Іван Рябчук: «З Шевченком у серці вишиваю Україну»

Частина 1

Іван Рябчук– Яка швидкість виготовлення?

– Середнього формату роботу вишиваю більше місяця (по 5-6 годин щодня). Найпродуктивніше працюю з п’ятої ранку доти, доки жінка не покличе на сніданок. Потім удень беруся.

Попервах дружина підсміювалася, запитувала: «Ну скільки можна длубатися?» Я відповідав: «Це моє хобі, тільки я його розумію». Тепер уже підтримує, помагає, каже: «Давай я виперу». Ще й розпоре зайву мережку. А сама не вишиває, говорить: «Не можу». А я кажу: «Не хочеш».

– Отже, розпорювати доводиться. Є така приказка: «Що ваші дівчата роблять?» – «До обіду сміються і вишивають, а після обіду плачуть і розпорюють». І в мене бувають такі клопоти. Вишиваю завзято, а потім хапаюся за голову: «Боже мій, що ж я накоїв!» Доводиться переробляти. Скажімо, помилку  в тексті зробив. А то якось два рушники вишив, жінка випрала, а червона нитка попливла, полиняла. Найкращі нитки муліне колись виготовляла ленінградська фабрика імені Кірова. Мати завжди ними користувалася. Я з її запасів брав, поки не натрапив на якусь підробку. Тож ретельно купую саме пітерські нитки, які привозять із Росії. Є ще непогані індійські, але вони з якимось блиском.

– Як часто виставляєте роботи і якою є реакція людей на ваші творіння? 

– Останні два-три роки запрошують з персональними виставками без упину. Виставляю також вишивки на всіляких урочистостях: День міста, День вчителя, День писемності, Восьме Березня, Різдво, Великдень, день народження Т.Шевченка… Реакція завжди позитивна, іноді люди екзальтовано кажуть, що «Рябчук – професіонал, якого світ не бачив, що це чудо велике, геній». Я, звичайно, так ніколи про себе не думав і не заносився. Дуже вразив один хлопчик років десяти, який, роздивляючись вишиванку, видихнув: «Прикольно».

– Відомо, що створити твір – це півсправи, ще треба оформити. А ваші вишивки к красивих рамках під склом.

– Ото була проблема. Почав оформлювати – дорого. Та пощастило на спонсора. Мені порекомендували лікаря і громадського лідера, голову Спілки об’єднань громадян «Демократична Київщина» Ігоря Володимировича Найду. Я навіть його не бачив, тільки по телефону поговорив, і буквально через два-три дні мені передали гроші. Тепер всі роботи в рамках. Із почуття вдячності я вишив йому краватку у подарунок.

– Моя знайома колега кішкою вигріває-лікує тіло, а мігрені позбувається за допомогою вишитого мамою рушника. 

– Це правда. Що більше вишивок у хаті, тим здоровіші її господарі. Бо вишивання хрестиком, то є молитва.

Життя доводить, що пасічники і вишивальники довго живуть, вони завжди в тонусі, бо роблять богоугодну справу.

– А співаки?

– Музика – моє друге крило. Фахово почав співати у Львівському музучилищі, де на народному відділі (я вчився на домриста) був як дисципліна хор. У Ніжинському педінституті я отримав спеціальність диригента оркестру і хору. Знову ж таки студентом співав в ансамблях і хорах. На роботу пішов – влився у вокальний ансамбль педучилища. Диригував оркестром народних інструментів. Щоправда контингент студентів постійно мінявся: до четвертого курсу щось зліпив, знову починай спочатку. Та вважаю, непоганий був оркестр, добра практика була як для мене, так для студентів. Певний час був ілюстратором хору музучилища. Отже, весь час у музиці.

На пенсії, звичайно, без музики не зміг, відразу пішов у церкву співати, бо мав практику і церковного співу. Та ось мені підказали, що в Будинку культури є змішаний хор ветеранів «Пам’ять». Ми з жінкою Валентиною бігом туди. От уже чотири роки співаємо. Це віддушина нашого життя. При хорі є чоловічий ансамбль козацької пісні «Хортиця». В обох колективах я беру участь. Часто виступаємо серед людей.

Так само не мислю свого життя без вишивання. 

Що більше читаєш і співаєш Біблію, то більше розумієш і любиш Бога. А що більше читаєш, співаєш і навіть вишиваєш Кобзаря, то міцніше любиш Україну.

– Подейкують, що ви збираєтеся зі своїми вишивками в турне по Європі.

– Його організовує кінематографіст, виконавчий директор Акції “Рушник європейської єдності” Петро Олар. Стрижнем події стане передусім створення дев’ятиметрового рушника європейської єдності з найвідомішими людьми Європи. Надіємось, що долучаться і президент Литви, можливо, і Німеччини, а сам проект буде під патронатом президента України Петра Порошенка. Якщо ми вишиємо цей рушник (європейське дерево з гербами всіх країн), це буде Покровою, омофоном, оберегом всієї України, і звичайно Європи. До речі, омофон – це коли образи накривають рушником, отак і ми хочемо накрити Європу, оберегти її від всякого зла, нечисті, брехні, скверни, від всього того, чого ми не хочемо мати у нашому житті.

Почнеться ця Акція освятою сувою білого полотна у Володимирському соборі. Перший фрагмент вишивки декоративних орнаментів виконуватиметься у Вільнюсі, де Україна не використала свій шанс доєднатись до ЄС бодай асоціативно, а завершальний – в Києві.

– Місця проведення акції?

– У різних країнах Європи ними стануть театри, палаци культури, музеї, будинки народної творчості, учбові заклади, телекомпанії, виставкові зали, місця проведення масових культурно-мистецьких заходів на вулицях і майданах.

Завершальним етапом Акції має бути врочиста церемонія, маємо надію, під час підписання угоди про повноцінну Асоціацію з ЄС – України.  Рушник європейської єдності буде презентований у всіх країнах Європи та в українських діаспорах у світі.

 Володимир КОСКІН, фото автора