Бюлетень №39 (576) - 2019 рік
Новини одним рядком.
24 вересня – кобзар Тарас Силенко виступив у двох заходах у Кривому Розі
25 вересня – вечір пам’яті барда Юрія Візбора, Київ, Будинок актора
26 вересня – у Надвірній (Івано-Франківська обл.) поховали кобзаря Володимира Луціва, який проживав і помер у Лондоні
28 вересня – 90 літній ювілей поета Дмитра Павличка, лауреат премії ім.. Т.Шевченка (читайте рубрику – “Ювілей”)
2 жовтня – день народження українського співця, мешканця Лондону Тараса Житинського
2 жовтня – день народження письменника і політичного діяча Івана Багряного
4-5 жовтня – виступ бандуриста Івана Ткаленка на Музичному Ярмарку-2019, Київ, вул. Біломорська, 1
5 жовтня – день народження поета Богдана-Ігоря Антонича (роки життя: 1909-1937)
Іван Багряний
* * *
Як крик з могил Печори,
Як зойки з Колими,
Серед нужди і горя
На світ родились ми.
Відповідай!..
Гартований ударом
В сльозах душі й її пекельному вогні,-
Всім Каїнам,
Хамам,
Всім Юдам і рідні,
Всім ворогам твоїм й самому Сатані
За честь Вітчизни, топтану в багні,
Відповідай
Своїм страшним ударом.
Богдан-Ігор Антонич
Патріотичний гімн
Навпроти тьми, неволі, горя
за честь, за волю, за свободу
ми - лицарі із Чорномор'я,
козацького нащадки роду
Ми друзі, вірні побратими,
не роз'єднало нас життя.
Ми іскрами вогню святими
напишемо свій глузд буття
Над нами гордий прапор має,
вперед сміливо йдем
У серці правда лиш одна є,
наснажена дзвінким мечем
Честь власна й слава України -
нам мріється лицарський чин
Не вміє пригинати спини
Козацький вільний юний син
Володимир-Волинський – Сергій Шишкін
Дякую, пане Петре. тут краще чути слова. https://www.youtube.com/watch?v=urYHwCU_rVQ
Цей день для друзів
Музика та вірші Сергія Шишкіна
- День такий,
Що для спогадів час
Це все про нас.
День такий - перегорнутий вітром сонним,
День сторонний,
Не легкий , не помічений вкотре і не раз
День такий ,
Що залишиться в тій безодні
Приспів:
Для друзів …
Цей день для друзів
У крузі
В тісному крузі
- День такий.
Не останній і не судній.
День такий ,
Що не кінчиться ніяк
Та під вечір
Вже не будеш у напрузі
День такий
Врешті скінчились всі козні
Приспів:
Забуваєш проблеми, про всі незгоди. Коли разом
І кращі спогади – всі теми. Разом ми робимо погоду.
Сам чорт не брат коли разом
Сайт https://www.facebook.com/groups/599706293412785/
Маріанна Крамар поделилась публикацией.
Евгения Омельченко с Игорь Ли.
Помощь, мне очень нужна ваша помощь! И нужна срочно.
Совсем немного времени тому назад я просила вас помочь моему другу Игорю Ли Игорь Ли (Igor Li), у Игоря миастения. И вы помогли, мы сделали операцию, Игорю стало лучше. Мы радовались. Но жизнь приготовила Игорю новый удар. Заболела его младшая дочка Даша. Ей 14. Ей подтвердили системную красную волчанку, а конкретно волчаночный нефрит. Это неизлечимое системное заболевание, однако его можно купировать. Даша лечится в Днепропетровской областной детской больнице, в отделении нефрологии. И ей срочно нужна пульс-терапия. Для проведения пульс-терапии необходимы препараты Метилпреднизон и Эндоксан. Один флакон Метилпреднизона стоит 900 грн, Эндоксана – 300 грн. Нужно 9 флаконов Метилпреднизона и 6 Эндоксана. Это 10000 грн (26 300 рублей). Плюс-минус, от цены в конкретной аптеке. На курс. КУРСОВ НУЖНО ТРИ! И нужны они немедленно.
Кроме того, нужно продолжать оплачивать палату, в которой Даша может находиться с мамой, а так же снимать жилье в Днепре. А предстоит перевод в Киев, где тоже лекарства не будут бесплатными, как и жилье.
У Даши тяжело больной папа, который делает для нее все, что может, но его пенсия по инвалидности мала, ее мама привязана к ней. Даше нужна ваша помощь, это неподъемные деньги для этой семьи.
Каждый лайк может помочь. Каждый репост помогает лучше, чем лайк.
Реквизиты для помощи :
Гривны - Карта Приватбанка : 4149499112009897 Ли Игорь Владимирович.
Рубли - карта Сбербанка: 5469 1300 1650 8192 Омельченко Евгения Эдуардовна
Или на пейпал Маше Кигель :Kigelm@mail.ru
А еще мы будем благодарны тому, кто подскажет надежный помогающий детям фонд в Украине.
Сайт https://shpalta.media/2019/09/19/vidkriti-ukra%D1%96ncyam-ukra%D1%96nu-paraskoviya-nechayeva-pro-pershij-festival-chervona-ruta-u-chernivcyax/
Відкрити українцям Україну. Парасковія Нечаєва
про перший фестиваль «Червона рута» у Чернівцях
19.09.2019
Про фестиваль, яким Чернівці жили тиждень.
Парасковії Нечаєвій було 36, коли вона стала головною редакторкою Головної редакції художніх програм Чернівецького телебачення. Коли у вересні 1989 року у Чернівцях організували перший пісенний фестиваль «Червона рута», пані Парасковія отримала можливість безпосередньо спілкуватися з творчою групою фестивалю. Так, завдяки журналістській діяльності Парасковія Нечаєва була в епіцентрі подій та стала однією з тих, хто через 30 років із проведення першої «Червоної рути» досі пам’ятає про неї все.
В інтерв’ю «Шпальті» вона розповіла, як місто тиждень жило фестивалем, як організаторам вдалося влаштувати свято, про яке знала вся Україна, та чи правда, що мольфар розганяв хмари на стадіоні «Буковина».
Чернівці тиждень жили фестивалем
Чернівці тиждень жили фестивалем – таке унікальне явище було вперше в Україні. Відкрився фестиваль п’ятнадцятого-сімнадцятого вересня. Вісімнадцятого вже відбувалися відбіркові тури, а урочисте відкриття на стадіоні «Буковина» було дев’ятнадцятого числа.
Фестиваль «Червона рута» готувала київська група. Ядром творчої частини були Тарас Мельник, Ігор Калениченко (мабуть про Анатолія Калениченка), Кирило Стеценко, Сергій Проскурня. Сценарій, а це близько 40 сторінок, писала буковинка Софія Майданська. Для цього вона піднімала цілі пласти історії Буковини та української пісні.
У день відкриття, яке було грандіозним, Тарас Петриненко співав пісню про «Народний рух» та «Ще не вмерла Україна» (тут – В.Жданкін). Уявіть на стадіоні «Буковина» такий масштабний фестиваль, багато артистів, повно людей, синьо-жовті прапори… Це було надзвичайно.
На першому фестивалі «Червона рута» працювало феноменальне журі, його головою був Мирослав Скорик. А членами – Назарій Яремчук, Іван Малкович, Тарас Мельник, Ігор Калениченко. Ведучими були Сергій Архипчук зі Львова та Василь Вовкун — тодішній артист нашого театру, а зараз він – художній керівник Львівського оперного театру.
До речі, напередодні фестивалю організатори боялися, що буде дощ. І спеціально з Карпат привезли відомого мольфара Михайла Нечая, який мав надздібності. Його попросили розігнати хмари, щоб проведення свята не було під загрозою.
Під час «Червоної рути» на вулиці Ольги Кобилянської працювало містечко майстрів. Також був рок-фестиваль (у парку Шевченка), фестиваль рок-музики (у Літньому театрі, тоді він називався Зеленим) та конкурс авторської пісні (на Гайдара). А у філармонії проводили концерти українців, які приїхали з інших радянських республік.
Щодо знімальної групи, то нам було нелегко, наша техніка була дуже важкою. Наприклад, ПТС важила 29 тонн. Було чотири камери, їх треба було налаштовувати шість годин. І час від часу ця камера потребувала перепочинку, а знімати треба було багато…
Зірки на «Червоній руті»
Славко Вакарчук починав у нас на «Червоній руті», а ще «Воплі Відоплясова». Була й Руслана, але вона не пройшла відбірковий тур.
На рок-фестивалі виступила досі незнана Віка Врадій (зараз живе у Канаді) із творчим псевдонімом Сестричка Віка (саме вона посіла перше місце у жанрі рок-музики). Разом із «Братами Гадюкіними» вона співала про шахтаря: «Мені все одно — колбаса чи ковбаса, аби вона була». А Віктор Морозов (тут – А.Панчишин) виконав пісню про те, як посеред літа до Львова приїхав Горбачов, у місті позрубували ялинки і втикали їх у тротуар, щоб Горбачов побачив, який гарний Львів.
На фестиваль приїжджали цілі делегації – з Канади, США, Польщі, Австралії. Особливо красивим був концерт «До вогню і води Батьківщини» за участю зарубіжних українців. Зокрема 17-річна Клаудія Еліса Полотнянка з Аргентини прекрасною українською мовою виконала «Червону руту», а також пісні, яких ми ніколи не чули, бо вони були заборонені. З Австралії приїхав бандурист Віктор Мішалов, він співав козацькі думи, пісні про голодомор. Окремо варто сказати про Віктора Ліщину, який виконав пісню свого батька Леоніда Ліщини, присвячену пам’яті Володимира Івасюка. Під час виконання в залі погасили світло, й тисячі вогників загорілися на честь великого композитора.
Зі Штатів виступив дует Дарка й Славко. Вони гарно співали пісні Івасюка!
Івасюк і його «Червона рута»
Фестиваль «Червона рута» називається так саме через Івасюка. Це він відкрив нову сторінку в історії української пісні. Івасюк фактично модернізував її, підняв на інший рівень. Його пісні просто невмирущі, їх почали співати в усьому світі. Після трагічного вбивства композитора й аж до 88-го року вони були небажаними в теле- й радіоефірах. У 1989-му виповнилося 10 років, як він загинув. Група однодумців – Тарас Мельник, Кирило Стеценко, Ігор Калениченко, Софія Майданська, Сергій Проскурня – запропонували тодішньому ЦК ЛКСМ України та Міністерству культури на честь Івасюка провести пісенний фестиваль, і таким чином згадати його й віддячити. А де провести? Звичайно, в Чернівцях, де він цю «Червону руту» й написав та вперше виконав на Театральній площі. Згодом з’явилася ідея проводити фестиваль у різних містах України, й таким чином українізовувати нашу країну. А буковинці, звісно ж, були обурені. Як це – фестиваль як бронепоїзд?
Ще одна новація, яка нам не подобалася: на фестивалі не була обов’язковою для виконання пісня Івасюка. Дуже мало його пісень прозвучало тоді на «Червоній руті». Організатори говорили, що шукають нові віяння, щоб українська пісня вийшла на рівень європейської. Не знаю, чи їм це вдалося, бо поки що я рівного Івасюку не бачу.
Заборонити фестиваль
Це був перший такий фестиваль у Чернівцях та і в Україні. Усе було регламентовано, адже працювали з центральним комітетом Ленінської комуністичної спілки молоді України. Опікувався фестивалем секретар ЦК Юрій Соколов, саме він і взяв на себе всю відповідальність за його проведення.
До речі, чернівчани, особливо молодь, нічого не боялися. Усім було дуже цікаво. Адже стільки гостей у місті, все було надзвичайно.
Та не всім подобалося те, що відбувалося. Наприклад, міліціонери розганяли дівчат у вишиванках, які приїхали на фестиваль зі Львова. Вони не пускали їх, рвали сорочки…
А після того, як Петриненко заспівав на відкритті пісню про Народний Рух, а Жданкін – «Ще не вмерла Україна», їх викликали в обком. І на закритті фестивалю ці пісні вже не виконували. Коли стадіон вимагав, щоб Петриненко заспівав, він сказав: «Я пообіцяв, що не буду це співати, щоб не зірвати свято».
Після феєричного відкриття партійне та радянське чиновництво трохи розгубилося. Але вже за тиждень вони організувалися: змусили приїхати на закриття фестивалю райкомівських, радянських працівників, учителів. Дали їм червоно-сині прапори Української радянської республіки… І щойно сказали, що фестиваль закривається, вимкнули апаратуру, щоб ніхто нікого і нічого не чув. І ввімкнули над стадіоном «Марш коммунистических бригад». Вони добре підготувалися. Це була помста за відкриття.
Ще пригадую, як двадцять четвертого вересня відкривали меморіальну дошку на будинку, в якому жив Івасюк. Звідти ми пішли до Турецької криниці. Був робочий день, а зібралося безліч людей, усі у вишиванках, такі красиві. І тут міліція на вулиці Шкільній (тоді Боженка) перепиняє нас і каже: «Ви не можете йти по дорозі, бо це демонстрація». А демонстрації в Радянському Союзі були дозволені тільки першого травня та сьомого листопада. І тут якась жінка стає на коліна й починає молитися. Неочікувано правоохоронці розступаються, і ми всі йдемо далі. Такі були моменти. Тоді було таке віяння в країні, щоб заборонити цей фестиваль. Велику роботу проводила партія, щоб люди не сприймали свято. Але ж усі бачили: добре воно було чи погано…
Яким було призначення «Червоної Рути»? Відкрити Україну українцям. Певно, що саме це вдалося. Коли ті співаки, чиї батьки, тікаючи від помсти більшовицької влади за любов до України, емігрували за кордон, зі сцени зізнавалися в любові до України, це було дуже зворушливо. Багато людей – старих і молодих – плакали, слухаючи й дивлячись ці виступи. А якого страху нагнала «Червона рута» на тодішню владу! То воно на завершальному засіданні обласного оргкомітету повністю заперечило досягнення фестивалю. «Нам таких фестивалів не треба», – звучало рефреном на засіданні. Але героїчно захищав фестиваль комсомольський лідер області Петро Луців, добре слово сказав Андрій Кушніренко.
То був початок нашого відродження.
Іванна Аннин
У статті помилка з прізвищем автора, тому подаю вірш пісні із сайту https://www.pisni.org.ua/songs/1203725.html
Візит
(Генеральний секретар)
Слова: Андрій Панчишин Музика: Андрій Панчишин
Виконує: Андрій Панчишин
Новина у місті Львові, всюди натовпи і крик,
Їдуть гості гонорові, їде перший чоловік.
Хто ще звечора чекає, хто біжить, як на пожар,
Бо до Львова приїжджає генеральний секретар.
Край дороги посадили без коріння ялинки
Ще й бетоном їх залили, щоб стояли на віки.
Всю бруківку мили милом, а шампунем - тротуар,
Щоб блищало, як проїде генеральний секретар.
В магазині появився крім горілки ще й коньяк –
То, мабуть, розпорядився сам товариш Погребняк.
Дощ негайно припинити! Сонце, вигляни з-за хмар,
Бо до міста Львова їде генеральний секретар.
Із машини помахала життєрадісно рука,
Влодко каже, що правдива, Місько каже – двійника.
Але якби там не було, проїздив попри "Нектар"
На шикарній лімузині генеральний секретар.
У колгоспі-мільйонері був страшний ажіотаж –
Всіх свиней помили в бані і зробили макіяж.
Голова колгоспу втратив апетит і мови дар,
Як почув, що не приїде генеральний секретар.
У директора заводу заболіла голова,
Дав трудящим по відгулу, щоби вивчили слова.
Щоби голови помили, не дай Боже перегар:
"З вами ж будуть говорили генеральний секретар".
Він стоїть, а коло нього здоровенні мужики,
Я відразу здогадався – то московські тайняки.
Не дай Боже терористів, або вискочить Макар –
Міг би ся зденервувати генеральний секретар.
Ясне сонечко заходить, засинає дітвора.
Секретар по місті ходить, але вже йому пора.
У машину він сідає,
Гей, оркестра, марша вшквар!
Хай частіше приїжджає, хай частіше приїжджає,
Хай частіше приїжджає, хай про нас не забуває
Генеральний секретар.
Чернівці – сайт пам’яті Володимира Івасюка http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk
Незбагненна краса української пісні
12 вересня 2019 року до 24-річниці заснування музею відбулося відкриття виставки «Хай єднає пісня нас» до 70-річчя від дня народження модельєра, сценографа, викладача, заслуженого діяча мистецтв України Алли Дутковської (1949–2004), яка зодягла українську пісню у вишиванку і однією з перших сучасних українських дизайнерів повернулася до витоків української народної творчості.
«Володіючи широким діапазоном використання народної скарбниці, А. Дутковська вправно застосовує її для образного вирішення ідеї. Від буковинського строю вона бере характерні особливості крою і оздоблення: традиційне поєднання кольорів, протиставлення однотонному фону. Практично створення костюма починається з вивчення концертної програми, репертуару вокального ансамблю, виконавського амплуа артистів. Авторка вважає, що сценічний образ повинен виявляти індивідуальність вокалістів, доповнювати її», — так писала про Аллу Дутковську мистецтвознавець Мірра Василівна Костишина у книзі «Український народний костюм Північної Буковини. Традиції і сучасність» у розділі «Традиції буковинського костюма в моделюванні одягу».
Ще у 1967 році, навчаючись у Вижницькому училищі прикладного мистецтва, проектувала сценічні костюми для ВІА «Смерічка» під керівництвом Л. Дутковського. Саме перша дипломна робота «Сценічний костюм для естрадної співачки» стала гарним стартом для сучасного українського стилізованого костюму в Україні. Як згадує Левко Тарасович, народний артист України, засновник «Смерічки» та чоловік Алли Борисівни, що для фільму-концерту «Червона рута» (1971 р.) «Смерічка» мала цікаві самобутні костюми, а Софія Ротару, яка у цьому фільмі (натхненням якого стала «Червона рута» молодого композитора, на той час студента Чернівецького медичного інституту Володимира Івасюка) зіграла роль дівчини-горянки Оксани, сценічного вбрання не мала. Тоді Левко згадав про дипломну роботу своєї дружини — червоно-біле плаття, яке вже було на той час експонатом Вижницького музею. Сукня ніби спеціально була створена для співачки — не довелося нічого переробляти! А співачка та модельєр познайомилися тільки на зйомках фільму!
Як свідчать архівні фото та кінокадри, Алла Дутковська, молода, натхненна, вродлива, також брала участь у фільмі-концерті «Червона рута», як і Володимир Івасюк — автор «Червоної рути», «Водограю», «Я піду в далекі гори», «На швидких поїздах», які яскраво та схвильовано звучать у фільмі. А легендарна «Смерічка» зачаровувала глядачів дивовижними костюмами, які були створені за ескізами Алли.
До слова, у оновленій постійній експозиції музею Володимира Івасюка представлені фотоматеріали про відому українку, безліч фотографій світяться сценічним одягом, в якому виступали і ВІА «Смерічка», «Червона рута», «Черемош», і Назарій Яремчук, і Софія Ротару, і Павло Дворський. Художниця створювала також стилізовані костюми для балетної групи Буковинського ансамблю пісні і танцю, була художником-постановником фестивалів, сценографом 1-го фестивалю української естрадної пісні ім. Н. Яремчука (1996).
На виставці «Хай єднає пісня нас» представлені фотографії, платівки, журнали, книги з фондів Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка, сімейного архіву родини Дутковських, оригінали ескізів до комплектів «Черешневий гай», «Зачаруй», «Буковинські коломийки», сценічні костюми з фондів Чернівецького обласного краєзнавчого музею.
Щирими спогадами про Аллу Борисівну поділилася колега по Чернівецькій художній школі ім. М. Івасюка Наталія Фонотова, солістка ансамблю «Смерічка» Неля Труфін. Заслужені діячі мистецтв України Микола Шкрібляк, Остап Савчук, Антоніна Фантух зворушливим та правдивим словом згадували про мисткиню, підкреслюючи її найкращі риси професійної вдачі й таланту.
Фрагмент фільму «Черешневий гай Алли Дутківської» (автор та режисер Антоніна Фантух) надав можливість усім присутнім побачити і почути Аллу Борисівну, її голос, її роботи, споглядати вишукане вбрання сучасної української пісні.
Цієї ж днини у виставковій залі музею була відкрита виставка «Бо твоя врода…», на якій представлена модельєрська графіка, ескізи сценічних костюмів, головних уборів для майбутніх пісень Володимира Івасюка, п’ять сценічних костюмів студії дизайну костюма «ШедЕврика» (художній керівник викладач-методист, член Національної спілки дизайнерів України Любомира Аркадіївна Зайцева) Вищого професійного училища №3 м. Чернівці. Юні учениці — студентки V курсу ліцейної групи — майбутні дизайнери, конструктори-модельєри створювали свої ескізи, натхненні піснями композитора Володимира Івасюка. Адже пісню можна не тільки відчути, а й відтворити у ескізі. Кожен молодий автор, полонений чудовою музикою, передає усі інтонаційні та мелодійні барви, навіяні піснею. Маємо велику надію, що сучасні виконавці пісень Володимира Івасюка будуть прискіпливіше обирати сценічний одяг і звернуться за допомогою до молодих і талановитих модельєрів.
Вперше на вулиці Маяковського, 40, біля колишньої оселі родини Івасюків, де нині функціонує Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка, відбувся показ колекцій сучасного молодіжного одягу, присвяченого пісням композитора Володимира Івасюка, модельної студії «STYLE» ВПУ №3 м. Чернівці (керівник студії заступник директора з навчально-виробничої роботи Наталія Дребіт).
Сьогодні в Україні неспокійно та важко. Тому перша колекція натхненна піснею «Балада про мальви» (слова Богдана Гури, музика Володимира Івасюка), яка написана ще у 1974 році та є напрочуд актуальною і в наш час. Колекція чорних вечірніх суконь присвячена усім матерям, які так і не дочекалися своїх синів з тривожних доріг війни.
Колекції моделей одягу, виготовлених студентами IV та V курсів з професії «Технології виготовлення одягу» під керівництвом Дребіт Наталії, Ваврінчук Софії, Берегій Людмили, Романюк Тетяни, Олентир Тетяни, Григорчук Марії присвячені пісням композитора «Балада про мальви», «Я — твоє крило», «Балада про дві скрипки», «У долі своя весна», «Водограй», «Червона рута». Пісні звучали в аудіо записі у виконанні Ірини Шинкарук, Наталки Карпи, Софії Ротару, ансамблю «Смерічка» та Володимира Івасюка. Чудове звучання улюблених мелодій забезпечено завдяки професійним звукооператорам (партнер — магазин «Ремікс», директор Аркадій Ільницький).
Олена Логінова,
молодший науковий співробітник Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка
Свято української пісні
13 вересня 2019 року на Театральній площі Чернівців відбулося одинадцяте Свято української пісні, яке проводиться з ініціативи Мирослава Лазарука — заслуженого діяча мистецтв України, директора Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка та за підтримки Чернівецької обласної державної адміністрації.
13 вересня 1970 року у прямому телеефірі передачі «Камертон доброго настрою» Чернівецького державного телебачення на всю Україну прозвучали пісні Володимира Івасюка «Червона рута» і «Водограй» у виконанні автора та Олени Кузнєцової у супроводі ансамблю «Карпати».
Свято покликане зберегти споконвічні традиції української пісні, збагатити і доповнити її новими творчими здобутками сучасних авторів. Адже пісня якнайяскравіше може розказати про радість і тугу, смуток та відчай, повідає про сокровенні почуття.
Багаторічним режисером цього свята є заслужений діяч мистецтв України Остап Савчук. Запальними, активними, емоційними ведучими свята були артисти Чернівецького академічного обласного музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської Марина Тимку та Олексій Надкерничний.
Розпочався концерт яскравим і пронизливим виконанням «Карпатської рапсодії» Мирослава Скорика. Звучала, сміялась і плакала скрипка Павла Лесюка, акомпанувала йому Августа Шишкіна. Щирі та задушевні пісні, які було чути, мабуть і на небесах, лилися у простори у виконанні артистів Чернівецької обласної філармонії ім. Дмитра Гнатюка Ірини Лесюк, Вероніки Скицько, Ігоря Раци, Олесі Равлюк, Василя Пенюка, Олександра Атодиреса, Олесі Франків, Оксани Мицак, Мирослава Матейчука, Світлани Крючкової, заслуженого артиста України Василя Данилюка.
Сучасними українськими піснями та чудовим виконанням порадувала і молодь — вихованці вокальних студій, лауреати Всеукраїнських конкурсів — Богдана Сергій, Артем Паучек, гурт «Рута», Діана Ілащук, Олександра Федорова-Соковець, Олена Лікар.
Світлана Юрченко-Кобевко — солістка вокально-інструментального ансамблю «Карпати» в минулому, нині — заслужений працівник культури України, зворушила виконанням «Червоної рути».
Також прозвучали улюблені пісні українців, написані композитором Володимиром Івасюком «Балада про мальви», «Водограй», «В тебе тільки раннє літо».
До усіх присутніх слухачів концерту з вітальним словом звернулися начальник управління культури ЧОДА Віра Китайгородська, радіожурналіст, заслужений працівник культури України Любомира Паранюк, гість із Канади науковець Давід Лупул, родинне коріння якого сягає буковинського краю.
Усі учасники дійства були відзначені подяками та книгою Парасковії Нечаєвої «Наш камертон — Володимир Івасюк».
Відкриття фотовиставки «Червона рута–89»
17 вересня 2019 року у Чернівецькій обласній державній адміністрації відбулося відкриття виставки фотографій «Червона рута–89» із фондів Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка.
Фестиваль «Червона рута» став помітною подією в громадському та культурному житті міста Чернівці та всієї України. Він допоміг піднятися над суєтою буднів, оцінити реальний стан національної музики, пісні, увиразнити перспективу розвою.
У I-му республіканському фестивалі української сучасної пісні та популярної музики «Червона рута» 1989 року брали участь 78 виконавців поп-музики, 30 рок-груп, 48 виконавців авторської пісні, запрошено було близько двох тисяч гостей.
На виставці «Червона рута–89» представлено 40 мистецьких робіт фотовиставки «20+20», яка подарована музеєві у 2009 році Луцією Забавою, уповноваженим представником організаційного комітету республіканського фестивалю української сучасної пісні та популярної музики «Червона рута».
На світлинах київських фотомитців Василя Артюшенка (нині заслужений журналіст України) та Василя Василенка зображені хвилюючі моменти фестивалю, відомі особистості, гості та учасники цього незабутнього дійства. Серед яких — батько композитора Михайло Івасюк, наша землячка, автор сценарію фестивалю письменниця Софія Майданська, композитори та співаки Павло Дворський, Тарас Петриненко, Віктор Морозов, Назарій Яремчук, Андрій Миколайчук, гурт «Кому вниз», володар першої премії Едуард Драч, епатажна Віка Врадій, володар Гран-прі Василь Жданкін, гості з Канади Люба Білаш, Аргентини — Клавдія Полотнянка та інші. На багатьох світлинах видніється національний прапор України.
На захід завітали сестра Володимира Івасюка Оксана Івасюк, начальник управління культури Чернівецької ОДА Віра Китайгородська, заступник начальника управління культури Чернівецької ОДА Тетяна Шарагова, дирекція фестивалю «Червона рута», виконавчий директор Мирослав Мельник, режисер I фестивалю «Червона рута» Сергій Проскурня, художній керівник I фестивалю «Червона рута» Анатолій Калениченко, заслужений діяч мистецтв України Остап Савчук, заслужені працівники культури України Любомира Паранюк, Світлана Кобевко, Василь Васкан, співробітники бібліотек, журналісти.
Ведучий заходу директор Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка Мирослав Лазарук розповів, що під час фестивалю видавався вісник «Червона рута», редактором якого він був. Всього видано 6 вісників. Вони збережені у фондах музею Володимира Івасюка.
Під час відкриття виставки транслювався виступ Клавдії-Еліси Полотнянки (Аргентина) та ансамблю «Соловей» (Канада) — учасників фестивалю «Червона рута–89» та кінофільм-огляд про I фестиваль «Червона рута». Дехто з присутніх мали змогу впізнати себе у кадрах.
У виконанні народного вокального хору «Райдуга» з м. Маріуполь звучали пісні «Ой, літає соколонька» та «Господи, помилуй нас!» (слова і музика Тараса Петриненка), а народний аматорський фольклорно-етнографічний гурт «Дністрові дзвони» з с. Петрів Івано-Франківської області заспівав «Вирушали хлопці» й «Ой, доле моя». Завдяки цьогорічним юним конкурсантам захід набув яскравості та урочистості.
На завершення всі разом виконали «Червону руту» — мистецький гімн України!
Олена Горобієвська,
науковий співробітник Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка
Сєвєродонецьк (Луганщина) – сайт https://sd.ua/news/11471
14 вересня відбулися одразу два субкультурних заходи:
Светлоград-fest та рок-фестиваль «Зі Сходу до Заходу»
18.09.2019
14 вересня 2019 року у мальовничій заплавній діброві річки Борова, на майданчику бази відпочинку «Острів» неподалік селища Синецький відбулися одразу два субкультурних заходи: ІІІ обласний відкритий рок-фестиваль «Зі Сходу до Заходу» та пілотний проект «Светлоград-fest».
Організаторами фестивалів виступили управління культури, національностей та релігій Луганської обласної державної адміністрації, комунальна установа «Луганський обласний центр народної творчості» та громадська організація «Пружина». Партнером фестивалів став магазин музичних інструментів «Mir Music», а інформаційну підтримку надало радіо «Пульс FM».
На локації були розміщені відкрита сцена для виступів учасників, окрема зона фуд-корту та імпровізована лаунж-зона з бінбегами та карематами.
Ще до початку дійства на території бази лунали запальні ритми рок-н-роллу, оскільки у музикантів-учасників була можливість провести саунд-чеки перед виступами. Організатори тим часом активно спілкуватись з представниками преси та телебачення, а аудиторія насолоджувалась чудовою сонячною, не по-осінньому теплою погодою, свіжим повітрям та смачною їжею і напоями.
Уся прогресивна молодіжна спільнота області давно очікувала на таку потужну енергетику, яка вирувала того суботнього дня під Синецьким. Прихильники місцевої субкультури приїхали на фестиваль дружніми компаніями та цілими родинами, включаючи дітей, для того, щоб насолодитися атмосферою свободи, позитиву та відриву від буденності.
Програма заходу поділялася на два блоки: з 15.00 до 18.00 – виступи музикантів в рамках фестивалю «Зі Сходу до Заходу» ,
а з 18.00 розпочався гала-концерт «Светлоград-festa».
Цього року на сцені фестивалю запалювали 12 рок-гуртів та солістів з різних міст та районів Луганської області, таких як Сєвєродонецьк, Луганськ, Кремінна, Старобільськ, Рубіжне, Новопсков, Лисичанськ, Сватове. Разом зі слухачами на хвилі розкутості та насолоди звуковими вібраціями перебували і ведучі - Анна Саган, Олена Крикуненко та Аріф Багіров.
Репертуар учасників був широким – це твори таких гуртів як «AC/DC», «Muse», «System of a Down», «Арія», «Derek and the Dominos», Юргена Блекмора, а також власні твори.
Відкрив фестиваль «Зі Сходу до Заходу» луганчанин Дмитро Проха, який наразі мешкає в місті Сєвєродонецьк. Дві ліричні авторські пісні прозвучали у виконанні цього талановитого музиканта, лідера досить відомого в Україні лугансько-харківсько-чернівецького інді-гурту «TWO BUS». І саме «TWO BUS» у своєму камерному складі спільно з кремінянами «Parallel» продовжили програму неймовірно драйвовим виступом, в рамках якого були представлені авторські композиції цих двох гуртів. Музично-вербально-візуальною психоделікою вражав публіку сєвєродонецький гурт «Менделеев ошибался», епатажний перформанс якого досягнув майже гіпнотичного впливу на всіх присутніх. Справжніми фаворитами фестивалю стали музиканти старобільського гурту «Конец июля», популярність якого стрімко набирає обертів, а кожен виступ відрізняється видовищністю та шаленою енергетикою. Гостей з Новопскову – гурт «ORZ» також можна назвати зірками, що сходять, адже хлопці, незважаючи на свій молодий вік, вже приймали участь в багатьох українських рок-фестивалях. Любителі важкого року палко вітали виступ сватівського гурту «Ізобарра-Тор», а рубіжанин Геннадій Бєсєда у своєму сольному виступі та в дуеті з Сергієм Ямпольським порадував поціновувачей інструментальних соло віртуозними імпровізаціями на гітарі. Звучав на фесті і жіночий вокал: голоси солісток лисичанських гуртів «Джем» та ВІА «Оксамит», сєвєродонецького гурту «Anopik band», а також сєвєродончанки Ляни Одинець стали справжньою прикрасою вечора. До речі, досвідчені рокери – гурти ВІА «Оксамит» та «Anopik band» представили у своїх різнопланових програмах також і чоловічі тембри солістів.
Кожен з гуртів запам’ятався публіці власним стилем, харизматичними виступами та колоритними піснями, серед яких було багато пісень українською мовою.
В рамках гала-концерту на нічній сцені у кожного учасника фестивалю була довільна програма, більш триваліша за часом. На протязі наступних чотирьох годин виконавці та аудиторія обмінювалися між собою потоками енергії, незважаючи на дощ, який то розпочинався, то зникав. Неочікуваною феєрією для присутніх запам`ятався виступ гурту «Конец июля» з хепенінгом від його фронтмена – вокаліста та баяніста Романа Міронова: після його зникнення зі сцени здивована публіка побачила хлопця на карнизі другого поверху будівлі турбази (недарма стиль групи самі учасники визначають як Roof Rock!), який з фаєром в одній руці та мегафоном в іншій доспівував фінальний трек своєї команди.
Тож в такій неймовірно драйвовій та позитивній атмосфері пройшли фестивалі «Зі сходу до Заходу» та «Светлоград-fest», де музикантам представилась можливість показати свою творчість, а аудиторії – послухати якісну рок-музику своїх земляків у живому виконанні. Організатори висловили думку, що така колаборація стала неоціненним досвідом проведення рок-фестивалю в форматі open air та сподівання на те, що спільне проведення цих двох заходів стане новою традицією у фестивальному русі нашого регіону.
Ксенія Ганджа, музикознавець, соорганізатор фестивалю
Рубрика – «Ювілей»
90 років від дня народження Дмитра Васильовича Павличка
https://library.khntusg.com.ua/sociokulturna-diyalnist/kalendarniy-koshik/2019-rik/90-rokiv-vid-dnya-narodzhennya-dmitra-vasilovicha-pavlichka
09/28/2019
Український поет, перекладач, літературний критик народився 28 вересня 1929 року в с. Стопчатові Яблунівського району на Івано-Франківщині. Початкову освіту здобув у польськомовній школі в Яблунові, продовжив навчання в Коломийській гімназії, а далі – в Яблунівській середній школі.
З осені 1945 pоку по літо 1946 року був ув’язнений за сфабрикованою справою щодо звинувачення у належності до УПА. У 1953 році закінчив філологічний факультет Львівського університету. Завідував відділом поезії редакції журналу «Жовтень», після переїзду до Києва працював у секретаріаті Спілки письменників України. Протягом 1971-1978 років Дмитро Павличко редагував журнал «Всесвіт». Як поет дебютував книгою віршів «Любов і ненависть» (1953). Пізніше побачили світ поетичні книги «Моя земля»(1955), «Чорна нитка» (1958), «Правда кличе» (1958), – величезний тираж книжки було знищено за вказівкою партійних цензорів. У 1968 році вийшла збірка «Гранослов», згодом «Сонети подільської осені»(1973),«Таємниця твого обличчя» (1974), «Спіраль» (1984), «Поеми й притчі» (1986), «Покаянні псалми» (1994). Дмитро Павличко уклав антологію перекладів «Світовий сонет» (1983). Літературно-критичні праці зібрані в книжках «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами» (1984),«Біля мужнього слова» (1988).
Після 1989 року виступає як активний політичний діяч демократичного спрямування – один з організаторів Народного руху України за перебудову, Демократичної партії України, перший керівник Товариства української мови імені Тараса Шевченка. У 1990-ті роки – посол України у Польщі та Словаччині. Державний службовець 1-го рангу (1994). Депутат Верховної ради з 1990 року до 2006 року.
Дмитро Павличко – один з найвизначніших українських перекладачів. Перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської та багатьох слов'янських мов.
Завдяки зусиллям Дмитра Васильовича вперше українською мовою з'явилося повне зібрання творів Шекспіра в шести томах (видавництво «Дніпро» 1986 р.).
Український читач познайомився з Шарлем Бодлером, Павола Гвездослава, Луїсом де Камоенсом та багатьма іншими іменами світової літератури. Своїми перекладами Дмитро Павличко запропонував нове прочитання творів Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарки, Мікеланжело Буанарротті, Сесара Вальєхо, Рубена Даріо, та багатьох інших.
Дмитро Павличко – автор сценаріїв до фільмів «Сон» (1964, у співавторстві з В. Денисенком), «Захар Беркут» (1971), а також автор текстів пісень у фільмі «Роман і Франческа» (1960).
У 2002 році став почесним професором НаУКМА.
•Павличко, Д. В. Поеми та притчі [Текст] / Д. В. Павличко. – Київ : Дніпро, 1986. – 214 с.
Додаю вірш поета. Упорядник
* * *
О рідне слово, хто без тебе я?
Німий жебрак, старцюючий бродяга,
Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,
Прах, купа жалюгідного рам'я.
Моя ти — пісня, сила і відвага,
Моє вселюдське й мамине ім'я.
Тобою палахтить душа моя,
Втишається тобою серця спрага.
Тебе у спадок віддали мені
Мої батьки і предки невідомі,
Що гинули за тебе на вогні.
Так не засни в запиленому томі,
В неткнутій коленкоровій труні —
Дзвени в моїм і правнуковім домі!
Рубрика – «ЗМІ про митців»
Перекличка двох епох: Харків став четвертим регіоном,
де презентували пісні Української революції
https://www.umoloda.kiev.ua/number/3510/164/137594/
24.09.2019
Лариса САЛІМОНОВИЧ
Сто років тому українцям нарешті випав шанс об’єднати свої східні та західні землі й створити вперше в історії суверенну національну державу. Ті події були названі Українською революцією й викликали неабиякий творчий бум серед вітчизняних митців того часу. Поети натхненно оспівували здобуту свободу у своїх віршах, а композитори майстерно підбирали їм ноти. Від цієї співпраці народилося чимало музичних творів, які точно передають загальне піднесення тієї доби. Український інститут національної пам’яті та гурт «Хорея Козацька» нещодавно презентували у Харкові спільний проект, присвячений 100-літтю Української революції.
«Усі ці пісні були активно співані на великих і малих сценах України в часі 1917—1921 років на урочистих подіях, військових мітингах, при відновленні «Просвіт», відкритті гімназій та університетів, — розповів народний артист України Тарас Компаніченко. — Їх співали на воєнних позиціях, на шикуванні військ; вони виконувалися кобзарями, бандуристами, оперними співаками, просвітянськими, військовими, міськими, студентськими хорами, Українською республіканською капелою та Українським національним хором. Багато цих творів були забуті й не звучали в Україні майже століття».
Пошуком втрачених музичних пам’яток Тарас Компаніченко займався три десятиліття, працюючи в архівах та бібліотеках. У результаті разом iз гуртом «Хорея Козацька» він записав альбом, до складу якого ввійшло 27 революційних пісень. Харків став четвертим регіоном, де була презентована при повному аншлагові ця унікальна збірка. Як і сто років тому, революційні пісні знайшли відгук у серцях тих, хто вболіває за долю України, оскільки проблеми її державності сьогодні знову стали актуальними.
«Українці мають почути голоси тієї доби, щоб пізнати дух, ідеали, прагнення та перемоги Української революції,— вважає ексдиректор Українського інституту пам’яті Володимир В’ятрович. — Ті люди, які боролись за свою державу тоді, подібні до теперішніх воїнів, які боронять свободу і незалежність України від новітніх зазіхань давнього ворога нині».
У концерті прозвучали пісні на слова Павла Тичини, Романа Купчинського, Ярослава Ярославенка, Михайла Гайворонського, Олександра Кониського, Спиридона Черкасенка, Олександра Олеся, харків’янки Христі Алчевської. Кожну пісню Тарас Компаніченко супроводжував розлогими історіями створення того чи іншого твору. Наприклад, відомо, що теперішній Гімн України має чотири версії, саме ця пісня була найпопулярнішою серед тодішніх революціонерів. Водночас лідер «Хореї Козацької» категорично проти зміни тексту головного символу держави. «Цього не треба робити хоча б із поваги до канону і ритуалу, які освячені часом і жертвами, — каже він. — Адже розстрілювали наших предків саме за «Ще не вмерла». Такою має бути нинішня державницька позиція».
Звертаючись до аудиторії, Тарас Компаніченко пояснив, що українська пісенна культура минулого століття настільки багата, що не потребує осучаснених версій на кшталт «Любо, братці, любо» чи інших новіших стилізацій під ту добу. Переконаний: «Не треба правду замінювати фейками, адже сама правда набагато цікавіша і потужніша».
Українські музичні фестивалі: хто й навіщо їх фінансує?
https://tyzhden.ua/Culture/235873
Катерина Гладка
27 вересня, 2019
Надворі вже справжня осінь, а отже, час згадати, яким було фестивальне літо. За післямайданний час в Україні з’явилося кілька масштабних музичних фестивалів, які поставили собі за ціль привозити артистів світового рівня, але чи так просто організувати фестиваль в Україні? Чим живуть українські фестивалі й чи вдається їм бути бізнесом? Як працює механізм фінансування та хто головні організатори українських open air фестивалів?
Як усе працює?
Більшість відкритих українських музичних фестивалів об’єднує приблизно один бізнес механізм: є затратна-частина, 70% якої — покриття логістики для іноземних гуртів (літак, проживання, харчування, гонорари артистів). Якщо йдеться про топових артистів, то гонорари вимірюються сотнями тисяч доларів. Одну частину витрат покриває продаж квитків, іншу — спонсори. Витрати на організацію щороку зростають, хоча паралельно фестивалі й намагаються заробляти. Наприклад, Atlas Weekend на організацію витрачає мільйони доларів. У менших заходів сума коливається в межах мільйонів, іноді сотень тисяч гривень. Усе залежить від складу артистів, локації і технічного оснащення.
І якщо за європейськими підрахунками на те, щоб фестиваль вийшов у плюс, потрібно три — п’ять років, то в Україні цей термін переважно розтягується або прибутковим фестивалю не вдається стати в принципі. Для порівняння: угорський Sziget на свій 25-літній ювілейний фестиваль зібрав понад півмільйона людей зі 100 країн світу. Бюджет заходу становив €20 млн, у його команді працює 15 тис. людей.
Atlas Weekend
Один із найбільших українських фестивалів, який робить акцент переважно на іноземних виконавцях, був заснований у 2015-му. Створив його Дмитро Сидоренко разом із партнером Євгеном Красавцевим. Їхнє концертне агентство PMK й привозило музичних виконавців до України та організовувало різного формату концерти. Після 10 років діяльності партнери вирішили спробувати створили щось глобальне — так виникла ідея першого Atlas Weekend. Фестиваль фінансувався з власної кишені, на збереження близьких та за підтримки друзів. В одному з інтерв’ю Дмитро Сидоренко розповідав, що перший фестиваль мав охопити 20 тис. людей, а бюджет, своєю чергою, становив $100–200 тис. Із великою частиною виконавців були приятельські стосунки, і це допомагало в організації.
У 2016-му фестиваль значно масштабувався, і бюджет також зріс орієнтовно до мільйона. Організатори зверталися до інвесторів, імені яких вони не поспішають називати. Того року Євген Красавцев перестав співпрацювати з Atlas і в проект включився Андрій Маркевич. У 2017-му в структурі Atlas з’явився майбутній партнер фестивалю, топ-менеджер «1+1» Ярослав Пахольчук, який займався організацією фудкорту, а у 2018-му юридично став партнером Atlas Weekend. Того самого року бюджет фестивалю зріс до $5–6 млн, але й система спонсорів значно зросла. Наприклад, у 2019-му головними спонсорами стали Master Card, «Київстар» та Bacardi. За словами самих організаторів, половину витрат покривають спонсори, іншу частину — квитки. Цьогоріч фестиваль уперше став прибутковим і вийшов приблизно на 10% прибутку. Загалом варто орієнтуватися, що привезти артиста першого ешелону (окрім домовленостей щодо графіка) коштує кілька сотень тисяч доларів.
З півмільйона слухачів іноземців нині 12 тис., але організатори планують збільшувати потік іноземних туристів. Понад те, із появою лоукостів і з огляду на ціни це для британця чи голландця дуже дешево.
«Бандерштат» (Луцьк)
Арт-директор фестивалю патріотичного духу «Бандерштат» — лідер гурту «Фіолет» Сергій Мартинюк, також є команда, яка працює над його розвитком. Започаткований «Бандерштат» у 2007-му на 65-річчя створення Української повстанської армії. Того року на сцені виступило 17 гуртів, а кількість відвідувачів сягнула близько 500 осіб. Уже з наступного року фестиваль розрісся не лише на музичні сцени, а й на майстер-класи, гутірки. Уперше на захід завітали члени волинського братства ОУН-УПА, колишні повстанці. Тоді для них це було особливе здивування, що молодь не забуває тему повстанського руху. Концертну програму склали 22 гурти. Хедлайнерами першого фестивального дня став відомий на альтернативній сцені львівський гурт «АННА», а закривала легендарна команда «Кому Вниз». Майже всі роки фестиваль фінансувався з міського бюджету Луцька, і довкола цієї теми виникали конфлікти. Приміром, у 2016-му лучанин Андрій Вишенський створив петицію проти фінансування «Бандерштату» з міського бюджету. Він мотивував це тим, що якщо фестивалі створюватимуть на спонсорські гроші, то буде зрозуміла їхня доцільність і цікавість місту.
У 2019-му «Бандерштат» триває, був підтриманий Міністерством культури України й зачепив вже не тільки теми історії та культури, а й екології, торкнувся справи Катерини Гандзюк та інших.
Leopolis Jazz Fest (Львів)
Фестиваль був заснований у 2011 році Михайлом Фрідманом — бізнесменом, співзасновником компанії LetterOne, головою Наглядової ради консорціуму «Альфа-Груп».
Головним його спонсором до 2017-го був «Альфа-банк Україна», тому фестиваль називався Alfa Jazz Fest. Проте у 2019 році було ухвалене рішення змінити назву фестивалю на стародавню назву міста, у якому він проводиться. У 2018-му фестиваль не фінансував «Альфа-банк Україна», натомість його підтримувала ціла низка спонсорів, із якими оргкомітет фестивалю працював постійно.
За роки свого існування фестиваль увійшов до переліку найбільших джазових фестивалів Європи. А The Guardian додав Alfa Jazz Fest ще й до списку найкращих фестивалів Європи.
UPark Festival (Київ)
Ще одним помітним open air фестивалем цього літа став UPark. Захід був створений у 2016-му одразу з орієнтацією на міжнародний формат. Організатором фестивалю є російське концертне агентство «Мельница», директором став Микола Ісидоров, а PR-координаторкою — Леся Клочай. За ці роки на сцені UPark виступили Red Hot Chilli Peppers, MUSE, Gorillaz, Massive Attack, Nothing But Thieves, HURTS, The Kills, Poets of the Fall, My Vitriol, Kaleo, Tove Lo, Young Fathers.
Гонорари деяких артистів першої величини вимірювалися від сотень тисяч доларів до мільйона.
Довкола UPark Festival час від часу виникали конфліктні історії. Зокрема, йдеться про участь Івана Дорна в цьогорічній програмі. В інтерв’ю російському журналістові Юрію Дудю Дорн заявляв, що не визнає війни на Сході, а Росію назвав «старшою сестрою». Зокрема, він і далі гастролює російськими містами й називає Росію майданчиком для своєї творчості. Одним із найбільших спонсорів фестивалю є пов’язаний з Ахметовим банк ПУМБ.