БОЖИЧІБОЖИЧІ не дадуть Вас відформатувати


Коли і як виникла у вас ідея вийти за межі суто музичної діяльності і провести соціальну акцію?


Вже багато років я та решта учасників гурту відчуваємо, що ансамбль Божичі є не просто колективом, який любить народну пісню, їздить в експедиції та записує, а й колективом, котрий несе на собі певну відповідальність за збереження народної культури і за передачу наступним поколінням тих знань і вмінь, які нам вдалось записати. З цією метою ми, по-перше, їздимо в експедиції, а по-друге, намагаємося виховати своїх спадкоємців, вплинути на інші фольклорні гурти, які б продовжували співати народні пісні. І, власне, та ситуація, що спостерігається зараз із народною культурою, а в першу чергу починаючи з її носіїв – селян, ми бачимо що ця ситуація є катастрофічною, тому що за нашими прогнозами за 30 років село як таке в Україні щезне. Якщо зараз село - це спосіб буття людей, то через вказаний період у ліпшому випадку воно буде місцем роботи. Тобто будуть якісь фермерські господарства, які оброблятимуть землю, але воно вже не буде місцем, де  люди живуть, воно буде місцем, де люди працюють. Тобто ми прийдемо до того, що зараз відбувається в Європі, коли, наприклад, французьке село – це є дуже-дуже маленьке містечко, в якому люди живуть, але вони не займаються в ньому сільським господарством і їхній спосіб життя нічим не відрізняється від способу життя мешканців мегаполісу.

Тобто цивілізаційний розвиток невпинно  йде до того, що села не буде. Якщо взяти європейське розуміння фольку, то це  збережена, каталогізована музика у красивій обкладинці, однак вона не автентична, а відтворена.  Тобто як такої її у природі вже нема, а є лише відтворення того, що було раніше. І це, фактично, повсюдно в Європі, як зворотна сторона сучасної цивілізації. А ви пропонуєте якийсь третій шлях?

Ми вважаємо, що народні пісні можуть існувати і в умовах міста. Звичайно, ми не можемо зупинити цивілізаційний розвиток і глобальну урбанізацію, але ми можемо зберегти народні скарби, які зараз побутують в селі, завдяки їхньому живому виконанню, а не тільки завдяки існування фонозаписів. Адже народна пісня на 50 % - це мелодії-слова, але на інших 50 % - це її душа, її енергія. І ця енергія успадковується багато-багато тисяч років, відколи існує фольклор, відколи з’явилися люди на нашій землі. Тобто ті пісні, які виникли скажімо в 19 столітті успадковують енергію пісень попередніх віків, і так далі йде до, бог знає, яких часів. Тобто ми вважаємо, що народну пісню можна виконувати саме з тим відчуттям, яке притаманне зараз народній пісні в селі.

І ми своєю творчістю намагаємося довести, що народна пісня може пронизувати людину. Коли вона чує народну пісню, вона не просто оцінює якість виконання, а вона оцінює, чи ця пісня зачепила її за серце, чи не зачепила. І ми намагаємося, коли співаємо і відтворюємо фольклор, пам’ятати про те, що пісня повинна в першу чергу знаходити відгомін в душі людини, яка це слухає, а не просто фотографічно відтворювати мелодію і слова записані в певному селі. Відповідно, ми вважаємо, що ця культура повинна отримати право на існування в умовах сучасності. А зараз народна культура просто не має права на існування, бо це право не забезпечується ані телебаченням, ані радіо, а вони є основними засобами поширення інформації.

А чому ви орієнтуєтесь тільки на радіо та телебачення? Діти і  молоді люди, на яких ви хочете вплинути, яким творити цю культуру далі, віддають перевагу інтернетові. Тобто все відбувається вже в зовсім інших сферах. І якщо ви  хочете нести фольклор і осучаснювати його, то відповідно і технологію треба брати сучаснішу, а не з середини XX сторіччя?


Ну, по-перше, кількість користувачів інтернету в Україні не така велика відносно загальної кількості населення. І ми можемо говорити лише про великі міста, що вони дійсно інтернетизовані. Якщо мова йде  про селища і села, інтернету там немає. І, наприклад, молодь в селі, ну добре, має можливість послухати безпосередньо бабусь, але якщо ми беремо, наприклад, села, які вже досить урбанізовані, інтернету там все-таки немає. Неможливо навіть фізично підключитися, хіба що через мобільний зв’язок. Тобто про інтернет можна говорити тільки у Києві і великих містах України, де молодь має вільний доступ і має кошти для щомісячної оплати. По-друге, інтернет настільки різноманітний, що в ньому не завжди легко знайти ту інформацію, яка необхідна. У нас же мова йде про телебачення та радіо, тому що зараз в Україні вони залишаються актуальними носіями подачі інформації для більшості населення. І цей факт не можна заперечити. Тому для нас принципово важливо, що в українському сучасному медіа-ефірі відсутній фольклор або він представлений в дуже обмеженому і спотворено вигляді.

Наприклад, у телепрограмі Folk Music, звучать тільки ті народні пісні, які потім можуть оброблені world music колективами, а зовсім не ті, які самі бабусі хочуть заспівати. Потім ми говоримо про FM… так у FM-ефірі взагалі не може існувати фольклор у необробленому вигляді. Навіть виникають проблеми із звучанням сучасних фолькових колективів, тобто зі звучанням фольклору в обробці. Тому, коли ми кажемо, що народна музика - не формат, то  ми, з одного боку, підкреслює проблему, яка існує, тобто питання не формату на радіо та телебаченні, але, з другого боку, ми якраз не закликаємо, що саме радіо-телебачення повинні бути провідниками фольклору. Ми говоримо, що людина не повинна сама себе дозволити відформатувати. Тобто це зовсім не виключає, що людина може зайти в інтернет і спокійно там шукати фольклорну музику чи купувати компакт-диски. Однак ми й не закликаємо до фольклоризації радіо та телебачення, а закликаємо до фольклоризації себе, до фольклоризації власної особистості. Потрібно звертатися до культури власних предків, адже вона допомагає залишатися людиною й особистістю і водночас дуже гарно захищає від глобалістичних форматувальних тенденцій сучасної музики та й суспільства загалом.

У метро висять ваші плакати з риторичним запитанням «Фольк-музика – не формат?» По-перше вони провокують дати однозначну відповідь на це запитання і більше до нього не повертатися, а по-друге – цим ви самі хочете форматизувати цю музику, хоча у світі вже давно для неї придумано окремий формат – world music. Чи не логічніше було б, виходячи з цього, рекламувати новий формат і просувати його, а не задавати людям питання, на які у них теоретично навіть немає відповіді, тому що вони в це не вдумуються в повсякденні?

Мета нашої кампанії не є реклама фольклору як нового формату. І також нашою метою не є комерційна популяризація ансамблю Божичі. Ми привертаємо увагу до смислу людського буття. За час, поки висять ці плакати кількість відвідувань нашого сайту зросла не просто в декілька разів, а в декілька десятків разів. Але ми не рекламуємо формат. Ми закликаємо: не дай себе відформатувати. Ми не хочемо змінити медійний простір України, адже розуміємо, що там робиться все для перетворення людини на біоробота. Думати, що це можна змінити - абсурдно. Наша мета - збереження саме внутрішнього світу людини, збереження душі. І ми закликаємо людей слухати фольклор, навіть коли він не формат ані на радіо, ані на телебаченні. Ми все одно закликаємо слухати фольклор через будь-які інші носії інформації і не просто слухати, а співати народні пісні, танцювати народні танці, цікавитися народною культурою. І саме через це не дати себе відформатувати. Тобто у нас зовсім інша мета цієї соціальної кампанії, вона не спрямована на комерційність, на створення продукту, який потім буде продаватись. 

От людина, яка побачила соціальну рекламу, зацікавилась, зайшла на ваш сайт, прочитала маніфест, які її подальші реальні кроки? Що найпростіше може робити людина, окрім співати за пляшкою в хорошій компанії народні пісні? Що ви можете запропонувати просте, доступне кожному, що не вимагає затрат і зусиль їхати, збирати пісні, відтворювати обряди та костюми? Що може зробити кожен, хто зацікавився, окрім співання у вузькому колі пісень?

Справа в тім, що у нас же існує інша реклама. Не залипай у телевізор! Не розчиняйся у попсі! Тобто ми даємо прямі рецепти, що потрібно для того, щоб почути в собі голос предків, відповідно не дати себе відформатувати. Потрібно максимально звільнити себе від впливу засобів масової інформації. Не дивитися телевізор, не слухати попсові ефеми, а думати головою. Зрештою, народна музика та оригінальний фольклор відрізняються від world music. Хоча і там, і там використовуються народні пісні і мелодії, але фольклор у чистому первозданному вигляді створює багато питань. Починаючи з того, хто це придумав, як це виникло, скільки років воно існує, як воно передавалося з покоління в покоління при повній відсутності засобів комунікації.

Маємо одразу дуже багато питань, замислившись над якими людина однозначно приходить до ключових моментів. А хто є я? Для чого я живу? Хто є українці? Яка мета нашої культури? Чим ми можемо збагатити світ? І так далі. Ми починаємо з фольклору, але закінчуємо набагато глобальнішими питаннями. Тому метою нашої кампанії не є як будь-якого рекламного продукту заклик щось купити чи взагалі виконати якусь дію, ми закликаємо саме подумати. Це основний напрямок нашої кампанії. Це не є дія фізична, це є дія внутрішня. І коли ми закликаємо почути голос предків, не дати себе відформатувати,  то ми закликаємо людину відчути себе саме людиною, а не тим біороботом, в якого її намагаються перетворити.

А не простіше було б закликати людей вивчити хоча б одну нову народну пісню? Не лубкову Несе Галя Воду, наприклад, а якусь таку, яку людина ще не чула чи не знала?


У нас є й таке гасло. Однак з рекламної точки зору ми прораховували, скільки слів встигає прочитати людина, коли їде на ескалаторі. А на сайті у нас цей банер якраз висить. Там є: Скільки народних пісень ти знаєш? Скільки народних танців ти знаєш? Дізнайся про культуру своїх предків більше! Тобто вивчи більше танців, пісень. Не тільки гопак, Несе Галя Воду там… Але просто цей салоган занадто великий і його нереально прочитати за такий малий проміжок часу, тому немає сенсу його давати. Хоча ми виходимо з таким закликом теж. Тільки цього разу в інтернеті.