Сайт "Киевский РОК-клуб"

Джерело: Видавництво «Грані-Т»

Олександр Євтушенко: «Рок-музика – це прагнення свободи»

Цьогоріч серія «Граней-Т» «De profundis» поповнилася музичною книжкою Олександра Євтушенка «Україна in Rock». В інтерв’ю «Граням-Т» відомий музичний журналіст розповів про те, як реагують на критику українські музиканти, музичні відкриття та розчарування, «ящик для ідіотів», можливості всюдипроникного Інтернету та культурний раціон сучасної дитини.

– На якого читача розрахована книжка «Україна in Rock»?

– Передусім це книжка для тих, хто розуміється на цьому жанрі, який у світі розвивається вже більше ніж 50 років. Реально українська рок-сцена існує десь протягом 25-ти років. У нас рок виник як антитеза «совку», як протест, естетичний протест проти засилля комуністичної ідеології в мистецтві. І багато в чому ті ідеї спротиву залишаються актуальними і до сьогодні.

– У книжці Ви неодноразово наголошуєте на тому, що в Україні не просто бракує, а взагалі немає музичних довідників та енциклопедій. Цікаво, якою музичною літературою користуєтеся Ви?

– Різноманітною. Але головними для мене джерелами інформації лишаються мої власні спостереження, увесь той величезний інформаційний масив, який я отримував завдяки моїм власним інтерв’ю, яких було безліч і які друкувалися в періодиці протягом останніх двадцяти років.

– У передмові до книжки Ви наводите слова гітариста Led Zeppelin Джиммі Пейджа, який називав рок народною музикою наших часів. Як би Ви означили рок-музику?

– Дуже просто. Рок-музика – це прагнення свободи у світовідчуттях незаанґажованої вільної людини. Найкращі зразки рок-музики у сенсі музичному ніяк не є слабшими або гіршими взірцями модерної культури, а є тотожними часові.

– Про те, що в Україні є серйозні проблеми з інститутом критики, відомо всім. Але, за моїми спостереженнями, критика літературна все ж якоюсь мірою впливає на вітчизняних письменників. А ось чи впливає критика музична на стан нашої музики? Чи стежать за фаховими рецензіями українські музиканти?

– Тут ситуація дещо парадоксальна, адже наші навіть найкращі колективи (такі, як «Кому вниз», «Вій», «Плач Єремії» та багато інших) настільки звикли до свого існування у глибокому андеґраунді, що фахова думка різних спеціалістів для них не є визначальною, оскільки вони працюють для людей, які їх знають і люблять роками. З іншого боку, у нас, на жаль, відсутні не лише інституції, а навіть поодинокі фахівці з цього питання. Себе я таким теж не вважаю, бо я, скорше, популяризатор, журналіст.

– У книжці Ви виокремили 25 дисків, які змінили обличчя української рок-музики. Чи можете назвати альбоми, які стали знаковими в цьому музичному році?

– Якщо йдеться про 2011 рік, я б назвав такі альбоми: «Йшов я небом» гурту «Вій», збірку-триб’ют пам’яті лідера «Братів Гадюкіних» Сергія Кузьмінського під назвою «Я повертаюсь домів», «Танець серця» гурту «Тінь сонця», останні релізи Карпи, альбом «В.В.» «На сцені фестивалю Рок-Січ», новий альбом «Перкалаби», який у Києві гурт презентуватиме 1 грудня.

– Якими були головні музичні розчарування 2011 року?

– Нове відкладення виходу у світ свіжого матеріалу мегагрупи «Кому вниз», нове відсунення в часі відродженої імпрези «Рок-екзистенція» під проводом Тараса Грималюка, відсутність жодної передачі на ТБ про рок в Україні…

– Як Ви вважаєте, чого бракує українській рок-музиці?

– Передусім – професійного менеджменту, концертних майданчиків, спеціалізованої музичної преси і музичних клубів. Усе решта – музичні таланти, ідеї, харизматичність і ориґінальність концепцій у наших артистів є і все це цікавіше і яскравіше, ніж у наших російських сусідів.

– Чи є талановиті українські рок-колективи, які, на жаль, не знайшли на Батьківщині свого слухача?

– Я би сказав – частково не знайшли, а точніше – були недооцінені в Україні. Це «Квадраджессіма», «Борщ», «ТОЛ», «Мерва», «Димна суміш», «Арахнофобія», «ДримбаДаДзиґа»...

– Чи можна сказати, що Україна йде в ногу зі світовими музичними тенденціями? Чи й досі музика України — terra incognita у світі?

– Намагається йти, хоча там це може бути і непомітно. Ми живемо в епоху Інтернету і це спрощує наші контакти зі світом. Україна нині не є невідомою у світі. Ії вже пізнали завдяки насамперед етно-роковій тусовці – «Гайдамаки» і «Перкалаба» успішно об’їздили цілу Європу, інші також торують цей шлях.

– В «Україні in Rock» Ви говорите, що у наших музикантів є всі шанси вийти на світовий рівень, але для цього потрібні дві складові — співати українською і позбавлятися своїх комплексів. Можете навести приклади незакомплексованих українських рок-гуртів?

– Я вже назвав їх вище, можу додати сюди такі групи як «ДримбаДаДзиґа», «Атмасфера», «Дахабраха», «Вій», «ТаРута», «Ворождень», «Мандри», «Антитіла», «Бумбокс», «Тартак», той же «Океан Ельзи» і ті ж «В.В.»…

– Чи можна сказати, що співана поезія — це унікальне явище української рок-сцени?

– І водночас – це наш власний різновид міської культури. До речі, значною мірою урбаністичний шансон розвинений саме в Західній Україні, де ця культура цвіла пишним цвітом до війни. Відголоски того явища можна знайти у творчості Віктора Морозова – згадайте його «батярські пісні». Послухайте Павла Нечитайла, його гурти «Пропала грамота», Zapaska…

– Чи зменшився за останні роки в Україні вплив музичних фестивалів? Чи не вважаєте Ви, що їх починають витісняти телевізійні талант-шоу? Ця тенденція несе за собою якісь загрози?

– Безумовно несе, оскільки «ящик для ідіотів» пропонує такі собі симулякри живої творчості, замість того, щоб просто інформувати суспільство про існуючі феномени музичної культури. Ось саме це і становить небезпеку, адже вільна людина із власними поглядами завжди несе потенційну небезпеку. Особливо для режиму Януковича. А споживач медіапродукту з локшиною на вухах – абсолютно безпечний…

– Без сумніву Інтернет подарував кожному охочому можливість знайомити світ зі своєю творчістю. Ви як музичний критик вважаєте, що це справді знищило бар’єри поміж творцем і споживачем чи, навпаки, принесло засилля графоманства?

– Насправді і те, і те. Звісно, графоманів кількісно значно більше. Але водночас для дуже багатьох артистів Інтернет став реальним помічником на музичному ринку. Чимало музикантів про свої концерти домовляються через мережу. У багатьох випадках через Інтернет реалізуються квитки на фестивалі, концерти, продаються диски, супутня атрибутика.

– Якщо існує всюдипроникний Інтернет, то чи треба й далі немейнстрімовим українським музикантам боротися за присутність на радіо і в телеефірі?

– Якщо відверто, то за присутність в ефірах вони не борються, тому що чудово усвідомлюють, що серед суцільного ґламуру їм місця немає…

– Хто, на Ваше переконання, є шанувальником української рок-музики?

– Гадаю, що передусім це освічена людина, та, яка є притомним громадянином і патріотом своєї Батьківщини.

– На Ваш погляд, як можна виробити музичний смак у дитини?

– Просто давати їй слухати музику, зроблену людьми з гарним смаком, музику, яка не маніпулює почуттями, а народжує їх. Просто, щоб в її житті, а точніше – у культурному раціоні було якнайменше фальші.