«Біла Мрія» на двох

Валерій Вітер

40 років ансамблю «Кобза» виповнилося у 2010 році. Ювілей, якого ніхто не помітив. Шкода. Росіяни мають «Аріель», білоруси - «Піснярів», а ми - «Кобзу». Безліч музикантів пройшли через «Кобзу». Нині вони працюють у різних напрямках, живуть у різних країнах, але кожний чудово пам’ятає свою свою «Альма матер». У 1969-му у надрах київської консерваторії виник ансамбль, засновниками якого були тоді ще студенти Володимир Кушпет, Георгій Грабар, Кость Новицький та Олександр Зуєв. У 1971-му хлопці зустріли вокаліста Валерія Вітера, який мав сценічний досвід виступів з групою «Березень». Через тиждень репетицій ансамбль записує першу платівку, першу в Україні стереоплатівку. Перший серйозний виступ колективу відбувся в клубі «Славутич» 20 жовтня 1971-го. Відтоді «Кобза» рухалася тільки вперед. Попри купу проблем і життєвих негараздів, ансамбль швидко перетворився на один з головних символів сучасної музичної культури України - на безмежних просторах СРСР та за його кордонами. Сьогодні продовжує існувати «Кобза original», гурт, відновлений Валерієм Вітером ще 2001-го року, сам Вітер паралельно займається сольною діяльністю та графічним мистецтвом. Ми зустрілися з Валерієм одразу після презентації дуже симпатичного диска «Біла мрія», аби з’ясувати у якій системі творчих координат він існує зараз…   

УМ: - Новий альбом від справжнього метра української естради - це завжди значна культурна подія. Це не комплімент, це факт.

Валерій Вітер з портретом М.Сядристого

Валерій Вітер: - Матеріал до нового альбому «Біла мрія» був готовий наприкінці грудня, видрукували диск у січні, а нині триває низка презентацій цієї роботи у концертних залах різних форматів. Є камерні й затишні, є  і великі. Але річ в іншому. Йдеться про унікальне поєднання творчих зусиль двох абсолютно різних художників. Один-знаменитий на цілий світ мікро мініатюрист, другий - художник-графік і співак зі стажем. Перший - Микола Сядристий написав тексти пісень, а другий - ваш покірний слуга створив музику і записав вокальні партії. Ідея виникла у мене два роки тому після того як я побачив у мистецькому каталозі Сядристого декілька його віршів. Дванадцять з них лягли на музику, інші декламує відомий актор і співак Олександр Ігнатуша і вони звучать на диску у проміжках між піснями. Георгій Гарбар, Олександр Лисенко і я - учасники проекту «Кобза оригінал» здійснили вельми успішну живу презентацію диску у арт-кафе Києво-Печерської лаври.

УМ: - Якою буде подальша доля альбому?

Валерій Вітер: - Ми вирішили, що диск буде продаватися у єдиному в столиці місці-в Музеї Миколи Сядристого у Києво-Печерському історико-культурному заповіднику. Коли люди дивитимуться мініатюри майстра, паралельно звучатимуть пісні з диску. До речі, «Біла мрія» - це назва однієї з найулюбленіших його робіт, а білий колір-його найулюбленіший колір. Окрім ліричних романсів, на диску присутні й соціальні композиції, є пісня, присвячена воякам Української повстанської армії. Диск завершує композиція «Вставай», яка, на думку Сядристого, могла б бути Гімном України. Щоправда, він дуже довго сумнівався у доречності цього видання, тому ми втратили майже рік, натомість маємо справді висококласну якісну роботу.

УМ: - Розкажи про творчу спадщину «Кобзи», про свої сольні роботи.

Валерій Вітер: - За період активної діяльності ансамблю, а це 60-80-ті роки було записано більше сотні творів, а це і народні, і авторські пісні. Є кілька альбомів подальшого складу «Кобза оригінал», а також багато моїх сольних дисків, де я виконую популярні на той час пісні мого дитинства і юності. Є також альбом військових пісень воєнного періоду, який я присвятив світлій пам’яті моїх батьків, які пройшли усю війну. Тут фактично зібрано улюблені пісні старшого покоління, це шедеври, створені професійними композиторами і поетами. Нині потроху підбираюсь до репертуару легендарного «Березня» - до пісень Олександра Авакяна. Фактично з цього ансамблю розпочалася моя творча кар’єра.

УМ: - Музичний матеріал диску «Біла мрія» - це перший твій композиторський досвід, чи не так?

Валерій Вітер: - Так, у цьому сенсі «Біла мрія» - це моя перша спроба. Вийшли ті пісні вдалими, чи ні - своє слово скаже слухач. Видання найкращих пісень «Березня» - це моя давня мрія, диск матиме назву «Невінчане кохання» - за назвою однієї з пісень. Потім буде надзвичайно серйозний проект під назвою «Українська пісенна класика», пісні, які я завжди виконував, але ще не записав. Зокрема такі як «Дивлюсь я на небо», «Ніч яка місячна», пісні та думи на слова Тараса Шевченка. І це буде подвійний альбом, адже таких творів дуже і дуже багато. Після того дозволю собі зробити паузу. Напевно то буде мистецька, графічна пауза (посміхається).

УМ: - Ти завжди постійно сполучав два творчі захоплення - мистецтво і спів. Ми були свідками численних виставок акварелів і портретів, пейзажів і графіки, плакатів. Як вдається це так плідно поєднувати з музикою?

Валерій Вітер: - Як вдається не знаю. Коли у мене буває багато концертів, тоді дійсно втомлююсь. Але відпочиваю по своєму, тобто-малюю. Одного разу за місяць зробив сорок акварелів. Після того гастрольний тур був для мене своєрідним відпочинком. У мене так повелося, що один різновид творчості допомагає іншому. Шкода, що зараз плакат зробився рідкісним жанром, натомість практикую графічний дизайн дисків.

УМ: - Починаючи з 1972-го року керівник концертної агенції Канади Юрій Джуровець намагався домовитися з нашим «Укрконцертом» про гастрольний тур «Кобзи» у Канаді. Йому це вдалося лише через десять років, у 1982-му і тоді ви були ледь не першим радянським гуртом, кого випустили на Захід. Тоді ви стали сенсацією у Канаді. Чи можливо це повторити нині?

Валерій Вітер: - Переконаний що можливо. Після тих наших гастролів я бував у Канаді кілька разів, але один. Там були мої концерти паралельно з виставками художніх творів. Тамтешній менеджер пан Юрій Клюфас розповідав мені про організовані ним гастролі українських виконавців, зокрема «В.В.» та «Океану Ельзи». Не дивлячись на успіх тих гуртів у молодіжному середовищі Канади, він говорив про певне спотворення ними національних традицій. Мовляв «Кобза» несе більш яскравий колорит автентичної культури. Насправді я сам це відчував, у мене там безліч друзів ще з тих часів, які були б раді зустрітися з нами ще раз. Інша річ-ми мусимо добре підготуватися до тих гастролів.

УМ: - Чи справді є можливим повернення у культурний обіг легенди 60-х-групи «Березень»?

Валерій Вітер: - Зі складу «Березня» нас лишилося четверо - Вячеслав Криштафович, Михайло Ніколаєв, я та Павло Макаренко, який нині мешкає у Південній Африці. Ще є талановитий аранжувальник Олександр Лисенко, який знає той «Березень», пам ятає Авакяна і його пісні, та й нині активно працює. Є близько 60 творів групи, які можна відтворити і я впевнений, що половина з них - справжні шедеври. Тож зараз головним для мене є не втратити цей унікальний шар музичної спадщини 60-тих, надати йому друге дихання і повернути в культурний обіг сучасної України.