Рок-легенди України / Facebook


ВОПЛІ ВІДОПЛЯСОВА

Лягає день.
Він віддає свої надії ночі...

Після миттєвої паузи, яку завжди артистично витримує Олег Скрипка, — зал (клуб, Палац спорту, стадіон тощо) вибухає тисячами горлянок, добре змоченими пивом, ковтає несвіже повітря і виплескує суперхіт «Танці» без жодних підказок з боку ВВ. Як по нотах! Хоч нот — обмаль. Так — це ВВ. Те саме, яке дотепер кружляє світами, одного разу зістрибнувши з замкненого кола суто української орбіти. Те саме, яке вже виросло з коротеньких штанців суто київської панк-легенди, обдарованої такою кількістю епітетів, штампів і ярликів, що розгрібати цей мотлох немає ані сил, ані бажання. Так, ВОПЛІ ВІДОПЛЯСОВА — то реактивна турбо-панк-машина, яка випромінює енергію вбивчої сили, що провітрює ваш мозок завдяки тому, що містить екстракт гумору, гротеску і якоїсь щирої відкритості усім вітрам. Так — вони ідоли не лише для танцюючих тінейджерів. Те, що на концерті ви сприйняли як дурку чистої води, а потім почули в студійній якості, згодом (як правило), викликає масу асоціацій. І ви повертаєтесь до них знову і знову. До речі, сольні виступи Олега Скрипки в Києві чудово висвітлюють першоджерела естетики ВВ. А це — отакенний букет пахучих квіток з усіх ланів, рахуючи репертуар естрадних зірок 30-40-х років і, звичайно ж, народну творчість. Лише лобова і агресивна подача Олега споріднює усе це з піснями ВОПЛІ ВІДОПЛЯСОВА. Порівняно свіжа сенсаційна новина про возз`єднання групи у старому складі зігріла серця багатьох фанів, які чудово пам`ятають гостроатакуючий звук гітари Юри Здоренка, з його короткими, але блискучими «запилами», та барабанні «навороти» невтомного трудяги Сергія Сахна. Соломонове рішення, прийняте усіма «вевешниками» полягає в тому, що українсько-французький варіант складу існуватиме надалі в межах Франції і деяких інших країн Заходу, а Україна споживатиме свій стовідсотковий продукт. Лет іт бі.

ВОПЛІ ВІДОПЛЯСОВАОтже ВВ можна любити. Або не любити. Однак в будь-якому випадку їх не можна не помітити. Десять років минуло відтоді, як в одній із київських скляних коробок, гордовито іменованій «концертно-танцювальний зал «Сучасник», місцеві комсомольці-вільнодумці проводили «Парад ансамблів». Ось там і вигулькнули нікому не відомі ВОПЛІ ВІДОПЛЯСОВА, які з легкістю, ніби граючись, заволоділи головним призом — «Симпатії публіки». Розгублена публіка просто не чекала такого нахабного «наїзду» від абсолютних новачків. І вона — публіка — не здогадувалася, що то тільки квіточки, а ягідки — попереду. А в ті часи загальної ейфорії, на хвилі горбачовської перебудови усі стежки вели до рок-клубу, офіційно зареєстрованого в клубі «Більшовик». ВВ з'явились тоді, коли там вже надійно окопалися металеві бенди з відповідною підтримкою і колом прихильників.

ВВ прийшли як повністю зформована група — добре зіграна, з чіткими поглядами на музику і життя. До того — то були юні і стильні хлопчики у довгих чорних пальто і блискучих гостроносих штиблетах. Вони почувалися дещо незатишно серед залізних лицарів хард-н-хеві, які нагадували їм про їхнє ж власне «важке дитинство», коли Юрій Здоренко та Олександр Піпа кували залізо в команді S.O.S. Поява цілого оберемка різноманітної стильної музики з берегів північної Пальміри, зробила хард стандартним і непривабливим. «Євродиско» і «попс» викликав у друзів ще більшу огиду. Натомість вони несподівано для себе відкрили шлягери 60-х у виконанні Міансарової, Бабаджаняна, Ободзинського. Піпа розшукував і збирав старі диски «Мелодії». Власне, ніколи не йшлося про «панк» як такий. Принаймні, на рівні культу. Просто одного чудового дня виникла постать хлопця з баяном, пальці якого з шаленою швидкістю бігали туди-сюди, а голос бринів джазовими нотками. Так, Олег Скрипка — а це саме він — шокував нових знайомих тим, що саморобні блюзи виконував українською мовою, а рок-н-рола на баяні міг ганяти годинами. А артистизм, а пластика... Одним словом, Здоренко і Піпа не вагались щодо кандидатури на посаду вокаліста-фронтмена.

Тоді ж, у 1986 році з`явився і Сергій Сахно, затятий драмер — тихий і мовчазний, як і усі знамениті барабанники. Чутки про появу нової ломової команди розлетілися блискавично, а якщо зважати, що рок-клуб був єдиним джерелом надійної інформації і місцевою рок-н-рольною меккою, то досить легко змалювати супераншлагові акції з проламаними дверима, розбитими шибками та гнівними статтями у комсомольській пресі. Крім того, у листопаді 1987 року київський рок-клуб відзначив першу річницю історичним сейшеном, на якому виступило 13 команд. Окрім, власне, сейшена правління клубу влаштувало конкурс на кращу клубівську групу. Перемогли ВВ з піснею «Плач Ярославни». На той час їх уже опікувала група ентузіастів альтернативної музики із скромною назвою «Музична вітальня», які в грудні того ж 87-го, повним складом — тобто разом з ВВ і КОЛЕЗЬКИМ АСЕСОРОМ перебралися під дах творчого об`єднання «Експеримент», де на той час обжилася РАББОТА ХО. Саме ці три нині легендарні команди і утворили так звану «Рок-артіль».

ВОПЛІ ВІДОПЛЯСОВА

Взимку 88-го «асесори» і «вевешники» мали перший «вихід в люди» в іншій скляній коробці — танцзалі Голосіївського парку. І то був перший успіх «Рок-артілі». Ближче до весни уся трійця пробивається до першої десятки хіт-параду «Фонографа». Тріумфальний променад «артільників» по великих фест-майданчиках («Рок-Форум», Вільнюс; «Рок-панорама», Москва; «Зірки-88», Київ, та «Музичний феєрверк», Київ) призвів до того, що московський критик Артем Троїцький назвав «український панк» подією 1988 року. Так воно було і насправді. Задовго до появи офіційних альбомів, концертні записи ВВ жваво «ходили по руках» і пацани на чернігівських гітарах підбирали «Танці», «Галю», «Гей, любо», «Товариш майор», «Були деньки» тощо... Вевешні пісні стали обов`язковим застільним атрибутом усіх веселих студентських «общаг». Далі колесо мінливої вевешної фортуни розкручувалося вдвічі-втричі швидше, аніж в будь-якої іншої екс-клубівської групи. Ось вони в Москві. Ідуть зйомки фільму «Радянський рок» для французького телеканалу «Антен-2». Серед 18 західних команд, саме сюжет за участю ВВ викликає бурхливу реакцію з того боку залізної завіси. Паризька агенція «Янус» просить: дайте більше аудіо, дайте відео, дайте усе, що маєте! Однак перед тим, як потрапити до Франції, ВВ встигають засвітитись на іншій історичній імпрезі — на фестивалі «Червона Рута-89». Саме там робився прогноз погоди на багато років уперед. Разом із ВВ його робили БРАТИ ГАДЮКІНИ, Віка Врадій, КОМУ ВНИЗ та ЗИМОВИЙ САД.

Рок-легенди України / Facebook


Потім був престижний фест «Весна» в Буржі і шалений прийом спочатку від подиву приголомшеної публіки. Згодом, Олег Скрипка переклав «Танці» на французьку, бо її вимагали так само часто, як у Києві. Ясна річ, подорож до Буржа переросла у тривалу мандрівку до Швейцарії. Тодішній менеджер групи Олександра Семенова згадує: «4 квітня 1990 року ми дісталися експресом до швейцарського містечка Мартінья, де базується найпопулярніший там приватний клуб «Ле кейв дю Мандар» стилізований під жахливий підземний грот. Цікаво, що там за два тижні до ВВ виступила британська панк-легенда — група СТГЕНГЛЕРЗ. Класиків місцева тусовка освистала, тому ті не спромоглися знайти контакт із залом. Дізнавшись про це «вевешники» викладались максимально. І стався вибух. Замість одного, зіграли два концерти. Другий — на біс. Схвилювало те, що пані похилого віку, українка, приїхала до Швейцарії з самого Манчестера, аби послухати українську групу. Ще деталь: за всю історію Швейцарії радянські артисти навідувалися сюди двічі. Це були А.Б.Пугачова та Кріс Кельмі з групою РОК-АТЕЛЬЄ. Обидва проекти зазнали повного провалу. Назад до Франції ВВ їхали на двох розкішних «мерседесах», обладнаних радіотелефонами і барами. Наступна серія виступів у різнокаліберних клубах у містах і містечках буколічної Франції запам`яталися неодмінними і тривалими «бісами», чергами за автографами, компліментами, цистернами пива й вина. А от у місті Тонон-ле-Бан у залі на 800 місць сталася «зустріч на Ельбі»: американська кантрі-зірка Еліот Мерфі мав працювати з ВВ. Уявіть класичного ковбоя у крилатому капелюсі та в чоботах із вензелями і інкрустацією. Мерфі тягнув-тягнув на себе ковдру, але ВВ швиденько перетягли її на себе...»

Однак усе написане вище — то лише приємний бік гастрольного життя на колесах в його жорсткому західному варіанті «нон-стопу». Було все — нервові зриви, перевантаження і сварки. Натомість вони отримали бесцінний досвід роботи по-справжньому, по-дорослому. Десь на перехрестях межі літа і осені, щастя і розпачу творилися нові пісні. Лагідні і дикі, веселі і бешкетні, сумні і страшні. Багато дуже різних пісень, лише частина яких у більш-менш нормальний спосіб фіксувалися у студіях Києва і Парижа. Якими б довгими не були мандрівки, «вевешники» вертаючись додому, вигадували щось цікаве. На початку кар`єри то були незабутні спільні виступи: в одному випадку — з СОНІК ЮС, в іншому — з ВОРЛД ДОМІНЕЙШН ЕНТЕРПРАЙЗ. Пізніше — спільний тур з культовою групою ВІ-ЕР-ПІ, а ще — з ЮКРЕЙНІАНЗ.

Для людей, які добре знали ВВ як дивну спілку особистостей, протилежних за характерами і смаками, вихід зі складу Юри Здоренка не був несподіванкою. Він залишив ВВ у 1992 році. За рік пішов з групи і Сергій Сахно. На деякий час вони зникли, розчинившись у нетрах київського Академмістечка. Лише за півроку тусовка дізналася, що Юра і Сергій знайшли новий проект ЯЯЯ і вперто відпрацьовують програму. Тим часом Олег і Сашко підшукали двох французів-музикантів з паризького андеграунда, які й посіли вакантні місця гітариста і барабанника. Гітарист Фелікс Льобар грав у ретро-оркестрі, що виконував шлягери 30-х років. Одного разу туди запросили Олега — пограти на баяні. Їм добре гралося, смаки збігалися. Олексій Дегтяр, більш відомий як «Макет», — лідер київської групи ІВАНОВ ДАУН, певний час фігурував на місці Здоренка, вже теж був відсутній у складі ВВ. Фелікс Льобар мав консерваторську освіту по класу гітари, володів такими інструментами, як віолончель і труба, але з 16 років постійно грав у панк-командах. Стефан Муфлеє теж мав за плечима консерваторію, розумівся на всіх стилях і напрямках і як барабанник дуже цінувався в інді-середовищі. Саме в такому складі ВВ добряче поїздили білим світом, були у Москві, Пітері і, звісно, в Україні. Кожний виступ ВВ неодмінно тягнув на рівень події. Варто згадати, що вони були хедлайнерами на фестивалях «Альтернатива» (Львів) і «Таврійські Ігри» (Каховка). Кожного разу з`являлися старі хіти, перекладені французькою, і Олег дедалі частіше доводив, що він добре знає не лише мову, а й пісенну французьку класику. Це не дивно, якщо маєш дружину-француженку, яка, до того ж, твій менеджер. Чарівна крихітка Марі. Вони живуть разом в Парижі поблизу центру Помпіду.

"Музіка"Щодо якісних студійних альбомів, то таких у ВВ досить мало. Окремої розмови заслуговує «Країна мрій» — альбом, зроблений старим складом в умовах безгрішшя, який вони почали писати взимку 92-го, продовжили взимку 93-го, а звели у 1994 році разом з Сергієм Поповичем у Києві. Готовий до друку матеріал «Країни мрій» пролежав у московському офісі фірми «ВСА» майже рік без руху. Тому альбом побачив світ вперше у Парижі, а потім у Києві. Реліз-альбом «Закустика» — акустичні записи групи, зроблені звукачем ВІ-ЕР-ПІ протягом 1992-93-х років, був вже виданий на українському лейблі «Сингл С». Вагомий внесок у дискографію ВВ також зробив київський лейбл «Гарба». Запис концерту у Бордо (1991), ретельно відреставрований, з`явився під назвою «Життя в Бордо», а через півроку — «Антологія ВВ» з двох касет, де зібрані напівзабуті архівні речі. Допомогли у цьому Юра Здоренко та звукорежисер Валерій Папченко. А взагалі офіційна дискографія групи почалася в 1989 році. Коли студія «Фонограф» у напівакустичний спосіб видала касету «Танці». Через рік побачив світ альбом «Гей, любо!», записаний Володимиром Лещенком і виданий фірмою «Кобза». Остання позиція у списку офіційних релізів ВВ — це компакт «Музіка» (фірма «Машел», листопад 1996 року). Серед українських рок-легенд саме ВВ має виличезну кількість касет-бутлегів, розтиражованих фанами. Однак найбільший інтерес серед них становить «Війна пісень» — збірка справді раритетних пісень з архівів Юри Здоренка та фан-клубу ВВ (записи з радіо та ТБ-програм). Щодо самого фан-клубу: його створили 4 дівчини — Ольга, Світлана, Алла та Марина у 1994 році. Разом з чернігівськими хмельницькими фанами вони створили Статут всеукраїнської толоки ВВ — документ своєрідний і не менш панківський, аніж саме ВВ.

Олег та Катя ChillyТріумфальне повернення ВВ на сцену у класичному складі припадає акурат на 10-ту річницю. Часи змінилися, але прихильників у команди не поменшало. На тлі світового ренесансу панк-року (навіть старі хулігани з СЕКС ПІСТОЛЗ зібралися, не кажучи про молодих...). Шанси ВОПЛІВ ВІДОПЛЯСОВА зростають у геометричній прогресії. Хоча Юра Здоренко скромно вважає себе «сесійним гітаристом ВВ», все одно не віриться, що йому байдуже. Олександр Піпа також наполегливо довбає товсті басові струни у групі ASHTRAY HEARTS (там, до речі, працює екс-барабанник UKRAINIANS Дейв Лі), але і для нього ідея ВВ не втратила привабливості. Як не може втратити сенсу жива і талановита гра людей, які абсолютно природньо долають кордони — політичні, географічні, етнічні, ЕТС. Долають стереотипи і забобони своїм завжди веселим, башлабайським рок-ролом, що піднімає з місць сідниці будь-яких габаритів. І підніматиме надалі.

Вічна весна

Діловий альянс агенціїї «Нова» і групи ВВ в рамках першого туру, а «Вічна весна» — дійсно перший для ВВ масштабний український тур, призвели до тотального цвітіння «вевеманії» на усіх усюдах Неньки. Луцьк, Чернівці, Вінниця, Одеса, Миколаїв, Донецьк, Кременчук, Полтава, Дніпропетровськ і Київ — скрізь вкрай збуджені фани скандували «Весну» і вимагали «Танців», скрізь переаншлаги і сльози щастя на очах у тих, хто прорвався до авансцени, тобто до епіцентру шаленої енергії, яку випромінювала блискуча четвірка. Пізніше, вже після останнього концерту в Києві, саунд-продюсер групи Сергій Попович заявив, що «знімає капелюха» перед агенцією «Нова», яка бездоганно організувала і провела тур «Вічна Весна». Особливо якщо зважити на те, що тур — річ дуже дорога. В дорогу вирушив караван «Вічної Весни», який складається з фури, нафаршированої концертним обладнанням, і автобуса, що перевозив музикантів, техніків, менеджерів і охоронців. До речі, двоє охоронців фірми «Титан» з Херсона майстерно відпрацювали цей непростий і дуже напружений маршрут. Адже щодня — нове місто, новий концерт. Акустичні умови залів сильно відрізнялися, тому Попович щоразу вирішував нову головоломку з визвучуванням. Слава Богу, апарат харківської фірми «Zeck (RK)» виявився дуже якісним і працював ідеально (Попович знову знімає капелюха). Щодо самої публіки, її можна поділити на: виховану московською попсою і виховану змішаною українською і московською попсою.

"Мамай"Щодо концертних новацій — варто згадати уже вдале шоу в Донецьку. Гітарист Женя Рогачевський і басист Олександр Піпа вийшли на сцену в перуках із своєрідним макіяжем. Піпа в перуці сильно нагадував старіючого гея з якогось «блакитного» клубу Лос-Анжелеса. Він змінив імідж і тепер пародіює диско-героя а-ля Траволта. З`явились характерні диско-пози і бас-гітара з блимаючими ліхтариками на корпусі. Усе частіше ВВ одягають штани-кльош і черевики на підборах а-ля «манна каша». Радіє душа за ВВ — значно виріс як драмер Сергій Сахно, а Євген Рогачевський по суті не просто замінив лідер-гітариста Юру Здоренка а вніс свій струмінь. Його гітара звучить не хардово, а «по-вевешному» — тобто в естетиці пост-панку.
Цікаво, що віковий рівень «вевешної» публіки коливався від шести до шестидесяти років. Потужний саунд — інколи надмірно голосний і жорсткі панківські рифи, «літаючий» по сцені Скрипка виявилися цілком прийнятними усіма — і дядями з животиками, і рейверською молоддю. Година програми «Вічної Весни» була побудована точно з огляду на драматургію. Олег Скрипка в турі демонстрував талант шоумена, причому, як кажуть, на рівному місці. Куплені ним в якихось місцевих кіосках хлопавки спрацьовували на концертах краще аніж уся дорога грін-греєвська піротехніка. Енергетика ВВ дійсно спроможна забезпечити нам з вами справжню Весну восени.

Ця зустріч нам хвилює кров...

Олександр Піпа

«Ця зустріч нам хвилює кров — співаймо пісню про любов» — такий-от склад винесено на обкладинку альбому «Хвилі Амура». Підтвердилася аксіома, згідно з якою «обіцяного три роки чекають», — група ВВ на початку березня 2001-го «розродилася» новим релізом. З цього приводу київські «лейбли» «Нова» і «J.R.C.» влаштували прес-коференцію в київському ресторані «Дежа-вю». Славетна четвірка, що постала перед очима журналістів після тривалої паузи, мала впевнений урочистий вигляд. Помаранчево світилася свіжофарбована голова Сашка Піпи, ніби екзотичний овоч на київському базарі. Олег Скрипка щиро нарікав на долю, негаразди обставин та прикрі «події», що перешкоджали появі альбому «Хвилі Амура» який все ж таки з`явився вчасно — разом з бруньками на весняних гілках.

Щоправда, досить скоро зв`ясувалося, що виснажлива судова тяганина з УМПО (Українське музично-правове об`єднання) ще не закінчилася. Звинувачення на адресу О.Скрипки щодо нелегітимних концертів не знято, УМПО стояло на своєму і, хоча «інформаційна війна» в пресі зійшла нанівець, офіційно в цій справі крапку ще не поставлено. Схоже на те, що ВВ підкидало усе нові й нові факти для нових позовів з боку УМПО, хоча насправді група просто починає нормально працювати і жити після усіх загроз, блокувань, арештів нерухомості. Тому що тривала зупинка для ВВ — це кінець. Стосовно легітимності появи альбому «Хвилі Амура» абсолютно прозоро висловився керівник компанії «Нова рекордз» Валерій Тверський, який підтвердив виключне право авторів, тобто групи ВВ, на публікацію власних творів, що й відображено у відповідних паперах. Взагалі ніхто не зациклювався особливо на юридичних нюансах, позаяк правове переслідування однієї з кращих українських команд нині сприймається як химерний сон завдовжкою в рік. Здається, й сама команда прагнула вирватися з цупких обійм доволі абсурдних звинувачень, а відтак не сиділа на місці, подорожуючи світом, даючи концерти, знімаючи кліпи. Вперше у поточному році вони отримали запрошення на гастролі в Ізраїль. Скрипка знайшов на мапі Тель-Авів, побачив, що місто розташоване на півдні, і вирішив не брати з собою теплий одяг. А тут якраз — з «вевешним» везінням — стався кліматичний катаклізм: уперше за останні сто років випав густий сніг. На якийсь час Тель-Авів перетворився на Мекку для людей, котрі ніколи в житті не бачили снігу. Іншим сюрпризом для багатьох, а це переважно наші колишні громадяни, стали концерти ВВ. Успіх у Тель-Авіві було закріплено у Нью-Йорку.

Олег СкрипкаЦе був уже другий візит групи до Сполучених Штатів. Перший зібрав рекордну кількість публіки — і не лише представників діаспори. Хоча концерти в двох клубах Нью-Йорка організовували так само наші колишні співгромадяни, усе було зроблено за західними стандартами, тобто з цілковитим дотриманням усіх пунктів «райдеру» — списку побутово-технічних вимог гастролера. Нью-Йорк і цього разу підтвердив своє класичне реноме всесвітнього Вавилону — на концертах ВВ було багато радикальних українців у вишиванках з жовто-блакитними прапорцями, не менше радикальних росіян і декілька вельми лояльних євреїв. Ніхто нікого не ображав, бо усі прийшли підтримати ВВ. Олег Скрипка поблукавши клубами у Нью-Йорку, дійшов висновку, що найкращу музику в світі роблять негри, що білі люди лише «плентаються» за ними — геніальними чорношкірими музиками. Далі траса ВВ пролягла у Європу — в Будапешті хлопці мали виступи на міжнародному фестивалі фольклорної музики. Скрипка зізнався, що був дуже зворушений, коли дізнався, що у Європі музику групи сприймають, як одну з форм сучасного фольку. Зрозуміло, «вевешники» в Будапешті видали на-гора чималий оберемок власних обробок українських народних пісень, а також усі свої золоті хіти! Прийом був шалений. Хоча самі хлопці пошкодували, що не мали на руках бодай десяток примірників нового альбому. Реліз з`явився лише через тиждень.

Презентація нового альбому у Києві — то для ВВ короткий відпочинок, змога перевести дух, зібратися з силами. Сам диск — дуже вишуканий мікс поки що маловідомих нових та добре забутих пісень, таких, як «Трава», «Розмова з Махатмою», «Були на селі», «Або-або». Рімейки, зроблені високопрофесійно, дають нове життя старим пісням, які дотепер існували на плівках, записаних по-аматорськи на концерті наприкінці 80-х років. Олег повідомив що таких пісень існує близько 40, отже, вистачить матеріалу ще на добрих два альбоми. Таким чином, він підтвердив актуальність ще однієї старої істини про те, що усе нове — це добре забуте старе. Але, окрім дійсно старого, але свого, можна робити рімейки чужих хітів — наприклад Цоя. Новий сингл «Мамай» містить мінімум три класних суто «вевешних» композицій: «Зоряна осінь», «Велика сила», «Мамай». Яким буде альбом — покаже час.

«Відрада» — це другий сольний альбом Олега Скрипки. Перший — «Інколи in Kyїv» був зроблений по гарячих слідах великого сольного концерту Олега в Київському Політеху. Зроблений з розмахом — разом з Оркестром Пісні і Танцю Збройних Сил України. Сам Скрипка грав на трубі, синтезаторі, акордеоні, гітарі, керував хором. Одне слово — Людина-Оркестр. Інше питання, що той концерт і подальший диск породили чутки про розвал ВВ. Чутки не підтвердились, але самий факт сольного музикування пояснюється дуже просто. Олег, як людина, має власні смакові преференції, але оскільки ті пісні не вкладаються у «вевешну» естетику, він усе те виносить на суд публіки самотужки. «Відрада» — це також зовсім не ВВ. Це, образно кажучи, наступна порція його особистого хіт-параду, такий собі топ-тен від Скрипки. Маючи тепер дві аналогічних плити, можемо і ми пірнути в світ улюблених пісень нашого рок-героя. В альбомі «Інколи in Kyїv» усі треки можна поділити на три категорії: а/ обробки класичних народних пісень; б/ рімейки старих «вевешних» хітів; в/ старі радянські кіношлягери. У альбомі «Відрада» окрім трьох зазначених додається ще одна категорія — світові шлягери, французкі, американські та іспанські. Єдина не кавер-версія — програмна пісня «Відрада», яка розпочинає альбом і по-суті, усе роз`яснює. От послухайте: Я не вірю, що прийде відрада безутішного глузду мого. Тому серце моє стине мов кам`яне у безоднях сумління мого. Більше я не вірю, не знаю, не сплю, не страждаю. Дивлюсь як зітхає сумління серця мого…Кожна пісня має свій підзаголовок, що вказує на стиль обробки. «Відрада» — це суфійська імпррвізація, «Tombe La Neige» — французько-циганський романс, «Осінь» — буддійсько-ностальгійна, «Ромашки спрятались» — радянський блюз…

ВВ - шарж І.БаранькаВ Україні функціонують цілих дві радіостанції — «Ностальжі» та «Мелодія», які спеціалізуються на старих радянських і світових шлягерах. Здається, Скрипкина «Відрада» — просто ідеальний диск для плей-листів обох радіостанцій. Особливо, якщо зважати на високу якість цих студійних записів за участю сесійних музикантів. У нього грає скрипач з ансамблю ДРЕВО Сергій Охрімчук, перкусист з НЕБЕСНОЇ РІКИ Сергій Пучков та інші не менш відомі люди. Цікаво, що останній — дванадцятий трек — це не аудіо-доріжка, а відео-запис з концерту Олега Скрипки у Львівській Опері 28 лютого 2004 року. Це пісня «Країна Мрій», виконана спільно з фольклорним колективом БОЖИЧІ та Ансамблем народних інструментів ГАЛИЧИНА. Масова, можна сказати всенародна презентація цього твору відбулася на Співочому Полі в Києві у липні цього року на одноіменному фольк-фестивалі, який, власне, придумав і спільно з Агенцією «Арт-Велес» реалізував Олег Скрипка. Якщо врахувати, що дебютний альбом БОЖИЧІВ також продюсує наш рок-герой, то усі ниточки-поворозочки сплітаються в один клубок. Фестиваль «Країна Мрій» — це міжнародна імпреза, альбом «Відрада» теж цілком «інтернешионал», такий собі задушевно-лірично-ностальгійний інтернаціонал. Для доброї музики немає кордонів. Стосовно «Відради» текст цієї пісні закінчується наступними рядками: «Я негайно споруду поставлю непорушного сенсу мого. Але серце моє стине, мов кам`яне. Невідома будова його…»


Інтерв'ю з керівником музичного лейблу "Країна мрій" Михайлом Друченком

Репортаж з фестивалю РОК-СІЧ-2010

Українська музика - панк-рок ...Чи спраді "NOT DEAD"?