Сестри ТельнюкЛеся і Галя Тельнюк
по обидві сторони Сонця й Місяця

Їх називають "білою вороною" сучасної української естради. Називають тому, напевно, що дует сестер Тельнюк є рівновіддалений від банальних стандартів поп-музики та агресивно-провокативної рок-сцени, від тих структур, які ніби-то займаються шоу-бізнесом, від усього, що відверто дисонує з їхньою творчістю. Обравши півтора десятка років тому свою власну дорогу в мистецтві, вони жодного разу не зрадили самим собі. Вони не підлаштовуються ні під чиї смаки, а роблять серйозну дорослу музику для мислячих людей. Вони пишуть емоційні пронизливі пісні, які дійсно важко віднести до якихось домінуючих у нас стильових стандартів. Вони – художники. На полотнах своїх пісень вони змішують звукові фарби різних стилів, зокрема – джазові і блюзові інтонації, елементи музики "нью-ейдж". Не останню роль в цьому зіграла їхня відкритість у світ та той досвід, який винесли з численних закордонних гастрольних подорожей.

Можливо тому вони й не інтегрувалися в шоу-бізнесові структури в Україні через недолугість і недосконалість останніх. Навіть роблячи певні кроки у цьому напрямку, вони залишають за собою право в будь-який момент "грюкнути дверима". Однак вони відчувають, що ситуація усеж-таки поліпшується, формується аудиторія, здатна сприймати інтелектуально-змістовну музику, що люди втомилися від порожніх поп-стандартів і вимагають чогось зовсім іншого. І це "інше" є в альбомі. "По обидві сторони сонця й місяця", новому альбомі Лесі і Галини Тельнюк. Це "інше" полягає у відсутності "пози" і присутності "позиції" артистів, які дарують слухачеві справжні одкровення душевного самозаглиблення. Ми зустрілися з Лесею та Галиною Тельнюк у редакції газети і поговорили про новий альбом, про їхнє життя і про речі, які стосуються кожного.

Чим є для Вас новий альбом? Чи є він свідченням повернення сестер Тельнюк на рідні терени, чи є він продовженням еволюції Вашої творчості, чи є несподіваним стрибком?

Галина:

- У повному сенсі альбом є продовженням еволюції, тому що ми продовжували працювати навіть у ті моменти, коли я довгий час була в Америці, а Леся залишалася в Україні. Ми писали пісні, влаштовували репетиції, використовуючи інтернет. З іншого боку кожна наша робота – то є стрибок. Тому що саме існування сестер Тельнюк в Україні – це є стрибок в очах тих, хто творить тут дешевий гламур, базарний ринок, шоу-бізнес, який тупіє, звіріє, вироджується. Сестри Тельнюк постійно повертаються, але тримають двері "напівпрочиненими". Таку долю ми собі обрали і ми щасливі від того. Нічого не змінилося в мені і в Лесі від того моменту, як ми починали у 1989 році. Хіба що ми стали гостріші, стали міцніші, жорсткіші. Але не жорсткими, не злими. Наша внутрішня боротьба за себе пішла нам на користь. Ми пережили дуже багато станів становлення.

Якщо говорити про еволюційні стрибки, то не можна не згадати попередній такий стрибок, як Ваша вистава "У.Б.Н." ("Український буржуазний націоналіст"). Усі пам'ятають величезний резонанс, який викликала вистава і пісні до вистави, які, власне, там і прозвучала.

Леся:

- П'єсу "У.Б.Н." написала Галя. Це – її дитина. Вистава відбулася завдяки прекрасній грі Федора Стригуна, Таїсії Литвиненко та усього акторського складу театру ім.Заньковецької. У тому, що цю п’єсу узялися грати, є велика заслуга Федора Михайловича Стригуна, адже він розумів наскільки то небезпечна справа. Він відчув, що "У.Б.Н." – це крик душі про те, що неможливо мовчати, неможливо миритися з брехнею…

Галина:

- Театр ім.Заньковецької поставився до п'єси не формально. Не йшлося про те, щоб вийти і відчитати текст. Разом з акторами ми не знали як має закінчуватися вистава. Вона залишилася якби з "відкритим фіналом". Актори і ми – усі були просто заведені, тому словесний каркас п'єси постійно доповнювався новими нюансами, під час показів вистави – їх в Україні було здійснено близько п'ятидесяти – вона набувала увесь час нових форм. Під час Помаранчевої революції п’єса була присвячена Ющенку, вона відповідала вже тим подіям, які відбувалися на Майдані. Я абсолютно впевнена, що Майдан розпочався у 2001 році в театрі ім.Заньковецької. Ми з акторами почувалися такими собі романтиками, що здійснюють театральну революцію. Ми кинулися у виставу як в полум'я. Серед нас не було прагматиків, які б могли усе розрахувати наперед з комерційної точки зору. Ми могли б зробити "У.Б.Н."-2, "У.Б.Н."-3… Могли б пробити одну з партій і підігнати п'єсу під "партію".

Коли тепер у мене запитують, коли буде продовження "У.Б.Н.", я відповідаю так: "У.Б.Н."-2 відбудеться тоді, коли буде можливість виступити так само незалежно як тоді. Коли буде така сама команда людей, готових кинутися в бій. Тому що дійсно було страшно везти п'єсу в Київ… Коли перед виїздом хтось дзвонить водієві і розказує, що у нас в машині підкладена вибухівка і що ми не доїдемо до Києва. Тоді два актори відмовилися їхати. Але все одно ми робили справу, у яку вірили. І ми були не одні. Ми відчували підтримку. Ми отримали колосальний резонанс в країні. Потім, звісно, пережили стадію якогось внутрішнього спустошення. І я, як досвідчений "революціонер", чудово розумію людей, які відчувають розчарування після Майдану. Собі і їм я кажу: треба тверезо дивитися на речі, які відбуваються. Адже все одно усе зміниться. Потрібно бути трохи більш прагматичними.

Як складалася доля сестер Тельнюк після "У.Б.Н."?

Галина:

- Сестри Тельнюк поїхали до Канади і Америки, де мали кілька великих гастрольних турів. Нам вдалося здійснити нашу давню мрію – поставити і показати справжнє мультимедійне дійство, в якому перемішані музика, поезія, відео і картини, написані художником спеціально на кожну з наших пісень. Ми хочемо це шоу втілити і в Україні, але на той момент для нас було дешевше здійснити це в Канаді і в Америці. Хоча зробити це було дуже не просто. Ми працювали і для нашої діаспори і для англомовної публіки, котра отримувала спеціальні програмки англійською мовою.

Які міста Ви об' їздили зі своїм мультимедійним концертом, які враження отримали?

Галина:

- Це Нью-Йорк, Чикаго, Айова, Хартфорд, Торонто, Філадельфія, Монреаль, Сан-Франциско, Лос-Анжелос, Сан-Дієго… Поки ми їздили, наш художник активно малював. Він робив по чотири, по п'ять картин на кожну з пісень, але ми не все приймали, тому що не всі вони підходили до пісень. Його звати Ігор Поліщук, львів'янин, який мешкає в Канаді, він знав нашу музику і був нашим прихильником. Ми випадково зустрілися в Канаді і ось таке цікаве продовження мала ця зустріч. За цей період подорожей і зупинок утворився новий альбом "По обидві сторони сонця й місяця". Щодо вражень. Ми зрозуміли одну просту річ: англомовний слухач сприймав нас емоційно, щиро. Не знаючи української, вони чітко сприймали самий дух музики, її зміст.

Леся:

- Нині паралельно йде робота над ще одним альбомом, аранжувальником якого є наш давній друг Олександр Мельник. Це дуже цікава робота. Там задіяний цілий симфонічний оркестр, нові форми і нові звуки. Задіяно хори. Водночас застосовано новий підхід, де використання симфонічного оркестру та абсолютно нетрадиційне аранжування по партитурі. Тобто водночас у нас будуть два абсолютно за стилістикою і за змістом альбоми.

Порівняно з попередніми роботами, а це "Тиша і грім", "Мить", "Жар-птиці" чим буде відрізнятися новий альбом?

Галина:

- Насамперед тим, що він має виразно-інтимний характер. Усі вірші ідуть з посвятами близьким і рідним. "По обидві сторони сонця й місяця" – це інтимний сімейний альбом.

Леся:

- В альбомі ми говоримо від першої особи. Ми, якби, відкриваємо себе світові. Там є три пісні на вірші батька – Станіслава Тельнюка, решта пісень – на вірші Галини і мої. Фактично – це альбом Тельнюків, які присвячують його своїм рідним і близьким за духом людям.

Чи не думали Ви про живу презентацію нового матеріалу, про серію живих концертів?

Леся:

- Якраз зараз плануємо промоційний тур. Перший концерт відбудеться в середині грудня, у Рівному. Далі йдуть – Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Чернівці. У Львові концерт має відбутися у театрі ім.Заньковецької. В іншим містах майже скрізь – це також буде театральне приміщення.

Чи будете застосовувати драматургію, елементи мультимедійного дійства, про яке розповідали?

Галина:

- Ми виконаємо найкращі речі із старих альбомів у першій частині концерту, а в другій – виключно нові твори. У самій постановці концерту вже задіяна драматургія, а мультимедійні елементи ми приберегли для наступного етапу гастрольного туру, тому що зараз ми вирішили представити програму у більш камерному вигляді, але за участю повного музичного складу. Окрім звичних гітар, бас-гітари, барабанів і клавішних – вводимо бандуру, на якій гратиме Леся.

Мені вже довелося побачити відеокліп на пісню "Вечірник". Окрім чудової операторської роботи, вражає сама естетика відео, яка не має нічого спільного з пост-совковими штампами, яких безліч у нашому телепросторі.

Галина:

- З кліпом на пісню "Вечірник" нам дійсно пощастило, тому що його знімав Тарас Химич – один з найталановитіших у нас кліпмейкерів. Ми бачили його роботи з "Тартаком", "ТНМК", але ми у нього перші, оскільки він ще ніколи не знімав співачок. У Тараса Химича сильна команда із свіжими поглядами на мистецтво відео. І ми і вони, ми усі пережили справжні муки творчості. Ми щасливі від того.