Новини одним рядком:
5-17 грудня – МО «Остання Барикада»» провело поетичний тур по звільненим містам Луганщини та Донеччини
21 грудня – благодійний концерт місцевих поетів та музикантів на Театральному майдані Тернополя
25 грудня – пісенний вечір Зиновія Медюха у Музеї Івана Гончара в Києві
27 грудня – концерт КАП “Біла Ворона” до дня бардів та річниці клубу, Миколаїв, бібліотека ім. Кропивницького
27 грудня – благодійний концерт Валерія Марченка «СПРАГА ЛЮБОВІ», Рівненський академічний обласний театр ляльок
30 грудня - концерт Анатолія Рибіна у клубі "Барви", Київ, пр. Ковальський, 5
31 грудня – Новий Рік з гуртом "ВЕРТЕП" у ресторані "Поплавок" у Дніпропетровську
5, 8, 9 січня – Різдвяні канікули в харківському Літмузеї: «Над Вертепом звізда ясна…»
6 січня – день народження поета Василя Стуса
8 січня – день народження поета Василя Симоненка
9 січня – день народження поета Бориса Чичибабіна
Вітаємо читачів із 2015 роком, бажаємо всім здоров’я та успіхів!
Василь Стус
* * *
Звільнися од чекання. Задарма.
Ще буде все – і прогріх, і покута.
Іще спізнаєш: є недоля люта
і анічого більше вже нема.
Звільнися од чекання. Задарма.
Ще буде все – і довгі ночі, й дні,
і довга путь – ні скону, ні спочину,
коли, здається, краще в домовину,
аніж у чужинецькій чужині.
Ще буде все – і довгі ночі й дні,
Ще буде все – і слава, і ганьба.
Ще будуть стрічі, будуть і прощання,
ще буде вод джерельне дзюркотання
струміти зі старого жолоба.
Ще буде все – і слава, і ганьба.
Дарма – іти. І ждати – задарма,
голодним серцем часу виглядати.
Навчайся тратити. Не треба брати
того, що за замками сімома.
Ідеш – і йди. Спинився – то постій.
Копаєш – то копай. На присуд долі
не треба тільки скаржитись. Доволі.
Живий чи мертвий – долі порадій.
Навчайся жити. І вмирати – вмій!
Бо тільки так. І так. І тільки так
доходять свого духу. Мертвий спокій
лежить на всьому. Тож ступай, допоки
ти є даритель, а не є жебрак,
що кличе Бога в поміч. Все приймай,
що на роду писалося твоєму
спередвіків. Провадь музичну тему,
а як життя тобою грає – грай.
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Київ - Анатолій Рибін
У ці передноворічні дні згадується майданна хохма про горбоконика, образ якого на майдані набув нових рис, нового забарвлення. У майданному фольклорі горбоконик постав як новий персонаж, як такий собі майже билинний герой, у котрого спереду три голови, а позаду суцільний геморой…
Тоді, у передноворічні дні, і до настання трагічних подій на майдані панувала дуже весела і невимушена атмосфера, сповнена добрих очікувань і сподівань. Гумор був доскіпливим, але не злим.
Вже, мабуть, і не варто було б згадувати про горбокоників того «розливу»… Аж от з’являються в українському соціумі нові горбоконики, і триголові, як бачимо, це не межа витворам природи. Тепер можна лицезріти і чотирьох, і п’ятиголових, а «безбашеними» хоч греблю гати… Та хай їм грець, геморою на них у нашім краї тепер більш ніж достатньо…
Пісня «Триголовий горбоконик» у концерті Анатолія Рибіна 30 грудня 2014 р. о 17.00 за адресою: м. Київ, пр. Ковальський, 5 (клуб «Барви»)
Ця та інші пісні на http://www.bards.name/person418
Дніпропетровськ – сайт МА «АртВертеп»
http://artvertep.com/poster/9271/3/25074.html
Новий Рік з гуртом "ВЕРТЕП" у ресторані ПОПЛАВОК
31 ГРУДНЯ 22:00
Оновлений ресторан "Поплавок" (1й поверх вул. Набережна Леніна, 7)
Ціна - 750 грн з однієї людини. (у вартість включено: замовлення кухня/бар та шоу-програма) Після 23 грудня ціна може зрости! Поспішайте!
Ресторан ПОПЛАВОК запрошує вас на Новорічну ніч!
Український Новий Рік з гуртом «Вертеп»!
Вертеп - гурт мандрівних дяків (м. Дніпропетровськ, Україна): vertep.artvertep.com
Сповідуємо заповіді Сковороди, перебуваємо в постійній праці, дорозі та пошуку!)
https://www.facebook.com/VertepGurt
https://www.youtube.com/user/Artvertep
Програма:
- три години «живої» музики від кращих музикантів Дніпра (українські народні та авторські композиції до танцю та до співу, обрядові традиційні віншування, козацькі/січові/гайдамацькі/повстанські, пісні братніми мовами: сербсько-хорватською, польською, кримсько-татарською, грузинською, французькою)
- інтерактивний концерт в форматі «патріот-rock-live-karaoke-pab.» з кращими революційними піснями країни: «Ще не вмерла України», «Червона рута», "Я не здамся без бою", «Махновська», "Одна калина/Слава Україні", «Чучупака», «Група Крові», «Лента за лентою», «Весна прийде», «Дякую тобі», "Любо, братці любо", «Воины света», «А я, не москаль» та «путін – ла-ла-ла» у вашому виконанні та вертепівському акомпанементі.
Дівочі ворожіння і майстер-клас народних танців від Людмили Хом`як!
Ведучий – Тимофій Хом`як: конкурси, ігри та розваги!
Подарунки та сюрпризи від Святого Миколая – українського Діда Мороза!
«Вгадай мелодію» - музично-інтелектуальний конкурс від кращого гітарного імпровізатора – Андрія Попова! Світові рок-хіти та естрадні шлягери 20-го і 21-го століть!
Ціна - 750 грн з однієї людини.
(у вартість включено: замовлення кухня/бар та шоу-програма)
Після 23 грудня ціна може зрости! Поспішайте!
Меню можна подивитись у фотографіях зустрічі.
Бронювання місць за телефонами:
096 096 78 78
066 212 90 86
отже:
Дніпропетровськ
31 грудня / 22:00
Оновлений ресторан "Поплавок"
1й поверх
вул. Набережна Леніна, 7
Вступай в групу, щоб бути в курсі наших подій гурту ВЕРТЕП!
https://www.facebook.com/VertepGurt
Харків – Літературний музей
Січень у Літмузеї
5, 8, 9 січня – Різдвяні канікули в Літмузеї: «Над Вертепом звізда ясна…» (за замовленням)
13 січня, 17.00 – Щедрий вечір в Літмузеї.
14 січня, 17.00 – Новий рік у Літмузеї.
19, 21 січня, 19.00 – Клуб фольклорного співу.
25 січня, 15.00 – Тетянин день.
31 січня – «Вихідні в Літмузеї»
Щотижня – збори Кіноклубу в Літмузеї (анонси на сторінці kinoklub_litmuz.livejournal.com та на сторінці https://www.facebook.com/events/783318071740075/?fref=ts)
Постійні експозиції
«Григорій Сковорода: мандрівка за щастям»
Постійна експозиція Харківського Літмузею присвячена творчості Григорія Сковороди, українського мандрівного поета і філософа XVIII ст., його міркуванням про щастя.
Виставки
«Різдвяні янголи» (виставка триватиме від 4 грудня до 25 січня) Усі ми любимо іменини. А коли вони припадають на різдвяні та новорічні свята, й поготів! Марічки і Тетяни, Андрії і Варвари, Катерини та Миколи, Ганни і Степани, Василі, Івани, Меланії та Анастасії, приходьте у розважально-освітній центр «Книга» відсвяткувати свої іменини, а ще – дізнатися, хто вони, наші янголі-охоронці, та святі, чиї імена ми носимо?
Адреса: м. Харків, вул. Фрунзе, 6 (ст. м. «Пушкінська» або «Архітектора Бекетова»).
Вартість вхідного квитка до музею – 10 грн. 50 коп. (для учнів та студентів – 5 грн. 50 коп.),
екскурсії чи інтерактивної програми – від 15 до 45 грн. Довідки за телефоном 706-25-79.
Слідкуйте за подіями в Літмузеї на сторінках
http://www.facebook.com/groups/lit.museum/ та http://vk.com/litmuzey_club
Київ – МО "ОsтаNNя Барикада"
5-17 грудня «Мистецьке Об'єднання «Остання Барикада»» провело поетичний тур по звільненим містам Луганщини та Донеччини.
«Поетичний десант» відвідав міста Рубіжне, Сєвєродонецьк, Слов'янськ та Краматорськ. Тут відбулися виступи Сергія Жадана, Артема Полежаки, Олександра Демченка, Любові Якимчук та Олени Герасим'юк. Окрім того у турі брав участь лідер популярного гурту «Тартак» Сашко Положинський, який мав акустичні виступи під акомпанемент В’ячеслава Пономарьова.
У Рубіжному зустріч відбулася у міському ліцеї, у Сєвєродонецьку у Міському палаці культури, у Слов’янську тур приймав Донбаський Державний Педагогічний Університет, а у Краматорську громадський простір «Вільна Хата».
4 заходи туру загалом відвідало більше тисячі глядачів. Учасники туру подарували книги, які передали небайдужі українці, видавництва та автори для бібліотек та шкіл. «Мистецьке Об'єднання «Остання Барикада»» подарувало кількадесят примірників дисків антології музичної сцени Майдану «Музична сотня».
З відвідувачами заходів також поспілкувався засновник «Останньої барикади» Олесь Доній. Місцеві жителі ставили безліч питань, що стосуються не тільки культури. Зокрема про ситуацію на Сході України та військові дії.
«Приїдьте сюди, поспілкуйтесь з цими людьми, погляньте їм в очі, подивіться, як вони сприймають українську культуру, яку навмисно не пускали на цю територію, готуючи ґрунт для сепаратизму», - закликав небайдужих митців ініціатор подібних турів Олесь Доній.
Варто зазначити, що фінансове забезпечення туру, зокрема транспортування, стало можливим завдяки пожертвам благодійників.
Остання Барикада
Мистецьке об’єднання
"ОsтаNNя Барикада"
м.Київ, пр-кт Повітрофлотський 36, оф.67
тел./факс: 8 (044) 244-05-55
http://ostbar.com.ua/
Миколаїв – Ольга Золотухіна
КОНЦЕРТ БЕЛОЙ ВОРОНЫ, посвященный Всемирному Дню Бардов, а также – Дню Рождения клуба БВ, и Новому Году, СОСТОИТСЯ:
27 декабря, суббота
Библиотека им.Кропивницкого, ул. Потемкинская, 143А
Начало в 17-00
Вход свободный
Событие опубликовано в соц сетях:
фейсбук: https://www.facebook.com/belavorona
вконтакте http://t.co/ayB23eoKbU
Київ – Ігор Жук
Привіт, Петре!
Та, власне, нічого особливого, звичайний концерт. Вклонилися пам'яті Євгена Сверстюка і Володимира Шинкарука. Чудовий співак Маркіян Свято співав про Святого Миколая і пісню-посвяту тим, що відійшли. Два гарні баритони - Дмитро Суботенко і Володимир Самайда обробили по дві моїх пісні - приємно було почути їх такими гарними голосами. Ірен прочитала своє ессе про "майданутих" і зізналася читачам, що дописала "Ґудзик - 2". Ну і я вперше на великому концерті показав два нових "Листи" - на Донбас і з Донбасу. Спробував досить кострубато заспівати під мінусівку "Блюз кавового фусу" з фотографіями Львова на екранах, вийшло смішно, але публіці чомусь сподобалося.
На фіналі був ще "Співак": теж певною мірою посвята тим, хто віддав все своє життя пробудженню людей, - не суттєво, чи співав, чи чимось іншим діставався до сердець.
СПІВАК
Він співав, щоб не плакати. Бог його сценою вів,
Перед ним розступалися камери, квіти і час.
Що то було за місто – Берлін? Філадельфія? Львів? –
Він не знав. Я не знаю. Він всюди співає про нас.
Про найкращий народ. Про найгірший у світі народ,
Що зі свого Єгипту задкує у вільні світи.
Так співав, що здавалось – Господь йому дивиться в рот,
І шепоче так само, як ми: "Відпусти!.. Відпусти!.."
Він співав, щоб не думати, що означають слова,
Ті пекучі слова, від яких вивертається світ,
Від яких підіймається тиск і болить голова,
Від яких прокидається совість на старості літ.
Він співав – і боявся почути найгіршу із тиш:
Коли в рот тобі дивляться всі, а не чує ніхто...
Що то було за місто – Афіни? Житомир? Париж?
Що то було за місце – театр? стадіон? шапіто?..
Він співав, щоб не щезнути так, як зникають усі,
Хто продав тільки голос – а вийшло, що душу продав.
І хрестилася публіка: "...іже Єси в небесі...",
І стискав людям горла якийсь божевільний удав.
Хто смоктав валідол, хто тікав до цигарки надвір,
Хто обурено біг, щоб квитки повернути, до кас...
Він співав. Він молився. Він мав найбезглуздішу з вір,
Ту найвищу з надій – що Господь ще повірить у нас.
07.01.2014
Київ – Катерина Гапочка
Кліп на новий трек «Зникаю» - новорічний привіт від ГАПОЧКИ напередодні закінчення тяжкого року. Кліп «Зникаю» зняла режисер Катя Горностай. Це прозорий натяк на заплутані емоції, які викликав цей рік, що нарешті минає. Пісня увійде до альбому «Лови Мої Слова», який можна буде послухати вже навесні. Катя ГАПОЧКА: «Для мене ця пісня стала новим настроєм у музиці, поворотом у бік електронної ГАПОЧКИ. Це контрасти і зміни, - нове, що приходить на зміну звичному».
Переглянути можна тут:
https://www.youtube.com/watch?v=dLZuTaD3vNM
Тернопіль – сайт
http://www.gazeta-misto.te.ua/news/u-ternopoli-na-kontserti-patriotychnoji-liryky-zbyraly-koshty-dlya-bijtsiv-duk-video/
У Тернополі на концерті патріотичної лірики збирали кошти для бійців ДУК (ВІДЕО)
Сьогодні, 21 грудня, на Театральному майдані у центрі Тернополя відбувся благодійний концерт місцевих поетів та музикантів, під час якого збирали пожертви для вояків Добровольчого українського корпусу.
На концерті просто неба побував репортер ZIK-Стрім Андрій Орляк.
Благодійний концерт організували активісти тернопільського «Правого сектору», побратими яких зараз беруть участь у складі ДУК в антитерористичній операції на Донбасі. До них долучились місцеві виконавці авторських пісень та поети, погодившись виступити задля збору коштів для вояків.
На майдані поставили кілька наметів та невеличку пічку-грубку, аби відтворити армійську польову атмосферу. Перехожі зупинялися, щоб послухати патріотичні вірші та пісні, скринька для пожертв поступово наповнювалася.
«Ми хочемо не тільки зібрати гроші, але й дати можливість молодим талантам Тернополя розкрити свій потенціал. Проводимо акцію на Театральному майдані, бо тут стоїть головна новорічна ялинка міста і тут завжди багатолюдно. Таким чином хочемо залучити до акції якнайбільше городян і нагадуємо їм про необхідність не шкодувати зусиль для фронту і перемоги», — повідомив лідер «Правого сектору» в Тернопільській області Василь Лабайчук.
«У мене кілька друзів на Сході, котрі воюють у складі ДУК та в інших батальйонах. От і прийшов, щоб підтримати збір коштів для бійців. Я розумію, що люди зараз у скруті через той курс долара, але ж це питання державної цілісності, стояти осторонь неможливо», — зауважив один з учасників концерту, тернопільській бард Микола Шпаговський.
Київ – сайт http://prostir.museum/ua/event/2682
Вечір бардівської пісні з Зиновієм Медюхом в Музеї Івана Гончара
Початок події:25 грудня 2014 18:00
Закінчення події:25 грудня 2014 20:00
Вартість:Вхід вільний
Адреса:м. Київ, вул. Лаврська, 19
Сайт:http://honchar.org.ua
Зиновій Медюх – автор і виконавець багатьох майданівських пісень, учасник гурту "Кулі". Щодня і щоночі виступав на сцені Майдану із грудня 2013 року. З початком бойових дії часто дає концерти на передовій, підтримуючи військових. Запрошуємо на вечір присвячений повстанським та майданівським колядкам і авторській пісні у просторі виставки "Творчість Свободи".
Рівне – сайт http://rtb.rv.ua/company/tele/news/2014/12/24/u-rivnomu-na-dopomogu-armiyi-pidklyuchivsya-bard/
У Рівному на допомогу армії підключився бард
Запрошуємо рівнян та гостей міста на благодійний концерт одного з найкращих бардів України, автора пісень, лауреата, члена журі багатьох фестивалів співаної поезії та авторської пісні Валерія Марченка «СПРАГА ЛЮБОВІ».
Концерт відбудеться 27 грудня 2014 року о 19.00 год. в залі Рівненського академічного обласного театру ляльок. Концерт благодійний. Зібрані кошти йтимуть на потреби військових. З питань попереднього придбання квитків:
Тетяна - 097 458 80 57
Кількість квитків обмежена – 200 місць.
Це можливість допомогти та підтримати військових, а також самим збагатитись духовно від слухання багатих за змістом пісень автора та виконавця Валерія Марченка, знаного та шанованого за кордоном, практично незнаного на малій батьківщині.
Рубрика – «ЗМІ про мистецькі події»
«Війна потребує художнього осмислення»
Поет і видавець Іван Малкович — про тенденції на ринку літератури та допомогу армії
http://www.day.kiev.ua/uk/article/ukrayinci-chytayte/viyna-potrebuye-hudozhnogo-osmyslennya
Валентина Олійник
Газета «День», 18 грудня, 2014
Дослідження компанії GFK Ukraine показало, що трійка лідерів найвідоміших українських видавництв цьогоріч не змінилася: «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Ранок» та «Клуб сімейного дозвілля». Директор «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» Іван Малкович у розмові з «Днем» розповів про те, що особисто йому допомагало не покладати рук у ці тривожні місяці, поділився спогадами про читання книжок власним дітям і розповів про останні новинки свого видавництва.
— Пане Іване, чи вплинули події останніх місяців на продуктивність вашого видавництва?
— Дуже складний, тривожний і драматичний рік для країни. З колії вибило всіх, насамперед творчих людей. Наприклад, свою дитячу книжечку «Дівчинка і бузковий вовк» я так і не встиг дописати, хоч вона має бути маленька і чудові малюнки Софії Ус для неї вже майже готові. Проте є багато інших дуже гарних книжок, якими я займався. Знаєте, це копітка праця, адже сам редагую кожне видання, і з художниками та дизайнерами напружено працюю, і папір для кожної книжки закуповую, і всі правки коректорів до всіх книжок теж вношу самостійно, бо якби довірив їм, то в книжці залишилося б хіба дві тисячі слів... (Сміється. — Авт.).
— Які з новинок для дітей вам найбільше до вподоби?
— Для мене кожна книжка особлива. Та позаяк знаменита казка Івана Франка «Фарбований лис», яку намалював Кость Лавро, була остання цього сезону, то наразі вона і улюблена, і найбільш авангардова — вона всім нам поліпшила настрій. Кость Лавро «заходив» у цю книжку сім разів — це все були спроби різних технік. Так тривало два роки — домалював її остаточно лише за день до друку. Також спромоглися на переклад і нарешті потішимо дітей, які роками надсилали нам безліч листів про книжку із серії «Гаррі Поттера» «Фантастичні звірі і де їх шукати». Що цікаво, серед героїв там є й український Залізопуз — найбільший дракон світу. На Форумі видавців нарешті «засвітили» довгожданого «Маленького принца» Антуана де Сент-Екзюпері. Перші ілюстрації до цієї книжки Владислав Єрко створив ще 2003 року. Здивувала і художниця Катерина Штанко, котра, зробивши перерву в малюванні, написала напрочуд цікаву повість «Дракони, вперед!» про київського хлопчика, котрий захоплюється біологією та несподівано вирощує в себе у вазоні дракона. У пані Каті прокинувся просто неймовірний письменницький дар! Між собою ми тепер її називаємо українською Джоан Ролінґ. Ще серед наших новинок — карколомна третя книжка Сашка Дерманського «Чудове Чудовисько і Погане Поганисько», в якій у дуже тонкій метафоричній формі можна буде впізнати події на Майдані, де сам автор, до слова, був активним учасником. Знаєте, цей молодий письменник уміє по-справжньому зачарувати словом, іноді мені здається, що Сашко Дерманський — із породи наших веселих класиків: Котляревського, Гоголя, Вишні, Нестайка... Його попередня книжка «Чудове Чудовисько в Країні жаховиськ», на мою думку, є однією з найкращих для дітей в Україні взагалі, тому він розумів, що мусить завжди бути на рівні. Було складно, адже, окрім глобальних революційних подій, під час яких було не до творчості, в нього народилася друга донечка — були досить складні домашні обставини, тому з березня він щодня приходив у видавництво, усідався за редакторський столик і... писав третю частину «Чудовиська». До речі, наприкінці книжки є акровірш з антигероєм, чиє ім’я починається на «П»...
— Якщо дитяча книжка про події на Майдані у вас викликає посмішку, то книжка з дорослої серії досі невідомого автора Марка Рудневича «Я з Небесної Сотні», як ви написали у передмові, викличе сльози...
— Сталася одна дуже цікава і доволі рідкісна річ. Знаєте, дуже багато приходить на пошту рукописів, і всі вони, як розписують самі автори, геніальні. Але з багатолітньою редакторською практикою мені, як правило, досить двох хвилин, щоби зрозуміти, наскільки воно вартісне. Так-от, від тексту цього автора я справді не міг відірватися, бо манера оповіді нагадала мені селінджерівського Холдена Колфілда з «Над прірвою у житі». Звичайно, фінал повісті з назвою «Я з Небесної Сотні» передбачити неважко, проте манера оповіді й абсолютно непафосна сповідь заполонює читача з першого слова. Вірю, що кожен читач ще раз згадає і переживе ті тривожні лютневі дні на Майдані й, мабуть, буде плакати, і ще довго пам’ятатиме Макса зі Сміли — простого хлопця щирої душі... Ще ми трохи несподівано для себе видали мемуари Юрія Луценка «По обидва боки колючого дроту», записані Мустафою Найємом. Виявилося, що Юрій Луценко просто блискучий оповідач. Це книжка про авгієві стайні української політики і тюремної системи. Там безліч вражаючих епізодів. От, наприклад, як його водять по СІЗО на довгому ланцюзі, як собаку, а в цей час викликають туди його старшого сина і випускають його в коридор саме в той момент, коли там ведуть на цепу його батька... Це мемуари, які тягнуть на повість.
— До речі, виставка ілюстрацій «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», яка відбулася минулої зими в Нью-Йорку, спричинила фурор...
— Та виставка відкривалася в грудні, у моменти, як тоді здавалося, найвищого політично-психологічного тиску в Україні. Було зовсім не до творчості, але, попри всі обставини, ми все одно продовжували робити свою справу. Спочатку навіть хотіли скасувати, але це ніяк не допомогло б Майдану. Виставка із 65 ілюстрацій вийшла дуже гідною. Було чимало захоплених відгуків від американської публіки. Пригадується і найкрилатіший, почутий від реставратора Метрополітен-музею: «Виставка на найвищому рівні: я бачу тут максимум якості і мінімум понту. А це в наш час рідкісне явище». Взагалі, подія відбувалася в будівлі Українського центру в Америці, який міститься через дорогу від Централ-парку, майже навпроти Метрополітен-музею. І оскільки то була Різдвяна пора, то ми скрізь чули наш рідний «Щедрик» і відчували якусь і свою причетність до цього святкового настрою. А ті величезні різдвяні постери до нашої виставки в центрі Нью-Йорка, незабутні враження...
— А ще ви створюєте й інтерактивні книжки для планшетів...
— Я люблю і хочу працювати надалі в жанрі класичної книжки. Однак інтерактивні книжки — це завтрашній день. Наприклад, у Японії така наша «Снігова королева» (її вже перекладено російською, українською, англійською та японською мовами. — Авт.) — у грудні й січні вона здобула перше місце за продажами. У цій книжці задіяні найсучасніші технології просто фантастичного рівня. Критики кажуть, що сьогодні це одна з найкращих книжок для дітей у світі.
— Нинішні батьки практично не читають книжок своїм дітям, і це велика проблема. До речі, цікаво, чи ви свого часу читали книжки вашим дітям?
— Меншим, Гордієм, здебільшого займалися дружина і няня. Я більше читав старшому, бо тоді ще мав час. Пригадую, була дивовижна серія у «Веселці» «Казки народів світу». Це була улюблена Тарасова книжка. Ще коли йому було п’ять років, він міг розрізняти й порівнювати африканські, японські, англійські казки і знаходити в них подібних героїв — то була така улюблена наша розвага, у нас було багато цікавих розмов на цю тему. У трохи старшому віці Тарас захопився «Карлсоном» і «Гобітом». Пригадую, наприкінці «Гобіта» він так плакав, що я не міг його заспокоїти. Звісно, я розумію батьків, які хочуть трохи часу залишити і для себе, бо й сам так часом робив, записуючи улюблені оповіді на диктофон. Я клав диктофон на груди, вмикав, і так ми куняли... Але насправді незвичайною втіхою є саме спілкування з дитиною за допомогою хорошої книжки. Завжди слід пам’ятати, що маля виросте і більше три— чи чотирирічним ніколи не буде. А книжка, яку ви читаєте в цю мить — це те, що залишиться вам назавжди. Це навіть більша радість для вас, ці моменти спільного читання для душі — то є дуже хороша річ!
— Як ставитеся до ситуації в країні і чому, на вашу думку, не відбуваються обіцяні реформи?
— Це складно усвідомити, оскільки дивлюся на все очима позавладної людини, очима наших читачів, тих, хто віддає на потреби армії останнє, що мають. І коли бачу, що чиновники та генерали навіть у цей час збагачуються на людському горі, то хочеться на їхні голови якогось новітнього Довбуша, який дав би їм трохи правильної науки...
— Як книговидавці загалом і ви особисто відгукуєтесь на потреби армії?
— Не знаю про всіх видавців, можу сказати хіба що про себе. Оскільки видавництво в центрі Києва, то до нас майже щодня заходять з різними проханнями про допомогу, з пропозиціями надати лоти на благодійні акції. Приходять і самі поранені, і волонтери. От нещодавно купував акумулятори для армійських машин, через американських знайомих займався пошуком камер для вітчизняних безпілотників. Чимало книжок передаємо бійцям та їхнім дітям, причому добираємо їх таким чином, щоб це були книжки життєрадісні, з гумором. Також наші ілюстрації та їхні копії на полотні беруть участь у благодійних аукціонах. Втішно, що вони зазвичай продаються за дуже непогані гроші, і все це йде на потреби армії. Та все одно можна робити набагато більше...
— Які тенденції, на вашу думку, спостерігатимуться на книговидавничому ринку найближчим часом?
— Сьогодні в еру Інтернету можна опублікувати геть усе. Але, на мою думку, як і в усі часи, актуальним буде те, що по-справжньому талановите. Про загальні тенденції казати складно, забагато розмаїття... Особисто я чекаю сплеску в художньому осмисленні російсько-української війни. Сьогодні про цю війну говорять здебільшого політики, соціологи, різні псевдоексперти, а от художнього осмислення ще немає (маю на увазі повісті й романи), ще потрібна певна часова дистанція. Пригадую, як уже за якихось два місяці після Майдану в нашому видавництві з’явилася повість «Я з Небесної Сотні». Сьогодні книжка вже у продажу. Сподіваюся, що з часом ця повість здобуде потужніший розголос, адже вона вже у списках кількох літературних премій...
Різдво для захисника
«Народна філармонія» на суботньому концерті в «Українському домі» збиратиме подарунки для воїнів,
які відвезе на передову
(газета «Україна молода» від 25 грудня 2014 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2586/116/91148/
Ольга ЖУК
28 грудня о 19.00 у столичному «Українському домі» відбудеться 150-й концерт мистецького об’єднання «Народна філармонія», який організатори назвали «Різдвяний подарунок українському воїну». Замість квитків артисти збиратимуть духовні і матеріальні подарунки. На Різдво співаки відвезуть їх 30-й танковій бригаді, яка стоїть у Генічеському районі на Херсонщині. Ще до 9 грудня ця територія була захоплена російськими військами. Після цього артисти з подарунками від народу поїдуть на передову.
«Ми самі не знаємо, куди точно. Командири нас супроводжують по польових дорогах. Без них ми б самі не знайшли дороги до наших хлопців», — каже композиторка Леся Горова. За її словами, з 30-ю бригадою «Народна філармонія» дружить від початку літа. Артисти познайомилися з ними, ще коли ті стояли у Мар’янівці Запорізької області. Тоді хлопці надарували співачкам цілу машину польових квітів. Через якийсь час «Народна філармонія» приїхала до них уже під Мелітополь. Половини бригади не було в живих. Їхній командир Василь Стасієв досі у полоні в терористів «ДНР».
Директор «Народної філармонії» Руслана Лоцман цього тижня повернулася з Артемівська і Костянтинівки. Розповіла, що воїни живуть в найпримітивніших умовах, ночують на холодних фермах. «Їм потрібне свято. Тому ми вирішили поїхати до воїнів на Різдво з колядками, вертепом і подарунками від людей. Просимо принести на концерт в «Український дім», хто що може. Часто передають непотрібні речі. Ми з танкістом Сашком, який повернувся з АТО у відпустку, склали список. У першу чергу захисники радіють дитячим подарункам — листівкам, янголяткам. Необхідні дешеві українські ліки, серед який пертусин, корінь алтею в пластиковій тарі, обліпихова олія, йод, зеленка, ібупрофен, бинт, а також сухий спирт, сушена шипшина, розчинна кава, пластмасові ліхтарі, господарське мило (порошок не треба, бо він фосфатний і форма від нього вночі світиться) та, звичайно, теплий одяг», — озвучує список Леся Горова і запрошує з подарунками на концерт.
Нам потрібен мовний кордон із Росією
Сучасна мовна політика Україні очима соціолінгвіста
(газета «Україна молода» від 25 грудня 2014 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2585/188/91118/
Майя ОРЕЛ
Часто сьогодні можна почути, що війна — не найкращий час для обговорення мовних проблем, бо мовне питання роз’єднує націю. Виходить, це для об’єднання нації ми як мантру повторюємо вислів «єдина країна — единая страна» і сповідуємо фактичну двомовність, хоч і декларуємо державний статус української мови з найвищих трибун. Отже, ми все ще тішимо себе надією відстояти незалежність толерантністю, зокрема, мовною, тоді як русифікатори в Україні вже не обмежуються переписуванням словників, а розстрілюють українців із «Градів» на їхній же землі.
Мовна невизначеність в Україні стала джерелом великої кількості суспільних проблем. З яких принципів треба виходити, долаючи цю невизначеність, ми запитали у соціолінгвіста, професора, автора численних праць з питань функціонування української мови в колоніальній і пострадянській Україні Лариси Масенко.
Фікція вільного вибору
— Ларисо Терентіївно, сьогодні в Україні існує двомовність. Що, на вашу думку, доцільніше: боротися з нею чи прийняти як факт?
— Так, сьогодні багато хто говорить: в країні поширені дві мови, чому ж не надати їм рівні права, а там нехай кожен сам вибирає, якою з двох мов йому говорити. Однак теза про вільний вибір мови спілкування — це фікція. Мовне середовище у нас у містах російськомовне, воно створює психологічно комфортні умови для російськомовної частини населення і дискомфортні для тих, хто зберігає вірність українській мові. Український досвід засвідчує, що поширення в одній країні двох мов, кожна з яких претендує на охоплення всіх сфер суспільного життя, не може бути гармонійним, а становить джерело постійної напруги і конфлікту.
Що насправді означає українська двомовність? Це спадщина нашого колоніального минулого, вона сформувалась під дією імперських чинників і є перехідним етапом від української до російської одномовності, до остаточної втрати своєї культури, історії, традицій, тобто злиття з російським етносом. Тому немає жодного сумніву в тому, що проект «збереження і захисту російської мови та культури» в Україні є, за словами Андруховича, проектом реального збереження і дальшого функціонування імперії.
У соціолінгвіста Тетяни Бурди є цікаві дані щодо двомовності українців. Фактично до осіб, котрі поперемінно користуються обома мовами, належать переважно українці, абсолютна ж більшість українських росіян віддає перевагу вживанню однієї мови, російської. Це свідчить, що імперські звички росіян і українців й імперські стереотипи на території колишньої колонії не зникли. І будьте певні— не лише у мовному питанні. Це дуже небезпечно для становлення української нації.
Сьогодні вже цілком очевидно, що Росія не відмовиться від культурної експансії в Україну, що вона прагнутиме зберегти той рівень асиміляції, а відповідно і психологічного впливу на українське населення, якого досягла в попередню добу, і що вона має для цього великі можливості. Та й з суто прагматичних мотивів, хіба не прагнутиме Росія контролювати такий колосальний ринок для реалізації продукції свого маскульту, який дає їй Україна? Так що українська двомовність відповідає не українським, а російським інтересам.
— Соціологічні дані свідчать про те, що сьогодні лише 51% етнічних українців в Україні послуговуються українською мовою. Чи не надто це мало для того, щоб українізація суспільства таки відбулася?
— 51 відсоток – це дуже непогано, якщо згадати, скільки віків тривала агресивна русифікація України, яка за радянських часів супроводжувалася інтенсивним фізичним знищенням самої соціальної бази української мови — інтелігенції й селян. Свого часу фінам у Гельсінкi знадобилося цілих 20 років, щоб до 50 вiдсоткiв збільшити кількість фіномовних мешканців столиці, настільки сильним там був вплив шведської мови. Так що ми маємо доволі непоганий стартовий показник. Інша справа, що цей відсоток міг бути кращим, якби ми не втрачали час останні 23 роки і проводили відповідну державну мовну політику. Але у нас справа була пущена на самоплив. Відсутність державної мовно-культурної політики зміцнювала позиції російської мови і загострювала напруженість конфлікту на мовному ґрунті. Добре, що хоча б статус державної мови вдалося зберегти. До речі, його зберегли завдяки активні позиції україномовного населення, а не політичній волі очільників держави, які завжди маніпулювали мовним питанням.
Загрози мовного лібералізму
— Порошенко сьогодні, з одного боку, говорить про державний статус української мови, а з іншого — пропонує утверджувати цей статус в умовах «единой страны». Маємо продовження маніпуляцій?
— У передвиборчій програмі БПП наголос робився на праві людини вільно використовувати рідну мову. Оскільки не було уточнено розмежування сфер використання державної і рідної мови, то це можна сприйняти як дозвіл використовувати російську і в тих сферах, де обов’язковим є вживання державної мови. І реально це є ківаловщина, що має на меті просунути російську мову на позицію другої державної під виглядом регіональної. Поширене нині гасло «єдина країна — единая страна» хибне: воно насправді фіксує двомовність на державному рівні, тобто утверджує російську як другу державну. А значить не об’єднує, а роз’єднує країну. Говорячи «единая страна», звертаючись до сходу російською, ми засвідчуємо, що українська необов’язкова, навіть для Президента, який є своєрідним символом об’єднання нації, ми зраджуємо тих українців, особливо на сході, які попри постійний тиск російськомовних середовищ зберігають вірність своїй мові.
Це гасло — це так званий ліберальний підхід до вирішення мовних проблем. Але жодна країна не утверджувалася на ліберальній ідеології у сфері мовного самовизначення. У Європі національні держави виникали на основі своєї національної мови і створеної на її базі культури, на основі своїх традицій і спільного погляду на історичні події. Чітка національна ідентичність, усвідомлення своєї належності до певної нації формується у своєму мовно-культурному середовищі. Найбільш успішними є ті країни, в яких рідна мова є мовою використання для більшості населення і одночасно є державною мовою — Франція, Німеччина, Італія та інші. Мовні права національних меншин почали захищати значно пізніше, після утвердження держав на єдиному мовно-культурному ґрунті, коли такий захист уже не міг загрожувати повноцінному функціонуванню державної мови.
А ми — постколоніальна країна, і, зважаючи на неоімперські амбіції Кремля, у нас російську мову можуть використовувати з метою збереження нашої мовної і культурної залежності від Росії. Нам сьогодні потрібен не лібералізм у сфері державного мовного самоствердження, а мовний кордон із Росією. Лібералізм у цьому питанні працює сьогодні на те, на що працював у минулому тоталітаризм, — на мовну асиміляцію. Постколоніальна країна не може дозволити собі послабити становище державної мови як головного чинника консолідації населення в межах своєї країни, та ще й під час війни з сусідом-агресором.
— Багато хто виправдовує російськомовні звернення нашого Президента до громадян сходу країни тим, що він їм демонструє нашу толерантність, і не лише їм, а всьому світові.
— Своєю толерантністю, та ще й на такому високому рівні, ми заохочуємо незнання української мови. Ми показуємо, що для Української держави мовна єдність необов’язкова, тоді як у нас за проблемою мови стоїть проблема національної самосвідомості, національної самоідентифікації. До того ж, знову наголошу — війна. Причому війна за ті території, які найбільш зрусифіковані, частина населення яких не усвідомлює себе українцями. Загрозлива ситуація потребує чіткого виокремлення української культури і максимального поширення україномовної продукції в інформаційному просторі.
Можна навести приклад інших слов’янських країн. Свого часу для сербів і хорватів навіть було штучно створено спільну сербо-хорватську літературну мову. Але ці споріднені народи усвідомлювали свою окремішність. Хорвати, утворивши свою державу після розпаду Югославії, на латиницю навіть перейшли, перекрили усі канали впливу сербської мови на свій інформаційний простір. І Україна таким шляхом має йти.
Якби чехи після їхньої германізації, литовці, латиші й естонці не зміцнили позиції своїх національних мов, вони не мали б своїх самостійних держав. Або візьміть Ізраїль. Цю державу було б важко збудувати, якби кожен емігрант розмовляв мовою країни свого колишнього проживання, яка фактично стала для нього рідною. Ізраїльтяни ж доклали величезних зусиль, щоб зробити своєю розмовною мовою іврит — мову священних текстів, яка в побуті не вживалась, і саме ця мова виконала консолідуючу роль державної в Ізраїлі.
— Днями на засіданні нового складу Комітету з питань культури і духовності було порушено питання про необхідність відмінити мовний закон Ківалова—Колесніченка. Що замість нього?
— Відмінити закон обов’язково потрібно. І для цього, знову ж таки, необхідна політична воля. Російську агресію не можна зупинити існуванням закону Ківалова—Колесніченка, ми всі вже в цьому переконалися. А от українській мові можна ним дуже зашкодити, і про це вже багато говорено. І не треба боятися позиції Росії в цьому питанні. Її позиція відома, і ми сьогодні чинимо їй опір зі зброєю в руках.
Закон Ківалова—Колесніченка «Про засади державної мовної політики» — це шахрайський закон. Він був призначений, щоб утвердити російську мову під виглядом регіональної у функції державної мови замість української на більшій частині території України. Так, у Кримській автономії після прийняття цього закону Константінов одразу заборонив подавати йому документи українською мовою. Мова кримських татар як корінного народу не була визнана регіональною, хоча, згідно із нормами закону, мала на це право.
В Україні живуть представники різних національностей, у них є мовні права. Але забезпечувати ці права треба, виходячи з того, що для об’єднання країни мовою міжнаціонального спілкування повинна бути державна мова, тобто українська. Так само, як у Російській Федерації такою мовою є російська, а в США — англійська. Така ситуація є загальносвітовою практикою. Українці в Сполучених Штатах мають свої ЗМІ, культурні центри і навчальні заклади. Але як громадяни США, як члени американського суспільства і представники американської нації вони володіють англійською мовою, і саме англійська мова дозволяє їм досягати суспільного успіху. Необхідно чітко розмежовувати сфери застосування державної мови і мови національних меншин.
Доклавши колективних зусиль, ми можемо досягти того, що українська стане мовою єднання. У нас є шанс, адже опитування останніх років засвідчують: більшість російськомовних українців своєю рідною мовою визнають українську. Тобто для більшості українців українська мова є таким же символом нації, як і прапор чи гімн.
Уже почав працювати у новому складі Комітет з питань культури і духовності. Хочеться вірити, що Міністерство культури у взаємодії з комітетом зможе реалізувати вкрай важливе завдання очищення нашого інформаційно-культурного простору від російської окупації і розширення сфер використання державної мови.
ОСТАННІ ОПИТУВАННЯ
За результатами опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології у жовтні 2014 року, 51% етнічних українців удома розмовляють українською мовою. 30% етнічних українців розмовляють російською. Решта — двомовні в побуті. Під час опитування, проведеного у квітні 2014 року, 37% респондентів сказали, що єдиною державною мовою в Україні мусить бути українська, 32% — українська має бути державною, а російська — офіційною в деяких регіонах України, 29% — державними можуть бути і російська, і українська мови.
Антон Грушецький, в.о. керівника відділу кількісних досліджень КМІС:
«Зараз ситуація дещо змінилася: збільшилася кількість людей, які хочуть бачити державною українську мову, і зменшилася кількість тих, які підтримують російську як державну чи регіональну.
Варто зауважити, що для багатьох в Україні двомовність означає не паралельне функціонування української і російської мов, а використання російської замість української.
Вирішення мовної проблеми не може бути простим, адже люди чутливо реагують на те, що вони сприймають, як тиск, особливо якщо зачіпається емоційна сфера. На самій лише свідомості далеко не заїдеш. Особливо на півдні і сході, де люди сприймають світ перш за все через економічну призму і де успіх мови асоціюється з успіхом влади. Треба не змушувати людину, а поставити її в такі умови, коли вона відчує внутрішню потребу у використанні української мови.
Ми живемо в інформаційну епоху, інформаційний простір повинен бути україномовним. Потрібен якісний україномовний продукт в усіх сферах, на усіх рівнях — від кіно до технічної літератури, від інтернет-контенту до написів на цінниках. Через податкові преференції, фінансове заохочення тощо. Утвердження української мови в інформаційному просторі сьогодні неможливе без прийняття і виконання довгострокової програми українізації».
ДВОМОВНІСТЬ УКРАЇНЦІВ
Мовний конформізм українців, їхня звичка підпорядковуватись диктатові російськомовних партнерів із комунікації стали масовим явищем. За даними соціолінгвіста Тетяни Бурди, поява російськомовного співрозмовника призводить до зміни української мови спілкування на російську у 74,8% загальної кількості опитаних україномовних українців і в 95,6% російськомовних українців, тоді як група російськомовних росіян із появою україномовного співбесідника не переходить на українську мову спілкування.
ДОВІДКА «УМ»
Лариса Масенко — український мовознавець, доктор філологічних наук, професор кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія» і провідний науковий співробітник Інституту української мови НАН України. Фахівець у галузі соціолінгвістики, історії української літературної мови, стилістики, ономастики. Автор монографій: «Мова і політика», «Мова і суспільство», «Українська мова в 20 сторіччі: історія лінгвоциду» (у співавторстві з В. Кубайчуком і О.Демською) Серед інших українських книжок ці монографії Лариси Масенко були викинуті з кримських бібліотек і спалені у Севастополі.