Рок-легенди України / Facebook


ЕР. ДЖАЗ

Кожне місто, окрім історії та архітектури, має власну ауру. Аура як і душа, — безсмертна. Зруйнувати її можна, лише дощенту зруйнувавши місто. Східні столиці...  Аури Москви, Києва і Петербурга абсолютно різні. Київська — найтепліша, вальяжна і привітна. Принадність київських схилів і пагорбів треба відчути... ногами. І серцем. Хоча б так, як відчуває її Олексій Олександров — жива легенда, лідер формації ЕР.ДЖЕЙ ОРКЕСТРА. Роман-казку «Книга книг», яку він почав писати десь з середини 80-х і збирається завершити найближчим часом, можна вважати витонченим зліпком такої нематеріальної субстанції, як аура Міста. Серед легіону персонажів «Книги книг», можливо, є і ми з вами. Принаймні, деякими прототипами є музиканти ЕР.ДЖЕЮ.

Олексій ОлександровТі, хто пам`ятає культурну ситуацію в столиці наприкінці 80-х, пригадають галасливо-авангардні перфоменси «Театру нуль-дистанції», керованого поетом Сергієм Соловйовим. «Гра в дим» — поема Соловйова — була відправним пунктом у ланцюжку карколомно-скандальних вистав, які розбудили від сну не лише молоду рафіновану інтелігенцію. Пізніше, коли ЕР.ДЖАЗ почав виступати з сольними концертами (а спочатку то був саме ЕР.ДЖАЗ, тобто Еротичний Джаз), Сергій Соловйов вплітав у музичне дійство свої поезії. А Олексій читав прозові фрагменти казкового роману під прозорий акомпанемент групи. Футуристична, місцями деструктивна, естетика «Нуль-дистанції» вичерпала себе досить швидко, а от пошуки ЕР.ДЖАЗУ тривають і сьогодні. З «Театру нуль-дистанції» до основного складу ЕР.ДЖАЗУ перейшов хіпуючий гітарист Анжей Погодін. Його постать і музика, погляди та спосіб життя найкраще ілюструють першу фазу музичної біографії ЕР.ДЖАЗУ, сповнену піднесеності і романтики, ейфорії вуличних вистав — напівмузичних та напівкарнавальних. Варто згадати святкування ЕР.ДЖАЗОМ Дня народження Чарлі Чарліна, коли різнокольовий натовп музикантів і друзів «урочистим» парадом промандрував вулицями Києва.

ЕР. ДЖАЗАбо згадаймо про фестиваль вуличних театрів, на якому ЕР.ДЖАЗ висвітився яскравою зірочкою. Часи ейфорії... Часи спонтанної творчості. Кожен концерт ЕР.ДЖАЗУ — справжня містерія з пластичною групою дівчат, запаленими свічками і диво-слайдами Олександра Дірдовського. Невдячна справа — підшукування термінів, які б характеризували музику надто неординарної формації. Нью-ейдж з елементами етнічної музики і європейської класики? Прогресив з елементами нового джазу? Це і багато іншого складають звукову тканину ЕР.ДЖАЗУ. Щодо живих виступів, то першим найважливішим був вихід на люди у Новому Планетарії восени 1989 року. Народився ЕР.ДЖАЗ на перетині літератури, візуального мистецтва, музики і пластики. На той час вони вже втомилися пояснювати — а чому, власне, «еротичний джаз»? Та тому, що одна з перших композицій мала назву «Музика чутливих вулиць», а дівчата в один голос стверджували, що ці колоритні хлопці випромінюють еротичні вібрації.

Анжей ПоздінЯк би там не було, Олексій Олександров дає кілька версій назви. «ER» — скорочення від епітету Erotic, але не натяк на фізіологізм, а феномен, породжений ідеологією модерну. А це — злиття, з'єднання і народження нового, краса творчого акту, вічне прагнення кохання. Світ — він від початку еротичний. Іншим визначенням може бути Eradiative — той, що випромінює. Або Ermitage — місце усамітнення. Важливим для розуміння загадкового ER слід вважати латинське слово Erraticus — блукаючий. Це — і мандруючі музиканти, і блукаючі зірки, і так звані ерратичні брили — шматки породи, знесені льодовиком на великі відстані. Олексій підкреслює, що ці брили асоціативно нагадують йому становище творця, що не вписується в буденний простір і час із його соціалізованими і політизованими інтересами. Щодо літери «J» (або ДЖЕЙ), то вона символізує початкову і невелику частинку слова JAZZ. Нарешті слово ORCHESTRA — то данина музичній традиції, а також визначення технологічного підходу до аранжуваня музичного матеріалу. Цей підхід є насамперед оркестровим.

ГабріеліусУ 1990 році київська студія «Фонограф» вивезла ТАБУЛУ РАСУ, ПЕРРОН, ГОДЗАДВА та ЕР.ДЖАЗ до Кракова на фестиваль «Дикі поля». Вони виступали в екзотичному театрі «Мандала». Згодом ЕР.ДЖАЗ повернувся ще раз до Кракова і дав сольні концерти в популярному музичному театрі «STU».

ЕР. ДЖАЗА потім був Париж. І всесвітній конгрес молодіжних християнських міст, у культурній програмі якого брав участь вже не ЕР.ДЖАЗ, а ЕР.ДЖЕЙ ОРКЕСТРА. Тоді вони дали концерт — вперше і востаннє — в радянському посольстві. Однак однією з найцікавіших Олексій вважає поїздку до Угорщини на фестиваль сучасної етнічної і джазової музики під назвою «Каляка немеш хоз!», який відбувався просто неба в мальовничих руїнах королівського замку. Виступ ЕР. ДЖЕЮ викликав живий інтерес публіки і критиків, як результат — нові запрошення на різні імпрези. В межах України найбільш значущими були виступи на фестивалі «Дніпрогазстроль» та на Міжнародному джазовому форумі в Кривому Розі. Перехід від видовищно-хіпуючої формації ЕР.ДЖАЗ до більш концептуально-музичного ансамблю ER.J.ORCHESTRA відбувся досить плавно внаслідок якогось внутрішнього зростання і приходу нових музикантів з більш чіткою профорієнтацією. Плід нового етапу — програма і, віповідно, альбом «Габріеліус» — за назвою стрижневої композиції. Габріеліус — реальна людина, литовський чернець — францисканець, який своїми руками побудував справжній ашрам і ніби наситив його стихіями вогню, каміння і води. Це місце надзвичайно потужне за енергетикою. Звісно, він мав багато прихильників. Подорожуючи Литвою, музиканти ЕР. ДЖЕЮ випадково натрапили на ту оазу... і майже три доби спілкувалися з Габріеліусом. Ця зустріч була незвичайною і, разом з тим, дуже важливою для них як для музикантів, адже світогляд ченця близький до даоського. І саме на перетині двох культур — східної і західної — вони шукали нове звучання. До альбому ввійшли тендітні і ліричні «Чайна церемонія», «Лист до Яни» та більш екзотичні «Храм бамбукового лісу» і «Сірінга». Склад команди залишається стабільним. Це — Віктор Крисько (скрипка), Олексій Олександров (блок-флейта, фортепіано), Володимир Сороченко (бас-гітара), Олександр Береговський (ударні, перкусія), Андрій Чугуєвець (гітара, домра, мандоліна), Олег Кобцев (перкусія, вокал), Віктор Малежик (саксофон). Водночас ЕР. ДЖЕЙ — істота дуже гнучка і завжди передбачає включення нових музикантів — таких, як саксофонніст Віталій Іванов або барабанник Сергій Табунщик. Сесійно у виступах і в записах часто з`являвся відомий усім Сергій Хмельов.

ЕР. ДЖАЗПід час візиту до Німеччини (з легкої руки нашого земляка Олександра Малого) ЕР.ДЖЕЙ здійснив прем`єру нової програми «Танок з єдинорогом», музика якої засвідчила появу нового дихання в міхах чудового, ні на кого не схожого «ерджейського оркестру».

P.S.: ЕР.ДЖЕЙ та візуалізація

«Людське око і вухо завжди прагнули назустріч одне одному в естетичному опануванні дійсності», — стверджує Олексій Олександров і має рацію. З першого дня існування групи, цим опікувався художник і режисер Олександр Дірдовський. Його слайди — фантастика. З'єднуючи декілька експозицій, він відкриває «третю реальність». Цінність результату визнає Його Величність Випадок, коли предмети несподівано втрачають звичайні функції і набувають нових властивостей. Останнім часом Дірдовський багато експериментує з відео і кіно. У 1991 році він зняв кліп на «Чайну церемонію», який був визнаний найкращим кліпом року. У 94 році фільм Олександра Дірдовського «Vilius Gabrielius» з музикою ЕР.ДЖЕЮ отримав спеціальний приз «Інтерньюзу» та «Гран-Прі» на Першому Міжнародному фестивалі незалежного кіно в Києві. Нещодавно Дірдовський та ЕР.ДЖЕЙ створили аудіовізуальну виставу «Ереміт» з використанням слайдів, відео, кіно-ряду та пластики у виконанні актриси Лариси Дірдовської. Інший приклад інтеграції ЕР.ДЖЕЮ — співпраця з Державним дитячим музичним театром та балетмейстером Георгієм Ковтуном. Музично-хореографічна вистава «Сірінга» мала великий успіх у глядачів.

ЕР. ДЖАЗ та візуалізаціяТим часом Олексій Олександров продовжує роман-казку «Книга книг». І знову прототипами деяких героїв стали нові і старі музиканти групи. Так чи інакше Віктор Крисько, Олег Кобцев, Андрій Чугуєвець, Григорій Немировський, Валерій Кошман, Анжей Поздін та Микола Дубінін задіяні в інших музичних проектах — джазових, рокових, академічних, однак, саме в складі ЕР.ДЖЕЮ вони генерують такий музичний стан, коли в свідомості слухача стирається межа часу і простору, а залишається відчуття всесвіту. Сьогодні, альбом «Габріеліус» (99) — вже справжній раритет. Паралельно з живими виступами музиканти дуже багато часу провели в стінах студії «Аркадія», де Аркадій Віхорєв тривалий час зводив їхні концертні записи. Навесні 2002 року цей альбом з`явився — на радість численних прихильників. Його назва «Знову на пагорбі». Щоправда Олексій Олександров трохи збентежений тим, аби цей реліз не став здобиччю піратів. Справа в тім, що на альбом «Габріеліус» в свій час придбала ліцензію московська компанія «Богема мюзік», яка успішно продавала музику ЕР.ДЖЕЯ в Росії, повністю ігноруючи інтереси самої групи. Судитися з «Богемою» дуже накладно, контролювали її діяльність — ще важче. Київська компанія «Оберіг» обіцяла розібратися, але віз, як кажуть, і нині там. Нещодавно альбом «Знову на пагорбі» музиканти живцем представили в концертному залі «Золоті ворота». За кількістю старих друзів у залі — ЕР.ДЖЕЙ сьогодні, безперечно, рекордсмен. І це — найвища перемога.


Інтерв'ю з Олексієм Александровим