Іван Рябчук: «З Шевченком у серці вишиваю Україну»

Іван Рябчук

Ірпінчанин Іван Рябчук має дивовижну, як для чоловіка, пристрасть – він вишиває. Музикант за фахом, Іван Іванович захопився творчістю Тараса Шевченка, і це стало найголовнішою темою його витворів, на яких голкою і ниткою вишито не просто тексти Кобзаря, а це – певний настрій-зміст, де складовими також є орнаменти, візерунки, зображення.

Тож маємо справу з вишитим Кобзарем у вигляді своєрідних картин, кожна з яких вирізняється індивідуальним оздобленням, форматом, отже, обличчям. А ще Іван Рябчук створює авторські рушники, серветки і навіть краватки.

Звісно, це потягнуло за собою створення буклету, слайд- і відеофільму.

Другим крилом Івана Рябчука є активна участь у двох народних хорових колективах – «Пам’ять» і «Хортиця».

Нині Іван Рябчук зі своєю виставкою готується до безпрецедентного турне країнами Європи.

– Іване Івановичу, яким чином Ви, чоловік, долучилися до такої жіночої справи як вишивання? Що мотивувало, спонукало?

– Я народився на Київщині і бачив багато вишивок у нашій родині: у моїх батьків, бабусь. Моя мати за життя вишила чимало рушників, скатертин, ікон, картинок. Деякі з них я виставляю на виставках. Отже, я бачив вишивки і процес вишивання змалку. І долучався практично. Якось мати вишивала ікону Спасителя, який тримає в руках Біблію. Я допоміг вкомпонувати в порожню обкладинку біблійну цитату, яку сам підібрав, та ще й літери зробив церковні. Ця ситуація теж була, наче зерно – в ріллю.

І настав момент, коли я зрозумів, що треба продовжувати. Це сталося, коли мама пішла в засвіти, вона останню свою роботу – ікону Георгія Переможця – вишивала правнуку Єгору. Майже встигла. Ця іконка тепер у брата. Мама взагалі багато ікон вишила, дві подарувала моєму синові, коли він одружувався. Мами не стало 2002 року, і скоро у мене, професіонального музиканта-педагога щось в душі перевернулося, сказав собі: цю справу підхоплю. Вишив портрет Шевченка, потім – його «Заповіт». Подарував рушник та портрет Шевченка рідному педучилищу.

З темою Шевченка одразу визначився, це було якесь провидіння, Вища сила підказала. Порив до вишивання зміцнився через синтез мами і Шевченка. Це поєднання, як магнітом, притягло до цієї справи. Згодом наближення двохсотліття з дня народження Шевченка ще більше мене мобілізувало.

Іван Рябчук– В царині вишивання є певні пріоритети-спеціалізації. Хтось віддає перевагу створенню рушників, скатертин, сорочок, килимків, хтось вишиває портрети, ікони, а хтось віддає перевагу картинам-пейзажам.

П’ятнадцятий рік я спрямовую зусилля на Шевченкову тематику. Шевченко – колосальна постать, душа народу. Підняв глибини тем: героїчну, козацьку, ліричну, природу… Все пробирає серце, краще, здається, не скажеш. Передусім вишив «Думи, мої думи», «Тече вода з-під явора»...

Мережиш кожну буквочку – і заглиблюєшся у безодню думок, любові, могутньої сили. Взявся за «Гамалію». Вибрав кульмінацію: «Наш отаман Гамалія, отаман завзятий, забрав хлопців та й поїхав братів визволяти…» з моїм епіграфом: «Святий Боже, дай нам славного Гамалію, хай тепер він рятує нашу бідну Україну».

Вийшло якраз про сьогодення. Полотно я вишивав у 2013 році, коли починалася наша революція на Євромайдані, слова самі випливли з голови. Після того закінчив «Холодний Яр», додавши власну ремінісценцію із застереженням, щоб Євромайдан не переріс у Холодний Яр. Як у воду дивився. З іншої роботи вишитий Тарас заклинає: «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!»

Найновіша моя робота вишита за твором «Кавказ» Шевченка  і присвячена героям Майдану. Там є епіграф: «Вічна пам’ять героям небесної сотні». А Шевченків текст закінчується словами: «Борітеся – поборете. Вам Бог помагає».

– У скептика, який не бачив ваші роботи, їхнє оздоблення, може виникнути запитання: «А нащо тексти Шевченка класти на полотно, коли простіше розгорнути книжку і прочитати?» Що відповісте?

По-перше, Шевченко – український геній-пророк, якого треба доносити будь-якими засобами. Він неймовірно потрібен і житиме стільки, скільки Україна існуватиме. Можливо, хтось читав його та забув, а я нагадую. Будь уважний до Шевченка, дивися і аналізуй, наслідуй і розвивай його думки. Я це роблю під своїм кутом зору – на вишивці. Все від серця.

По-друге. Це ж не просто вишиті тексти, а мистецький твір з комплексом орнаментів-візерунків, оздоб, отже, кожна «картина» має абсолютно індивідуальне обличчя.

Я колекціоную орнаменти, візерунки. Приходить час і щось стає у пригоді. Різні теми потребують різного оздоблення. Скажімо, на вишивку «Тече вода з-під явора яром на долину. Пишається над водою червона калина...» напросилася калина. До героїки я підбираю більш суворий народний орнамент, без яскравих деталей, все має підкреслювати текст. Отже, Шевченкова поезія породжує візуальний ряд.

Чи є традиція вишивання шевченкових творів? Ви першопрохідник чи ні?

Якщо відрахувати 15 років назад, то, напевно, я першопрохідник. Втім, пригадую, як єдиний раз в журналі «Радянська жінка» була надрукована вишивка «Заповіту». То і була моя перша робота. Можливо, той текст мене запалив. Я побачив, як вишивати буквочки, але їх удосконалив, бо там вони не були точно скомпоновані: то широкі, то вузенькі. Я зробив оптимальний варіант. До речі, я колекціоную і заголовні букви у різних конфігураціях. На моїх полотнах вони прикрашають вірші Шевченка.

Отже, чи вишивають тексти Шевченка? В Інтернеті я таких відомостей не знайшов. Єдине, що бачив: в Острозькій академії (Рівненська область) зробили вишитий Кобзар у шкіряній, здається, палітурці. Крім текстів, там є малюнки, вишиті гладдю. Цікава робота, приурочена до 200-річчя Шевченка. До речі, повідомлення в Інтернеті про неї з’явилося на другий день після розміщення моїх вишивок.

– В чому полягає складність вишивання саме текстів? Зовні, здається, що це так просто.

– Навпаки, текст додає великих складнощів у компонуванні. Треба все ювелірно розрахувати. Зазвичай я використовую фрагменти Шевченкових творів, вибираю найсуттєвіше, кульмінаційне, таке, що одразу чіпляє за душу. Потім починається долання технічних труднощів. Чотири чи вісім строф компоную так, щоб кожна літера й рядок була вивірені до мікрона. Потім необхідно оформити орнаментом, повернути його елементи по чотирьох кутах, це велика проблема, треба мати великий досвід-практику, щоб збагнути, як непорушний орнамент, який має індивідуальні особливості, «закрутити».

– Мережки робите?

– Я багато вишивав мережок. Сам навчився – подивився материні. У мене виходить більш вишукано і каліграфічно. Виготовлення китичок теж опанував. З часом секрети самі відкриваються. Колись один майстер на всі руки мені сказав: «Не можна говорити: я не вмію цього робити. Правильніше казати: я не хочу. Якщо захочеш, зробиш все». Тому я собі кажу: подумай і зроби.

– На виставках до вас підходять люди консультуватися і радитися?

– Найчастіше майстрині-вишивальниці дивуються, що я вишиваю абсолютно без вузлів. Майже ніхто так не вишиває, всі залишають «сліди»: вузли, переходи з лінію на лінію. Тож на звороті нема такого гладкого візерунку, як у мене.

– Як ви цього досягаєте?

– Це складова мого фірмового почерку – спід має ідеальний вигляд: ніяких вузликів, стрічка тільки в одну лінію. Тобто лице і виворіт “перегукуються” найделікатнішим чином. Колись одна жінка, яка подивилася на мою першу роботу, сказала: «Гарно, але вишивка дещо не професійна, треба зворотній бік робити ідеальним». – “А як?” “Подумай сам”. Я прийшов додому, подумав, і таки зробив. Скажімо, починати нитку треба не вузликом, а петлею.

– А куди діти нитку, коли вона закінчується?

– На лицевому боці, де є вже готовий фрагмент, прошиваю під хрестики, точно обрізаю – і все чисто. А в одну лінію треба робити так. Спочатку іти одним півхрестиком, потім вернутися по тому самому місцю, в підсумку роблячи вже повний хрестик у зворотному напрямі (тож зворот «вимальовується» двома паралельними лініями).

До речі, гладдю і бісером не вишиваю. Обмежені можливості хрестика змушують до винахідливості, тим паче, що я зазвичай використовую тільки два кольори – червоний і чорний на білому полотні (або на сірому). Почав вишивати і на льняному полотні ручного виготовлення, тяжко дається, бо товщина і структура тканини різні. Іноді вишиваю різнобарвними нитками, та повертаюся до оспіваної в піснях «методи», за якою матері вишивають долю червоними і чорними нитками. У тих кольорах є магічна цілюща енергія.

Читати далі - частина 2