Віка Врадій

Віка вас шокує? Дратує нахабними танцями-шманцями? Її неймовірно екстравагантні лахи — ляпас вашому естетичному смакові? Ваш слух обурює неймовірний суржик? Дуже добре. Вона досягла мети. Втім, епатаж для Віки — це, так би мовити, програма-мінімум. Необхідний для її сценічного існування набір архітипових ознак такого собі міського покидька невизначеного роду. Вона вдосконалила «петеушну» естетику ленінградця Віктора Цоя. Вона драматизувала образ «підвішеного» між селом і містом «бурсака» («бурса» — так величають учні ПТУ свій навчальний заклад). «Ви меня послали мамо,/Вчитися до Львова./Я поступила в третє ПТУ./На ту стипендію роз`їлась як корова,/Бо пиріжкі дешеві, як вино./Мамо, що маю робити?/Мамо, але я дурна…/Ви наказали Мамо,/Щоб я не гуляла,/Бо львівські хлопці хочуть тільки секс,/Свого наставника я врешті покохала,/Він має тачку, але старий, як пес./Перегідролем вибілила коси,/Побрила ноги, маю манікюр./Тепер по ночах я вивчаю секси,/А вдень на каві роблю перекур./Мамо, але я дурна!».

Віка ВрадійУкраїнський панк започаткувала група ВВ. Львівські БРАТИ ГАДЮКІНИ підхопили «це дєло» і розвинули, звісно, на рідному грунті. З`явилась ціла низка гротескних, генетично прив`язаних до Лемківщини пісень. Думаю, однак, що якби Сергій Кузьминський не грав на сільських весіллях півдесятка років, не народився б незбагненний «Мертвий півень»… І не почули б ми «Ганьбу» й «Шахтарське бугі» — пісень, що їх спеціально для Віки написав Сергій. А бас-гітарист і звукорежисер Володимир Бебешко «одягнув» ці речі в сучасні електронні шати і запустив у Світ Божий…

Починалося усе так. Брат Віки, який служив у цивільному флоті, привіз якось із «загранки» диск. Віка Врадій навчалась у четвертому класі. А диск називався «Дженіс Джоплін». Дівчинка не знала, що Джоплін — це легенда американського року, символ покоління хіпі-пацифістів. Її просто вразила музика. Як виявилося, назавжди. Коли вона була вже у восьмому чи дев`ятому, на шкільному вечорі заспівала арію Марії Магдалини із рок-опери «Джіус Крайст — суперстар». Проспівала чисто, як кажуть, «один до одного». Потім, ясна річ, влаштували збори, де розбирали ганебну поведінку комсомолки Врадій. Але якось минулося.

Любила Віка співати і подорожувати. Ця пристрасть, а також вмовляння батьків привели її на географічний факультет Львівського держуніверситету. І знову почалася жахлива проза. Замість вивчати географію у мандрах, як сподівалася студентка, довелося відсиджувати на політінформаціях та семінарах… Справжній порятунок для Віки — університетська самодіяльність. Та ще й яка! Вона співала в ансамблі самого Віктора Морозова.

Міс Рок-ЄвропаНезабаром помилковість її альянсу з географічним факультетом стає очевидною, і Віка перебирається до ансамблю ЛАБІРИНТ, що працював від Горьковської філармонії. Глибокий зміст відомої примовки «тяжела и неказиста жизнь советского артиста» — Віка дуже скоро пізнала, перепрошуємо, на власній шкірі. Працюючи у філармонії, музиканти постійно відчували якийсь тиск згори.

— З нас просто вичавлювали будь-які прояви індивідуальної творчості. Але траплялися і світлі моменти. Я зустрілася з режисером Давидом Запольським і ми зробили з ним колосальний номер «Якби не люди». Показували цю річ у Ялті, на фестивалі країн соціалістичної співдружності. Прийом був шалений, але ж ох як нам за цей номер врізали! Одне слово, були неприємності і ми поїхали шукати роботу до Москви. У Москві, хоч як це не дивно, справи пішли на краще. Віка витримала іспит на акторське відділення Державного інституту театрального мистецтва. Була й робота. А потім сталося те, чого дівчина найдужче боялася. Захворіла мама. Віка повернулася до Львова. Невдовзі поховала маму. Було важко. Сама собі здавалася чужою. Її вилікував Львів.

— Я розуміла що перед тим, як вийти на львівську сцену, потрібно знайти новий образ, пластику, відповідну музику. Усе це повинно було прозвучати саме у львівському контексті, але неодмінно сучасно і сильно… У своїх пошуках мала відповідні орієнтири — це творчість таких світових зірок, як Стінг, Ніна Хаген, Габрієл… Вирішальний момент — знайомство з ГАДЮКІНИМИ. Виник спільний проект. Почалися концерти. Однак я відчула, що тягну ковдру на себе. Ні, ми не сварилися. Навіть не розлучалися. У нас спільні концерти, але різні програми… На фестивалі «Червона Рута» вони так і виступили: спочатку Віка, а потім БРАТИ. Віка, як відомо, отримала «Гран-Прі».

"Тинди-ринди"Різні програми? Точніше сказати — різні творчі установки. Чому пісень типу мітинго-гаслової «Ганьби» не співає Сергій Кузьминський? Тому що вони — не його стихія. «Гадюкінські» речі дотепні, а все ж вони м`які. Віка відчуває себе «в своїй тарілці», коли цілісінький стадіон співає з нею: «Хто не живе — той не вмирає. Хто не заснув — той си не просинає. Хто очі не відкрив — той ніц не баче. За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче». Два лідери — дві різні моделі сценічної пластики. Будь-яка музична група поряд з шалено-експресивною співачкою миттєво перетворюється на акомпануючий склад на другій лінії.

Цікаво, що в обраному тоді новому амплуа, Віка працювала приблизно півроку, а її нові речі вже суттєво відрізнялися від «червонорутівських» пісень-бойовиків. Пригадую такий епізод під час концерту лауреатів фестивалю «Червона Рута». Співаючи «Шахтарське бугі», Віка дійшла до рядків «Для молодьожі всі путі відкриті./Путьовку в шахту випише райком,/Я хочу бути твоїм антрацитом,/Ти стань моїм отбойним молотком…» і зробила один популярний, суто чоловічий жест. Сивий чоловік, що сидів поруч зі мною, кинув «Ганьба!» і пішов геть… Інший епізод. На лауреатських концертах, що відбулися згодом у Києві, Віка виконала нову пісню «Намалюй мені ніч». Ця річ парадоксальним чином об`єднує мотиви призабутих українських шлягерів 60-х років, якісь псевдооперні вправи, дотепний жаргон і агресивний панк. Ця несподівана трихвилинна подорож у стилі іронічного ретро вразила, гадаю, багатьох. В українській естраді ще ніхто так вільно і впевнено не поводився з музичною формою, ніхто ще не досяг такого влучного синтезу. Але річ не в тім. На моїх очах, після концерту до Віки підійшла якась жіночка і довго дякувала їй, запевняючи співачку, що та нагадала їй молодість. Приємно. А інша глядачка говорила Віці про якусь її особливу жіночість… До речі, усі співачки, яких ми бачили і чули на «Червоній Руті», обрали собі абсолютно нормальний, суто сценічний жіночий образ. На жаль, підкреслена «жіночість» робила той образ трішечки тривіальним. Не вистачало «живчика». Тому так вигідно вирізнялася на загальному тлі отой «енфан терібль» («жахливе життя») — Віка Врадій.

"Америка - голі баби"А потім, на фестивалі «Міс рок Європа-90», що відбувся в Києві, автор цих рядків мав змогу порівняти нашу українську рок-Віку з рокерами західноєвропейськими. І що б ви думали? Наша Віка — не програє.

Жарти жартами, але справді виступ співачки з новими піснями в контексті цілої імпрези сприймався як арте-факт. На тому ж жіночому рок-марафоні прихильників чекала ще одна новина — нарешті співачка має свій ансамбль з дуже добрим саксофоністом. Це означало, що скоро буде справжнє «Тинди-ринди». Саме так співачка назвала потім свій перший магнітний альбом, який вінчало строкате рядно з коломийок…

Взагалі-то маховик відродженого українського рок-н-ролу розкручується швидше, ніж ми водимо ручкою по паперу. Ми перегорнули сторінку з іменами, що їх відкрила «Червона Рута». Що далі… Рясно? Чи, може, знову біла пляма надовго?…
Отже, «Гран-Прі» отримала наша «конотопська відьма». Це дошкульне визначення придумали львів`яни, бо тільки їм було відомо, що Віка мешкала на вулиці Конотопській. За досить короткий час вона записує цілих три — як тоді говорили — магнітних альбоми. Це — «Мамо, я дурна», «Львівський стьоб», «По цимбалах». Усім відомо, що в складі «червонорутівської» бригади Віка разом з групою гастролювала в Канаді. Вибиралася й до Америки. Влітку 1993 року Віка знову виїхала до Нью-Йорка. Цього разу з нею були її син і улюблений кіт. Ставши не зовсім законним емігрантом, Віка вирішила перевірити себе на міцність. Чи видужає? А було й справді не солодко. Лише через деякий час вона створила власну групу ЕХІТ, яка грає блюзові стандарти й український панк. Цікаво, що в групі ЕХІТ на басу грає японець, на саксі — негр, а за ударними сидить німець. У 1995 році Віка одружилася. Вдруге. В Україні лишився її перший чоловік — відомий нині аранжувальник Володимир Бебешко, який був басистом в її команді, автором та аранжувальником більшості хітів на її перших альбомах. Час від часу виникають чутки стосовно приїзду Віки в Україну. На жаль — жодна з них не підтвердилась. Поки що…

 

Українська музика - панк-рок ...Чи спраді "NOT DEAD"?

 

дюбель гвоздь зонтик