Карикатури смішні та філософські, графіка, скульприкатура, живопис...

 

Валерій Євтушенко. Графіка


Валерій Євтушенко. Графіка.

художня графіка


Карикатури. Олександр Євтушенко

Олександр Євтушенко. Карикатури


Сергій Алєєв. Скульприкатури


Сергій Алєєв. Скульприкатури.


Віктор Кудін. Каталог карикатури


Віктор Кудін. Карикатури.


Сергій Боборикін. Каталог карикатури


Сергій Боборикін. Карикатури.


Валерий ГолейкоЖивопис.
Валерій Голейко: тридцять років тральфреалізму.

Розмаїття форм, стилістик і естетики сучасного мистецтва може, без перебільшення, ошелешити будь-кого. Тому тут, як відомо, головне бути уважним і дивитися в корінь. І бачити суть. Бачення, а згодом і вербальна кристалізація постмодерних цінностей – це риса, притаманна далеко не всім представникам богеми. Як правило лише тим, для кого «приватні мистецьки вправи» стають справжнім сенсом життя. Те, як мистецтво перетворюється на саме життя, я збагнув, роками спостерігаючи за творчістю київського художника Валерія Голейка. Цей типовий класичний представник мистецького андеграунда столиці насправді дуже щаслива людина. І не тільки тому, що він сам себе зробив, а тому що рівно тридцять років тому Валерію випало стати основоположником цілого мистецького напрямку тральфреалізм, який нині має численних адептів не лише у нас, а й у цілому світі. Власне у Києві головним центром тральфреалізму є галерея «Енігма» - поки що єдина на Троєщині мистецька галерея, яку було засновано у 2002-му. Разом зі своїми друзями, адептами тральфреалізму Тетяною Чебровою і Олексієм Бреусом, Валерій створив десятки живописних полотен, інсталяцій, об’єктів і численних артефактів, які сумарно доводять не лише сам факт дивовижної стійкості і витривалості його художніх ідей, а й дозволяють простежити незбагненну еволюцію альтернативного мислення як такого. Усе, чим займаються тральфреалісти, можна вмістити в одну ємку формулу: «яскрава живописна магія Всесвіту і позбавлений будь-яких обмежень політ фантазії». Треба зауважити, що казковість і підкреслена фантазійність тральфреалістів базується на міцному фундаменті гармонії і любові до усього сущого. Гуманістичні ідеї - ось точка відліку творчих пошуків Валерія Голейка - нашого співрозмовника.

- Валерію, вітаю тебе з тридцятиліттям і давай пригадаємо як усе починалося…

- На початку 80-х усі мої друзі і я сам були передусім молодшими на добрих тридцять років, усі були художниками, поетами й музикантами. Це пізніше кожний обрав собі власну стежку. Пригадую, що я був запеклим меломаном, багато подорожував і почав малювати під впливом… творів Курта Вонегута. Тому ранні роботи нагадували якісь космічні краєвиди. Особливо мені припав до душі Вонегутівський образ планети Тральфамадор та її мешканців. Якими вони були мені підказувала моя уява. Вже тоді я замислився як усе це поіменувати. Тоді ми знали лише декілька «ізмів», такі як соцреалізм, кубізм, сюрреалізм та абстракціонізм. Оскільки мої живописні «досліди»не підпадали під жодне визначення, я вирішив, що найкраще скористатися «підказкою» самого Вонегута і назвав усе це тральфреалізмом. Тоді ж почав грати на гітарі, складав пісні. Водночас шукав однодумців. Коли комусь із нових друзів подобалися якісь мої роботи-просто дарував їх. До речі:на той момент ані я, ані колеги навіть зовсім не думали про якусь вигоду, або про комерційний ефект, про те, що ті роботи можна продавати і мати зиск.

Графика Валерія Євтушенка

- Знаю, що певним Рубіконом для тебе став 1986 рік, Чорнобильська трагедія. Трохи пізніше ти навіть повністю відмовився від електричного освітлення у власному помешканні на Троєщині… Чи не так?

- Чорнобиль у свідомості мільйонів перевернув світ, змінила та подія і мене. Я відчув, що мушу відреагувати. На відому всесвітню ініціативу прожити один день без світла і тим самим зекономити електроенергію, я вирішив прожити рік без світла… Потім був ще один рік і так поспіль вже десять років. Але той таки Чорнобиль покликав до життя художню групу «Стронцій-90». Найяскравішим серед нас був Вудон Баклицький - справжній класик андеграунда 60-х років із потужними метафоричними роботами. У 1991-му ми провели кілька виставок поспіль, зокрема в колишньому музеї Леніна, нині - Український Дім. На превеликий жаль, через два роки Баклицького не стало…

Валерий Голейко - Яким чином сформувалося ядро групи тральфреалістів?

- У другій половині 90-тих мені подзвонила одна жіночка, яка хотіла зробити зі мною інтерв ю про тральфреалізм. Виявилося, що це була Тетяна Чеброва, яка одразу пройнялася ідеями нашого мистецького бачення. Згодом вона показала свої роботи, які по-хорошому мене вразили. З тих пір ми часто малювали у дуеті. Третім учасником нашої групи став Олексій Бреус, який свого часу працював старшим техніком на четвертому блоці Чорнобильської АЕС і 26 квітня 86-го року якраз була його зміна. Він був серед ліквідаторів аварії, рано вийшов на пенсію і мав багато часу для занять живописом. Він приніс своє бачення і свої ідеї і по своєму збагатив скарбницю тральфреалізму.

- Розкажи про дивний і дещо містичний зв язок із творчістю видатного американського абстракціоніста Джеймса Поллока…

- Так сталося, що 11 серпня 1956-го року, коли у випадковій автокатастрофі трагічно загинув видатний американський художник Джеймс Поллок, на світ Божий з явився ваш покірний слуга. Як це не дивно, я завжди відчував якусь ментальну близькість із творчістю метра. Певно тому ми вже тривалий час по своєму вшановуємо Поллока - до визначних дат готуємо масштабні холсти-присвяти. Вони експонуються у галереї «Енігма». До речі: нині роботи Джеймса Поллока чи не найдорожчі у світі.

- Скажи чесно: роботи художника Валерія Голейка користуються попитом на арт-ринку?

- Фактично останні 26 років я живу виключно з продажів своїх робіт і не вмираю з голоду. Якщо серйозно, то я - професійний художник, постійно присутній у різноманітних каталогах в Україні і за її межами. Скажу чесно:мені особисто подобається традиційне визначення - художник - це не професія, а спосіб життя і спосіб мислення. Найбільше мені подобається самовизначення тральфреалістів, яке звучить так: Трансформація Реальності Артом, Любов’ю, Фантазією.