ВАСЯ CLUB

Звістка про раптову смерть Василя Гонтарського було шокуючою, адже популярність його групи "Вася CLUB" якраз була в зеніті. Символічним залишається те, що група не припинила існування, а продовжує усі здобутки і традиції, які вкладав у творчість Василь Гонтарський.

- Якщо хлопця назвали Вася, йому вже ніяке прізвисько не потрібне — так жартував Василь Гонтарський — лідер-вокаліст майже культової київської формації "Вася Club". "Вася Club" викликали справжній бум — в жоден з клубів, де вони грали, пробитися було неможливо через суцільні аншлаги.

На сцені — рудуватий "свій у доску" хлопака, який поводиться так, ніби там — на сцені — живе. Перша думка "я його десь бачив" вас вже не покине. Але думка та не оманлива, бо Василь Гонтарський — він як "Дао", він скрізь і він ніде. Ідеальна кандидатура на роль громадянина світу. Якимось шостим чуттям розумієш — усе, що відбувається на сцені, оце містеріально-кумедне шоу, лантух напівдворових, напів-рокнрольноблюзових, напівфолькових пісень — УСЕ ЦЕ ПРАВДА. Не відпускає відчуття, що увесь цей вихор дотепного гумору, стьобу, драм з трагедійними нотками — то не є вигадане, то все дійсно пережите і не має жодного стосунку до якихось високочолих рефлексій, не є наслідком свідомої стилізації "під життя без гриму". То є життя, яким воно є, яким, власне і живе людина на ім’я Василь Гонтарський. — Якось один мій близький приятель — згадує Василь — подарував мені пальто. Справжнє, добротне, картате стильне англійське пальто. І ось ми йдемо з другом по вулиці, а назустріч нам — Арсен Савадов і Олександр Харченко (обидва — відомі київські художники-постмодерністи – прим. автора). Арсен бачить на мені нове пальто і голосно так каже: Дивіться — "Вася Club!" З тієї миті я вже знав як назвати групу…"

Ще коли пісні не мали назв і "крові-плоті" у вигляді якісних аранжувань, а звучали просто під гитару на численних кухнях і в майстернях друзів, Василя усім неофітам його творчості представляли саме так: "Вася Club" . Але менше з тим. Варто залишити за дужками усі аргументи на користь саме цієї назви, які наводив Готнарський своїм музикантам-друзям, що ніяк не хотіли її сприймати. Переміг один: одного з найпопулярніших персонажів українських казок звали "Івасик-Телесик", а такий персонаж як "Вася" є героєм багатьох анекдотів радянської доби. А переконував Василь дуже сильних музикантів — випускників Донецької консерваторії, що вкрай серйозно ставилися до занять музикою навіть такого рокешно-башлабайського напрямку.

Василь ГонтарськийСаме вони забезпечили міцний музичний фундамент дебютного альбому "Хіпан", названого так за однією з найбільш популярних пісень, що вже "блукала" по різних студентських тусовках на "саморізах" (так називають власноруч записані CD- R- и). Запис вони зробили дуже швидко на одній з кращих столичних студій "Круц-Рекордз" в режимі, максимально наближеному до концертної ситуації, з усім можливим драйвом цілковито живого бенду. Групою на той момент займався Юрій Пилип, який водночас виконував функцію басиста й аранжувальника Агенції "Міа" Марії Бурмаки. Успішно записавши перший диск Гонтарський разом з Пилипом протягом року не могли викупити у студії той запис — не вистачало грошей. Допоміг новий лейбл "Максі-М", який щойно виник і намагався укріпитися на аудіоринку. "Максі-М" був організований Юлією Міщенко — солісткою групи "Таліта Кум". Маючи хороший смак, Юля швидко зрозуміла, що пропонований реліз хіба що трохи не дотягує до шедевру. Також не було сумніву в комерційній доцільності випуску накладу "Хіпану".

У часи, коли артисти "першої ліги" до виходу альбому прагнуть відзняти й запустити в ротацію два-три відеокліпи — а це за розмірами бюджетів дорівнює запису двох-трьох альбомів (!) і ще витрачають шалені гроші на супутні промоційні акції, такий собі "Вася Club " нічого такого не робить, але "циганське щастя" працює на них "на повну котушку". Варто було виступити Гонтарському і компанії на фестивалі "Мазепа-Фест" у Полтаві, як одразу на місцеві радіостанції посипалися заявки на пісні "Вася Club "-а. Куди б не потрапляли записи групи, вони моментально отримували там "прописку". Отже, чи потрібно витрачати гроші, яких нема на "цяцьки", які непотрібні за визначенням?.! Навіщо життя підміняти "іллюзіоном"? Хоча й важко в часи комерціалізації відгородитися від таких "двигунів" торговлі…

У Гонтарського є свої "козирі". Передусім — кілька хітів, які він — ще не стара людина — встиг прожити. Звідси — його харизма, яка або притягує як магніт, або — відштовхує. Як Андрій Середа ("Кому вниз"), Олег Лапоногов ("Табула Раса") і частково Олег Скрипка — Василь Гонтарський має театральну освіту. Він з великою вдячністю згадує Миколу Миколайовича Рушковського — свого педагога, увесь курс. Із глибокою вдячністю згадує дружину, яку зустрів на своєму ж курсі і з якою прожив у шлюбі шість років. "Тепер вона живе в Італії, а тоді була красунею-розумницею. Вона терпляче зносила увесь мій "рок-н-рол" із заморочками і нічного Кастанеду, але терпіння не буває безкінечним — підкреслює Гонтарський. Після розлучення на мене чекав вакуум. Повна порожнеча. Із нею я воював по своєму — подорожував і мандрував. На півострові Ямал влаштувався в бригаду, якраз тоді з материкової Росії тягнули залізницю до Північного океану. Звісно ж гітара була при мені. І були пісні. Частково ті, які грав на фестивалі "Червона Рута-91" у місті Запоріжжя в якості барда. Частково — "русский рок", але на загал — те нове, що відкривало мені життя. Бувало, прибуваємо в селище, а там питають: — А хто з вас Вася з Києва? Він класно співає… А йшлося про весілля. Уяви собі — через брак музикантів у тій місцевості — ми грали на весіллях і я скрізь співав своє, яке сприймали як народне…"


До речі: хтось з дописувачів інтернету, покинувши розкладання музики "Васі Club " на атоми і молекули, обізвав усе це "урбаністичним фольклором". І, схоже, мав рацію, оскільки є безглуздим визначити стиль групи "Вася Club ". Тому що з безлічі впливів і рефлексій виникає абсолютно неподібна ні на що звукова "картинка". І ця "картинка" передає повноту буття. Нагадаю, що "буття" у випадку з Гонтарським — це є кілька його життів.

"Був у мене період, який я не люблю згадувати — з болем таки згадував Василь — Моя особиста психоделічна революція. Йдеться про досвід і експерименти, які я ставив на власній психіці. Я перепробував усі види наркотичних речовин. Особливо — опіати і галюціогени. Мені навіть згадувати страшно про те, що до мене приходило і говорило зі мною. Немає слів, щоб описати це… Після усього я збагнув одне. Цей шлях — суцільний обман, точніше — самообман. Усе, що ми являємо собою — це наша чиста свідомість та її зміст. Без додатків…"

 

Українська музика - рок-альтернатива. Лікарі гламурних вакханалій