Лірник СашкоЛірник Сашко:
25 років життя у казці

Вже 25 років поспіль Олександр Власюк, більше відомий публіці як Лірник Сашко вигадує, виконує і записує на диски власні казки, веде відповідну телепрограму, пише сценарії та знімає мультиплікаційні і художні фільми, виступає з концертами. Нещодавно Олександр отримав звання "Заслужений артист України". Мало хто знає, що він має дві вищі освіти - інженера-будівельника та кораблебудівельника і таки справді працював за спеціальністю, а 20 років тому був одним із співзасновників українського земляцтва у далекому Мурманську, куди потрапив за розподіленням після закінчення вузу.


Олександр Євтушенко рок-музикаОлександр Євтушенко. Аудіо-інтерв'ю (2009-2013 рр.)
www.youtube.com
Лірник Сашко про власні казки, мультиплікаційні і художні фільми, народний казковий театр...


Олександре, відомо, що зйомки фільму-казки, до якого ти написав сценарій за мотивами своєї казки "Чорний козак", тривають вже близько року у селищі Легедзине недалеко від Умані. Зйомки здійснює аматорська кіностудія "Мальва", а фрагменти стрічки викладені на відомому інтернет-ресурсі "YOUTUBE". Цей кінотрейлер від режисера картини Влада Чабанюка свідчить про високий рівень майбутнього фільму.

Лірник Сашко: - Усе почалося з того, що мене запросили виступити перед дітьми у селищі Легедзиному, яке – і я це відчув – є дивовижним за енергетикою місцем. Село розташоване у самому центрі древнього трипільського родища, де сьогодні тривають археологічні розкопки. І саме там, у Легедзиному, люди живуть останні шість тисяч років поспіль. З новітньої історії селища відомо, що під час громадянської війни загони Будьонного і Котовського штурмували його, але не змогли взяти – село боронили махновські частини. Нині там діє справжній і дуже цікавий краєзнавчий музей, аматорська кіностудія "Мальва", де навчають дітей і знімають документальне і художнє кіно. Не так давно у Києві було презентовано фільм "Ойра", у якому знімалося мало не усе село. І студією, і музеєм опікується режисер Влад Чабанюк. Саме він попросив у мене дозволу зняти фільм за мотивами моєї казки "Чорний козак". До речі: у Легедзині купують собі житло і перебираються зі столиці представники київської творчої інтелігенції – певно тому, що й вони відчули ту надзвичайну ауру, яка спонукає до дії, до креативу. Разом з Владом ми закінчили сценарій і знайшли багатьох однодумців, не дивлячись на повну відсутність бюджету як такого. Ми вирішили довести, що фільм можна зняти без мільойнів, точніше – задарма. Гроші були потрібні тільки на оренду якісної камери. Коли зняли перші сцени і переглянули їх, то зрозуміли, що потрібно знімати повноформатне кіно...

До якого жанру ви б зарахували цю стрічку?

Лірник Сашко: - Якщо переглянути на "YOUTUBE" в інтернеті спеціальну нарізку різних епізодів фільму, швидко стане ясно, що це справжнє романтичне фентезі, яке, сподіваюсь, матиме успішний прокат.

Чи стикалися ви з якимись проблемами під час зйомок?

Лірник Сашко: - Нам треба було зняти цілу вулицю хат із солом'яними стріхами, а у Легедзині такої вулиці не знайшли. Ми спробували домовитися з Музеєм народної архітектури і побуту в Пирогові, але нам виставили такі рахунки... Ці епізоди зі стріхами без проблем і безкоштовно ми знімали у іншому скансені у самому Києві – у "Мамаєвій слободі". Якось ми запросили зніматися групу кримських татар. Однак, прочитавши сценарій, кримчани відмовилися, мотивуючи це тим, що не хочуть грати ролі грабіжників і загарбників. Цю роль зіграли торговці-вірмени з місцевого ринку, а одного з важливих персонажів зіграла американка Наомі Уман – кіно-документаліст, яка разом з іншими американцями-кіношниками живе у селищі і знімає фільм про трипільські розкопки. Щодо мене, я теж граю роль татарина...

Пам'ятаючи про твою колись активну співпрацю з групою "Вій", не можу не спитати про музичне наповнення фільму...

Лірник Сашко: - До нас зверталося багато груп з пропозиціями. У якості саундтреків ми використовуємо їхні твори. Наживо в картині задіяні неймовірно цікаві колективи – "Піккардійська терція", "Дахабраха", "Вертеп", адже їхня музична аура ідеально вписується в контекст сюжету "Чорного козака".

Жанр авторської казки є унікальним і доволі перспективним, але поки що не видно твоїх послідовників. Ти не плануєш створити майстер-клас, школу авторської казки, чи щось подібне?

Лірник Сашко: - Не тільки думаю, а й роблю. До речі: - У мене є дуже старанна і наполеглива учениця-американка з міста Бостон. За фахом вона акторка, її звати Ніна. Є учні в Росії і, ясна річ, в Україні. Це різні люди і потроху вони стають самодостатніми у ремеслі, яке обрали. Однак найбільше проблем саме у моїх послідовників в Україні. Причина? Головна причина у ненормальній ситуації з мас-медіа. Зараз йде наступ на свідомість споживача з боку ультрамаргінальної так званої телекультури. Безліч персонажів як саранча знищують паростки чогось нового, справжнього, тому й зникають пріоритети національної культури...Дуже заважає штучне поняття "Формат-неформат". От Могилевська, попса, Задорнов і ці абсолютно дурні "Криві дзеркала" - це формат. Тобто усе, що дозволяє перетворювати народ на бидло – це формат, а те, що примушує мислити – це неформат. От і все. Або візьміть телепрограму "Караоке на майдані" журналіста Кондратюка, де народ переспівує виключно московську попсу. І це в країні, де є тисячі пісенних шедеврів не лише народної, а й сучасної культури. Що це як не диверсія проти національної культури? Таких диверсій по всіх наших телеканалах – безліч. Коли я лише починав видавати свої диски з казками, і спробував їх розповсюдити, то перше, що я почув від власників торговельних мереж звучало так:"Мы украинское не берем". Нині у мене на балконі стоять кілька мішків з листами від слухачів, багато з яких містять одне-єдине питання:де можна купити ваші диски? Мистецька агенція "Наш формат", яка є і видавцем і дистрибютором, частково вирішує ці проблеми завдяки поки що невеликій мережі магазинів...

Водночас усі, хто відвідують літні етноімпрези, завжди мають шанс побачити, почути тебе, придбати диски. Розкажи про свої перемоги.

Лірник Сашко: - На телеканалі "ICTV" виходитиме моя ранкова авторська програма. Одне з римських видавництв у серії "Золоті казки світу" видало мою казку "Коза-Дереза". Столична компанія "Арт-хауз трафік" запропонувала відзняти повноформатний мультфільм на одну з моїх різдвяних казок. Звісно, я написав сценарій, але він вже три роки лежить мертвим грузом. Більш реалістичною виявилася пропозиція відомого мультиплікатора Степана Коваля щодо реалізації мультсеріалу "Моя країна – Україна". Це – живі і дотепні історії про українські міста і села. І це – справді живий і динамічний проект, який постійно розвивається.