Євгенія Шудря

Частина 1

Що було типовим для України?

– Тільки паросток міцнів, його підрізали, топтали. Це відбувалося й з вишивальницями. Тільки чогось досягала – і життя руйнували. Не було неухильного сходження. Благополучні долі – рідкість. Як, наприклад, у Мирослави Кот із Дрогобича. Вона – завідувач кафедри математики в Дрогобицькому педінституті, доцент. З перебудовою в інституті відкрили декоративно-прикладне відділення. Мирослава почала там з азів, вишивала й досліджувала, видала три книги. Себе ґрунтовно ствердила.

Зовсім інша ситуація з Олександрою Великоднею з Полтавщини, про яку мало хто знає. Лише знавці захоплено вигукують: «О, Великодна!» Необхідно видати її візерунки. Вони зберігаються в Решетилівській майстерні, але недоступні. Відповідають: «У нас немає спонсорів».

У моїй книзі через історію національної вишивки простежується історія українського народу. Йдеться про складні, вражаючі долі – жіночі й чоловічі. Майстри були вірні собі й покликанню, ідеалам. Ця книга вчить, як вистояти в житті. Скажімо, Ксенія Берладіна. Написала чудові наукові праці. Після війни її репресували. Втекла. У Курську, на Кавказі жила. Наприкінці життя знову захистила дисертацію, підтвердила, що вона кандидат наук. Коли надійшло підтвердження, вона вмерла від розриву серця.

Євгенія ШудряПриголомшлива доля у Марії Щепотьєвої. Її брата В. О. Щепотьєва, видатного історика літератури й фольклору, заарештували, катували, розстріляли. Вона втекла в Тамбовські ліси, ховалася. Потім стала медсестрою, у туберкульозному диспансері працювала. Коли їй було 82 роки, прийшов якийсь волоцюга і вбив. Нічого цінного не знайшов. Вона все життя боялася, що її викриють незрозуміло в чому. Сховалася від усіх. А якийсь бомж позбавив життя. Отака трагічна доля...

Я розшукала її могилу в селищі Рассказово під Тамбовом. Зустрілася з її племінницею. Сказала, що я з Києва, хочу про Марію Щепотьєву дізнатися, піти на цвинтар, познайомитися з нею хоча б у такий спосіб. Племінниця збентежено на мене дивилася. Раптом у неї з носа заюшила кров. Вона довго не могла її зупинити, хоча сама лікар. Я попросила: «Покажіть хоч що-небудь з речей Марії: вишивку, книжку, ложечку... Просто подивитися, потримати». Нічого не залишилося. Ми прийшли на могилу. А вандали вкрали металеву табличку. З території Лаври, де Щепотьєва колись працювала, я привезла землю й висипала на безіменну могилу, молитву прочитала. І сфотографувала той горбок.

В Україні й справді мало не кожна друга жінка вишиває. Якоюсь мірою це мистецтво нині висвітлено?

Євгенія Шудря– Найпершу книгу про українську вишивку колись видано в Канаді. Тільки через десятиліття в Україні вийшла книга про технологію вишивки, опубліковано візерунки в доробках Олени Пчілки, Пелагеї Литвинової.
У нас майстрів вишивки затінюють дотепер. На Слобожанщині, зокрема в Харкові, Донецьку, це мистецтво наче оповите забуттям. Немає альбомів з вишивок центральної України. Повторю, мистецтво Олександри Великодни з Полтави (а вона одягала, зокрема, й президентів) недоступне більшості вишивальниць, тим паче – звичайних людей.

Є локальні прориви. Скажімо, про вишивку на Чернігівщині вийшов чудовий альбом завдяки редактору видавництва «Родовід» Лідії Лихач. На Черкащині є розголос про творчість заслуженого художника України Олександри Теліженко.

А от у Карпатах і в Закарпатті опубліковано багато матеріалів. Там цим мистецтвом пишаються, зберігають, є цілі музеї.

Якої манери вишивання Ви дотримуєтеся? Чому?

– Я вишиваю здебільшого хрещиком. Це – молитва. Так і в церквах ми на себе хрест накладаємо. А він простирається в Небо.

Євгенія ШудряВишиванки виходять енергетично потужні. Редактор журналу «Театральний Київ» Людмила Жиліна, володар екстрасенсорних здібностей, якось заміряла енергетику мого шиття. До виставки і після. До – поле було два з половиною метра, після – більше п’яти метрів.

Вишивку «Шлях до себе» я змережила двічі. Одна – в музеї Павла Тичини (Київ), друга – в музеї Георгія Чичерина (Тамбов). Двічі мене наче обливали потоком води. Про що думала, коли вишивала? Про те, як душа пливе тунелем до світла, точніше, в осяйне коло...

На «Кленовий лист» написано цікавий відгук: «І нехай цей кленовий лист не впаде у забуття». Малюнок на папері неймовірно відрізняється від вишивки, від того, як я показала осінь, розцвітила її.
«Гетьманський килим»... Таке відчуття: я сиджу на лавочці, а цей килим величезний – до зірок. Друзі сказали мені: «Це твоя молитва Богові».

Що Вас захоплює, окрім вишивання?

– Живопис і поезія. У мене затяжний період захоплення творчістю Ліни Костенко. От прочитала «Марусю Чурай». З Ліною Василівною познайомилася 1998 року в Будинку кіно на ювілейному вечорі Василя Цвіркунова, колишнього директора кіностудії імені О. Довженка й чоловіка поетеси. Пригадую, як у залі здійнявся гамір: «Ліна Костенко, Ліна Костенко...» Дивлюся: неймовірно красива жінка...
Євгенія ШудряЗгодом потрапила на вечір Ліни Василівни з нагоди сімдесятиріччя в Києво-Могилянській академії. Аудиторія благоговіла. Аура була приголомшлива. Витав згусток енергії. Усі фіксували кожний її рух. Цариця... Я тоді все всотувала. А тепер розчиняюся в її поезіях, таких схожих на вишиванки.

Володимир КОСКІН, фото автора