Едуард ДрачЕдуард Драч: спрага у людей до авторської пісні є

Якщо Едуард Драч надовго зникає з поля зору, це не означає, що він переживає певний творчий застій. Це є ознакою наближення нового прориву. Так сталося і цього разу. До кінця року він має стартувати з трьома новими музичними проектами. Саме про це ми і вирішили поспілкуватися в редакції газети.

Едуард Драч: - Один проект – кобзарський. Це програма народних і авторських пісень, зроблених у кобзарському традиційному стилі з використанням вересаєвськой кобзи і колісної ліри. Матеріал записаний, зараз йде його шліфування . Паралельно готую альбом пісень громадянської лірики. У мене назбиралося багато досить гострих і актуальних пісень, які не пасували до двох попередніх робіт. Я відчував, що їх треба представити окремо. Якщо перші два проекти вже цілком визначені, то третій ще остаточно не оформлений. Для багатьох ж стане новиною і несподіванкою те, що окрім звичних гітари і кобзи, звучатимуть і інші інструменти: електрогітари, клавішні, скрипки, контрабас, ударні.

Йдеться про повноцінні оркестровки і про створення живого колективу, з яким збираєшся концертувати?

Едуард Драч: - Так. Цим опікується мій друг і дуже хороший гітарист і аранжувальник Григорій Лук'яненко. Як звукорежисер він записував мій альбом "Двом душам дарується", а також – казкові проекти Лірника Сашка, де я також брав участь.

Озвучення казкових персонажів – це, здається, нове для тебе амплуа. Як тобі далися ці ролі?

Едуард Драч: - Я у своїй студентській інститутській юності був заядлий "клавішник". Оскільки казки в Лірника Сашка веселі, я намагався придумати щось смішне, щось уткнути . Окрім того, його казки легкі і доброзичливі, сміх у цих казках добрий, тому дуже приємно було працювати. Для мене це був цікавий досвід, тому що його імпровізаційний гумор базується на фольклорному грунті.

Період студійної роботи, невидимої для публіки, забирає чимало часу і енергії . Водночас ти нерідко виступаєш. Які з імпрез у поточному році тобі найбільше запам'яталися?

Едуард Драч: - Навесні у складі невеличкої концертної бригади з групою "Нумер 482" поїздив по Луганщині. Це були переважно маленькі шахтарські містечка. Враховуючи усі особливості регіону, ми чекали чого завгодно… Але прийом майже скрізь був, на диво, дуже теплим. Реплік типу "пой на русском" або "бандеровцы" не було чути. Слухали уважно. Потім підходили знайомитись. Ми відчули, що інтерес до української пісні там великий, але його ніхто і ніяк не задовольняє. Місцеві радіостанції крутять виключно московську естраду, враження таке, що там існує якесь "табу" на все українське. Можливо, ми зіграли роль такого собі "забороненого плоду…"

Запам'ятався міжнародний літній фестиваль "Балаклавські канікули". Переважно там були учасники з України та Росії, а точніше – патріархи авторської пісні. З нашої сторони – Володимир Каденко, Ігор Жук, з їхньої – Олександр Мірзоян, Сергій Нікітін. Найцікавішим було саме спілкування, позбавлене упередженості, політичних штампів. Найбільше запам'ятався фестиваль "День Незалежності з Махном" у Гуляй-Полі, який придумали і здійснили Олесь Доній і мистецька агенція "Остання барикада". Коли я в межах "бардівської ватри" почав співати "Лист турецькому султану", то почув протести місцевої публіки. В пісні я прибрав найбільш пікантні і сольні вирази, які є в козацькому листі. Публіка ж вимагала повної автентичності, чого я не міг собі дозволити через те, що там були й діти. Я це людям пояснив і далі усе пішло як по маслу.

Коли співана поезія або авторська пісня займала досить поважне місце серед інших жанрів популярної музики. Згадаймо фестиваль "Оберіг", де на повну силу звучала авторська пісня, згадаймо імпрези, які збирали аншлаги. Потім цієї пісні ставало все менше і менше – і у радіоефах і на концертних майданчиках. Складається враження, що самий жанр майже зійшов нанівець. Це так чи ні?

Едуард Драч: - У 80-ті та 90-ті авторська пісня виконувала функцію вільної преси. Її ловили з іноземних "голосів", один дному переписували касети. За відсутності вільної журналістики пісня була замінником вільного слова. Потім усе змінилося. Тепер для того, аби познайомити слухача з новими творами, потрібні хороші зв'язки і великі кошти. Для величезної кількості ФМ-радіостанцій авторська пісня була і є стовідсотковим "неформатом". На одній національній радіостанції на мою пропозицію поставити в ефір деякі пісні, мені відповіли, що я маю звернутись у рекламний відділ… Ось чому виникає враження, що авторська пісня зникла. Умови , в яких живе сьогодні авторська пісня дуже складні. Розкрутка на державних радіоканалах неможлива. Те ж саме, можна сказати про державне телебачення. Пару років тому на УТ-1 зняли шість кліпів на мої пісні. Потім вони кудись зникли. І їх не можуть знайти навіть в архівах.

А ці відеороботи потрапили у телеефір?

Едуард Драч: - Так, вони були в ефірі, в межах однієї музичної програми і все. Те, що ми називаємо телеротацією, для авторської пісні є неможливим. Водночас, я мушу зауважити,, що російська авторська пісня перебуває в значно кращому становищі. Це відбувається тому, що їхні продюсери звертають на неї увагу. Ми ж бачимо у великих залах України і Мітяєва і Розембаума. Чесно сказати, наші подюсери мене нерідко запрошують на виступи, але в нас робота з артистом не має чіткого, системного характеру. Ось у чому проблема.

Тебе, Едуарде, переважно можна почути в збірних концертах, у так званих солянках. Чи маєш ти сольні концерти?

Едуард Драч: - Мої сольні концерти трапляються рідко. Якщо це відбуваються, то тривають вони дуже довго. Через те, що я добре відчуваю настрій зала. Коли я знаю, що публіка хоче слухати далі, я буду грати. Зазвичай, подібні концерти завершуються, коли людям треба встигнути на останній поїзд метро. Я знаю, що спрага у людей до авторської пісні є. Все ж таки, публіка у нас освідчена і вона не завжди сприймає пісні з надто простими або примітивними текстами. Якщо пісня справді звучить як сповідь, люди хочуть співпереживати. Вони хочуть осмислити її.

Які з власних творів ти вважаєш найголовнішими, найбільш знаковими?

Едуард Драч: - Безперечно, це "Із полону з під Ізмаїлу". Ця пісня буде в новому кобзарському альбомі, зроблена в харківсько-зинківській традиції. На знання традиції я складав іспит саме з цією піснею двом пан-майстрам кобзарського цеху Миколі Буднику та Миколі Товкайлу. Безумовно, це пісня "Вересень", яка існує аж у трьох варіантах. Пісня "Небо України" – сатирична пісня про Грицька Придурченка та солов'їні свята.

 

Інтерв'ю з Едуардом Драчем про альбом "Слава і багатство"