Едуард ДрачВартові на сторожі душі

Інколи, коли слухати не вухами, а серцем таких харизматичних артистів як Віктор Морозов, Тарас Чубай, Анатолій Сухий ("Рутенія"), Олег Сухарєв ("Самі свої"), Едуард Драч, Сергій Шишкін, Олександр Смик, Олександр Ігнатуша, Сестри Тельнюк, Марія Бурмака, Ольга Богомолець, Ігор Жук, Тарас Компаніченко, відчуваєш зовсім інший, ніж в поп-культурі, ментальний посил. Цей посил – духовний, справді якісно інший. Можливо тому цієї музики немає в "ящику", який апріорі є не тільки носієм, а й генератором бездуховності. Коли заплющував очі, то уявляв собі нашого класичного лірника край дороги, який внутрішнім зором прозріває минуле і майбутнє рідної землі і, по суті, є вартовим часу на сторожі Душі народу. Такий потужний духовний егрегор нації, як кобзарсько-лірницька традиція, не був знищений ані кремлівськими вампірами у 30-тих, ані тотальною деградацією епохи "розвинутого соціалізму".

Визначення жанру "співана поезія" багато років тому придумав Олег Покальчук, яке прижилося, але паралельно авторів "музики-слів" продовжують називати бардами, а частину з тих, хто озброїлися електрогітарами і барабанами – бард-рокерами. Це – велика і строката компанія людей, які насправді найбільше цінують мистецтво володіння Словом, а до гри ставляться як до священнодійства.

У 2000-му львівська група "Четвертий кут" на чолі з легендарним Віктором Морозовим видала сенсаційний альбом "Треба встати і вийти" на слова поета і барда Костя Москальця, який веде спосіб життя інтелектуала-схимника. До речі, це той самий поет, що написав знаменитий хіт "Вона", який Тарас Чубай і "Плач Єремії" зробили всенародно улюбленим твором. Відомим музикантом Віктор Морозов став ще у 70-ті завдяки ансамблю "Арніка", одного з найпопулярніших в Україні ВІА. Пізніше він створив у Львові Театр пісні "Не журись", у якому Тарас Чубай був наймолодшим автором. Ще один його проект – гурт "Четвертий кут" невдовзі став чимось на зразок еталону для команд бард-ркового напрямку. Це підтвердив концерт-презентація альбому "Армія світла" у Києві в 2008-му, а самого Морозова увінчали віртуальні лаври патріарха українського бард-року.

Сергій ШишкінРутівської закваски виявився ще один дуже своєрідний бард-клавішник – Сергій Шишкін. У Києві він презентував свій новий альбом, названий за одноіменним хітом "Западенська зима" і усім довів – є ще порох в порохівницях. "Кожен з нас – говорить Шишкін – має свій специфічний досвід спілкування з такими структурами як КСП – клуби самодіяльної пісні. Щоб вижити, Кспешники не залазили у сціально-політичну тематику так, як це робили ми. Я мешкаю у Володимирі-Волинському, це на кордоні з Польщею, природно, слухали багато польської музики. Так от є мій польський аналог – це Гжегош Турнау. Він – центр стилю й естетики, а тому й популярний. Наші походи в суміжні жанри заборонялися, як це, мовляв, бард і... клавішник. Тому у 90-тих ми й побили горщики з КСП."


Слово як фундамент

Едуард ДрачНа легендарній першій "Червоній Руті-89" у Чернівцях найбільшими і найважливішими були сегменти авторської пісні і рок-музики. Живим символом загону співців, що відчули першими той самий "вітер змін" у повітрі, був власник колоритного бас-баритону Василь Жданкін. Ставши володарем Гран-Прі, Жданкін на заключному стадіонному гала-концерті на свій страх і ризик заспівав "Ще не вмерла Україна" і поклав тим самим початок прозріння в тисячах серцях української молоді.

Тоді перше місце в номінації "авторська пісня" посів молодий лікар з Черкас Едуард Драч. Далі у нього були і інші перемоги на фестивалях співаної поезії "Оберіг" і "Білі вітрила". На початку 90-тих він був, без перебільшення, найгастролюючим в діаспорі артистом з України. Окрім співу під гітару, він серйозно цікавиться звучанням кобзи, тож його вчителем автентичної гри стає кобзар і майстер музичних інструментів Микола Будник. Невдовзі Драч стає учасником "троїстих музик" київського "кобзарського цеху", паралельно працюючи у жанрах поп-року і фольк-джазу. При тому впевнено культивує кобзарську манеру співу. Найважливішим у його дискографії є мультимедійний альбом "Небо України", де зібрано його найзасадничі речі.

Олександр СмикНайгострішим з публіцистів у тій компанії був і залишається рівненчанин Олександр Смик, свого часу член політради Партії зелених. "Час для правди юродивих", "Параноєвий ковчег", "Діагноз Україна", "Франкенштейн у вишиванці" ці та інші альбоми Смика підкупають очевидною простотою та силою. Власне,силою слова. Нічого, крім хриплуватого голосу і гітари. І цього досить, щоб тебе пройняло мов електрошоком.

Також дивовижна самодостатність сатирика-гумориста Тризубого Стаса стає цілком очевидною, якщо поспіль прослухати збірку з чотирьох його альбомів під назвою "Я повертаюсь" (шкода, що Стаса більше немає з нами). Стає зрозумілим, що це і є наше життя, адже у ньому є місце і комедії, і трагіфарсу, і життєвій драмі. Стас тривалий час співпрацював з Театром пісні "Не журись", був там актором. Не забуду як на фінальному концерті "Червоної Рути" у Запоріжжі у 91-му Тризубий Стас співав "Гудбай, компартіє, гудбай" і стадіон в ейфорії підспівував, а наступного дня кремлівський ГКЧП з телевізора перекреслював усі наші сподівння на свободу у країні.

Тризубий СтасОлександр Ігнатуша – найвидатніший з поміж наших співаючих акторів і режисерів. Парадоксально, але єдиний, виданий ще у 2004-му альбом "Білий вовк" до цього часу б'є рекорди ротацій на Українському радіо і на Радіо "Культура". Його баритональний тембр зачаровує, магнетизує. Усі пісні з альбому "Білий вовк" - це маленькі шедеври співаної поезії, чудово аранжовані Андрієм Шустем, зіграні Григорієм Лук'яненком з Рутенії, Григорієм Махно з "Другого дихання", Олександром Єгоровим з "Небесної копалини".


Мейнстрім, арт-рок, джаз-рок та... співана поезія

Сестри Тельнюк так само похрещені святим вогнем першої "Червоної Рути" і той вогник ще палає і чим далі, тим переконливіше. Самобутній симбіоз арт-року, співаної поезії і суто індивідуальної інтонації з вкрапленнями джазу й блюзу власне і породив це явище. Перший альбом "Мить" був першою спробою знайти особисте, окремішне звучання.

Сестри ТельнюкДалі Сестри Тельнюк лише вдосконалювали вже знайдене, а з появою таких "монстрів" як Олег Путятін, Іван Небесний та Роман Суржа, їхні композиції набули арт-рокового шарму. Успішні гастролі у Канаді й Америці лише підтвердили правильність обраного вектору, хоча в самій Україні Сестри були і є виразними антиподами вальяжної попси. Найкращі альбоми : "Тиша і грім", "Жар-птиці", "У.Б.Н. Пісні з вистави", "Жовта кульбаба". До речі: нещодавно відбулася прем'єра чудового музичного фільму "Rehearsal".

Усі 11 альбомів Марії Бурмаки є наочною ілюстрацією еволюції співачки з Харкова, яка потужно заявила про себе ще на першій "Червоній Руті", а згодом перетворилася на найрозумнішу Діву рок-мейнстриму.

Марія БурмакаМарія Бурмака – автор десятків глибоких за змістом і легких за подачею бард-рокових хітів. Свій камерний вокальний діапазон вона використала з максимальною користю для створення образів – зовні ніжно-жіночих, а внутрішньо напружено-драматичних. Але от парадокс : коли слухаєш Марію у варіанті "я і гітара", її неймовірні балади проймають навіть глибше, аніж у аранжованому вигляді. І це при тому, що аранжировки у неї "смачні і модні".

Якщо хочете відчути Душу українського романсу, яким він є сьогодні — послухайте Ольгу Богомолець. Ольга є одним із нечислених адептів співаної Поезії, яка співає серцем. При тому, Ольга Богомолець здійснила успішну кар`єру лікаря-дерматолога, стала відомим вченим у цій галузі, побудувала одну з найкращих в країні клінік і, зрештою, виховує трьох власних дітей. Не будучи професійним музикантом вона, працюючи з першокласними виконавцями (Геннадій Івченко — саксофон, флейта; Сергій Хмельов — перкусія; Василь Триліс — гітара, струнний квартет КИЇВСЬКА КАМЕРАТА) "підтягнулася" до рівня майстерної переконливості в усьому, що робить на сцені і в студії. Десять років Ольга співає пісні, написані на поезії видатних українських поетів Ліни Костенко, Василя Стуса, Євгена Сверстюка, Олени Теліги. Є в ній чимало власних неординарних текстів. Останнім часом співачка усе частіше виступає разом з іншим відомим бардом Ігорем Жуком. З Ігорем вони познайомилися ще на "Червоній руті" у 91-му, разом виступали на фестивалі авторської пісні "Оберіг-91" у Луцьку, на фестивалі української культури в Сопоті (Польща). Ігор Жук і Ольга Богомолець записали також спільний альбом "Нас двоє", який було складено з дуетних пісень. Альбом "Каіros" — це дивне мереживо неголосних спокійних пісень-послань, наповнених мудрістю і красою. Красою непоказною, мудрістю нелукавою. Одне слово — бальзам для душі. Не вірите — послухайте.

Кость Єрофєєв, Анатолій Сухий, Едуард ДрачУ 1989-му студенти держуніверситету Анатолій Сухий та Кость Єрофєєв створили квінтет "Рутенія". Перші обойми пісень були такими собі "квітами зла", що сходили у коловерті нічних посиденьок, розпиття портвейну, демонстрацій протесту, іспитів, мандрівок, поетичного та політичного самвидаву і рок-н-ролу, позаяк їхнє життя і було безперервним рок-н-ролом. Перший підпільний альбом "Україна сучасна" складався з відвертого стьобу, пародій і чорного гумору. Потім був ще крутіший самвидав – альбом "Похрещені вогнем", що його друзі-студенти просто розібрали на цитати. Посилений більш досвідченими музикантами з "Табули Раси" та "Рок-тріо" склад "Рутенії" записує "Вулиці рожевого міста", альбом, який зробив групу відомою. І, як це часто буває із студентськими групами, склад кардинально міняється, аби у 98-му на маленькому лейблі "Гарба" видати розкішний ритм-блюзовий альбом "Провінційний джаз". Незачесані думки, смак "шершавого буття", дух катарсису і правдивий драйв зробили цей диск справді визначним. Ще один харизматичний, суто рутенівський альбом, складений з пісень про УПА Сухий і компанія видали на лейблі "Наш Формат" у 2007-му.

Олега Сухарєва – молодого музиканта з Кам’янця-Подільського, однаково добре знають і барди і рокери, а останній альбом 2009-го гурту "Самі Свої" носить досить дивну назву "Чому вниз?", у ньому переважають панк-рокові мотиви з ядучими текстами і яскравим соціально-сатиричним "бекграундом". На ліриці Олега Сухарєва позначився вплив Тризубого Стаса, з яким був знайомий ще тоді, коли їздив у якості конкурсанта на фестивалі співаної поезії. Між іншим перший серйозний іспит на зрілість Сухарєв здавав на Майдані під час проведення акції, присвяченій річниці загибелі Гонгадзе, куди його запросили Тризубий Стас і Едуард Драч. На початку нульових група електризувалася і записала свій перший електричний альбом "Смарагди", який вийшов лише у 2007-му. Активно концертуючи фестивальними майданчиками України, "Самі Свої" вдосконалювали свій стиль, а Олег Сухарєв, як лідер команди, увесь час прагнув максимально актуалізувати тексти пісень. І вершиною тих пошуків став блок нових пісень, які Олег обєднав назвою "Чому вниз?"...

Олег Сухарєв- Це риторичне питання – пояснює Олег, на мою думку сьогодні є найважливішим для громадян країни, які задають собі одне і теж питання останні 17 років. Чому ми як країна не відчуваємо поступу вперед і нагору? Чому нас і надалі душить чиновницька корупція і увесь цей бюрократичний апарат? Звісно, якщо подібні питання ставить рок-група, то суспільство чомусь ставиться до цього як до нахабства. Але я вас запевняю, що якби ці питання звучали з вуст, наприклад, міністрів-силовиків, ми би їх не ставили... Ми би співали про щось інше. Тим більше, що "Самі Свої" за статусом – це стовідсотковий андеграунд, відтак і почуваємося в рідній країні як така собі паралельна культура, яку не хочуть помічати телеканали і радіостанції, тож ми шукаємо альтернативні шляхи до слухача. Зокрема це і інтернет-спілкування і маленькі клубні концерти. Отже, і співана поезія може бути андеграундом...

Одна з найбільш дивовижних груп "Ворождень" сьогодні технологічно вже існує у майбутньому. Група виникла у 96-му, за увесь цей час видала 13 альбомів в... інтернеті. Це - так звані інтернет-релізи, серед яких релізи "Містика"-2005-го, "Чорні крила" - 2007-го та "Добрі наміри" - 2008-го прихильники команди скачали з сайту "Ворождня" по 12-15 тисяч примірників кожен. Нині лідер групи Володимир Кульчинський готує живу презентацію наступного альбому "Психо", який вийшов більш психоделічним за усі інші. Взагалі група грає на стику медитативності, реггей, містики і філософії. Паралельно Кульчинському вистачає сил видавати матеріал паралельного проекту "Тотем", який є сумішшю ембієнту і технопопу і є, по суті, калькою з "Депеш Мод". У 2004-му хлопці здійснили свій власний прорив у міжмережжі – відкрили Ворожбит рекординг груп", яка й видає інтернет-релізи команди, підтримує стосунки з фанами, та координує дії фан-клубу. Початок творчої діяльності "Пропалої грамоти" співпав з дуже непростим періодом у житті Павла Нечитайла - автора програми "Варган" на колись улюбленому радіо"Київ". Це була надзвичайно цікава програма про фольклорну музику з усього світу, та й на цьому радіо – єдиному у столиці України – звучала українська музика. Люди мера Черновецького силоміць змінили формат на звичайний, тобто на суміш блатняка і московської попси. Попід мерією тоді у 2007-му були мітинги і пікети, але воз і нині там. Так от, Павло поплив у вільне плавання разом з "Пропалою грамотою", активно концертує і видав два розкішних альбоми – "Цейво" і "Гонор". І цю самобутню розкіш Павло визначає як "подільський фундаменталізм ", як щось, коренево-дотичне до Подолії, яке водночас містить світові впливи.


Погляд у майбутнє

Минуло двадцять років від моменту появи двох найважливіших інтегральних транснаціональних імпрез, які сформували обличчя сучасної національної музичної культури. Це – "Червона Рута" та "Оберіг", де, зокрема стартували й герої жанру співаної поезії. Подальший, істинно креативний розвиток жанру повністю залежить від внутрішньої потреби адептів співаної поезії оновлюватися музично і змістовно.

ЦАРСТВО НЕБЕСНЕ, Едуард ДрачКолись вистачило мужності Марійці Бурмаці перевести формулу "голос плюс акустична гітара" у формулу "поезія плюс драйвовий поп-роковий склад" і ще довго триматися "на плаву". Сестри Тельнюк від того, що іменували авторською піснею еволюціонували до вишуканих форм арт-року і стилю нью-ейдж. Сергій Шишкін, який починав як бард-піаніст, нині зробив "Западенську зиму" з тонким і щемливим присмаком модерного джазу. Альбом Олександра Ігнатуші "Білий вовк", віртуозно аранжований, побив усі рекорди радіо-ротацій через високу музично-поетичну вартісність і просто вимагає негайного продовження. Едуард Драч записав потужний джаз-роковий диск і нині готується у складі "Рутенії" до переходу у нове амплуа. "Самі свої" Олега Сухарєва презентують власну версію музики, яку прийнято називати бард-роком. Цей перелік очевидних творчих досягнень свідчить про головне – про здатність адептів співаної поезії рости і вдосконалюватися у реальному часі. І це говорить про те, що майбутнє жанру – розмаїте, гармонійне і творчо дуже цікаве є. Безумовно є!