Новини одним рядком:

12 лютого – зустріч із св. Валентином, за участі бардів А.Калити, О.Рубанського, Київ, Омеляновича-Павленка, 4/6

14 лютого – вечір барда Валентини Захабури «Колискова для коханого», Київ, архів-музей літератури і мистецтва України

15 лютого – літературно-мистецький проект "Пограниччя.308" у місті Дніпро

15 лютого – авторський концерт «У горнилі афганської війни» Володимира Щеглова у Сумах

16 лютого – концерт КАП “Біла Ворона” "Песни наших дворов" , Миколаїв, вул. Велика Морська, 58, Палац культури УМВС

16 лютого – вечір кобзаря Тараса Компаніченка на здобуття премії ім. Т.Шевченка, Київ, музей літератури України

21 лютого – всесвітній день рідної мови

21 лютого – день народження Олександра Бобошка, поета із Харкова 

23 лютого – прем‘єра вистави «Розстріляне відродження» у Київському театрі опери і балету для дітей та юнацтва

23 лютого – день народження поета і автора пісень з Чернігівщини Костя Москальця, лауреата Шевченківської премії 

23 лютого – творчий вечір Тимура Шаова, Київ, Будинок офіцерів Збройних сил України

23 лютого – творчий вечір Наталки Криничанки, Львівський Театр Ляльок (площа Данила Галицького, 1)

24 лютого – презентація поетичної збірки Ігоря Кас’яненка у Сумській обласній бібліотеці

24 лютого – творчий вечір Тимура Шаова, Одеса, Єврейський культурний  центр «Beit Grand»

24 лютого – день народження барда Тризубого Стаса (Станіслав Щербатих) (роки життя: 1948-2007)

24 лютого – презентація книги віршів Дениса Голубицького, Київ, В. Васильківська, 5, музей Шолом-Алейхама

25 лютого – день народження Ігоря Рачка, кобзаря з Чернігівщини

26 лютого – творчий вечір Тимура Шаова, Запоріжжя  Концертна зала ім. Глінки

 

 

 

 

        Олександр Бобошко

 

                      * * *

 

...Ну а тепер – по-чесному: брав/не брав?

Всі диктофони й камери зараз вимкнені.

Скільки тобі потрібно того добра!

Ти ж на смітник половину такого ж викинув.

 

Чи не здається тобі, що оце – межа?

Будеш і руко-, й позиконеподаваним.

(Скільки було охочих! Ти нападав на них.

Їхніх пояснень і слухати не бажав).

 

Згоден з тобою: всі ми, авжеж, не праведні.

Та чи втечеш далеко

                                 зі щастям

                                                 краденим?

 

 

Кость Москалець

 

Amor fati

 

Я часто думаю, чому ти так самотня, –

одна з найкрасивіших доль у світі;

ці сірі очі, пильні, сумовиті, –

чому ви не знаходите нікого, крім дзеркал,

а в дзеркалах – себе і суть свою подвійну,

ледь-ледь прикриту флером абсолюту,

росою часу,

                           інеєм чекання,

              терпінням дзвону – як іще,

о, як іще мені тебе назвати?

 

А може, так і треба? Може, ти

загинеш як сніжинка на долоні,

коли чиєсь тепло зруйнує цю самотність?

 

І, може, ця самотність – лише форма

твоєї ідентичності п’янкої?

 

І та любов, яка тебе знайде –

тебе ж і знищить?

 

Я люблю тебе.

 

 

Харків – сайт http://khotkevych.info/fond/2019/02/05/zaproshuyemo-na-vechir-pam-yaty-vidomogo-suchasnogo-bandurysta-panottsya-zasnovnyka-kobzarskogo-tsehu-mykoly-budnyka/

 

Запрошуємо на вечір пам’яти відомого сучасного бандуриста, панотця,

засновника Кобзарського Цеху Миколи Будника!

 

Четвер, 28 лютого 2019 р. 17:00. Харків, вул. Чернишевська 59, актова зала Спілки письменників. Вхід вільний.

 

Микола Петрович Будник (3 лютого 1953 р. – 16 січня 2001 р.) — видатний український бандурист, майстер народніх традиційних інструментів, епічний співець, художник, поет. Народився у Сколобові Житомирської области, нестало в Ірпіні Київської области. Учень бандуриста Георгія Ткаченка та художника Тригуба. один із засновників Київського кобзарського цеху.

Великий вплив мав на створення харківського кобзарського цеху, був ініціятором і натхненником музею Хоткевича, всеукраїнського огляду виконавства на кобзарських традиційних інструментах, благовісник УАПЦ, член редколегії Наша Віра. Значну частину активного кобзарського життя присвятив Харкову, грав людям, майстрував інструменти — зокрема у Харкові зробив свої останні. Харківці з вдячністю пам’ятають Миколу Петровича і його бандуру.

 

 

Миколаїв – Ольга Золотухіна

 

Дорогие друзья,

приглашаем на концерт Белой Вороны "Песни наших дворов"

ДАТА: 16 февраля

МЕСТО: ДК УМВД (Б.Морская, 58)

НАЧАЛО: 16:00

 

Вход свободный.

Взнос приветствуется.

 

 

Сайт https://www.poglyad.tv/16-lyutogo-vidbudetsya-tvorchyj-vechir-tarasa-kompanichenka/

 

16 лютого відбудеться творчий вечір Тараса Компаніченка

 

Марічка Левчук 16.02.2019

 

16 лютого о 16.00 у Національному музеї літератури України відбудеться творчий вечір народного артиста України кобзаря Тараса Компаніченка з нагоди висунення його на здобуття Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка.
Модератор заходу – Іван Малкович.

Тарас Компаніченко – відомий кобзар, бандурист, лірник, історик музики, лідер гурту «Хорея Козацька», культурний активіст.

Творчість Тараса Компаніченка стала яскравим самобутнім явищем національної культури, добре знаним та шанованим не лише в Україні. Тарас займається пошуком та відродженням музичних скарбів – працював у книгозбірнях України, Європи й Америки.

Унікальний репертуар складають твори різних епох: середньовіччя, бароко, класицизму, романтизму, часів української революції 1918 – 1922 років, народні пісні й кобзарсько-лірницькі, твори на слова українських поетів та авторські твори. За кожним музичним шедевром, створеним Тарасом Компаніченком, правдиво постають пласти нашої історії та культури.

 

 

 

Чернівці – сайт пам’яті Володимира Івасюка http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk

 

Життя Вам сповнюю…

 

5 лютого 2019 року минуло 24 роки, як відійшов у вічність Михайло Григорович Івасюк — відомий буковинський письменник, громадський діяч, викладач Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича. Вклонитися «буковинському лицарю слова» прийшли друзі, колеги, учні, бібліотекарі, які мовили своє слово біля його могили (Володимир Антофійчук, Віктор Косяченко, Наталія Філяк, Аліна Біла).

У Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка до дня пам’яті письменника відкрили виставку «У товаристві книг: цікавинки книгозбірні Михайла Івасюка». Присутні професори — Володимир Антофійчук, декан філологічного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича Борис Бунчук, Богдан Мельничук — автор багатьох статей і передмови до третього історичного роману М. Г. Івасюка «Турнір королівських блазнів», а також письменник, заслужений працівник культури України Василь Васкан, директор Чернівецької муніципальної бібліотеки ім. Анатолія Добрянського Леся Щербанюк, завідувачка відділом краєзнавства ЧОУНБ ім. М. Івасюка Леся Шарабуряк, головний бібліотекар Чернівецької обласної бібліотеки для дітей Тетяна Дудчак згадали теплим словом талановитого письменника Михайла Григоровича Івасюка. Вшанувати пам’ять прийшли також письменник і заслужений працівник культури України Володимир Вознюк, директор Чернівецької гімназії №6, заслужений працівник освіти України Іван Ігнат, студенти-культурологи ЧНУ ім. Ю. Федьковича.

Михайло Григорович Івасюк був великим естетом, інтелігентом, шанувальником музичного, театрального, образотворчого мистецтва і надзвичайно любив книги. Тож власна бібліотека письменника М. Івасюка раніше налічувала приблизно 10,5 тисяч книг на різну тематику, а зараз на полицях є приблизно 3,5 тисячі: частина потрапила до Львівського архіву, а частина є у доньок Михайла Григоровича — Галини та Оксани.

Бібліотека Михайла Івасюка тематично різнобарвна. Здебільшого це українська література, де представлені книги з літературознавства: В. Косяченка, «Словник літературознавчих термінів» колег М. Івасюка В. Лесина і О. Пулинця, а також літературознавча праця К. Поповича про Міхая Емінеску, твори якого М. Івасюк знав напам’ять ще у ліцейні роки, а викладачі були подивовані його знаннями.

У день пам’яті прозвучав твір одного з улюблених поетів Михайла Григоровича, а саме фрагмент поеми «Лучаферул» М. Емінеску — одна з вершин його творчості і румунської поезії загалом у виконанні Віктора Саранчука — учня 10 класу Чернівецької гімназії №6.

Представлена література, яка стосується релігієзнавства, естетики, історії, а також чимало книг про життєвий і творчий шлях О. Гончара, М. Бажана, М. Рильського, А. Малишка, П. Тичини, Остапа Вишні, О. Довженка, Ю. Яновського, літературно-критичні нариси про класиків: Г. Сковороду, І. Франка, А. Кримського, В. Стефаника, О. Кобилянську, Ю. Федьковича, Панаса Мирного, Л. Глібова, О. Маковея, М. Коцюбинського та їх твори. Цікавинкою є раритетне видання творів Шевченка «Поезії», які були заборонені в Росії і видані в Женеві у 1890 році, подарункове видання «Кобзаря», «Шевченківський словник» у 2-х томах, «Мала книга» — «Автографи поезій» та видання деяких творів Шевченка французькою мовою.

Михайло Івасюк надзвичайно поважав Лесю Українку, схиляв перед її творчістю голову. Прозвучав глибоко інтимний і болісний лист-сповідь письменниці до Сергія Мержинського «Твої листи пахнуть зов’ялими трояндами…», яким зворушила усіх присутніх Катерина Гаврилаш — студентка I курсу хімічного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича, володарка гран-прі III обласного відкритого конкурсу декламаторів творів Лесі Українки.

Михайло Івасюк захоплювався не лише класиками, але й сучасниками.

Навіть синові дав таке ім’я, яке мають його улюблені талановиті письменники, про що зазначив у «Монолозі перед обличчям сина»: «…гарне, мелодійне ім’я Володимир, Володько… Його мають два поети, якими я давно захоплююся, — Володимир Самійленко та Володимир Сосюра». На полиці в експозиції є твори цих авторів, а також книги Максима Рильського та Павла Тичини, Дмитра Павличка.

Світова література представлена творами Бокаччо, Сервантеса, Гейне, Гете, Міцкевича, Купера, Рабле, Лондона та інших.

Є твори буковинських авторів, учнів літературної студії ім. С. Будного, яку свого часу вів М. Івасюк. Багато книг із дарчими написами самих авторів. Чимало словників, адже письменник володів багатьма мовами: українсько-румунський, румунсько-італійський, румунсько-німецький, французько-німецький, російсько-болгарський та інші словники, УРЕ в 17 томах, книги іноземними мовами. Раритетні видання: зшитки газет «Руска Рада» (1904 рік) і «Рідний Край» (1926–1927 рр.), а також журнал для дітей «Українська ластівка», який видавався на Буковині у 1930-х роках. В одному з номерів є перший друкований вірш М. Івасюка під назвою «Розкажу тобі казку», написаний у 1934 році, коли він ще навчався у Кіцманській гімназії. Твори С. Воробкевича, його «Співанники для шкіл народних», С. Яричевського — творчість якого дослідив у своїй кандидатській дисертації, Б. Грінченка, М. Шашкевича. Російська література: О. Блок, М. Горький, Л. Толстой, А. Чехов. Науково-пізнавальна література, твори для дітей — різноманітні казки, зокрема, «Дідо-Всевідо» — закарпатські казки, твори Наталії Забіли, на яких зростали діти родини Івасюків, чимало пісенників і книг з прислів’ями народів світу, література пов’язана з мистецтвом та музикою. На полицях є також чимало путівників по музеях України, медична література. Остання з полиць вміщує молдавську та румунську літературу.

Михайло Григорович добре володів французькою мовою, викладав її у Кіцманській школі і захоплювався французькою літературою. Вірші двох талановитих поетів Поля Верлена «Осіння пісня» і Артюра Рембо «Відчуття», до речі, яких любив і читав в оригіналі і сам Володимир Івасюк, продекламували французькою і українською мовами учениці 11-Б класу гімназії №3 Вікторія Федорук і Анастасія Криштанович.

Михайло Григорович Івасюк сповнив і сповнює життя усім – дітям, онукам, правнукам, учням, колегам, друзям, читачам як «вічність сповнюють хвилини».

Олена Горобієвська,

науковий співробітник Чернівецького обласного меморіального музею

Володимира Івасюка

 

 

Львів – сайт https://philharmonia.lviv.ua/event/70-rokiv-z-dnia-narodzhennia-v-ivasiuka-04-03-2019-18-00/

 

70 років з дня народження В.Івасюка

Камерна Сцена Л.Н.Ф.

 

04.03.2019 / 18:00

 

4 березня цього року виповнюється 70 років від Дня народження одного з творців української естрадної музики, композитора, виконавця, поета Володимира Івасюка.

Львів став новим етапом в житті композитора . Тут він написав десятки пісень, романсів, балад, що піднесли його творчість до нових висот. По сьогоднішній день тут витає дух його пісень.

4 березня у Львівській національній філармонії відбудеться концерт за участю народних артистів України з нагоди 70 – річчя від Дня  народження В. Івасюка.

 

Персоналії

Мар’ян Шуневич 

Назар Яцишин - тенор 

Наталія Грановська - контральто 

Анастасія Чубинська 

 

 

Сайт https://ukrinform.net/rubric-diaspora/2636074-bandurist-ulian-kitastij-vistupiv-pered-ukrainskou-gromadou-vidna.html

 

Бандурист Юліан Китастий виступив перед українською громадою Відня

07.02.2019

 

Відомий американський бандурист українського походження Юліан Китастий виступив з концертом перед українською громадою столиці Австрії.

Виступ з вільним входом пройшов у церкві Святої Великомучениці Варвари у Відні, повідомляє власний кореспондент Укрінформу.

"Сьогоднішній концерт трапився випадково. Я повертаюся до Нью-Йорку і мав можливість зупинитися на один день у Відні. Молодий бандурист зі США і мій знайомий Богдан Шутка, який зараз навчається у Відні, попросив виступити із концертом, і я залюбки погодився", - повідомив кореспонденту агентства Юліан Китастий.

Концерт планувався у невеликому парафіяльному залі, однак через велику кількість бажаючих – понад півсотні осіб, передусім українців, але також і австрійців – було вирішено зробити виступ безпосередньо у церкві. Композитор, бандурист і співак Китастий виконав два канти із старокобзарського матеріалу, заспівав давню козацьку пісню та зіграв багато експериментальної музики. Також виступив і молодий бандурист Богдан Шутка.

Юліан Китастий народився у Детройті (США) в родині українських біженців. Освіту здобув в Монреалі в консерваторії Конкордського університету (композиція і вокал). Вивчав гру на бандурі від батька — Петра Китастого.

Починаючи з кінця 70-х років та впродовж 20 років був членом капели бандуристів імені Шевченка. В 1980 р. став мистецьким керівником Нью-Йоркської школи гри на бандурі, ансамблів Гомін Степів, New York Bandura Ensemble, та авангардного ансамблю Experimental Bandura Trio. З 2017 року - мистецький керівник Канадійської капели бандуристів.

Гру Юліана Китастого на бандурі можна чути у фільмі "Поводир".

 

 

Сайт https://gazeta.ua/articles/culture-journal/_koli-pobachiv-vidani-v-radyanskij-ukrayini-noti-podumav-scho-ce-dlya-inshogo-instrumenta/885335

 

Коли побачив видані в Радянській Україні ноти, подумав, що це для іншого інструмента

 

12 лютого 2019

 

– До бандури можна підходити не тільки як до музейної традиції. Дає змогу створювати повноцінну сучасну музику, – каже американський бандурист 61-річний Юліян Китастий. Розповідає про свої інструменти

Бандура Чернігівської фабрики музичних інструментів ім. Павла Постишева.

– Бандури з СРСР у Північну Америку почали масово привозити у 1960-х. У Детройті дешеву чернігівську бандуру легко було дістати. Стала стандартним інструментом для дітей воєнних переселенців, які хотіли виховувати народжене у США покоління в українській культурі. Доти емігранти грали на саморобних інструментах.

Я вчився бандури з 12 років. У сім'ї були свої інструменти, на яких грали батько й дід у капелі Тараса Шевченка. Були подібні до бандури Гната Хоткевича 1929 року. Декілька його учнів із Полтавської капели виїхали в США. Колектив далі в Детройті грає на таких інструментах. Ніколи не переходили на "чернігівки", де 55 струн, нема механізму для настройки. На таких важко щось заграти поза кількома тональностями.

 

Юліян КИТАСТИЙ, 61 рік, бандурист у третьому поколінні, композитор. Народився 23 січня 1958 року в Детройті, США. Батьки познайомилися в Америці. Мати родом із Сум, за фахом архітектор-мистецтвознавець. Батько з Полтавщини, працював інженером. Зараз заступник диригента Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка в Детройті. Колектив створили 1941-го в Києві. Основою стали учасники Державної зразкової капели бандуристів, створеної 1918 року. – У тій довоєнній капелі грав мій дід Іван. Уже в Детройті її очолив дядько Григорій Китастий, – розповідає Юліян Петрович. – Під час Другої світової бандуристів вивезли до Третього Рейху. 1945-го опинилися в американській зоні окупації Німеччини. Батькові у 14 років зробили документи студента капели. Це був його шлях на Захід, у СРСР повертатися не хотів. Жив у таборі для переселенців. До США потрапив 21-річним. У канадському Монреалі закінчив консерваторію при Конкордському університеті по класу композиції та вокалу. Вивчав воєнну історію. Був запрошеним лектором у Гарварді, Єльському, Каліфорнійському університетах. 1980-го став мистецьким керівником Нью-Йоркської школи гри на бандурі. Потім очолював ансамблі ”Гомін степів”, New York Bandura Ensemble. Учасник авангардного Experimental Bandura Trio. 1989-го вперше відвідав Україну. Разом із Вік­тором Мішаловим і Павлом Писаренком дали майже сотню концертів. Були гостями фестивалю ”Червона рута” у Чернівцях. Записав бандуру для історичної драми Олеся Саніна ”Поводир”. – Я найстарша дитина в родині. Молодший брат Іван, слава Богу, інженер. Співає в хорі при капелі бандуристів у Детройті. Другий брат – Олександр – чудовий звукорежисер. Сестра Ірина – також музикант. Кілька років тому ініціювала створення жіночої капели бандуристів Північної Америки. Її дочки Аліна і Тереня там грають. Нещодавно в Нью-Йорку ми зробили концерт родинним ансамблем. Неодружений. Живе і працює у Нью-Йорку

 

У Союзі народну музику намагалися відрізати від коріння. З другого боку, бандуристи хотіли показати, що їхній інструмент може заграти все. Їх це завело в хибне русло. На бандурі, вибачте, не все виходить. Кожен інструмент треба розуміти в його можливостях і традиції. Бандура мала багато варіантів. У СРСР її штучно звели до одного примірника.

Мій дядько знайшов спосіб, як уподібнити радянські інструменти до довоєнних, на яких вчився. Змінив стрій басів із хроматичного до діатонічного. Це дало змогу грати всякі ритмічні остінато (багаторазове повторення в музичному творі мелодичної фігури, окремого звуку. – Країна). На основі цього густішого басового акомпанементу творив свою музику, обробки для молодечих ансамблів, сольні твори.

Я багато років грав на "чернігівці" у такому модифікованому варіанті. Якоюсь мірою комфортно почуваюся. Хоча, коли вперше побачив видані в радянській Україні ноти, подумав, що це для якогось іншого інструмента. Для правої руки – наче фортепіанні. Настільки інакша фактура була.

Кобзарська бандура роботи майстра Миколи Будника.

– У репертуарі сліпців-кобзарів ХІХ – початку ХХ століть використовую 21-струнну старосвітську бандуру.

Глибше історією, традицією інструмента зацікавився наприкінці 1980-х. Тоді в Україні почалися спроби відродити кобзарську бандуру. Це робив передусім панотець Київського кобзарського цеху Микола Будник. Був учнем одного з останніх представників слобожанської традиції (слобожанські кобзарі тримали інструменти вертикально, обидві руки могли легко грати як і на приструнках, так і на басах. – Країна) Георгія Ткаченка. Мій колега з Австралії Віктор Мішалов теж у нього вчився. Привіз до Америки репродукцію кобзарської бандури. До того я бачив записи фольклористів, транскрипції Миколи Колесси, але не міг зрозуміти, як виконувався цей репертуар. Тільки коли взяв кобзарську бандуру, все стало на свої місця.

Це автентичний народний інструмент. Стрій своєрідний, можна сказати сліпецький. Ходами на сусідні струни можна грати три основні акорди. Спочатку я переважно обирав історичні пісні. Щось вивчив від батька й дядька, щось знайшов у збірниках і переклав на бандуру. Але кобзарський інструмент вимагає інакшого музичного мислення. Він ладовий, тобто не пристосований до західної гармонії. З часом такий спосіб розуміння звуку в мене перейшов і на інші інструменти.

Уроки кобзарської бандури завели у бік експериментального авангардного музикування. Також зрозумів, як можна грати з музикантами інакших традицій із цілого світу. Якщо зустрінеш глибокого знавця – з ним легко знайти спільну мову. Робив проекти з китайськими віртуозами лютні піпа, майстром гри на смичковому інструменті морінхурі з Бурятії.

Єврейський музикант Майкл Алперт фактично прожив паралельне до мого життя. Народився в США, син емігрантів зі Східної Європи. Мати з Буковини, а батькова родина з Литви. Виріс у культурі, яка після Голокосту практично зникла. Вивчив ідиш. Знає давні пісні – і світські, і духовні. Ми записали дует "Нічні пісні із сусіднього села", де кожен виконує своє. Один одному акомпануємо. Створюємо діалог між культурами. Улюблена пісня зі спільного репертуару – рекрутська. Це історія всіх народів Російської імперії. Служба в чужому війську тривала 25 років. Брали дітей бідняків чи вдів – і одразу в кайдани, щоб не втекли. У Росії юдеїв спочатку вважали інородцями, але з часом і їх почали забирати в москалі.

Бандура харківського типу майстра Василя Герасименка.

– Гнат Хоткевич казав, що на його інструментах акорд можна зіграти сотнею способів. Перебільшував. А може, й ні. З коротенького уривка кінохроніки, що маємо, видно: справді, ця людина опанувала харківську бандуру повністю. Виробив її для своїх студентів у 1920-х на основі кобзарської і специфічної гри сліпців Слобожанщини.

До бандури можна підходити не тільки як до музейної традиції. Дає змогу створювати повноцінну сучасну музику. Мене свого часу сильно вразили записи Зиновія Штокалка (1920, Бережани Тернопільської області – 1968, Нью-Йорк, США; поет, доктор медицини, бандурист. – Країна). Заглибився у традицію інструмента так, що почав творити зовсім сучасну музику. Виконував багато дум, історичних пісень. Але навіть у кобзарському репертуарі використовував інструмент не тільки як підклад до співу. А як віртуозний голос, який переплітається з вокалом. Бавився зі строями. Зробив штучні лади, записав твори, які називав атональними етюдами.

Харківська бандура добре підходить для театру. На ній обидві руки грають по цілому діапазону. Легко можна глушити звук однією, грати другою. Багато спецефектів виходить. Це чудовий інструмент для акомпанементу живого слова. Переконався, коли у виставі "1917–2017: Тичина, Жадан і Собаки" треба було озвучити бандурою акторів, які працювали з текстами "Замість сонетів і октав" Павла Тичини. Сама природа звуку щипкового інструмента втягує слухача і змушує уважно слухати. Спектакль поставила Вірляна Ткач із творчої платформи Yara Arts Group. Він отримав премію для малих театрів Нью-Йорка в номінаціях "За найкращу музичну виставу, мюзикл" і "За найкращу оригінальну музику". На спектакль приходили багато людей, які не мають жодного стосунку до України.

У мене є харківська бандура початку 1990‑х – зроблена вперше за багато років в Україні. Львівський майстер Василь Герасименко подивився на зразок, який я привіз зі США. Поставив йому записи Штокалка. Він захопився. Останні роки життя присвятив виробництву саме таких інструментів.

Що більше заглиблююсь у харківську бандуру, то більше розумію, які можливості має. Зараз мені не обов'язково возити з собою на гастролі кобзарську бандуру. Старовинний репертуар мені виходить добре дублювати і на харківській. На чернігівській – ні.

Бандура, яку знайшли в аргентинському Буенос-Айресі.

– "Бондарівна" – унікальна. У теперішньому вигляді – нагадує харківський тип. Тільки без механіки, її не можна так легко перестроювати. Це щось проміжне між сучасною бандурою і кобзарською.

Над нею працювали два майстри. Йосип Сніжний до Південної Америки приїхав із Маньчжурії. За Російської імперії був учасником кобзарського хору Василя Ємця в Києві. За участь у створені державного апарату Української Народної Республіки радянська влада заслала у Сибір. Звідти втік до Китаю. Створив у Харбіні ансамбль бандуристів. Із початком Другої світової емігрували в Аргентину. Бандуру Сніжного доробляв Антін Чорний, кубанський козак. Також працював у гуртах бандуристів із Василем Ємцем. До Південної Америки виїхав через Персію. Чорний при допрацюванні бандури зняв багато дерева. Інструмент вийшов із неймовірним тоном, тоншим за будь-яку бандуру, на якій доводилося грати.

Знайшов інструмент у коморі Українського національного будинку в передмісті аргентинської столиці. Там звалили купу бандур, коли помер керівник дитячого ансамблю. Вона легенька, і мабуть, тому потрапила до дітей.

Використовую бандуру по-всякому. Більше в автентиці. А ще – в стилі "вільна імпровізація". Коли сідаєш із кимось грати, й оця ваша музична розмова і є твір. Я мав щастя кілька разів виступати із засновником цього стилю – англійським гітаристом Девідом Бейлі. У Лондоні 2001-го якраз випускали мій диск. Девід випадково почув, як монтували запис, його заінтригувала бандура. Я там грав досить лагідні імпровізації в традиційному стилі. Він запропонував на презентації диска виступити дуетом. Ми зустрічаємося буквально за 5 хвилин перед виходом на сцену. Я підготувався, орієнтувався, що він гратиме зовсім не в тональному світі. Що це будуть звуки, на які треба реагувати іншою фактурою. Але я чую, що в нас десь майже на чверть тону розбіжність у строях. Кажу: "Дереку, не хочеш перевірити настройку гітари?" А він: "Ні, зайве". І пішли грати. Це був важливий урок. Стрій – не абсолютна вартість. Інструмент може звучати не так ідеально, як ми хотіли б. Із усім цим можна працювати і будувати цікаву музику.

 

Іван СТОЛЯРЧУК

 

 

Сайт http://www.prostir.museum/ua/post/41544

 

Архів-музей літератури та мистецтва запрошує на творчий вечір

письменниці, поетеси, барда Валентини Захабури

 

У рамках літературно-музичного проекту

«Мистецькі зустрічі в архіві-музеї» представляємо «валентинку»

до дня закоханих від української письменниці, поетеси, барда

ВАЛЕНТИНИ ЗАХАБУРИ

«КОЛИСКОВА ДЛЯ КОХАНОГО»

 

14 лютого 2019 р. о 17:00 у рамках літературно-музичного проекту «Мистецькі зустрічі в архіві-музеї» у конференц-залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України відбудеться авторський вечір української дитячої письменниці, поетеси, барда Валентини Захабури «Колискова для коханого».

Валентина Захабура – дитяча письменниця, бард, автор повістей для дітей та батьків «Ой, Лише, або з чим їдять вундеркіндів?», «Ой, Лише, або як потрапити в халепу?», «Ой, Лише, або як приборкати батьків?», збірки поезій «ЯТОМОРЕ», альбому авторських пісень «Запрошення на каву». Твори поетеси друкуються в українських та міжнародних часописах («Дніпро», «Київська Русь», «Zeitglas» тощо), увійшли до «Антології сучасної української поезії» болгарською мовою.

На творчому вечорі у ЦДАМЛМ України Валентина Захабура  представить власні вірші та пісні у авторському виконанні.

Ведучий вечора – член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників, лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» Сергій Володимирович Онищенко, відомий в літературі як Сергій Батурин.

ЦДАМЛМ України запрошує усіх шанувальників сучасного українського мистецтва відвідати захід і зануритись у неповторну атмосферу музики та поезії.

 Проект «Літературно-мистецькі зустрічі в архіві-музеї» було започатковано у квітні 2012 р. У його рамках відбуваються виступи відомих українських та зарубіжних музикантів-виконавців, творчі вечори письменників, художників та композиторів, які супроводжуються тематичними презентаціями документальних матеріалів з фондів ЦДАМЛМ України. Проект спрямований на встановлення діалогу між актуальним мистецьким процесом та «задокументованим» минулим.

 Вхід вільний

 Адреса Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України: вул. Володимирська, 22-А, територія Національного заповідника «Софія Київська»

(Центральний вхід). тел.:  +380 44 2784481; e-mail: cdamlm@arch.gov.ua

 

 

Суми – сайт https://sorada.gov.ua/actual/1-actual/20130-2019-02-15-09-14-57.html

 

«У горнилі афганської війни»: у Сумах відбувся авторський концерт Володимира Щеглова

 

15 лютого 2019

 

У театрі юного глядача напередодні 30-ї річниці виводу радянських військ з Афганістану не було вільних місць. Воїни-інтернаціоналісти, учасники АТО та Другої світової війни, громадськість – поціновувачі творчості відомого барда Володимира Щеглова - прийшли послухати пісні у виконанні автора.

Розпочалося свято з виступу дітей 2-го класу 25-ї ЗОШ. Своїми віршами, піснями вони зачарували присутніх у залі. Тож отримали солодкі подарунки від організаторів свята, а керівник «Козачат» Ліна Крівшенко – подяку за патріотичне виховання дітей.

Під час концерту були розповіді про героїзм наших воїнів, армійське братерство, роздуми про ціну життя і дружби, військову відданість та радість зустрічі із побратимами.

Почесним гостем заходу став голова Сумської обласної ради Володимир Токар.

«Я з великим задоволенням прийшов підтримати патріота, волонтера, воїна-інтернаціоналіста Володимира Щеглова і усіх вас. Будь-яка війна має свою ціну і для Сумщини вона також принесла втрати. 130 воїнів загинуло, 3 пропали безвісті і 350 мають поранення чи каліцтва. Я вдячний воїнам-інтернаціоналістам за те, що вони, маючи бойовий досвід, і сьогодні одними з перших стали на захист країни. Обласна влада завжди підтримувала воїнів АТО й афганців, і надалі буде це робити», - наголосив очільник обласного депутатського корпусу.

Він побажав усім присутнім миру, здоров’я, зазначив, що відвідування таких заходів для молодшого покоління – справжній урок історії.

Також Володимир Токар вручив медалі «30 років з дня виведення військ з Афганістану» Олександру Кудіну та Івану Титаренку.

 

 

Сайт https://www.facebook.com/groups/599706293412785/

 

Anna Kalyta

 

З 5 липня по 10 липня - БАРД -ТАБІР «Муза Карпат - 2019» в гірському готелі, Рахів.

Організовується для творчих людей. Професіоналів та аматорів мистецтва, музикантів, бардів, поетів, майстрів художнього слова, художників та шанувальників творчості

1570 грн.

Подробиці - звертайтесь до Sergey Rud

 

Перший день (день заїзду).

Заїзд

 Поселення в гірському готелі «Олеся».

13.00 Обід.

14.00 Ознайомлення з базою та відпочинок після дороги.

16.30 Майстер – клас з приготування страви «Бограч» на ватрі (на відкритому вогнищі) у бардсупроводі за програмою «Гітара по колу». (Забезпечується звуковою апаратурою)

Дякуючи карпатській красі, майстри пензля мають можливість не віддаляючись від табору втілити красу Карпат у відповідний матеріал.

19.00. Вечеря БОҐРАЧ та вечір знайомств.

Розпалювання великої ватри на честь відкриття табору.

 

Другий день.

9.00 -10.00 Сніданок

10.00 Вільний час.

13.00 Обід.

14.00 Дозвілля та відпочинок («Гітара по колу», збір грибів, ягід, лікарських трав без провідника)

17.00 Концертна програма за участі всіх бажаючих на тему «Недавня муза». (Забезпечується звуковою апаратурою). Біля концертного майданчика проходить майстер клас з приготування «Юшки Довбуша»

19.00 Вечеря «Юшка Довбуша» та продовження к-ту «Недавня муза»

 

Третій день.

9.00 -10.00 Сніданок

10.00 Вільний час.

12.00 Майстер – клас з приготування страви «Кулеша з мачанков» на ватрі у бардсупроводі за програмою «Гітара по колу». (Забезпечується звуковою апаратурою)

13.00 Обід на галявині у місті проведення майстер – класу по «Кулеші з мачанков » (куштування приготовленої страви).

14.00 Дозвілля та відпочинок («Гітара по колу», збір грибів, ягід, лікарських трав без провідника)

Підготовка до вечора гумору «Посмішка Карпат».

19.00 Вечеря.

20.00 Вечір гумору «Посмішка Карпат». (Забезпечується звуковою апаратурою).

 

Четвертий день.

9.00 Сніданок.

10.00 Вільний час.

13.00 Обід.

14.00 Дозвілля та відпочинок («Гітара по колу», збір грибів, ягід, лікарських трав без провідника).

19.00. Вечеря.

Концертна програма за участі всіх бажаючих на тему «ГУДБАЙ КАРПАТИ»

Розпалювання великої ватри до закриття табору.

 

П’ятий день (день від’їзду, але ніхто не проганяє)

9.00 Сніданок

10.00 Виїзд у місто Рахів

 Вільний час для знайомства з містом, придбання сувенірів і т.п

 За бажанням можна приїхати чи від’їхати раніше чи пізніше.

 

Як добратися.

Потяги: Київ - Рахів, Львів – Рахів, Одеса-Рахів, Харків-Рахів

Проживання в готелі (всі зручності) 4 ночі, 4 сніданки, 4 обіди, 4 вечері -1340 Грн

Транспорт: Рахів-Богдан (готель), Богдан \\\\(готель)- Рахів, 100 Грн

Витрати на організаційні питання, протягом усіх днів: 130 грн.

БАРД -ТАБІР «Муза Карпат - 2019 » п’ять днів – 1570 Грн

 

 

Київщина – сайт https://www.gostomel-rada.gov.ua/news/3332-literaturnij-vechir-v-bk-chotiri-levi-torknuvsya-najpotaemnishikh-strun-dushi

 

Літературний вечір в БК «Чотири леви» торкнувся найпотаємніших струн душі

 

02 лютого 2019

 

Його автор, Джемалі Чочуа, полонив всіх присутніх ліризмом своїх пісень і розкішним голосом, й слухачі довго не відпускали його зі сцени, а також читали переклади його віршів українською мовою. Особливо зворушливим був вірш про очі жіночі. Здавалося б про це написано чимало, й важко додати щось нове, але авторові вдалося. Бардівські пісні Чочуа звернені до почуттєвого осмислення життєвих подій і цінностей. У творчості поета багато пісенних текстів присвячено такому величному почуттю, як кохання і любові, гармонії людських стосунків, антивоєнній тематиці. У своїх монологах між піснями Джемалі розповідав і про власний життєвий шлях, і про свої цінності. «Для мене в моїй творчості —  головне не літературна віртуозність моїх рядків, а людяність, що є основою всього найпрекраснішого на Землі,— зізнався він під час вечора. Поет насамперед повинен бути людиною з великою літери й будити в душі найпотаємніші струни для творення добра». На вечорі прозвучали пісні російською та українською, грузинською мовами й викликали захоплення в присутніх. Джемалі Чочуа подякував гостомельцям за теплий прийом, й сказав, що буде радий зустрічатися з нами на гостомельській сцені в подальшому. З ініціативи АРГ Гостомеля й підтримки селищного голови Юрія Прилипка літературні вечори знаходять все більше шанувальників, тож матимуть продовження. Далі буде!..         

Пропонуємо Вашій увазі матеріал про автора, підготований директором історико-краєзнавчого музею Ірпеня Анатолієм Зборовським.

Джемалі Чочуа народився 25 грудня 1960 року в селі Чхороцку в Грузії. У доробку поета Чочуа кілька книг віршів. Він – лауреат міжнародних поетичних фестивалів, очолював Літературне товариство імені А.П. Чехова, керував Ялтинською літературно-громадською спілкою. Джемалі Чочуа – голова оргкомітету Міжнародного ялтинського музично-поетичного фестивалю «ЯЛОС», автор Інтернет-проекту і видавець журналу «Литературный досуг». А ще він майстер спорту СРСР з греблі на каное, неодноразовий чемпіон Туркменії і Узбекистану.

Чудова лірика в поєднанні з прекрасними мелодіями в авторському виконанні захопила глядачів. Поезія Чочуа – це любов до жінки і тонке відчуття краси природи. Він також оспівує красу своєї батьківщини Грузії і Ялти. Джемалі вміє знайти красиві слова для висловлення почуттів, притаманних більшості людей. Водночас він висловлює переживання поетичної душі, розмірковує для чого створюються вірші і дає дуже зворушливу відповідь. Власне, поет пише вірші, щоб люди відчували себе людьми. Джемалі Чочуа пише й виконує пісні російською і грузинською мовами. Одну пісню він написав і українською мовою. Ще в одній пісні Джемалі обіцяє вивчити французьку мову, аби тільки народи жили дружно і тут же співає французькою. Яскравий приклад для багатьох українців та й для людей інших національностей, які живуть в Україні, і ніяк не можуть заговорити українською мовою. Глядачам сподобалися і пісні у виконанні 13-річної доньки барда Марії Чочуа.
Голова Ірпінської організації Конгресу літераторів України Володимир Симоненко запросив Джемалі Чочуа взяти участь у діяльності цього осередку, а також у роботі літературної студії «Дебют» при міській бібліотеці. 

Після концерту я поговорив із Джемалі Чочуа.

- Як давно ви пишете вірші?

- З шести років. Мене шестилітнього віддали до школи. А Пушкін спонукав мене писати поезію. Нам читали казки Пушкіна.
- Хто ви за освітою?

- Я закінчив Московський хіміко-технологічний інститут імені Д. Менделєєва.

- Ким працюєте?

- Я приватний підприємець. Вирощував гриби у Гостомелі, займався автомобільною хімією у Вишневому Київської області. На хліб собі і родині заробляю.

- Чому ви залишили Крим? Адже ви пишете російською мовою.

- Як не дивно, але коли Крим належав Україні, держава допомагала нам, письменникам, більше. В Росії все занадто політизовано. Ми раніше жили в Києві. У Ялту переїхали в 2007 році. Мій тато – грузин, а мати – українка із Шепетівського району. Я – грузин, а моя дружина - українка. Мама похована у Вишневому. У цьому місті живе моя тітка. Раніше я міг вільно сюди приїздити з Криму. Тепер є певні труднощі.

- А з чого розпочалися оті події в Криму?

- Я не займаюся політикою. Поет повинен бути незалежним. За своїми поглядами я інтернаціоналіст. Я шаную всі нації. Я шаную росіян. У мене багато друзів серед росіян. Я шаную українців, грузинів і інші нації. Треба поважати будь-яку націю, на землі якої живеш. Без цього культури не буде. Кожна нація має свої традиції, на яких розвивається культура. А якщо, наприклад, відбувається весілля, але воно і не грузинське, і не українське, і не російське… Коли немає поваги до старших… Яка тоді може бути культура? Могила мого батька в Сухумі. Але я не можу туди поїхати. Найгірше в нинішній ситуації, що гинуть люди. Немає нічого дорожчого за людське життя.

- У Криму бюджетникам підвищили зарплату?

- Так, підвищили десь на місяць. А потім знову знизили. Хороші зарплати у поліції, ФСБ, військових.

- А ціни російські?

- Так, ціни підняли до рівня російських.

- Які настрої у жителів Криму?

- Різні. Є українські націоналісти, які переживають за долю України. Є люди інших поглядів. Більшість дбає про виживання своїх родин.

- А чому ви переїхали саме в Ірпінь?

- Мені сподобався Ірпінь. Красиве містечко. У Києві шумно. Мені подобаються ірпінські парки. Тут красиво і затишно, хороше повітря, пахне свіжістю.

 

 

Рубрика – «ЗМІ про митців»

 

«Віршень» шукає таланти

http://www.golos.com.ua/article/313597

 

У київському видавництві «Смолоскип» відбувся 23-й Всеукраїнський фестиваль поезії та авторської пісні «Віршень».

Майже сто учасників — поетів, письменників, публіцистів, видавців та бардів із Черкас, Рівного, Світловодська, Чернігова, Івано-Франківська, Харкова, Вінниці та інших великих і малих міст — налічував 23-й Всеукраїнський фестиваль поезії та авторської пісні «Віршень», який відбувся у київському видавництві «Смолоскип». Відкриваючи мистецький форум, його організатор і натхненник письменник, перекладач, редактор, відомий громадський діяч Сергій Пантюк зазначив, що цей майданчик, у якого своя, особлива, аура, «бо тут усі друзі», «вивів у поезію багатьох людей».

— Власне, й задумувався фестиваль з метою популяризації української поезії, авторської пісні та небанальної музики, творчої допомоги талановитим авторам, які мешкають поза столицею, а ще з метою формування в Україні єдиного мистецького простору, сприятливого для творчого розвитку кожної особистості, яка прагне творити вітчизняну культуру, — каже Сергій Пантюк.

Учасників та гостей фесту привітали начальник відділу мовної політики Управління з питань мовної політики та літератури Міністерства культури Віктор Генералюк, поет і прозаїк, народний депутат Верховної Ради України першого скликання Володимир Шовкошитний, письменник, журналіст і громадський діяч із Хмельницького Богдан Теленько. Вони передали мікрофон молодим авторам — Марії Думі, Богдану Ковальчуку, Оксані Галаєвій, Богдану Кирсті. Аудиторія тепло зустрічала талановитого автора творів для дітей Івана Андрусяка, чиї вірші «Ослик і ослінчик», «Родина бабаїв», «Хвостики», «Уроки мови», «Собаче листування» й багато інших давно полюбила малеча, виконавця Віталія Асауленка, прозаїка, переселенця з Луганщини Павла Правого (Бондаренка), який прочитав уривок зі свого твору, що розповідає про захоплення Донбасу. Журналістка, волонтерка, авторка культового вірша «Дівчата» («Дівчата зрізають коси Туго шнурують берці»), покладеного на музику Дариною Яковенко, Олена Задорожна презентувала антологію віршів, опалених війною, — «Рядки з передової». До книжки, виданої за підтримки КМДА, увійшли поезії одинадцяти авторів — Тетяни Ярошенко, Дарії Зубенко, Романа Семисала, Сергія Пантюка, Олени Задорожної.

Мілітарну поезію на фестивалі презентували й самі бійці — офіцер-фронтовик Євген Проворний і «азовець» Ігор Мисяк, який на власні очі бачив «стільки крові, що й зорі ставали злими». У його вірші є й такі оптимістичні рядки — «Коли нам давали наказ на відступ, Ми фундамент заливали, аби будувати хати».

У рамках заходу відбулась і презентація альманаху перекладів українською мовою творів світової рок-музики «Книга року».

Із 2018-го «Віршень» став мандрівним. Уже цьогоріч відбулися два «Перед-Віршні»: на Черкащині — у Смілі й Черкасах, та у Вишгороді на Київщині. У лютому фестиваль помандрує у Чернівці — саме тут у 1996-му він і був заснований.

 

 

Ювілей веселого мудреця Котляревського з виставкою картин,

декламацією мовою жестів та театралізованими перфомансами

http://litgazeta.com.ua/articles/yuvilej-veselogo-mudretsya-kotlyarevskogo-z-vystavkoyu-kartyn-deklamatsiyeyu-movoyu-zhestiv-ta-teatralizovanymy-perfomansamy/

Юлія Валова

Лютий 13, 2019

 

Зламати стереотипи, прищеплені ще з дитинства, доволі складно. Особливо, якщо йдеться про матерії, до яких люди мають опосередковане відношення та звертаються лише за збігом випадкових обставин, на запрошення колег чи друзів. І ще важче зламати шаблонне мислення та бодай особисте сприйняття, якщо мова йде про мистецтво, творчість, етнос, артефакти та історичну спадщину.

У сучасному світі, який так швидко та нестримно змінюється, у більшості на жаль, не вистачає часу та можливостей на зміну світогляду, закладеного штампами. А ці кліше, сформовані на благодатному підґрунті необізнаності, продовжують відтіняти, здавалось б, звичайні для будь-якого розвиненого суспільства речі. Йдеться про повагу до своєї національної історії, мови, шанування персоналій, які цю історію створювали, лагідно систематизували, залишаючи нащадкам неоцінимі скарби.

Велику роль у насадженні чужорідних стереотипів в Україні заклала політика радянського та пострадянського періодів, які по черзі, витісняли національний спадок, спочатку штучними імперськими міфами, а пізніше – закордонними тенденціями. Змінити ці стереотипи, доволі важко, не зважаючи, навіть, на активні державні та приватні ініціативи, що намагаються прищепити національні тренди громадянам.

Ось тільки сьогодні, я натрапила на меседж про мистецтвознавчий лекторій, що відбуватиметься найближчим часом в одному з популярніших культурних просторів столиці. Тема лекторію: “Музи, які спонукали до творчості митців з різних країн та епох”. У переліку відомих імен, серед яких були згадані Далі, Блок, Маяковський та Волошин, я не знайшла жодного прізвища українського генія, яких на творчість надихала чарівна українська жінка.

А хіба серед суто українців таких знаменитостей було мало? Хіба вони не заслуговують на увагу, хоча б з огляду на політичну та геополітичну ситуацію, що склалася в Україні сьогодні? Чому замість історії єдиного кохання на усе життя поета-драматурга – масона- декабриста-воїна – благодійника Івана Котляревського до дівчини Марії, поціновувачі мистецтва мають слухати любовну лірику “товариша” Маяковського та Лілії Брік? І насамкінець: чому мої ерудовані та освічені товаришки із легкістю згадують соціальну значимість твору “Хатина дядька Тома”, написаного Гарриет Бичер-Стоу у 1852 році, при цьому, не можуть пояснити, окрім звісно поетично-естетичної цінності поеми Івана Петровича Котляревського, створеної, до речі, майже у той самий період (офіційна публікація 4 частин твору відбулася 1842 року)?…

Але, саме Іван Котляревський є батьком сучасної української мови та першим з літераторів тієї епохи, який використав народну мову у професійних літературних творах: бурлескній поемі “Енеїда” та п’єсах “Наталка Полтавка”, “Москаль Чарівник”. Його “Енеїда” стала енциклопедією українського національного побуту, обрядів, традицій, у тому числі і кулінарних, та життєствердним актом спротиву українського козацтва російському імперському режиму. А п’єси “Наталка Полтавка” та “Москаль Чарівник”, написані у 1818—1819 роках були першими драматичними творами поставленими в Україні. Доречі, від початку, будучи керівником Полтавського драматичного театру декілька сезонів, Іван Котляревський відіграв п’єси на рідній сцені, а лише потім дозволив їх використання в репертуарі Пітерського та Московського театрів.

Крім того, що Котляревський був дуже мудрою, розумною людиною, його чесноти доповнювалися щирим, добрим серцем та веселим характером. Його оселя завжди було відчинена для гостей та друзів. Подейкують, що коли у хаті класика збиралися на посиденьки декілька десятків веселих козаків, за чаркою, у цій компанії народжувалися гуморові та бурлескні рифми “Енеїди” та складався сценарій драматичних, але повчальних п’єс “Наталка Полтавка” та “Москаль Чарівник”. І ця колективна творчість насичувала твори Котляревського глибокими національними скарбами. Ну хіба ж не вартий уваги цей неймовірний чоловічіще?

Достойний! Тим більше, є велика нагода – відзначення 250-річного ювілею видатного українця Івана Котляревського. Створюючи проект “Хлопець хоч куди козак” команда моїх однодумців, культуролог Олена Прохорчук та керівник театру “Маскам Рад” Інна Гончарова поставили на меті зворушити суспільне сприйняття національних історичних артефактів у лагідний, естетичний спосіб, а крім того, підкреслити значимість Котляревського для України. Ми вирішили, у мультидисциплінарному форматі поширити історію його величності, продемонструвати його унікальність.

У фундамент нашого ” Козака” , присвяченого святкування ювілею веселого мудреця Котляревського, ми заклали цілу низку творчих, взаємопоєднаних ініціатив: видавничу складову – створення артбуку з ілюстраціями художниці Оксани Тернавської до творів Івана Котляревського; театралізоване шоу- перформанс; виставку ілюстрації Тернавської, екскурс у творчу майстерню полтавського генія, який планують здійснити відомі сучасні літератори Іван Андрусяк, Яна Дубенянська, Сергій Пантюк, Леся Мудрак, Ростислав Мельників та конкурс декламацій для юнацької аудиторії, що проходитиме он-лайн в інклюзивному форматі, вербальною мовою та мовою жестів.

За три місяці підготовки “Хлопець хоч куди козак” наповнився цікавими, креативними елементами, обріс талановитими партнерами, такими як ГО “Відчуй”, який проводитиме складову з частин конкурсу декламацій, розроблену для дітей із вадами слуху. До нас долучився композитор та автор першої української рок-опери “Енеїда” Сергій Бедусенко.

Згідно задуму, “Хлопець хоч куди козак” відправиться у подорож 9 містами України вже 7 травня, та за п’ять місяців відвідає Київ – Полтаву – Дніпро – Одесу – Запоріжжя – Харків – Краматорськ – Мариуполь – Львів. У Львові, під час роботи “Форуму видавців” планується велика програма, присвячена 250-річниці від дня народження Івана Котляревського, однією зі складових якої буде і наш проект. У день народження поета, 9 вересня, у Києві відбудуться літературні читання та церемонія нагородження переможців конкурсу декламацій.

Я дуже сподіваюсь, що таким масивом подій, наші прагнення будуть виправданими і ми хоча б трохи, але зрушимо суспільний емоційний маятник у бік любові до національного коріння, поваги до велетнів, на плечах яких тримається історія та культура України. І тим самим додамо свою краплинку у спільну скриню добрих справ на користь зміцнення українськості.