Михайло БорзикінМихайло Борзикін:
історично українцям не притаманно
ліпити собі царя...

Нещодавно пітерській групі "Телевізор" виповнилося 25 років. Її лідер Михало Борзикін як багато років тому, так і сьогодні уособлює своєю творчістю і громадянською позицією ту нечисленну частину музичної спільноти Пітера, яка мов барометр чутливо реагує на коливання суспільних настроїв у країні, займаючи активну соціальну позицію. Усі публічні висловлювання Борзикіна - це голос совісті, свідоцтво глибокого занепокоєння і небайдужості громадянина. Як і його музика, пісні. Альбоми "Телевізора" - це найвиразніша нині у Росії музика протесту.

Чи відчуваєш себе такою от "білою вороною" на сучасній російській рок-сцені?

М.Б.: - І так, і ні. "Ні" - тому що у мене особисто є чимало однодумців у рок-середовищі. Я тягнуся до ментально близьких мені людей, які мають власну позицію і вміють її відстояти. Передусім це Юрій Шевчук з ДДТ. З ним я якось зустрівся на одному з "Маршів незгодних" у 2008-му. Ми поділяємо думки один одного відносно таких речей як згортання свободи слова, свободи зібрань, руйнування історичної частини Санкт-Петербургу, цілковита незахищеність маленької людини перед сваволею міліції і влади, регулярних порушень конституції як основного закону, До речі - 31 червня відбудеться черговий "Марш незгодних" на Дворцовій площі на захист конституційних норм для нашого суспільства. Нас також підтримують відомі музиканти: Гліб Самойлов, Вадим Курильов, група "НЕП", Василь Шумов. З останнім ми нині працюємо над спільними композиціями. Василь надсилає мені свої інструментальні заготовки, а я накладаю свої вокальні партії. Усе це легко знайти в інтернеті на "Ю-тубі". Я завжди асоціював власну творчість з таким от напівандеграундом, але десь у 90-му мені було значно спокійніше, комфортніше, адже хоч якийсь рух вперед у країні таки відчувався. У 90-ті роки мене і багатьох спіткало глибоке розчарування, однак зараз ситуація в країні просто ганебна. А почалося це з приходу до влади у 2001-му кагебістського істеблішменту. У влади, яка оперує методами таємної поліції, немає майбутнього. Так само немає перспективи у суспільства з рабською психологією. Наша місія-допомогти людині крок за кроком позбавитися тих рабських комплексів. І потім не забуваймо, що в демократичному суспільстві президентів всенародно обирають, а не назначають. Також пару років тому мені було образливо бачити, як на кремлівських збіговиськах тих неокомсомольців роль підтанцьовки грають мої вчорашні друзі-музиканти...

Коли твоя група тільки розпочинала діяльність, вже тоді, будучи членами ленінградського рок-клубу, ви мали проблеми з текстами пісень?

М.Б.: - Добре пам ятаю як на четвертому рок-клубівському фестивалі нам заборонили виступати з політичних причин. Перед концертом наш рок-клубівський куратор, яка мала постійні контакти з владними структурами, наполягала на тому, аби деякі пісні ми не виконували. А ми, ясна річ, їх заграли і отримали заборону виступати протягом півроку. Тоді ми були єдині, хто не піддалися цензурному тиску. Інші групи погодилися не грати не рекомендовані пісні. А вже за рік заборонна політика кудись зникла і ми зітхнули з полегшенням. герберы Свого часу мене кликали і у комсомол-щось там очолювати, кликали у муніципальні депутати, але у тих ролях я себе не бачив.

Як ти оцінюєш нинішній музичний ринок Росії, його перспективи?

М.Б.: - Музичний ринок в Росії функціонує і розвивається, але виключно у сенсі подальшої комерціалізації. На рахунок нових творчих явищ чи ініціатив той ринок або тупцює на місці, або задкує назад. Так, в Росії є так звані супер-групи на кшталт тієї ж "Машини врємєні", але сказати щось нове, а тим більше актуальне вони вже років двадцять просто не здатні. Давати дорогу "молодій шпані", або більш-менш прогресивно мислячим артистам ніхто не збирається. У тієї купки шоу-бізнесменів, що розрулюють той бізнес в Росії, я бачу в очах одні тільки калькулятори. Зверніть увагу, у нас активна комерціалізація відбувається виключно за рахунок механічного навязування тупуватої реклами для лохів, а не внаслідок природного змагання творчих ідей, концепцій, явищ. Таким чином ротація нових імен і нових пропозицій майже відсутня. Застій як форма життя. До речі, ті ж самі калькулятори я бачу в очах переважної більшості заслужених і перезаслужених діячів сцени. Для них головне-наштампувати дисків, зняти пару кліпів і безупинно їздити довжелезними концертними трасами - Росія ж бо велика. Водночас вони тримають оборону, аби хтось зі сторони їх не випередив. Єдине, що тішить у плані творчості - це поява кількох досить яскравих реп-виконавців, як представників нової генерації. Там відчувається і інтелект, і совість, і потяг до свободи. На жаль поки що це дуже вузьке коло артистів, які варяться у своєму казані.

Як з гастрольним життям складаються справи у вас?

М.Б.: - У нас, ясна річ, немає тієї зеленої вулиці, якою користуються мастодонти жанру. Свого часу вони були обласкані Кремлем, з рук перших осіб держави отримали якісь нагороди, а з ними-певні преференції для гастрольної діяльності. Наша музична ніша у сучасній Росії завжди мала присмак забороненого плоду, а відтак далеко не усі організатори концертів мають сміливість мати справи з вільнодумним "Телевізором". Поза тим ми ще тримаємося на плаву завдяки давнім звязкам з тверезомислячими колегами. У нас цього року було чимало клубних виступів. До слова:цього літа будемо грати на фестивалі "Пилорама", що у Пермі. Фестивальний майданчик там розташовано на території колишнього табору для політичних зеків. Організатори обіцяють, що зберуть на "Пилорамі" найкращу російську рок-альтернативу.

Нині Україна переживає повільне і невпинне сповзання до стандартів суспільного життя Путінської Росії. Яке твоє ставлення до тих процесів?

М.Б.: - Ставлення, безумовно, негативне. У себе а Росії ми вже добре бачили до чого призводить так звана "вертикаль влади". У нашому варіанті це означає тотальну і фактично безконтрольну корупцію на всіх рівнях. В Україні, на мій погляд, ситуація дещо інша. Передусім українцям не притаманно історично ліпити собі доброго царя з будь-якого колишнього партфункціонера або кагебіста. По друге, ви маєте досить розвинені демократичні інститути, плюралізм думок у парламенті. По третє, ви памятаєте присмак свободи після Помаранчевої революції. Тому важливо не допустити намагання владної верхівки копіювати кремлівські стандарти політичного життя країни. Нині на цілу Росію ми маємо одну-дві вільних газет і стільки ж радіостанцій. Усі інші перебувають під пресом цензури. Знаю, що у вас почалися процеси згортання свободи слова у ЗМІ. Тихеньке таке, малопомітне згортання. Насправді це дуже небезпечний сигнал, адже саме так це колись починалося в Росії. Водночас українці мають цілком легальні інструменти задля спротиву так званій путінізації країни. Тобто поки що мають шанс не скотитися до тієї прірви. Сьогодні головне для вашої опозиції виступати спільно, єдиним фронтом. Перконаний, місце України і Росії - у Європі, а не десь там на азійських задвірках...