БРАТИ БЛЮЗУ - Мирослав Левицький

Кровні блюзові брати Мирослав і Олег Левицькі заснували свій бенд навесні 1992-го в рідному Калуші Івано-Франківської області. Олегові вдалося залучити до справи найкращих музикантів з чималим сценічним досвідом. Ритм-секцію склали басист Андрій Мельник і барабанник Андрій Вінцерський (обидва: екс-ЗАГРАВА). Також підключилися Сергій Тафтай (гітара) і Андрій Валага (скрипка-вокал). Влітку того самого 92-го БРАТИ БЛЮЗУ виступили на фестивалі «Зірки Прикарпаття» і отримали «Гран-Прі». Наприкінці року вони вже записуються на київській студії «Комора», композиція «Автентичне життя» стає візиткою колективу і потрапляє в активну радіо-ротацію. Врожай нагород і титулів БРАТИ БЛЮЗУ збирають на «Червоній Руті»-93 в Донецьку, восени записують дебютний альбом. На жаль, тяжко захворів Андрій Валага, його місце в групі посідає Олександр Джуган. Альбом під назвою «Неділя. 19.25» з`являється лише у 1995-му році. Команда на той час усе частіше вибирається за кордон: під час виступів у Франції і Німеччині БРАТІВ помічає один з продюсерів концерну «BMG». Другий альбом групи базується саме на тих записах — зроблених за всіма правилами світового шоу-бізнесу. В різні періоди БРАТИ БЛЮЗУ співпрацюють як сесійні музиканти з Ані Лорак і Олександром Пономарьовим, пізніше частина групи виїзжає до Нью-Йорка, а Мирослав продовжує розвивати проект на європейському просторі.

БРАТИ БЛЮЗУЙдеться про музичний проект «Брати Блюзу — музика без кордонів». Автори проекту — гітарист-віртуоз Ренс Ньюленд з Нідерландів, співак і гітарист Лайонел Лодж з Канади та Мирослав Левицький — клавішник і композитор групи БРАТИ БЛЮЗУ. Ідею створення міжнародного музичного проекту запропонував Ренс Ньюленд. Ренс мешкає у Відні (Австрія), він є президентом компанії «Jive Music», а також музичним продюсером і аранжувальником американської поп-зірки Глорії Гейнор. Перший концерт із серії «Музика без кордонів» пройшов 9 червня у місті Лінц (Австрія) в межах фестивалю «Схід-Захід». Наступна — київська акція, пройшла за підтримки посольств Канади, Королівства Нідерланди та Швейцарії. Українську частину проекту складали Володимир Михальченко — ударні інструменти (ДРУГЕ ДИХАННЯ), Володимир Сороченко (ЕР. ДЖАЗ), Олег Левицький — саксофон (БРАТИ БЛЮЗУ), Кирило Стеценко — скрипка та струнний ансамбль КИЇВСЬКА КАМЕРАТА (диригент Валерій Матюхін). Отже, поєднання класичного, рокового, етнічного і джазового струменів в один потужний звуковий потік відбувалося в рекордно-стислий термін. «Стикування» різного матеріалу робилося протягом двох репетицій, хоча «домашні заготовки» опрацьовувалися протягом місяців. Те, що в результаті отримали слухачі, інакше ніж Дивом або Святом музики не назовеш. А ще ці дві години найпозитивніших вібрацій можна визначити як Парад виконавської майстерності від суперпрофесіоналів. Хоча насправді гралися твори трьох композиторів, кожен з яких має власну музичну стилістику, свій почерк або манеру. Канадієць Лайонел Лодж — типовий представник північно-американської музичної школи, в піснях якого переплелися базові стандарти кантрі, блюзу, рок-н-ролу. У нас Лайонела б визнали як рок-барда, адже невипадково англомовна частина залу так жваво реагувала на його тексти.

БРАТИ БЛЮЗУ

Ренс Ньюленд має зовсім іншу закваску. Насамперед прочитується західноєвропейська традиція музикування з її виконавською досконалістю, важливістю нюансів, глибиною віденської класики. Водночас Ренс зовні має цілком хіповий вигляд і грає цілковито сучасну музику, замішану на фанку і джазі. А от те, що наш Мирослав Левицький належить до східноєвропейської школи з її слов'янським мелосом, варіативністю і синтезом автентичного фольклору стало абсолютно ясно лише після того, як усі троє пограли «щось своє». Виявляється, що поєднання безумовно самобутніх музичних культур, представлених у режимі реального часу і в одному місці кількома особистостями викликає ефект цілковитої причетності до Світової Музики і в музикантів, і в слухачів. Власне — це і є World Music, іншими словами — Світова Музика.

БРАТИ БЛЮЗУПоява «Музики без кордонів» — знакова, вона засвідчує що World Music дійсно пробиває мури консерватизму і несмаку. Інша приємна новина — вийшов друком максі-сингл БРАТІВ БЛЮЗУ під назвою «Віденський ліс» (компанія «Атлантік»). Диск має безпосереднє відношення до загального проекту, адже виник він в результаті спонтанної студійної сесії у Відні, а спродюсований Ренсом і Мирославом. «Віденський ліс» — це пасторальна музична медитація в стилі «нью-ейдж». Відчуття від прослуховування — ті ж самі, що і після концерту — хочеться ще. Однак головним залишається питання — а чи буде продовження? Зрозуміло, що організація міжнародного музичного проекту — річ доволі копітка, містить чимало адміністратвно-бюрократичних пасток та й просто вимагає конкретних інвестицій. На щастя, відповідь оптимістично-позитивна. В наступному раунді «Музики без кордонів» візьме участь струнна група симфонічного оркестру під керівництвом диригента Симона Камартіна (Швейцарія).