Борис Олійник - інтерв'ю

Борис Олійник:
Щасливий той, хто вільно обирає майбутнє.

 

Наш гість – поет-академік, лауреат Шевченківської премії, Герой України, голова Українського фонду культури.

Борис Олійник є головою Громадського комітету Великого проекту «Григорій Сковорода – 300», це обумовило характер запитань, сформульованих, так би мовити, крізь призму постаті геніального філософа-мандрівника. 

 

Борисе Іллічу, біограф Сковороди Ковалинський пише про Вчителя: «Уставав дуже рано, їв раз на день, без м'яса і риби, був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав».

В якій мірі ці риси притаманні Вам?

– Було б верхом некоректності порівнювати себе, сирого, з цим святим чоловіком. Григорій Савич Сковорода справді неземне явище, фігура містична. Він щось знав таке, чого ми і досі не можемо второпати, це людина грядущого.

Він, до речі, як кращий учень в семінарії був допущений, кажучи сучасною мовою, до «спецхрану», отже, читав і заборонені книжки, на кшталт Кампанелли, Галілея, Коперника. Це була глибоко інтелектуальна людина, що набагато випередила свій час. Сковорода, можна сказати, наш сучасник. За визначенням професора Володимира Ерна (монографія про Сковороду за 1912 рік) в ряду геніїв – Аристотель, Сократ, Платон тощо, потім – провал, починається новий час – Григорій Сковорода й інші. Тож це всесвітня величина, і ми горді й щасливі з того, що він – наш, українець. А мені тим паче приємно, бо Сковорода ще й полтавець.

Він був, так би мовити, барометром і сейсмометром. Якось у Харкові губернатор запропонував йому очолити парафію. Сковорода відповів: «Високодостойний пане, якби я відчув, що зараз іде російсько-турецька війна, бо я – шпага, я б уже тут не був, а був там. Але я цього не відчуваю. Якби я відчув, що можу бути тут необхідним… А так для чого? Я дію за принципом спорідненості, дякую Тобі, Боже, що все корисне зробив нам легким, а все важке непотрібним».

Сковорода був ходячим університетом, і завдяки йому ми не опустилися нижче ватерлінії, бо у нас тоді розпочалося кріпосництво, насунулась темрява невігластва. Хоча Україна до Катерини Другої була освіченою, француз Боплан писав: «Там усі грамотні і всі характерники». От із такого козацького роду і сам Григорій Савович Сковорода, який дійшов до Риму і, певно, з деякими  філософами мав дискусію.

Слава Богу, що він у нас був. Адже ми, з одного боку, при всій своїй вайлуватості і загомінковості, любимо любити Україну, з другого – плачемо у погрібняках (щоб ніхто не почув): «Ой, пропала Україна…». А той йшов красиво, по всьому світу, і нікого не боявся.  Для мене світить його висока мудрість: «Лучше быть ослом со львиной психологией, чем львом с ослиной психологией».

Він не помер, а вознісся, чітко знав, коли це станеться, тож приготувався. Сковорода не дуже шикував тим, що вірує в Бога і до православних належить, але внутрішньо був, повторю, святим чоловіком.

Борис Олійник - інтерв'ю

 

– Під кінець 70-х років XVIII ст., після різних конфліктів з владою, Григорій Сковорода обрав зовсім новий і незнаний до того стиль життя, а саме – мандрівку. І ця мандрівка тривала до самої смерті, майже тридцять років. Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою або флейтою і своїми писаннями. Слава про нього йшла всюди, і кожний, чи то пан, чи селянин, хотів його побачити й почути. Тож аудиторія його була дуже численна і різнорідна, і всі розуміли його – речника великої правди.

Знову проводжу паралель. Відомо, що Ви за своє життя наподорожували за декількох.

– Так, було.

 

– Мандри – у вашій натури, чи це була робота, необхідність?

– Необхідність. Я не любитель бігати по країнах. Але доводилося, бо це була робота. До того ж я вважав обов’язком допомагати, де можна. Дещо вдалося, особливо коли розвалювався Союз. Я пройшов всі гарячі точки. Інколи навіть зупиняв бойню, визволяв заложників. Граничні ситуації траплялися.

 

– Під прицілами були?

– Всяко бувало. Ставали перекурити, а довкола обступали солдати, захищали тілами. Бачив трупи, відрізані голови, складені гіркою… Комусь треба було гасити конфлікти.

 

Борис Олійник - інтерв'ю

– Радянська система скрізь горіла?

– Вона, може, вижила б, та її зовні і зсередини валили (і досі на неї валять). Вона сама мала відродитися, переродитися, відкрити більше демократії. А от нинішня демократія – смертовбивча.

 

– Після виборів парламенту хвороба на зневіру у нашого народу посилюється. Чи не так?

– Лунає гавкотня з приводу демократичності виборів. Не знаю, чому до нас сунуть носа американці. Мені, скажімо, не подобаються їхні вибори, але я не лізу зі своїми порадами. У нас, звичайно ж, були порушення, це ж не одна область, а крупна держава. Відбулися нормальні вибори зі своїми видатками, яких у цій справі, на жаль, не оминути.

Крайні піднялися (утричі): справа – «Свобода», зліва – КПУ. Вибори – це дзеркало стану суспільства і його настроїв. Радикалізація відбувається у всій Європі. Люди зневірилися у тих демократах, які обіцяли, що все буде не так, як було, а краще. Не справдилося.

Україна, як на мене, усе ж, провела демократичні вибори. Американцям завжди не подобається щось. Та я не лізу в їхні справи. Спостерігач може сказати: «Дещо у виборах не так було». А не сунути імператив, що все було неправильно. Їде якесь дипломатичне цабе, не уточнюватиму хто, і розказує, що вибори були закриті. Куди вже далі відкривати? Пустили скрізь, ходи, дивись. Та не вийшло за їхнім сценарієм.

Тож вибори відбулися нормально. Подивимося, що буде за новими розкладами.

 

Борис Олійник - інтерв'ю

Тим часом атмосфера в країні просочена темрявою-злом.

– Факт. В радянській системі були непростимі речі, ми це не забуваємо, але там було більше людяності, ми були ближчі один до одного, більше вірили ближнім, не були такими циніками. Для нас гроші, як нині долар, не закривали все, бо ще була дружба нормальна. Подивіться, що відбувається нині. Вас можуть закласти найближчі друзі. Позаяк меркантильний інтерес затуляє небо.

Я, повторюю, сповідую ліву ідею, сповідую соціалізм, закладений у десяти заповідях Господніх. Ідея не винна, що її деформували, винні ті, що деформували. Це інша справа. Подивіться на деяких крутих регіоналів, або на деяких крутих «свободівців»-націоналістів, такими колись були зухвалі партайгеноссе.

У нас не було такої жорстокості і ірраціональної ненависті, непояснимої словами, як нині у деяких регіонах. Та чесні, доброзичливі люди є і будуть. Національні риси відбивав Сковорода. Це був світлий і з почуттям гумору цікавий філософ, його понятійно-категоріальний апарат охоплював біблійну і просту селянську мову, він однаково легко спілкувався з вченими і селюками.

Сковорода акумулював справжній національний характер, зокрема козацький. Бо почуття гумору, мужність, ґречність і лицарство найбільше в козаках зосереджувалися. Козаки, коли брали в полон, не мучили так, як їх катували: на дибах, на кілках, на вогні тощо. Не було такої практики. А в бою знімали голови, питань нема. І в полоні трималися гідно!

Я не дуже люблю своїх теперішніх земляків, які плачуть «Ой, мамо…» і далі цього не йдуть. Ні, ідіть у свої далі – до пращурів, щоб поєднатися з глибиною філософії і стійкості-світлості Сковороди.

 

Читати далі - частина 2

.