Ігор Славінський

Ігор Славінський:
«Театри не потрібні цій владі, але ми потрібні людям»

 

– Пане Ігорю, ви самодостатній актор, режисер, читець-декламатор. Але щось, напевно, переважає?

– Мені складно сказати, що головне. Проте нині я шалено режисурою. Навіть перестав грати у виставах нашого театру, тому що це дві різні професії: актор і режисер. Були в моїй практиці спектаклі, де я це поєднував, тобто грав у власних постановках. Це вимагає надто багато сил. Бо треба відключитися від себе як від актора: поставити спектакль. І треба відключити себе як режисера на сцені, коли ти граєш, тому що мусиш бути актором, а не режисирувати навколо себе. 

Наразі я одержую задоволення від творення спектаклю, процесу постановки, пошуків ключа до сердець глядачів, бо це моя головна мета – викликати емоції в залі.

Для лицедійства залишається кіно. Виконую невеликі ролі.

Декламація – моя давня пристрасть, яка пробудилася змалку. Я займався в студії художнього слова Будинку піонерів Московського району Києва. Серед її вихованців – Клара Новикова, Лідія Яремчук, народна артистка України, працює в театрі імені Лесі Українки, Георгій Кишко (на жаль, пішов із життя, він працював у театрі імені Лесі Українки; його голосом говорять мультяшні Фукс із «Пригод капітана Врунгеля», Сліпий Пью в «Острові скарбів», Бармалей в "Докторі Айболиті"), Раїса Трояновська, актриса Театру на Подолі...   Читати далі

 

Читайте також - Тарас Шевченко

Тарас Шевченко “Автопортртрет”, “Катерина”, “Циганка-ворожка”.

 

“Якби краса в усіх її образах хоча би на половину людства мала свій благотворний вплив, тоді б ми швидко наблизились до справжньої досконалості...” Ці слова Тараса Шевченка добре характеризують його як художника, що прагнув гармонії людини і світу, а особистий шлях його був сповнений страждань – фізичних і духовних.

Свій перший автопортрет молодий Тарас написав олією у 1840-му році. Вже протягом двох років він навчався у Санкт-Петербургській Імператорській Академії мистецтв і грунтовно оволодів академічною школою малюнка, композиції. Розпочав графічну серію сюжетів з української історії. Він був у захопленні від свого нового життя у Санкт-Петербурзі, жадібно всотуючи його кожною клітиною єства. Він щойно отримав перші відзнаки за свої академічні роботи і перші схвальні відгуки на дебютну збірку поезій “Кобзар”. А ще, 26-річний юнак дуже тяжко перехворів на тиф, перебував на грані життя і смерті. Переживання від тих неймовірних подій акумулювалися у зосередженому погляді глибоких темних очей Тараса. Цей погляд кидає виклик долі. Експресивно-різкий поворот голови, гордовита постава та артистично-неохайно пов’язана шийна хустина – усе свідчить про захопленість естетикою мистецтва романтичного реалізму. Цей образ оповитий аурою поета-бунтівника із сміливими допитливими очима.

На прохання приятеля-драматурга Григорія Квітки-Основ’яненка у1841-му році Шевченко розпочав роботу над полотном ”Панна Сотниківна”. У листі до земляків в Україні він попросив надіслати йому народну дівочу сорочку, плахту, кілька стрічок, необхідних для натурниці. Саме в цьому вбранні постає образ Катерини – один з найліричніших і водночас найтрагічніших образів одноіменної поеми. “Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями. Бо москалі – чужі люде, роблять лихо з вами. Москаль любить жартуючи, жартуючи кине. Піде в свою Московщину, а дівчина гине...” Однак Шевченко не ставив за мету живописно проілюструвати власну поему. Мав значно глибший задум. Зображуючи вагітну Катерину, він внутрішнім зором бачив усю Україну – зваблену, ображену, покинуту. Її постать ніби світиться у сонячному сяйві, вона надзвичайно пластична, смиренна, у неї зажурене личко. Образ Катерини виписано з такою ніжністю, ніби це – іконописний лик святої. Шевченко дійсно був першим у мистецтві класицизму, хто  створив образ Української Мадонни. Згодом він став хрестоматійним, але не втратив первинної свіжості і одухотвореної краси. Сюжетно-побутові акварелі початку 40-х років активно резонують з його поетичною лірикою того часу. Художник марить Україною. Опоетизована в тих роботах батьківщина – то були для нього ніби вікна у рідний край. Зустріч циганки і кароокої красуні у акварельному сюжеті “Циганка-ворожка” художник свідомо театралізує, надаючи йому глибшого, символічного значення. Відчувається психологічна достовірність ситуації, видно розгубленість дівчини, що ось-ось дізнається щось сокровенне про коханого, про своє майбутнє. На відміну від академічних штудій, бачимо простір, напоєний повітрям і сонцем. Це лише посилює ефект внутрішньої напруги, співпереживання.