БРАТИ ГАДЮКІНИ

3 серпня 2009 року пішов з життя лідер гурту БРАТИ ГАДЮКІНИ Сергій Кузьмінський. Внесок у розвиток української популярної музики ГАДЮКІНИХ важно переоцінити.

Цей матеріал привячено пам'яті Сергія Кузьмінського...

Дивно, але й дотепер речі БРАТИ ГАДЮКІНИ спокійнісінько фігурують у кращих двадцятках різноманітних хіт-парадів; компакт «Було не любити» (останній офіційний реліз групи) можна вільно придбати в крамницях; обидва-два живі-здорові екс-гади Ігор Мельничук та Павло Крохмальов працюють на київській студії «Зимовий сад».

Появі у Києві восени 1988 року передували знову ж таки чутки, які зводилися до того, що у Львові виникли одразу три суперзабойні бенди. Називалися ОРКЕСТР ДІДА МАЗАЯ, ГРУПА ПЛАСТИЧНОЇ МІСТИФІКАЦІЇ та БРАТИ ГАДЮКІНИ. З останньою запальні активісти тодішньої київської «Рок-артілі» (добровільна музична асоціація, яка об`єднала РАББОТУ ХО, ВВ та КОЛЕЗЬКИЙ АСЕСОР) пов`язували новітній міф про появу в Україну другого ВВ, навіть крутішого за ВВ.

БРАТИ ГАДЮКІНИ - КузяПерша поява БРАТІВ ГАДЮКІНИХ відбулася під час молодіжного фестивалю «Голосієво-88». Випадково їх «затусували» до компанії пафосних, закутих у ланцюги псевдо-металюг, внаслідок чого, живі, іронічні і драйвові ГАДЮКІНИ просто врятували шоу-програму. А у тих, хто там був, не залишилося сумнівів — це дійсно ВОНО! У Львові ГАДИ на той час стали мало не культовим бендом: напівпідпільні концерти, які «згвинчувала» влада, надали команді найприємнішого шарму забороненого плода. Ажіотаж і істерія (навіть серед своїх) починалися одразу після звістки про черговий гадюкінський сейшн. Найперший репетиційний запис, зроблений десь у підвалі, а насправді, так би мовити, прообраз альбому «Всьо чотко!», вразив дійсно брутально-ломовим драйвом. І назва була гарна: «Наша відповідь Кобзону». Це пізніше з`явиться прилизаність саунда замість диких і кострубатих рифів, а надмірне захоплення захоплення процесом аранжування приведе до появи «Общих Мест». А поки що відбулася така річ, як часткова «фемінізація» суто чоловічого складу. Знайомство з Вікою Врадій, яка повернулась до рідного Львова з лав ансамблю ЛАБІРИНТ, приписаного до Горьковської філармонії, призвело до виникнення спільного проекту. Сергій Кузьминський написав для Вікі декілька пісень, зокрема «Шахтарське Бугі», «Ганьба», «Тинди-ринди», які невдовзі стали супершлягерами, а сама вона отримала негласний титул української Ніни Хаген.

БРАТИ ГАДЮКІНИСпочатку проект мав назву «Сестричка Віка і БРАТИ ГАДЮКІНИ», потім просто «Сестричка Віка», далі — Вікторія Врадій і аж потім — просто Віка. Ця співачка мала якусь шалену енергетику і на спільних концертах, вірогідно, зсувала Кузю на другий план. З цим ніхто не хотів миритися, і зрештою, вони розвели програму на два блоки: ГАДИ — окремо, Віка — окремо. Велику роль у створенні феномена Віки зіграв її чоловік — бас-гітарист, а пізніше композитор і аранжувальник Володимир Бебешко. Нині Віка живе у Нью-Йорку, час від часу намагається повернутися в Україну. Жодного разу ці спроби не увінчалися успіхом...

Але повернімося до ГАДІВ. Перший, справді масштабний, вибух «гадюкоманії» стався не першій же «Червоній Руті»-89 у Чернівцях. У наелектризовано-напружену атмосферу фестивалю (здавалося, внаслідок високої щільності емоцій саме повітря на «Руті» загусло) БРАТИ ГАДЮКІНИ забивали цвях за цвяхом: «Аріведерчі, Рома», «Лихо», «Мостиська», «Наркомани на городі», «Мертвий півень», «Чуваки, всьо чотко». Весело і дотепно. Вимальовувався образ вайлуватого провінціала такого собі звичайного маргінала. Кількісно ця верства населення домінує в суспільстві. А це і своя (непозичена) субкультура з власною мовою (суржик) і власною шкалою цінностей. Потім прийшла Віка і… відправила публіку в глибокий нокдаун. Трибун у спідниці. Тайфун! Віка отримала тоді першу премію в номінації «рок-музика»; БРАТАМ ГАДЮКІНИМ дали другу. До речі, прихильники теорії, згідно з якою ГАДИ — це львівська відповідь на київське ВВ, мали можливість порівняти обидві формації на рутівській сцені.

БРАТИ ГАДЮКІНИ - Ми - хлопці з БандерштатуУ тому ж 1989-му БРАТИ ГАДЮКІНИ двічі гастролювали в Москві. Спочатку вони викликали фурор на досить популярній імпрезі «Сирок»-89, яка являла світу кращі інді-групи. Згодом у московському самвидавничому рок-журналі «Урлайт» з`явилася така рецензія: «…На сцену вийшов ще один представник театралізованого панку. Російськомовна частина програми не зачепила особливо нікого, але ж коли БРАТИ взялися за мову, тут стало мало місця усім. «Мертвий півень» та інші речі викликали радісні овації в залі…». А потім, як курйоз, ГАДИ сприйняли запрошення від Алли Борисівни Пугачової поспівати на її «Різдвяних зустрічах». Там вони познайомилися з Юрієм Шевчуком і всіма «дедетешниками», а також з Расторгуєвим та ЛЮБЕ. Тоді ще ніхто не був підшитий, і питання — «пити-не пити» не поставало. Безпосередньо-бурхливе сприйняття життя завдавало (і постійно) чимало клопоту Олені Мархасьовій та Аліні Возіян — директору та адміністратору ГАДІВ, які зробили дуже багато корисного для групи. Власне, їхній внесок у розвиток проекту як такого неоціненний.

БРАТИ ГАДЮКІНИПриблизно півтора року хлопці гастролювали зі своїм «Всьо чотко», аж поки несила стало скандувати хором «Аріведерчі, Рома!». У 1991-му до основного складу приєднується трійка духовиків і на концертах ГАДЮКІНИ зазвучали як цілий оркестр. Кістяк поки залишався незмінним. А це — Сергій Кузьм інський — клавішні, лідер-вокал; Олекса Гамбург — бас; Андрій Партика — лідер-гітара; Ігор Мельничук — клавішні та Михайло Лундін — ударні. Потроху Кузя на концертах починає «переключати» піпл на новий матеріал, який зрештою складе наступний альбом «Ми — хлопці з Бандерштату». Пам`ятаєте «Коровай», «Сорок пачок Верховини», «Місячне сяйво твого тіла»? Коли справа дійшла до запису на студії «Аудіо-України», сталися зміни — пішов з групи Олекса Гамбург (дуже колоритний музикант, саме він проспівав «Роксоляну» в першому варіанті). Бас-гітара перейшла до рук Ігоря Мельничука. Клавішні очолив Петро Крохмальов. Альбом «Ми — хлопці з Бандерштату» видала на вінілі «Аудіо-Україна». На тлі виданих тоді ж платівок Русі і ВЕЧІРНЬОЇ ШКОЛИ, альбом ГАДЮКІНИХ виглядав просто революційним. Нині цей диск — раритет.

Враховуючи тодішні розміри популярності групи, увагу мас-медіа, поїздки та усяке-таке різне і додати зростаючу рік від року Кузіну залежність від жорсткого драгзу, легко уявити — фіра під назвою БРАТИ ГАДЮКІНИ вже мала б стати на ремонт.

Бельгійські друзі Кузі, зокрема дипломат і музикант Зенон Коваль, допомогли йому з виїздом до Брюсселя з метою лікування в одному з музичних центрів. То була особлива реабілітаційна програма. Коли Кузя спробував її на собі, дійшов висновку, що то дійсно допомагає. Він писав листи з Брюсселя, які можна назвати своєрідним щоденником вражень. Їх отримував Сашко Богуцький у Львові і друкував у київській газеті «Аут».

На фесті «Нові зірки Старого Року» (квітень, 1994) БРАТИ ГАДЮКІНИ проходили у номінації «краща рок-група», виступали без Кузі, який, щоправда, надіслав «меседж» з Брюсселя. Без нього було недобре. Більш-менш піпл сприйняв кумедну версію бітлівського шедевру «Жовтий підводний човен». Решта пісень не читалася.

БРАТИ ГАДЮКІНИ - Було не любитиЗ поверненням Кузьминського ГАДИ надовго сіли на репетиційний перехід. У складі групи з`явилися дівчата, які створювали красиве багатоголосся. Бек-вокал! Новий матеріал вживу й у повному обсязі вдалося почути лише влітку, під нічним небом Каховки. Вже тоді відчувалося, що з командою робиться щось не те. «Роздутий» штат, млявий саунд; чистий, просто стерильний Кузя здавався прісним. Він виглядав втомленим, хоча приймали їх, як завжди, добре. Зовні усе здавалося «тіп-топ». Гастрольний план, контракт з «Караван CD» щодо видання компакту, нова хвиля інтересу з боку мас-медіа.

Новий альбом під маркою «Каравана» з`явився восени 1995 року. І назва — «Було не любити», і зображена на титулі оголена по пояс молода дівчина у віночку, з неабияким «бюстом» — усе типово «гадюкінське». Цю любительську фотку ГАДИ використали без дозволу самої панночки, яка згодом звернулася з позовом до суду. Здається, справу вдалося владнати. А от справи самого бенду йшли не найкраще. З групи пішов гітарист Андрій Партика. Пізніше він створить проект ГАВАЙСЬКІ ГІТАРИ спільно з Юлею Донченко — бек-вокалісткою ГАДЮКІНИХ. На його місце прийшов новий, який цілком задовольняв Кузю. Новий альбом жваво розходився, аудіопірати надрукували купу піратських копій, тож на усіх базарах України крутили і «117-ту статтю», і «Тернопіль», і «Було не любити».

БРАТИ ГАДЮКІНИКоли у 1995-му у місті Львові гриміла чергова «Рок-екзистенція», ми з друзями дещо ніяковіли: у програмі не було ГАДІВ. Зустрілися з Кузьминським. Він не знав, чому не позвали… Пояснив це «якимись львівськими розкладами». На той час ГАДИ вже готували новий альбом: без мідної групи, більш жорсткий, більш гітарний. «Пісня про клофелін», «Ми ходили з тобою», «Емігрант Сонг» — то мали б бути хіти. На думку Кузі. Шкода, не стали. Ми їх так і не почули. Метаморфоза, внаслідок якої Кузьминський опинився у київському клубі в ді-джейському прикиді, ніяк не піддається остаточному осмисленню. Це в тому сенсі, що сталася не заміна «шила на мило», а щось значно важливіше. Для нього. Одного. Аріведерчі, Кузьо!

Лист Кузі до Сашка Богуцького з бельгійського «курорту»:

Хай, Сашко! Речі насправді дивні. Я вже більше тижня є clean (хоч madam N., моя господиня і споносор по програмі із тим не погоджується, бо я ще приймаю якісь секретні pills від абсистенції, срачки і для спання. Насправді не знаю навіть їхньої назви, та, відверто кажучи, мені і то до сраки, аби легше було. А легше з кожним днем і доза тих пігульок вже втричі знижена. Тож, коли я перестану їсти ті pills, можна рахувати, що я clean). Одна з головних ідей програми, в яку я запхався (дякую тобі, Боже), як раз у тому, що людина, яка є an addict (тобто в наркотичній — або в алкогольній залежності, без різниці), якщо хоче повернутися до життя, мусить забути взагалі про всі речі, здібні змінити його псиіхофізичний стан. Тобто, для нашого львівського наркомана, який має справу, як пишуть у мєнтовських експертизах, з героїном-3, після курсу дезінтоксикації і реабілітації — перша гальба пива — то є стопроцентово гарантоване повернення до добрячого дозняку ширки — через певний час. Якщо на цей рахунок є якісь сумніви Relax, тут, в програмі, є люди, яким за п`ядесят років і їхній досвід щодо drugs значно більший, ніж ми маємо в Україні. Вони, звичайно, майже всі вже довгий час є clean, але — ще одна істина: наркоман лишається наркоманом на ціле життя. Наркоманія — не гонорея, її біциліном не вилікуєш. Тому на meetings в програмі кожний, скільки б часу він не був clean, якщо говорить про свої проблеми, завжди починає: «My name`s Paul (наприклад) I`m an addict».

БРАТИ ГАДЮКІНИ - КузяАле тепер трохи відступлю до початку. Летів до Бруселі я в суботу. Перед тим три тижні я спочатку відлежав два на кульпарі, типа detox, — насправді: «Дай пігулку, щоб померти, добрий доктор Менгелє». Потім шановна менаджерка тримала мене під охороною в себе в хаті. Але то у Львові. До Києва я ледве доїхав, ноги не тримали. До літака мав щось чотири години — все встиг. Привезли як раз на площу Перемоги (до речі, перемоги чого тепер? Національної свідомості над розумом?), звідки йдуть авта на летовище в Бориспіль. Увага! Для відлітаючих за кордон — просять 30$ — через п`ять хвилин везуть за двадцять — по п`ять з рила. Я штрикнувся за якимось кіоском просто через сподні в стегно трьошкою, закатив три колеса радіка — і ніштяк, звичайно після трьох тижнів. І не думало дурне теля, що три тижні собаці під хвіст. Прилетів я до Бруселі в дуже, як тут говорять, high стані, правда і Air Ukraine приємно здивувала — я то ся співало «назаретами» «7 47 flies us high». Правда, був 737, але теж непоганий аероплан. Стюардеси всі, як рідні сестри (поможіть донести), і, здається, всі трохи помішані на збиранні автографів. Тож перший вечір в Бруселі був, напевно, непоганий, але пам`ятаю мало. А наступний день по обіді почалось. Вечиром збирались їхати з madame N. На meeting,, але я був цілком мертвий. Madame N. поїхала одна і повернулася за півгодини з цілою купою людей. І тоді, насправді, зі мною щось трапилось. НІКОЛИ!!! Ще в житті не розуміла мої проблеми така кількість людей, ніколи так не розуміла і, головне, всі вони воліли мені як найбільш ефективно допомогти. Все це дійсно, без понтів, такі речі сприймаються іншими почуттями. Вони ніби поділились зі мною своєю енергією, і як мені не було погано, я піднявся і поїхав на meeting. А там вже пронеслась чутка: «Він приїхав!». Виявилось, що мене всі давно чекали. Перезнайомився з цілою купою людей і тепер живу ніби в їхньому енергетичному колі, яке підтримує мене, щоб я не падав зі своїх поки що заслабих для ходження по світу ніг.

Я ще буду багато писати про традиції і роботу програми. Маю надію, що у Львові теж вдасться таке зробити, а то необхідно, бо воно насправді працює, повір, я бачу це власними очима кожний день.

З першого погляду meeting — досить чудернацьке видовище. Але, може, в тому його сила, та не може, а really. Залежні (так ми переклали слово addict, яке постійно вживається), тобто наркомани (не люблю це слово, бо наші придурки зробили з нього лайку) дуже рідко говорять про ті часи, коли вони вживали — то тут нікому не цікаво, бо у кожного це було майже однаково — і причини, і наслідки. Вирішуються суто житєві проблеми, до яких, переважно, дуже часто тяжко адаптуватися. Трошки дивує, що дуже багато цілуються і обнімаються. Потім розумієш, що то є абсолютно необхідний сенсорний контракт. В кінці зустрічі (нарешті згадав, що meeting то російське слово, яке означає абсолютно протилежне тому, що діється під тою назвою тут) всі встають в коло, обнімаються і говорять коротеньку молитву, або мантру, яку ми спробували перекласти (sorry, якщо трошки збрешу).
«Боже, дай мені спокій прийняти речі що я не можу змінити, мужність — міняти те, що я можу і мудрість — бачити в тому різницю».

БРАТИ ГАДЮКІНИ - НаживоПісля цього повний гвалт, всі мусять між собою перецілуватися і переобніматися і наговорити купу приємних слів. І це, чомусь, дуже природньо виглядає. Чому — можу сказати: ці люди, і тепер я теж — всі ми шукаємо порятунку разом, один в одному, тут єдине місце, де не трба ховатися за чужі обличчя не треба щось придумувати. Тут немає постійного голови, секретаря і скарбника, постійна, по-хлопськи кажучи, ротація, всі виконують ті обов`язки по черзі. Всі однакові, і нікого не хвилює, ким ти був чи є насправді в світі, жебраком чи мільйонером, клерком чи рокстар. Але при любій твоїй проблемі якщо ти нею поділишся з іншими, ти отримаєш допомогу. Тому програма працює позитивно, і це ніяке не диво.
Я тепер займаюся, до речі, прикладною лінгвістикою — обклався словниками і разом з madame N. перекладаю Basic Text програми на українську. Справа йде тяжко і поволі, бо маємо дурний гамериканський англо-український словник вельмишановної пані Марії Дейко, в якому існують такі старовинні, я би навіть сказав, мовосолов'їні українські слова, як «перфектний».

Хлопці з БандерштатуНу що на кінець? Хіба трохи битовухи. Сижу один в хаті, слухаю Іггі Попа, п`ю вже четверту за годину каву і тягну Lucky Strike єдну за другов. По 19 каналі MTV вже тиждень показує Вмираючу Керрі. Моя господиня madame N. Разом з miss B., її хресною по програмі, йшли на закупи, бо перейшли в стан екстазу, після того, як я тиждень не ївши, нині з ранку несподівано захтів яєшні з беконом, а на обід великий стейк з чіпсами і чілі. В 7 p.m. meeting, зараз вже 15 по 5, як вони встигнуть — не знаю. Але в цій країні чомусь все виходить і зростається, причому абсолютно поволі, без нашої української звички до Rat Race.
Нині фініш. С. КузьмиNський.

 

 

Брати Гадюкіни Аудіоверсія.
Легенди українського року: БРАТИ ГАДЮКІНИ

 





Репортаж з концерту БРАТІВ ГАДЮКІНИХ у Палаці спорту -
перша сенсація початку концертного сезону-2006

Українська музика - панк-рок
...Чи спраді "NOT DEAD"?