МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ

Для київських меломанів таке явище, як МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ, уособлює так званий «львівський саунд». Так само, як і формації ПЛАЧ ЄРЕМІЇ, ОКЕАН ЕЛЬЗИ, раніше БРАТИ ГАДЮКІНИ. Ніц дивного, панове, усі вони з одного богемного літературно-мистецького кубла. Пам`ятаєте «Бу-Ба-Бу»? Сценічна дорога «півнів» бере старт від найдавнішого фестивалю «Вивих», що відбувався у 1989 р. «Півні» виявилися найбільш «вивихнутим» бендом і завоювали лауреатський титул.

Нині, через десять років мандрів, шукань і творчих реінкарнацій МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ уже не асоціюється з милим і симпатичним студентським капусником... Нині це зрілий проект, який має вісім альбомів, тобто вісім спроб виведення формули самопізнання себе і світу. А починалося усе з товариських вечірок у львівській кав`ярні на вулиці Воловій, звідки добре було видно залізного півника на даху. Любомир Футорський, Роман Чайка, Ярка Якуб`як, Роман Рось, Тарас Банах та Михайло Барбара разом розганяли фуру, набиту предивними ідеями, візіями і гаслами. І фура поїхала. Успішні виступи на сценах «Червоної Рути», «Українських ночей у Гданську», «Вернісажу-92» швидко вивели «півнів» на всеукраїнську орбіту.

Михайло БарбараАудіо-первістком співпраці з агенцією «Ростислав-шоу» став дебютний альбом «Ето», записаний Олегом Ступкою на київській студії БЗЗ. На відміну від інших харизматичних лідерів українського андеграунда, «півні» дуже легко і невимушено вписуються в будь-яке «прокрустове ложе», виступаючи на поетичних вечорах, презентаціях, театральних виставах і мистецьких виставках. Вони настільки пристосовані, що можуть зіграти на стелі... (не плутайте з пристосуванням). Всеядність і всепроникливість часом заважала «півням» естетично самовизначитися. Тому і коливалися постійно від одного музичного берега до іншого. Часом хвилі заливали човен, але «півні» трималися «на плаву». І жодного разу не зрадили власним ідеям, тому і залишаються свідомо-незалежними від правил гри у так званому шоу-бізнесі, де культивується не здоровий глузд, а комерційний розрахунок.

Можливо, тому вони і співпрацюють з мистецьким об`єднанням «Дзига», яке, власне продюсує альбоми групи і влаштовує концерти-презентації. Однак для кожної команди є цікавою реакція не лише свого, а й іноземного слухача. Фестиваль нетрадиційного фольку у Нюрнберзі (Німеччина) проводиться тут більше як 20 років. Імпреза знана і відома в Європі. Збирається тут сила-силенна виконавців зі світу. Акція «півнів» мала назву «Львівського вечора» з Вольтером Мосманом — продюсером, який влаштував львівську сцену у Фрайбурзі. «Львівський вечір» робився разом з Юрієм Андруховичем трьома мовами — англійською, українською та німецькою. Вольтер з Юрієм читали свої вірші під музику МЕРТВОГО ПІВНЯ. Шоу тривало чотири години і закінчилося опівночі. «Півні» показували три блоки: фольковий, акустичний і альтернативний. Останній базувався на матеріалі з дуже жорсткого, майже панківського альбому «Підземне зоо». Все це гралося в надзвичайному місці — у соборі Св.Катерини, який не має верху. Поява схвальних рецензій розчулила і втішила Вольтера й усіх «півнів». А ще більше здивувала публіка віком від 15 до 70 років, яка дуже безпосередньо реагувала на виступ «півнів».

Подібних інтегральних шоу в житті «півнів» було чимало. Вони завжди перебували на перехресті літератури, театру і рок-н-ролу, балансуючи між видовищем, змістом і звуками. У результаті «півням» вдалося уникнути суттєвих втрат на музичному фланзі. Група не тільки не розпалася, але й видала унікальний (або автентичний) компакт-диск вибраного-добірного від 1989 до 1997 рр. У збірці з 16 пісень жодної переробки, жодного реміксу. Компіляція ідеально відтворює еволюцію МЕРТВОГО ПІВНЯ, а за кожним треком своя потаємна історія.

"Шабадабада"«Ми помремо не в Парижі» — то гімн втраченого покоління, відображення стану, коли людина живе на зламі епох. За словами Романа Чайки, пісня якимось потойбічним способом прийшла сама, ніби впала з гори. На одній з репетиційних «крапок» серед макулатури хлопці надибали збірку комсомольських пісень. Книжка відкрилася на тексті Григорія Гдаля «Літо буде...». Пісню «Єдиноріг» було придумано всіма разом на горі Високий Замок, у місці надзвичайно енергетичному. Так само було розгорнуто збірку творів Андруховича саме на тексті «Єдиноріг». Роман вважає, що більшість пісень «півнів» виникла містично-неконтрольовано. Спосіб творення МЕРТВОГО ПІВНЯ колективний, незважаючи на дуже різні смакові уподобання кожного з музикантів.

На зламі 1998-1999 рр. реалізували цілих два альбоми: «Міський Бог Ерос» та «Шабадабада». Пісні «Поцілунок», «Гобелен» та «Карколомні перевтілення» було включено до CD «Шабадабада». Якщо назву першого дав вірш Віктора Неборака, то назва наступного шедевра запозичено у Сашка Ірванця. Група влаштувала промо-тур клубними сценами Львова, Івано-Франківська і Києва, виступаючи в таких екзотичних місцях, як «Біг Бойз Клаб», де збираються люди нетрадиційної сексуальної орієнтації. Відповідною була й екіпіровка, внаслідок чого Р.Чайку геї визнали за свого.

Роман ЧайкаЩодо змісту, то «Шабадабада» вийшов наполовину іронічно-пародійним у піснях, де «півні» кепкують зі свого оточення і самих себе, а в іншій частині — пронизливо-ліричним. Так, вони не могли не вшанувати улюблену зірку естради Ірину Білик: трагічна історія кохання француза й українки звучить болгарською мовою, що на думку музикантів, підтвержує глобальний характер катастрофи. Своїм друзям-співакам з ПІКАРДІЙСЬКОЇ ТЕРЦІЇ «півні» присвятили власну переробку хіта «пікардійців» «Старенький трамвай» — дуже несподівана пропозиція в ритмі хард-року.

Сьогодні МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ — це не просто добра група з міста Лева. То є постійно вируючий музично-поетичний осередок, який живе, дихає і працює, незважаючи на тотальну загальмованість навколо, на хронічну фінансову скруту і купу інших перешкод. Більше того, «півні» готують спільну програму з Віктором Морозовим — живою легендою української сцени.

20 березня 2002 року в столичному клубі «44» відбулася презентація спільного альбому Віктора Морозова і групи МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ — «Афродізіаки Lіve». «Афродізіаки» — досить дивна (на перший погляд) назва спільної програми двох легенд львівської сцени — Віктора Морозова і групи МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ. Але саме це об'єднання дало відчутний ефект — у рамках київського клубного міні-туру ми спостерігали переаншлаги скрізь, де б «афродізіаки» не з'являлися. Морозов і «півні» давали жару на повну катушку — адже кінцева мета всієї цієї музичної авантюри полягала в створенні живого альбому. Важко сказати яким він вийде, але те, що музиканти одержали свого вдячного слухача — це факт.

Однак секрет блискавично завойованої аудиторії досить простий. Віктор Морозов, що має за плечима досвід роботи в АРНИЦІ, ВАТРІ, СМЕРІЧЦІ, театрі «Не журись» не полінувався і дістав зі старої скриньки призабуті хіти 70-х, музиканти з МЕРТВОГО ПІВНЯ не полінувалися і все це обробили в сучасному звучанні, додавши при цьому трохи власних нетленок. Звичайно ж, було написано десь півдесятка нових пісень під «проект». Сьогодні рано казати про великий успіх проекту «Афродізіаки», але його, так сказати, клубний прокат перевищив чекання самих музикантів. Справа в тім, що в нас ще ніхто не намагався втиснути в одну програму настільки різноманітний (щоб не сказати — еклектичний) матеріал. І ще ніхто не робив це настільки щиро, чесно і драйвово. Несподівана суміш ритм-блюзу, харда, буги-вуги і чудової поезії мала просто вибуховий ефект. За великим рахунком — нічого дивного в цьому немає — і Морозов і «півні» уже давно є носіями того-самого «львівського саунда», відчути який у повну міру київська публіка змогла лише тепер.

Олег Джон-СукБільшість львівський формацій походять з одного богемного літературно-художнього гнізда. Пам`ятаєте поетичне об'єднання «Бу-Ба-Бу»? Отож, поезії Андруховича, Неборака, Ірванця й інших поетів зіграли літературну основу для музикування львівських рок-команд. МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ — не виключення. Група стартувала на фестивалі «Вивих» у 1989 році, виявившись найбільш «вивихнутим» бендом і завоювала лауреатський титул. Тепер, через 12 років МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ вже не асоціюється з милим і симпатичним студентським капусником. Нині це зрілий проект, що випустив з десяток альбомів, дав сотні концертів.

А починалося усе з товариських вечірок у львівській кав'ярні на вулиці Воловій, звідки добре видно залізного півника на сусідньому даху. Роман Чайка, Михась Барбара, Роман Рось, Ярка Якуб`як і Любомир Футорский разом розганяли «фуру», наповнену дивовижними ідеями, візіями, гаслами. І «фура» поїхала. Виступи на сценах «Червоной Рути», «Українських ночей у Гданську», «Вернісажі -92» швидко вивели групу на всеукраїнську орбіту. На відміну від інших харизматичних лідерів рок-андеграунду, «півні» легко і невимушено вписуються в будь-яке «прокрустово ложе» поетичних вечорів, презентацій, театральних спектаклів і художніх виставок. Їхня музична всеядність іноді заважала самовизначитись, а кількість різних стилів на одиницю продукції часто «зашкалювало». При цьому вони жодного разу не зрадили своїм ідеям, самим собі, тому і залишаються свідомими-незалежними від правил гри в так званому шоу-бізнесі, де, як відомо, культивується не творчість, а комерційний розрахунок.

Словом, МЕРТВИЙ ПІВЕНЬ обожнює інтегральні шоу на перетині літератури, театру і рок-н-ролу, балансуючи між видовищем і змістом. До речі, Михась Барбара вже давно виступає як актор, їздить у Харків на репетиції, Роман Чайка працює програмним директором Радіо «Ніко- FM», Олег (Джон) Сук як бас-гітарист грає в різних групах і має свій власний музичний проект. Цікаво, що це не заважає їм відчувати себе як єдине ціле. Віктор Морозов, як представник старшого покоління, а точніше — іншої музичної генерації, немов чарівник взяв і оживив пісенні перлини початку 70-х і вони засвітилися новими гранями — вже в рамках «Афродізіаків». Не зайвим буде нагадати, що він, ще працюючи керівником театру пісні «Не журись!», заснував групу ЧЕТРЕРТИЙ КУТ. Крім самого Морозова, що співає і грає на 10-струнній гітарі, у КУТІ — віртуоз Олег Ярема і скрипаль Роман Лозинский. Група, на жаль, частіше гастролює в Канаді, ніж в Україні. З недавнього часу пан Морозов прославився ще і як перекладач — два нашумілих томика «Гаррі Поттера», виданих Іваном Малковичем (видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га»), — це його рук справа. До речі, фахівці вважають, що українські шедеври Морозова краще і якісніше аналогічних російських.

Поки Віктор продовжує свою перекладацьку діяльність, розкручується маховик за назвою «Афродізіаки». Проект вже одержав кілька цілком серйозних пропозицій. Як бачите — все тільки починається.

МЕРТВИЙ ПІВЕНЬКілька років тому мені на очі трапилася така собі квадратна книжечка з верлібрами Юрія Андруховича «Пісні для Мертвого Півня». - Ну ось - подумалося - відомий літератор підніс на тарілочці з блакитною каймою цілу купу чудесних текстів. А що ж група «Мертвий півень»? І де її реакція на цей виклик? Відповідь з'явилася сама собою безпосередньо цими днями у вигляді диску «Пісні Мертвого Півня». Але спочатку з'явився Михайло Барбара - лідер-вокаліст і шоумен «півнів». З'явився розхристаний, у старозавітноьму джинсі і з вічним рюкзачком за плечима. Богемний такий актор з харківського театру «Арабески». Його легко можна було «запеленгувати» між «Купідоном» і «Барабаном» - двома загальновідомими артовскіми «кнайпами», розділеними Прорізною.

Взагалі, сама поява в Києві Барбари завжди симптоматична. У минулий раз це було пов'язано із серією клубних презентацій альбому «Афродізіяки», зробленого в співробітництві з Віктором Морозовим, нині відомим як перекладач «Гаррі Поттера», а раніше - генератора багатьох естрадних і рок-проектів. Сьогодні ж Барбара виглядає досить піднесенно - у його рюкзаку лежить вагома аудіолізована відповідь письменникові Юрієві Андруховичу. Тобто - довгоочікуваний новий альбом найбогемно-стьобової групи з міста Львова. - Історія із збіркою віршів досить довга і дивна – охоче ділиться Михайло. Це справді дуже гарна поезія. Це білий вірш, по особливому ритмізований. Сам процес вироблення з цих текстів пісень був для нас неймовірно цікавий. Це був експеримент, що можливий тільки за умови «стану прориву», коли ти сам заганяєш себе в дуже тісні рамки. Якщо не враховувати домашні заготовки, ми його робили рівно тиждень. Вдень - репетиція, ввечері - студія. Робили його в оновленому складі. Крім трійці ветеранів у команді сьогодні молоді і дуже талановиті харківські музиканти: барабанщик Сергій «Гейту» Балаєв і гітарист Маріян Діртін. Це і є наша найсвіжіша кров, новий драйв. І, можливо, якась нова іпостась «Півня...»

Для них - тобто немолодої вже групи цей новий етап вкрай важливий. Особливо якщо врахувати, що група нагадує легенду про Птаха Фенікс: він то зникає зовсім, перетворюючись на попіл, то раптово повстає у всій своїй вроді і блиску. Така непроста пунктирна доля (може і справді відіграє роль магія назви?). Цього разу, «Мертвий півень» показав музику досить зрілу, дорослу і чоловічу (без одіозного шовінізму). Іронія, сарказм, сумний гумор та філософічність Андруховича переплелися із стьобом, шоуменством, гумором та драйвом Барбари і компанії. Стилістично новонароджений «Півень» балансує десь між Томом Вейтсом, Девідом Боуві і підзабулим вже декадентством «The Cure». Але це анітрохи не впливає на їх впізнаваємість - стовідсотково «неформатної» музики.

- Перша, друга, третя, четверта, п'ята пісні ніколи не будуть звучати на радіо - коментує трек-лист альбому Барбара - хіба що десята «Так, я справді не боюся смерті, чого я боюся», та й то навряд чи... Чим загравати з дебільним одноклітинним шоу-бізнесом, краще завжди залишатися в андеграунді. Так приблизно може звучати кредо «Мертвого півня» сьогодні, коли усе, що не містить гламурної попсовості, знаходиться за бортом «форматності». І нас настільки до цього привчили, що ми волею-неволею звиклися з ідіотськими кліше. Представляєте, по якому-небудь «Хіт-FM» звучать пісні з такими от назвами: «Сто баксів на місяць і всі тебе трахають», «Знову, курва, радіо, телебачення, преса. Влада собі як Влада: суцільні бандити», «Старий солдат дуже п'яний». Або - «Брат! Піва кончілась, представляєш? Піва кончілась, дружина пішла». До речі, остання - чудесна пародія на весь блатняк (привіт Радіо «Шансон»).

Звичайно клубні концерти «півнів» супроводжують аншлаги. Для самої групи вони перетворюються в якесь священнодійство - у витягуванні самих себе, подібно Мюнхаузену з болота буднів. А ми ж маємо уяву про будні гітариста Романа Чайки на «5 каналі», де він безперервно «смикає» у своїх «5 копійках» гетьманів, які не відбулися - наших різномастних політиків. Маємо уяву про кочове життя Олега «Джона» Сука, який зайнятий в півдюжині музичних проектів одночасно. Ну і так далі. Однак насправді ми бачимо моноліт. Цілісний дивовижний кристал, що виблискує багатьма гранями з вигадливими відливами. П'ятнадцять років на сцені, велика кількість перевтілень від капусника до усвідомленої рафінованої стилістики - це вам не жарти. Це вам не поле перейти. Від усього цього залишається гіркувата самоіронія у виді банальної каструлі на обкладинці диска та потовченого бульйонного кубика (ймовірно курячого) всередині буклету.

 

Українська музика - поп-рок мейнстрім. Модулі мейнстріму

 

Репортажі - українська музика. "Армія світла" засвітилася у столиці.
Учасники акціїї – Віктор Морозов і група "Четвертий кут", запрошені музиканти Тарас Чубай, Росава, група Каті Гапочки.