ПЕРРОН

Хрещеними батьками рідного пролетарського хард-року були: слюсар найвищої кваліфікації Олександр Потьомкін, кравець верхнього чоловічого одягу Олександр Веселов (ще й багатодітний батько) та їхні молодші колеги — робітник Будинку моделей Олександр Леусенко та інженер і диск-жокей Юліан Зарембовський. Місце народження героїчної капели — будинок культури «Точелектроприлад». Вони зібралися в січні 88-го року, а в березні вже на повний зріст нарізали свій жорсткий ритм-блюз в київському рок-клубі. В серпні ПЕРРОН відвідав «Рок-н-рол таврійський» — відомий тоді всеукраїнський фестиваль у Новій Каховці. Там групу нагородили за найкращі тексти. До речі: на відміну від багатьох «пафосних» хардовиків, чиї тексти мали надзвичайно помпезний вигляд, Потьомкін писав прості, зрозумілі і дошкульні тексти, які ідеально підганялись під прості і драйвові гітарні рифи. ПЕРРОН уклав угоду з київським обласним молодіжним центром і почав обкатувати програму в Ірпіні, Вишгороді, Макарові, Борисполі. Далі — більше. Набувши сценічного досвіду, вони їдуть з сольними концертами в Донецьк, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Суми тощо.

"Жив-вой"Таким чином ПЕРРОН стів однією з небагатьох команд, які не маючи жодного студійного альбому, кліпів і «промоушена», досягли реальної популярності виключно живими концертами. Щоправда, увесь час працював «свічковий заводик», де штампувалася симпатична атрибутика: значки, плакати, футболки з символікою ПЕРРОНУ. Усе це йшло «на ура» і діти були щасливі. У грудні 1989 року з`явився перший альбом ПЕРРОНУ, записаний без будь-яких фокусів і студійної алхімії в стінах БЗЗ. Вони просто зіграли концерт, який ліг на плівку. Звісно ж, там були усі «перронівські» хіти: «Лаврентіївна», «Рекет», «Поховальне бюро», «Бугі», «Невдаха». Альбом видала студія «Фонограф». Завдяки студії і особисто Олександрові Рудяченку та Сергію Жданову група ПЕРРОН представляла Україну в Кракові — на фестивалі «Дикі поля» (разом з ЕР.ДЖАЗОМ, ТАБУЛОЮ РАСОЮ та групою ГОДЗАДВА).

Олександр Рудяченко, Сергій ЖдановОлександр Потьомкін написав музику, а ПЕРРОН усе те зіграв у виставі-перфоменсі режисера з Кракова Анжея Садовського «Франкейнштейн», прем`єра якої відбулася безпосередньо під стінами Замку Річарда на Андріївському узвозі. Визначною для ПЕРРОНУ і ЗРУЙНОВАНИХ БАРИКАД була гастрольна поїздка до Канади. Її організував Олександр Рудяченко, який на той час (1990) поїхав попрацювати у Торонто. То була серія клубних концертів, при тому ставка робилася не на діаспорну публіку, а на звичайну - змішану. ПЕРРОН і БАРИКАДИ потрапили тоді в живі ефіри провідних музичних радіо- і теле-каналів.

ПЕРРОНУ серпні 1990-го з'явився другий альбом «Броненосець Потьомкін», який майже повністю складався з пісень про кохання, але у «перронівсько»-брутальному розумінні слова. «Лягай», «Наша любов», «Я маю жінку», «Перша ніч», «Пиво блюз»: ці та інші вулканічні вибухи пристрасті на той час домінували в репертуарі групи. Далі стало гірше з концертами. І не лише для ПЕРРОНУ. Поступово минула ейфорія, ентузіазм дедалі стикався з бюрократизмом, а класний басист Олександр Леусенко (Леус) виїхав з сім'єю за океан. Його місце деякий час посідав Андрій Антоненко (ЕДЕМ). Потім були інші басисти. Але тандем Потьомкін-Сан Санич залишався стабільним. У 1996-му ПЕРРОН разом з іншими групами об`їздили чимало міст в турі «Дні надії»-96. Повернення до активного концертування зафіксував альбом «Жив-вой!», який записано на студії «Артіма», і також живцем. Це — попурі із старих пісень групи, зроблених по-новому. Серед нових привертають увагу «Мавки» та «Американець» — чудові замальовки з натури. Нині Потьомкін працює звукорежисером поп-групи ІГРАШКИ і іноді записує власні пісні — самотужки, але якісно. Цікаво, як би це зіграв ПЕРРОН…