Йоан. Сію рай
Тiло вiн множив ножем.
Кидав частинами тiла,
Вони вкрили свiту покров,
Вмираючи й оживаючи знову.
Стала Земля, де була Плоть,
Шалом бив Жар, де були Очi,
Ллє Водою, де була Кров,
Зникаючи i з’являючись знову.
Я, частина розрiзаної Богом людини,
Йду через обрiй.
Сеї гожої днини краю мрiю свою –
Сiю рай!
Сумiш породжує сiм’я
Зi свiтла й вологи неба.
Настає сiчень сiвби,
Простуючи вiд ганьби до надiї.
Я, частина розрiзаної Богом людини,
Йду через обрiй.
Сеї гожої днини краю мрiю свою –
Сiю рай!
Падав мiсяць на долонi
Та не з доброї упав волi.
Панував з ночi Неба Орел
В занехаяному полi.
Ще яка може любов
Бути вище ясного суду?!
Легкою ходою
Iде, засiваючи плай.
Сею рiдною грою Вiн
Себе звеселяє, Святий Син.
В вiнку з вогню i срiбла
Його iм’я.
Земною йде iмлою
Воанергес.
Людини має тiло
Його iм’я.
З орлиною головою
Воанергес.