Бюлетень№51 (483) 2017 рік
Новини одним рядком:
5 грудня – концерт-презентація альбому сучасних фронтових пісень "Пісні війні", Київ, Український Дім
9 грудня – Сергій Василюк і Тарас Силенко співали у місті Рівне на презентації книжок Романа Коваля
10 грудня – літературно-музичний вечір за участі Олекси Бика, Святослав Бойка у Вишневому біля Києва
12 грудня – «Андріївські вечорниці» у харківському ЛітМузеї
13 грудня – вечір лауреатів премії "РАДОСИНЬ" в актовій залі Будинку письменника, Київ, вул. Банкова, 2
13 грудня – «Гнат Хоткевич і театр». Лекція харківської мистецтвознавиці Яни Партолиу харківському ЛітМузеї
14 грудня – презентація книги Р.Коваля “Сумщина в боротьбі” за участі співців у Сумській обласній філармонії
15 грудня – презентація програми «Різдвяний подарунок»у харківському ЛітМузеї
15 грудня – лекція Станіслава Щербака «Стародавні традиції святкування Різдва у Франції» у харківському ЛітМузеї
15-17 грудня – Другий Південний фестиваль книги, де співатиме кримчанка Юлія Качула , Херсон, ККЗ «Ювілейний»
16 грудня – ювілейний концерт до 30-річчя КАП “Біла Ворона”, Миколаїв, ПК УМВС (вул.. Велика Морська, 58)
19 грудня – «Святий Миколай у ЛітМузеї»
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net, bardlit@i.ua
Сайт https://www.facebook.com/prav.s.sumy/
14 грудня о 15.00 в СУМСЬКІЙ обласній філармонії Роман Коваль представить книжку “Сумщина в боротьбі”, яку написав у співавторстві з Віктором Моренцем та Юрієм Юзичем. У цьому виданні вміщено 120 біографій козаків і старшин Армії УНР, які народилися на території сучасної Сумської області, а також понад 50 спогадів про їхню участь у Визвольній боротьбі. Участь у концерті з нагоди виходу книжки візьмуть кобзар Тарас Силенко (Київ), українські виконавці з Києва Сергій Василюк, Володимир Самайда, Валерій Мартишко та провідні творчі колективи м. Сум.
15 грудня – презентації книги “Сумщина в боротьбі” – в університетських аудиторіях м. СУМИ.
Миколаїв – Ольга Золотухіна
Дорогие друзья,
В декабре николаевскому клубу авторской песни "Белая Ворона" исполняется 30 лет!
Этой дате посвящен наш юбилейный концерт.
Ждем вас, наши зрители и почитатели!
16 декабря
ДК УМВД (Большая Морская,58)
Начало в 16:00
Вход Свободный
Київ – Cергій Цушко
Вечір лауреатів премії "РАДОСИНЬ"
Шановне товариство!
На радосинській вулиці – приємна подія. Ми поступово вилущуємося з коротких штанців на підтяжках. Ось і реалізували ідею, замислену навесні. Як і планували, до Дня народження Дмитра Семеновича Чередниченка визначилися з ПЕРШИМИ лауреатами премії "Радосинь". Нині б'ємо в усі дзвони – сповіщаємо, що 13 грудня (в середу) о 17-00 в актовій залі Будинку письменника збираємо урочисте зібрання з цього приводу.
А ЗАОДНО:
Дмитра Семеновича Чередниченка нагороджено орденом святого Юрія Переможця! Привітайте Героя!!!
Лауреатами премії "Радосинь"-2017 стали:
ПОЕЗІЯ: Григорій Іваненко, Олег ЗАВАДСЬКИЙ, Людмила ЮФЕРОВА.
ПРОЗА: Юрій Бабенко
ПЕРЕКЛАДИ: Володимир Поята
ПУБЛІЦИСТИКА, МЕМУАРИ: Тетяна Лемешко
ТВОРИ ДЛЯ ДІТЕЙ: Валентина Бондаренко
У програмі вечора відбудеться вручення дипломів, виступлять лауреати й гості, а також ми скажемо їм своє добре слово (готуйте вітання, присвяти, пародії і т. п.). У залі буде "живий" мікрофон. Бажана присутність фото- й відеореєстраторів (щоб зафіксувати подію й для Дм. Сем.)
Передавайте інформацію по ланцюжку. Приводьте друзів та симпатиків літоб'єднання "Радосинь". Через те, що премія не має (принаймні поки що) грошової складової, фуршет переноситься на світле майбутнє…
Лауреати премії "РАДОСИНЬ"-2017
Григорій ІВАНЕНКО
Народився в с. Леонівка Іванківського району на Київщині. Закінчив Київський політехнікум зв’язку та Київський політехнічний інститут, інженер-радіотехнік. Працював на підприємствах зв’язку та на приладобудівному заводі. Брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Понад тридцять років працював у місцевій пресі Іванківського й Поліського районів та учителював. Нині – вчитель Феневицького НВО, керівник районної дитячої літстудії. Член Національної спілки журналістів та Національної спілки письменників України (1997). Автор поетичних збірок «Перехрестя» (1993) і «Чорний клинопис» (1997), добірок в колективних збірниках та періодичній пресі.
Перехрестя Григорія Іваненка
Натрапите на «Перехрестя» Григорія Іваненка — здивуєтесь чи навіть зачаруєтесь. А як же?: — там дивак стереже тишу: — «…І за це/ У росах рясно колискові вродять,/ І буде нам для кого їх співати.» («Мрія») Вродять колискові для тебе «Краю рідний». Як вродили для батьків наших, коли були дітьми, для дідусів – бабусь юних-юних, для малесеньких наших пра- пра-…матерів.
«Краю Рідний» ..– «Ти глибочінь/ В якій мій розум тоне…» – тема наскрізна без плакатних гасел, натомість проникнення у часових вимірах – близьких, далеких і дуже далеких, як то у поемі «Древляни», позначена на серці автора хрестиком – «любов і зрада» .
Цікавий твір «Журавликом вижурено» присвячений обуховицьким майстриням народного ткацтва. Кожен розділ – картинка, яка додає грані до загального. Картинка оживає, творить диво і знову повертається на рушник. Хочете, прочитаємо разом. «Стала птахою веселка… Озирнись лишень:/Зимово/ Зацвіло твоє подвір`я /Тільки враз на рушникові/Тінь крила її живого/Полум`ям загуготіла – /Розтопить сніги зуміла/І на полотні, і в серці—/Стала птахою веселка…»
Отак поволі віднаходимо ще одну лінію перехрестя Г. Іваненка – чуттєву, емоційну; настільки глибоку, настільки й делікатну аж так, що й думать про те не думається, бо то природна річ для автора. А для читача? – Радість, відчуття – до письма перо поета торкалось цілющого зела.
«Білим. вибілено…/Виголублено голубим…/Журавликом вижурено/ Пісню тобі…»
А що за “Перехрестям”? По три-чотири вірші знайдете у радосинських збірках, антологіях. А там тендітно, тактовно означено (так, щоб не ранити читача своїм болем за долю рідного чорнобильського краю) обставини, які відбирають у людини все… окрім того, що живе у серці, що не вдавалось відібрати ніколи й нікому. ”Зазирнути б іще у криницю,/Що край села,/ Але ризик великий”/
Час від часу вірші Г. Іваненка друкує районна газета. Є ще одна збірка “Чорний клинопис” 2000 року. Шукайте у небагатьох бібліотеках.
Підготовлена до друку і з надією чекає свого виходу у світ збірка “Озимина”. Я думаю, що в Україні є люди, спроможні докластися до народження нової книги цікавого автора, додавши дещицю до пів ставки учителя.
Анатолій Бабич
Григорій Іваненко
(Із не надрукованого)
Червоне і чорне. 2016
* * *
Не покладаюсь на пам’ять свою,
Хоч пам’ять, по суті, безгрішна.
Індоєвропою вічно снують
Наші Крішна і Вішна.
Скрухи і весни, радість і сум,
Доля, бездолля скрута.
Он журавлі нам погоду несуть
Крізь безпогоддя люте.
Он оживає озимина,
Трави зелено сходять…
…На заході – мир, на сході – війна
Колотнечу свою заводить.
Що їй до того, чиї сини
Голови скласти готові,
Із териконової сторони
Магмою – цівочки крові.
Ми перепишемо ці сторінки,
А пам’ять – не перепишемо.
«Біла з косою» попід зірки
Сірим туманом дише нам.
Треба розвіяти той туман,
Що голови здогадом сушить.
Віра в Добро допоможе нам
Не занехаяти душі.
Інших не треба сьогодні ідей,
У пам’яті досить звивин:
Віра поверне з війни дітей –
Наших дітей! – живими.
* * *
Заголосять світи, восени заголосять,
Териконами скотиться чорна луна
Там, де скошене вщент золотисте колосся
По собі залишила «гібридна» війна.
Не сидиться спокійно не заморському пану,
«Гаспадін» про братерство забув.
Хай би, гаспид, гібридні жував марципани,
А синів – матерям повернув.
А підпанки старанні набої підносять,
Видно, зиск є від наших бід…
І лягає у землю без сходів колосся –
Головами на схід.
* * *
Червоним і чорним
Хтось вишив не квіти,
Зелен-полями – війни сліди,
Ідуть стежками сивіючі діти –
На всіх не стачить живої води.
На всіх не вистачить порятунків,
Покрова декого й не захистить,
Втискають в землю важкі обладунки,
А в чорних жорнах – війни ненасить.
І меле-меле! І крутить-крутить!
І губить-губить твоє зело!
В степах донецьких, що крок – то Крути,
Там сотні невинних душ замело.
Бо тут, як кажуть, вже «не попишеш»,
Війні суворий дано обряд,
І «сіра зона» так важко дише,
Коли над нею летить снаряд.
Чорно-червоним вишито квіти,
По зелен-полю війни сліди,
Ідуть полями живі ще діти,
Синівська доля веде їх сюди
* * *
Влітку я встану рано,
Обрій – червона змія.
Там, за отими борами, –
Древня домівка моя.
Сонце каштанове вийде,
Берег іще в імлі,
Ледве стежину видно –
Ту, де ходили малі.
Простір наповнить шелест
Клепаної коси,
І солов’ї навіжені
Стишать свої голоси.
Суми – сайт http://bulat.bardy.org/?p=5526
Молодіжний фестиваль. Результати
Призери XVII відкритого фестивалю авторської пісні та співаної поезії серед учнівської молоді
«Виконавці класики АП»
Дипломант — Марія Кравченко
Дипломант — Кирило Котелевський
Лауреат — Софія Шифріна
Лауреат — Юліан Скліфос та Олексій Гришаков
«Виконавці»
Дипломант — Андрій Тарусов
Дипломант — Анна Цибульник та Антон Гасай
Дипломант — Костенко Афанасій
Дипломант — Євгенія Іволга
Лауреат — Лазаренко Ілля
Лауреат — Олексій Гришаков
Лауреат — Ігор Титаренко
«Поети»
Дипломант — Анна Василега
Дипломант — Катерина Бозюк
«Автори»
Дипломант — Діана Накалюжна
Лауреат — Павло Шокота
Лауреат — Марина Серпокрилова
«Ансамблі»
Дипломант — ансамбль «Булатошка»
Дипломант — «Far and beyond»
Лауреат — ансамбль (вокальний дует) «Вирій»
Лауреат — зразковий вокально-хоровий колектив «Мозаїка»
«Спеціальні призи»
Богдан Грицай та Антон Гасай — «За емоційність»
Ольга Кошарна та Анна Щербина — «За волю до перемоги»
Всього: 11 дипломантів, 9 лауреатів, 2 спеціальних приза (разом 22 номінанти)
Сайт https://www.facebook.com/GeneralStaff.ua/posts/896334007202524
У Києві презентували альбому сучасних фронтових пісень "Пісні війні"
Вчора, 5 грудня 2017 року, в Українському домі відбувся концерт-презентація альбому сучасних фронтових пісень "Пісні війні" у виконанні воїнів АТО та зірок української сцени за підтримки Міністерства культури України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Під час запису та виконання композицій було створено унікальні дуети – воїнів-виконавців з відомими українськими артистами. У проекті взяли участь вокальна формація «Піккардійська Терція», співак та композитор Павло Табаков, лідер гурту «Антитіла» Тарас Тополя, Фома із групи «Мандри», Арсен Мірзоян, співачки Ірина Доля, Оксана Муха та Аничка Чеберенчик, фронтмен гурту Kozak System Іван Леньо, Віктор Винник із групи «Мері», співак Тарас Гаврик, сестри Тельнюк, лідер гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк та Анастасія Приходько. Вони виконували пісні разом з учасниками антитеррористичної оперції на Сході України - Олександром Рожко, Зиновієм Медюхом, Богданом Ковальчином, Тарасом Гривул, Максимом Перев’язко, Андрієм Шевчуком, Петро Комендатом, Сергієм Тітаренко, Станіславом Паплінським, Іриною Красота, Ігорем Шолтис, Олексою Биком, Романом Семисалом.
Завдання проекту "Пісні війни" - зберегти сучасну україномовну військову пісню у контекстах патріотичного виховання і історії України, донести до найширших верств суспільства теми війни, переживання воїнів і їхніх рідних. Загальний тираж збірки – 5000 примірників, більша частина з яких буде безкоштовно цільово розповсюджена у зоні воєнних дій на сході України, а також по військових частинах, полігонах і госпіталях України, передано у музичні школи та училища по всій країні.
Полтава – сайт http://www.poo-nspu.ltava.org/2017/12/nazvani-tsohorichni-laureaty-premiji-imeni-vasylia-symonenka.html
Названі цьогорічні лауреати Симоненківської премії
Дата: 06.12.17
Конкурсна комісія з присудження Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка, встановленої Черкаською обласною радою та облдержадміністрацією за підтримки Національної спілки письменників України, Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка та Ліги українських меценатів з метою вшанування пам’яті поета-гуманіста Василя Симоненка, популяризації його імені й творчості, для заохочення професійних і непрофесійних літераторів до творчих пошуків у галузі літератури, до написання високохудожніх літературних творів громадянського звучання, спрямованих на побудову незалежної демократичної України, підбила підсумки конкурсу на здобуття премії у 2017 році. Про це повідомив голова конкурсної комісії В. Поліщук.
Отож, цьогорічними лауреатами премії ім. Василя Симоненка стали:
– у номінації «За кращу першу поетичну збірку» – Олексій БИК (м. Полтава) (тут – Київ ) за збірку поезій «Вірші на руці»;
– у номінації «За кращий художній твір» – Світлана КОРОНЕНКО (м. Київ) за збірку поезій «Вірші з осені».
До слова, Олексія Бика відзначено Симоненківською премією за поданням Полтавської обласної організації НСПУ. Попри те, що Олексій Бик знаний поет і автор пісень, ця книга – його офіційний дебют, і разом з тим вона продовжила серію поетичних книг, які вийшли у видавництві Сергія Пантюка, і які написані авторами, що бачили війну на власні очі. Низка презентацій збірки Олексія і його зустрічей із шанувальниками літератури на Полтавщині спричинила великий ажіотаж – люди хочуть читати вірші про війну, а фактично, переживання бійця на фронті. Зважаючи на суспільний резонанс і потужний відгук від читачів, ПОО НСПУ вирішила клопотати про висунення автора на премію великого сина Полтавщини і України в цілому, поета і журналіста Василя Симоненка, що своїм життям утверджував боротьбу за свободу, спротив поневоленню і найвищу цінність – любов.
Вірші Олекси Бика – це туга тятива, натягнута між любов’ю та смертю, за пів вдиху від поцілунка, за пів видиху від кулі. На цю поезію написано мало критики, але вона звучить в окопах, у бліндажах, бо власне там народжена і там найперше її місце. Автор – боєць «Правого сектора», пішов на фронт добровольцем, і окрім оберігати батьківщину, виливав свої переживання у вірші. А оскільки часто поруч не було паперу, занотовував те на руці, не знаючи тоді ще про свою майбутню збірку.
До речі, пісня «Добровольці божої чоти» авторства Олекси Бика стала саундтреком для однойменного фільму Леоніда Кантера. Власне, почувши цю пісню, режисер переосмислив концепцію своєї стрічки і скоригував її, настільки сильне враження справив на нього текст.
Серед читацького кола поезія Олекси добре знана: десятки презентацій збірки «Вірші на руці» по всій Україні збирали повні читальні зали та кнайпи. Він – учасник проекту «Пісні, народжені в АТО» та десятків патріотичних фестивалів.
Щиро вітаємо лауреатів і зичимо доброго здоров’я та нових звершень.
Прес-служба ПОО НСПУ
Сайт https://politeka.net/ua/news/548067-beret-za-dushu-voennye-na-6-dekabrya-poluchili-novyj-geroicheskij-marsh/
Бере за душу: військові на 6 грудня отримали новий героїчний марш
6 Грудня 2017
У мережі з’явився кліп на “Марш Нової Армії”, присвячений всім українським воїнам, які зараз борються на Донбасі
Українські музиканти на чолі з Олегом Скрипкою зняли кліп в Малій опері в Києві. Участь взяли Тарас Чубай, Сергій Фоменко, Іван Леньо, Сергій Жадан, Олег Михайлюта (Фагот), Тарас Компаніченко, Сашко Положинський, Сергій Танчинець, Сергій Василюк, Юрій Журавель.
Слова гімну – це видозмінене твір “зродила ми Великої години …” Олеся Бабія. Кліп знімала творча команда, яка поклала початок в кінці літа 2014-го творчі зустрічі з пораненими бійцями в Головному військовому клінічному госпіталі МО України.
“Нашу першу зимову прем’єру – відео на пісню “Марш Нової Армії” – презентуємо до Дня Збройних Сил України. Присвячуємо її героям, які захищають Батьківщину і які вже стали частиною нового українського війська”, – зазначив Олег Скрипка.
За словами музиканта, ідея створення такого маршу прийшла до нього під час концертів у зоні АТО.
“Ми вшановували пам’ять воїнів, загиблих напередодні від ворожого мінометного вогню. Тоді й народилася ідея “Маршу Нової Армії”. Ми обговорювали її із бійцями і дійшли думки, що то має бути не звичайний урочистий марш, який усі звикли чути на військових парадах. Країна потребує гімну справжніх українських героїв. Які вистояли в Іловайську, Дебальцевому, Пісках, Авдіївці, інших містах і селищах Донбасу. Яких ворог визнав кіборгами за крицеву стійкість, виявлену у Донецькому аеропорті”, – заявив він.
За кілька годин відео вже подивилися понад 8 тисяч осіб і, судячи з коментарів, “Марш” припав українцям до душі.
«Гарно. Молодці», «Потужна пісня. Дійсно бере за душу. Слава Україні!», «Сильно!», «Респект!! Молодці! Гордість і повага!!!», «Файно», «Супер», «Аж мурашки по шкірі», «Дякую, мужики! Гордимося вами!», «мега! супер! “від Сяну по Кавказ”! респект! все буде Україна!», «Я у захваті! Мені дуже сподобався марш. Дякую!», «Нарешті! Хай славиться Україна своїми героями військом і народом! Всім воїнам дякую за вашу службу!», – пишуть у коментарях.
Як відомо, щорічно 6 грудня українці відзначають День Збройних сил України, який було затверджено постановою Верховної Ради України в 1993 році.
Чернівці – сайт пам’яті Володимира Івасюка http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk
У Чернівцях відзначили 100-річчя з дня народження Михайла Івасюка
До 100-річчя Михайла Григоровича Івасюка — видатного українського письменника, педагога, фольклориста, громадського діяча на Буковині відбулося чимало заходів.
Традиційно, до дня народження Михайла Івасюка у Чернівецькій обласній бібліотеці для дітей 21 листопада, у день ангела письменника відбувся XIV конкурс юних читців поезії. Цьогорічний конкурс зібрав 59 учасників з загальноосвітніх шкіл, гімназій міста Чернівці, Вижниці, Глибоки, Кельменців, Новоселиці, Сторожинецького, Кіцманського, Герцаївського і Хотинського районів.
Оцінювало юних конкурсантів професійне журі у складі голови Мирослава Лазарука — письменника, редактора «Буковинського журналу», директора Меморіального музею Володимира Івасюка; а також Оксани Івасюк — науковця, кандидата філологічних наук, доцента Київського університету імені Бориса Грінченка, доньки Михайла Івасюка; Наталії Колесніченко-Братунь — письменниці, кандидата філологічних наук, доцента, керівника секретаріату Комітету з питань духовності і культури Верховної Ради України, доньки Ростислава Братуня; Марії Андроник — ведучої радіопередач Чернівецької обласної державної телерадіокомпанії «Буковина», автора-виконавиці; та Лариси Кирилюк — директора обласної бібліотеки для дітей.
Із привітальним словом виступили перший заступник голови Чернівецької облдержадміністрації, онук Михайла Івасюка Михайло Павлюк та головний спеціаліст управління культури Чернівецької ОДА Ігор Сорокаумов.
Перше місце XIV конкурсу в номінації виконання віршів із книги М. Івасюка «Елегії для сина» посів Флекевчук Данило, учень 10-го класу гімназії №5 міста Чернівці, який продекламував «Елегії» Михайла Івасюка. Зворушив членів журі Івасюк Максим, учень 9-го класу ЗОШ с. Валява Кіцманського р-ну, який зайняв II місце і був запрошений виступити у Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка. III місце присудили Ахряпіній Дарії, учениці 7-Б класу гімназії №5 міста Чернівці.
Учениця 10-го класу ЗОШ №4 Стрежак Анна-Крістіна вдруге вразила усіх присутніх та журі. Цього року вона читала поезії Галини Тарасюк, присвячені В. Івасюку і достойно стала переможницею конкурсу юних читців у номінації «Вірші-посвяти Володимиру Івасюку». Друге місце зайняли Будяк Ольга та Адащук Анастасія, учениці 9-Б класу ЗОШ м. Кельменці із декламацією віночка віршів-посвят В. Івасюку. Тимчук Валерія, учениця 5-го класу ЗОШ с. Хлівище Кіцманського р-ну презентувала вірш Богдана Стельмаха «Без тебе» і отримала III місце.
Цієї ж днини спільно з Чернівецькою обласною науковою універсальною бібліотекою ім. М. Г. Івасюка відбулася міжрегіональна інтернет-конференція до 100-річчя письменника «Світло зорі Михайла Івасюка — духовний орієнтир поколінь», спільно з Луцькою, Івано-Франківською, Черкаською ОУНБ, Кіцманською ЦРБ. Присутніх на зв’язку зі своїми дослідженнями ознайомили Лариса Бережан, доцент кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича, Валентина Бузинська, кандидат філологічних наук, Олена Логінова, молодший науковий співробітник Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка, Георгій Кожолянко, доктор історичних наук, професор ЧНУ ім. Ю. Федьковича, Василь Бабій, український письменник, заступник голови Івано-Франківської обласної організації Національної спілки письменників України, Сидір Дмитрюк, колишній голова м. Кіцмань, учень Михайла Івасюка.
22 листопада у Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича проводилася Міжнародна наукова конференція «Михайло Івасюк — письменник, учений, педагог, громадянин», в якій брали участь науковці ЧНУ ім. Ю. Федьковича, Київського університету імені Бориса Грінченка, Кам’янець-Подільського університету імені Бориса Грінченка, Чернівецької філії Міжрегіональної академії управління персоналом, Вищої школи адвокатури при Національній асоціації адвокатів України, Івано-Франківського навчально-наукового інституту менеджменту ТНЕУ, ЧТЕІ КНТЕУ, ВДНЗ України «Буковинський медичний університет».
З вітальним словом на відкритті конференції виступили: Степан Мельничук — ректор ЧНУ ім. Ю. Федьковича; Олександр Фищук — голова Чернівецької ОДА; Іван Мунтян — голова Чернівецької обласної ради; Олексій Каспрук — Чернівецький міський голова; Василь Довгий — голова Чернівецької обласної організації Національної спілки письменників України; Наталія Філяк — директор ЧОУНБ ім. М. Івасюка; Остап Савчук — голова ЧОО Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка.
Наукові доповіді представили Богдан Мельничук, професор кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича; Наталія Колесніченко-Братунь, керівник секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності; Борис Бунчук, декан філологічного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича; Володимир Антофійчук, завідувач кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича; а також поет, прозаїк і драматург Василь Фольварочний.
Під час конференції було презентовано книгу «Лицар слова. Спогади про Михайла Івасюка», яку видали у видавництві «Букрек». Розпочав презентацію письменник, директор Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка, упорядник видання Мирослав Лазарук. До слова були запрошені доньки письменника Оксана Івасюк та Галина Івасюк-Криса, журналіст Михайло Маслій, директор видавничого дому «Букрек» Дарина Туз-Максимець, український режисер, генеральний директор, художній керівник Львівського національного театру опери та балету Василь Вовкун, письменник, декан філологічного факультету Борис Бунчук, письменники Віктор Косяченко та Володимир Вознюк.
22 листопада на сцені Чернівецького обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської відбулася вистава «Лицар слова» (режисер — народна артистка України Л. Цісельська), присвячена 100-річчю від дня народження видатного письменника М. Г. Івасюка. Поетичні та прозові твори мистця, складні і радісні моменти його життя в обрамленні українських народних мелодій та інструментальних творів Володимира Івасюка розчулили вишукану публіку. Сподіваємося, що буковинська молодь зможе переглянути цю дивовижну виставу, яка дає змогу нам, українцям, доторкнутися потаємними струнами душі до творчості та життя неординарної постаті, гідного українця, патріота та мудреця.
З нагоди 100-річчя від дня народження Михайла Івасюка 23 листопада в приміщенні поштового відділення відбулось урочисте спецпогашення поштової марки з портретом поета. Ярослав Цюпак, керівник Чернівецької дирекції УДППЗ «Укрпошта» зауважив, що будь хто може відправити листа з портретом Михайла Григоровича і у всьому світі зможуть побачити, що дійсно сторічний ювілей цього достойника є важливим в культурно-мистецькому житті нашого краю. Здійснити погашення поштової марки запросили дочок, онуків, правнуків Михайла Івасюка, декана філологічного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича Бориса Бунчука.
23 листопада у клубі творчої молоді «Автограф» відбулася прем’єра вистави «Мені сказала доля» за поетичними творами М. Г. Івасюка. У виконанні молодих акторів поетичного театру, студентів II курсу Чернівецького обласного училища мистецтв імені С. Воробкевича звучала трагічна поезія філософського та релігійного змісту. Доповнювали дійство вдало підібрані мелодії, декорації та сценічні костюми. Керівник театру та режисер вистави — викладач вищезгаданого закладу, відмінник освіти України Григорій Сорочан.
24 листопада відправлено панахиду на могилі Михайла та Софії Івасюків на території історико-культурного заповідника «Кладовище по вулиці Зеленій». Вшанували письменника біля місця його вічного спочинку духовенство краю, крайова та міська влада, родина, буковинська інтелігенція. Слово шани та пам’яті у вінок скорботи вплели владика Данило, Віктор Павлюк, письменники Борис Бунчук, Микола Завальний, Мирослав Лазарук.
Урочистості до 100-річчя Михайла Григоровича продовжилися у виставковій залі Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка, де було урочисте велелюдне відкриття виставки учнівських робіт Кіцманської художньої школи «Світлішає мій листопад». На урочистостях побували велика і дружня родина письменника, владика Данило, професори Борис Бунчук, Володимир Антофійчук, Дарина Туз-Максимець, Ірина Мігірюк, Валентина Бузинська, Віра Китайгородська, Оксана Ахтемійчук, Тетяна Покорна, Роман Кухарук, Григорій Мороз, Валентина Чолкан, працівники ЧОУНБ ім. М. Г. Івасюка, студенти V курсу медичного факультету №3 БДМУ зі своїм викладачем Ю. Ф. Марчук, доцентом кафедри клінічної імунології та ендокринології БДМУ, працівники музеїв, журналісти радіо та телебачення.
Талановиті земляки письменника з Кіцманщини, музиканти гурту «Гердан» (керівник Віктор Семенюк) неперевершено грали буковинські мелодії та заспівали одну з улюблених пісень М. Г. Івасюка «Буковино, ти зелена ляно», яким підспівували усі присутні гості. Адже Михайло Григорович дуже любив українську народну творчість, обожнював народні мелодії і прищепив любов до фольклору усім своїм дітям та онукам.
Своїми спогадами про батька поділилася донька Оксана Михайлівна, онук Михайло Павлюк, колишні студенти Борис Бунчук та Віра Китайгородська, зворушливо виступили письменник з Вінниччини Микола Завальний, заслужений працівник культури України, директор Кіцманської художньої школи Григорій Мороз, директор Кіцманської музичної школи ім. В. Івасюка Ірина Мігірюк.
Перший заступник голови Чернівецької ОДА Михайло Павлюк нагородив грамотами від голови Чернівецької ОДА О.Фищука: Людмилу Цісельську — головного режисера Чернівецького обласного академічного музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської, Бориса Бунчука — професора, декана філологічного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича, Наталію Мороз — головного зберігача фондів музею Володимира Івасюка, Олену Баннікову — заступника директора з питань внутрішньої бібліотечної роботи ЧОУНБ ім. М. Івасюка, Беженаря Василя — методиста комунального учбово-методичного центру культури Буковини. А подяки від управління культури Чернівецької ОДА за активну підготовку до 100-річчя М. Г. Івасюка отримали з рук начальника Віри Китайгородської директор музею Володимира Івасюка Мирослав Лазарук та професор ЧНУ ім. Ю. Федьковича Богдан Мельничук.
Звучала пісня на слова М. Івасюка і музику Володимира Івасюка у виконанні Царик Каріни, учениці КМШ ім. В. Івасюка, та вірш М. Івасюка «Весна сплела із рути…» зі збірки «Елегії для сина», який натхненно декламував Максим Івасюк, учень 6 класу середньої школи с. Валява Кіцманського району, володар II місця XIV конкурсу юних читців. Співавторам нового ошатного видання «Лицар слова. Спогади про Михайла Івасюка» — Б. Бунчуку, В. Антофійчуку, В. Китайгородській, доньці М. Марчук-Соколовської Юлії Марчук, доньці В. М. Селезінки Оксані Ахтемійчук та Валентині Бузинській, які були присутні на ювілеї, подаровані книги.
І знову розцвітала «Червона рута» у виконанні автентичного гурту «Гердан» та всіх присутніх.
Цієї ж днини у Кіцмані відбулося велелюдне відкриття меморіальної дошки на приміщенні, де колись навчався і працював з 1946 по 1964 роки М. Г. Івасюк. Нині тут функціонує відділ освіти Кіцманської РДА Чернівецької області та Кіцманська районна організація профспілки працівників освіти та науки Чернівецької області.
Урочистості по відзначенню столітнього ювілею Лицаря слова продовжилися у Кіцманській музичній школі ім. В. Івасюка, до створення якої доклався і Михайло Григорович. У 1999 році закладу присвоєно ім’я Володимира Івасюка постановою Кабінету міністрів України №145/71 від 29 липня 1999 року. Ведуча заходу — викладач-методист Кіцманської музичної школи ім. В. Івасюка, однокласниця Володі по музичній школі Галина Василівна Семенюк цікаво і доступно ознайомила присутніх гостей з історією школи, поринала у далекі часи юності, згадувала Володю і його батька.
Спогади про навчання у музичній школі звучали із вуст Галини Івасюк-Криси, Оксани Івасюк, зворушливими були виступи Ірини Мігірюк, директорки КМШ ім. В. Івасюка, Мирослава Лазарука, директора Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка. Для гостей звучали інструментальні та вокальні твори українських та зарубіжних композиторів. А на завершення дивовижного концерту заключним акордом святкування ювілею Михайла Івасюка на Буковині звучала «Пісня буде поміж нас».
Мороз Н. М. та Логінова О. В.
Рубрика – «ЗМІ про кобзарів»
Василь Нечепа: «Важко збагнути, як сліпі передавали сліпим кобзарську науку»
http://www.umoloda.kiev.ua/number/3246/196/118363/
05.12.2017
Павло НЕСТЕРЕНКО
Сьогодні, 5 грудня, о 19-й годині у чернігівській філармонійній залі вшановуватимуть чернігівського кобзаря Терентія Макаровича Пархоменка з нагоди 145-річчя від дня народження. Про постать унікального майстра-віртуоза, мистецький захід його пам’яті та нелегкі часи, які переживає нині давньоукраїнське мистецтво, розповідає відомий кобзар сучасності Василь Нечепа.
«Цей кобзар сонце бачив»
— Пане Василю, чому саме цього кобзаря сьогодні згадуватимуть на чернігівській сцені?
— Терентій Пархоменко на початку минулого століття поставив чернігівську кобзарську школу на високий, професійний концертний рівень. Його репертуар записували провідні вчені того часу.
Народився у 1872 році в селі Волосківці на Чернігівщині. Там і похований. Цей кобзар сонце бачив: до десяти років був зрячим. Коли осліп, віддали в науку до відомого незрячого кобзаря Андрія Гойденка. Цей отець кобзарський зберігав та примножував традицію найдавнішої чернігівської кобзарської школи. Був послідовником творчості сліпого кобзаря Андрія Шута та інших сліпих чернігівських кобзарів. Терентій Пархоменко був співаком та вправним кобзарем-лірником. Віртуозно опанував гру на цих інструментах та зачаровував своїм ліричним тенором. Важко збагнути, як сліпі передавали сліпим кобзарську науку. Кобза — інструмент, де струни з розливом. Відстань між струнами внизу набагато менша, ніж зверху.
Отже, м’язова пам’ять у правій руці відсутня. Чернігівці лівою рукою грали тільки на басах (бунтах). На лірі — трохи простіше лівою рукою. Але, щоб вона заплакала, мусить бути вібрато, як у скрипаля чи віолончеліста. Ось і плачте та крутіть собі ліру дерев’яними пальцями.
Терешко Пархоменко за своє коротке життя навчив видатних кобзарів. Його учень Аврам Гребень був лірником-віртуозом. Він доніс до наших днів безліч унікальних лірницьких пісень, що були записані на магнітну плівку. Віртуозом-кобзарем був його учень Петро Ткаченко-Галашко. Його 100-річчя від дня народження за рішенням ЮНЕСКО святкували. Серед його учнів — Василь Потапенко, Олександр Корнієвський, Михайло (Микола) Домонтович (він записав репертуар свого вчителя на ноти. Видав у Одесі у 1913-1914 роках «Самонавчатель» гри на чернігівській кобзі. Книги ті знищили, а Домонтовича розстріляли). Були й інші учні. Мене грати на кобзі та лірі вчив учень Пархоменка Олександр Корнієвський.
— Що можете розповісти про кобзарювання Терентія Пархоменка?
— На початку минулого століття в Україні було ще багато кобзарів. Була ще й полтавська кобзарська школа. Там Остап Вересай зазнав великої слави.
Терентій Пархоменко — кобзар нового типу. Він володів великим репертуаром від отців-учителів. Цей репертуар добре досліджено. Але ми бачимо у його концертах безліч творів, яких його отці не знали. Він сам робив обробки різних пісень та дум. Борис Грінченко записав безліч дум з голосу кобзаря. Високо оцінювали творчість кобзаря Іван Франко та Олена Пчілка — мати Лесі Українки. Шанувала кобзаря уся тодішня столична еліта.
Цей кобзар по-справжньому гастролював. Через Мену, Чернігів та Ніжин їхав до Глухова, Луцька, Полтави, Катеринослава. Співав у Варшаві. У 1902 році співав у Харкові та Полтаві на 12-му археологічному з’їзді, де здобув велику славу. Про нього як видатного кобзаря пише Гнат Хоткевич. Розстріляний. Про Терентія Пархоменка пише фольклорист Михайло Сперанський. Кобзар гостював у вченого, ходив співати на базар, де ряди торгові замовкали.
Терентія Пархоменка забирає на гостини класик української музики Микола Лисенко. Він понад два тижні записує пісні та думи з голосу кобзаря. Вчить пісень та дум з нот. Організовує в 1909 році концерт у колонній залі у Києві. Тепер там філармонія. Вдягають кобзаря у нові концертні строї. За виступ зібрали 350 золотих. Розповідав, що у родині композитора дуже поважали його та гарно пригощали.
Через два роки після такого успіху в Умані у день 50-ї річниці пам’яті Тараса Шевченка (10 березня 1911 р.) кобзаря просто на сцені побили жандарми. Співав «Про Морозенка», «Думу на смерть Тараса». А потім завів пісню «...Трудно браття нам живеться на Русі святой». Там є слова: «Всі народи вже свободи добились давно. А у нас усе незгоди і тємно, тємно...» То була остання пісня у житті славетного, нескореного кобзаря. Дочка Явдоха привезла батька до Волосківців, де він 23 травня помер.
В останні дні життя його провідав Олександр Корнієвський. Кобзар був дуже обурений на майстра музичних інструментів за виготовлення кобз та бандур для зрячих музикантів. Він був переконаний, що це музика сліпих. Він навчив Корнієвського грати на кобзі та лірі у 1905 році, коли майстер ремонтував його кобзу. Корнієвський виготовив для нього три кобзи на замовлення Миколи Лисенка. Потім почав робити бандури, додав до діатонічної кобзи півтони поміж струнами та поставив перемикачі на струни (демфер). Так 100 років тому Олександр Корнієвський зробив бандуру. Завдяки Терентію Пархоменку та його учню Корнієвському Україна має сучасний, концертний, хроматичний музичний інструмент. Жоден народ світу нічого подібного не має. У бандурі два інструменти одразу — приструнки, як у гуслях, чи цимбалах, та (баси) бунти, як у гітарі. Це прадавня наша музика, яка народилась тут і віками разом з кобзарями несе людям правду. Якби оці кобзарі народилися десь у інших краях, — уже б давно їм пам’ятники стояли. Українці мають унікальну, прадавню, непереможну зброю — кобзу та бандуру. Тому ми є.
«Сучасне кобзарювання — це великий сум»
— Що скажете про сучасне кобзарювання?
— Сучасне кобзарювання — це великий сум. Справжнього розквіту зазнало тільки за президентства Віктора Ющенка. Було виділено 10 мільйонів гривень для придбання бандур (2 млн. дол.). Я ходив з листами до Президента, просив замінити слово «придбання» на «виготовлення». Ми хотіли музичну фабрику врятувати. Не вийшло. Здебільшого кошти розікрали. Ведеться слідство. Чернігівщина має понад 100 бандур від Президента та стільки ж скрипок. Було організовано міжнародний кобзарський фестиваль. Відзначено безліч кобзарів державними нагородами та званнями.
Хотіли на базі військового училища створити кобзарську консерваторію. Корпуси військових приміщень гинуть на наших очах. Не дозволено кобзарське мистецтво розвивати. Тепер ні бандуру замовити у Чернігові, ні струни до бандури не зможете. Музичну фабрику розтрощили та спалили. А вона навіть при німецькій окупації працювала. Творили капелу бандуристів у чернігівській філармонії. Але... Тепер, починаючи з Національної капели бандуристів, уся наша зброя національна, усе, що про Україну нагадує, потихеньку нищиться.
— Як живеться та концертується сучасному кобзарю Василю Нечепі?
— Живеться, і беззупинно кобзарюється у великій нерівній боротьбі на окупованій території. Мене 35 років женуть з Чернігівщини кобзарської безжалісно і безсоромно. Концерти, присвячені ювіляру Іванові Франку, я провів далеко не у кожному районі Чернігівщини. У Корюківці музей Олександра Корнієвського демонтували. З благодійним концертом у день народження Корнієвського до дітей корюківських не пустили. Там громада нову владу обрала. Я відспівав концерт пам’яті Олександра Корнієвського у переповненій залі Семенівського РБК.
Ось уже понад 20 років, як розігнали чернігівську філармонію разом зі мною, мене на жоден святковий концерт ні до філармонії, ні до театру не запросили. Не запросили і як громадянина славного міста Чернігова на якийсь святковий захід. Я сам, за можливості, потихеньку до пам’ятника Тараса Шевченка квіти несу і намагаюся бути присутнім на різних патріотичних заходах. Проводжу безліч благодійних концертів та волонтерських заходів. Встановлюю меморіальні дошки славним чернігівцям.
У день народження Тараса Шевченка співав у Львівській Національній опері. Велика подяка директору опери Василю Вовкуну.
На телеканалах на мої концерти табу. 200 сольних концертів Тарасові Шевченку відспівав і 160 Іванові Франку. Жодного разу не показали, тільки інколи поли від свитки мелькали. У ювілейний рік Шевченка моє прізвище викреслили із шевченківських лауреатів Чернігівщини.
«Сьогодні в Україні вам на лірі ніхто не заграє»
— Як ви стали послідовником творчості кобзаря, який загинув у 1911 році?
— Дуже просто. Зібрав багато наукової літератури про Терентія Пархоменка. Там і стрій кобзи, і форма з фото. Зробив із фанерочки форму кобзи, натягнув туди 16 приструнків та 7 басів (бунтів) і на початку 80-х років почав їздити по науку до Олександра Корнієвського, який повернувся з таборів. Там його понад 24 роки загартовували, як він казав. Першу кобзу, вересаївського строю, мені виготовив відомий майстер музичних інструментів Олександр Шльончик. Кобзу строю Терентія Пархоменка мені за порадою Корнієвського виготовив Микола Єщенко. Його весь світ знає як видатного майстра гітар. Він вважав Олександра Корнієвського своїм учителем. Я дав йому свої креслення, і він одну кобзу зробив. Минулого року не стало і Миколи Єщенка. Моїй кобзі 30 років. Жодної тріщини. Ліру мені виготовили на Мельнице-Подільській музичній фабриці. Я її трохи вдосконалив. Мене з дитинства вчили грати на скрипці. Це дало можливість за 35 років опанувати і дуже складний інструмент — ліру. Сьогодні в Україні вам на лірі ніхто не заграє.
— Чи маєте учнів?
— З винаходом бандури потреба у чернігівській кобзі відпала. До мене по науку ніхто не звернувся. Вчитися на лірі приїздили хлопці з Канади та США. Приїздив по науку з Мінська Олег Оловніков. Це віолончеліст світового рівня. Грав усе, що було написано для віолончелі. Тепер відмовила ліва рука. Переграв. Він так і не зрозумів, як вібрато на лірі грається. На лірі грає мій онук Михайло. Якщо зуміє років 10 крутити ліру, стане лірником. Знає Михайло, як грали на кобзі давнім чернігівським кобзарським відбоєм. Навчив козака. Якщо захоче, то й кобзарем стане. Мене лірі Корнієвський учив. Заплакала ліра у моїх руках десь через 5 років безупинних гастролей. Я щороку, продовжуючи творчість Терентія Пархоменка, співаю не менше 100 сольних концертів.
Олександр Корнієвський неохоче зразу вчив мене. Говорив, що він уже на 100 кілометрів Пархоменка обігнав. Не радив мені, співакові, йти у таку небезпеку. Казав, що там холодно і голови рубають. Говорив, що я буду назад кобзарювання тягнути та дисертації писати. До Корнієвського по науку ніхто не їхав. Там не те що до хати зайти, по вулиці з осторогою ходили. Я пообіцяв маестро Корнієвському дисертації не писати, назад не тягнути і Терентія Пархоменка не обганяти.
Запрошую ввечері до чернігівської філармонійної зали. Будемо славити видатного кобзаря-лірника, кобзаря-бунтаря. Будуть грати юні бандуристи. Їх у Чернігові сотні. Розкажу про кобзаря всю правду та продемонструю спосіб гри на кобзі та лірі, якими володів Терентій, чи, як у народі звали, Терешко Пархоменко!
«Класово ворожа» бандура: пам’яті розстріляних кобзарів
http://umoloda.kiev.ua/number/3248/196/118497/
08.12.2017
Зоя ШАЛІВСЬКА
На великому фото, що зустрічає відвідувачів у Музеї Івана Гончара у Києві, конотопські юнаки в національному одязі з портретом Кобзаря. Під портретом дата: 1914 рік. Незважаючи на заборону російської влади, конотопські просвітяни, самодіяльні актори, бандуристи гідно відзначили 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Учасників шевченківських вечорів жорстоко переслідували, багатьох було заарештовано, покарано шомполами, оштрафовано на великі суми та звільнено з роботи. Відомі прізвища всіх учасників ювілейних заходів на цьому фото. Більшовицька влада під гаслом боротьби з буржуазним націоналізмом уже в 20-х роках минулого століття почала кампанію винищення кобзарства через розпуск кобзарських гуртків, капел бандуристів, нападок у пресі.
Мені в київському Музеї літератури потрапила газета за 1930-й рік, де в одній зі статей були рядки: «Кохатися в націоналістичній романтиці — далеко не комуністична справа». А вже відкриті репресії проти народних співців почались після пленуму Всеукраїнської спілки працівників мистецтв у грудні 1933 р. Саме там кобза та бандура були оголошені «класово ворожими». Щоб знищити всіх разом, у Харкові був скликаний так званий «кобзарський з’їзд». Із цілої України, з найвіддаленіших сіл прямували кобзарі з поводирями. Та їх там чекала сувора розправа. Кілька сот їх було підступно розстріляно біля станції «Козача Лопань». Є відомості, що там були знищені і кобзарі з Конотопщини: мандрівний незрячий кобзар iз Курилівки Дейнека Карпо Григорович, активний просвітянин бандурист Рожко Пилип Порфирович, талановитий бандурист Матюха Максим Мусійович, що сам виготовляв інструменти. А ті кобзарі, які не поїхали на той сумнозвісний фестиваль, були в той чи інший спосіб знищені. Саме так вчинили з кобзарем Бабічем Іваном Івановичем із села Сахни, столярем за професією, членом Центральної Ради. Активний просвітянин, бандурист капели «Відродження», створеної в 1920 р., за браком коштів він не поїхав до Харкова, і вбитий був найманцями НКВС у своїй оселі (прізвища вбивць відомі). «Ваші паскудні імена люди з огидою вимовлятимуть», — сказав катам перед смертю.
Ось ще кілька трагічних доль самодіяльних митців.
За шаблонними звинуваченнями (СВУ, буржуазний націоналізм, шпигунство) у 1934 р. був розстріляний двадцятидворічний керівник капели бандуристів Кононенко Пилип Пилипович. Цей бандурист мав прекрасний голос, виготовляв бандури конотопського зразка, за його керівництва репертуар капели набув справжнього національного звучання.
Щирим українцем називали Коломійця Василя Петровича, керівника українського хору при снарядному заводі (КЕМЗ) у 1917 р., техніка заводу, чудового бандуриста. Щосуботи та неділі просвітяни організовували лекції про українських письменників, ставили їхні п’єси, давали концерти. За доносом був розстріляний у 1930 р.
Росіянин за національністю, Попов Григорій Михайлович, слюсар вагоноремонтного заводу, щиро полюбив українську пісню. У 20-х активно займався просвітянською діяльністю, освоїв гру на бандурі, мав прекрасний баритон. Усю свою чутливу душу вкладав він в українську пісню. «Чуєш, брате мій» у його виконанні завжди викликала бурхливі оплески. У 1938 році був розстріляний як український націоналіст, член СВУ.
Повернемось до фото 1914 р. Про те святкування Шевченкового дня народження згадала і радянська влада. Зображені на ньому бандуристи-просвітяни: Рожко Іван Іванович, Римар Семен Інокентійович, Кікоть Ілля Олексійович, Логвин Павло Йосипович, Урюхін Іларіон Васильович, Стеценко Василь Іванович — були знищені катами НКВС за націоналізм. Кобро Василь Петрович розстріляний німцями у 1942 р. за влаштування втечі з табору військовополоненому. «За буржуазний націоналізм та контрреволюцію» було розстріляно і репресовано 25 бандуристів, учасників аматорських колективів, серед них член Центральної Ради Іван Довгий, що активно допомагав просвітянам, решта були під пильним наглядом.
Трагічною була доля бандуриста Шуляка Миколи Даниловича. Столяр вагоноремонтного заводу, освіта — 3 класи так званого міністерського училища, активний просвітянин. Кобзарському мистецтву навчався в незрячих мандрівних кобзарів, яких забирав до себе на ночівлю та харчування. Не раз дружина жартувала: «Ой, діточки, батько знову старців веде!». На що Микола зауважував: «У дающого притулок страждущому да рука не оскудіє, а воздасть Бог сторицею». Дружина Євдокія Золотник і сама була активною учасницею театральних вистав, співала в українському хорі. Грали на бандурі i її брат Володимир, сестри Олександра та Ольга Золотники, активні просвітяни, учасники українського хору в дожовтневий період. Не знала ця співоча родина, чим обернеться для неї любов до народної пісні. Звинувачений у належності до СВУ був розстріляний у 1933 р. чоловік Олександри Василь Стеценко, активний діяч «Просвіти», член капели бандуристів «Відродження». Шуляку Миколі, батьку п’ятьох дітей, дали 10 років як «буржуазному націоналісту», та на суді згадали, що у нього нові ворота (він був гарний столяр), і додали ще 5. Заслання відбував у Красноярському краї, звідки вдалось передати фото. На ньому не впізнати колись кремезного красеня. Але з бандурою не розлучився... Через 15 років повернувся зовсім хворим, а невдовзі параліч прикував до ліжка. На могилі нескореного бандуриста — хрест і напис: «Шуляк М.Д., бандурист».
Нещодавно мені вдалось організувати у нашому місті проведення Вечора пам’яті розстріляних кобзарів, де згадували талановитих земляків, які були знищені за українську пісню. Вшанувати репресованих конотопських народних співців приїхав із Києва відомий кобзар, заслужений артист України Тарас Силенко зі своїм, як завжди, яскравим, патріотичним репертуаром. Особливо сподобалась його пісня про Конотопську битву. Порадували присутніх і юні бандуристи — вихованці музичних шкіл. А ще дуже тішусь, що міська рада підтримала мою ініціативу: вул. Радянська перейменована на вул. Кобзарів.