звірів – бидло", "Друга симфонія", "Фея у блакитному" та інші знакові речі можна знайти на збірці, виданій лейблом "М. Гоголь" у 2001-му. Самобутній музично-сценічний імідж з точним відбитком темпераменту, уподобань, тонкої і не дуже іронії, оригінальним композиційним мисленням лідера групи Василя Гайденка увійшли у віртуальний міфологічний пантеон київського року.

Близькими за духом, братами по крові були харківські "Казма-Казма" та "Альфонс де Монфруа". Засновники "Казми-Казми" Євген Ходош і Олексій Сова мали академічну освіту, але грали рок-н-рол і мріяли поєднати усе в одне ціле. До цього слід додати неодмінний театральний маскарад... "Альфонс де Монфруа" захоплювався проторенесансною культурою Франції, використовував автентичні тексти, аксесуари і костюми тієї доби в контексті сучасної рок-сцени. Сьогодні у Харкові діють не менш цікаві команди "Чайка", які грають виразний симбіоз фанку і альтернативи та експериментально-рафінований "ЛЮК" з його різноманітними, але дуже витонченими звуковими коктейлями, поціновувачів яких вже є багато і за межами країни.

Чернігівсько-київська "Фоа-Хока" - а це екзотичний фрукт типу манго, додавали до свого електронного вінегрету гострі, радикального змісту мелодекламації, що підбурювали спокійно-лаунжевий супровід. Дмитро Кіровський, Влад Діхтяренко та Іван Москаленко використовували шумові і ритмічні інструменти і додавали спеції – психоделічні мотиви, жменьку техно і фольку. Перші альбоми "Фоа-Хоки" - "Невідомість", "Музика без хазяїна", видані польським лейб лом "Кока рекордз"- то була чиста і безкомпромісна електронна альтернатива з парадоксальними текстами. "Фоа-Хока" мала цілком успішні виступи в Польщі, Німеччині і в Росії. Відроджена на початку нульових група видала нігілістично-стьобовий альбом "Індпошив", що являв, за словами Куровського, "модерністський реквієм за споживацьким суспільством".

Фантомно-химерне явище на ймення "Всяк Випадок", яке очолювали басист Олег Путятін та гітарист-вокаліст Джек Фрост, відзначився у 90-ті яскравими ексцентричними і явно абсурдистськими шоу, та кількома альбомами, що демонстрували неймовірну винахідливість у конструюванні вокально-інструментальної тканини. Джаз-рок, ейсід-джаз, психоделіка, арт-рок, авангард і фольк – це неповний перелік інгредієнтів, що їх використовував невгамовний "Всяк Випадок". А ще, звісно, напрочуд імпресіоністичні музичні образи, які візуалізовані не лише у кліпах, а й на сюрреалістичних обкладинках їхніх альбомів. Чотири диски – а це уся дискографія "Випадку", видав незалежний продюсер Олександр Лисокобилко, з ім’ям якого пов’язана творча біографія групи "Вася club". Якщо ви бачили його на якійсь клубній сцені, ви напевно збагнете, що десь його вже бачили...

Рудуватий, комунікабельний, дотепний і "свій в доску" хлопець писав не пісні, а саме дивовижні "історії з життя", які сам і пережив. Це - симбіоз напівдворових і напіврокнрольних сюжетів, посилених потужною духовою секцією, які Василь створював сотнями. Слухаючи ті пісні, виникає відчуття, що увесь той обшир сюжетів – не вигадка, а чистісінька правда. Він протягом свого життя прожив декілька життів – в одному з них у нього були жорсткі наркотики, відсидка за них. Був торгівельний флот і мандри по усіх усюдах. Свою групу Василь створив рівно через 10 років після участі у ролі барда на "Червоній Руті" у 91-му.

Дебютний альбом "Хіпан", виданий 2003-го є рекордсменом продажів до цього дня. З безлічі впливів і рефлексій він творив неповторні пісні-картинки , що передавали усю повноту буття. Слава наздоганяла його сама: варто було групі виступити у Полтаві на фестивалі "Мазепа-фест", як миттєво летіли заявки на радіо "Ваша хвиля". Василь охоче погоджувався, що група грає урбаністичний фольк, але не тільки. Два роки тому Василя не стало – він помер увісні... Чи усвідомлював він, що творив нову, цілковито незалежну альтернативну культуру? У випадку з творчістю Гонтарського буде цілком доречною аналогія з роботами іншого народного співця американця Тома Уейтса. Надзвичайно важливими для альтернативи є контексти і мотивація.

Гуцульський вимір і вибухова "Суміш"

Етнофундамент івано-франківської "Перкалаби" склали музиканти, які вже "собаку з’їли" на народній гуцульській музиці. Це цимбаліст Володимир Шотурма, трубач Сергій Шваюк, тромбоніст Орест Гудима та барабанщик Левко Скренткович. Божевільний на вигляд вокаліст Андрій "Федот" Федотов є музичним редактором радіостанції "Вежа". Удаване божевілля та суцільне башлабайство на сцені публіку захоплює впівоберта, а продумані перформанси та видовищне шоу вже її не відпускають. "Перкалаба" давно вже стала одним з брендів міжнародного етнофестивалю "Шешори", а клубні виступи завжди збирають аншлаги.

Три року тому їх відкрила для себе європейська публіка, відтоді на їхньому рахунку вже з півдесятка турів містами ЄС. Останній студійний альбом "Чидро" засвідчив зміну звучання – з карколомно-атакуючого на помірковано-рафіноване і прозоре. "Перкалаба"-досить рідкісний зразок справді креативного поєднання автентики з рок-н-ролом крізь призму альтернативної візії через посередництво багатої уяви і таланту неординарної людини – продюсера Олега Гнатіва. Між іншим, басист і вокаліст Ярема Стецик разом з "Федотом" раніше грали в жорсткому панківському проекті з нетривіальною назвою "Стратегічні сперматозоїди".

"Командам, які говорять про свою альтернативність і незаангажованість не вистачає смислового навантаження – стверджує Саша Че, або Олександр Чемеров – лідер чернігівської "Димної Суміші" - ідейно та концептуально вони нічим не відрізняються від звичайного мейн стриму. Наше розуміння альтернативи полягає у присутності мотивації, яка завжди суттєво різниться від загальноприйнятної. Плюс власне музичне начиння... І справді – "Димна Суміш" начинена усім потроху – ню-металом, хіп-хопом, психоделією, орієнтальними мотивами та вибуховою енергетикою.

Цікавою є історія появи першого альбому. У часи нескінчених концертів на великій сцені Майдану під час помаранчевої революції у багатьох команд не було шансів туди потрапити. Вони, а серед них і "Димна Суміш", грали на малій сцені поблизу Пасажу. Виступ було зафіксовано на цифрову техніку. Прослухавши запис, хлопці збагнули, що такої енергетики й драйву їм не вдавалося добитися у студії. "Ти - живий" було названо той білямайданний концерт. Поява того диску засвідчила появу нової надпотужної альтернативної групи. Виступи на авторитетній сцені польського фестивалю "Зупинка Вудсток" закріпили статус "Суміші" як однієї з найкращих наших альтернативних формацій.

Другий альбом "В країні ілюзій" вже був студійним і містив певні хіпівські ремінісценції-рефлексії, зокрема – у оформленні обкладинки та в текстах пісень. Саша Чемеров життєві сенси шукав на перехресті різних субкультур і вигадував нові інформаційні приводи для засвітки нових і важливих для нього ідей – таких як концерти на дахах багатоповерхівок.

Жіночий вимір альтернативи

Дебютний альбом молодої киівської групи "Крихітка Цахес" отримав назву "На першому місці". Йшлося не про диспозицію команди у "Табелі про ранги", а про певну систему цінностей Саші Кольцової – лідер-вокалістки, що називала себе "Каша Сальцова".

До речі – казковий персонаж Ернста Теодора Гофмана також є ані білим, ані пухнастим. Хоча для багатьох поезії професійного копірайтера Саші Кольцової є уособленням граційної пластики та втіленням жіночого світосприйняття, головні її меседжі мають значно глибший контекст – десь на рівні підсвідомості.

Нещодавно "Крихітка" позбулася свого імені, водночас найбільший флагман української альтернативи – група "Фактично самі" перейменувалася на "Карпу", вочевидь вирішивши, що прізвище лідер-вокалістки є показовішим, оскільки уособлює не лише конкретне музичне явище, а й причетність до наймоднішої літературної течії.

Карпа-літератор і Карпа-музикант... Як би її група не була б настільки відомою, як би до її прози ставилися б прихильники – сказати важко. Та чи й потрібно? Очевидним є інше – її неймовірна харизма, її свобода і окремішність. Ії поведінка, що провокує невинні скандальчики – це необхідний у шоу-бізнесі "бекграунд" для підживлення мас-медіа.

У 1997-му "Фактично самі" стали лауреатами "Червоної рути" у Харкові, граючи жорстку суміш індастріелу та трип-хопу. Ідеологи-електронщики Олег Артим і Артур Даніеля безупинно експериментували зі звуковою палітрою "Самих" і самі ж тиражували альбоми групи : "Болєзні пєвчих птіц", "Дідькова гра", "Космічний вакуум". Однак справді переломним у кар’єрі команди став перший після перейменування минулорічний диск "In жир", який одразу нарікли кібер-панковим, а концертна діяльність "Карпи" зробила її найбільш концертуючим складом країни.

Казки від "Андерсона" і жахи від "Онейроїда"

До найбільш суспільно активних альтернативників належить чернігівсько-київський склад "Андерсон", який відзначився гострою, зокрема й політичною сатирою. Лідер-вокаліст Руслан Кириленко натискає на найболючіші точки сучасного життя-буття. Це такі опуси як "Споживач", "Роздайте дітям зброю", "Ворогодруг", "Законопроект", "Олігархофрени"... Усі – з альбому "Слово зброя" 2009-го року.

На жаль, давно не тішить новими релізами дуже неординарна формація "Квадраджесіма", яку створив дипломований біофізик і гітарист Олексій Устінов. Команда грає складну, наступально-динамічну суміш фанку, джанглу, хіп-хопу і психоделіки, тобто – най модерніший різновид живої клубної музики. Іхній альбом"Cosmo" є своєрідним еталоном стилю цього безумовно талановитого проекту. Унікальне дніпропетровське тріо "І друг мій грузовик" складається з барабанщика, басиста і вокаліста, які разом утворюють справжню турбомашину і є, без сумніву, одним з хедлайнерів української альтернативи разом з "Карпою", "Квадроджесімою", "Андерсоном".

У напрямку хедлайнерської верхівки швидко рухається полтавський "Онейроїд" - плід альтернативних візій молодого лікаря-хірурга з Полтави Андрія Боркунова. Усе частіше група навідується до Києва, де нещодавно було презентовано останній альбом "Отруйні речовини", у якому кожний з 10 треків присвячено конкретному хімічному препарату, здатному як не вбити, то покалічити...

До речі: в складі "Онейроїда" працює гітаристом і клавішником Валерій Власенко – відомий музикант і лідер полтавської готикоподібної "Арахнофобії".

Унікальним явищем на альтернативній сцені є сумський дует "Хамерман знищує віруси". Електронний дует утворили вокаліст і автор текстів журналіст Володимир Пахалюк та клавішник, бек-вокаліст і лікар-кардіолог Олег Цукренко.

У 2003-му дует став лауреатом фесту "Перлини сезону", виконавши справжній хіт "Україна - це ми", де є такий приспів:- Україна - це ми, Україна-це ми, самогубців не ховають із нормальними людьми.

"Хамерман..." - рідкісний зразок пародійно-комічної анти-музики, де музичною основою слугують різноманітні штампи поп-культури усіх часів і народів. У цій грі, ясна річ, першу скрипку грають тексти – оригінальні, винахідливі, дотепні.