Бюлетень №11 (389) 2016 рік
Новини одним рядком:
28 лютого – творчий вечір Ірини Барабаш і Юрія Черкашина у Харкові
10 березня – концерт гурту "Вертеп" до 15-ти річчя, Дніпропетровськ, концерт-хол "Поплавок" (Січеславська Набережна, 7)
11 березня – концерт “Солянка по-житомирські”, Олег Озарянін, Валерій Тамбов, Наталка Твардовська у київському КАП “Дом”
15 березня – презентація музично-літературного фестивалю “Дорога на Схід”, м. Київ, вул. Хрещатик, 2 (Український Дім)
17 березня – концерт Тетяни Дригіної (Москва), Суми, вул. Петропавловська, 61, зал профспілок
18 березня – презентація книжки Валерії Бакуліної «Хто вкрав істину?» у харківському Літмузеї
19 березня – день народження поета Ліни Костенко
22 березня – ювілейний день народження Ольги Богомолець, автора пісень, лікаря, політика
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net, p_karta@maіl.ru
Харків – Літературний музей
Дорогі друзі!
Запрошуємо вас 18 березня о 17.00 до Харківського літературного музею на презентацію книжки Валерії Бакуліної «Хто вкрав істину?», присвяченої письменникові Івану Багряному.
Валерія Бакуліна народилась і мешкає у місті Охтирка Сумської області.
Перші оповідання опубліковані в газеті «Город А» (м. Охтирка)
З 2007 року – кореспондент газети «Лідер» (м. Охтирка)
З 2008 року – член НСЖУ
З 2014 року – член фундації імені Багряного.
«Хто вкрав істину?» – перша робота автора, створена в результаті журналістських пошуків про життєві перипетії Івана Багряного в Охтирці.
«Хтось десь усе поперекручував. Зовсім воно не так, як говорять усі… Хтось украв істину й завдав свій тон від самого початку всіх початків! Хтось конче потребує, щоб люди різали й убивали одне одного. В ім'я чого? В ім'я «свого» привласненого собі й задобрюваного Бога» (Іван Багряний, «Людина біжить над прірвою»)
Харківський Літмузей розташовано за адресою вул. Багалія, 6 (колишня вул. Фрунзе, 6).
Довідки за телефонами: 706-25-79, 050 14 95 818.
Вартість вхідного квитка до музею – 12,50 грн (для учнів/студентів – 7 грн)
Події в соцмережах: https://www.facebook.com/events/469378573248138/
https://vk.com/event116701306
Дорогі друзі, з'явилась ідея відправити солдатам на фронт, разом із різними корисними й необхідними речами, "Кобзарі" Тараса Шевченка.
Якщо маєте зайвий примірничок і хочете ним поділитися – приносьте до Літмузею (вул. Багалія, 6).
Акція поки що безстрокова, адже волонтери їздять на Схід регулярно.
Довідки за тел. (050) 14-95-818
Літмузей працює з понеділка по п'ятницю, а також останню суботу щомісяця
від 10.00 до 18.00.
Подія на фб: https://www.facebook.com/events/1716173311974439/
Суми – сайт КАП “Булат” http://www.bulatclub.com/frm/index.php?t=1672&p=8627#pp8627
17-го марта в Зале профсоюзов
в рамках проекта "Антология поэтической песни"
состоится концерт
Татьяны ДРЫГИНОЙ (г. Москва)
Ждём Вас
17 марта
Зал профсоюзов
ул. Петропавловская, 61
Начало в 18:00
Київ – МО “Остання Барикада”
Мистецьке об’єднання “Остання Барикада” запрошує!
Презентація музично-літературного фестивалю
«ДОРОГА НА СХІД» 25 -27.03.2016
(Новопсков, Сватове, Старобільськ)
15 березня (вівторок) о 11:30
м. Київ, вул. Хрещатик, 2 (Український Дім)
Український кризовий медіа-центр
Спікери:
Сергій Жадан
Анжеліка Рудницька
Іван Леньо
Дмитро Лазуткін
Фестиваль є культурним інструментом підтримки людей на Донбасі.
Учасники фестивалю також відвідають військових з денними концертами та відвідають місцеві бібліотеки й лікарні.
Книжкові спонсори: видавництво "Смолоскип", Інститут національної пам'яті, всеукраїнська акція "Книга на Схід".
Учасники фестивалю:
«Kozak System» (Київ)
«Жадан і Собаки» (Харків)
«Оркестр Че» (Харків)
«П@п@ Карло» (Харків)
«URBANISTAN» (Харків)
«Flying Swan» (Старобільськ)
«Two Bus» (Луганськ)
«ІЗОБАРРА-ТОР» (Сватове)
Артем Полежака (м. Київ)
Дмитро Лазуткін (м. Київ)
Анжеліка Рудницька (м. Київ)
Борис Севастьянов (Харків)
Контактна особа: Коробчук Оксана, +380672472602
Суми – Артем Соколов
Затвердили офіційну редакцію Положення про проведення XXVIII міжнародного фестивалю авторської пісні та співаної поезії "Булат". Текст положення української мовою - за посиланням
http://festivali.org.ua/frm/index.php?t=2245&p=4502#pp4502.
Програма фестивалю - http://festivali.org.ua/frm/index.php?t=2245&p=4503#pp4503
Подробиці на сайті клубу "Булат" - bulatclub.com
Чернігів – сайт http://www.val.ua/uk/86087.html
"Кобзарська юнь України": у Чернігові стартував всеукраїнський огляд-конкурс.
10.03.2016 | 08:31
Два дні на древній Чернігово-Сіверській землі буде проходити V Всеукраїнський відкритий огляд-конкурс юних бандуристів «Кобзарська юнь України».
Це яскраве музичне свято, яке єднає шанувальників бандурного мистецтва, вже стало однією з багатьох культурних традицій, народжених на гостинній Чернігівщині.
Учасники конкурсу презентують не лише себе, свої навчальні заклади, але й, безумовно, і національну культуру України.
Не дивлячись на скруту, до Чернігова завітало близько 40 учасників конкурсу з викладачами з 11 областей України. Журі конкурсу очолює Володимир Єсипок – Голова Правління Національної спілки кобзарів України, професор, народний артист України.
Чернівці – сайт Володимира Івасюка http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk
Концерт до дня народження Володимира Івасюка та презентація книги
його інструментальних творів
4 березня в обласній філармонії — день насичених різноманітних подій. У холі філармонії була розгорнута виставка, яку організували працівники музею «Струни дає тобі кожна весна…», яка представляла сходження Володимира Івасюка як інструменталіста. Ще на 8-му році навчання в музичній школі, Володя сказав, що «музикою можна розповідати про все на світі. І виходить краще, ніж звичайною мовою».
Глядачі мали можливість оглянути і ознайомитись із деякими фактами біографії Володимира Івасюка. Серед багатьох матеріалів були представлені документи про навчання у Кіцманській музичній школі, Київській державній музичній школі ім. М. В. Лисенка, Чернівецькому музичному училищі, Чернівецькому та Львівському медичних інститутах та Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка, зокрема, учнівські та студентські квитки, книги успішності та залікові книжки, автобіографія абітурієнта, заяви та накази. Доповнювали виставку різноманітні фотографії, родинні листи, книги, статті, програми концертів, в яких брав участь В. Івасюк, та його автографи.
Презентацію книги Володимира Івасюка «Інструментальна музика» розпочав Мирослав Лазарук, директор Меморіального музею Володимира Івасюка. Як упорядник книги виступила Оксана Івасюк, а Йосип Созанський — як музичний редактор видання. Привітальне слово від адміністрації Чернівецької ОДА промовила начальник управління культури Віра Китайгородська. Про значення інструменталістики Володимира Івасюка у музичній культурі нації сказав відомий композитор, народний артист України, заслужений діяч мистецтв України Володимир Губа.
Концерт «Життя — як пісня…» Катерини Трачук, який присвятили Михайлові Вербицькому та Володимирові Івасюку, привабив своїм ліризмом. Солістка концерту — віртуозна бандуристка і талановита співачка, яка неодноразово здобувала перемоги на всеукраїнських та міжнародних конкурсах.
Срібнострунна бандура, як самобутній символ України, поєдналась з оксамитовим меццо-сопрано у супроводі Академічного симфонічного оркестру Чернівецької обласної філармонії (художній керівник та головний диригент — заслужений діяч мистецтв України Йосип Созанський). Це поєднання експресивно і проникливо розкрило багатовимірність і глибину незабутніх творів українських композиторів. Прозвучали і твори Володимира Івасюка — «Запроси мене у сни» (слова Богдана Стельмаха) та «Балада про мальви» (слова Богдана Гури).
Виставка графіка Івана Остафійчука до дня народження Володимира Івасюка
4 березня у виставковій залі Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка відзначили 67-му річницю від дня народження композитора та відкрили виставку «Це — ми, це — наша Україна!» графіка світового рівня Івана Васильовича Остафійчука — уродженця Івано-Франківщини, лауреата Національної премії України імені Т. Г. Шевченка, з яким особисто був знайомий В. Івасюк. До меморіальної дошки маестро гості заходу поклали квіти пам’яті.
Іван Васильович зробив безцінний подарунок — поповнив фонди музею 32-ма дивовижними графічними роботами, тематика яких близька нам, адже на картинах зображені ми, наше минуле і сучасне.
Чимало робіт присвячені українським пісням «Червона рута», «Гуцулка Ксеня», зокрема українським народним — «Стоїть явір над водою», «Ой, коли б той вечір», «Ой, піду я в ліс по дрова», «Копав, копав криниченьку», «Ой, за гаєм, гаєм», «Летів пташок».
Багато є ілюстрацій до художніх творів письменників — до новел В. Стефаника «Роса», «Сини», «Сама-саміська» (1969 рік), до поем Ліни Костенко «Сніг у Флоренції», «Душа тисячоліть шукає себе в слові» (1986 рік), «Дума про братів неазовських», до творів Тараса Шевченка «Думи мої, думи мої», «Рано-вранці новобранці» (1987 рік), до вірша Миколи Вінграновського «Золоті ворота» (1965 рік), з оповідей Володимира Гнатюка «Лісні-лісниці» (2010 рік).
Близькою авторові є карпатська тематика: «Аркан» (1965 рік), «Музики» (1968 рік), «Ми — гуцули» (1970 рік), «Полонина», «Довбуш» (1973 рік).
У доробку художника є роботи на соціально-побутову тему — «Відпочинок під деревом» (2014 рік), «Гончар» (1978 рік), «Летимо думкою» (2012 рік), «Корова і село» (2014 рік), «Громадільниця» (1970 рік), «Будень» (2012 рік), «Село в полоні печалі» (2008 рік), «На зелені свята» (1987 рік).
Про спілкування В. Івасюка із Іваном Васильовичем відомо небагато. Зокрема, знаємо, що познайомилися вони у Львові у Любомира Криси, чоловіка сестри популярного композитора Галини Івасюк-Криси. 17 березня 1979 року Володя побував на виставці І. Остафійчука у Львівській картинній галереї мистецтв імені Бориса Возницького. Роботи талановитого автора залишили незабутні враження. Разом вони навідали у Львові вдову відомого живописця і графіка Леопольда Левицького (1906–1973), де нині у цьому помешканні знаходиться музей. У 1980 році, вже після трагічної загибелі В. Івасюка, Іван Васильович подарував свою роботу «Червона рута» Галині Михайлівні Івасюк, коли у неї народився син Володя. Репродукція цієї картини нині прикрашає обкладинку книги «Володимир Івасюк. Інструментальні твори», презентація якої відбулася цього ж таки дня у Чернівецькій обласній філармонії.
Життя І. Остафійчука пов’язане також і з Буковиною, а саме з Вижницею, де навчався з 1957 по 1960 рік в училищі декоративно-прикладного мистецтва. Згодом, з 1960 по 1966 — у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. З 1966 року твори І. Остафійчука експонуються на виставках в Україні та за кордоном. 1980 рік — золота медаль IX Бієнале графічного мистецтва у м. Брно. У 1987 році емігрував до Хорватії, 1988 року — до Канади. З 1992 року живе і працює у Львові. У 2007 році був удостоєний Національної премії України імені Т. Г. Шевченка.
Хоча І. Остафійчук не зміг приїхати, але він був зі всіма на телефонному зв’язку. Автор радів з того, що в день народження нашого земляка усі зібралися разом, аби славити Україну. Від Меморіального музею В. Івасюка художникові передано подяку та подарунки.
До слова були запрошені сестра Володимира Івасюка — Галина Івасюк-Криса; художники Юрій Якимчук, Орест Криворучко, які були нагороджені грамотами за активну співпрацю, розуміння та підтримку, Ярослав Заяць; начальник управління культури Чернівецької ОДА Віра Китайгородська. Віра Микитівна зазначила, що культура Буковини поповнилася безцінним скарбом, і передала Іванові Остафійчуку подарунок — керамічний дзвіночок, який би нагадував, що Чернівці його люблять, шанують і чекають.
Прозвучала українська народна пісня «Летів пташок» у виконанні студенток II курсу ЧНУ Ольги Аронець та Уляни Хрищук (кафедра музики, клас естрадного співу, викладач Віктор Рурак). На завершення ансамбль «Квіти Буковини» (керівник Люція Ушакова) виконав «Червону руту» польською та українською мовами.
Вручення стипендій від Клубу творчої молоді «Автограф»
3 березня у будинку культури творчої молоді «Автограф» м. Чернівці відбувся звітний концерт «Пісня буде поміж нас», приурочений 67-й річниці від дня народження композитора Володимира Івасюка.
Першу заохочувальну стипендію імені Володимира Івасюка кращим учням шкіл естетичного виховання м. Чернівці вручав Михайло Григорович Івасюк, батько композитора. Ця традиція збережена і нині. Цього року заохочувальну стипендію імені В. Івасюка, дипломи і подарунки від музею В. Івасюкаі з рук директора «Автографа» Заслуженого артиста України Володимира Лобурака отримали переможці Всеукраїнських та Міжнародних конкурсів — найкращі учні Олександр Смаль, Аліна Конєва, Іван Бойчук, Віктор Пелепчук, Федик Марія та Анастасія Подлєсна.
Звучали пісні буковинського генія, українські народні пісні, співала і плакала бандура… Неперевершено. Своє мистецтво усім присутнім глядачам дарували степендіати і Станіслав Семенюк, Олександр Сєлєзньов, Марія Мельничук, Богдана Перцович, Наталія Павлюк та інші.
З вітальним словом до переможців звернувся директор Меморіального музею Володимира Івасюка, заслужений діяч мистецтв України Мирослав Ярославович Лазарук.
Справді, Володимир Івасюк «ясним променем зійшов», «пішов в далекі гори він і в горах тих він став високим», щоб і сьогодні, у XXI столітті, з тих гір чути свої такі щирі і такі потрібні пісні у виконанні талановитої буковинської молоді.
Київ – сайт КАП “Дом”
В гостях Житомир: первый мартовский концерт в «Доме»
Автор: Марьяна Крамар
Бардовский Киев вновь ждет встреча с неизведанным: к нам приезжают наши друзья из Житомира. И большинство киевлян незнакомы с их творчеством. А это значит, что есть замечательный повод для встречи в ближайшую пятницу — чтобы познакомиться, чтобы узнать что-то новое, чтобы соединить два города ниточками дружбы и внимания.
P.S. Від упорядника. На афіші вказано такі прізвища житомирян: Олег Озарянін, Валерій Тамбов, Наталка Твардовська
Дніпропетровськ – сайт http://artvertep.com/poster/9271/3/25272.html
Великий концерт гурту "Вертеп" до 15-ти річчя
10 БЕРЕЗНЯ 19:00
Концерт-хол "Поплавок" (Січеславська Набережна, 7)
Передпродаж: 100 грн В день концерту: 120 грн
Великий концерт до Дня Народження.
15-та Весна Вертепу.
10 березня. 19-00.
Тригодинне музичне шоу!
30 пісень, 15 музикантів, прем'єри, гості, сюрпризи, сценічна візуалізація.
Буде що послухати, і під що потанцювати.
Музика для перемог і любові!
Ми переконані, хто як гуляє, той так і працює, і воює!)
В "широкий" четвер на Масляному тижні, запрошуємо до ресторації "Поплавок" на Січеславську набережну у Дніпрі!
Масляна. (Олекса Теплий):
https://soundcloud.com/tim_artvertep/vertep_maslyana2014
Пам'ятаємо - Хто як гуляє, той так і працює і воює!
Передпродаж: 100 грн
В день концерту: 120 грн
Організація концертів гурту Вертеп:
+ 3 8050 361 62 82
+ 3 8066 272 26 24
Музика, музичні відео, інша наша діяльність:
- www.facebook.com/VertepGurt
- https://www.youtube.com/user/Artvertep
- https://soundcloud.com/you/tracks
- https://soundcloud.com/tim_artvertep/sets/vertep_mamay-gaydamatsky-pisni-2015
Купити альбом гурту «Вертеп» «Мамай.Гайдамацькі пісні»:
- http://artvertep.com/shop/cd_dvd/vertep/14595/Mamaj.+Gajdamacki+pisni.html
Співпраця, допомога, партнерство, пропозиції, дружба:
- е-mail: artvertep@gmail.com
- www.facebook.com/VertepGurt
- https://www.facebook.com/tim.artvertep
Київ – Юлія Гай
Арсен Мірзоян на своєму концерті запропонував одружитись Тоні Матвієнко
7 березня український музикант Арсен Мірзоян зіграв сольник у Жовтневому палаці. Чоловіча лірика, шалена енергетика, перевірені хіти. Все це супроводжувалось аншлагом у залі. Глядачі з перших акордів підспівували Мірзояну як старі, так і нові пісні. Дарували гарячі оплески та викликали на біс.
Але головним сюрпризом вечора стала пропозиція руки та серця, яку музикант зробив своїй коханій - Тоні Матвієнко. Після виконання пісні “Тягни небо на себе” Арсен Мірзоян спустився в зал та підійшов до місця, де сиділа Тоня, став на коліно, дістав святкову коробочку з кишені та вручив співачці. Від несподіванки Тоня розгубилась та почала плакати, але зібравшись з думками - відповіла “Так”.
“Я не очікувала такої пропозиції, - диліться враженнями Тоня Матвієнко. - Це був сюрприз для мене! Я сьогодні ледве встигла на концерт до Арсена, бо так само мала виступ. Таке довгоочікуване освідчення! Бажаю усім сказати "Так" у цьому житті. Цей день ніколи не забуду! По емоціях навіть немає з чим порівняти - це було незрівнянне почуття радості”.
Після освідчення Арсен Мірзоян повернувся на сцену та заспівав пісню про “Вінні-Пуха”. Не обійшлося без біса, під час якого він виконав композицію “Пілігрим”.
Вже сьогодні, 10 березня, Арсен Мірзоян виступить у Черкасах, 23.03 в Одесі, 24.03 у Миколаєві, 23.04 у Білій Церкві та 19.05 у Полтаві.
+ 3 8 (067) 588 88 68 - Колесник Юлія
+ 3 8 (067) 291 07 00 - Гай Юлія
Сєверодонецьк – сайт http://www.06452.com.ua/article/1130054
В Северодонецке выступил бард-патриот
20.02.2016
Вчера в нашем городе выступил автор и исполнитель патриотических песен Юрий Поляков.
Это уже не первый его визит на Луганщину. В декабре он был с концертами в Счастье, Северодонецке, Лисичанске, пел для воинов из батальонов "Луганск-1", "Золотые ворота", "Киевская Русь" и солдатов ВСУ.
Юрий сам родом из Хмельничинны, но все детство провел в Алчевске. Поэтому можно сказать, что Луганский край его вторая родина. Сейчас Юрий проживает в Киеве, писать стихи и музыку начал из-за кровавых событий на Евромайдане. За такой малый период уже 400 песен. Но Юрий Поляков не только бард-патриот, но и волонтер. Его пошивочный цех шьет и бесплатно передает защитникам Украины такие необходимые на фронте медицинские сумки и "разгрузки".
Северодонецк встретил патриота не очень ласковой погодой: срывался снег, а небо заволокли тучи. Его способность согреть теплом и добротой почувствовали люди, пришедшие на концерт. В основном посетили выступление бойцы "Миротворец" и спецбатальона "Луганск-1". Тот запал патриотизма навсегда останется в сердцах украинских воинов. После концерта бойцы благодарили Юрия Полякова за сердечное исполнение.
Наш город стал первым в благотворительном туре на Донбассе. Сегодня бард-патриот выступал в Бахмуте, а завтра в Лисичанске. Такой концерт смог пройти при поддержке активиста Олега Романова и ГО "Відродження Сходу".
Київ – сайт http://festivali.org.ua/
ПОЛОЖЕННЯ ПРО ФЕСТИВАЛЬ АВТОРСЬКОЇ ПІСНІ І ПОЕЗІЇ
«БАРДИ РУДАНИ - 2016»
1. ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ
Час проведення: 9 квітня 2016 року.
Організатори фестивалю:
- ГО «Театр авторської пісні»;
- Фабрика зірок Олександра Лазарєва-криворізького.
Партнери:
- Саксаганська у місті рада;
- комунальне підприємство Палац культури імені «Артема»;
- Криворізька міська рада;
- міжнародний культурний портал «Експеримент» http://md-eksperiment.org/ ;
- адмін сайту http://dolinskaya.kr.ua/forum/57 Руслан Поздняков;
2. ТВОРЧА МЕТА ФЕСТИВАЛЮ:
популяризація патріотичної авторської пісні, сприяння творчому зростанню авторів і виконавців, відкриття нових імен, об'єднання творчих сил для подальшої співпраці.
3. МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ ФЕСТИВАЛЮ:
фестиваль щорічно проходить в м. Кривий Ріг в комунальному закладі культури ПК ім. Артема.
4. УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ ФЕСТИВАЛЮ:
участь у фестивалі можуть брати всі бажаючі барди, композитори, поети, співаки без обмеження у віці та громадянстві, які подали заявку (додаток №1) та отримали запрошення. Виступи проводяться з використанням фонограм «мінус один» (флешка), «живого акомпанементу» або без музичного супроводу.
Номінації фестивалю:
1.автор, автор неповний;
2. виконавець авторських пісень;
3. поет.
Автори та виконавці виконують по одній пісні. Поети читають по два вірші.
Виступ конкурсантів оцінює компетентне журі.
Призери нагороджуються призами, дипломами, грамотами.
Переможці фестивалю мають право на участь в одному з наступних фестивалів, який проводе ГО «Театр авторської пісні» в 2016 році у Кривому Розі чи на чорноморському узбережжі, без сплати благодійних внесків. Переможці мають можливість виступити з сольними концертами у Кривому Розі. Відео версія концерту викладається в соцмережі.
На фестивалі паралельно з професійним журі працює глядацьке журі. В благодійному голосуванні можуть приймати участь усі глядачі. Голова глядацького журі вручає приз глядацьких симпатій.
Благодійний внесок в проведення та розвиток фестивалю складає 50 грн.
Якщо автор хоче виконати два твори – сума подвоюється.
Витрати, пов'язані з проїздом, харчуванням та проживанням несуть учасники або направляючі їх організації.
5.ПРОГРАМА ПРОВЕДЕННЯ ФЕСТИВАЛЮ«БАРДИ Рудани - 2016»:
9 квітня 2016 року (субота)
10.00 - 11.00 Заїзд учасників
11.00 - 12.00 Реєстрація учасників
12.00 - 12.15 Відкриття фестивалю. Нагородження переможців інтернет-конкурсу «Сузір’я бардів-2016» (пісня лауреата Інтернет-конкурсу транслюється на відеоекрані)
12.15 - 14.00 Виступ учасників фестивалю
14.00 - 14.10 Антракт
14.10 - 16.00 Продовження фестивалю
16.00 - 16.30 Закриття фестивалю
16.30 - 19.00 Гітара по колу - в дискозалі
Ознайомитися з додатковими матеріалами, які стосуються підготовки та проведення фестивалю можна на форумі сайту:
Фабрика бард-зірок
http://dolinskaya.kr.ua/forum/57
Тема: Фестиваль «Барди Рудани - 2016».
З усіх питань, що стосуються спонсорства, допомоги в організації фестивалю, інформаційного спонсорства, звертатися до музичного продюсера фестивалю Олександра Лазарєва (м.т.: 067 539 15 23, 099 363 89 62).
Додаток №1
ЗАЯВКА на участь у фестивалі «Барди Рудани - 2016»
1. Прізвище, ім'я, по батькові учасника_________________________________________________________________
2. Номінація________________________________________________________________
3. Назва твору_________________________________________________
4. Контактна адреса, телефон, адреса електронної пошти
__________________________________________________________________
Додаткова інформація про учасника телефон, е-mail ____________________
_______________________________________________________________________________________________________________
Заявки приймаються до 9 квітня 2016 року.
Дата подачі заявки «_____» ___________ 2016 р.
Рубрика – «Поетична сторінка»
ИГОРЬ КАРАМНОВ
АНГЕЛ СВОБОДЫ
Посмотри: как Надя похудела –
всё острее все черты чела…
Господи, хоть ты бы что-то сделал,
чтоб она в тюрьме не умерла.
Прицепились черти…
Не отстанут!
Черти да в обличии людей!
Все – в погонах да в мундирах!..
Кланы!!
Суд?
Так судит только лиходей!
На колени хочет он заставить
стать и Надю, и её страну:
вот такие лиходеев нравы –
Наде всё вменяется в вину.
Эх, Расея, ты ж сынов заклала…
Интересы кланов, что важней
жизней их?
Видать, тебе всё мало:
за чужих взялась ты дочерей.
Лиходеям, нет, не всё простится,
ведь народ – не Ванечка-дурак,
у терпенья тоже есть границы,
лиходеев место – у клоак,
у клоак под нестерпимым солнцем
на виду бесчисленных зевак
и без всяких телоохоронцев,
чтобы все узнали – кто ж дурак!
Господи, в тебя-то я не верю,
верую в себя пока я цел…
Пусть тюрьма скорей откроет двери,
чтоб свободы ангел прилетел!
9 марта 2016 г.
Рубрика – «ЗМІ про митців»
Чому і навіщо Шевченко?
Про недочитаного «Кобзаря» і недовиконаний «Заповіт» — Богдан Тихолоз. Львів. Опера+
http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/chomu-i-navishcho-shevchenko
Богдан Тихолоз
«День», 11 березня, 2016
Неювілейні роздуми 1
Ніщо так не шкодить Шевченкові, як пафосне багатослів’я. Найменше за все на світі «наш Тарас» подібний на урочисту академію, яких так багато цими днями «на нашій славній Україні».+
Його жива, буремна, іронічна, колюча особа погано надавалася до бундючних промов та нещирих панегіриків.+
Він не терпів фальшивого пафосу і дешевих суперлятивів. Особливо, коли вони були на його адресу. «Якби я хоч трошки дурніший був, то я б учадів од [такого] панегірика, а то, слава Богу, видержав», — писав якось у листі до Щепкіна з подібного приводу. А схильному до пишномовних величань (як і до нищівних оскаржень) Пантелеймону Кулішеві казав: «...Ти дуже вже, аж надто дуже, підпустив мені пахучого курева; так дуже, що я трохи не вчадів».+
Натомість понад усе на світі Шевченко для мене подібний на дружню розмову — із собою, з людьми, з Богом. Розмову щиру, тиху, негаласливу.+
Тож обійдемось без куріння фіміаму. Козацький нюх не любив занадто «пахучого курева». Краще поговоримо про головне.+
Тобто про те, чому Шевченко і навіщо Шевченко.+
Чому саме він став тим, кого згадуємо частіше, ніж інших, — і навіщо він нам сьогодні, коли, здавалося б, не до нього.+
Саме на ці два головні (як на мене) питання спробую запропонувати короткі, зрозумілі і дуже особисті відповіді.+
Бо й питання щодо Шевченка для мене дуже особисті — якими й мають бути для кожного, хто має сміливість (чи необережність?) уважати себе українцем.+
Утім, мені здається, не лише я сьогодні відчуваю якусь особливу, майже родинну причетність до нашого «Тараса Горича» — так його лагідно кликали діти, яких він страшенно любив, хоча й не дочекався власних: «дядя Горич» чи й просто — «лисий дядя»... І він на те не ображався, бо не любив будувати бар’єрів, зате любив долати дистанції. Зокрема й — часові...+
Подиву гідний факт: за двісті років від часу його уродин чимало українців раптом знову відчули Тараса — батьком. Своїм, рідним, живим і справжнім. Вони майже фізично узріли його присутність на Майдані. Як і — певен — відчувають цю незриму присутність на українському Сході, випаленому «Градами» та витоптаному чобітьми московських заброд.+
Шевченко постав перед нами — чи радше поруч із нами — зовсім іншим.+
Немовби зійшов із постамента, обтрусився від фальшивої позолоти, начепив на обличчя балаклаву, а на голову — оранжеву каску, взяв у руки дерев’яного щита, а на плечі — шину. І рушив на Майдан. На Грушевського. На Інститутську.+
Він точно був там. Ми його бачили. Ми відчували його плече.+
Він промовляв до нас голосом Сергія Нігояна: «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає!»+
А сьогодні — саме сьогодні, в день чергового імперського судилища над українською Надією — його слова звучать голосом Надії Савченко: «Караюсь, мучусь, але не каюсь». І ще: «Свою Україну любіть,// Любіть її... //Во врем’я люте, //В остатню тяжкую минуту //За неї Господа моліть»...+
Здається, ми тільки тепер збагнули глибоку правдивість цих слів. «В остатню тяжкую минуту...»+
Ні, це не голос жалю, плачу і зітхання.+
Це голос сили і віри.+
Тієї сили і тієї віри, яких нам так часто бракує.+
Й особливо гостро сьогодні.+
Мабуть, саме для того потрібні такі, як Шевченко. Як Теліга й Ольжич. Як Стус. Як лицарі Небесної Сотні. Як Савченко.+
Вони своїм життєтворчим подвигом нагадують нам, хто ми й навіщо ми тут.+
От НАВІЩО ШЕВЧЕНКО. Щоб нагадувати нам про найістотніше в нас: «...Що ми?.. Чиї сини? яких батьків? Ким? за що закуті?..»+
Щоб знайти відповіді на усі ці запитання, треба нарешті позбутися синдрому недочитаного «Кобзаря».+
Так, саме недочитаного. Недочитаний «Кобзар» (чи, ще гірше, неадекватно, поверхово відчитаний) — це невтішний діагноз нашому теперішньому інтелектуальному стану і, значною мірою, причина багатьох наших лих. Адже прочитати пів-»Кобзаря» — це все одно, що вивчити півабетки. А скільки з нас — зізнаймося! — так і не пішло далі «ревіння-стогону» «Причинної» та плачів-голосінь інших ранніх романтичних балад, чи, щонайбільше, кривавого бенкету «Гайдамаків», так і не осягнувши глибини художніх одкровень останніх, післязасланчих, літ Шевченкового життя, коли мужній голос поета, що з гідністю витримав усі випробування долі, дозрів до справді пророчих візій та філософічних узагальнень?!+
Саме зі синдрому недочитаного «Кобзаря» бере початок інший, ще страшніший синдром — синдром недовиконаного «Заповіту». Бо скільки б не співали ми чимдуж цей другий національний гімн при кожній святочній оказії, досі, на жаль, спромоглися сповнити тільки першу його частину, поховавши «батька Тараса» на високій могилі над Дніпром. Натомість дотепер, хоч і з волі Божої здобули власну, формально незалежну державу, ми все ще ризикуємо, що вона вислизне нам із рук, позаяк іще донедавна не порвали дощенту імперські кайдани, що довгі століття в’язали нас із «темним царством» московських варварів, ревних продовжувачів чорної справи Петра й Катерини. Тепер, лише тепер ми осягаємо ключові рядки головного нашого національного тестаменту: «І вражою злою кров’ю Волю окропіте»... Бо донині переважно кропили свою волю лише власною кров’ю, кров’ю своїх найкращих мужів і синів, а ще — сльозами невтішних матерів, удів і сиріт.+
Ось навіщо нам Шевченко — сьогодні. Щоб ми нарешті збагнули цю страшну і священну правду. Може, хоча б тепер ми його почуємо...+
І це — моя відповідь на перше запитання.+
Відтак запитання друге: ЧОМУ ШЕВЧЕНКО?+
Чому саме він здобув славу народного проводиря і пророка? Що такого особливого було в його особистості й життєтворчості, що піднесло його у свідомості багатьох поколінь українців до майже сакрального статусу? Чому, зрештою, за понад 200 років, що минули од часу його народження, ми досі його не забули і трактуємо, як живого сучасника?+
Моя відповідь буде така. Насамперед тому, що Шевченко — це український self-made man (той, хто створив себе сам), а його історія — це історія неможливого.+
Адже, всупереч шкільним стереотипам, життєтворча історія Шевченка — це не історія невдахи-лузера, який тільки й умів, що нарікати на власну нещасливу долю та співчутливо плакати над недолею інших, а історія феноменального творчого успіху. Замислімось: людина з практично нульовими стартовими можливостями завдяки силі таланту та волі до перемоги з безправного раба-кріпака, сироти без батька-матері — стала геніальним поетом і художником, духовним лідером нації.+
Ні, це не історія поразки. Це історія нездоланної сили духу, який перемагає обставини.+
Проте Шевченко створив не тільки себе самого. Він створив свою Україну — тоді, коли її вже не було і ще не було. Він її вимріяв, вистраждав, вигадав. Саме тому в текстах «Кобзаря» одним із центральних є образ України, але — на лексичному рівні — фактично немає українців. Їх і справді майже не було, коли Шевченкова муза роздерла завісу народного життя. Були малороси, хохли-гречкосії та жалюгідні рештки зденаціоналізованого панства. Українців ще треба було винайти, виплекати, виростити — збудивши зі сну, випрямивши хребти, повернувши історичну пам’ять та почуття людської і національної гідності.+
І Шевченкові це таки вдалося — всупереч жорстоким обставинам свого часу та власної долі — долі визволеного раба, ув’язненого «вільного художника», великомученика й чудотворця. Бо хіба ж це не чудо — воскресити свій народ?+
Саме тому — Шевченко. Бо ж, мовлячи за аналогіями нашого сьогодення, це він перший вийшов на Майдан — іще тоді, коли там нікого не було. Коли й самого Майдану — не було. Він, власне, й створив наш Майдан — революційний, буремний, перманентний. Територію свободи, форпост гідності, простір самоусвідомлення, самовизначення, самотворення. Він першим став на цьому Майдані, випроставшись на повен зріст, із гордо піднятою головою й огнем в очах. Він став першим українцем і першим європейцем.+
Саме тому, на моє глибоке переконання, ми не спроможні «перерости» Шевченка, залишивши його позаду, як явище тільки історичне. Він знову разом із нами — і знову попереду.+
І його «Кобзар» вічний саме тому, що це не книга готових відповідей на всі випадки життя, а книга вічних запитань: «Один у другого запитуєм: Нащо нас мати привела? Чи для добра? чи то для зла? Нащо живем? Чого бажаєм?» І відповіді на ці питання маємо шукати самотужки. А Шевченкові пророцтва сприймати не як зазирання в майбутнє, а як імперативи до дії.+
Зіставмо дві альтернативні картини нашої прийдешності, обидві — добре знайомі із «Кобзаря».+
Одна — висловлена ще в добре відомому «Суботові» — надія на те, що імперська «Церков-домовина Розвалиться... і з-під неї Встане Україна».+
Друга ж — це апокаліптичне жахіття з «подражанія» «Осія. Глава XIV»: «Погибнеш, згинеш, Україно, Не стане знаку на землі»!..+
Яка із цих Шевченкових візій нашого майбутнього стане реальністю? — залежить лише від нас...+
Зокрема й від того, наскільки ми почуємо й зрозуміємо Шевченка.+
Адже якби почули і зрозуміли вчасно, — «...Якби були Одностайне стали... Не плакала б Матер Божа В Криму за Украйну»... І на Донбасі — не плакала б. А натомість — «...майдани Кров почервонила»... — «І могили мої милі Москаль розриває...»+
Чому Шевченко?
Тому, що Шевченко — це Україна. Відповідь на позір проста й самоочевидна до банальності. Тільки що цю самоочевидність кожне покоління має відкрити для себе самотужки. Наша ґенерація зробила це на Майдані, під час Революції Гідності. А сьогодні духовну естафету Кобзаря переймають українські воїни на східних рубежах нашої держави — ті «новітні запорожці», які не пишномовними псевдопатріотичними фразами, а своїм щоденним героїчним чином, часто ціною власного життя підтверджують пророчу силу Шевченкових заповітів.+
Ставлення до Шевченка — найкращий тест на українство. Це індикатор національної свідомості. Недарма своєрідні «іспити» на знання «Кобзаря» складали й січові стрільці, і «залишенці» Холодного Яру, і вояки УПА... Іспити не за шкільною лавою, а зі зброєю в руках. Чи склали б ми сьогодні цей іспит?!+
Мені здається, ми надто довго були занадто вже толерантними у цьому питанні.+
І зараз маємо справу з катастрофічними наслідками такої псевдотолерантності, чи краще сказати — байдужості.+
Заризикую, може, трохи провокативне твердження: теперішня ситуація в українському — хоча й ампутованому — Криму і на окупованому українському Сході — такому близькому й такому далекому водночас — склалася не в останню чергу тому, що це саме ті регіони, де найменше Шевченка. Де його мало знали і ще менше любили. Де тепер його й зовсім не люблять і знати не хочуть.+
Тож любити чи не любити Шевченка — це не питання особистого смаку.+
Це питання національної безпеки.+
Шевченко — один із символів Української держави, так само як синьо-жовтий стяг, герб-тризуб і гімн.+
Маю таке відчуття, що багато, якщо не більшість, із нас відчули ці символи по-справжньому своїми лише на Майдані, під час Революції Гідності.+
Прапор став хоругвою. Тризуб став зброєю. Гімн став молитвою.+
Шевченко знову став тим, ким і завжди був — не просто поетом і художником, а національним пророком і Батьком.+
Звісно, йдеться не лише про Шевченка. Шевченко тут — радше метонімія української України. Тої, якої прагнули, прагнемо і, на жаль, досі не мали — у власній (здавалося б!) державі.+
Проте Шевченко — це не просто символ, це серце цієї України.+
Він повернувся. Не втратьмо його знову.+
Це все одно, що втратити власне серце.+
* * *
...У мене росте син. Йому шість років. І його звати Тарас.+
Кілька місяців тому у його трохи старшого друга загинув тато.+
На цій війні, куди рушив за покликом серця. Біля окружної дороги українського міста Донецька, за кілька кілометрів від славетного й дощенту знищеного аеропорту.+
Мій Тарасик не питав мене, чому тато його товариша вже ніколи не прийде до нього на народини. Він лише запитав:+
— Тату, а коли я виросту, я теж піду на війну?+
Я не знав, що йому відповісти.+
Я не знаю всіх відповідей на найважливіші питання.+
І, як і ви, не знаю, скільки триватиме ця війна. І скільки жертв ще потрібно для того, щоб вона закінчилася.+
Проте я впевнений, що ми переможемо у цій війні.+
Бо жодна жертва не буває даремною.+
І жодна любов не буває даремною.+
Ми переможемо, бо в нас неймовірно багато любові і болю.+
Це Шевченків біль. І Шевченкова любов.+
І якщо ми все ще любимо і нам болить, то це певний знак, що Шевченко — з нами.+
Що він у кожному з нас.+
Що Шевченко — це ми. Принаймні тою мірою, якою ми є українцями.+
І саме тому ми переможемо.+
...А натомість:
Мовчки зросте десь новий Тарас+
Серед кривавих піль!
1 Слово, виголошене 9 березня 2016 р. на Урочистій академії, присвяченій 202-й річниці від дня народження Тараса Шевченка, у Львівському національному академічному театрі опери і балету імені Соломії Крушельницької.