Бюлетень №9 (547) - 2019 рік
Новини одним рядком:
24 лютого – Сергій Василюк співав на акції «За чисті вибори, за гідне життя» на Майдані Незалежності в Києві
1 березня – літературний вечір Віталія Кобзаря у Будинку культури «Чотири леви» в Гостомелі під Києвом
3 березня – концерт з нагоди відзначення 70-ти річного ювілею Володимира Івасюка у Кіцмані на Буковині
3 березня – вечір авторської пісні Анатолія Маринкіна «О самом сокровенном», Одеса, бібліотека ім. М. Грушевського
4 березня – життя і творчість Тараса Шевченка. Відкрита інтерактивна екскурсія, Київ, Нац. музей літератури України.
6 березня – літературно-мистецька композиція за творами Тараса Шевченка, Київ, Національн. музей літератури України
9 березня – день народження Тараса Шевченка (роки життя: 1814-1861)
9 березня – капела бандуристів: "Світе тихий, краю милий, моя Україно…", Київ, Національна філармонія
9 березня – «Нас єднає Шевченкове слово», Київ, Національний музей літератури України
10 березня – благодійний концерт на підтримку Інни Труфанової, Київ, Галерея Висоцький на Воздвиженці
10 березня – концерт Тимофія Яровікова (Білорусь), Київ, театр «Серебряный остров»
10 березня – виставка ілюстрованих «Кобзарів» - «Діла добрих оновляться…», Київ, Нац. музей літератури України
Тарас Шевченко
РОЗРИТА МОГИЛА
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась?
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
«Молилася, турбувалась,
День і ніч не спала,
Малих діток доглядала,
Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі діти,
Панувала і я колись
На широкім світі,
Панувала… Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну,
Що, колишучи, співала
Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала,
Виглядала волю.
Ой Богдане, Богданочку,
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала.
Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває…
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати».
Начетверо розкопана,
Розрита могила.
Чого вони там шукали?
Що там схоронили
Старі батьки? – Ех, якби-то,
Якби-то найшли те, що там схоронили,
Не плакали б діти, мати не журилась.
Сайт https://pogliad.ua/ru/news/culture/programa-zahodiv-vidznachennya-70-richchya-volodimira-ivasyuka-u-kicmani-368129
Програма заходів відзначення 70-річчя Володимира Івасюка у Кіцмані
У Кіцмані до ювілею композитора проведуть концерт та урочистості
У неділю, 3 березня 2019 року, у Кіцмані відбудеться святковий концерт з нагоди відзначення 70-ти річного ювілею Володимира Івасюка. Про це інформує Вільне життя.
У програмі заходів:
13:00 - спільне виконання пісні "Червона рута" на площі біля пам’ятника Володимиру Івасюку.
13:10 - урочистості та святковий концерт за участі відомих артистів Чернівецької обласної філармонії та переможців районного дитячого конкурсу "Пісня буде поміж нас".
Також з 10 години для всіх бажаючих працюватиме музей В.Івасюка у Кіцманській музичній школі (вулиця Музична, 7).
Київ – сайт http://museumlit.org.ua/?p=11432
«Нас єднає Шевченкове слово»
Національний музей літератури України щиро запрошує всіх на святкування 205-ї річниці
від дня народження нашого славетного Кобзаря. «Нас єднає Шевченкове слово»
Березень 2019 р.
2 березня
14:00
«Священна земля Кобзаря»
Виступ аматорського народного хору «Надія» (керівник Надія Гладишевська). У рамках Клубу вихідного дня.
4 березня
12:30, 14:00
«Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…»
Життя і творчість Тараса Шевченка. Відкрита інтерактивна екскурсія.
6 березня
13:00
«І оживе добра слава, слава України»
Літературно-мистецька композиція за творами Тараса Шевченка. Читають студенти навчальних закладів м.Києва (Оптико-механічний коледж Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка, Київський національний університет кіно, театру і телебачення ім. І. Карпенка-Карого).
15:00
Круглий стіл. Презентація наукового збірника «Слідчо-наглядові справи Тараса Шевченка. Корпус текстів (1847-1859). Метаграфовані тексти».
Упорядники: Геннадій Боряк, Людмила Демченко, Валентина Шандра. Відповідальний редактор Валерій Смолій.
Учасники: Інститут історії НАНУ, Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАНУ, Центральний державний історичний архів України (м.Київ), Національний музей Тараса Шевченка.
7 березня
«Квіти мої, діти!»
Виставка творчих робіт вихованців Центру творчості дітей та юнацтва «Шевченківець» м. Києва.
9 березня
11:00
«Нас єднає Шевченкове слово»
Традиційні всеукраїнські безперервні читання творів Тараса Шевченка.
На скайп-зв’язку: музеї, бібліотеки, навчальні заклади.
13:00
«Слово і образ Кобзаря у вишивці»
Відкриття виставки вишитих робіт майстринь з Полтавщини та Канева, за розробками Григорія Кисіля (керівник проекту Катерина Калініченко).
14:00
«Україна Тараса Шевченка»
Літературно-музична композиція від студентів Київського національного університету кіно, театру і телебачення ім. І. Карпенка-Карого (викладач Олена Огороднічук-Обанюк, професор Любов Підлісна).
10 березня
12:00
«Діла добрих оновляться…»
Кураторська екскурсія на літературній виставці ілюстрованих «Кобзарів» з музейної колекції.
Одеса – сайт https://www.filarmonia.odessa.ua/main/2277-abonement-15-dzveni-banduro.html
Абонемент №15 «Дзвени, бандуро!». Лауреат міжнародних академічних та джазових конкурсів, бандурист-новатор, композитор, аранжувальник, соліст «European Jazz Orchestra 2012» Георгій Матвіїв. (за участі Марії Смолінської)
13 березня 2019 року
Всеукраїнський центр Болгарської культури, 18:00
ПЕРЕНОС З 12.01.2019 РОКУ
Львів – сайт https://tercia.com.ua/pikkardijska-terciya-u-proekti-ivasyuk-do-70-richchya-vid-narodzhennya-volodimira-ivasyuka
«Піккардійська Терція» у «Проекті ІВАСЮК» - до 70-річчя від народження Володимира Івасюка
18 березня у Львівській опері відбудеться концерт, присвячений легендарному українському композитору.
Вокальна формація «Піккардійська Терція», а також Брія Блессінг& Shockolad, Rockoko і MANU&Katya Chilly візьмуть участь у концерті «Проект ІВАСЮК 70», який відбудеться 18 березня на сцені Львівської опери. Початок – о 17:30 та 19:30.
У репертуарі вокальної формації «Піккардійська Терція» - п’ять записаних пісень Володимира Івасюка: «Капелюх», «Запроси мене у сни», «Відлуння твоїх кроків», «Повір очам» і дуетна композиція, заспівана разом зі співачкою Оксаною Мухою, «Над морем». А торік «піккардійці» спеціально для «Проекту ІВАСЮК» підготували ще один твір композитора – маловідому пісню «Наче зграї птиць», без якої тепер не обходиться жоден виступ колективу.
- Івасюк - класик, Івасюк – невичерпний колодязь, Івасюк – художник у музиці, творчість якого проходить крізь часи, - каже художній керівник вокальної формації «Піккардійська Терція» Володимир Якимець. – І що примітно, через роки Володимир Івасюк у будь-якому звучанні залишається актуальним, сучасним та модним. Кожна його пісня у нашому репертуарі – це подяка і щире бажання продовжити життя композитору, бо допоки звучать твори митця, доти він живий. А Івасюк залишив нам таку велику пісенну спадщину, що звучатиме вона ще дуже й дуже довго.
Квитки на «Проект ІВАСЮК 70» шукайте тут – на 19:30:
https://lviv.kontramarka.ua/uk/event/proekt-ivasuk-53386-77819.html
Додаю вірш згаданої пісні, Упорядник
Володимир Івасюк
Наче зграї птиць
Наче зграї птиць, роки ідуть —
Я спішу за ними в дальню путь.
Хочу я повік струмком гірським
Злитись з морем пломінким.
Хочу я повік струмком гірським
Злитись з морем пломінким.
Бо те море — диво на землі —
Колихає білі кораблі,
В мужнім голосі його сія
Юність і любов моя.
В мужнім голосі його сія
Юність і любов моя.
Хочеться, аби морська блакить
Проливалась в серце кожну мить
І щоб був щасливий кожен день
Для моїх дзвінких пісень.
І щоб був щасливий кожен день
Для моїх дзвінких пісень.
Сайт https://www.prostir.ua/event/festyval-istoriyaua-uzhhorod/
Фестиваль “Історія:UA” (Ужгород)
Початок: 22.03.2019
Закінчення: 23.03.2019
Адреса: Ужгород,
Місце: різні локації
Український інститут національної пам’яті продовжує презентацію креативних способів популяризації історії, зокрема і в регіонах. Черговий фестиваль «Історія:UA» відбудеться 22-23 березня на Закарпатті. Приурочений він до 80-річчя утворення «Карпатської України».
«Ця подія надзвичайно важлива як для мешканців цього краю, так і для всієї України. Вона продемонструвала прагнення українців Закарпаття бути частиною єдиного українського народу. За здійснення цього прагнення вони готові були заплатити найвищу ціну, тому піднялися на збройну боротьбу за свободу. Коротка але яскрава історія Карпатської України стала однією з тих сторінок нашої історії, якою пишається кожен українець», – зазначає директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
Про історичні передумови становлення Карпатської України та подальшу долю її героїв розповідає унікальна фото-документальна виставка «Наша Земля проголошує, що вона була, є й хоче бути українська»: до 80-річчя незалежності Карпатської України». 15 березня в рамках відзначення роковин жертовного подвигу закарпатців виставка відкриється в Хусті, а 22 березня з її матеріалами в приміщенні Закарпатської ОДА зможуть ознайомитися і жителі Ужгорода.
Також в рамках фестивалю в Ужгороді відбудеться семінар для вчителів, педагогів і краєзнавців «Як говорити з молоддю про минуле», круглий стіл з істориками «Відновлення національної пам’яті та подолання історичних міфів», презентації книг спогадів про Майдан та сучасну російсько-українську війну, про окупацію Криму, майстер-класи відомих істориків, міні-турнір із настільних ігор про Українську революцію та УПА, розроблених Інститутом спеціально для популяризації історії серед молоді.
Мистецька частина фестивалю включає розмову про сучасне історичне кіно, показ фільму «Позивний «Бандерас» та зустріч із творчою групою фільму, яка відбудеться в ILKO GALLERY. Учнів Ужгородського музичного коледжу чекає зустріч із народним артистом України, лідером гурту «Хорея Козацька» та невтомним дослідником музичної спадщини України Тарасом Компаніченком, який презентуватиме диск «Пісні української революції та розкаже про свої знахідки пісень Карпатської України. Також готуються й інші цікаві несподіванки.
Завершиться фестиваль в Ужгороді великим гала-концертом на Театральній площі за участю гуртів ROCK-Н та KOZAK SYSTEM.
Львівщина – сайт https://fortuna-gazeta.com.ua/articles/festival-2/
Фестиваль співаної поезії «Лютнева рапсодія»
28.02.2019
Світле свято Стрітення Господнього вже вкотре несе в наші душі не тільки благословення від Бога, добро і мудрість жити любов’ю, але і пісню та слово. Вже третій рік поспіль 15 лютого в місті Соснівці, Львівської області, відбувається фестиваль співаної поезії під високою мистецькою назвою «Лютнева рапсодія».
Музика сама по собі є велична і рятівна, ну, а слово – це перше, що створилось небесами. В поєднанні одне з одним – це ніщо інше, як вияв найвищого мистецтва людської душі з усією її гамою почуттів і мудрістю віків. Саме так я можу сформулювати свої враження від цього фестивалю, з яким крокую від самого його створення. Дивуюсь, наскільки щиро започаткувався цей проект і продовжує свою працю до сьогоднішнього дня.
Організаторами фестивалю є Благодійний фонд «Еко-милосердя» на чолі з Павлом Савчуком. Всю команду фонду радо підтримали міський голова Соснівки Ірина Харчук та начальник відділу культури Червоноградської міської ради Тетяна Забава. Головою оргкомітету виступає місцевий метр музики і слова, знаний на всю Україну, Ігор Байор. Основною метою «Лютневої рапсодії» є популяризація співаної поезії як традиційного жанру української пісенної культури та літературної творчості. А також підтримка та заохочення молодих талантів, які працюють у жанрі авторської пісні та співаної поезії. Важливим є також формування у молоді естетичного смаку і любов до високої культури.
“Обов’язковими умовами участі у фестивалі є твори винятково українською мовою та їх виконання з використанням акустичних музичних інструментів. Програма фестивалю передбачає виступи учасників у навчальних закладах та трудових колективах, виставка-продаж книг та дисків з творами учасників, і, неодмінно, гала-концерт, де відбувається нагородження учасників та партнерів”, – зазначають організатори. За три роки у фестивалі взяли участь автори-виконавці зі Львова, Тернополя, Кременця, Рівного, Івано-Франківська, Жовківщини, Червоно-града, Соснівки і…Стрия! Куди ж без нашого Стрия?
Якщо ділитись своїми особистими враженнями, тоді скажу, що всі організатори та учасники – це велика надзвичайно щира і талановита родина, в якій кожна пісня лунає на особливій хвилі піднесення. Там артист на сцені, наче вдома, почувається легко і невимушено, і скрізь – тільки посмішки і сльози щастя, ще багато обіймів, багато сердець, які так і іскряться бажанням торкнутись до не фонограми, а живого звуку, живого голосу, насолодитись ним і нести це піднесення далі і далі.
Уже вкотре в рамках «Лютневої рапсодії» я відвідала Червоноградський навчально-виховний комплекс №13, який черговий раз зустрів з теплом і радістю творчість, не тільки мою. Сюрпризом фестивалю, дебютом цього року, став виступ надзвичайно талановитих поетес літературно-мистець-кого об’єднання «Лелітки». Маю за честь і радість представити кожну з цих прекрасних жінок. Це Марічка Васько (м. Червоноград), Ольга Береза (м. Новий Розділ), Зоряна Кіндратишин (м. Стрий), керівник – Ольга Романишин (м. Львів), ну, і ваша покірна слуга – Марія Пак (м. Стрий, автор цих рядків).
Завжди приємно бачити замріяні, задумані, радісні обличчя молодих людей, які слухають твоє мистецтво і надихаються ним. «Лелітки» – це букет квітів у буквальному значенні, адже кожна з нас має свій тотем – хтось Лілія, хтось Незабудка, хтось Орхідея, ще хтось Едельвейс. І доповнює прекрасний букет, який, напевно, є відкриттям для флористів, звісно Троянда. Кожна з нас різна, стилістично-поезійно і душевно, але в поєднанні, в спільній праці – ми дивовижна гармонія любові і мистецтва. Саме такими побачили і привітали літературно-мистецьке об’єднання «Лелітки» у Соснівці на сценах «Лютневої рапсодії».
І хоч на календарі ще зима, але в цей день, можливо, завдяки тим шаленим і щасливим виступам митців, весна вже повністю вітає нас сонцем завжди. Маю мужність сказати, що я не просто надіюся, але й впевнена стійко і чесно, що «Лютнева рапсодія» – унікальний фестиваль, який відбуватиметься ще не один рік. Отож, запрошуємо авторів музики та слова в родину високого мистецтва добра і світла. Маленьке затишне місто Соснівка і величезна любов до творчості розкриває обійми для всіх бажаючих. Дякую цим дорогам, скверикам, сценам і людям, що ввійшли в моє життя три роки тому і залишаються зі мною до сьогодні. До наступного року, моя найкраща «Лютнева рапсодія»!
Марія ПАК
Сайт http://www.sknews.net/laureaty-mizhnarodnoi-premii-avtors-koi-pisni-vasylia-symonenka/
Лауреати міжнародної премії авторської пісні Василя Симоненка
02/03/2019
Названі лауреати Міжнародної премії авторської пісні імені Василя Симоненка за 2019 рік. Це – дует авторської пісні Інна та Тетяна Чабан із Чернігова; а також поет Дмитро Шупта (Одеса) і композитор Петро Лойтра (Кіровоградська область).
Дует авторської пісні Інну й Тетяну Чабан відзначено за чудову пісню «Пречистії зорі» (музику на вірші Лесі Українки створила Тетяна Чабан). Сестри Інна і Тетяна – вже відомі українські співачки, лауреати Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф», багатьох міжнародних та всеукраїнських фестивалів і конкурсів. У їх репертуарі – пісні на вірші Олени Теліги, Ліни Костенко, сучасних українських та зарубіжних поетів. Причому Тетяна Чабан пише не лише музику, а й вірші.
Поета Дмитра Шупту та композитора Петра Лойтру нагороджено за пісню «Козачата», яку виконує юний Юрій Ліпін. Разом вони створили цикл патріотичних пісень, котрі нині звучать у виконанні українських співаків.
Дмитро Шупта – знаний український поет, правозахисник, громадський діяч; він – член Національної спілки письменників України та Міжнародної літературно-мистецької Академії України; і генерал-отаман Українського Козацтва, героїчний борець за незалежну Україну в радянські тоталітарні часи, соратник Василя Стуса; лауреат міжнародних і всеукраїнських премій.
Петро Лойтра – відомий український композитор, автор та виконавець багатьох популярних пісень, лауреат всеукраїнських фестивалів і конкурсів, міжнародних та всеукраїнських премій; член Міжнародної літературно-мистецької Академії України.
Міжнародну премію авторської пісні ім. Василя Симоненка заснували громадські організації з Волині («Чумацький віз») і Придесення («Криниця») з метою популяризації в Україні і за кордоном справді талановитих сучасних українських пісень, які поєднують прекрасну, глибоку, милозвучну поезію та гарну, оригінальну мелодію, яка легко запам’ятовується.
З 1 січня 2019 р. засновником цієї почесної нагороди стала Міжнародна літературно-мистецька Академія України, яка об’єднує письменників, вчених і науковців із 55 країн світу.
Отож щиро вітаємо достойних лауреатів!
PS. Нижче — цікаві додатки
Сергій Дзюба,
президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, голова журі
Пречистії зорі
Вірш Лесі Українки, музика Тетяни Чабан
Пісня з репертуару Інни й Тетяни Чабан
Ви щасливі, пречистії зорі,
ваші промені – ваша розмова;
якби я ваші промені мала,
я б ніколи не мовила слова.
Ви щасливі, високії зорі,
все на світі вам видко звисока;
якби я так високо стояла,
хай була б я весь вік одинока.
Ви щасливі, холоднії зорі,
ясні, тверді, неначе з кришталю;
якби я була зіркою в небі,
я б не знала ні туги, ні жалю.
КОЗАЧАТА
Вірш Дмитра Шупти Музика Петра Лойтри
В рідній Україні любо нам рости.
Дорога Вітчизно, квіткою цвіти,
Багатій, пишайся, буйно розквітай
Від степів Луганських по ріку Дунай.
Приспів:
Любі хлопчики й дівчата,
Чемні діти у батьків, Двічі
Ми – маленькі козачата,
Ми – нащадки козаків!
Лине рідна пісня степом з-за ріки,
Де гуляли предки – славні козаки.
Не проникне ворог у наш Край вужем –
Ми свою Вітчизну рідну збережем.
Приспів.
В небесах блакитних знамено святе,
Хлібом рясно дзвонить поле золоте.
Славим Україну хоч іще й малі,
Ростемо на лоні Рідної землі.
Приспів.
Сайт http://lypa.com.ua/2019/02/25/u-ternopoli-stvoryuyut-bazu-diyachiv-mystetstva/
У Тернополі створюють базу діячів мистецтва
25 лютого, 2019
У Тернополі розробляють сайт про митців (письменників, художників, музикантів), котрі творили в Тернополі, або завдяки своїй творчості, зробили значний внесок у популяризацію файного міста.
Ініціатором наповнення такої бази став тернопільський журналіст, телеведучий, поет, перекладач, голова ГО «Мистецький фестиваль Ї» Юрій Матевощук. У співпраці з ентузіастами різних мистецьких та історичних кіл міста, він взявся за структуризацію та збір інформації.
- Даний сайт — це такий собі мистецький довідник із базою музикантів, літераторів, художників та інших діячів мистецтва не лише минулого, а й теперішнього часу. Наші таланти стануть «родзинкою» Тернополя для туристів. А місто зможе гідно презентувати своїх митців. Було би чудово, якби місцеві видавці перетворили напрацьовані нами дані в красивий презентаційний друкований довідник.
Щоби отримати максимально повну інформацію, Юрко Матевощук залучив до співпраці Олександра Смика — відомого поета й барда, начальника Управління культури й мистецтв Тернопільської міської ради, голову Тернопільської обласної організації НСПУ; Володимира Окаринського — історика, кандидата історичних наук, доцента кафедри історії України ТНПУ імені В.Гнатюка; Марію Юрчак — історика, кандидата історичних наук ТНПУ імені В.Гнатюка, художницю, арт-директора галереї «Бункермуз»; Романа Воробйова — поета, дизайнера, ідеолога тернопільського бренду «Сумна вівця» та проекту «Тернопільська поезія мертва».
Дані збирають у архівах, з відкритих джерел, з книг, газет, з допомогою Вікіпедії, тощо.
- Зібралася чудова компанія творчих людей, які горять ідеєю напрацювання бази митців. Тому не плануємо зупинятися. У майбутньому хочемо створити на нашому сайті карту закладів і об’єктів культури та мистецтва Тернополя. Зараз гості міста не мають такої сукупної інформації. Карта стане для туристів чудовим путівником та орієнтиром під час відвідин міста. Було б чудово, якби ми змогли інтегрувати її в сайт міської ради, — каже Юрій Матевощук.
Тернополяни також можуть долучитися до збору інформації про художників, народних майстрів, письменників, літераторів, музикантів, період творчості яких тісно пов’язаний із Тернополем (навіть якщо митець народився й жив у іншому місті). Для цього варто заповнити анкету https://goo.gl/forms/GRf1VhgpfeZScXvP2 .
Зворотний зв’язок відбувається через електронну адресу: yurymatevoshchuk@gmail.com
Рубрика – «ЗМІ про митців»
«Нетворкінг Тараса Шевченка»
Представлено книжку про взаємодію митця з дворянськими родинами
https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayinci-chytayte/netvorking-tarasa-shevchenka
Марія Чадюк
28 лютого, 2019
Галагани, Лизогуби, Рєпніни-Розумовські, Скоропадські, Тарновські, Кочубеї, Капністи, Гребінки... Що об’єднує ці родини, крім дворянства? Зокрема, те, що долі представників цих родів у певний період переплелися з долею Тараса Шевченка. І саме такий підхід — розкриття постаті митця через оточення (загалом 18 дворянських родин) — було обрано працівниками Національного музею Тараса Шевченка і втілено у книжці «Тарас Шевченко та дворянські родини» (автор ідеї проекту — Тетяна Калініна, завідувач науково-дослідного відділу «Життя і творчість Тараса Шевченка. 1814—1861» музею).
«КОНТЕКСТ ШЕВЧЕНКА І ДВОРЯНСЬКИХ РОДИН МАВ БУТИ
ПРЕДМЕТОМ ОБГОВОРЕННЯ ЩЕ В 1990-х РОКАХ»
Цей проект розпочався ще минулого року з виставки в музеї «Дворянські родини й Тарас Шевченко». «Під час виставки я сформулював для себе одну думку, що контекст Шевченка і дворянських родин мав бути предметом обговорення ще в 1990-х роках. А для багатьох і зараз дивина, що Шевченко перебуває в контексті дворянських родин», — поділився історик, старший науковий співробітник Національного музею Тараса Шевченка Мирон ГОРДІЙЧУК. Адже й справді, тривалий час та й досі залишаються стереотипи про Шевченка лише як кріпака.
«Очевидно, що потрібно реконструювати цей пласт зв’язків Шевченка з українським дворянством. Бо всі попередні дослідження педалювали тему «народ, селяни», що він сидів з ними на лавці й говорив тільки про революцію. Такий був час. Я пригадую дуже яскравий момент зі спогадів (а відомо, як спогади тоді цензорувалися...), як Шевченко в Петербурзі, після заслання, прийшов до свого друга, і мемуарист пише, що той навіть не піднявся у вітальню, так і залишився зі слугою, проговорив з ним цілий вечір. Так, можливо, було, але ж було не тільки це», — пояснює український шевченкознавець, доктор філологічних наук Олександр БОРОНЬ.
Відновити цей пласт зв’язків і покликана книжка «Тарас Шевченко та дворянські родини». Як розповіла Тетяна ЧУЙКО, заступник генерального директора з наукової роботи Національного музею Тараса Шевченка, кандидат наук з мистецтвознавства, ця книжка «і про розвиток певного роду, і взаємовпливи з Шевченком — це, зрештою, і обличчя Шевченкової епохи, обличчя тогочасних українців». А одна зі співробітниць музею схарактеризувала книжку як «нетворкінг Тараса Шевченка», налагодження ним знайомств і зв’язків.
ОСЕРЕДКИ КУЛЬТУРИ
Як відзначає Олександр Боронь, у книжці дотримано балансу й об’єктивності в описі дворян: «Так, це були високоосвічені, інтелектуальні люди, з високою культурою, знанням кількох мов (на якому рівні — то вже інше питання), у Рєпніних була бібліотека на 30 чи навіть 40 тисяч томів, зберігся її приблизний опис. Але разом з тим серед них були й ниці люди». Такі, що не гребували й знущанням із селян.
У такий спосіб автори зачіпають ще глобальніший пласт — української інтелігенції загалом. Якою вона тоді була? Кого до неї можна зараховувати? І, напевно, одне із засадничих питань — як трактувати їхню лояльність до імперії. Як брак українськості? Чи як свідчення відсутності політичного аспекту української ідентичності, яка зводилася тоді лише до культури? «Коли брався за цей проект, то незважаючи на, скажімо так, тотальну лояльність малоросійських дворян до Російської імперії й водночас місцевий патріотизм, я називаю їх українською елітою, — пояснює Мирон Гордійчук. — У нас у ХІХ ст. насправді стартові умови не були сприятливі: тільки Чернігівська, Полтавська і Слобідсько-Українська (потім Харківська) губернії мали серед панського стану нащадків козацької старшини, які могли себе асоціювати з Україною».
З іншого боку, хоч політичний аспект їхньої діяльності викликає чимало запитань (але йдеться про контекст імперії, тож це звична річ), однак варто погодитися з Мироном Гордійчуком, що в ХІХ ст. культура творилася в знакових, відомих місцях, зокрема в маєтках дворян: Качанівка, Тростянець, Сокиринці... Історик порушив ще одне важливе питання — саме в цю спадщину потрібно інвестувати, створюючи основи для розвитку туризму. Схожу думку висловив й Олександр Боронь, щоправда, згадуючи маєтки, які ще в гіршому стані, як, наприклад, руїни садиби Лук’яновича в Мар’янському, в якій колись зупинявся Тарас Шевченко. А скільки таких маєтків ще по Україні...
«СІМЕЙНИЙ АЛЬБОМ» УКРАЇНСЬКОЇ ЕЛІТИ
Оскільки книжка була видана за державні кошти (програма Київської міської ради), то, на жаль, не може продаватися. Нині музей сподівається зібрати кошти, щоб доповнити наявну друковану версію. Сподіваємось, що це таки вдасться здійснити, бо книжка стала б і чудовим подарунковим виданням для всіх, хто цікавиться українським елітарним світом минулих часів: стародавні герби, портрети вишукано вбраних представників дворянських родин, живописного вигляду панські маєтки... Ця книжка — справжній «сімейний альбом» української еліти.
СЛАВЕНЬ УКРАЇНІ. До 100-річчя «Сонячних кларнетів» П.Тичини
http://litgazeta.com.ua/articles/slaven-ukrayini/
Григорій ДОНЕЦЬ
Лютий 20, 2019
Епохальним подіям в історії того чи того народу завжди передує з`ява видатних особистостей, виплеканих етногенетичним фондом. Зоряним часом для українського народу став кінець 1910-х років, коли все – потужний людський ресурс, природні багатства, геополітична ситуація, історична закономірність, гуманістична справедливість – давало беззаперечні підстави для грандіозного відродження і розвитку Української держави. Пророцтво німецького філософа Й.Г. Гердера про Україну як нову Елладу набувало реальності. Навіть непоправна втрата на початку ХХ століття когорти українських велетнів духу і чину не могла зупинити колосальний поступ нації. А втрата була дуже вагомою.Ще до початку Української революції 1917 року відійшли у вічність Іван Франко, Леся Українка, Микола Лисенко, Михайло Коцюбинський, Микола Пильчиків, Борис Грінченко, Володимир Антонович, Павло Грабовський, Іван Карпенко-Карий, Михайло Старицький, Георгій Вороний, Павло Житецький, Марко Кропивницький, Сергій Васильківський, Левко Мацієвич, Василь Доманицький… А до того ж уже завершували свій життєвий шлях Іван Пулюй, Михайло Туган-Барановський, Іван Нечуй-Левицький, Федір Вовк, Панас Мирний.
Та, попри все, Україна знову спромоглась явити світові могутню плеяду геніальних і високоталановитих постатей практично у всіх царинах науки і культури. Перебували у розквіті сил чи вже розпочали творчу діяльність Володимир Вернадський, Михайло Грушевський, Агатангел Кримський, Іван Горбачевський, Степан Рудницький, Данило Заболотний, Юрій Кондратюк, Олександр Богомолець, Володимир Липський, Ігор Сікорський, Павло Тутківський, Степан Тимошенко, Микола Холодний, Михайло Кравчук, Лев Симиренко, Дмитро Яворницький, Сергій Єфремов, Дмитро Багалій, Філарет Колесса, Євген Патон, Іван Огієнко, Василь Сімович, Григорій Ващенко, Кирило Стеценко, Микола Садовський, Георгій Нарбут, Іван Крип`якевич, Панас Саксаганський, Яків Степовий, Марія Заньковецька, Микола Леонтович, Григорій Голоскевич, Соломія Крушельницька, Олександр Мурашко, Лесь Курбас, Михайло Бойчук, Амвросій Бучма, Олександр Архипенко…
Важко обривати цей далеко неповний перелік славетних імен, а необхідно – і для компактності, і задля того, щоби бодай побіжно зауважити, що вже на підході – ближньому чи дещо віддаленому – були такі видатні особистості, як Сергій Корольов, Валентин Глушко, Архип Люлька, Михайло Янгель, Володимир Челомей, Юрій Кістяківський, Олександр Смакула, Петро Капіца, Василь Ремесло, Микола Духів, Георгій Гамов, Павло Сухий, Василь Будник, Олександр Довженко, Пилип Козицький, Микола Глущенко, Михайло Вериківський, Гнат Юра, Сергій Лифар, Наталя Ужвій, Василь Касіян, Іван Козловський, Катерина Білокур, Марія Приймаченко…
Сукупний розум і мистецький хист нації набрали могутньої потуги, набули широкоосяжних вимірів і вражали передчуттям небувалого розвою. Як тут не згадати думку В.Вернадського: «Будь-який прояв особистості – невипадковий і небайдужий факт у бутті Всесвіту». І як не повірити переконанню ще одного великого нашого вченого П.Капіци: «Тільки в українських головах відкриті одночасно два канали, умовно названі «інтелектуальний» та «мистецький», для контактів із Великим Центром Ноосфери».
Ніби на виклик часу з`явились великі українські ідеологи-державники (Юліан Бачинський, Микола Міхновський, В`ячеслав Липинський, Дмитро Донцов) і талановиті полководці (Петро Болбачан, Євген Коновалець, Нестор Махно, Юрій Тютюнник). Символічно виглядало й те, що як уособлення фізичної сили народу постали Іван Піддубний та Іван Фірцак. Не могли не наснажувати освічену і національно свідому людність унікальні археологічні знахідки останніх десятиліть, що мали світовий розголос, а саме: відкриття Трипільської цивілізації та Мізинської культури, що значно увиразнювали і поглиблювали у давнину духовні та матеріальні набутки України. Невипадково Іван Франко в листі до Володимира Дорошенка писав 1915 року: «Занявшися від 1910 р. спеціальними студіями над початком нашого народа та його духовного життя, я здужав би розкрити фактами та ріжнорідними доказовими матеріалами прояснити такий широкий обрій і таку глибоку перспективу в давнину, що просто душа радується…»
Чи допустимо хоч би й на мить засумніватися в тому, які фантастичні перспективи відкривалися в розбудові Української держави? Розвиднились обрії майбутнього і уява малювала грандіозні звершення.
У цьому знаменному часі розмаїттям небуденних талантів розцвітало і наше письменство. Гідно продовжували і розвивали кращі традиції української літератури Василь Стефаник, Олександр Олесь, Ольга Кобилянська, Олена Пчілка, Микола Чернявський, Григорій Чупринка, Володимир Винниченко, Спиридон Черкасенко, Володимир Самійленко, Микола Вороний, Степан Васильченко, Богдан Лепкий, Максим Рильський та інші. А вже напередодні високохудожніх творчих здобутків перебували Микола Куліш, Остап Вишня, Володимир Сосюра, Микола Зеров, Володимир Свідзинський, Михайло Драй-Хмара, Микола Хвильовий, Павло Филипович, Валер`ян Підмогильний, Євген Маланюк, Григорій Косинка, Євген Плужник…
Ось у такому блискучому сузір`ї імен, на злеті революційно-визвольних змагань зіркою першої величини засяяв поетичний геній Павла Тичини. Так сталося, що саме на тлі вікопомних історичних подій юний поет, окрилений патріотичними почуттями, у скромній кімнатці, на вулиці Кузнечній у КиєвІ, укладав свою першу збірку, яка, за висловом Василя Барки, «назавжди зберегла відсвіт стану народної душі в добу новітнього національного пробудження». А в цей час проголошувалось відновлення самостійності Української держави, засновувались Академія наук України, нові українські, навчвльні заклади і бібліотеки, друковані видання…
І вже наприкінці 1918 року побачила світ невеличка за обсягом, накладом тисяча примірників книжечка з дивовижною назвою «Сонячні кларнети», якій судилося стати однією із золотих вершин усієї нашої багатотисячолітньої словесності й помітним явищем світової літератури. Ця збірка не тільки започаткувала новий етап у розвитку українського письменства, не лише розширила уявлення про можливості поезії, але й піднесла на вищий рівень краси і виразності саму українську мову. А ще, за визначенням Ю.Лавріненка, задекларувала себе як «духовний універсал незалежності України».
Як відомо, поет надзвичайно відповідально поставився до підготовки своєї дебютної книжки, ретельно добирав поезії із всього створеного на тоді власного творчого доробку. Вимогливість, тривалі роздуми, дружні поради старших побратимів, зокрема Андрія Ніковського, у наслідку визначили 26 віршів, дві поеми і переспів з французької «Колискової» Анатоля Ле Браза, що й склали «Сонячні кларнети», після виходу яких 27-літній Тичина відразу став провідним українським поетом, живим класиком.
Випуск цієї збірки можна порівняти з видатним відкриттям, яке змінило усталені поняття й окреслило нові напрями в українській літературі. Щоб зрозуміти наскільки вражаючими і приголомшливими стали «Сонячні кларнети» для мистецької громадськості, досить навести спогади кількох авторитетних осіб.
«Пам`ятаю рік, коли мені вперше потрапили до рук «Сонячні кларнети». Для мене, з юності нашпигованого віршами яких завгодно поетів від Катулла до Верлена, від Гете до Баратинського, – ця книга була відкриттям нового поетичного світу, відкриттям незабутнім і хвилюючим…» (О.Білецький).
«Його «Сонячні кларнети» ввійшли в мою душу як море акордів і дня і ночі, і світання і заходу. Він чарував і полонив мене. Я жив тільки його образами, повними музики і сонця…» (В.Сосюра).
«Ніколи не забуду тієї безсонної ночі, коли мій друг приніс мені книжку з рясними соняшниками на обкладинці. Ми (…) і читали, і п`яніли, і кричали з радості, насолоджуючись красою українського слова, яке з такою, не чуваною нами досі музичністю, грало, співало, бриніло, гриміло, лилося зі сторінок незабутньої тієї книги… Для мене тоді над усім світом заколивалися сонячні кларнети…» (М.Бажан).
Резонанс був наскільки значним, що «Сонячні кларнети» витримали майже поспіль ще три видання: 1920 рік (Київ), 1922-й (Львів), 1925-й (Харків). Друге, київське, видання було доповнене автором низкою прекрасних поезій, а саме: «О панно Інно, панно Інно…», «Світає…», «А я у гай ходила…», «Хор лісових дзвіночків» та «Зелена неділя». До речі, збереглися три Тичинині начерки-плани змісту другого випуску, які містять ряд творів, що не були включені до збірки, серед них як відомі («Пам`яті тридцяти», «Святий безсмертний», «Ой що в Софійському заграли дзвони…» та ін.), так, на жаль, і втрачені («Бризки крові», «Так повік», «Од краю в край», «Соняшники цвітуть», «Плачуть трави», «Погасіть мечі», «Голубую голубінь»). У Львові книжка під назвою «Золотий гомін» включала в себе, окрім «Сонячних кларнетів», ще й вірші з «Плуга» та «Замість сонетів і октав». Харківський випуск 1925 року практично дублював київське видання, за винятком вірша «Зелена неділя» і диптиха «Війна».
З ініціативи Андрія Ніковського «Сонячні кларнети» (українською мовою) готувалися 1922 року до випуску в Берліні. Вже був створений макет обкладинки художником Робертом Лісовським (котрий, до слова, є автором художнього оформлення першого видання збірки), та з невідомих причин книжка не побачила світ. Зауважимо, що на той час Ніковський і Лісовський перебували у розсіянні.
Треба сказати, що з утвердженням московсько-більшовицького режиму в Україні радянське літературознавство не приділяло належної уваги «Сонячним кларнетам», затінюючи їх гучним вихвалянням так званих партійних віршів, які, починаючи з 1930-х років, змушений був писати, як данину деспоту, Павло Тичина. Більше того – поета критикували якраз за його ліричні «сонячнокларнетні» поезії, в яких він, мовляв, дозволяв собі милуватися природою в часи революційного перетворення ленінських ідей в життя, як-от: «Дивно, що знайшлася на Україні людина, що в час, коли в повітрі носилася революція, могла писать «Хор лісових дзвіночків». … Поет втік від життя і збирав перлини витончених нервів ідеалістичного екстазу у «Сонячні кларнети». Однак, все ж таки маємо про цю збірку ряд грунтовних і цікавих роздумів А.Ніковського, С.Єфремова, О.Білецького, Є.Маланюка, Л.Новиченка, Ю.Лавріненка, В.Барки, Г.Клочека, Ю.Коваліва та інших дослідників. Але й понині, вже в ХХІ столітті, «Сонячні кларнети» потребують подальшого осмислення, бо мають не лише велику мистецьку вартість, а й неоціненне патріотично-виховне та світоглядно-пізнавальне значення.
«Сонячні кларнети» – яскравий приклад вельми вмілого, сказати б, віртуозного поєднання в творчості письменника національних традицій з найновітнішими тенденціями в світовій літературі. Причому національна сутність тут визначальна. І хоча у збірці легко помітні риси модернізму (за визначенням Миколи Неврлого, ця книжка «була не тільки увертюрою української модерної поезії, а й стала її вершинним досягненням»), але її закоріненість в етнічний грунт така міцна й глибокопроникна, що кожен вірш позначений розкішним національним колоритом, а вся збірка в цілому звучить як славень Україні, її народові, її природі, її мові. Архетип української душі виявлено тут якнайповніше.
Уже в самій назві, в цьому оригінальному образі, національна вдача українця аж світиться, аж виспівує і прадавній український етнокосмос зринає осяйно та лунко. Так, прикметник «сонячні» ніби засвідчує належність автора до роду оріїв-сонцепоклонників, онуків Дажбожих («душа моя сонця намріяла», «я – сонцеприхильник, я – вогнепоклонник», – писав Тичина у своїх «досонячнокларнетних» віршах). Що ж стосується кларнета, то, як відомо, він походить від сопілки і власне є її удосконаленим варіантом. А сопілка – прадавній, традиційний музичний інструмент для українців. Наші предки, як свідчать археологічні знахідки, грали на ньому впродовж кількох десятків тисячоліть. (Цікаво, що поет, крім кларнета, рояля і бандури, мав у себе вдома кілька сопілок). Тож як багато, як по-новому і як питомо по-українськи сказано лише двома словами!
У програмному вірші «Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух…», що відкриває «Сонячні кларнети», автор подає своє світоглядно-філософське бачення світу, творить свій міф світобудови – сонцедайної, просторої, до безмежжя віддаленої і водночас дотично близької. Поет відчуває себе невід`ємною часткою Всесвіту, він наче вливається в космічний безмір:
Прокинувсь я – і я вже Ти:
Над мною, підо мною
Горять світи, біжать світи
Музичною рікою.
Вочевидь, тут маємо справу з трансцендентним перевтіленням, яке примушує мимоволі згадати і ведичне повчання з «Упанішад»: «Ти – одне з Тим, Ти і Те – одне»; і переконання античного мудреця Анахарсія: «В кожному є частка Творця»; і піфагорійське розуміння Всесвіту як гармонійної системи чисел і звуків; і Сократове: «Окрилена душа дарує людині найвищий стан, робить її божественною»; і настанову Велесової книги: «творимо і говоримо з Богом воєдино»; і пораду Марка Аврелія: «Вивчай рух світил як його учасник»; і означене Сковородою «друге народження» з Всевишнього, з духовного; і формулювання Поля Елюара: «Поезія – це мистецтво світла, її призначення розсіювати морок»… Марко Роберт Стех спостеріг ще й такий глибинний зв`язок: «космологічна візія Тичини динамічного злиття музики й світла в невтомному «ритмічному русі» енергії наближена духом (та й багатьма подробицями) до філософських ідей, пов`язаних із західними теоріями квантової фізики, відносності, хаосу та динаміки субатомних часточок». Складається враження, що саме про таких, як Павло Тичина, писав Освальд Шпенглер: «Є якась нечувана музика сфер, що хоче бути почутою, яка буде почутою деякими із наших найглибших умів».
Слід зауважити, що на час написання цього вірша (1918 рік) Тичина був зрілою особистістю, доволі широко обізнаний з теологією, з індуською, античною і середньовічною європейською філософією, з працями Григорія Сковороди (саме тоді розпочав створювати поему-симфонію про нього), з антропософією Рудольфа Штейнера… Про грунтовне знання автором українських національних традицій, вірувань, фольклору годі й говорити. До цього ж поет володів надзвичайною інтуїцією, яку Володимир Вернадський вважав інформацією згори.
Вийшовши з роду кількох поколінь церковнослужителів, маючи за плечима 13 років навчання в бурсі та духовній семінарії, він не став ортодоксальним християнином і мав своє, якесь волхвинське світорозуміння, осяяне Божою благодаттю і космічною гармонією, свою, близьку до орійської, віру, в якій, за твердженням дослідників ведичної релігії, не було місця для пекла. Тож і кінцівка вірша звучить оптимістично й радісно:
Навік я взнав, що Ти не Гнів, –
Лиш Сонячні Кларнети.
У цьому невеличкому, на чотири строфи вірші-міфі відбилася незглибима мудрість українського народу, його щира і ніжна душа, проголошено національний ідеал буття. «Великий поет, великий письменник неодмінно втілюють у собі, в своїй творчості основні, найголовніші риси народного світогляду» (М.Рильський).
Взагалі-то трактувати поетичний твір такого плану непросто. Його окремі образи-символи не піддаються логічному мисленню. Власне у цьому своя привабливість справжньої поезії, бо, як мовив Юрій Шевельов, «одна з насолод мистецтва – зашифрування, щоб бути розшифрованим». Недаремно у своїх останніх нотатках академік Леонід Новиченко, один з найповажніших тичинознавців, писав: «Вступного «Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух», признаюся, й досі не можу розтлумачить у всій його поетично-філософській глибині». Та поряд з тим він зробив в одному із своїх досліджень доволі просторий аналіз цього вірша: «Тут – ключ до самих основ його (Тичини – Г.Д.) світобачення, як і до загальної картини Всесвіту, якою вона уявлялась поетові. Перед нами – новітній поетичний міф про Космос, точніше, про його верховне начало – всезагальний, всепроникаючий світлоритм, що творить музику Сонячних Кларнетів – цього пантеїстичного символу світлої субстанції світу. «Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух – лиш Сонячні Кларнети», а якщо і є у безмежних далях і глибинах Всесвіту якесь божество, то, в кожному разі, не сумісне з авторитарним гнівом, насильством і несвободою. «Навік я взнав, що Ти не Гнів, – лиш Сонячні Кларнети». Навряд чи можна віднайти в світовій поезії перших десятиріч ХХ ст. філософський символ такої яскравості й місткості, а разом з тим і знадливої «таємничості», завжди властивої поетичним образам такого виміру. Наче сам лик вічно недосяжної краси і гармонії промайнув перед нашими очима…»
Першим же з літературних критиків, хто охарактеризував вірш «Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух…», був Андрій Ніковський. У своїй книжці «Vita Nova» (К., 1919) він дав таке визначення: «Філософська декларація Павла Тичини, його космічне credo – в першому вірші збірника: це пролог про Сонячні Кларнети (…), під знаком його складена вся перша збірка поезій Тичини, з цим credo зроблено вибір поезій». Далі, коротко проаналізувавши твір, резюмував: «Отже «я» – єсть сам Бог, я – учасник світового руху, для себе я – центр музичної ріки світів, а Ти, Бог і всяке інше створіння – «Ти не Гнів – лиш Сонячні Кларнети», лиш еманація таємного, нерозгаданого, вічного джерела, – еманація ясна, світла й радісна».
Прикметно, що «Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух…», цей найзагадковіший у збірці вірш, має чи не найбільше відгуків серед літературознавців і критиків (хіба що «Скорбна Мати» та «Золотий гомін» можуть порівнятися в цьому). Доволі грунтовний аналіз твору зробив Юрій Ковалів у праці «Кларнетизм» – один із кодів української душі» («Київ», 1996, ч.11-12), зазначивши, що авторське «я», «вирвавшись за межі конкретно-чуттєвого існування рефлективної, неявленої «свідомості», замкненої жорсткими рамками народження і смерті, переживаючи інтимну посвяту духовного прозріння, воно пізнає в собі нову, вищу істоту: «Прокинувсь я – і я вже Ти». У цьому Ти віднаходиться новоякісне Я на тернистому шляху осягнення Божественної Першосутності (…), вираженої міфологічною метафорою «сонячних кларнетів» як вічною премудрістю космічного буття». Автор дослідження вбачає у вступному вірші «яснобачення поета», який « пережив утаємничення у вищу істину Вічного Сутнього».
Василь Пахаренко у цьому Тичининому творі вбачає «чи не найглибинніше, найбезпосередніше словесносимволічне «світ у собі» і вважає, що в ньому «фактично йдеться про посутнє світопізнання, богопізнання». А далі розтлумачує: «Задля цього чину треба насамперед «прокинутися» – пробудити свою душу (емоції та інтуїцію) й тоді обов`язково відкриєш у собі злитість зі світом духовним, побачиш (духовним зором) його красу і пізнаєш його основоположний закон любові й гармонії…»
Потреба детально зупинятися на характеристиці «заспівного» до «Сонячних кларнетів» вірша має сенс. Адже це, по суті, світоглядно-естетичний маніфест поета, одного з не багатьох, кому дано було «почути флейту неба» (Чжуан Чжоу). Отже, цей прекрасний твір-прелюдія задав тон усій збірці, визначив той високий мистецький рівень, що чудово витриманий практично в кожній наступній поезії.