Інтерв'ю з Олексієм Ахаїмововим - частина 2
– Отже, і православний фестиваль спирається на цей наріжний камінь?
– І не тільки фестиваль. Торік у «Мистецькому Арсеналі» Києва проходила грандіозна виставка «Велике і величне» духовної тематики, що складалася переважно з древніх ікон та частин старовинних іконостасів. На її презентації було зазначено, що виставка присвячується 1025-літтю Хрещення Київської Русі святим рівноапостольним князем Володимиром та 1150-річчю Хрещення наших земель святим князем Аскольдом.
1025-літтю Хрещення Русі торік був присвячений і перший тур конкурсу Міжнародного православного фестивалю авторської пісні «Благодатне НЕБО». Фестиваль заснований у столиці України, у 2007 році. Протягом шести років проведено чотири міжнародні конкурси авторської пісні та два масштабні мистецькі проекти.
Фестиваль проходить на честь святого преподобного Силуана Афонського, відомого автора псалмів і молитов. Однойменна ікона Пресвятої Богородиці «Благодатне НЕБО» за Божим промислом покровительствує нашому музичному святу духовної сучасної пісні.
У листопаді 2013-го в першому турі взяли участь лише українські виконавці. Винятком став виступ молодіжного гурту – тріо з білоруського міста Дрогічин. На другому турі чекаємо вітчизняних і зарубіжних співаків-солістів, композиторів, ансамблі. За положенням конкурсу можна виступати як дітям, так і дорослим у пісенних та інструментальних жанрах. Інформацію про другий тур та гала-концерт і загалом про наш фест можна прочитати на сайті blаgonebо. org.uа. Поки що дата проведення визначається (ми перенесли його у зв’язку з політичним протистоянням у країні).
Фестиваль породжує нові пісні, в яких ідеться про віру, переосмислення життєвих цінностей, пошук істини. Враження від Києва, знайомства з відомими талановитими людьми, виступи на сцені залишають приємні спогади та акумулюють авторську працездатність.
Назва фестивалю викликає також асоціацію з Києво-Печерським монастирем, який здавна називали «київським небом», «печерним небом» або «дольним». Світилами цього «неба» були преподобні отці Антоній і Феодосій Печерські, а планетами – монахи, які несли послух у печерах.
– Вас часто запрошують у журі на міжнародні фестивалі у Вітебську, Севастополі, Орлі, Санкт-Петербурзі та інші. Які залишилися спогади про них?
– Перший із фестів «Одигітрія» засновано у 2004 році. Він проходить у велелюдному вітебському літньому амфітеатрі. На цій сцені щороку відбувається «Слов’янський базар». Учасники «Одигітрії» живуть у літньому таборі на березі озера Бернське, спілкуються, дають концерти на літніх майданчиках. Тут існує культурна програма. Вона розрахована на десять днів (після конкурсу всі охочі йдуть хресним ходом з Вітебська до Смоленська).
«Небо слов’ян» має свою карту проведення. Фестиваль розпочинається в Севастополі, далі – в Херсонесі, Балаклаві, Качі та знову повертається на севастопольську відкриту сцену, де відбувається фінальне нагородження переможців і гала-концерт. Переможці та журі фесту щороку за традицією один день виступають на морській набережній Ялти. А ще музиканти співають на військових кораблях українського і російського флотів.
У Санкт-Петербурзі фестиваль проходить на території Олександро-Невської лаври. Все організовано так, що ці конкурси доступні для вільного відвідування молоді, зокрема студентів.
– Отже, минулий рік був дуже насиченим для Вас: поїздки, ювілеї, вечори...
– Справді, окрім першого туру «Благодатне НЕБО», ми провели 10-ліття Клубу православної пісні і творчості міста Києва. Це свято відбулося 29 грудня. Кожен християнин покликаний бути духовним центром. І наш клуб є саме тим духовним центром з десятирічним досвідом духовно-просвітницької роботи, який виконує свою особливу місію. Це перший православний клуб в Україні. Його історія починається з київських Липок, де ще у 2003 році учасники вперше збиралися на квартирі при храмі Святої великомучениці Катерини. У наступні роки клуб розвивався, працював при різних храмах у кількох духовних центрах столиці, провів багато концертів, зустрічей, заходів та акцій, відкрив творчу дорогу для нині відомих в Україні та зарубіжжі музикантів.
Десятиріччя духовно-просвітницької діяльності принесло плоди. Клуб став прикладом для створення інших православних клубів у Києві та Україні, а також сприяв формуванню й розвитку духовних центрів у столиці та регіонах (Севастополі, Чернігові, Олександрії тощо).
Ми часто виступали з концертами на православних виставках у Києві, побували у Харкові, Вінниці, Білій Церкві, Ялті, Коктебелі та Трускавці, Кам’янець-Подільському, їздили до дітей у Карпати. А ще запам’яталися поїздки до Саратова на Волзі, де були неповторні концерти перед студентською аудиторією університету, виступи у військових частинах.
23 лютого мали зібратися у клубі, щоб знову потішити шанувальників нашої творчості новим святковим концертом. У програмі мала бути також презентація першої поетичної книги київської поетеси Ангеліни Соломко. Та країна занурилася у День жалоби, всі ми оплакували загиблих на Майдані.
– Який зв’язок вашого клубу з фестивалем?
– Я б сказав, що фест став результатом нашої клубної роботи і спільної творчості з друзями з Росії, Білорусі та Молдови. Продюсування фестивалю здійснюється моєю авторською студією «DелоБЛАГО». Діяльність клубу особливо пов’язана з фестом «Благодатне НЕБО», адже він має й надалі розвиватися в майбутньому. Як президент фестивалю, користуючись нагодою, запрошую всіх охочих до співпраці. Будемо разом втілювати в життя наші нові ідеї.
– Які сольні виступи особливо запам’яталися за останній період?
– Мій авторський творчий вечір у Будинку-музеї Максиміліана Волошина, в кримському Коктебелі, концерт в Ялті. Участь у святкуванні Дня святої великомучениці Тетяни в Росії, Санкт-Петербурзі – це масштабні заходи для студентства за підтримки Асоціації вишів країни «Покров» та губернатора міста, адже, як відомо, свята Тетяна є покровителькою всіх, хто навчається.
– А тепер знову до особистого. Як народжується пісня?
– Спочатку кілька рядків, потім, зазвичай, беру гітару і продовжую тему, пишу текст і музику одночасно. Давно не створюю тексти окремо. А ще буває, що пишу пісню після перегляду цікавого фільму.
– Ви вважаєте себе бардом?
– Радше рок-бардом, співаючим рок-поетом. Барди співають про дружбу, походи, природу, зустрічі біля вогнища, любов... Це добре, душевно, але того ж Висоцького, наприклад, не можна назвати просто бардом. Він один із тих, хто був предтечею російського року. Ми виростали на його творчості... Я б сказав, що в мене рок-бардівське бачення світу.
До цього можна додати слова про силу духовного впливу через пісню (зверніть увагу – не тільки душевного). Як сказав архітектор і філософ Костянтин Мельников, «...безцінне те, що створене духом людини, не руками і навіть не мозком».
У сучасному світі естрада, рок-музика, авторська пісня займають до 50% телевізійного часу, якщо не більше. Нині людині без музики жити складно, тому важливо співати чесно, вдосконалювати свої тексти, майстерність виконання, бути відповідальним у творчості.
Для мене дуже важливими є слова французького архітектора Ле Корбюзьє: «Мій пошук, як і мої почуття, спрямований на те, що становить головну цінність життя – на поезію. Поезія в серці людини, і саме тому людина здатна осягати багатства природи... Архітектура і музика – сестри, і та, й інша створюють пропорції в часі і просторі... Обом притаманні матеріальне і духовне начало: в музиці ми знаходимо архітектуру, в архітектурі – музику». Тому поєднання в моєму творчому житті архітектури та авторської пісні є органічним.
Володимир КОСКІН
(фото автора)