Уявіть себе французом, який після тривалої мандрівки повертається нарешті додому. Ви — в рідному Парижі, вмикаєте приймач. На першій же "ефемці" чуєте якусь англійську пісню. Крутите далі. На наступній "ефемці" знову звучить англійська пісня. Ще далі крутите. Там те саме, тільки ще гірше, бо наступна "ефемка" крутить "британський блатняк". Ви починаєте нервувати, дзвонити друзям, мовляв, що сталося? В країні переворот? Куди поділася французька музика? Отже, те, що для француза страшний сон, для українця — абсолютно буденна дійсність. Тому є дві причини. Перша — безмежна традиційна українська толерантність. Друга — чийсь генеральний план по знищенню всього національно-визначеного в ефірі. Розмови про захист національного інформаційного простору, які линуть з вуст державних діячів — то порожній звук, або чистої води фарисійство. Сьогодні увесь український FM - діапазон під зав`язку забитий комерційними радіостанціями. Жодна з них — а в столиці їх більше двадцяти — не працює в межах норм ліцензійної угоди, в якій чорним по білому вк азано про обов'язкову наявність 50 відсотків національного продукту в ефірі цієї ж таки радіостанції. Думаю, що ї трьох відсотків не набереться.

Згадайте ефірне наповнення того ж "Шансону", "Простого Радіо", "Нашого Радіо", "Хіт- FM " і прочая-прочая… Ви там чули щось українське, окрім "Океану Ельзи"? Отже, з огляду на грубе недотримання ліцензійних норм усі ці FM-станції мали б бути закриті через тиждень після виходу в ефір… Нічого подібного, ясна річ, не відбувається. Ліцензії на мовлення у нас видає Національна Рада з питань радіомовлення і телебачення. До речі, серед господарів "ефемок" є справжні монополісти, які володіють не тільки радіо-станціями, а й телевізійними каналами.

Якось в черговий раз дрейфуючи безнадійно форматними FM-станціями я дійшов висновку, що ані французи, ані американці не зможуть примусити нас поважати самих себе. Найближчий приклад — Польща. Там теж є розвинена FM -мережа, також існує Національна Рада і господарі-монополісти. Але чомусь поляки поважають себе. На будь-якій польській комерційній "ефемці" є безліч власного музичного продукту. Окрім, звичайно, західних модних новинок, яких теж багато. Я дуже часто спілкуюся з багатьма українськими артистами, які працюють в різних музичних жанрах, в різних напрямках — від танцювального диско до серйозної академічної музики. Я спеціально просив їх прокоментувати ситуацію у вітчизняному FM- просторі. Я не почув жодного (!) доброго слова стосовно FM -радіостанцій, які чомусь названо українськими. Якщо опустити нецензурну лексику, то все одно очима українських артистів вийде надто невтішний "портрет" типової "ефемки".

Кожна "ефемка" — то башта із слонової кістки. Кожна "ефемка" надійно відгородилася від українських артистів та їхньої музики залізобетонним поняттям "формат". "Ви не в нашому форматі" — ось типова відповідь будь-якого програмного директора будь-якої FM -радіостанції. Отже, поп-сурогат російського виробництва — це формат, а хороша якісна українська музика — це неформат. Не дивуйтесь, буває ще гірше. Якось піар-менеджер київської аудіокомпанії "Лавіна Music" звернулася до до провідних київських "ефемок" — стосовно розміщення пісень з новго альбому знаменитих "ВВ". Знаєте, що їй там відповіли? Ми не будемо ставити "ВВ", тому що вони (тобто "ВВ") співають українською мовою… Ви можете назвати мені хоча б одну країну в світі, де столична радіостанція відкидає пісню через те, що ця пісня написана державною мовою? Думаю, що на всій земній кулі є тільки одна така країна — наша з вами держава. І є тільки одна-єдина Національна Рада на земній кулі, яка подібне мовчки ковтає. "Усе харашо" — запевняє нас з екрана телевізора товариш Холод…

Чому ж все-таки немає в природі жодної комерційної радіостананції, яка б базувала свою репертуарну політику на українському продукті? Невже продукт такий негодящий? Невже немає розмаїття стилів Невже українське неконкурентноздатне? Брехня! Абсолютна цілковита брехня! Суперпопулярна модна українська група "Танок На Майдані Конго" навіть свій альбом назвали "Нєформат", бо це єдине слово, яке хлопці почули на "українських" FM -станціях. До речі: популярними вони стали якраз через не завдяки, а всупереч "ефемкам". Як і багато інших груп і артистів. Усі вони змушені шукати альтернативні шляхи для ефірної ротації своїх творів. А це — можете мені повірити — дуже і дуже непросто. Зауважте — для кожного артиста сьогоднішня ротація його пісень на радіо (або кліпів на телеканалі) — це його завтрашній хліб. І це прекрасно розуміють програмні директори FM- станцій. Якщо вас цікавлять технології розкрутки, будь-ласка. Більшість московських аудіокомпаній укладають угоди з радіостанціями, наприклад — з "Русскім Радіо". Аудіофірма видає попсову CD-збірку. Ну, якийсь там… надцятий "Союз". Якщо якась нова юна "зірка" хоче потрапити в збірку, яку буде крутити "Русскоє Радіо", вона ("зірка") мусить сплатити десь так 600 у.о., аби її пісенька потрапила на диск, а потім — в ефір. Усе просто, панове. Не треба мати ані таланту, ані там харизми, треба мати 600 у.о. Потім ми усі гуртом ніяковіємо від того, до якої ж міри воно бездарне їхнє "Русскоє Радіо в Україні".

Думаю, що такі технології працюють скрізь. Зрозуміло, що комерційні радіостанції існують виключно для заробляння грошей, вони зовсім не є "світочами культури", або принаймні некривим дзеркалом музичного життя. Ясно, що привернути увагу рекламодавця набагато легше, зробивши ставку на і без них розкручений московський продукт. Якщо російську попсу перед тим розкрутили їхні ж ТБ-канали, то справа нашої FM-станц ії — точно зкалькувати увесь той мотлох і видати в ефір. І ніяких тобі додаткових витрат. Мені завжди смішно чути глибокодумні розмови програмних директорів про маркетингові дослідження, вивчення попиту про буцім-то об` єктивні рейтинги популярності. Якщо, панове, ви такі розумні, то чому на двадцять "ефемок" лише парочка станцій крутять щось інше, не схоже на банальну попсу, а решта — то суцільно інкубаторні близнюки. Невже наша публіка, народ наш не варті чогось більшого, якіснішого, кращого? Невже потаємний зміст поняття "формат" передбачає повне умовчання, а точніше — відкидання колосального багатства справжньої світової музичної культури — традиційної і сучасної? У Лондоні є безліч "ефемок", які пропагують джаз, фольк, класику, поп, рок, електронну музику. Чомусь там кожний жанр, кожний різновид музики знаходить свою нішу на звичній FM -радіостанції. Чому програмні директори наших FM -радіостанцій розлядають свій народ, як одноклітинне створіння, якому можна нав` язати все що завгодно? Чому ми приречені в машині, в кафе, в маршрутці, в супермаркеті слухати якесь лайно тільки тому, що хтось там заплатив за ротацію кількість баксів? Дуже багато "чому" і — жодної відповіді.

А тепер — невеличка історична паралель. Колись коптив небо в Російській імперії дехто Валуєв — міністр внутрішніх справ. Міністр був типовим великодержавним шовіністом. Починаючи з 1863 року міністр видавав указів, які забороняли на території Малоросії книгодрукування українською мовою, видання періодичної преси тією ж малоросійською і таке інше. Так от, за моїми спостереженнями, ми сьогодні в столиці незалежної України маємо по одному такому маленькому валуєву на кожній окремо взятій FM-р адіостанції. Мені особисто абсолютно байдуже, які прізвища вони носять — Іванов, Петров, Сідоров. Це не має ніякого значення, особливо якщо в людини замість очей — калькулятори.

Де-юре "ефемки" знаходяться поза правовим полем, а точніше грубо і свідомо порушують усі правові нормативи. Де-факто їхня діяльність лежить в площині кармічного злочину проти народу України. Справедливості заради варто відзначити, що тотальної дискриминації на "ефемках" зазнають не тільки україномовні артисти, а також і ті, хто співають російською. Тобто в генеральний план геноциду української культури автоматом потрапила й російськомовна її частина. Замовчування, витоптування або ігнорування культури цілої держави — це є злочин на тонкому кармічному рівні. Ступінь серйозності цього злочину знаходиться в компетенції значно вищих інстанцій, аніж банальний людський суд.

Сьогодні вони не помічають Україну, її культуру, мову, музику. Завтра Україна не помітить їх, бо вони для неї насправді — мильні бульбашки. Побулькають і зникнуть. Нехай валуєви знають, що карма працює за принципом бумеранга. А це — залізний принцип.