ТАБУЛА РАСА

TABULA RASA — це: — (лат.) чиста (вискоблена) дошка, на котрій ще нічого не написано і можна писати все що завгодно;
— твір композитора Арво Пярта, записаний на ЕСМ за участю Гідона Кремера, Тетяни Грінденко, Альфреда Шнітке та Литовського камерного оркестру під керівництвом Саулюса Сондекіса;
— клуб у м. Москві;
— італійська рок-група, заснована 30-го травня 1997 року з лідером Роберто Сонцоньї;
— студентський часопис в австралійському місті Холторн. Основні теми: навколишнє середовище, сексуальність, здоров`я тощо.;
— альбом видатної німецької групи EINSTURZERDE NEUBAUTEN;
— альбом відомого виконавця стилю блю грасс Бена Флека за участю Чі-Бін Чена та В.М.Бхатта;
— маніфест вегетаріанців;
— італійська асоціація діячів театрального мистецтва;
— незвичайна компьютерна гра. Це, скоріше, навіть не іграшка, а твір з розряду інтерактивної літератури;
— невеличка кінокомпанія «Tabula Rasa films»;
— компьютерна корпорація, яка займається розробкою програм для Windows OS та Mac OS;

Олег Лапоногов
З усіх гастролерів 1997 року ТАБУЛА РАСА спромоглася двічі увійти в одну і ту саму воду: основні параметри і репертуар (репертуар і маршрут) концертних турів «Сказка про май-1» та «Сказка про май-2» не сильно відрізняються. Об`єктивна думка Олега Лапоногова: трохи зарано вони виїхали за «Сказкою-2». Хоча... Він з задоволенням констатує про чудову роботу світловиків і звуковиків, що значно підвищило якість самих шоу, а також те, що в новому турі звучали нові пісні. І цей матеріал був настільки новий і гарячий, що пісні не мали навіть назв. Окрім, хіба, «Листа в конверті». Чимало скептиків пророкували «Сказке-2» гучний провал. Їхня аргументація була залізною: хоч стій на голові, але примусити людей піти вдруге на одну і ту саму забаву — архіскладне завдання.

Менеджмент ТАБУЛИ РАСИ витримав іспит. Люди прийшли. І, напевно, не тому, що команда змінила сценічний імідж з людського на звірячий... І не тому, що поліпшився саунд і світло. Просто ТАБУЛУ дійсно люблять. Люблять за романтизм з сильною домішкою інфантилізму. Люблять Олега Лапоногова. Насамперед за безпосередність. За потік свідомості, який він вихлюпує на голови довірливої молоді. Йому прощають вкрай плутані «сповіді», якими він сипле направо і наліво. Прощають усе, окрім нещирості. Десять тисяч молоді, яка заповнила Палац спорту під час акції «Просто Рок», одразу збагнули: з Лапоноговим коїться щось не те. Стан депресії, «глибокого облому» був настільки сильний, що на Олега було боляче дивитися. Нині таке трапляється дуже рідко, а от раніше... Ультра-непрогнозований Олег міг зупинити концерт, обматюкати когось і податися геть. Тільки тепер я розумію, що він сам у тому не винний. Адже Лапоногов на сцені — то вже інша істота. В момент віддачі він перетворюється на енергетичний вузол і шукає канал для здійснення посилу. Зовнішній дискомфорт (погана робота звукорежисера, випадкова, так звана «ліва» публіка, неякісна гітарна «примочка») не просто заважають, а дощенту руйнують енергетичний ланцюжок між співаком і тими, хто настроєний на його «частоту». Такі от специфічні моменти дуже відчувають музиканти. Але, як правило, вони не можуть це пояснити зрозумілими словами.

Олег ЛапоноговНа початку 90-х в бомбосховищі одного київського проектного інституту, відрихтованого під репетиційну «крапку», вирувала казкова атмосфера, заряджена високим струмом справжнього андеграунда. «Крапку» організував справжній молодий архітектор, великий прихильник геніального Роберта Фріпа і лідер-вокаліст першого складу ТАБУЛИ РАСИ Олександр Іванов. Там постійно чаклував над «примочками» і іншими залізяками басист ТАБУЛИ РАСИ Ігор Давидянц, придумував і шліфував свої фортепіанні пасажі Сергій Гримальський, і від душі дубасив по барабанах Едік Коссе. Одного разу Гримальський із захватом повідомив мені, що на репетиції почав ходити один студент театрального інституту, який і голосом, і зовнішністю разюче нагадує Стінга із супервідомої команди ПОЛІС. Пізніше і критики, і приятелі з неприятелями натурально «довбають» бідного Лапоногова цією природньою подібністю, отими постійними нагадуваннями і репліками стосовно плагіату. Насправді не було жодного вкраденого з ПОЛІС рядка. Але саунд, але дух... Найстаршим і найосвіченішим (композиторське відділення Київської консерваторії) був Сергій Гримальський. Смаки усіх коливалися в межах прогресивного року й «нової хвилі». У себе на «крапці» ТАБУЛА час від часу добивалася такого могутнього саунду, такого шаленого драйву, що мимоволі «з`їжджав дах» і довго не вертався на місце. В роки перебудовчої ейфорії, творчого піднесення, металоманії, рок-клубів і фестивалів «Рок за мир» у місті важко було знайти хоча б один дійсно якісний концертний апарат. Як правило, сценічне обладнання являло собою, за образним висловом одного звукорежисера, «мільйон радіоточок», себто воно було зібрано з купи різношерстної акустики, а в результаті — усе це господарство гуло й свистіло. Втім, в ті часи музика була іншою — своїм ентузіазмом і вболіванням за «справжній рок-н-рол» могла зрівнятися хіба що з уболівальниками київського «Динамо».

У січні 1990 року сталася дуже знаменна подія — київський рок-фестиваль «Йолки-палки-90». Абсолютно аншлаговий і успішний. Для ТАБУЛИ РАСИ він був невдалим і майже провальним, бо звук групи звукорежисери благополучно «зарізали» і ніхто нічого не розумів. Тим часом група наполегливо працює в студії, і перші записи, такі як «Фонеми», «Битва Мертвих», «Молитва» потрапляють до аудіозбірок студії «Фонограф», а згодом (26-го вересня 1990 року) вісім пісень, розташованих у певному порядку і склали дебютний альбом «Вісім Рун». Концептуально Лапоногов і друзі пішли від ідеї рунічної абетки, де, як відомо, остання 25-та руна — це чиста плита, або «порожня» чи «нульова». Символізує будь-який Початок, або будь-який кінець, а точніше — злиття цих понять. По-друге — ця руна відтворює назву групи TABULA RASA найкращим чином.

Щодо живих виступів, яких на той час було зовсім небагато, ТАБУЛА РАСА компенсує провальний саунд на «Йолках-палках» чудовим звучанням на концерті міжнародного фестивалю «Інтершанс-90». Була така модна імпреза, яка збирала групи з усього СРСР, а також продюсерів деяких західних рекорд-компаній. Організоване московською фірмою «Міжнародна Книга», це шоу все одно мало присмак попередньо заготовленого списку переможців... Взагалі, то був цікавий час — час становлення імен, які згодом переросли в Явища і Проекти. І Артефакти. Один з них — поїздка чотирьох київських груп на фестиваль сучасної української культури «Дикі поля» у Краків. У рок-марафоні, який проходив у театрі «Мандала», брали участь ГОДЗАВА, ЕР.ДЖЕЙ ОРКЕСТРА, ПЕРРОН і ТАБУЛА РАСА. Цей десант так само був організований студією «Фонограф» і однойменно музичною сторінкою газети «Молода гвардія». Цікаві часи. Усі були бідні, амбітні і сповнені творчих ідей. ТАБУЛА РАСА — не виняток. Вони не мали директорів з продюсерами, не мали будь-якого менеджменту, не кажучи вже про те, що вони не мали ніяких спонсорів. Не мали нічого, окрім величезного бажання грати саме цю музику.

ТАБУЛУ РАСУ поважали колеги-музиканти, але недолюблювала тусовка. Певно за те, що команда ніколи не апелювала, а тим більше не загравала з залом; талант балакучості і хист шоумена проріжеться в Олега значно пізніше. Щодо популярності, то тривалий час група користувалася локальним попитом, музикою групи жваво цікавилися музичні редактори радіопрограм, але широке коло слухачів цікавилося чимось іншим.

"Бетельгейзе"Перший і серйозний крок до визнання — це участь і перемога на фестивалі «Червона Рута». Разом із ПЛАЧЕМ ЄРЕМІЇ і ЖАБОЮ В ДИРИЖАБЛІ група ТАБУЛА РАСА з піснею «Молитва» потрапляє на екран, про неї дізнаються в усіх куточках України. Лапоногов і компанія завжди були одержимі студійною якістю звучання, а відтак з максимальним ефектом завжди використовували яку-небудь можливість запису в професійній студії. Олег Ступка, відомий звукорежисер БЗЗ, не лише перейнявся експериментами групи, а й по-батьківські почав їх опікувати. Десятки годин роботи, наполегливе шліфування усіх партій, безсонні ночі, коли увесь розмаїтий матеріал ретельно накопичувався, а потім зводився — усе це призвело до появи надзвичайно сильного з погляду енергетики, драйву й мелодики альбому «Подорож до Паленке». На той час Лапоногов постійно тягав з собою книги з історії загиблих цивілізацій. Зокрема, він цікавився культурою народу майя. На повному серйозі він запевняв, що чує уві сні мову народу, яка зникла з обігу декілька років тому. Він чув уривки фраз, а вдень ті уривки самі собою лягали на музику. Так виникли композиції «Подорож до Паленке», «Говорить Алтай». Це ж якийсь музично-історичний три триллер із страшенно красивою кодою. А «Б-52»? Це рок-н-рольна ода громадянинові світу, відкритого усім вітрам. Нібито випадковий набір слів, що виринають з музики, як дельфіни з морської пучини, свідчать про сприйняття життя як величезного Божого Дару. Це є у «Фауні Флор», це є в «Димі тютюну». Альбом «Подорож до Паленке» є великим з точки зору осягнення величі Всесвіту Людини.

ТАБУЛА РАСАШкода, але ТАБУЛА РАСА навряд чи ще раз подолає подібну вершину. Дух команди змінився. Група стала іншою. Не гіршою, а саме іншою. Наступний альбом «Радіодонор» було зроблено на студії «Комора» вже іншим складом. ТАБУЛА перетворилася на тріо: Олег Лапоногов, Едік Коссе та бас-гітарист Олег Барабаш, який тоді працював у «Коморі». Певний час, коли вдавалося прослухати якісь речі «Радіодонора», виникало враження, що від ТАБУЛИ РАСИ залишилася ритм-секція і більш нічого. Втім справами групи серйозно зайнявся Віталій Клімов — кліпмейкер трохи музикант і просто людина з активною життєвою позицією. Хтось пам`ятає БАНИТУ БАЙДУ? Там грав Віталій Клімов. Так от, сам він вивіз групу до Таллінна на чудовий фестиваль «Rock Summer», про який знають скрізь у Європі, бо це дійсно глобальна якісна імпреза з кількома сценами в полі просто неба. Кайф та й годі! Після клімовського кліпу, який крутило естонське ТБ, Лапоногова впізнавали на вулицях Таллінна дівчата. І просили автограф. Ось так. А ТАБУЛА була єдиною запрошеною групою з колишнього совка.

Однак розбудова складу тривала, і невздовзі сталися нові перестановки: Олег Барабаш подався на студію «Нова», його місце посів басист Олександр Кіктєв (Кетя), а місце клавішника, яке довго залишалося порожнім після Сергія Гримальського, посів Сергій Міщенко. Саме в такому складі група досягла комерційного успіху... Клімов старанно вписував групу в усі підряд тусовки, навіть з усілякими Шуфутинськими і Кіркоровими, чим ще раз довів свою далекоглядність. Альбом «Сказка про май», виданий загадковим лейблом «Zone Records», — це скоріше творча вдача аніж невдача. Адже альбом набитий хітами під саму зав`язку, наскрізь романтично-експериментальний і лагідний. Ніякої містики! Ніякої глибини! Усе, як на долоні. Це виглядає так, ніби Лапоногов знову став хлопчиком, який вперше в житті закохався. І дійсно — на сцені ми бачимо людину, безмежно закохану в усіх без винятку дівчаток, які в запомороченні стежать за кожним рухом, за кожним стрибком і звивом його тіла, позбавленого кісток. Олег розморозив свою сексуальність, позбувся власних комплексів і намагається звільнити від них інших. Зараз він вперто працює над текстами до нових пісень, а усі разом вони знімаються у відеокліпі на пісню «Улюблена машина». Отже, улюблену машину відлагоджено і добре змащено. Її водії і пасажири дуже довго міряли грішну землю пішки. Тож мають право трішки поніжитися в зручних шкіряних кріслах, проїхатися з вітерцем, час від часу спостерігаючи за турботливо підсвіченими біг-бордами від «Нестле» із зображенням зовсім не страшного лева Лапоногова (вибачте за каламбур).

ТАБУЛА РАСАУ другій половині 90-х щороку в країні з'являвся так званий Національний рейтинг «Профі», який складався з безлічі шоу-бізнесових номінацій, що визначали кращих внаслідок анкетного опитування більш як пів-тисячі фахівців-продюсерів, композиторів, музикантів, журналістів. У 1997-му група ТАБУЛА РАСА посіла друге місце одразу в двох номінаціях: «рок-група» і «поп-група».

На той час в Україні було мало справді живих і драйвових команд, а альбомів, що містили самі хіти – і поготів… Всередині 90-х одним з найбільш популярних був альбом «Сказка про май». Цей диск був наскрізь пронизаний романтикою з певним домішком експериментів зі звуком.

ТАБУЛА РАСА - шарж І.Баранька

Здавалося б, ще трошки, й команда вийде на найвищі позиції, однак Олег Лапоногов – лідер-вокаліст ТАБУЛИ РАСИ заявляє про розпад групи. Він надовго зникає з поля зору мас-медіа, прихильників і численних друзів. Він виїхав до рідного міста Суми, чимось займався. Нині Олег не любить згадувати той період. «Академічна» відпустка закінчилася у 2003-му. Процес відновлення почався з пропозиції Юрія Нікітіна – ген. продюсера компанії «Нова-Рекорд». Було записано кілька пісень і знято відео на нову пісню «Апрель». Але схоже, що усе-таки не дійшли руки ген.продюсера до реалізації задуманого. Невдовзі ТАБУЛА РАСА за запрошенням Дмтра Прикордонного опинилася під дахом лейблу «Ukrainian Records», де й було записано і видано альбом «Квіткові календарі». В його основі – вибрані з 2-3 касет пісні, які Олег награв під гітару протягом своєї «відпустки». Тепер ці пісні ретельно аранжували Сергій Міщенко (клавішні), Едуард Коссе (ударні) і, власне, сам Олег Лапоногов (вокал, гітара). Новим учасником групи став молодий бас-гітарист Сергій Гарай.

Повернення ТАБУЛИ РАСИ з новим альбомом у 2004-му не супроводжували багатоденні концертні тури, великий сольник чи якісь інші піар-акції. Усе пройшло доволі тихо і скромно. Можливо й тому, що диск не містив якихось сенсацій, яскравих хітів. Хоча альбом – міцний і гарно записаний. А головне – він наповнений світлом, м'яким драйвом, філософією споглядання, ніжною лірикою і щирими емоціями.

 

 Українська музика - поп-рок мейнстрім. Модулі мейнстріму