Святослав Вакарчук

Можна вірити або не вірити політикам, політтехнологам, журналістам, але не можна не повірити народу — сотням тисяч людей, які зібралися у серці столиці, аби відстояти своє право вибору. Фантастичний сімнадцятиденний мітинговий марафон на Майдані був увесь пронизаний музикою. Безліч співаків і музикантів зігрівали, підбадьорювали, а часом і "заводили" величезну кількість людей, аби той революційний тонус не знижувався, не розчинявся у пасивному очікуванні розв’язання конфлікту на вищих поверхах влади.

Якщо ви знаходилися в самій гущавині майданного народу, то напевно відчували хвилі природного адреналінового вихору, адже інтуїтивне відчуття небезпеки, попри оптимізм численних ораторів від опозиції, не не покидало душі людей. Можна сказати, що Колективна Душа Майдану (а це, фактично, уся країна) загартувалася і зміцнювалася на Моноліт за лічені тижні. Саме в цьому і полягає Диво. Те, що не трапилося протягом тринадцяти років сталося на наших очах за сімнадцять днів. І стрижнем цього процесу стало найбільш емоційне з усіх мистецтв – Музика.

Сьогодні одразу декілька аудіокомпаній готують декілька альбомів. Ці збірки умовно можна іменувати "Піснями помаранчевої революції". Варто зауважити, що починаючи з 22 листопада головною сценою країни став саме "Майдан", а зовсім не респектабельний Палац "Україна", в якому один за одним повідмінялися кілька гастрольних концертів російських естрадних зірок. Стосовно масиву музики, яка безперервно лилася зі сцени Майдану, її можна поділити на кілька видів: а/ революційні слогани; б/ помаранчеві частівки; в/ гімни; г/ пісні протесту; д/ універсальна лірика. А от за формою увесь марафон являа собою симбіоз політичного мітингу та рок-фестивалю.

Щоправда, музично-політичний формат дійства викристалізовувався протягом 140 днів виборчих перегонів, коли "ВВ" на чолі з Олегом Скрипкою, Святослав вакарчук зі своїм "Океаном Ельзи", "Мандри", Тарас Чубай з "Плачу Єремії", Олександр Пономарьов, Оксана Білозір, Марія Бурмака і Тарас Петриненко безпомилково відшукали саме ті звуки, саме ті слова разом із формою "месіджу", які найефективніше "чіпляють за живе". Також до авангарду ющенківської команди, яка впливала ще активніше на молодіжну частину майбутніх виборців слід зарахувати частину "Танок На Майдані Конго", "Тартак", "Гайдамаків" і "Нумер 482". Це саме вони викрешували іскру драйву з будь-якої "непідйомної" ситуації.

Однак низка заздалегідь спланованих і проведених концертів протягом турів — це одне, а стихія майданних дійств, коли кожен наступний день міг стати останнім — то зовсім інше. Уся команда Мистецької Агенції "Арт-Велес" і компанії "Комора" працювали на грані повного фізичного виснаження, але — "Show Must Go On" як співав колись Фредді Меркюрі. І мав рацію. Тим часом казан Майдану вирував, переплавляючи гарячу поточну інформацію на свій власний помаранчевий фольклор. Постійно діючий генератор нових ідей склали мешканці наметового містечка – цей помаранчевий інтернаціонал зібрав людей з усіх без винятку регіонів України. Гадаю, що невдовзі, окрім дисків, з'являться книги і альбоми, які розкриють феномен нашої наймиролюбнішої революції.

Варто зауважити, що у Київ на Майдан з'їхалося дуже багато музикантів, груп і навіть оркестрів, які прагнули лише одного – вийти на сцену і підтримати громаду. Переважній більшості з них було відмовлено. Однак і тут Майдан відреагував адекватно – виникла ціла мережа альтернативних маленькіх сцен, кожна з яких миттєво збирала своїх вдячних прихильників. Саме на тих сценах грали молоді команди – нехай без будь-яких імен та титулів – але не менш пристрасно за інших – тих, що з титулами.

Особливою родзинкою Майдану стали "Барабанщики революції" – абсолютно стихійне явище, яке утворилося поблизу помпезного Будинку Кабміну. Важко зараз з’ ясувати кому належала ідея використати порожні бочки, які лишили по собі на схилах Маріїнінського парку донецькі "біло-голубі". Одне слово – бочки перетворилися на ударні інструменти, риштовка від наметів замінила барабанні палочки. І понеслось! Такий собі народний трибунал революційних барабанщиків, який здійснював психічну атаку на урядовців, які ніяк не хотіли звільняти приміщення. Помаранчева революція винесла на поверхню багатьох молодих музикантів, які дуже швидко спромоглися зіграти й записати кілька пісень, що їх одразу підхопили сотні тисяч мітингуючих страйкарів на усіх площах країни.

ГРИНДЖОЛИЗокрема, це знаменита вже "Нас багато, нас – не подолати", що належить Івано-Франківській групі "Гринджоли", яка завжди грала симпатичний і мелодійний реггей з українськими текстами. Пісню "Пробивайся" зробила задовго до листопадових подій київська група формація "De Шифер", а пісню "Пора!" на вірші Володимира Цибулька записала львівська "Піккардійська терція". Багато своїх пісень повиймали з архівів і Тарас Петриненко, Марія Бурмака, "Кому вниз". Останні зіграли свій найкращий древній хіт "Субботів", з яким у свій час перемогли на "Червоній Руті-89" у Чернівцях. Дорогого вартий й Гімн України, душевно заспіваний Олександром Пономарьовим. До речі: свій останній відеокліп переможиця "Євробачення-2004" Руслана знімала безпосередньо в гущавині помаранчевого люду за участю вже згадуваних "барабанщиків".

Задовго до вищезмальованих подій – "Арт-Велес" анонсував проведення "Рок-Екзистенції" – традиційного рок-фестивалю, який вже має і свою історію, прихільників і є улюбленим дітищем Тараса Грималюка – продюсера цієї мистецької агенції. Останніми роками фестиваль відбувався в Культурному центрі КПІ. І ось тепер "Рок-Екзистенція" стартувала на Майдані, внаслідок чого попередньо відібраний "молодняк" засвітився перед усім народом. "Інкунабула", "Далі", "Ті, що падають вгору", "Мандариновий рай" та "Гуцул Каліпсо" могли лише мріяти про такий шалений дебют. Перад дебютантів завершив "Плач Єремії", завершив золотими хітами і зовсім новими піснями.