Метал

Тут кують метал

Багато хто пам’ятає металевий бум колосальної сили, який трапився на території колишнього СРСР наприкінці 80-х. Гігантський попит на важку екстремальну музику породив цілу армаду новоспечених хард-рокерів і металістів. Більша частина традиційних філармонійних ансамблів радянського зразку з відповідним репертуаром швидко перелицьовували стиль, "прикид" і "музон" під потреби часу. Грати справжній хард-рок професійно майже ніхто не вмів, тож країну швидко заполонила псевдо-рокова хвиля груп, які, "знявши в нуль" найтиповіші зовнішні "фішки" західної рок-сцени, активно "збували" цій модний товар по містах та селах безмежного Союзу. Паралельно країною крокували "гласность, перебудова та прискорення". До того, у ті роки набували циклопічних розмірів агітаційні тури різноманітних знахарів, чаклунів, екстрасенсів, на яких, як і на "металевій хвилі" заробляли мільйони радянських рублів різноманітні остапи Бендери... Образно кажучи, лавиноподібний процес започаткованої Горбачовим перебудови, а потім і неминучий розвал Союзу супроводжувався жахливим металевим скреготом і зойками закутих у ланцюги патлатих суб’єктів, що іменували себе "рок-зірками". Такий от "апокаліпсис по-радянськи"... Найбільш культовими у період "першої хвилі "були "Едем", "Перрон", "Ток", "Сад", "Дикий мед", "Кому вниз", "Слід", "Білий загін", "Аптека", "Галактика". Донині активно працюють лише "Сад" і "Кому вниз", які вже давно не грають хард-рок...

Усе почалося з "ЕДЕМУ"

Знаменитий київський рок-клуб "Кузня" після тривалих погоджувальних комсомольських зібрань і великої "війни нервів" було, нарешті, відкрито у 1986-му на базі Будинку культури "Більшовик". Рокери отримали концертний зал та пару репетиційних приміщень. І були дуже раді. І ніхто не заперечував, що комсомольці-куратори контролюватимуть усе – і тексти пісень, і участь, або неучасть груп у клубівських заходах. Дуже зрадів "Едем" - хлопці вже кілька років невпинно відточували майстерність у сирих жеківських підвалах, звідки їх регулярно виганяли. "Едем" якраз мав закривати першу рок-клубівську концертну акцію, а на той час мав уже репутацію найкрутішої і найдрайвовішої хеві-метал-банди. Народу, ясна річ, прибуло втричі більше, ніж уміщав зал. Під час гри "Едему" фани почали бити вікна, аби потрапити всередину. Усе закінчилося грандіозним скандалом і гнівними статтями у комсомольській пресі. Водночас, то була перша сходинка до справжньої популярності. Рудий як апельсин лідер-гітарист Юра Федоритенко, барабанщик екстра-класу Семен Римар, яскравий вокаліст Сергій Лосик та Віктор Лук’янов з громоподібним басом інтуїтивно відчували у чому полягає секрет нестримної енергії і драйву...  Дійсно – "Едем" на той час був чи не єдиною суперпрофесійною металевою групою на наших теренах. Своїми очима бачив, як на київській "балці"- неформальній рок- толкучці, де торгували і обмінювалися дисками, хтось жваво продавав бобіни з концертом "Едем".

Невипадково свої перші концерти у Києві культова тоді московська "Корозія металу" зіграла у парі з "Едемом". Взагалі, концертний альянс "Едем-Коррозія" наприкінці 80-х перманентно існував років п’ять у межах так званого "Залізного маршу", який прокочувався час від часу з півночі на південь СРСР. Ці гастролі не були безхмарними, оскільки лідер "Корозії" Сергій Троїцький-"Паук" дуже сильно – це було помітно – нервував з приводу професійного рівня "Едему", поряд з яким "Корозія"мала вигляд лялькового театру з бутафорськими труною, вурдалаками, скелетами. І поки "Паук і компанія" компенсували брак музики буфонадою і "страшилками", "Едем" усе глибше занурювався у лабіринти віртуозної гри, доводячи саунд до досконалості. Можливо, "Едем" був однією з тих команд, яка не картинно позувала поперед публікою, а насправді жила музикою і у музиці. Людиною, яка створювала і будувала саунд групи, був Богдан Кухарський – звукорежисер – живий і студійний, саундпродюсер, завдяки якому з’явилися чудові альбоми "Баласт" 87-го, "Час безумців" 88-го та "Голгофа" 89-го року. Коли невдовзі Семен Римар з батьками виїхав до США, а Юра Федоритенко до Естонії, щоби навчатися у католицькій школі, "Едем" у іншому складі проіснував недовго...

Чи існують в історії українського хард-н-хеві команди, які справді мають визнання, непорушний авторитет і чітку концепцію розвитку? На думку одразу спадає "Сад", який виник у Дніпропетровську ще у 1982-му і на самому початку шляху свідомо обрав "голодну свободу". Багато артистів зверталися до творчості Тараса Шевченка, але по–справжньому глибоке осмислення образи класика знайшли у музиці двох українських формацій – "Кому вниз" і "Сад". Якщо "Кому вниз" із громоподібним вокалом Андрія Середи надали Шевченкові готичного шарму, то лідер – вокаліст і гітарист "Саду" Сергій Решетник вклав у його поезії шал і пристрасть хард–року. Важко повірити, але "Сад" існує в рок–андеграунді вже 25 років, має багату музичну біографію і безліч живих виступів. Однак спеціальна сольна програма "Доле, де ти?", презентована наживо 16 березня 2006 року у Центральному Будинку офіцерів в Києві, має особливе значення і для групи і для української рок–музики взагалі. Передусім, аби братися за поезії генія, потрібно внутрішньо духовно визріти. Інакше – це марна справа. За словами Сергія Решетника, музика до віршів з "Кобзаря" писалася поволі і в якийсь містичний спосіб, мелодії ніби приходили згори у вигляді повністю завершених композицій. Це було схоже на благословіння. Потужний мелодійний хард–рок, який вже не один рік сповідують "садівці" – то цілком адекватна музична форма для поезій, сповнених колосальної сили драматизму і напруги. Інша річ – далеко не всі готові сприймати велич класика крізь важкого року.Насправді усе залежить від переконливості художного втілення ідей. Однією з ідей "Саду" було радикально осучаснити і актуалізувати поетичний спадок великого поета, насамперед – для молоді. І "Саду" це вдалося повною мірою.

Олександр Євтушенко. Аудіо-інтерв'ю (2009-2013 рр.)
www.youtube.com
Важкий рок, треш

Одеський феномен

Один з найяскравіших феноменів української важкої сцени – одеський металевий ренесанс 80-тих. "Провінція", "Треш-Машина", "Леді-Джейн", "Парніковий ефект", "Кратер" і "Бастіон" грали дуже своєрідно усі різновиди металу і робили це по-одеськи колоритно, розкуто і видовищно. Винятком на загальному тлі був "Кошкін Дом" – група з харизматичним лідером Максимом Ланде, який рухався уповільнено – пластично і мав низький гіпнотичний вокал. Міський рок-клуб містився на другому поверсі драматичного театру південної Пальміри і підтримував активні контакти з рок-клубами Львова, Києва, Харкова, Москви і Ленінграду. До того - одеські металісти таки давали фору будь-яким гастролерам... На жаль, відїзд до Штатів Сергія Кістерова – лідера найшановнішого у Одесі "Кратера" поклав початок розпаду "металевої сім’ї". Одна за одною зникали популярні команди, що у результаті й привело до занепаду південної рок-школи. Сумно склалася доля іншого кумира – Ігоря Данькевича, лідера групи "Бастіон", який писав чудові рок-шлягери у дусі одеського міського фольклору. Він раптово помер від серцевого нападу у 1990-му.

З тих часів щороку в Одесі відбувається фестиваль "Пікейні жилети", присвячений його пам’яті, на який збираються групи з багатьох міст колишнього Союзу. Одна з них – київський "Перрон". Олександр Потьомкін – лідер-гітарист і автор репертуару створив власну формулу такого собі брутально-бруднуватого, "ейсідісіподібного" пролетарського року – пісні "Лаврентіївна", "Рекет", "Поховальне бюро", "Невдаха"стали візитками групи на численних рок-сейшенах країни. Одним з найпопулярніших альбомів 1990-го року був альбом "Перрону" "Броненосець Потьомкін", що складався майже повністю з пісень про кохання, але у специфічно перронівському розумінні – "Пиво-блюз", "Лягай, ми будемо робити любов", "Я маю жінку", "Перша ніч"... Відтоді як басист Олександр Леусенко виїхав із сім’єю до Канади, Потьомкін працював звукорежисером поп-ансамблю "Іграшки", нині є саундпродюсером та звукорежисером.

Однією з найцікавіших формацій 80-х, як тоді говорили "Групою всесоюзного значення" була "Галактика", яку створили на руїнах філармонійного ВІА "Красниє макі" київські музиканти Всеволод Татаренко і Сергій Хмельов та фантастичний вокаліст від Бога львів’янин Слава Сінчук. Вони записали революційно-металевий як на ті часи – а це був 1985 рік, альбом під назвою "Лазарет", який у вигляді перезаписаних касет пішов собі вільно гуляти країною під назвою СРСР. "Галактика", здавши нову програму художній раді Калузької філармонії , розпочали підкорювати Палаци спорту і стадіони. Тріумфальна хода завершилася виходом у 1989-му двох дисків на фірмі "Мелодія", перетворенням "Галактики" на "Красную площадь" та від’їздом до Америки співака В’ячеслава Сінчука. Там він не без успіху працює в групі "Red rage"...

Металева солянка столиці

Після металевої істерії 80-х різкий спад інтересу до важкої музики у 90-х нагадував холодний душ. Загальна ейфорія змінилася на містечкове сектантство, коли, аби вижити, групи мали вигадувати якісь нові "фішки", намагаючись рухатися у фарватері актуальних західних трендів. Можливо, криза жанру й породила у світі мутацію хіп-хопу з металом – Україна відреагувала появою команд DAZ MACHINE , DE ШИФЕР... Серед груп, які вдавали, що грають екстремальні death, brutal, або black-metal у пам’яті затрималися "INNERCELL", "INFECTED". Команди,що з андеґраунду майже вибилися у оверграунд та більш-менш регулярно радують фанів новими релізами і концертами – це "UNERISE" та "FLYING". Коли симфо-метал почав "зростати в ціні", у Києві пішли вгору ставки таких груп як "INFERNO" і "TE DEUM", які мали в арсеналі багато клавішних і натхнення до пишних і пафосних аранжувань. В Україні мало груп, що грають якісний альтернативний метал. Схоже, АРМАДА була одним з лідерів напрямку, який є "байстрюком" усіх ефірів — телевізійних і радійних. Однак АРМАДІ вже більше 10 років, хлопці мешкають в столиці. Починаючи з 1997-го, капелла була і залишається однією з "візитівок" українських рок-імпрез. Згадаймо "Рок-екзистенцію", "Перлини сезону", "Монстри року"…

Щоразу АРМАДА демонструвала вищий клас гри, все більш «заморочену» суміш індастріелу, психоделіки і металу. У 2000-му році з'явився альбом "5+5" (Boom Records) і таке собі шаманське відео на пісню "Кока-лока". За два роки вийшов альбом "Ніжність", який вповні зафіксував усі особливості саунду цієї неординарної команди. До речі — саундпродюсером плити виступив Олег Білий, а це одразу "піднесло" рейтинг альбому. Свою роль, ясна річ, зіграв сюрреалістичний відеокліп на пісню "Ненавиджу весну", знятий Віктором Придуваловим. І пісня і кліп стали локомотивом (на деякий час) музичної продукції АРМАДИ. Психоделічні візії лірики Кадима Тарасова — лідер-вокаліста АРМАДИ найкраще — з його точки зору — прочитуються в хіп-хоповій манері співу. Взагалі нинішнє музичне обличчя групи — суміш хіп-хопу, фанку й металу. Розпускаючи свою групу "Білий загін", яка у рідному Львові та і в країні мала вже майже "зоряний статус", лідер команди Олег "Білий" Шевченко і гадки не мав, що через десять років збере її знову – цього разу в столиці і гратиме модернізоване хард- н-хеві, але у новій якості і з новим барабанщиком Владом Хмарським. Перед тим Олег добряче попрацював в якості концертного звукорежисера і директора мега-групи "ВВ", побудував на околицях Києва власну і дуже якісну студію "WHITE", де мають за честь записуватися кращі колективи. Його відновлена група так само називатиметься "WHITE", а її перший альбом – "Бий першим". Найсвіжіший хіт групи має назву "Байкер-Січ", а у кліпі на цей трек байкерську роль зіграв і Олег Скрипка. Був час, коли "CORE-FEST" був чи не єдиним представницьким форумом української метал-сцени, що гримів у "ПРОМЗОНІ" - величезному клубі поблизу метро "Більшовик". Пам’ятаю як усіх вразила авангардно-альтернативна команда "Mental Demise", що просто занурила усіх в потойбіччя – такого дрімучо-язичницького самобутнього звуку фани ще не чули... Музиканти харківської формації "Conquest", які грали цілком комерційний пауер-спід-метал, дуже подібний до "Хелоувін", пізніше розповіли, що у їхньому рідному Харкові є ще крутіша язичницько-металева банда і її варто послухати.

Харків язичницький

Чутки про те, що у нашій першій столиці живе і працює світового рівня блек-металева банда, диски якої видають найкрупніші метал-лейбли Америки і Європи циркулювали з середини 90-х... Цікаво, що живцем ніхто з фанів харківський феномен не бачили, а лише чули і підтверджують – рівень таки світовий. І справді – до кінця 90-х металева тусовка вже майже боготворила формацію на ймення "NOKTURNAL MORTUM", яка справді віртуозно грала симфо-блек-метал, у якому пануючим і наскрізним був український мелос. Про те, що хлопці ніякі не християни було ясно з першого погляду на їхній логотип, та й у своїх інтерв’ю саморобним "фензінам" лідер команди на прізвисько Князь, який габаритами і пафосністю нагадує Андрія Середу, якби у того були борода і волосся, детально доводить, що є язичником свідомим, тобто – ідейним. Чути це і в музиці. Дійсно, вони мають ділові контакти з відомими західними лейб лами, мало і рідко видають свій матеріал вдома, створили і підтримують фестиваль язичницької суб-культури під назвою "Коловрат". Серед аудіорелізів найцікавішими є "LUNAR POETRY" 96-го, "Нехристь" 2000-го та "Світогляд" 2004-го. Окремі треки вражають якоюсь первісною, могутньою енергією, особливо чіпляють п’єси "Небесне срібло Перуна", "Карпатська містерія", "Варварські мрії", "Сльози язичника", "Крук". Між іншим, є у них і суто патріотичні композиції "Україна" та "Слава героям". В інтерв’ю лідер цієї нетривіальної капели зізнається, що видає свої альбоми на заході лише тому, що сподівається коли-небудь засіяти західні землі "зерном святого українського язичництва"...

"Інша музика" грає за правилами

"Неформатною" українською музикою Влад Ляшенко зацікавився давно, але головним поштовхом займатися нею фахово стала діяльність на посаді виконавчого директора української філії міжнародного фестивалю "THE GLOBAL BATTLE OF THE BANDS" у 2004-му. Відбірковий український тур тоді отримав назву "Бути почутим", а у фінал вийшла київська група "Оркестр Янки Козир", голос і сценічна драматургія якої вразила журі і публіку. За кілька років невпинних контактів з багатьма музикантами з усієї країни Влад склав для себе правдиву картину стану, якості і перспектив музичного андеґраунду. Водночас працював арт-директором найбільшого у столиці клубу "Бінго", безперевно влаштовуючи розмаїті, але завжди концептуальні концертні програми. Паралельно займався продюсуванням двох, на його думку найбільш цікавих альтернативно-металевих команд "ТОЛ" та "АННА".

Два роки тому нарешті втілив давню мрію – відкрив видавничий лейбл "Інша музика", аби довести – передусім собі, що некомерційна не форматна музика може бути і запитаною, і конкурентноспроможньою. І це попри майже повну відсутність альтернативних мас-медіа за винятком телеканалу "Ентер". Нині видано майже двадцять релізів, частина яких розійшлася під час "Карматрештуру" львівської групи "АННА", яка об’їздила аж 20 міст країни... "АННА"- одна з найбільш концертуючих у нас "важких" команд, а її дебютник "Карма треш" став третім у каталозі "Іншої Музики". До речі: "АННА", "ПІНС", "МЕРВА" і "КАРНА" у різні роки були за крок до перемоги на конкурсі за поїздку на фінал у Лондон і принагідно позмагатися за головний Приз – 100тисяч доларів. Потрапивши до п’ятірки фіналістів, вони й запам’яталися краще за інших – "АННА" - потужним емоційним драйвом, "ПІНС" -психоделічним, орієнтально-загадковим шармом, "МЕРВА" - незбагненною сумішшю добірного ню-металу з карпатським фольком. Але поїздку до Лондона виграв "ТОЛ" і там виборов четверте місце з-поміж 50-ти груп з цілого світу...

Цікавий нюанс: харизматичний лідер-вокаліст "ТОЛ"-у на ім’я PROZOROW паралельно грає на барабанах у команді "DOLLHEADS", яка нещодавно видала дебютник, а гітарист "ТОЛУ" Сергій Любинський, відомий також як дуже вправний саундпродюсер KNOB, створив просто фантастичний за звуком і концепцією дует із співачкою на ім’я SEINE. Нещодавно дует видав перший диск "Пальне", який, на мою думку, претендує на звання найкращого релізу поточного року.