Поп-рок мейнстрім

Модулі мейнстріму

Поп-рок-мейнстрім дивує різнобарв’ям і є найчисельнішим музичним легіоном країни

Якось у 2003-му представництво європейського офісу IFPI, а це – головний арбітр фонографічної промисловості ЄС звернулося до шефа столичної аудіо компанії "Лавіна мюзік" Едуарда Кліма з проханням надати інформацію про обсяги продажів альбомів з каталогу компанії. З’ясувалося, що лідером продажів є альбом "Суперсиметрія" групи "Океан Ельзи", який через місяць після виходу було продано у кількості 100 тисяч примірників. За європейськими мірками такий результат виходить на позначку "платиновий"... Наприкінці літа 2007-го у Севастополі "Океан Ельзи" завершив великий промоційний тур, присвячений виходу альбому "Міра", що охопив 30 найбільших міст країни, а загалом концерти відвідали 120 тисяч прихильників. Лише два концерти у столичному Палаці спорту на початку і наприкінці туру зібрали близько 30 тисяч людей. "Міра" продовжила стильову лінію поєднання поп-рок- мейнстріму з оркестром струнних, тексти Вакарчука стали глибшими, а самий диск було присвячено пам’яті саундпродюсера "океанців" Сергія Товстолузького. Було і пояснення наскрізної ідеї диску у вигляді цитати з Біблійної книги Соломона: - Але Ти все упорядкував мірою, числом і вагою... А ще матеріал альбому позначено внутрішнім переходом Славка від юнацького максималізму до зрілості, адже майже усі твори – спроби переоцінки цінностей. Було видно – він переходить невидимий рубікон і вже не буде таким, яким його звикли бачити. Чотири року тому Вакарчук став одним з героїв Майдану, чиї фото, де чіпляє гвоздички на щити омоновців, облетіли світ. Потрапивши у Верховну Раду в якості наймолодшого депутата, його еволюція як революціонера-романтика, була швидко перекреслена приземленою дійсністю і співак знову перетворився на фізика за освітою та музиканта за покликанням. Він прагнув змін, тож їхнім символом став сольний проект "Вночі" за участю джазових та академічних музикантів. Технологічно, у сенсі розкрути, усе виглядало як завжди – піар-акції, промо-тури... Першим "технологом", власне креативним продюсером групи був Віталій Клімов, який у 1997-му запросив хлопців розігрівати свою групу "Табула раса" і відтоді вже займався справами "львівського молодняку". Щоправда, на самому початку "хрещеним батьком" виступив Василь Щербань – шеф маленького київського лейблу "Гарба", який видав перший міні-альбом "Океану Ельзи" під назвою "Будинок зі скла". До створення "океанського" феномену доклала, ясна річ, руки піар-агенція "КЕЙ-комунікейшн" та інші. До речі: такого професійно-добротного менеджменту, як в "Океанів", тоді ще не було в жодної з українських команд...

Претенденти на трон

Тож у 2009-му сяюча вершина, де мешкали фаворити долі, тимчасово виявилася вільною, адже Вакарчук лише розпочав сольне плавання. Реальний шанс оволодіти нею посміхнувся найближчим конкурентам – групам "Мед хедз", "Мотор'ролла", "Дезл дрімз", "Друга ріка", "Скай" та іншим. Шкіряно-котонової рокабілової юності у тому, що вони роблять зараз, майже не залишилося у "Мед хедз". Натомість, у мейнстрімовий контекст хлопці дедалі активніше вплітають Етно-елементи, ска-панк, та усіляку екзотику. Усі хіти "Божевільних голів", до цього часу видані компанією "Компмюзік", вражають простотою та доступністю в кращому розумінні цього слова і зроблені так, аби кожен, за бажання, міг це підібрати на гітарі...

"Мотор'ролла" починала з суворого гранджу і протестної лірики, але, як у випадку з "головами", усе це поступово було замінено на мелодійний поп-рок-мейстрім, прихильників якого у нас – море. Отже, цілком продуманий крок для професійної команди, яка чесно воює за свій "електорат".

Узявши на озброєння гострі рифи у дусі рок-канонів а ля "Айрон мейден", "київська "Тінь сонця" змішала це із звуками бандури та вперто розробляє жилу "козак-року", апелюючи до Дикого поля , Матері-Руси та інших національних архетипів. Однак армія їхніх шанувальників ніяк не дочекається третього релізу...

"DAZZLE DREAMS", що означає "Сліпучі мрії", утворили двоє старих приятелів – композитор та аранжувальник Дмитро Ципердюк та Шура Гера – екс-Скрябін, а нині-клавішник "Другої ріки". Комерційно-привабливий симбіоз електронної танцювальної музики з цитатами зі світової автентики, зокрема – чеської, індійської, тибетської створюють дивовижне звукове тло, яке прикрашають розмаїтими візуальними спец ефектами.

На жаль, не можемо всерйоз розглядати кандидатство "Естетік едюкейшн", яку полюбляють у модних київських тусовках. Справді стильно, модно і психоделічно і альтернативно, але співати англійськю в Україні – це зовсім не те, щоб те ж саме робити у Німеччині, чи у Швейцарії...

Екс-океанець Павло Гудімов – музикант-галерист, який видав кілька альбомів одноіменного власного проекту, вперто добивається розуміння з боку публіки і, здається, вже за крок до цього.

Симпатичний набір шляхетних, інколи драйвових балад та по-людськи теплих пісень-сповідей "НеДілі" надають авторові великих шансів, однак надмірна камерність тримають хітовий, у принципі, матеріал у штучному "гетто людяності", куди його загнало нинішнє цинічно-прагматичне суспільство.

Оптимізм, здоровий глузд , гумор та схильність до сценічної ексцентрики одеситів "Нумер 482", мали б вивести їх на "битий шлях" серйозного шоу-бізу, але, видно,забракло свіжих ідей або ресурсів.

Назва фонографічного дебюту "Таліти Кум" "Іноземці" влучно передавала внутрішній клімат тієї роботи, адже фронт-леді Юлія Міщенко, будучи львів’янкою, у столиці почувалася некомфортно Тендітна дівчина, яка світилася інтелігентністю, гострим розумом та розкутістю, запропонувала епатажний матеріал на теми гомофобії, що і викликало скандал у медіа... От би продовжити, але вона зупинилася.

Як бачимо – претендентів на трон багато, однак найближче до "хлібного місця" стоять житомирський гурт "Друга ріка" та тернопільський "Скай". Нещодавно перші видали дводискову збірку з аудіо та відео-хітами за десять років існування, кожен з яких звучав у різних ефірах безліч разів, що свідчить про реальну запитаність групи у слухача. Лідер-вокаліст Валерій Харчишин, як автор лірики та Олександр Барановський – як автор музики точно знають, що українська душа – найсентиментальніша в світі. Тому й пісні такі... Можливо, це жарт долі, що "Друга ріка" була завжди другою після "Океану". "Скай" не менш романтичні за "Ріку", хоча й мають трохи інший дискурс впливу на аудиторію. Іхній другий альбом "Планета" вже ніби вивів компанію Олега Собчука у "вищу лігу", але ж на злеті не можна робити таку довгу паузу між релізами... Помилок також не варто робити. Ну от хоча би миготіти у телевізорі в якості "тла" для рекламних джинглів. Зрештою це може знецінити тебе як блискучого автора оригінальних треків в очах мільйонів. Або "розмінюватися на мідяки" в гламурних ток-шоу, знаючи, що твої пісні розповідають значно цікавіші історії. Або, як Собчук і компанія, брати участь у сумнівних турах на підтримку того ж Московського патріархату, що останні 200 років розглядає Україну виключно як територію, звідки можна викачувати мільйонні прибутки. Звісно, це не так принизливо для країни, як, скажімо, демонстративні танці мадам Могилевської з Кучмою, якого країна ледь здихалася... Але все ж таки.

Здається остаточно перестали бути "ньюзмейкерами" поп-рокові монстри "Грін Грей" і "Табула раса". Перші мало не щороку пропонували нові стильові версії власної музики, потім з головою пірнули у "сайд-проекти".

"Табула" після "Квіткових календарів" - останнього альбому з початку "нульових" нині видаватимуть свіжий матеріал, а поки що лідер-вокаліст Олег Лапоногов затягує до себе у машину дружбанів-музикантів і дає послухати ті треки...

Класичний "уламок руського року" група "Брати Карамазови" зрідка дає концерти у клубах і їздить у благодійні тури разом з Юрієм Шевчуком.

Сиві патріархи

Творча доля Тараса Петриненко є однаково драматичною і типовою для колишніх "радянських" артистів. Наприкінці 60-х він розпочинав у молодіжному ансамблі консерваторських студентів. Гоніння на "Еней" розпочалися під час "празької весни", коли радянські танки давили перші паростки свободи у Чехословаччині. Спочатку заборонили пісні на слова Антонича, Олеся та Симоненка, потім – у буржуазному націоналізмі... Розганяли "Еней", який вже став кумиром молоді, також по-радянськи – брутально і швидко. Розмовляти, а не те, що співати українською було небезпечно – КДБ одразу "шило справу". Під час антиукраїнської істерії, організованої "товаришем" Щербицьким, коли в країні нищили усе українське, Тарас подався в Росію, де створив кілька філармонійних ансамблів, писав і співав, ясна річ, російською і вивів у мега-зірки ВІА "Красные Маки". По поверненні додому написав найбільший після івасюківської "Червоної Рути" хіт "Україна", який ледь не став гімном держави. "Ми не закінчили розмову" - так Тарас назвав сольний концерт своєї групи "Гроно" у Палаці "Україна", який присвятив 30-ти-ліття творчої діяльності. Творча харизма Петриненко завжди складалася з двох половинок – ліричної і бунтарської, і обидві були однаково переконливі. "Колись мандрівний філософ Григорій Сковорода запрошував у Сад ангельських пісень – іронізував він зі сцени – а я – у Світ моїх не розкручених пісень..." Поп-рокові шлягери "Грона" мають найвищу якість, а Петриненко за вишуканий мелодизм вважають істинним патріархом поп-рокової сцени.

У 80-ті українська служба "Радіо Свобода" мало не щодня крутило чудові пісні "Гей, Україно", "Наш прапор", не називаючи авторів. Лише з настанням незалежності ці та інші треки стали звичними і для нашого радіо-простору. То був "Опальний принц" зі Львова, яку створили два брати: Ростислав і Юрій Штині. Видавши усього два альбоми, "Опальний принц" досить відчутно вплинув на формування поп-рокової сцени. Свій, і також яскравий слід лишив і "Loony Pelen" - група молодшого брата Юрка Штиня, яка запровадила новіший дискурс модерного поп-року.

"Анна-Марія" - класичний зразок поп-року 80-тих, водночас – Альма-матер Віктора Павлика. Розпочавши як акомпануючий склад Іво Бобула, "Анна-Марія" пізніше, у 1993-му , вже як самостійна одиниця, здобула перемогу на "Червоній Руті" та очолила усі тодішні хіт-паради з піснями "Ти подобаєшся мені", "Квіти для тебе", "Не кажи прощай". У 1995-му – у самий розпал в країні бандитизму й рекету, Павлік відбув на заробітки у Туреччину. Повернувся з набором турецьких "фішок", які згодом встигли усім набриднути. Воно б нічого, але Віктор став співаком і прихожанином так званої "церкви" тривіального маніпулятора свідомістю з далекої Нігерії та, на жаль, розгубив цікавий колись креативний потенціал...

Усі одинадцять альбомів Марії Бурмаки є наочною ілюстрацією зростання співачки – від першої "Червоної Рути", яка належно пошанувала цікаву бардессу з Харкова аж до найрозумнішої та дуже своєрідної Діви поп-рок-мейнстріму. Марія Бурмака – автор десятків глибоких за змістом та легких за виконанням хітів. Свій, не бо-зна який вокальний діапазон, Марія використовує з максимальним ефектом для створення абсолютно адекватних образів – зовні ніжно-жіночих, а внутрішньо – драматично-напружених. Але парадокс – коли слухаєш її у варіанті "я і гітара", ті балади проймають глибше, ніж те ж саме, але розкішно аранжоване..

Від панку до гламуру і... назад?

Багатоликий і всеїдний "демон" на ім’я Кузьма пройшов, здається, усі кола пекла, обпікався, мучився, зрештою – публічно каявся... Останнім разом – у пісні "Кинули", присвяченій, судячи з контексту, і біло-голубим і помаранчевим. Висновок – все одно "кинуть усіх". Висновок номер два – "винні усі, але не я..." Ювілейний десятий альбом "Скрябіна" під назвою "Натура", що вийшов 2003-го, був переломним для формації, адже пішли справжні концептуалісти-електронники Шура Гера та Ростик Домішевський, а їхнє місце зайняли живі гітаристи, тому що Кузьма заявив, що "валитиме" рок-н-рол... Натомість виявилося, що "Натура" - це дюжина любовних пригод і не надто цнотлива лексика. Кузьма ніби занурюється у власне лібідо і виловлює звідти то "Червоні колготки", то "Дівчину-Кончіту", то "Одну вдома". Музично цей "переломний" альбом побудовано на м’якому гітарному саунді, пісні акуратно "причесані", від музичного хуліганства не лишилося й сліду. Однак те, що він є справжній панк в усьому тому шоу-бізі, Кузьма довів дуже скоро, заснувавши разом з другом – відомим звукорежисером Володимиром Бебешком пародійно-танцювальний проект "Поющие трусы" та видавши альбом "Гламур", який по суті мав би називатися "Антигламур". Не можу уявити собі Кузьму таким от слухняним пай-хлопчиком, що співає попсову маячню. Хоч за ним і тягнеться цілий шлейф усякого-різного теле-мотлоху,він в душі рокер-гострослов і вічний бунтар.

Львівська аура

Як не пригадати чудернацьку карнавальну атмосферу Львова наприкінці 80-тих, коли на повний зріст заявило про себе поетичне угрупування "Бу-Ба-Бу", Віктор Морозов з Театром пісні "Не журись", арт-рокова формація "Клуб шанувальників чаю", авангардові "999" та багато інших. Грошей не було ні в кого, але було жагуче бажання творити. Ось у такому богемному бульйоні народився "Мертвий півень", який легко вписувався у театрально-поетично-мистецькі тусовки, звідки завжди виходив з новим букетом ідей. Міцна дружба з поетами збагачувала "півнів", які перетворилися на найбільш літературно- заангажовану групу. Свій останній альбом Барбара і Чайка назвали "Made in UA", що насправді означає "Зроблено Юрієм Андруховичем".
У 1989-му студент львівської консерваторії по класу альта Тарас Чубай був наймолодшим бардом у Театрі "Не журись". За два роки на фестивальну сцену "Червоної Рути" він вивів добре зіграну групу, названу так за однією з поезій свого батька-дисидента Григорія Чубая "Плач Єремії", яка здобула лауреатство. Багатий і сильний, з драматичними фарбами голос Чубая завжди був головним стрижнем композицій "Плачу..." До речі, коли у 2003-му група презентувала альбом "Свіло і сповідь", зроблений повністю на поезії батька, хлопці перебували на вищому злеті справжньої, а не "намальованої" медіа популярності. І це – без жодного кліпу. Між іншим, до цього часу перевидаються усі три альбоми студійного проекту "Тарас і друзі" – "Наше Різдво", "Наші партизани", "Наш Івасюк". Мабуть та серія вже має платиновий статус...

Нова генерація

Покоління 20-30-літніх поп-рокерів відрізняється від попередників розкутістю, обізнаністю, підкованістю у сфері шоу-бізових реалій та, на жаль, одноманітністю у дусі брит-попу. Костюми, зачіски, сценічна поведінка – звідти ж. Втім, є приємні винятки. От як полтавський "Транс-формер", який нині видає альбом "Територія троянд", вщерть заповнений потужними хітами. Чи як "Гуаш", які щойно видали неймовірно красивий дебютник. Своїми "другими диханнями" неабияк тішать "Максима" і "Горгішелі" та зірка, що просто зараз сходить – гурт надзвичайно обдарованої київської співачки на ім’я Катя Гапочка, який так і названо – "Гапочка". Яскраво звучать "Антитіла", "Мурени", "Оратанія", "Проти ночі", "Міленіум", "Серце Дженіфер, та усі , хто знайшли своє обличчя і не соромляться демонструвати його на публіці... Між іншим, неважко знайти їх і послухати на і-нет ресурсі "You tube", або на сайті FDR.COM.UA.