ОКЕАН ЕЛЬЗИ

У 2003 р. мешканцям цієї дивовижної океанської країни виповнилося вісім років. У жовтні 1994 року до складу інструментального тріо (Павло Гудімов — гітара, Юрій Хусточка — бас-гітара та Денис Глінін — барабани і перкусія) додався екстравагантний і рухливий вокаліст на ім`я Святослав Вакарчук. Відтоді проект набув реальних рис групи — стандартної за форматом і незвичайної за звучанням. З`явилася і назва, походження і зміст якої дотепер тримається під секретом. ОКЕАН почав плавання, стійко і терпляче зносячи шторми й мертвий штиль. На той час (кінець 94-го) з дистанції зійшла супер-група БРАТИ ГАДЮКІНИ, активно концертують лише ПЛАЧ ЄРЕМІЇ та МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ. Маючи стабільну аудиторію вдома та в інших містах Західної України, ПЛАЧІ і ПІВНІ штурмують інші терени — на сході і на заході від міста Львів. ОКЕАН тим часом наполегливо довбає струни й рве глотку на різних студентських підмостках. Маючи спочатку вигляд молодих братів ПЛАЧУ ЄРЕМІЇ, вони якось непомітно від`їхали в бік від ритм-енд-блюзового мейнстріму. Кожен новий вихід ОКЕАНУ являв більш відточений і стильний саунд. Мелодійна альтернатива брудному гранджу на фестивалі «Альтернатива», драйвово-енергійні вибухи на імпрезах «Camel Rock», «Срібна Підкова» та «Червона Рута» швидко довели, що: а) мінімум 4-5 пісень зал може і хоче співати разом з групою; б) їхня енергія раз по разу стає і чистішою і позитивнішою; в) група як живий організм стає майже ідеальною. Василь Щербань — шеф столичного лейблу «Гарба» узявся продюсувати «океанців» у Києві. Невдовзі уся четвірка навідалася до БЗЗ (будинок звукозапису), де і записала чотири композиції під чутливим наглядом відомого звукорежисера Валерія Папченка. Хлопців відзняв режисер Володимир Бакун (телекомпанія «ТЕТ») для програми «Решето». Нагадаю, що в «Решеті» головне — живий звук. Чесно скажу, що 30 хвилин передачі з ОКЕАНОМ наодинці дорівнюють чималій дозі чистого адреналіну.

Отже, на «Гарбі» вийшла сингл-касета ОКЕАНУ ЕЛЬЗИ під назвою «Будинок зі скла», і постійні клієнти «Гарби» звернули увагу на нове нетривіальне явище, а радіо- і теле-ефір, де «океанці» з`являються дедалі частіше, підігріває інтерес до групи з боку так званого масового слухача. Наочно усі ці люди зустрілися з ОКЕАНОМ на спільному концерті з групою ТАБУЛА РАСА в Києві. І не пошкодували. Хлопці викладалися «на повну котушку», незважаючи на свій «розігрівальний» статус у тій імпрезі. Юнацький максималізм, явно притаманний цій талановитій команді, примушує наш горезвісний маховик розкручування працювати на їхній імідж. І музиканти нині спокійно відмітають порівняння з британським OASIS`ом. Так, вони слухали цю музику. І багато іншої, нині модної і актуальної. Вони впевнені, що грають сучасний модерновий рок 90-х років. І переконані, що рухаються автентичним шляхом, не подібним до інших.

ОКЕАН підтримує усі дії, спрямовані на охорону природи і збереження Світового Океану. Вони не торкаються політики, хоча в дужках хотілось би зазначити, що інтерес політиків до ОКЕАНУ ЕЛЬЗИ буде прямо пропорційним зростанню популярності групи. Особливо напередодні виборів.

Автохарактеристики «океанців» приблизно такі: Святослав Вакарчук — типовий романтик, який водночас відчуває сум, радість і кайф пустотливого школяра, занадно самовпевнений (це минає...); Павло Гудімов відрізняється невичерпним потягом до усього цікавого що є в світі — до музики, мистецтва, вміє відстоювати свою точку зору і буде стояти до останньої краплі (вина, пива, крові — далі — за смаком); Юрій Хусточка — найуважніший до оточення, найспокійніший і ввічливий; усіх об`єднує своєю легкою вдачею Денис Глінін — людина дотепна і комунікабельна.

«Океанці» навідувалися з концертами на південь Франції і захід Німеччини. Клубний тур — річ потрібна. Згадаймо досвід ВВ. Як наслідок — наші команди переходять на західні рейки концертування (і мислення...). Не виняток і ОКЕАН. Нині це очевидно. Особливо після прослуховування концертного альбому «Живцем у Києві і Львові». Адже там дуже важко приховати будь-які вади. Усе чути. І добре чути. Не хочеться ставити крапку, тому що це лише початок історії.

Визначальною для кар`єри групи була зустріч з Віталієм Клімовим — продюсером ТАБУЛИ РАСИ. Тоді — у 97-му ТАБУЛА була однією з найпопулярніших команд. Деякий час Клімов займався паралельно обома проектами, а в 1998-му «океанці» підписують контракт з агенцією «Немо», фактично переїздять до столиці і досить швидко записують 12 пісень у студії «Аркадія». Перший альбом «Там де нас нема» можна вважати збіркою найкращих пісень за попередні чотири роки існування групи. Кліп на одноіменну пісню, хоча і був малобюджетний, але приваблював цілим рядом вдало знайдених образів. Пам`ятаєте Славу Вакарчука в холодильнику? Клімов забезпечив кліпу жорстку ротацію на всіх каналах і невдовзі про існування ОКЕАНУ ЕЛЬЗИ не знали хіба що глухі або сліпі. Вчасно «океанці» виїхали в концертний тур разом з ВВ. І невипадково тур завершився майже тріумфальним виступом у рідному Львові. Природно, що в 98-му ОКЕАН переміг у номінації «відкриття року». Мова йде про престижну Національну премію «Жар-птиця», яка існувала вже три роки з легкої руки дирекції «Таврійських Ігор». Насправді свіжий гітарний рок, імпульсивна динамічна подача, незатерта лірика, зовнішні асоціації з чимось модно-британським — усе вигідно вирізняло групу з поміж інших. Права на видання альбому «Там де нас нема» придбала російська аудіокомпанія «Екстрафон», а кліп «Там де нас нема» увійшов до десятки найкращих кліпів «MTV-Росія». Навесні 1999-го ОКЕАН почав гастролювати у Росії. Таким чином, після ВВ і ГРІН ГРЕЯ, ОКЕАН ЕЛЬЗИ став третім успішним проектом в Росії. Поїздка до Лондона і виступи там у відомому клубі «Асторія» також підтвердили тезу, що немає нічого неможливого для того, хто прагне своєї мети.

До моменту виходу другого альбому «океанців», київський лейбл «Nova Rekords» мав стосунки з московським лейблом «Real Music», а відтак у березні 2000-го «Янанебібув» з`явився водночас в обох країнах. І ці 11 пісень явили світові інший ОКЕАН. Роковий, бентежно-депресивно-ліричний клімат ідеально передавав стан молодої людини в момент руйнації старих стереотипів і перехід до іншого, більш витончено-нервового сприйняття свого оточення, себе і світу. Тексти Вакарчука — це урбаністична лірика зі всіма реаліями нового і дуже суперечливого життя. Увесь матеріал записувався-зводився на студії «Столиця» зусиллями Євгена Ступки і Сергія Толстолузького. Власне, альбом став своєрідним еталоном звучанняі сучасної модної групи. Майже половина треків «Яненебібув» стали хітовими, зокрема «Той день», «Сосни», «Фіалки», «Відпусти». Далі в житті «океанців» трапився цілий оберемок концертів-презентацій, успішний виступ в Москві на фестивалі «Максидром». Потроху, крок за кроком вони встигають накопичувати в студії «Столиця» нові пісні. Зокрема, в пісні «Ото була весна» ексклюзивно гостювала народна артистка Ніна Матвієнко. В результаті новий альбом «Модель» виявився ще контраснішим і парадоксальним у сенсі стилістики і саундпродюсерської алхімії. Наявність останньої «забезпечив» Сергій Толстолужський, а загалом «Модель» підтвердила найвищий статус групи ОКЕАН ЕЛЬЗИ в Україні.

Один з офіційних прес-релізів агенції «Promookean» починається запитаннями стосовно ОКЕАНУ ЕЛЬЗИ: «…вони з`явились у потрібному місці у потрібний час?… маріонетки від шоу-бізнесу? …чи національні герої 2000…? »boys band« з гітарами?… продукт продюсерського генію?… четверо, які всього досягнули виключно завдяки самим собі?…» Схоже на те що зерно істини є в кожній з тих реплік, але однозначне пояснення того, ким є ОКЕАН було б невірним.

Спочатку малозрозуміла, а потім все більш зрима ідея спільного концертного шоу симфонічного оркестру «Ренесанс» і групи ОКЕАН ЕЛЬЗИ — наповнювалася чутками і цілком зрозумілим скепсисом з боку журналістської братії. Здавалося, надто на високу планку зазіхнули Славко Вакарчук і компанія. Музика ОКЕАНУ перебуває в чітко окресленій ніші модного гітарного рокапопсу, розширення цих меж загрожувало б крахом іміджу, а може, й повним фіаско на очах у країни. Оркестр «Ренесанс» — один з найкращих академічних складів України, виконує музику багатьох епох (ХVII-XXI ст.), стилів і національних шкіл. На його рахунку безпрецедентна акція — благодійний концертний тур «Перлини світової музики» по містах Західної України, на підтримку постраждалих від повені. Нині оркестр здійснює проект «Музичні вечори в Софії Київській», активно залучає до співробітництва відомих виконавців і солістів Національної опери. Спільний проект з групою ОКЕАН ЕЛЬЗИ — експеримент, ідея якого належить художньому керівнику і диригенту Йосифу Францу. Людина, яка живе в просторі вічних музичних цінностей, несподівано знайшла дещо цікаве у творчості ОКЕАНА ЕЛЬЗИ. Деякі з пісень від почув в новому оркестровому втіленні, а мелодії — в іншому, значно багатшому розвитку. Стосовно світового досвіду — за прикладами не треба далеко ходити: в минулому році на сцені Палацу «Україна», німецькі хард-рокери СКОРПІОНЗ переконливо відіграли свою програму «Момент слави» разом з Національним симфонічним оркестром України. Ще раніше на тій самій сцені блискавично зіграли ЕЛЕКТРИК ЛАЙТ ОРКЕСТРА з тим самим Національним оркестром. Водночас Йосиф Франц не приховує, що подібний проект для оркестру — це пропаганда академічного мистецтва шляхом синтезу рок-музики і класики. Аранжуванням займались сам Франц і кілька молодих композиторів. Включення електронної групи з її барабанами і синтезаторами в оркестровий контекст повинно було виглядати максимально органічним.

Отже, весь страх разом із скепсисом розвіялися 7 квітня на супераншлаговому концерті, де близько десяти хітів ОКЕАНУ ЕЛЬЗИ отримали зовсім нове життя. Щоправда, на самому початку концерту Вакарчук виглядав трохи скутим — надто незвична роль йому випала. Нічого, що трохи не витягував верхні ноти, натомість пісні «911», «Друг», «Квітка» просто потонули у хвилі глядацької ейфорії. Справжній культурний шок пережили самі музиканти. Як відомо, народ досить прискіпливий і недовірливий. Такого гарячого слухацького прийому ми давненько не спостерігали, напевно з часів візитів Стінга і Джо Кокера. Ну що ж тепер залишається дочекатися появи аудіоверсії симфонічного ОКЕАНУ на компактах.

«Ти і я – нас океаном несе, в ньому ми можемо все!» Це – цитата з пісні «Ти і я» з альбому «Gloria» – поки що найсвіжішого у дискографії ОКЕАНУ ЕЛЬЗИ. Пісня дуже легка, створена ніби для наспівування великими масами людей, бо там через речення – суцільні «ла-ла-ла». Теж саме – «Не засинай-ла-ла-лай» – в пісні «Сонце сідає». Альбом розпочинає майже акапельна, ніжно-прозора «Перша пісня», яка одразу «відсилає» Вас в епоху BEATLES: не в сенсі цитування, в сенсі глибокої інтимності, незахищеності і простоти. Нежорстка рок-н-рольна форма присутня в піснях «Ніколи», «Тінь твого тіла», «Gloria». Але найбільш гармонійне поєднання форми і змісту є в пісні «Відчуваю» – певно завдяки дуже вдалій духової секції, вишуканій ліриці. Взагалі, увесь альбом витриманий в акварельних тонах, він сріблясто-прозорий і повністю позбавлений пресингу ритм-секції. Дійсно – бітлівська естетика звуку тут є скрізь.

І в тому, підозрюю – заслуга нового учасника групи – серба Мілоша Пунишича. Він грає на акордеоні, роялі, органі, синтезаторах. Він же зробив усі оркестрові аранжування, він же диригував. До речі: потужний оркестровий «бек-граунд» створили в альбомі струнний квартет КОЛЕГІУМ, Київський філармонійний оркестр, ансамбль автентичного співу ДРЕВО. Уся лірика Слави Вакарчука в альбомі носить виразно сповідальний характер, безліч звернень до неї – невідомої і безліч переживань, часом відвертих, часом згорнутих в метафори. І, на превеликий жаль – надто одноманітних, існуючих в одній емоційній площині. Немає гри на рівні слів, почуттів, немає того віртуозного жонглювання поетичними образами, чим славилися, до речі, ті ж самі BEATLES і інші світові титани рок-сцени. Поетика Вакарчука якось застрягла на романтичній сльозоточивості, а хочеться ж ширшого тематичного спектру. Чомусь вірилось, що після Майдану, де Слава виглядав по-геройськи (без жартів) його «прорве» на щось більше, ніж звичайнісіньке «рюмсання» через кохання…

Безумовно, за звуком, за аранжуванням і записом – цей альбом бездоганний. Безумовно, перед нами – новий ОКЕАН ЕЛЬЗИ, який не є кращим і не є гіршим. Він – інший. З новою естетикою звуку, яка тяжіє до підкресленого ліризму навпіл з призабутою романтикою. Але, на жаль, тут немає нічого, щоб «зносило дах», немає прозрінь і одкровень. Хоча, щось подібне ледь-ледь просвічує в піснях «Ікони не плачуть», «Не питай». А може й не варто вимагати сміливого відриву від посла доброї волі в ООН, радника Президента… Бо він же і так хороший, мільйони дівчат його і так люблять…

Українська музика - поп-рок мейнстрім. Модулі мейнстріму