Панк-рок

...Чи спраді "NOT DEAD"?

Справжній панк завжди нутром відчуває лохотрон (тобто-брехню) тому ніколи не підтримує жодну партію, окрім, хіба що крайніх правих, бо ті по хорошому – безбашенні...

"PUNK NOT DEAD", "NO FUTURE" - "ПАНК НЕ ПОМЕР", "НЕМА МАЙБУТНЬОГО" - ці класичні панк-слогани майже щезли зі стін і парканів наших міст, хоча років 10 тому їх було повно скрізь. Знову ж таки "класичний" персонаж з різнокольоровим "ірокезом" на голові, рваними джинсами, булавками у вухах та кульчиками на губах непомітно щезає з культурного обрію мегаполісів... Навіть шкода, незалежно від контекстів і підтекстів, що зникають ці веселі різнокольорові плями на сірому асфальтовому тлі міст. Натомість життєвий простір невблаганно окуповує акуратна, ніби з одного інкубатора, армія менеджерів, влучно кимось обізвана "офісним планктоном". А ось що говорить "олдовий" панк на ім’я Дуст: - Чи може називатися панком штимп, який наводить собі марафет, ліпить ірокеза перед сей шеном, а після нього швидко перекидається на цивіла? Зараз під панків косять самі ботаніки, аби шокувати цивілів (ботаніки – несправжні, декоративні панки, цивіли – звичайні громадяни). Справжній панк – це переконаний пох...ст., який демонструє не пасивно-жлобську, а активну позицію, доводячи, що цінності цього світу абсолютно гнилі і вимагають негайного перегляду. Справжній панк завжди нутром відчуває лохотрон (тобто-брехню) тому ніколи не підтримує жодну партію, окрім, хіба що крайніх правих, бо ті по хорошому – безбашенні...

Найяскравішими панками у рок-рольному середовищі середини 80-тих були Олег Скрипка, Юрко Здоренко, Олександр Піпа та їхня шалена турбо-панк-машина "Воплі Відоплясова". У 80-тих, під час свого французького періоду "В.В." мали спільні концерти з легендою британського панк-року групою "Стренглерз", будучи при тому буферною групою, завданням якої було розігрівати публіку перед виступом зірки. І робили це так завзято, що публіка не хотіла їх відпускати... Майже через 20 років, засновуючи групу "Борщ", Юрко Здоренко та Сашко Піпа задекларували ідею повернення до коренів, а "вевешним" корінням був панк-рок – незачесаним і брутально-анархічним. На перші ж концерти "Борщу" народ повалив, аби поглянути, якими були і як звучало "В.В." 20 років тому... Видавши три альбоми і відзнявши купу дотепного відео, "Борщ" тихо само розпустився. Натомість виникли: проект Сашка Піпи "Собака Трактор" у складі – Піпа як басист-вокаліст та симпатична… барабанщиця та "ХАШ" - група Здоренка. Обидві, насправді, є братами-близнюками того ж таки "Борщу", який два роки тому видав просто таки класичний пост-панківський альбом "Паразітакусок"...

Стьоб-рок. Невідомо, хто вигадав цей вітчизняний замінник терміну "панк-рок", втім це визначення закріпилося за усіма, хто у 80-ті активно загравав з панківською естетикою, а це робили, з поправкою на авангардні психоделічні "примочки" "Колезький асесор", "Іванов-Даун", "Квартира 50", "Діти майора Телятникова " і багато інших. Не треба забувати, що у моді була здорова, як тоді здавалося, і весела імітація ідіотизму. Шоу-мен "Квартири 50" Льоша Соколов на фестивалі "Йолки-Палки" розкрутив пожежний шланг і серед зими влаштував "душ" глядачам і з ніг до голови облив головного організатора фесту – відомого журналіста Олександра Рудяченка. Лідер "асесорів" Василь Гайденко спокійно прогулювався вулицями Києва, одягнувши папаху і кожух, тримаючи в руках справжню сокиру... Правдивим відлунням тієї атмосфери з купою подібних приколів є недавно виданий альбом дуету "Лютий Овчінніков" під назвою "Злидні". Щоправда, найбільшим "панком" ще на початку 70-х був нині відомий композитор Генадій Татарченко, тоді – гітарист ансамблю "Кобза". Він одягав шинель фашистського офіцера, купував на Бессарабці живого гуся, одягав йому на шию ланцюжок від унітазу і прогулював тварину Хрещатиком - аж до площі Ленінського комсомолу – тепер Європейська, де його брутально "в’язав" черговий наряд міліції. Це шоу відбувалося на усі визначні радянські свята, отже він дивом уникнув звинувачень у свідомому спротиві владі...

"Конотопська відьма",
або львівська Ніна Хаген

Гра з комічними архетипами тодішньої епохи, помножена на "національний колорит, найкраще вдавалася "В.В.", "Братам Гадюкіним" та співачці на ім’я Віка Врадій, яку називали "королевою укр. панку". Реальні масштаби її популярності були не меншими, може й більшими, ніж у "королів панку". Недарма вислів "українська Ніна Хаген" був вживаним після її переможного виступу в Палаці "Україна" у фіналі міжнародного фестивалю-конкурсу "Міс-рок Європа" у 1990-му. В ті часи панк-рокову істерію розпочали "В.В.", по своєму на галицькому грунті розвинули "Брати Гадюкіни", а до рафінованого блиску довела Віка Врадій. Веселий епатаж – це був її коник. До речі: більшість текстів її пісень написав Сергій "Кузя" Кузьмінський, аранжуваннями опікувався бас-гітарист та її перший чоловік Володимир Бебешко. Віка вивела доволі драматичний образ такого собі маргінала, образ підвішеного між селом і містом "бурсака" - "бурсою" називали свій учбовий заклад учні ПТУ. Ось послухайте: - Ви меня послали, мамо, вчитися до Львова. Я поступила в третє ПТУ. На ту стипендію роз’їлась як корова, бо пиріжки дешеві як вино. Мамо, що маю робити? Мамо, але я дурна... Ви наказали, мамо, щоб я не гуляла – бо львівські хлопці хочуть тіко секс. Свого наставника я врешті покохала – він має тачку, але старий як пес. Перегідролом вибілила коси, побрила ноги, маю манікюр. Тепер по ночах я вивчаю сексі, а вдень на каві роблю перекур. Мамо, але я дурна... "Конотопська відьма" – так називали Віку, коли вона виграла Гран-прі на фестивалі "Червона Рута–89" у Чернівцях і мешкала у Львові на вулиці Конотопській. За досить короткий термін вона разом зі своїм бендом записує три розкішні альбоми – "Мамо, я дурна", "Львівський стьоб", "По цимбалах" та з червонорутівською артистичною тусовкою гастролює у Канаді і в Америці. Влітку 93-го виїхала до Нью-Йорку, з нею були син і улюблений кіт. Ставши не дуже законним емігрантом, випробовує себе на міцність. Створила інтернаціональну за складом формацію "Exit,співає блюзи та власні хіти з усіх трьох альбомів. У 2002-му в серії ""українська колекція" вийшла друком компіляція "Віка Врадій. Легенди українського року".

"Жаба" у польоті, або "щастя" не в грошах

У 1991-му, коли на стадіонному фінальному концерті "Червоної Рути" у Чернівцях київська пост-панківська формація "Жаба в дирижаблі" вибухнула своїм хітом "Саддам Хусейн" - ефект був приголомшливий. Наступного дня, а саме 19 вересня у Москві трапився путч. Жарти жартами, але екзотичний коктейль з буфонади, гротеску й рок-н-ролу - це була ядерна суміш, яка заряжала енергією, радістю й усіляким позитивом. Пісні "Жучки-смердючки", "Зелений горошок", "Пум-пум-пум" та інші швидко зробили "Жабу" суперпопулярною істотою. Польський лейбл "Кока-рекордз" та український лейбл "Гарба" видали перший альбом групи, який став культовим серед прихильників пост-панку. Були також і доволі успішні гастролі містами України і Польщі. І якби не підступне "кидалово" з боку колишнього директора, команда б жила собі поживала... Повернення "Жаби" у 1998-му викликало нову хвилю інтересу до призабутої групи. Хоча цього разу й поменшало сценічної ексцентрики, "Жаба-2" одразу припала до душі яскравими артефактами. Як от пікетуванням у Києві французької амбасади з рішучою вимогою припинити вживання у їжу жаб та серією запальних шоу на різних фестах. А ще - вразили альбомом "Сонце в моїй голові" з маленьким рудим бешкетником на обкладинці. Там усі 16 треків слухалися на одному диханні, хоча усі пісні й записані трьома мовами: українською, російською і німецькою. Нова реінкарнація "Жаби" - це вимога часу, адже якось сумно без "жаб'ячої філософії" і усіх її веселих прибамбасів. У новому складі з "Жаби" класичної присутні: Сергій "Чіня" Ачинян, Слава "Асік" Дяченко. Новобранці: Олексій Гиря - барабани, Андрій Петрушко - гітара, Сергій Топор - акордеон. У активі групи - повноцінна 45-хвилинна концертна програма, де такі номери як "Мазай", "Дури", "Балада" і "Навесні" приречені стати хітами. Отож вперед.

Десять років тому Дмитро Остроушко – нині лідер-вокаліст відомої нео-панкової формації "Щастя" мріяв про той день, коли його пісні вразять і візьмуть за живе якогось продюсера і той запропонує групі казковий контракт. І ось тоді… Але нічого цього не сталося. Група "Щастя"на початку нульових і загрозливо-гламурних років продовжувала своє стихійне існування як типовий представник рок-андеграунду, час від часу вириваючись на поверхню загальнонаціональних фестивалів "Рок-екзистенція", "Нівроку", "Рок-точка". Але і після цього в житті команди не з`явився добрий дядечко з тугим гаманцем. Натомість у Дмитра і компанії з`явилася впевненість у своїх силах і "Щастя", слава Богу, не перетворилося на "продюсерський" проект. Вони залишилися такими, якими й мали бути – жорсткими за звуком, веселими за змістом. Ясна річ, на сцені "Щастя" – це відірвано-непричесаний, агресивно-драйвовий панк-рок з масою рефлексій з різних сфер літератури-театру-кіно-мистецтва-фольклору. Можливо це тому, що в складі групи є професійні науковці, перекладачі, психолог? Дмитро, наприклад, працює перекладачем французької та англійської. А у вільний час… Ну, Ви розумієте, що для усіх учасників "Щастя" – це той адреналін, який отримуєш під час шалених концертних імпрез, коли зливаєшся з публікою у єдиному пориві радісного "дуркування". Під час кількох останніх клубних виступів "Щастя" я помітив, що групу люблять по спражньому, але виключно ті, хто "врубається" в цю естетику, у змістовну частину цих, переважно трьохвилинних опусів-пісень. До речі: мені якось зручніше визначати пісні "Щастя" як своєрідні "стоп-кадри" з життя, повністю позбавленого попсову-косметичного макіяжу. Це як от альтернативне чорно-біле кіно. Особливо цей контраст відсутній після споглядання лаковано-одноманітних поп-шоу московського розливу на "1+1", чи на "Інтері". Свідомий нон-конформізм "Щастя" свідчить про а) здоровий життєвий глузд музикантів, які міцно cтоять на своїх, а не на примарно-продюсерських ногах; б) послідовно-чесне ставлення до своїх нинішніх і майбутніх прихильників, коли цю прихильність група досягає внаслідок живої сценічної роботи; в) свіжістю і незаштампованістю самої музики. У 90-х роках ми спостерігали доволі значну кількість панк-рокових груп. Чимало панків є ї сьогодні. Але у цілому масиві подібних груп майже відсутні якість, переконливість і драйв, як необхідні складові для розвитку напрямку. Тому київська формація "Щастя" перебуває у стані гордовитої самотності, водночас являючи собою приклад ексклюзивного винятку на ринку актуальної молодіжної культури.

Пост-панкові "укробіли"

На традиційному рок-фестивалі "Тарас Бульба-2004" рівненська група "От вінта" була анонсована як хедлайнер імпрези. Пізній вечір. Публіка, втомлена потужними децибелами металістів-конкурсантів, потроху почала розходитися. "От вінта", які мали концерти у сусідній Польщі, мчали на усіх парах до Дубна на "Тараса Бульбу", по дорозі перевдягаючись у концертні лахи. І це було справді ефектне видовище, коли хлопці вистрибнули з мікроавтобуса прямо на сцену – то був найдрайвовіший виступ групи – справжня злива шалу, енергії, запалу. "От вінта" живцем – це чистий адреналін і "рятівне коло" для будь-якої імпрези. "Укробілі"- цей термін на самому початку музичної кар’єри вигадав лідер-вокаліст та художник-мультиплікатор Юрко Журавель, хоча по суті хлопці "валять" пост-панк, щедро помережаний родзинками з народних пісень. В активі у них чотири альбоми, щільний гастрольний графік, резидентство у кількох клубах, зокрема у Києві. Іхні земляки та найближчі друзі-колеги – гурт "Брем Стокер" - це трійка серйозних на вигляд чоловіків з ірокезами, які, до речі, ніколи не зраджують класичним атрибутам панку, ані його духу і букві. Іхні пісні – це короткі, жорсткі та гранично ясні меседжі. З шести записаних альбомів "Брем Стокера" друком вийшли лише два. Як і в історії з "От вінта", участь у будь-якій імпрезі "стокерів" - це стовідсоткова гарантія її успіху. У нас є чимало команд, які не позиціонують себе як адепти пост-панку, але регулярно використовують елементи цього стилю. Це – "Карпа", раніше – "Фактично самі", "Тартак", "Гуцул Каліпсо", "Димна суміш", "Перкалаба". Перед тим як стати "Перкалабою", лідер-вокаліст Федот і компанія грали у "чумовій" панк-групі "Стратегічні сперматозоїди"...Свідома орієнтація на пост-панк американського розливу а-ля "Грін Дей" породила івано-франківську формацію "Фліт", яка щойно видала третій альбом на відомому лейб лі "Moon records" і мала доволі успішний тур містами України. "Фліт" належить до нової хвилі – нео-панку "нульових"років. Як і кияни "Абздольц" з надзвичайно колоритним персонажем на чолі на ім’я Міхуїл Абздольц. "Міхуїл" працює у барі як сомельє, грає музику у само визначеній стилістиці "Трахтор-рок", веде найкумеднішу в Україні передачу "Абевегедирку" на радіо, а також у якості ведучого розважає глядачів серйозного рок-шоу "Битва груп". Такі його хіти як "Чебурашка" і "Покемони "потрапили до дебютного диску "Альбом" 2006-го року, нині команда вже приготувала нову, не менш "концептуальну" платівку.

Тверезі і культурні, або що таке поп-панк?

"Дивні створіння без мозгів і без коріння..." – хто не пам’ятає цей рядок з іронічно-сумної пісні "Олені", яка, тільки-но прозвучала у національному радіо-ефірі, моментально масово заволоділа симпатіями публіки. Написав її Віктор Бронюк – вокаліст і акордеоніст молодої вінницької групи "Тік", а точніше – "Тверезість і Культура". Придумали таку нестандартну назву "задля приколу" двоє студентів Вінницького педагогічного інституту Денис Репей і Віктор Бронюк на початку 2000-го року. Певний час існував та розвивався такий собі веселий студентський "капусник", аж поки не настав воістину історичний для "веселунів" момент. У 2005-му тривав Всеукраїнський тур відомої групи "Таліта Кум" і у Вінниці Юлю Міщенко і компанію "розігрівав" місцевий "Тік". Це було вольове рішення Олега Збаращука – продюсера того туру. Він же поклопотав, аби пісні вінничан записав відомий звукорежисер Віталій Телезин, той, який працював у якості саундпродюсера з "Океаном Ельзи", "Другою Рікою", "ВВ" та співачкою Ламою. Очевидний успіх першої ж запущеної у радіо-ротацію пісні "Олені"надихнув Збаращука на видання альбому. Дебютний диск не забарився вийти у травні 2007-го під назвою "ЛітераДура ". "Тік", як це бувало раніше з гуртами "Брати Гадюкіни", "Жаба в дирижаблі", або "Вася Клаб", миттєво підкорили найширшу публіку за допомогою найсильнішої в Україні зброї – м’яким гумором, іронією та сміхом. Перша ознака справжньої популярності - це коли пісні починають розбирати на цитати... "Совєти не построїли комунізм, бо в них не було сексу, а був алкоголізм" – це один з багатьох "перлів" Бронюка, який продовжує жити у анекдотах. Другий альбом "Тихий", що його наша невгамовна компанія записувала у перервах між гастрольними поїздками, виявився не менш дотепним, а музично – набагато більш розмаїтим, багатошаровим. Фактично – "Тік" породив переконливий зразок музичного жанру, який можна визначити як "урбаністичний фольк з елементами панку і ска". "Ми сміємось – говорить Віктор Бронюк – не над кимось, а над собою і такими як ми. Смішок цей не жорстокий, а добродушний, бо є в нім розуміння, а немає осуду. Людей не потрібно виправляти, достатньо просто любити, зо всіма помилками і недоліками. Тоді, можливо, вони самі захочуть щось виправити...

Російськомовний панк в Україні

Головна дислокація російськомовного панку в Україні – промисловий схід країни. Головна особливість – регіональність, майже цілковита відірваність від актуальних культурних і мовних реалій і трендів материкової України з традиційною орієнтацією на Росію та американські і європейські стандарти панк-культури. Найкращі з команд вийшли на всеукраїнський рівень популярності, але жодна з них ще не потрапила у національний Топ-40 від "ФДР". В усіх рок-рейтингах продовжують домінувати україномовні проекти. Фрік-тріо з Луганська "Мертвые груши" грає гротескну суміш фанку, реггей і панк-року. Використовує сюрреалістичні тексти навпіл з молодіжним сленгом. Певний розголос мають київські формації "Не бойся, Маша" і "П’ятки". Першу створив звукорежисер і продюсер Ігор Дубровський – саме він записав і спродюсував перші два альбоми відомої групи МАНДРИ. Його група "Не бойся, Маша" стала відомою завдяки участі Олега Гаркуші – шоу-мена санкт-петербургської Групи "Аукціон". Найвідоміший альбом "НБМ" – "Провокатор" вийшов у 2005-му. Найвеселіша панк-формація столиці – "П’ятки". ЇЇ сильний бік – запальні гумористично-іронічні тексти. Відомість їм приніс альбом "Найди і перепрячь". Класичним брутально-брудним драйвом вирізняється інша столична формація "Блюденс". Близькими до класичного звучання панку є групи "Станция Мир", "Белки" та "Взрослые дети". Класичні зразки російськомовного панку 80-90-х – "Иванов даун", "Дети майора Телятникові" та формація з Херсону "Чилибомберс".