Бюлетень№42 (474) 2017 рік
Новини одним рядком:
27 вересня – вшанування пам’яті кобзаря Гната Хоткевича в музеї Кобзарства в Переяславі-Хмельницькому
29 вересня – концерт кобзаря Василя Жданкіна, Кременець, Центр вільного часу «Панорама»
30 вересня – на змагання безпілотників у Києві запрошені співці С.Василюк, Ю.Гусарук, В.Панченко, Б.Дощ, гурт “Рутенія”
30 вересня – концерт українського Жіночого ансамблю бандуристок Північної Америки у Чикаго
30 вересня – Ольга Гаращенко з Переяслава-Хмельницького отримала гран-прі в номінації “авторська пісня” на “Феєрії зірок” у Києві
2 жовтня – 60 років з дня народження українського співця, мешканця Лондону Тараса Житинського
5 жовтня – день народження поета Богдана-Ігоря Антонича (роки життя: 1909-1937)
6 жовтня – концерт за участі Т.Компаніченка, Т.Силенка, С.Василюка, В.Мартишка в Центральному Будинку культури Ірпеня
8 жовтня – день народження поета Володимира Свідзінського
9 жовтня – день народження Івана Ольховського, поета і журналіста з Києва
12-13 жовтня – конференція «Свобода в українській літературі: ...» (Харківський університет В.Н.Каразіна, філфак, Свободи, 4)
13 жовтня – лекція Станіслава Щербака «Генрих IV, або добрий король Анрі» у харківському ЛітМузеї
13-14 жовтня – фестиваль-реконструкція української партизанки. Штаб УПА в Антонівцях на Шумщині (Тернопільщина)
14 жовтня – Олекса Бик, Олександр Клець, В’ячеслав Купрієнко, Юрій Сусло виступлять біля облдержадміністрації Дніпра
14-15 жовтня – фестиваль “Кобзарсько-лірницька Покрова” у Києві
до 15 жовтня прийом заявок на ІV конкурс поезії та АП «Хортицькі дзвони» у Запоріжжі stadnichenkoo-1@ukr.net
Тарас Житинський
Лист до Ліни Костенко
Довго не спав я цілу ніч, що була як сон
Довго летів на лихім коні, на білий вогонь,
Чи то гнав хтось мене в таку далечінь,
чи від себе тікав, від себе не втічеш,
ТАМ хтось покликав мене.
Приспів
За морями горами,
За полями долами,
За хмарами Воронами,
Там хтось покликав мене.
Півню в замку мову відняло – як відрізало шлях,
Чайкою летіла та зіркою впала, кришталева зоря,
Там за чумацьким шляхом,
Там за Великим лугом,
Там де синьо-жовта ріка.
Приспів
За морями горами,
За полями долами,
За хмарами-воронами,
Там де синьо-жовта ріка.
По довгій дорозі тут віку дожити, де Княжа гора,
Там на руїнах Княжого міста, де на козацьких шаблях,
Ти побачиш сили Зла,
Ти побачиш сили ДОБРА
Там де синьо-жовта земля.
Приспів
За морями горами,
За полями долами,
За хмарами-воронами,
Там де СИНЬО-ЖОВТА ЗЕМЛЯ..
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net, p_karta@maіl.ru
Сайт http://www.novasich.top/?p=1770
14-15 жовтня 2017 року
Кобзарсько-лірницька Покрова у Києві
До 75-річниці УПА,
свята Покрови Пресвятої Богородиці,
Дня захисника України
Пам’яті воїнів, що віддали своє життя за Україну
Кожне полкове і сотенне місто Великої України мало своїх бандуристів та кобзарів. Лірники Західної України брали участь у нелегкому побуті січових стрільців і повстанців УПА. Історія кобзарства надихає сьогодні учасників кобзарських цехів Києва, Харкова та Львова на продовження життя давньої української епічної традиції.
Щорічний фестиваль Кобзарсько-лірницька Покрова запрошує до вшанування пам’яті та оспівування історичних звитяг борців та волю України різних історичних епох.
14 жовтня, субота
09:30 – 12:00 Святкова літургія та панахида за полеглими воїнами, що віддали життя за Україну
Свято-Покровська Подільська церква/вул. Покровська, 7/
12:00 – 14:00 Освячення інструментів. Традиційне кобзарювання братчиків кобзарсько-лірницьких цехів біля церкви. Мітинг-реквієм за участі комбатантів “Легіону Свободи”. Поминальна трапеза. Свято-Покровська Подільська церква/вул. Покровська, 7/
9:00 – 11:00 Кобзарювання та лірникування в аеропортах “Київ”, “Бориспіль” та на Центральному залізничному вокзалі.
15:00 – 18:00 Концерт кобзарів та лірників
Михайлівська площа
15:00 – 15:20 Михайло Коваль /с. Великий Хутір, Черкащина/
15:20 – 15:40 Михайло Хай /м. Київ/
15:40 – 16:00 Святослав Силенко /м. Київ/
16:00 – 16:20 Андрій Міцай /с. Стрітівка, Київщина/
16:20 – 16:45 Ярема Шевчук /м. Київ/
16:45 – 17:10 Олександр Тріус /м. Ромни, Сумщина/
17:10 – 17:35 Тарас Силенко /м. Київ/
17:35 – 18:00 Ярослав Крисько /м. Львів/
19.00 – 22.00 Концерт кобзарів та лірників
Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара”/вул. Лаврська, 19/
19:00 – 19:20 Михайло Хай /м. Київ/
19:20 – 19:40 Михайло Коваль /с. Великий Хутір, Черкащина/
19:40 – 20:00 Святослав Силенко /м. Київ/
20:00 – 20:20 Міцай Андрій /с. Стрітівка, Київщина/
20:20 – 20:40 Ярема Шевчук /м. Київ/
20:40 – 21:00 Олександр Тріус /м. Ромни, Сумщина/
21:00 – 21:20 Тарас Силенко /м. Київ/
21:20 – 21:40 Ярослав Крисько /м. Львів/
21:40 – 22:00 Едуард Драч /м. Київ/
15 жовтня, неділя
09:30 – 12:00 Святкова літургія та панахида за полеглими воїнами, що віддали життя за Україну
Свято-Феодосіївський монастир/вул. Лаврська,14/
12:00 – 14:00 Традиційне кобзарювання братчиків кобзарсько-лірницьких цехів біля церкви.
15:00-19:00 Конференція по кобзарству та лірництву. Доповідачі: Михайло Хай /Київ/, Володимир Кушпет /с. Стрітівка, Київська обл./, Алєсь Лось /Мінськ/
Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара”/вул. Лаврська,19/
19:00 – 22:00 Концерт кобзарів та лірників
Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара”/вул. Лаврська,19/
19:00 – 19:20 Михайло Хай /м. Київ/
19:20 – 19:40 Андрій Сілецький /м. Львів/
19:40 – 20:00 Андрій Ляшук /м. Рівне/
20:00 – 20:20 Олександр Тріус /м. Ромни, Сумщина/
20:20 – 20:40 Володимир Кушпет /с. Стрітівка, Київщина/
20:40 – 21:00 Ярема Шевчук /м. Київ/
21:00 – 21:20 Алєсь Лось /м. Мінськ/
21:20 – 21:40 Ярослав Крисько /м. Львів/
21:40 – 22:00 Василь Гринь /м. Мінськ/
*У програмі можливі зміни.
Організація: Мистецьке об’єднання “Глечик”
Свято-Покровська Подільська церква міста Києва, УАПЦ
Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара”
Фінансова підтримка: ВО “Свобода”
Акредитація журналістів: 097 703 32 04 – Ганна, kusonka@ukr.net
Володимир-Волинський – Сергій Шишкін
Дякую. А “Файна гутірка” дійсно була файною. І дуже потрібною http://www.volynpost.com/news/98188-na-fajnij-gutirci-govoryly-pro-polityku-ta-spivaly
На «Файній гутірці» говорили про політику та співали
30 вересень
У Луцьку відбулася перша зустріч у рамках проекту «Файна гутірка». Гостями заходу були Олесь Доній та Сергій Шишкін. Під час зустрічі говорили як на політичні, так і на культурні теми.
Послухати діячів прийшли декілька десятків людей у п’ятницю, 29 вересня. Після виступу спікерів, їм можна було поставити питання та подискутувати.
Куратор заходу Павло Данильчук зазначив, що формат гутірки вже використовували під час проведення фестивалів. І це дуже хороша форма живого спілкування.
«Сьогодні ми починаємо наш перший захід під назвою «Файна гутірка». Під час проведення фестивалів ми вже використовували слово «гутірка». Це означає розмовляти. Ми запрошували різних людей, щоб поспілкуватись на різну суспільно-важливу тематику. В нас є така ідея запровадити такий захід. Сьогодні до нас приїхали люди, яких я знаю давно, їх можна назвати побратимами. Будемо говорити як про політику, так і про культуру. У нас в гостях Олесь Доній та Сергій Шишкін», - сказав Данильчук.
Першим мав слово журналіст, громадський та політичний діяч Олесь Доній. Його виступ розпочали із перегляду відео про Революцію на граніті, адже 2 жовтня буде 27 років, як відбулися ці буремні події. І Олесь Доній був їх активним учасником.
Під час свого виступу Доній говорив про осмислення українцями самих себе, про революції в Україні, про те, хто їх робив та які це мало наслідки. Він зазначив, що за часи незалежної України не було жодного президента, який був із українцями за одне, який був разом із революціонерами на барикадах. Однак, громадяни України чомусь вибирають зовсім інших людей, які керуватимуть державою.
Також Олесь розповів про свій нелегкий шлях революціонера, підпільну боротьбу та ув’язнення. Після його виступу гості гутріки поставили йому питання.
Опісля Олеся Донія до гостей гутірки вийшов волинський бард та культурний діяч Сергій Шишкін. Він говорив про революцію та Майдан. Розповідав, з чого для нього все почалось та чому він долучався до буремних подій. Хто з його друзів-музикантів брав там активну участь. Окрім виступу, він зіграв та заспівав для гостей заходу.
Тернопіль – сайт http://teren.in.ua/2017/10/06/na-ternopilshhyni-mozhna-bude-vpijmaty-ta-dopytaty-shpyguna/
Де на Тернопільщині можна буде впіймати та допитати… шпигуна?
Антонівці, Брати Капранови, Василь Шкляр, Володимир Вермінський, Жива, Олександр Смик, Орест Лютий, Святослав Ливовецький, Тарас Химич, Тінь Сонця, фестиваль-реконструкція, Штаб УПА, Шумськ
Випекти та скуштувати повстанський хліб, попити води з джерельця та впіймати і допитати шпигуна можна буде через тиждень в Антонівцях на Шумщині.
Рейд до могили провідника Хрона та Повстанський впоряд, Орест Лютий з «Лагідною та суворою Українізацією» та Володимир Вермінський з «Відлунням криївки», Брати Капранови та Василь Шкляр, Тінь Сонця та Повстанські кіноночі чекають на учасників та глядачів фестивалю-реконструкції до 75-ї річниці заснування УПА «Луни повстанського краю». Цьогоріч організатори обіцяють мегамастштабний захід, який триватиме два дні, 13-14 жовтня, поблизу Штабу УПА «Південь» у с. Антонівці на Шумщині.
– Ми хочемо реконструювати місце стоянки української партизанки. Для цього ведуться роботи з відновлення повстанської печі, відбудовується сцена, робиться криївка, конюшня – усе по замальовках повстанців. Це єдиний мелітарний комплекс такого типу та масштабу в Україні. Хочеться, аби по завершенню заходу щось залишилося матеріальне, – розповів Олександр Смик, котрий серед організаторів виступає не як начальник управління культури і мистецтв Тернопільської міської ради, а як режисер дійства.
– До фестивалю-реконструкції з нетерпінням чекаємо видання та можливості презентувати 13-14 жовтня уже віддруковану книгу «Бандерівці. 200 історій з ХХ сторіччя» Святослава Липовецького, – поділився Олександр Смик. – Ідеологічні вишколи відбудуться з Василем Шклярем та Братами Капрановими. Під час презентації повстанських кіноночей відбудеться зустріч із режисером Тарасом Химичем та показ фільму «Жива», прем’єрний показ документального фільму «Жива УПА» та зустріч з авторською групою.
14 жовтня – урочисті літургії, панахида та унікальне створення та посвячення повстанської ікони. Родини Героїв УПА нагороджуватимуть хрестами бойових заслуг.
Детальніше дізнатися про програму фестивалю-реконструкції «Луни повстанського краю» можна буде на прес-конференції, яка відбудеться наступного тижня, повідомив Олександр Смик.
Учасникам реконструкції обіцяють унікальну можливість прожити один день як упівець, відчути дух боротьби та з іншого боку поглянути на історію УПА.
Сайт http://litcentr.in.ua/news/2017-10-15-6334
ІV конкурс поезії та авторської пісні «Хортицькі дзвони»
Розпочато прийом творчих робіт на у ІV Всеукраїнський конкурс молодої української поезії та української авторської пісні імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони».
Чекаємо на творчі доробки молодих авторів від 15 до 25 років у номінаціях «поезія» і «авторська пісня». Прийом робіт буде тривати до 15 жовтня 2017 року.
Цього року конкурс «Хортицькі дзвони» проводиться вже вчетверте. Він започаткований творчою і науковою громадськістю України у пам’ять про талановиту українську поетесу і автора пісень Марину Брацило, яка трагічно загинула 2013 року. За три повні роки існування конкурсу вдалося відкрити чимало молодих самобутніх талантів у поезії і пісенній творчості. Фінальні заходи і нагородження переможців відбуваються на початку грудня у Запоріжжі, рідному місті Марини. Конкурсанти відзначаються дипломами, грошовою премією, а їх найкращі твори видаються в альманасі «Хортицькі дзвони».
Умови участі у ІV Всеукраїнському конкурсі молодої української поезії та української
авторської пісні імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони»
1. Конкурс поетів-початківців та тих, хто шукає себе в українській авторській пісні, проводиться у двох номінаціях: «Поезія» та «Авторська пісня». У межах основних номінацій можна також позмагатися за спецпризи:
у номінації «Поезія»:
- спецприз за патріотичні мотиви в поезії;
- спецприз за висвітлення в поезії теми збереження родинних цінностей;
- спецприз Міжнародної асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ»;
у номінації «Авторська пісня»:
- спецприз за написання однієї чи декількох пісень на слова Марини Брацило.
2. До участі в конкурсі допускаються молоді автори віком від 15 до 25 років, які у визначений термін подали до розгляду журі рукописи власних поетичних творів (мова конкурсу – державна – українська) чи аудіозаписи пісень.
Можливе подання матеріалів на конкурс одразу в обох номінаціях.
3. Рукописи поетичних творів (20-25 віршів) надаються у програмі Microsoft Word (* doc, * rtf), шрифтом № 14 (Times New Roman), через 1,5 інтервал, на папері формату А-4 ; усі поля (верхнє, нижнє, праве, ліве) – 2 см;
- аудіозапис двох пісень на цифрових носіях та тексти до них.
4. До рукописів додаються:
· анкета учасника;
· автобіографія;
· фотокартка розміром 10 х 15;
· повна домашня адреса, номер мобільного телефона та e-mail.
5. Журі не розглядає твори, які мають антиукраїнський характер; пропагують насильство, расизм; містять ненормативну лексику або написані суржиком.
6. Подані рукописи не повертаються і не рецензуються.
7. Для сприяння більшій об’єктивності відбору переможців, Оргкомітет, згідно з Положенням, надає для розгляду Журі конкурсні роботи в анонімному порядку (під псевдонімами) згідно з реєстрацією.
8. Положенням про конкурс передбачається кількісний ліміт переможців (лауреатів) конкурсу в кожній номінації – не більше чотирьох осіб (І, ІІ та ІІІ місця), яким присвоюється звання " Лауреат конкурсу молодої української поезії та української авторської пісні «Хортицькі дзвони» імені Марини Брацило". Окрім переможців, Журі визначає також двох дипломантів (по одному в кожній номінації), яким присвоюється звання "Дипломант конкурсу молодої української поезії та української авторської пісні «Хортицькі дзвони» імені Марини Брацило". Визначаються також переможці в межах зазначених спецпризів. У разі низької якості творів Журі конкурсу уповноважене не відзначати жодного лауреата (дипломанта) конкурсу на рік.
Додаткова інформація щодо проведення Конкурсу на сайтах Запорізького національного університету та www.bratsylo.com.ua, за тел. 061-289-12-82 (кафедра українознавства), 067-648-17-17, 099-055-46-07 (координатор Стадніченко Ольга Олександрівна).
Рукописи до 15.10.2017 року надсилати на адресу оргкомітету (e-mail: stadnichenkoo-1@ukr.net, або подавати особисто: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66а, Запорізький національний університет, кафедра українознавства (корп. 2, ауд.413).
Презентація авторів, які взяли участь у конкурсі, оголошення переможців та церемонія їх нагородження за участю широких кіл громадськості відбудеться в Запорізькому національному університеті до 2 грудня 2015 року на Гала-концерті, приуроченому до дня народження поетеси та пісняра Марини Брацило.
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
Осінній мотив
Горять, горять листочки на деревах
і по-осінньому шумлять,
то ніби закликає матір Єва
серця по-літньому кохать.
А річенька за схилом визирає,
в обійми манить юнака,
пірнає день у ніч за небокраєм,
як синій пломінь маяка.
У небі тихий місяць оживає,
зірки палають золоті,
і під зірчастим щедрим урожаєм
кохання знов на видноті.
Сайт http://www.museum-ukraine.info/?p=2299
Концерт із нагоди ювілею Рената Польового
Видатному винахідникові,
першому досліднику Кубанської України й меценатові
Ренату Польовому 6 жовтня виповнилося б 90 років
Історичний клуб “Холодний Яр”, Ірпінська МО ВО “Свободи” та хор “Гомін”
запрошують на концерт із нагоди ювілею Рената Польового
за участю кобзарів, хорових колективів та бардів.
Відбудеться концерт 6 жовтня 2017 р. о 18.30
у м. Ірпені, в Центральному будинку культури (вул. Соборна, 183).
У концерті візьмуть участь заслужені артисти України
Тарас КОМПАНІЧЕНКО і Тарас СИЛЕНКО,
лідер гурту “Тінь Сонця” Сергій ВАСИЛЮК,
бард Валерій МАРТИШКО,
гурт “СЛАВІЯ” (із чоловічого хору “ЧУМАКИ”) і хор “ГОМІН”
Інженер-винахідник Ренат Польовий жив забороненим у часи СРСР українським духовним життям. У його листуванні з подвижниками “забороненої України” немає розмов про побутові цінності. В них – все про Україну та Кубань, і більше нічого.
А про що ж іще говорити, як не про Україну і Кубань?!
Скільки зневажених кобзарів завдяки Ренатові відчули, що вони потрібні Україні! Скільком тиха і світла сила Ренатова допомогла утвердитися, повірити, що й Україна стане не ноги.
Світло Ренатове мало й матеріальний вимір. Він завжди допомагав фінансово: і кобзареві Власку, а після його смерті – дружині Парасці, й бандурному майстру Корнієвському, купуючи у нього “нікому не потрібні” бандури та ще й інших до цього спонукаючи. І поетові Кулиняку допомагав. І Левкові Лук’яненку! І Товариству охорони пам’яток архітектури. І Українському культурологічному клубові, Українській гельсінкській спілці, УМА УРП, редакції газети “Незборима нація”, Всеукраїнському політичному об’єднанню “Державна самостійність України ДСУ та Історичному клубові “Холодний Яр”, членами яких він був.
Коли я творив книжку “Тиха війна Рената Польового”, зрозумів, що я проживаю Ренатове життя, життя трагедійно-радісне. Яке це щастя – писати про достойних! ...
Тернопіль – сайт http://teren.in.ua/2017/09/26/pershyj-publichnyj-vykonavets-ukrayinskogo-gimnu-vystupyt-u-krementsi/
Перший публічний виконавець українського гімну виступить у Кременці
Послухати відомого кобзаря Василя Жданкіна є нагода 29 вересня у Кременці, у центрі вільного часу «Панорама».
Творчий вечір українського барда та бандуриста відбудеться у концертній залі, початок о 18.30. Вхідний квиток вартує 20 грн.
Василь Жданкін відомий тим, що перший восени 1989 року на заключному концерті фестивалю «Червона Рута» виконав гімн України публічно. Відомим став у середині 80-х як один з перших учасників легендарного театру пісні «Не журись».
Сайт http://www.victormorozov.com/ukr/frame.html
6 жовтня 2017 - Інтерв'ю в ТВОЄ МІСТО - "Шість думок Віктора Морозова про музику, мову і Львів"
20 вересня 2017 - Віктор Морозов виступав у Центральній дитячій бібліотеці м. Львова з програмою "Полуденна кава в бібліотеці".
Огляд у ВИСОКОМУ ЗАМКУ - "Співав, жартував, відтворював спогади..."
Львів – сайт http://biblioteka.lviv.ua/event_in_page.php?id=719&lang=1
Співав, жартував, відтворював спогади...
У Центральній бібліотеці для дітей відбулася зустріч читачів з перекладачем, композитором, співаком, музикантом Bіктором Морозовим.
У мультицентр «Флешк@», окрім школярів, їxніx батьків, учителів, на зустріч з колишнім львів'янином (нині живе в Америці) завітали львів'яни, актори тeaтpів. Школярі зізналися: знали пана Bіктоpa насамперед як перекладача всесвітньо відомого бестселера британської письменниці Джоан Ролінґ «Гаррі Поттер».
Для дітей стало дивиною, що їхні батьки, вчителі знають його як композитора, музиканта, гітариста. Пісню на слова Павла Тичини «О панно Інно» (написана 45 pоків тому) та іншу, «Му dear Ukraine» (на початку 2000-х) підспівувала глядацька зала.
Артистичний митець, дотепний, з почуттям гумору оповідач відтворював спогади 1970-80-х років, коли був солістом легендарних ансамблів «Apніка», «Ватра», «Смерічка», художнім керівником театру-студії «Не журись!».
– Композитор Володимир Івасюк якось запропонував: «Вікторе, давай напишемо разом пісню», – згадує Морозов. – Я знітився. Адже Володя був відомим композитором, а я – музикантом-початківцем. Писали так: Володя – віршований рядок, я – рядок. Пісні, звичайно, не вийшло. Але урок великодушності Івасюка я запам'ятав на все життя. Таким чином він намагався піднести мене до свого рівня, а отже, в моїх власних очах. Заспівати зі сцени, наприклад, колядки чи щедрівки при Союзі вважалося страшною крамолою. Кожну концертну програму затверджувала солідна художня рада. Коли ми вирішили заспівати автентичні твори, один із членів ради вигукував, що програму треба заборонити, бо це релігійна пропаганда. Захистили i підтримали нас, пригадую, головний режисер Театру ім. Заньковецької Федіp Стригун, директор Музею атеїзму (тепер – Музей історії релігії) Володимир Гаюк i провідний актор тодішнього театру Радянської Apмії (нині – Театр ім. Лесі Українки) Віктор Щербаков, Вистава пройшла з шаленим успіхом.
Мало хто знає: в студентські роки за вірш, опублікований у літературному альманасі «Скриня», Віктора Морозова відрахували з останнього курсу університету (навчався на англійській філології) за кілька місяців до захисту диплома. Журнал «Скриня» в ті часи був цілковитим «неформатом», не вписувався в жодні канони офіціозу... А згодом Віктор Морозов став відомим перекладачем творів всесвітньо відомих письменників з англійської, португальської мов: Пауло Коельйо, Джоан Ролiнґ, Джеремi Стронга, Роальда Дала тощо.
Валентина Шурин
Сайт http://tvoemisto.tv/news/shist_dumok_viktora_morozova_pro_muzyku_movu_i_lviv_89006.html
Шість думок Віктора Морозова про музику, мову і Львів
Улюблені львівські виконавці, історія ненависті й любові до Львова, ставлення до російської мови і поттерівські асоціації барда й перекладача.
06 Жовтня 2017
Із Віктором Морозовим ми зустрілись на «Знесіння Фесті», де він грав і розповідав історії про свого друга – поета Олега Лишегу, чиїй пам’яті був присвячений фестиваль. Пан Віктор був і залишається музичним кумиром багатьох львів’ян, але для нового покоління його прізвище найбільше асоціюється з ім’ям Гаррі Поттера. Ерудиція, поетичне й музичне чуття дозволили Морозову, не маючи перекладацької освіти й досвіду, віртуозно передати нюанси магічного світу Поттеріани українською. У розмові з Tvoemisto.tv він розповів про те, які львівські місця викликають у нього поттерівські асоціації, чи виправдані квоти на україномовну музику та про те, навіщо потрібні поети.
Перші два місця в моєму топі – «Мертвий півень» і «Плач Єремії». Свого часу мені подобалися «Клуб шанувальників чаю» та група «Аптека», яку, певно, вже ніхто не пам’ятає. У 80-х, коли у львівському рок-клубі всі команди були російськомовними, «Аптека» була першим бендом, що співав рок українською. З останніх прослуханих припали до душі «Антитіла» і Христина Соловій. Здебільшого я слухаю групи, що беруть для своїх пісень цікаві тексти, а не якісь дурнички.
Квоти на україномовні пісні допоможуть нашій музиці розвиватись. Я абсолютно в цьому переконаний. Свого часу до таких заходів вдавалися в Канаді, на якій відбивався негативний культурний вплив Сполучених Штатів Америки – так само, як на нас російський. Ситуація була навіть складніша, бо мова в них із США одна – англійська. Влада запровадила на законодавчому рівні 80-відсоткову квоту канадського контенту на радіо й телебаченні. Минуло два роки, й на світовій музичній арені з’явилась дуже якісна музика канадських виконавців. Думаю, в Україні події розвиватимуться за схожим сценарієм.
Пісня й поезія – це квінтесенція краси. Справжній поет, на відміну від графомана, вміє бачити те, чого інші люди ще не побачили, називає те, що інші тільки підсвідомо відчувають. Коли люди читають хорошу поезію, вони думають: «О, це ж воно! Ми так само хотіли сказати, тільки не знали, як!». Поетові важливо не втрачати вміння бачити внутрішню магію та плекати постійну новизну сприйняття. Я впевнений, що в часи, коли народжувалась мова, слова вигадували саме поети.
Львів мені страшенно не сподобався, коли я приїхав вступати до університету зі своєї рідної Тернопільщини. Я марив містами майбутнього, бо читав тоді багато фантастики. Очікував на великі алеї, широкі проспекти, багато високих будівель, а побачив безліч вузеньких вуличок, де на кожному кроці нова несподіванка. Зрештою, від ненависті до любові один крок, і згодом я все ж закохався в це місто. Люблю Львів за його приховану містичність і натхненну атмосферу. Не люблю за те, що іноді він просякає провінційністю і хворіє на синдром потьомкінського села: гарними є лише фасади, за якими – занехаяний простір. Через такі речі Львів утрачає свій шарм.
Нещодавно я зайшов до крамнички. Переді мною в черзі стояла мадам, яка попросила щось російською. Продавчиня відповіла їй також російською. Навіщо? Українка, галичанка – російською? Хіба та туристка не зрозуміє, скільки коштує хліб? Приїжджих відразу не перевчиш, але поведінка тутешніх мене обурює. Львів’янам треба залишатися львів’янами і далі тримати марку.
Площа Ринок схожа на алею Діаґон, «Промінвестбанк» на Ґрінготс, головний корпус Львівського університету імені Франка чимось подібний на Гоґвортс, перон залізничного вокзалу – на платформу 9¾… Мене, мабуть, підсвідомо потягнуло перекладати Гаррі Поттера, бо деякі місця у Львові справді подібні до тих, що слугують тлом до подій Поттеріани.
Розмовляла Катерина Бігун
Сайт http://dyvys.info/2017/10/04/na-front-vyrushat-podarunky-dlya-vijskovyh/
На фронт вирушать подарунки для військових
4 Жовтня 2017
У Центральному будинку офіцерів Збройних Сил України учасники соціально-мистецького проекту «Пісні війни» презентували та вручили у подарунок українській армії 5000 примірників однойменного альбому сучасних фронтових пісень, передає Народна Армія.
Компакт-диск об’єднав близько 15-ти україномовних композицій, написаних українськими захисниками під впливом пережитого в районі антитерористичної операції.
Серед учасників проекту – воїн АТО, поет і бард Олексій Бик, лідер гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк та представник видавництва «Наш формат» Олександр Дубиківський.
– Під час запису композицій для компакт-диска «Пісні війни» створювалися унікальні дуети воїнів-виконавців зі знаними українськими артистами, – зауважив Олексій Бик. – У проекті брали участь вокальна формація «Піккардійська Терція», Сергій Василюк, співак і композитор Павло Табаков, лідер гурту «Антитіла» Тарас Тополя, Фома із групи «Мандри», Арсен Мірзоян, співачка Анастасія Приходько й інші відомі виконавці.
Місія проекту – донести до найширших верств суспільства теми війни, а також переживання воїнів і їхніх рідних – задля консолідації української нації. Крім того, ініціатива має на меті посприяти соціалізації та психологічній реабілітації воїнів після повернення з передової.
– Диск «Пісні війни» побачив світ завдяки Галині Гузьо, яка є ініціатором створення цього альбому, – наголосив Олександр Дубиківський. – Більшу частину тиражу безкоштовно розповсюдять у районі воєнних дій на сході України, а також у військових частинах, полігонах і госпіталях. Частину дисків відправлять і до музичних шкіл та училищ по всій країні.
Лідер гурту «Тінь Сонця» подякував нашим бійцям за мирне небо й за наближення до перемоги.
– Всі записані пісні на диску відтворюють атмосферу братерства музикантів і бійців, яку ми відчували, відчуваємо і відчуватимемо поки триватиме війна. Дуже раді, що наші військові пишуть пісні й ми разом їх співаємо, – додав музикант.
Примірники альбому вручили представнику Генерального штабу полковнику Володимиру Матвійчуку, який навзаєм заявив, що всі компакт-диски відправлять на передову українським бійцям до Дня захисника Вітчизни.
Чернівці – сайт пам’яті Володимира Івасюка http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk
Свято української пісні
З нагоди 47-ї річниці від дня першого виконання пісень «Червона рута» й «Водограй» на Театральній площі 13 вересня 2017 року о 15:00 розпочалося Свято української пісні. Ведучі заходу Марина Піта й Юрій Гавриляк привітали усіх із цьогорічною зустріччю, академічний камерний хор «Чернівці» виконав хорову композицію «Лети, лунай, моя пісне!» на поезію Лесі Українки, музика буковинського композитора Михайла Довганича. З вітальним словом виступила начальник управління культури Чернівецької ОДА Віра Китайгородська. На сцену була запрошена заслужений працівник культури України Світлана Юрченко-Кобевко, яка виконала славнозвісну «Червону руту», як і колись, 47 років тому, із Володимиром Івасюком, а згодом і вірш, присвячений талановитому композитору.
Згодом ведучі запрошували на сценічний майданчик виконавців Аріанну Кердей («Водограй»), вокальну студію «Мрія», Марка Домітращука («Ми – нащадки козаків»), Єлізавету Кінтор («Барви рідної землі»), Юлію Гашмей («Мамині очі»), Таїсію Боднар («Срібна тополина»), Владислава Глевича («Буковинський край»), Олександру Стрельчук («Думкою, гей, пташкою»), Катерину Сурлу («Чорна квітка»), Анастасію Чабан («Марія»), Марію Ніцу («Україна-мати»), Даніїла Склярука («Капелюх»), Олександру Чабан («Я малюю»), дует у складі Галини та Марини Ткачук («Україно моя молода»), Дану Пристайко («Мрієчка»), Софію Верхоляк («Моя весна»), Світлану Грищук («Хто, як не ти»), Анну Костенюк («Буковиночка»), Руслану Білоконь («Кленовий вогонь»), Тетяну Николишин («Вільний птах»), Римму Гарібян («Я маю крила»), Сергія Рущака («Чорнобривці»), Юлію Штефуник («Чом ти не прийшов?»), Марію Нікорич («За лісами-горами»), Наталю Мазаєву («Україно»), Василя Данилюка («Знов я у гори іду»), академічний камерний хор «Чернівці» (попурі з пісень «Марічка», «Черемшина», «Червона рута»), Павла Дворського (молодшого) («Святий оберіг»), Ігоря Рацу («Обіймись, Україно»). Артисти подарували гостям свята чудовий настрій і, сподіваємося, незабутні спогади про цей день.
Наприкінці присутні виконали «Червону руту» — пісню, яка облетіла земну кулю і стала мега-популярною. Також прозвучала подяка людям, які долучилися до організації концертної програми: режисеру Надії Селезньовій, звукорежисерам Сергієві Шпачкову та Василеві Васкану, ведучим Юрієві Гаврилюку й Марині Піті.
Київ – сайт http://slovoprosvity.org/2017/09/28/vseukrajinskyj-festyval-olevska-respublika/
Всеукраїнський фестиваль «Олевська Республіка»
28.09.2017
Георгій ЛУК’ЯНЧУК
На Житомирщині 15 вересня відбувся Другий Всеукраїнський фестиваль “Олевська Республіка” за підтримки Міністерства молоді та спорту і Житомирської ОДА. Захід проводять з метою популяризації та поширення серед молоді українських патріотичних пісень, виховання молодого покоління у дусі національних традицій, духовності й патріотизму.
“…Ми ще поставим Жовто+Блакитнй на самому Кремлі!”
(слова із пісні на урочистому мітингу)
Цьогоріч фестиваль приурочили до 100-річчя з дня народження Олега Штуля-Ждановича, одного з провідних діячів ОУН, багаторічного редактора газети “Українське слово”. У селі Лопатичі, де він народився, за сприяння його сина Данила та голови ОУН(д) Віктора Світайла відкрито пам’ятну дошку. На відкритті були присутні представники Міністерства молоді та спорту, Житомирської облради, керівництво Олевського району, партійні делегації ОУН(д), ОУН(м), КУНу, Української партії та “Соловецького Братства”.
Вони поділилися спогадами про Олевську республіку, створену Тарасом Бульбою-Боровцем і його заступником Олегом Штулем-Ждановичем. В одному з чисел підпільної газети “Гайдамака” вміщено текст промови Бульби-Боровця. Його ідейно-політичні погляди актуальні й нині: “Ми стояли на позиції кровної та духової єдности всього народу на засадах демократії, де всі мають рівні права і обов’язки.
На цих засадах ми ще тоді знайшли площину для співпраці з багатьма націоналістами без того, щоб вони, або ми зрікалися своїх поглядів. Ми стверджуємо світоглядову багатогранність серед українського народу й не бачимо потреби ліквідувати її штучними засобами штучної єдности, а вважаємо, що єдино правильна буде та концепція, яка, замість того, щоб розпалювати внутрішню міжусобицю за владу, змобілізує всі сили народу до боротьби насамперед з зовнішніми ворогами та підпорядкує її не тій чи тій партії, а маєстатові нації й держави”.
Активну участь у заході взяли житомирські пластуни та школярі с. Лопатичі. На фестиваль приїхав син Олега Штуля Данило. А відома київська художниця Марина Соченко вручила місцевому музею створений нею портрет Олега Штуля. Потім делегації відвідали могилу Олександра Ковальчука й пошанували героя нинішньої українсько-російської війни, який 20-річним загинув, захищаючи Батьківщину. Потім в Олевську, на Соборному майдані, влаштували виставку традиційних ремесел, у концертній програмі взяли участь відомі виконавці: Андрій Ляшук, Михайло Хай, Тарас Силенко, Олександр Тріус, Юрій Ягусевич, Василь Лютий, Валерій Гладунець, Сергій Василюк, волонтерка Христина Панасюк, гурти “ТаРута”, “Телері”, “PoliКарп”, “Кораллі” і “Тінь сонця”.
Біля пам’ятного знака “Олевській республіці” відбувся мітинг, на якому виступили історики й посадовці, потім під головуванням Богдана Галайка — науковий історичний диспут, присвячений боротьбі українців за незалежність у XX столітті, “Поліській Січі”, Олегу Штулю-Ждановичу. Виступили д.і.н., професор Сергій Стельникович, д.і.н., проф. Галина Стародубець.
Сайт http://visnik-press.com.ua/archives/83166
Американець другого покоління взявши до рук бандуру зрозумів, що українець
Вересень 29th, 2017
27 вересня, в музеї Кобзарства вшановували людину, яка зробила неоціненний розвиток та збереження національної спадщини, і зокрема, кобзарства Гната Мартиновича Хоткевича. Завідувачка музеєм Світлана Тетеря розповіла, що він народився в 1877 році у Харкові. Закінчив Харківський технологічний інститут Працював деякий час інженером на залізниці. Проте справжнім його покликанням було мистецтво. В Україні його більше знають, як кобзаря, проте по собі залишив близько 300 літературних творів та 400 музичних, організовував народні хори, театри й інструментальні колективи. В умовах антиукраїнської політики російсько-більшовицької імперії він розвивав українську культуру. Його українська сутність не лишилася поза увагою тоталітарного режиму. Після гонінь, цькувань та принижень 23 лютого 1938 року Гната Хоткевича заарештували, а 8 жовтня розстріляли. 24 квітня 1956 року військовий трибунал Київського військового округу скасував ухвалу “особистої трійки” в справі Гната Хоткевича за відсутності в його діях складу злочину.
Як завжди на вшанування різних історичних постатей, які проходять у музеї Кобзарства запрошують бандуристів. Цього разу до Переяслава завітав бандурист, який народився в місті Індіанаполіс, США Юрій Фединський (Бревер). 42-х річний бандурист уже не раз був у нашому місті. Цього разу він приїхав не із бандурою, а з інструментом родини лютневих – торбаном. Музикант розповів про сам інструмент та вподовж години виконував саму різноманітні музичні твори середньовіччя. Гості, які завітали на до музею почули українські, німецькі, англійські і навіть американські пісні. Допомагала Юрію співати та грати на українському народному смичковому музичному інструменті басоля його дружина Марія.
Після концерту бандурист зустрівся із нашим кореспондентом і розповів про своє життя.
– Мій тато – американець ірландського походження. Мама – українка. Прадід воював в УПА. Дід Юрій Фединський до війни у Львові був адвокатом. У 1945 році тікаючи від сталінського режиму разом із бабусею виїхали до США. У 1947 році в Штатах народилася мама. Батьків рід із Ірландії. Свого часу мій дід по татовій лінії також емігрував у Штати. Він був зубним лікарем, згодом став професором університету. Тато пішов по батьковій лінії і до виходу на пенсію також мав в Америці практику зубного лікаря.
– Оскільки твоя мама народилась у Штатах то тебе можна вважати уже американцем у другому поколінні?
– На відміну від своєї молодшої сестри та старшого брата я ніколи не відчував себе американцем. Якось, іще навчаючись в школі знайшов у маминій фонотеці довоєнні записи капели бандуристів. Їх спів припав мені до душі. А ще дідусь та бабуся постійно згадували про квітучі вишні, про те, як кує зозуля, які там гарні та щирі люди. Вони розповідали і про співи і про вишиванки. У нас в родині всі розмовляли англійською. Проте, іноді дідусь та бабуся розмовляли між собою українською. Я їх не розумів і дуже хотів вивчити цю мову. Пам’ятаю, що дідусь не раз жалівся на те, що в Україні не залишилось його нащадків роду Фединських. Тож я іще у школі почав підписуватись маминим дівочим прізвищем Фединський, і вирішив їхати на батьківщину своїх предків. Їдучи сюди я знав, що тут буде і чорне, і біле. І це справді так, але це моя земля, і я її не залишу.
– Юрію, коли ти приїхав в Україну ти мав уже якусь музичну освіти чи здобував її тут?
– Ще з дитинства вирішив пов’язати своє життя з музикою. Здобув музичну освіту навчаючись грати на класичному фортепіано. Але це не єдиний інструмент, який я освоїв. Після того, як одного разу я завітав до кобзарського табору, де збиралися американці українського походження, щоб поспівати та пограти на українських народних інструментах. На той час це був доволі професійний рівень. Близько десяти років я відвідував табір і зрозумів, що це – моя доля. І освоїв гру на бандурі, кобзі, мандоліні, електрогітарі…
А до України я приїхав після розпаду СРСР у 1998 році.
– Як ти познайомився із українськими бандуристами?
– Приїхавши до Києва я дізнався про кобзарський цех до якого входило чимало бандуристів. У Тараса Компаніченка я забрав бандуру, яку йому виготовив Микола Товкайло. Тарас тоді був у великій печалі віддаючи мені цей інструмент. Пізніше ми з Тарасом потоваришували і разом створили гурт “Карпатяни”. Кілька років ми виступали, але цей гурт не відповідав репертуару бандуристів. Тож ми його залишили і створили новий “Хорея козацька”. Років три я виступав разом із ними, але коли обзавівся власною родиною то мусив його залишити, бо переїхали із Києва.
– До речі, як ти познайомився із майбутньою дружиною?
– У 2006 році Олег Скрипка робив етновесілля, Тарас Компаніченко грав на бандурі, а я вибивав на бубоні. І на ньому я побачив красиву дівчину Марію. Вона немов небесне сяйво, яке спустилося на землю. Я відразу вирішив, що ця дівчина повинна стати моєю дружиною! Так і сталося. Вона тоді навчалася у Полтавському будівельному інституті тож у Полтаві у 2008 році ми і побралися. На весілля приїздили, і мама, і сестра, і бабуся.
– Чому ти змінив Київ на село Крячки у Пирятинському районі?
– Коли у нас народився первісток, син Мирослав, я зрозумів, що дитина повинна рости на землі, а не асфальті. І тому ми купили хату у Крячках, і переїхали на Полтавщину.
– За час твого перебування в Україні тут відбулись дві “революції” в 2005 та 2014 роках. Ти когось підтримував тоді?
– Так я був самим активним їх учасником. Звичайно ж виступав на боці людей, які вийшли на Майдан. І якщо перша пройшла мирно, то друга… Але я вірив, що нас перемогти не вдасться.
– То значить російська пропаганда говорила правду, що її учасниками були американці?
– Так, так (сміється)
– У сьогоднішньому виступі тобі допомагала дружина. Вона грала на басолі. В неї також є музична освіта?
– В дитинстві Марія навчалась грі на скрипці, тож певні навички гри на струнному інструменті вона мала, і басолю освоїла самостійно. У виступах мені ще й діти допомагають вони співають разом із нами. Сьогодні трохи завелика аудиторія, то вони соромились.
– Скільки у вас із Марією дітей?
– Раніше в українських родинах завжди було багато дітей. У нас їх четверо. Старшому Мирославу виповнилось 8 років, близнючкам Адріані та Наталії по 6, а найменшій Лесі 1 рік та 3 місяці.
– То на велику родину маєте великі витрати?
– З дружиною обробляємо город, маю учнів, роблю музичні інструменти. До речі ось цей торбан виготовив для себе сам. Приїздив сюди у музей дивився як він зроблений, зняв ескіз. Також іноді фінансово допомагає рідня, як її так і моя.
Дякую за розмову.
Володимир Набок
Суми – Петро Картавий
На сайті літопису розміщено фотооповіді “Збережена пам'ять дитинства”,
де є фото музик і бардів
У березні 2011 року для книги “Світ осиротілих дітей: крізь біль і міфи – до справжності” почав збирати електронні копії фотографій вихованців і працівників Юнаківського дитбудинку. Більше 90 знімків опублікував у згаданій книзі, яку презентував 19 листопада 2011 року в Сумській міській бібліотеці.
Після виходу книги, від вихованців дитбудинку отримав нові фотографії. Виникала потреба, для зацікавлених, оприлюднити масив із 230 копій знімків. Для системного показу знімки розбив на групи: Будівлі; Керівництво (списки директорів і завучів); 4 групи працівників і вихованців за роками існування дитбудинку (44-54, 55-59, 60-63, 65-66); Табір; Школи.
Охочим подивитися фотооповіді потрібно зайти на сайт літопису www.bardlitopys.sumy.ua/ , де внизу прочитаєте:
“Збережена пам'ять дитинства": Фотооповіді П. Картавого (запуск автоматичного показу - відкривається довго
Частина І. "Юнаківський дитбудинок у 1944-63, 1965-66 роках Частина ІІ. "Книга, зустрічі, успішні вихованці, ювілеї
"Збережена пам'ять дитинства": ІІ варіант фотооповідей П. Картавого, де сторінки гортають вручну
Частина І. "Юнаківський дитбудинок у 1944-63, 1965-66 роках Частина ІІ. "Книга, зустрічі, успішні вихованці, ювілеї
Для перегляду Частини І фотооповіді потрібно зайти у відповідний підкреслений пункт меню і прочитаєте:
Збережена пам'ять дитинства
Частина І
Фотолітопис життя вихованців Юнаківського дитбудинку
в 1944-1963, 1965-1966 роках...
Тут висвітлено різні аспекти із життя дітей. Коли 3 вересня 2017 року продемонстрував фотооповіді 98-річній виховательці Вірі Кузьмівній Бекетовій, то побачене зворушило її. Вихователь заново пережила 14-річний період роботи з осиротілими.
Частину І завершує авторське звернення:
Дякую глядачам і всім, хто надав знімки. Неопубліковані фото надсилайте: p_karta@ukr.net
Телефон для довідок: 038 0542 60-63-10 (домашній)
При виборі Частини ІІ фотооповіді прочитаєте:
Збережена пам'ять дитинства
Частина ІІ
Книга «Світ осиротілих дітей: крізь біль і міфи – до справжності»
та зустрічі вихованців Юнаківського дитбудинку в 2011-2016 роках...
У ІІ частині – 8 розділів: Видання і презентація книги (2011 рік); Зустріч вихованців дитбудинку у Юнаківці (2012 рік);
Вечір до 90-річчя автора пісні «Барбарисовый куст» Миколи Моренця, завуча Юнаківського дитбудинку (2012 рік);
Покладання квітів на могилу директора Юнаківського дитбудинку Івана Кривошея у день його 90-річчя (2013 рік);
Зустріч у таборі біля Бітиці з нагоди 70-річчя створення Юнаківського дитбудинку (2014 рік); Здобутки розшуканих вихованців Юнаківського дитбудинку; Ювілейний творчий вечір Петра Картавого (2016 рік);
Про ясну пам'ять осіб, згаданих у брошурах Петра Картавого.
У заходах співали барди Олександр Сорокін, Михайло Паламаренко, Наталка Смертяк і бандуристка Діана Река. Допомагали у вичитці книги Антоніна Тимченко і Тетяна Бовт, а Олена Тимченко – у пошуку вихованців.