Тетяна Стебловська

Частина 1


-- Певно, і стосунки між акторами теплішають?

-- Я завжди дуже велике значення надаю партнерам. Для мене партнер – це п'ятдесят відсотків, якщо не більше, успіху. Він може як допомогти створити образ, так і завадити. Є актори, які тягнуть ковдру на себе, експлуатують смішну репліку, забуваючи суть мізансцени, аби тільки глядач посміявся. У такий спосіб викликають до себе увагу, але зникає думка, яку режисер прагнув донести.

 У виставі «Ґоґоль-моґоль з двох яєць» мої безпосередні партнери -- Ігор Портянко (головна роль) і Вікторія Авдєєнко. Вони -- моя сім’я: зять і дочка. З Ігорем я працювала неодноразово й в інших спектаклях, з Вікою – в Empty trach. У новій постановці ми відчуваємо один одного, це надзвичайно важливо. Вважаю, що в них гарні роботи, відмінні від того, що вони робили раніше.

  Узагалі, переглянувши наш репертуар, Андрій Білоус спробував разом з Олександрою Меркуловою подати акторів в іншому аспекті, в іншій якості, ніж звикли їх бачити. У новій ролі я себе повністю ламала-переінакшувала, починаючи від зовнішнього вигляду. Змінила імідж, який, можливо, був створений в очах глядачів протягом останніх кількох постановок.

  Спектакль про те, що найголовніше в житті людини це -- життя. Навіть у найскладніші хвилини немає нічого цікавішого й ціннішого.

 

Тетяна Стебловська

-- І в якому ж цинізмі борсаються мешканці комуналки!

  -- Невеликі ролі персонажів, які оточують Подсєкальнікова, режисери намагалися зробити яскравими, опуклими, щоб вони характеризували різні шари суспільства й ті цінності, які вони сповідують. Це вистава про долю маленької людини, про те, як вона виростає в особистість, котра в остаточному підсумку розумніша й життєлюбніша, ніж усі всі навколо. Протягом спектаклю йдеться про те, що Подсєкальніков застрелиться -- в ім'я жінки, в ім'я інтелігенції, в ім'я ідеї, в ім'я чиїхось амбіцій, інтриг. Але він дійшов висновку: «Життя – це скарб», не треба нікому потурати.


-- Глядачі не відразу здогадуються, що подружжя Подсєкальнікових спить на застеленій дошками ванні, якою вдень користуються всі жителі комуналки. А Ви граєте роль тещі, гримкої жінки, але досить терплячої.

   -- Яка спить біля ванної…


 -- У чому родзинка цієї ролі? Що ви прагнули в першу чергу донести?

   -- Я показую жінку важкої долі, що живе у нелегкі часи. У неї був чоловік. Помер. Дочку виховувала в моторошних умовах. Увесь час мріяла видати її заміж за людину респектабельну. Не вдалося. Вона не вважає свого зятя здатним ощасливити дочку. Але по-людськи його любить, і вірить у те, що настане краще життя. Моя теща владолюбна і бойова, у тільнику, галіфе й з цигаркою в роті, вона, якщо того вимагає ситуація, може й шваброю огріти, але, коли треба, терпляче відволікає свого зятя від думок про самогубство розмовами про те, як німці з’їли мопса...

У фіналі сімейка має намір піти до ательє-майстерні мадам Софі, де мама хоче скинути із себе тільник, бо прагне мати інший вигляд. Жага повноцінного життя є в кожного персонажа, і в моєї героїні в тому числі, як і віра в те, що відбудуться зміни. Фінал спектаклю дає нам право думати про можливість цього. Людина має сподіватися на краще, щоб жити інакше.

 

Тетяна Стебловська

-- Нинішня ситуація в Україні вельми депресивна, та раптом з'являється вистава про самогубця. Чи не буде це підливати олії у вогонь? Є побоювання, що спектакль про самогубця не буде притягальним для глядача.

 -- Постановники свідомо не залишили назву Ердмана – «Самогубець». У виставі Подсєкальніков каже: «Робіть мені тепер ґоґоль-моґоль з двох яєць». Цю фразу переінакшили в назву. Борис Орлов створив удалу афішу. Цей художник оформляв багато спектаклів Андрія Білоуса в Театрі на левом березу. До речі, Борис Орлов -- цікавий актор (закінчив акторський факультет). Я бачила його в головній ролі у виставі «Щастя» (Театр на Печерську), для якої саме він створив оформлення. Його сатирична афіша «Гоголя-моголя…», на мій погляд, точно ілюструє виставу. Я надаю великого значення афішам, програмкам, музиці, декораціям, бутафорії, світлу -- це створює цілісне враження від вистави, усе мусить бути закільцьоване єдиною думкою.

      Не чи підливає спектакль туги й депресивності через те, що увесь час мусується тема самогубства? Ні. Бо висміюється дурість і діагностуються хвороби суспільства. Фінал, повторюю, стверджує, що кращого за життя нічого немає. «Я не стрілятимуся ні за вас, ні за вас, ні за вас!» Потрібно жити. І глядач вірить, що безробітний Подсєкальніков знайде своє місце під сонцем.

П'єса написана давно, в період НЕПа,  дуже складна. І напрочуд сучасна. Вважаю її життєствердною, хоч вона розкриває актуальні проблеми: кількість безробітних в Україні зашкалює, багато потенційних самогубців прагнуть покінчити з життям через безвихідь, інтелігенцію й творчих людей топчуть… Проте глядач у підсумку виносить позитивні емоції. Це не чорна комедія, коли людина виходить розчавлена, ошелешена... Вона має поплакати, посміятися заради очисного катарсису, який викликає театр у наш такий нервовий й непростий час.

 

Тетяна Стебловська

-- Ваше творче життя напрочуд плідне, Ви не тільки не почиваєте на лаврах, навпаки провокуєте створення нових вистав, підштовхуєте події. Очевидно, щось уже є в заничці?

  -- Плани грандіозні. З худруком Андрієм Білоусом, завлітом Оленою Варварич посилено шукаємо п'єсу для мого ювілею, який відбудеться у 2014 році. Уже багато цікавого матеріалу перелопатили. Я переслідую певні цілі: щоб роль була бенефісна, щоб це був ювілейний спектакль і водночас уписався у репертуар театру, далі жив. Це не концерт, який пройде -- й усе. Вистава має бути довгограючою, успішною. Як, приміром, «Афінські вечори». Щоразу – повний зал, уже рік публіка -- у захваті. І вік глядачів від 17 до 70.

  Отаке широке завдання поставлено, тож непросто знайти п'єсу. Але сподіваюся, ми знайдемо -- і буде новий спектакль на мій ювілей. Цього я хочу й зроблю! А театр мені в цьому допоможе.


Володимир КОСКІН

Сцена з вистави “Гоголь-моголь з двох яєць”. Фото Віоли Соколан