Фолк-рок, етно-фьюжн
До коренів
Найяскравіша тенденція світової сцени останніх десятиліть – це ворлд-мюзік і тотальне звернення серйозних музикантів до коренів етнічних культур... Світових прикладів багато, але показовим є те, що у контексті ворлд-мюзік наша країна не пасе задніх у Європі, кращі наші "стовпи жанру" є найкращими на усьому пост-радянському просторі. Це - факт
Нещодавно виданий "Гонор" - другий альбом кам’янець-подільської формації "Пропала грамота" засвідчив, що заявлений раніше стиль – так званий "подільський фундаменталізм" остаточно визрів у гримучу суміш фанку, бугі, психоделії та корінного подільського мелосу у супроводі самобутнього діалекту того краю. Земляків і друзів "грамотіїв" - вінницький "Очеретяний кіт" відрізняє та ж подільська приналежність, яку вони не лише усвідомлюють, а й скрізь популяризують.
Суржик, кітч, вплив міської романсової культури 19-20-го століть, тобто слобідську міщанську культуру, що існувала на межі села і міста яскраво втілила у дебютному альбомі "Олено, не плач" модна київська формація "Сонцекльош". Таким чином було відкрито ще одну цікаву нішу традиційної, але не любої фахівцям субкультури. Останні 7-8 років диференціація стилів етно-року відбувається лавиноподібно, постійно хтось дивує новими різновидами безмежної як океан культури народу. Напевно , професійні фольклористи були б шоковані, почувши тріо "Чур", яке спокійно поєднує інфернальний блек-метал з чистою, як сльоза, автентикою у виконанні справжнього її носія – жіночки з натурального українського села...
Подібного ефекту добився й Олександр Положинський, коли зробив спільну концертну програму з тріо "Гуляй-Город", поєднавши автентику з зубодробильним хіп-хопом "Тартака" Неординарних прикладів сплаву нібито взаємовиключних культур нараховуємо вже десятки, якщо не сотні... Словом, сьогодні креативний потенціал фольк-року та етно-ф’южн насправді є колосальним і невичерпним. А починалося усе так.
Усе починалося з "Древа"
На початку 60-х студент київського Держуніверситету Олександр Авагян ріс у російськомовному середовищі, писав вірші російською, але одного разу почув "Веснянку" – молодіжний вокальний ансамбль, який співав народні пісні, привезені самими учасниками з фольклорних експедицій. Вражений Авагян розпочав їздити разом з "Веснянкою" українськими селами у пошуках пісенних шедеврів. Почуте там перевернуло його свідомість і він почав творити пісні у "народному дусі". За назвою однієї з пісень Олександр утворив групу "Марія-Оранта". Солістом став Валерій Вітер, той самий, який пізніше співатиме у знаменитій "Кобзі". Коли Авагян і друзі записали пісні для "УТ-1", чиновники від культури заборонили їм вживати назву "Марія-Оранта" з огляду на тодішню боротьбу з "релігійною пропагандою". Хлопці перейменувалися в "Березень", але репресії продовжувалися. Тим не менше за короткий термін існування колективу було створено десятка два справжніх шедеврів у стилістиці "фольк-біт", що їх нині Валерій Вітер прагне переспівати по-новому. Основою репертуару "Кобзи" 70-х і 80-х були автентичні народні пісні, які у поєднанні з тогочасними естрадними стандартами стали своєрідним еталоном звучання для ВІА – вокально-інструментальних ансамблів. Феномен саме українських ВІА полягав у тому, що базовим для них залишався фольклор, не дивлячись на модні тоді джазову або естрадну "упаковки".
По своєму модернізував народний мелос прекрасний ансамбль "Еней". Наприкінці 60-х група була справжнім сузір’ям талантів, це – Тарас Петриненко, Кирило Стеценко, Геннадій Татарченко, Руслан Горобець. Це був дійсно моторний біг-біт, щедро уквітчаний народним мелосом та бітловськими інтонаціями. Згодом над "Енеєм", як групою принципово україномовною, навис "дамоклів меч" боротьби з "буржуазним націоналізмом". Власні тексти і музику учасників ансамблю – не членів "Спілки письменників" - у Держтелерадіо перестали навіть розглядати – надійшла негласна вказівка забороняти усе, що має хоча б присмак рок-музики. У такий спосіб радянська влада "перекрила кисень" на шляху розвитку самобутніх українських брендів, які нині визначаємо як фольк-рок та етно-ф’южн. Новий етнорух в Україні виник з появою ансамблю "Древо", заснованому у 1979-му етномузикологом Євгеном Єфремовим разом з іншими фахівцями-дослідниками народної культури. Саме "Древо" продемонструвало світові традиційну селянську музику України як повноцінне мистецьке явище. Цілком виправдуючи свою назву,"Древо" дало життя групам "Гуртоправці" та "Володар", які усвою чергу, доклалися до появи молодіжних фолькових формацій. Сьогодні в усіх "столицях" наших областей діють дослідницькі, подібні до "Древа" колективи – "Муравський Шлях" у Харкові, "Серпанок" у Сумах, "Гуляй город" у Кіровограді, "Гілка" у Херсоні, "Коралі" у Львові та багато інших.
У 1989-му на запрошення Товариства українців Польщі до Варшави завітала молода, але вже популярна у Києві пост-панківська "турбо-машина" на ймення "Воплі Відоплясова". Зірвавши дах усім присутнім своїм шаленим драйвом, "ВВ" на після концертній вечірці від організаторів затягнули народних пісень і переспівали геть усе, що могли згадати на той момент. Польські українці були в захваті вже вдруге. Згодом Олег Скрипка зауважив сам собі, що та імпровізована забава цілком може "мати місце" і на їхніх великих концертах... Відтоді "ВВ" регулярно включали віночки народних пісень у "плей-листи" концертних виступів, які користувалися незмінним успіхом. Знамениті вечорниці та Етно-дискотеки з діджеєм О’Скрипкою, нові маленькі і великі імпрези – то усе буде пізніше, а у грудні 1997-го на сцену вперше вивів свою нову групу "Мандри" співак і гітарист Сергій Фоменко – в миру Фома. Тоді публіка сприйняла їх як пародію на "ВВ" через наявність у них... колоритного акордеону. Далі усе було добре – визнання, популярність, диски, концертні тури...
Оцінені "там", недооцінені "тут"
У 1997-му на фестивалі "Червона Рута" яскраво засвітилася зірочка на ім’я Катя Чілі. Перше, що вражало, це була виразна індивідуальність без звичного для поп-культури егоцентризму. Вони повністю розчинялася у ритуалі своїх улюблених "русалчиних пісень". На її думку, якраз русалчин дух і зав’язував в один мотузочок минуле, сьогодення і майбутнє. Катя Чілі вважає, що пропорційно до знищення природи людиною, русалки все гостріше страждають і навіть божеволіють... Своє над завдання Катя вбачала у розкодуванні людини, яка є гвинтиком техногенної цивілізації. Вона впливає шляхом звукового навіювання на ті чакри, які об’єднують людину з Всесвітом, з природою. Звільнена людина, за її переконанням, почне розуміти світ, почне розуміти свою роль у ньому, буде не існувати, а повноцінно жити. В усіх трьох альбомах Катя Чілі використовувала матеріал, який сама зібрала в етнографічних експедиціях на Полтавщині, у Поліссі. Любить підкреслювати, що займається не переробками народних пісень, а саме оживленням фольклору у його автохтонно-первісному звучанні.
У 1998-му музику київської групи "Актус" після виступів у клубах Берліна, німецька критика визначила як "карпатен ска". Через пару років хлопці різко змінили стиль і назву. І недаремно. За два роки "Гайдамаки" у Європі закономірно отримали статус однієї з кращих ворлд-мюзік-формацій. Альбоми "Гайдамаків" чудово продаються у країнах Європи, а самі вони є бажаними гостями найбільших імпрез. На початку 2009-го у Сербії відбувався один з найпрестижніших Етно-форумів – фестиваль Горана Бреговича, на який учасників він запрошує сам. Зі Східної Європи гостей було двоє – "Здоб ші здуб" і "Гайдамаки". На думку метра – це "найкращі східняки". Так само вважає і лідер культової польської формації "VOO-VOO" Войцех Ваглевський, який нашим хлопцям не тільки запропонував спільний концертний тур у Польщі, але й запис спільного альбому, що й було з великим успіхом втілено у життя. Сьогодні той диск – у першій п’ятірці найкращих аудіо-релізів країни. Водночас, виданий у Європі останній альбом групи "Кобзар" дуже добре продається там, де "Гайдамаки" гастролювали, а бували вони з концертами майже скрізь... До речі, коли у західній пресі групу називають "амбасадорами сучасної української культури" - це ніяке не перебільшення, це просто реальний рівень запитаності музики "Гайдамак" у країнах Європи. Про це також свідчить той факт, що вперше в історії знаменитого угорського фестивалю "Сігет" команда з колишнього "совка"грає на головній сцені – в одній компанії зі світовими зірками.
У 2000-х свій зоряний час у Лондоні пережила київська формація "Дахабраха" зі своїми самобутніми сакрально-містичними виставами, на які табунами йшли перебірливі британські поціновувачі "ворлд-мюзік". Останній альбом "Дахабрахи" під назвою "На межі" підтверджує той факт, що формація у річищі "сакральної психоделіки"є номером один і не лише в нашій країні. Хто їх чув – зрозуміє... Офіційний сайт DakhaBrakha
Етно-ска-панкова івано-франківська "Перкалаба" нині у чомусь повторює західний прорив "Гайдамаків", відігравши півдюжини концертних турів у Німеччині та в інших країнах. Альбом "Чидро", презентований у Німеччині, вже пробився у першу німецьку двадцятку найкращих у жанрі "ворлд мюзік".
Внаслідок виступів у Канаді своїх палких прихильників набула львівська група "Бурдон", що уособлює класичну доктрину ворлд-мюзік, коли в одній програмі переплітається сила-силенна мотивів з різних культур, а кожен музикант виступає як унікальний виконавець та фахівець-дослідник.
Реставрацією автентичного звучання музики Давньої Русі всерйоз переймається київський гурт "Воанергес" – "Сини грому" з давньогрецької. Видано два блискучих альбоми – "Златі врата" та "Гай Да Маки", а у Португалії на міжнародному ворлд-мюзік-фестивалі групу визнали найбільшою подією імпрези.
Перше визнання у Європі отримали молоді групи "Атмасфера" і "ДримбаДаДзига". Перша завдяки переосмисленню індуських музичних традицій, а друга – завдяки добірному фанку та глибоко оригінальному жіночому вокалу
Одні з перших, хто відкрив магію і чарівність ворлд-мюзік-звучання – група "Сестри Тельнюк". По-справжьому цей елітарний проект було оцінено у Америці та Канаді. Країна "білочок" і "сердючок", як завжди, проспала... Різноманітні проекти "Сестер..." мають найвищу якість, зокрема – музично-драматичні вистави. Отримали свого слухача й команди, які меншою мірою модернізують своє звучання відносно первісної основи.
"Полікарп" і "Тарута" беруть за душу неабиякою віртуозністю гри, соковитістю матеріалу. Недаремно засновник "Полікарпа" Валерій Гладунець довго співав у "Божичах". Культовою фігурою був і залишається Тарас Компаніченко – співак і бандурист, який делікатно модернізує аристократичний репертуар доби Івана Мазепи.
"Ворлд мюзік" – Україна і Світ
Вищезгадані команди здали "іспит на зрілість" перед найбільш не заангажованою публікою – західною. Там вони отримали високі оцінки. А вдома...
Вдома, на жаль, немає системи культурних координат у вигляді сучасних і не зациклених на попсі мас-медіа, які б могли виокремлювати найцінніші духовно-музичні явища з потоку шоу-бізнесових новин, популяризувати їх, піднімаючи свій власний рівень і рівень слухацької аудиторії. Нині реально наші мас-медіа хворіють, вибачте, совковою хворобою тотального невігластва, а головним клієнтом у них і надалі залишається вульгарна попса. Щоправда, тішить той факт, що прогресивно-мисляча частина соціуму черпає інформацію з Інтернет-мережі, де, власне, перебуває значна кількість творчого доробку українських музикантів, що віднайшли себе у прекрасній стихії фольк-року і етно-ф’южн.
Найяскравіша тенденція світової сцени останніх десятиліть – це ворлд-мюзік і тотальне звернення серйозних музикантів до коренів етнічних культур. Невипадкова поява балканського феномену Горана Бреговича, що майстерно перевів сербсько-циганський фольк у рок-площину. Невипадкова цілеспрямована діяльність геніального Пітера Гебріела – він розкопує древні аборигенські культури Африки, Південної Америки та Австралії. Експерименти з традиційною музикою Марокко екс-фронтмена легендарних "Лед Зеппелін" Роберта Планта надали нового дихання власній творчості цього рок-велетня. Світових прикладів багато, але показовим є те, що у контексті ворлд-мюзік наша країна не пасе задніх у Європі, кращі наші "стовпи жанру" є найкращими на усьому пост-радянському просторі. Це - факт.
На євро – ринок західний шоу – бізнес експортує групи екстра–класу. Це – "Гайдамаки", "Перкалаба", "Піккардійська терція", "Бурдон", "Мен саунд", "Дахабраха", "ДримбаДаДзига", "Воанергес" та інші. Такі команди як "Гуцул Каліпсо", "Стелсі", "Очеретяний кіт", "Пропала грамота" та багато інших – вже на порозі... Важливо усвідомити, що найкращі зразки українського Етно-року нині є цілком конвертованими в умовах прагматичного Заходу, який шукає нових дискурсів – ментальних і музичних... Водночас Україні сильно заважає комплекс неповноцінності і меншовартості, наша містечковість і обмеженість, яку культивують так звані "національні" телеканали та ФМ-радіостанції.
Частково рятують ситуацію численні Етно-рокові імпрези, частина яких – "Країна мрій", "Шешори", "АРТ-Поле", "Етноеволюція" здобули міжнародне визнання, добру репутацію і стали відомими брендами. Нині грати етно – не просто модно. Грати Етно – найприродніший спосіб віднайти власну ідентичність у бурхл
ивому світі і здобути там своє належне і законне місце. Місце під сонцем.
