Іван Корсак - інтерв'ю

Ключ для здобуття добра Україні

Іван Корсак, знаний літератор з Волині, виорює, певно, найскладнішу жанрову ділянку – історичну. Викликає захоплення творча енергія Івана Корсака, який в останнє десятиліття буквально на очах став у першу шеренгу українських історичних романістів. Без його творів уже не уявити не тільки нашу сьогоднішню історичну романістику, прозу взагалі, а й тих творів, які мають значення позалітературне, оскільки повертають нас обличчям до постатей української історії і культури, замовчуваних або забутих.

На українській землі, як з'ясовує Іван Корсак, народжувалися королі й прем'єр-міністри інших держав, класики літератури великих країн, видатні вчені – нобелівські лауреати. Український люд, розкинутий долею по світах, зробив вагомий внесок у здобуток світової цивілізації.

Звісно, складно не допустити «історичного пересолу» і не перейти межу почуття міри, переборщуючи з медом ура-патріотизму. Приціл Івана Корсака вивіряють дві речі: глибока любов до України і прискіпливість історика-дослідника. Правда – це найдорожчий «аргумент», саме вона визначає в кінцевому результаті довговічність художнього історичного твору. Корсак якраз пропонує ґрунтовні книги, які великою мірою заповнюють «білі плями» історичної правди про Україну.

Новий його добуток роман «Немиричів ключ» (видавництво «Ярославів Вал», 2012 р.) не тільки висвітлює причини-наслідки певного відрізку минувшини, а й дає деякі відповіді на виклики сьогодення.

Іване Феодосійовичу, літературознавці й читачі помітили, що в полі вашої уваги зазвичай не козаки-рубаки типу Івана Сірка чи князі-завойовники типу Святослава, а герої-мисленники, ідейні стовпи народу, визначні інтелектуали, котрі ліпили духовну сутність нації. Чи це так? Якими є критерії відбору історичних персонажів, отже героїв, ваших романів?

Гляньмо наче збоку на ставлення досі до історії: в будь-якому підручнику переважає опис битв та баталій, зазначають кількість учасників кривавих боїв, кількість полеглих... Наче вся місія людства у тому, щоб самих себе винищити. Огляньмо пам’ятники на площах найбільших міст. Доволі часто там вершник зі зброєю на коні, інколи, скільки пам’ятників, стільки й коней, табуни цілісінькі із міді, бронзи та каменю....

Іван Корсак - інтерв'ю

В цьому плані мені пощастило: в моїх книгах героям не лише воювати, а ще й добре належить думати. Письменник, лікар, дипломат і педагог Модест Левицький. Священик, капелан армії УНР Павло Пашевський. Святий, визнаний усіма конфесіями, які конфліктують незмінно поміж собою, та на його постаті однодумно сходяться, Арсеній Мацієвич. Генерал-лейтенант турецької армії... та водночас блискучий журналіст і письменник, який першим написав роман про Івана Виговського – Міхал Чайковський. Найбільший філософ першої третини століття минулого у Східній Європі В’ячеслав Липинський. А ще є оповіді про математика Михайла Остроградського, генетика Феодосія Добжанського, монаха Агапія Гончаренка, що заснував на Алясці першу газету і перше видавництво та мріяв вибудувати там Велику Козацьку Імперію, про нобелівського лауреата Жоржа Шарпака з Рівненщини, про якого в довідниках частенько пишуть чомусь «французский физик, рожденный в Польше»...

Спливає третє століття, як поміж люду гуляють завершальні рядки шіллерівської «Світової мудрості»: «Любов і голод правлять світом». Але відтоді не лишився незмінним світ. В житті і літературі з’явився новий дієвий герой, йменують його Інтелектом. І слушно зазначає в післямові до роману «Немиричів ключ» Ігор Гирич, що «перемогти за письмовим столом не менш почесно, а може й більш важливо, ніж у герці з шаблею в руках».

А щодо критеріїв… Знаєте, десятка життів забракне, аби оповісти про тих славних мужів, що йшли перед нами, достойних мужів, для яких ця земля була не просто ландшафтом. Вони кидають з докором інколи погляд крізь товщу століть, загублені в пам’яті чи просто попелом буденщини недбало присипані. Про них гурт «Мандри» співає:

«Це дивляться з темних небес

Забуті поети й герої…»

Іван Корсак - інтерв'ю


– Ваш найсвіжіший роман «Немиричів ключ» про Юрія Немирича – канцлера Великого князівства Руського. Але до того Ви написали кілька романів, створення яких було, певно, закономірним. Отже, що «підстелило» шлях до історичного образу Юрія Немирича?

Кончу потребу літератури про той історичний період вельми влучно означив на презентації книги академік Дмитро Степовик: “Це питання не лише літератури, мистецтва, а й великої політики писати про історію та людей Середньовіччя. Чому нам так важливо підняти теми Середньовіччя українського? Бо тут найбільша крадіж нашої історії, яку зазнала Україна за часів незалежності. Вони, наші воріженьки, відчули, що українцям таки бути назавше незалежними, тож зріжемо їхній фундамент».

«Підстелювала» шлях до Юрія Немирича низка творів. Князя Ростислава Михайловича та його батька Михайла Чернігівського з роману «Завойовник Європи» так собі, мимохідь, не вельми переймаючись, цілком безпідставно тужиться «приватизувати» російська періодика та література на історичну тематику.

Володіючи банством (князівством) Мачва разом з Белградом, галицький і луцький князь Ростислав Михайлович до свого довгого та гонорового переліку титулів навіть в останні роки життя принципово додавав: «і князь галицький». Часто Ярослава Мудрого закономірно звуть сватом Європи, але тут Ростислав Михайлович міг би бути поважним конкурентом. Доля судила його синові Михайлові стати баном Боснії, а другому, Белі, баном Мачви з Белградом включно. Внучку його Ержебет Дарої, дружину воєводи Трансільванського, шануватимуть як прабабусю в котромусь коліні польського короля, славетного Стефана Баторія. Донька імператора Візантії Ірина вийде заміж за внука його Іоана. Син Кунігунди, чи не першої поетеси європейської, доньки його улюбленої, Вацлав ІІ зробить добра чимало як король Чехії, князь Краківський і король Польщі, бо не буде в його часи могутнішої держави в Європі. То Вацлав ІІ стане одним із фундаторів могутніх династій Габсбургів і Люксембургів, які впродовж багатьох століть правитимуть в Угорщині й Чехії, Пармі і Тоскані, Хорватії і Трансільванії, Іспанії і Португалії, Мексиці і Неаполітанському королівстві… З такими попередниками ми давно в себе вдома, в Європі.

Віхою на «шляхові» до «Немиричового ключа» достеменно є «Корона Юрія ІІ» роман, що вийшов одночасно у видавництві «Ярославів Вал» у Києві і в перекладі литовською у видавництві «Евгрімас» у Вільнюсі. Твір гіркуватий, бо мова, поміж інше, ведеться про упосліджену пам’ять двох українських королів – на місці церкви Святого Юрія у Володимирі-Волинському, де за твердженням пошуковців поховані ці достойники, совіти проклали бруківку і тепер намоленим місцем човгають шини авто та байдужі підошви перехожих. А Юрій І та Юрій ІІ славними були королями, не любили вельми махати мечами, натомість господаркою клопоталися та про добробут підданих дбали. Недарма польський історик Ян Длугош, описуючи ті часи, Юрія І-го згадував так: «Був він муж мудрий, ласкавий і для духовенства щедрий, за його влади тішилася українська земля миром і славилася багатством». То він зумів терпеливими перемовинами з Візантією заснувати в своїй державі митрополію.

Іван Корсак - інтерв'ю

Низку постатей та тогочасних подій на цьому шляху до Немирича можна знайти в моїй книзі «Імена твої, Україно» від прихистку та порятунку Романом Мстиславовичем візантійських імператорів до невістки Богдана Хмельницького Розанди, що не зреклася й за драматичних обставин родової честі. А в матеріалі про зятя Ярослава Мудрого є все для блокбасера з карколомним сюжетом.

– Чому роман має назву «Немиричів ключ» і що є ключовим чи стрижневим у постаті Юрія Немирича?

Юрій Немирич був одним з найзаможніших українських аристократів свого часу, володів чималим ключем міст та сіл – в одній з дисертацій називається навіть 117 посілостей. Звісно, справа не в багатстві, а на що воно тратилося. Немирич поважні кошти виділяв Раківській академії і щедро жертвував згодом, коли академія змушена була перебазуватися в Киселин на Волинь. Чималі військові підрозділи на Смоленську кампанію проти Московського царства та на інші війни він також споряджав своїм коштом.

Та в романі не про цей ключ посілостей наголос, мова ведеться насамперед про ключ для здобуття добра своїй землі і своєму людові. Вихованець провідних європейських університетів, Немирич бачив надію лишень на шляхах демократичного розвою і робив усе, аби не завернути у бік східного деспотизму та тиранії. Істинно ключовим було висловлене ним у промові на польському сеймі, коли він, очолюючи козацьку делегацію, представляв Гадяцьку угоду: «Ми народжені у свободі, виховані свободою і як свобідні люди готові життя за неї покласти разом зі своєю Вітчизною...».

 

Читати далі - частина 2

.