Новини одним рядком.

6 грудня – концерт Тараса Житинського (Лондон) у  Івано-Франківській обласній філармонії

6 грудня – кобзар Тарас Силенко співав у Обухові  на відзначенні 100-річчя Першого зимового походу Армії УНР

6 грудня – 60 років автору пісень Андрію Миколайчуку, лауреату 1-ої “Червоної Рути” у 1989 році

6-7 грудня – фестивалі авторської пісні "Пісні, народжені в АТО" у Києві та Кам'янці-Подільському

7 грудня – концерт барда Сергія Рудя (із Дніпра) у Кропивницькому, вул. Тарковського, 68

8 грудня – Віктор Морозов співав разом із хором собору Пресвятої Родини у Філадельфії (штат Пенсильванія, США)

13 грудня – день народження композитора Миколи Леонтовича (роки життя: 1877-1921)

13 грудня – виступ кобзаря Тараса Компаніченка у дитячому центрі «Молода гвардія» в Одесі

17 грудня – день народження вченого–славіста Юрія Шевельова (роки життя:1908-2002)

18 грудня – благодійний концерт Ігоря Лі, Юрія Єфимова, Миколи Ютушуя, Київ, галерея Висоцького

18 грудня – вечір письменниці Ірен Роздобудько та барда Ігоря Жука, Київ, клуб «Співуча родина»

18 грудня – день народження українського драматурга Миколи Куліша 

19 грудня – 100 років з дня народження перекладача і поета Миколи Лукаша  (роки життя:1919-1988)

19 грудня – відкриття виставки пісочної анімації від  студії «SUNLIGHT» у Харківському ЛітМузеї

20 грудня – авторський концерт Дмитра Лінартовича, Київ, видавництво “Смолоскип”

21 грудня – концерт Сергія Василюка, Київ, бульвар Дружби Народів, 1, клуб "In-Jazz"

22 грудня – дитячий фестиваль православної поезії у Київському Будинку вчених (вул. Володимирська, 45 а)

22 грудня – творча зустріч з Михайлом Фурсовим «Доброго вам дня», Одеса, лекційна зала Обсерваторії

 

 Микола Лукаш

 

* * *

 

Її історія ганебна,

           І однобокий її цвіт,

                      І роль при братові служебна

Десятки літ і сотні літ...

          А я люблю її, люблю,

                   Люблю її, аж серце мліє,

                            І за ганьбу її болію,

                                     І за красу її хвалю.

Бо я люблю її, люблю.

 

 

Київ – Сергій Цушко

 

Вітаю!

Спокусив мене Юрій Ош на пародію. Сподіваюся, відчуття гумору в нього є...

 

ЯК ПОДИВИТИСЯ ЗДАЛЯ…

 

Ну що, здавалось би, земля?

Ідеш – нема кінця ні краю.

А от подивишся здаля –

одразу серце завмирає.

                       Юрій Ош

 

Ну хто б, здавалось, Юрій Ош? –

Таких між нами вистачає.

А вірш писне – ядрьона вош!

Одразу серце завмирає.

 

Видать, розумна голова.

Уже зварганив чималенько.

Ну, що б, здавалося, слова?

А задивився і Шевченко…

 

 

Володимир-Волинський – Сергій Шишкін

 

Отримав.

Вдало виступив у  Володимирі на імпрезі  до Міжнародний день людей з обмеженими можливостями. Заспівав 3 зовсім нових пісні. А закінчив виступ "Западенською зимою". Давно так тепло не приймали. Бажали здоров`я та успіхів. Саме ті, хто добре знають, як воно не просто далі виходити в життя після таких хвороб. ПРОРВЕМОСЯ!

:)

 

Суми – сайт http://bulat.bardy.org/?p=5908

 

Результати XVI молодіжного фестивалю

 

З 7 по 8 грудня в Сумах відбувся XIX міський відкритий фестиваль авторської пісні та співаної поезії серед учнівської молоді.

 

Результати конкурсу фестивалю

 

I вікова категорія (до 11 років)

 

Номінація «Виконавці»

Дипломант ‑ Кравченко Марія (ССШ №10, керівник Радчук Наталія Іванівна)

Лауреат ‑ Гаврюшенко Євгенія (КУ ССШ № 29, керівники Овчаренко Тетяна Миколаївна, Галахова Оксана)

Лауреат ‑ Лазаренко Ілля (ССШ №7, керівник Лінченко Олена Євгенівна)

 

Номінація «Поети»

Лауреат ‑ Касьянов Денис (ССШ №29)

Спеціальний приз «Надія фестивалю» ‑ Лошак Анастасія (ССШ №29)

 

Номінація «Ансамблі»

Дипломант ‑ гг, Старостенко Вікторія (ССШ №10, керівник Радчук Наталія Іванівна)

Лауреат ‑ Ансамбль Молодша группа «Мозаїка» (Сумський Палац дітей та юнацтва, керівник Паненко Галина Леонідівна)

Спецприз «Авторська робота» Олійник Володимир (Сумський Палац дітей та юнацтва)

 

 

II вікова категорія (12-14 років)

 

Номінація «Виконавці»

Дипломант ‑ Мартинова Анна (Лікарський НВК, керівник Радчук Наталія Іванівна)

Лауреат ‑ Літвінова Анастасія (ССШ №7, керівник Нюкін Віталій Володимирович)

 

Номінація «Ансамблі»

Лауреат ‑ Ансамбль НВК 16 «Перлинка» (НВК №16, керівник Базилева Світлана Анатоліївна)

 

 

III вікова категорія (15-18 років)

 

Номінація «Виконавці»

Лауреат ‑ Шкарупа Даніїл (Сумський машинобудівний коледж, керівник Титаренко Алла Валентинівна)

Лауреат ‑ Базилева Юлія (СВУМіК ім. Бортнянського, керівник Лелюшкіна Раїса Іванівна)

Спеціальний приз «Туристична романтика» Кириченко Ярослав (Сумський Палац дітей та юнацтва)

 

Номінація «Виконавці класики АП»

Лауреат ‑ Сафронова Євгенія (СВУМіК ім. Бортнянського, керівник Овчаренко Тетяна Володимирівна)

 

Номінація «Ансамблі»

Лауреат ‑ Ансамбль юнаків «Мозаїка» ПДЮ (Сумський Палац дітей та юнацтва, керівник Паненко Галина Леонідівна)

Лауреат ‑ Ансамбль старша група «Мозаїка» ПДЮ (Сумський Палац дітей та юнацтва, керівник Паненко Галина Леонідівна)

 

 

 

Сайт https://www.facebook.com/pg/atofest/posts/

 

6-7 грудня у Києві та Кам'янці-Подільському пройшов

фестиваль авторської пісні Пісні, народжені в АТО

Мінветеранів

 

Вперше він був проведений у Дніпрі у травні 2016 року. Військових та ветеранів з усієї країни запрошували виконувати пісні власного авторства.

Проект "злетів". За три роки його існування було проведено понад шістдесят концертів, у тому числі в МЦКМ "Жовтневий Палац" в Києві. Наразі фестиваль близько 60 лауреатів, 3 диска та понад 130 пісень студійної якості. Кожен концерт у місті-засновнику - Дніпрі - відвідують більше тисячі глядачів, а постійним медіапартнером фестивалю стало радіо "Армія ФМ".

Концерт 6 грудня у Києві був таким же неймовірним як і попередні 60 =) У залі зібралися ветерани, діючі військові, волонтери та члени сімей загиблих. Від Мінветеранів на концерті був присутній перший заступник міністра Антон Колумбет

 

Чекаємо на наступний концерт!

 

 

Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)

 

Застряла

 

По дорозі в Європу застряла

між Карпатських смерекових гір,

як заклякла, – ні сіло ні впало

і стоїть там вона до цих пір.

 

Дика Азія точиться в спину

хижим поглядом гострих очей,

а вона лиш плекає єдину

думку серед безсонних ночей.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

І віками стоїть на порозі,

мов прив’язана біля човна,

бо на цій віковічній дорозі

Україною зветься вона.

 

 

Харків – Літературний Музей

 

Програма на канікули, завітайте!

 

Цієї зими в ЛітМузеї буде спекотно!
Пропонуємо вам святкову програму для дітей та родинного

відвідування на час шкільних канікул.

 

19 грудня о 17.00 

Відкриття виставки пісочної анімації від  студії «SUNLIGHT» Харківського університету міського господарства ім.О.М.Бекетова (художній керівник Марина Милославська) та дитячого клубу «Какао» На виставці ви побачите казкові сюжети до зимових свят, виконані кольоровим піском.

Вхід на виставку 19 грудня БЕЗКОШТОВНО

 

10 січня о 17.00

Майстер-клас  для дітей та всіх охочих від студії пісочної анімації «SUNLIGHT» Харківського університету міського господарства ім. О. М. Бекетова (художній керівник Марина Милославська), де ви зможете самі створити свій неповторний малюнок із піску.

Вхідний квиток – 35 гривень

Виставка триватиме до 30 січня

 

25, 26 грудня, 2 січня о 12.00 
Інтерактивна програма «Спекотні канікули: подорож казками Африки»

для дітей 7-12 років.

У зимові дні мріється про сонце й теплий пісок, тож пропонуємо віртуальну мандрівку до найспекотнішої частини світу. Африка – різноманітна, як клаптикова ковдра: відмінні природні умови, народи й уявлення про світ у різних куточках континенту. Знайомимося з ними через казки та ігри.

Вхідний квиток – 35 гривень

Програму також можна замовити заздалегідь у зручний для вас час:
Дитячий квиток  – 15 гривень
Квиток для дорослих – 20 гривень
Програма  – 100 гривень з групи

 

Теплі перегляди діафільмів у ЛітМузеї (6+)

20 грудня  о 16.30 –  час грузинських героїв

23 грудня  о 12.00 –  час іспаномовних авторів

27 грудня  о 12.00 –  час німецьких героїв

03 січня о 12.00 –  час Скандинавії та Прибалтики

Зустрічі для родинного відвідування, де дорослі можуть згадати, а діти – відчути особливу, затишну й загадкову атмосферу, коли вимикається світло й на стіну проектуються картинки, а ви стаєте учасниками творення казки. Переглядатимемо діафільми за казками з різних куточків світу і шукатимемо своїх героїв.

Вхідний квиток – 35 гривень

Програму також можна замовити заздалегідь у зручний для вас час: 
Дитячий квиток  – 15 гривень
Квиток для дорослих – 20 гривень
Програма  – 100 гривень з групи

 

18 січня з 12.00 до 16.00  – Ігротека від ЛітМузею для всіх охочих (6+)

+ презентація нової настільної гри «Супер! Герой!» (12+)

ЛітМузейні ігри нон-стоп: «меморі» і пазли за дитячими художніми творами, лото, «Квартет», «КрейзіФорд», «Космічний рейнджер», ігри Вікторіанської епохи та багато іншого.

Також ви маєте можливість першими випробувати нову настільну гру «Супер! Герой!», побудуваши власну стратегію, щоб звершити подвиг, та пройти найпоширеніші етапи становлення героя. Гра розрахована на підлітків від 12 років та дорослих.

Вхідний квиток – 35 гривень

Ігротеку також можна замовити заздалегідь у зручний для вас час:

Дитячий квиток  – 15 гривень

Квиток для дорослих – 20 гривень

Програма  – 100 гривень з групи

 

Нагадуємо про постійні освітньо-розважальні дитячі програми:

 

Шевченко для дітей

Інтерактивне заняття для дітей віком від 6 до 12 років.

Неформальне знайомство з життям і текстами Кобзаря: слайд-презентація, творчі завдання, ігри з поезіями, ілюстраціями та репродукціями картин Шевченка.

Дитячий квиток  – 15 гривень
Квиток для дорослих – 20 гривень
Програма  – 100 гривень з групи

 

«Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері

Інтерактивне заняття для дітей від 8 до 12 років, родинне відвідування.

Дискусія про любов і дружбу, розмова про приховані смисли і підтексти філософської казки. А також — розповідь про дитинство письменника і французькі дитячі ігри.

Дитячий квиток  – 15 гривень
Квиток для дорослих – 20 гривень
Програма  – 100 гривень з групи 

 

Аліса в країні Див

Інтерактивне заняття для дітей від 8 до 12 років, родинне відвідування.

Відкриваємо чарівні можливості слова творити нову реальність: перегляд  першої екранізації книги Льюїса Керролла, слайд-презентація, словесні ігри й новотвори письменника-математика, розваги, що звеселяли Алісу Лідделл та інших дітей Вікторіанської епохи.

Дитячий квиток  – 15 гривень
Квиток для дорослих – 20 гривень
Програма  – 100 гривень з групи 

 

Літературна мандрівка

Інтерактивне заняття для дітей від 6 до12 років, родинне відвідування.

Книжки можуть переносити нас у різні куточки світу. Подорожуй до США з Томом Сойєром та Поліанною (за творами Марка Твена та Елеонор Портер). Завітай до Франції з Маленьким Принцом (за казкою Антуана де Сент-Екзюпері). Вирушай до Англії з героями творів Роальда Дала та Льюїса Керролла. Нові країни відкриватимуть вам не лише книжки, а й ігри, в які грали їхні герої, та цікавинки про авторів.

Дитячий квиток  – 15 гривень
Квиток для дорослих – 20 гривень
Програма  – 100 гривень з групи

 

Супер! Герой

Інтерактивне заняття для дітей та підлітків від 8 років, родинне відвідування.

«Глянцеві» рятівники світу з надзвичайними здібностями захоплюють уяву дітей та підлітків. Слайд-презентація, інтерактивні завдання та ігри, присвячені улюбленим персонажам фільмів і коміксів, допоможуть поглянути на них глибше. Поміркуємо над тим, чому ми любимо історії про героїв, хто є кумирами для нас і хто — герої наших дідусів і бабусь, що відрізняє (супер) героя від звичайних людей.. Дізнаємося, як виникли легендарні комікси та створимо власного супергероя. У виставці також можна сфотографуватися із супергеройськими баблами та погортати сучасні українські комікси.

Дитячий квиток  – 15 гривень

Квиток для дорослих – 20 гривень

Програма  – 100 гривень з групи

 

ГРАФІК РОБОТИ ЛІТМУЗЕЮ:

Понеділок — п'ятниця: 10.00 — 18.00

Субота: 11.00 — 19.00

По понеділках працюємо без екскурсійного обслуговування

Екскурсії у вихідні — за окремим замовленням.

 

НАШІ ЦІНИ:

Вхідні квитки для учнів/студентів — 15 грн., для дорослих — 20 грн.

Пільговим категоріям населення вхід вільний.

Вартість екскурсії, освітнього заняття в експозиційних залах музею для всіх категорій відвідувачів  — 100 грн.

Група —  до 15 осіб.

Безкоштовне відвідування виставок — перша середа місяця.

 

НАШІ КОНТАКТИ:

Харків, вул. Багалія, 6

телефони: (057) 766 03 60, (050) 287 22 38

www.litme.com.ua , e-mail: litmuzej@gmail.com

 

 

Сайт http://sk1.tv/news/94149.html

 

Володимир Шинкарук. День з життя легенди

6 грудня 2019

 

На полицях численні нагороди та картини, в шафі кілька десятків альбомів із фотографіями з доброю сотнею друзів… ранок, стіл, вітальня. Людмила Шинкарук традиційно заварює чоловікові каву.

А в саду — троянди. Володимир Шинкарук власноруч доглядав за ними. Це здебільшого квіти з концертних букетів. Навіть імена кущам давав.

Оце зранку обхід, обов’язково троянди, за будинком виноград. Виноградну лозу тато завжди заготовляв на зиму, щоб весною пороздаровувати своїм друзям — розповідає Ірина Шинкару, дочка.

Я їх садила, вирощувала, і потім дарили. Взагалі повинно було так буть: кожен день ти не знаєш, хто в тебе буде в гостях, хто до тебе прийде, але до нас дуже часто гості приходили — каже Людмила Шинкарук, дружина.

В дитинстві Володимир Шинкарук багато переїздив. Змінював школи. Дружина й донька розповідають: однокласників завжди намагався відшукати та підтримувати зв'язок, збирав щоп’ять років і свою групу з інституту. Рідні наголошують і на тому, що Володимир Федорович був людиною, яка завжди робила сюрпризи.

Золоту брошку пані Людмила отримала на 60-річчя від чоловіка, вже коли його не стало. 

Понад 20 років Володимир Шинкарук товаришував із отцем Богданом, останню сповідь та причастя теж отримав від нього. Саме до отця Богдана, на панахиду вже 5-й рік поспіль приходить родина.

 

 

Сайт https://horyn.info/news/muzykanty-zapysaly-pisnyu-pro-zasnovnyka-upa-poliska-sich-bulbu-borovczya/

 

Музиканти записали пісню про засновника УПА “Поліська Січ” Бульбу-Боровця

08 Грудня

 

Відомі музиканти-рівненський бандурист Назар Волощук та рок-співак і бард Тарас Житинський, спільно із рок-гуртом “Бульба Бенд” записали пісню про відомого вихідця з Рівненщини Тараса Бульбу-Боровця

Музика народна, слова: Семен Лантух (Кандиба) Kліп: Наталія Кузьміна.

Пісня написана 1942 року.

Cтаросвітська бандурa: Назар Волощук

Aкустична гітара: Tарас Житинський.

 

Автор слів Семен Лантух-Кандиба (1918-2005) – чоловік племінниці Т.Боровця Марії Сульджук (по чол.Лантух), зв’язкової отамана. Ім’я Семена Лантуха-Кандиби знаходимо у книзі “Армія без держави” (1981, Канада). Він також є автором роману “Без Бога-ні до порога” (Торонто, 1988), некрологів “Пам’яті Тараса Боровця-Бульби” у часописах ”Свобода” (ч.168, 5 вересня 1981) та “Вояцька думка” (ч.39, 26 вересня 1981 р.) у Нью-Йорку, які підписав як С.Кандиба. Із Семеном Лантухом-Кандибою довгий час підтримував стосунки і листувався рівненський письменник і шанувальник діяльності Бульби-Боровця Євген Шморгун, який є упорядником першої в Україні книги, присвяченої його рухові ще в 1998 році. У тій книзі є пісня про Поліську Січ-УПА із вказівкою імені автора.

Назар Волощук – перший виконавець цієї пісні на Рівненщині і. мабуть, в Україні (пізніше були бандуристи Володимир Горбатюк, Тарас Силенко).У 1997 році на фестивалі “Повстанські ночі” (Рівне) він її озвучив і тримає в своєму репертуарі по сьогодні, виконує на різних заходах. У 2010 році Н.Волощук здійснив перший її студійний запис, а в 2011 на відкритті пам’ятного знаку в Олевську закцентував увагу на тому, що автором слів не є Олег Ольжич (який, до речі, свої твори не підписував як Кандиба), а саме Семен Лантух-Кандиба. Помилково друзі із ГО “Поліська Січ”, закинувши цей запис в You Tube та зробивши слайд-шоу, на свій розсуд написали там автора Олега Кандибу.

 

 

Сайт https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/taras-kompanichenko-v-odesi-prezentuye-pisni-ukrayinskoyi-revolyuciyi-1917-1921-rokiv

 

Тарас Компаніченко в Одесі презентує пісні Української революції 1917-1921 років

11.12.2019

 

13 грудня в Одесі в Українському дитячому центрі «Молода гвардія» (Миколаївська дорога, 172) відбудеться зустріч із Тарасом Компаніченком та гуртом «Хорея козацька» та презентація альбому «Пісні Української революції».

Вхід вільний для всіх шанувальників справдешньої лицарської музики. Захід проходить за підтримки Одеської ОДА та Українського дитячого центру «Молода гвардія».

Ім’я Тараса Компаніченка в мистецьких колах не потребує особливої презентації. Кобзар, музикознавець, глибокий знавець старовини, він більше тридцяти років у архівах та бібліотеках, в музичних збірках різних років, починаючи від доби Козацького бароко, вишукує і повертає до життя українські лицарські пісні, звичаї, культуру. Разом з гуртом «Хорея козацька» він виконує пісні на слова Григорія Грабянки, Дмитра Туптала, Григорія Сковороди, Спиридона Черкасенка, Олександра Олеся та інших визначних поетів своєї доби, пропонуючи слухачам своєрідну мандрівку часом.

До Одеси Тарас Компаніченко та «Хорея козацька» привезуть новий подвійний аудіо-альбом «Пісні Української революції», випущений Українським інститутом національної пам’яті до 100-річчя проголошення Акта Злуки. До альбому увійшли пісні, написані в добу 1917-1921 років, зокрема, і варіант гімну «Ще не вмерла Україна» на народну мелодію, який співався на Лівобережжі аж до Кубані. Автори більшості цих пісень – це класики української літератури, такі як Грицько Чупринка, Микола Вороний, Христя Алчевська та ін. Композитори – Кирило Стеценко, Микола Леонтович, Олександр Кошиць, Яків Степовий, Павло Синиця, Костянтин Богуславський, Левко Ревуцький. Виконання пісень Тарас Компаніченко супроводжує цікавими лекціями про історію того чи іншого твору, про історичний контекст тієї доби.

За словами Тараса Компаніченка, усі ці твори були активно співані на великих і малих сценах України в часі 1917-21 років на урочистих подіях, військових мітингах, при відновленні «Просвіт», відкритті гімназій та університетів. Багато з них були забуті і не звучали в Україні майже століття. «Це частка моєї тридцятилітньої праці пошуку правдивих музичних пам’яток про ту, унікальну своїм національним пробудженням, епоху. Їх співали на воєнних позиціях, на шикуванні військ; вони співались кобзарями, артистами-бандуристами, оперними співаками, просвітянськими, військовими, міськими, студентськими хорами, Українською республіканською капелою та Українським національним хором», – зазначає Тарас Компаніченко. 

Варто додати, що цього року з нагоди Дня Соборності України та 100-річчя проголошення Акту злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки Тарас Компаніченко отримав почесне звання народного артиста України. Під час Революції Гідності співак дав десятки концертів на Майдані, виконував пісні військового циклу. Від початку російсько-української війни він – частий гість на передовій, де виступає перед воїнами української армії та добровольцями. Він же брав участь у записі Нового Гімну Збройних Сил України – «Зродились ми великої години».

Виступ Тараса Компаніченка та гурту «Хорея козацька» в Одесі в Українському  дитячому центрі «Молода гвардія» завершує презентаційне турне артистів з альбомом «Пісні Української революції» в різних містах України, організоване Українським інститутом національної пам’яті. Раніше подібні концерти з величезним успіхом відбулися в Полтаві, Ужгороді, Запоріжжі та Харкові.

Це буде другий за останній час помітний захід в Одесі, організований Південним міжрегіональним відділом Українського інституту національної пам’яті. Нагадаємо, що 29-30 листопада тут відбулося офіційне відкриття Південного відділу, який очолив відомий історик, ветеран російсько-української війни Сергій Гуцалюк, а також серія презентацій цікавих книг та ігор, зустріч з героями книг та їхніми авторами, круглий стіл з провідними істориками Півдня України та методичний семінар для педагогів, показ фільму «Іловайськ – 2014. Батальйон «Донбас» та багато інших цікавих акцій.

Самі пісні альбому «Пісні Української революції» можна почути у вільному доступі на сторінці Українського інституту національної пам’яті чи в мережі Youtube. Також там можна знайти усі продукти Інституту, які одразу викладаються у вільний доступ: книги, ролики, методичні рекомендації, тести, цікаві історичні факти.

 

 

Кропивницький – сайт https://tusovka.kr.ua/afisha/2019/12/07/u-kropivnitskomu-vistupit-poet-kompozitor-i-vikonavets-sergii-rud

 

У Кропивницькому виступить поет, композитор і виконавець Сергій Рудь

7 грудня (субота) о 15 годині в Кропивницькому виступає поет, композитор і виконавець Сергій Рудь!

Сергій один з керівників Бард-арт клубу (м. Дніпро), з яким клуб авторської пісні та поезії "Байгород" підтримує дружні стосунки з моменту свого створення.

Сергій Рудь представник нової хвилі в сучасній авторській пісні. Майстерно поєднуючи в своїх піснях канони жанру авторської пісні, елементи акустичного року, джазу, блюзу з сучасною поезію він створює своє особисте музичне звучання, так званий бард-фьюжн.

Лауреат та дипломант численних українських та міжнародних фестивалів авторської пісні: “Байда”, “Зимовий Есхар”, “Славутич”, “Зимова Ялта”, “Солов’їна трель”, Гран-Прі фестивалю “Автограф-2012”. Художній керівник і один з організаторів фестивалів “Співучі вітрила”, “Облака”, ведучий творчих майстерень. Пісні в жанрі авторської пісні почав писати наприкінці 90-х. Зараз, здебільшого, створює пісні на вірші сучасних українських та російських поетів, серед яких В.Ковальчук, Л. Болдов, В. Клен та ін.

Захід відбудеться за адресою: вул. Тарковського, 68 (колишня Володарського, біля Преображенської церкви). Довідки за телефоном 066 713 64 94.

 

 

Київ – сайт http://www.kinokiev.com/films/cikl-filmiv-vse-pocinaetsa-v-kievi-1869/

 

ЦИКЛ ФІЛЬМІВ "ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ В КИЄВІ"

 

СЮЖЕТ

Фільм "Кобзарський цех" Україна, 2018 р. жанр: драма режисер Віктор Придувалов автор сценарію Наталія Рудюк у головних ролях: Тарас Компаніченко, Анастасія Багінська, Кирило Тараненко, Олег Драч, Іван Кушнір, Василь Жованик Братчики відправляються до лісу на пошук дерева, з якого можна виготовити справжню кобзу. У картині показані всі етапи виробництва українського музичного інструменту. Від обрання деревини до майстерності різьби по дереву. В цьому процесі присутня донька одного з братчиків, Настуня, яка втратила голос, коли не стало її мами, і довгий час вона тільки мугикає. Коли братчики закінчують роботу, вони рушають на концерт, присвячений воїнам АТО. Під час концерту стається диво і до Настуні повертається її голос. У фільмі брали участь учасники бойових дій на Сході України. ...

 

ПРЕМ'ЄРА          12 грудень 2019

 

 

Сайт http://procherk.info/tabloid/99-cherkassy-news/77756-avtoru-pisen-pidpilnik-kindrat-ta-pidu-vtopljusja-vipovnilosja-60-rokiv

 

Автору пісень «Підпільник Кіндрат» та «Піду втоплюся» виповнилося 60 років

 

08 грудня 2019

 

Український співак, композитор і аранжувальник з Умані Андрій Миколайчук, який на піку слави зник з ефірів та концертних майданчиків, 6 грудня відсвяткував 60-річчя.

«Без цього артиста важко собі уявити кінець 80-тих і 90-ті. Його іронічні пісні співала уся країна. «Підпільний Кіндрат», «Піду втоплюся». Але країна дуже швидко забуває своїх героїв. Лисого і босого Андрія Миколайчука не побачиш в українському ефірі. 6 грудня артисту виповнилося 60 років. @terytoriyaa вітає Андрія! Натхнення! Нових пісень! Любові! Многії літа! Друзі! Ну-мо всі вітати!!!», – йдеться у повідомленні.

Нагадаємо, Андрій Миколайчук народився в Умані в сім'ї вчителів фізики. Закінчив музичне училище і музично-педагогічний інститут. Вісім років працював музичним вихователем у дитячому садку.

Став популярним після участі у фестивалі «Червона рута» 1989 року. Із піснями «Піду втоплюся» та «Підпільник Кіндрат» став лауреатом другої премії у жанрі попмузики і здобув приз глядацьких симпатій.

Виступав із концертами в містах України.

На початку 2000-х років музикант вирішив завершити гастрольну діяльність.

 

 

Рубрика – «ЗМІ про митців»

 

УКРАЇНСЬКА МОВА ГЕТЕ І БОККАЧЧО: ЗА ВІДКРИТУ ПІДТРИМКУ ІВАНА ДЗЮБИ ПЕРЕКЛАДАЧА МИКОЛУ ЛУКАША ПОЗБАВИЛИ ЗАСОБІВ ДО ІСНУВАННЯ

https://www.umoloda.kiev.ua/number/3542/164/140928/

10.12.2019

Наталія ОСИПЧУК

 

Сто років від дня народження Миколи Лукаша — відомого мовознавця, перекладача, поліглота — виповнюється 19 грудня. Це він першим в Україні переклав «Фауста» Гете, віддавши цій роботі 18 років. Підкорилася йому й поема «Бал в опері» Юліана Тувіма — складний твір для перекладу. Знавець майже двох десятків мов, здавалося б, мав купатися у променях слави, проте на долю Миколи Лукаша випали такі випробування, яких би вистачило не на одне життя.

 

Перші університети

 

   Мала батьківщина Миколи Лукаша — Кролевець Сумської області. На Божий світ дитина з’явилася 19 грудня, на День святого Миколая. Батько Олексій Якович походив зі старовинної козацької родини. Напевно, свої таланти Микола успадкував від своїх пращурів-шляхтичів, серед яких були і поліглоти, і меценати, й ерудити. Під час голоду 1919-21 років Олексій Якович Лукаш переховував родича — ворога народу. Родину розкуркулили. 

   Очевидно, після пережитого Миколка довго не говорив. Від німоти його врятував дядько Дмитро Оникієнко, який читав дитині книжки, розмовляв, сподіваючись, що хлоп’я заговорить. Зрештою, так і сталося. У місцевій семирічці Микола опанував французьку, англійську та німецьку мови. Любив читати. Частенько гортав сторінки у сутінках і при місячному сяйві, тож зіпсував собі зір. У старших класах присвятив однокласниці Валі Зелінській вірш із напівжартівливим: «Юносте-податносте без ваги й пуття// Певне, з делікатності я згубив життя». 

   У 18-річному віці Микола Лукаш вступив на історичний факультет Київського університету, при цьому підробляючи в «Архіві давніх актів». Кажуть, через кохання до примхливої однокурсниці залишив на деякий час навчання. Вчителював у школах Київщини, а через рік повернувся в університет. 

   На початку війни Микола Лукаш рив окопи довкола Києва. Університет евакуювали до Харкова, тож Лукаш вирушив слідом. Під час авіаційного нальоту юнака було поранено, лише щасливий випадок урятував його життя. З угорським офіцером він спілкувався його рідною мовою, що допомогло з подальшим лікуванням гангрени. Після одужання Микола Лукаш не лише працював перекладачем у місцевій прокуратурі, а й допомагав утікачам із примусових робіт: давав їм адреси криївок УПА.

Сміливий поліглот

 

   У 1953 році виходить друком перший переклад Миколи Лукаша, а у 1955-му друкується твір його життя — «Фауст» Гете, що приносить поліглоту визнання. Через три роки перекладач вступає до Спілки письменників, а вже за кілька — розпочався його київський період життя. 

   Із середини 1950-х по 1973 р. Микола Лукаш здійснює свої найкращі переклади: «Дон Кіхот» Мігеля Сервантеса, «Декамерон» Джованні Боккаччо, «Пані Боварі» Гюстава Флобера, поезії Бернса, Гейне, Шіллера, Верлена. Відтоді Herr Bruder в устах героїв Фауста звучить по-козацьки «пане-брате», таке близьке кожному українцеві. 

   Перекладав і сучасників. Рядки Маяковського російською: «Шел я верхом, шел я низом, стропил мост в социализме» Микола Лукаш блискуче трансформує у «Йшов я верхом, низом ліз, міст мостив в соціалізм». 

   У 1973 році Лукаш одержав однокімнатну квартиру на вулиці Суворова. Усі меблі з «комуналки» залишив сусідці. Із собою взяв лише картотеку, письмовий стіл, кабінетний столик, книжки і друкарську машинку. З кухні зробив книгосховище і розпочав роботу над перекладом «Дон Кіхота» Сервантеса. 

   Микола Лукаш був не лише видатним поліглотом, він винайшов власну перекладацьку формулу — бути сміливим. «Він, по суті, був не дуже «правильним» перекладачем, адже міг багато собі дозволити, — вважає літературознавець Ростислав Семків. — Це було нетипово. Він був надзвичайно сміливим перекладачем. І такі зауваги йому закидали, що він міг не надто слідувати тексту. У цьому сенсі Микола Лукаш і Григорій Кочур (його старший друг і товариш) складають певну опозицію». 

   На прикладі «Дон Кіхота» Ростислав Семків доводить, що Лукаш був доволі сміливим і по-особливому підходив до тексту: «Головний його підхід — це занурення в текст. Це йому було потрібно для того, щоб зрозуміти найголовніше — що він хоче передати або чим він хоче маніпулювати, тобто атмосферу тексту. І ще одне правило: навіть не може йтися про підрядник. А він жив у ситуації, коли це роблять постійно, тому що більше української літератури в 1950-60-х роках, особливо в 1950-х, перекладається не з оригіналів (англійських, італійських), а з російської мови». 

   Безцінними спогадами про неперевершеного Миколу Лукаша поділився багатолітній редактор журналу «Всесвіт» Олег Микитенко: «Не всі в літературному світі сприймали перекладацький стиль Миколи Лукаша, його орієнтацію на глибини української народної мови, максимальне багатство лексичних і фразеологічних зворотів. Декому, вихованому на російських перекладах світової літератури, чужим і незрозумілим було, як може так звучати Гете, якого звикли читати російською мовою у «високому штилі». Адже герої Гете заговорили, демонструючи небачені скарби української мови. Справді, так, як перекладав Лукаш, подібних прикладів не було. Ось так Фауст висловлюється про Вагнера:

«Іще його не зрадила надія;

Копається в гноїську, скарб шука,

А знайде часом черв’яка,

То дурень і тому радіє...»

   А ось так сварила свого невірного чоловіка Марта: «Лайдак! Паскуднеє ледащо! І в злиднях він бахурував! Своїх дітей обкрав нізащо!»

Феноменальний лінгвіст

 

   Кожен перекладач знає, наскільки важко не лише підібрати потрібне слово, а й домогтися неповторного колориту, особливого звучання. «Ох, непростий цей горішок!» — зазначав знаний поет, перекладач Дмитро Білоус. У вірші «Не відтвориш так на так» йдеться про особливості перекладу російського прислів’я «Кому пироги и пышки, кому синяки и шишки». На початку перекладач йде традиційним шляхом, намагаючись підібрати римовані рядки. Проте швидко переконується, що в перекладацькій роботі цей шлях — хибний. Зрештою, міцний горішок піддався: «Кому пироги й млинці, кому гулі й синці». 

   Треба розуміти, що геніальна творчість Миколи Лукаша припадає на час русифікації України, коли українській літературі відводилася роль «молодшої сестри», а точніше пасербиці «старшого брата». Далеко не всі тогочасні тлумач-перекладачі радо вітали Миколу Лукаша. Натомість обвинувачували його в порушенні російських канонів перекладу, згідно з якими Фауст має говорити «високопарною» мовою. Старший товариш Лукаша Григорій Кочур у статті «Майстри перекладу» писав про найвидатніших майстрів цього виду літературної творчості (Миколу Зерова, Максима Рильського, Валер’яна Підмогильного, Миколу Терещенка, Бориса Тена, Ірину Стешенко, Василя Мисика), зазначаючи, що до цієї плеяди належить і Микола Лукаш. 

   Григорій Кочур так характеризує принципи роботи неординарного для радянської доби українського перекладача: «Ніколи не користуватися послугами підрядника, перекладати з оригіналу. Ті півтора десятка мов, якими він володіє, роблять із нього перекладача винятково широкого діапазону. Ніколи не перекладати на замовлення. Лукашеві можна замовляти винятково те, що він сам собі замовляє... Він живе тим, що перекладає. Стихія перекладного твору поглинає перекладача до решти. Він винятково різносторонній стиліст. Знання української мови на всіх етапах її розвитку, в усіх її тонкощах і нюансах поєднується у нього з великою сміливістю та ініціативністю і одночасно з тактом і почуттям міри. Він піднімає на поверхню, активізує і запрова­джує до вжитку глибинні мовні шари, і архаїзм, і неологізм у нього однаково покірно служать справі художньої виразності». 

Український Дон Кіхот

 

   Невибагливий у побуті, непристосований до життя, Микола Лукаш виявляв справжню мужність, коли йшлося про гідність та честь. Олег Микитенко у своїх спогадах пише про унікальне явище шістдесятництва, представлене цілим гроном таких яскравих імен, як Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Алла Горська. 

   «Поява у 1966 році праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яку він надіслав у вищі партійно-комуністичні інстанції, виявилася шоком для офіційних ідеологів Української РСР... У квітні 1972 року Іван Дзюба був арештований і після майже річного слідства був засуджений на п’ять років ув’язнення, — писав Олег Микитенко. — Микола Лукаш надіслав листа до Верховної Ради, Верховного суду й Прокуратури УРСР, у якому пропонував самому відбути цей термін замість хворого на сухоти товариша по перу». 

   Звісно, прямостояння Миколи Лукаша отримало «гідну оцінку»: президія виключила його зі Спілки письменників. Фактично йому було оголошено війну, він не мав змоги друкуватися. Збірка віршів французького поета Аполлінера в Лукашевому перекладі так і не вийшла в світ. У наступних восьми томах багатотомного тлумачного Словника української мови укладачі перестали посилатися на Лукашеві переклади. Почалися провокації, міліцейські переслідування.

   «Донкіхотством» назвав вчинок Миколи Лукаша Григорій Кочур. Коли в 1978 році в Кролевці померла його мати, на її похорон видатний перекладач поїхав без гроша, у благенькій одежині. 

   Тоді Миколі Лукашу радили «доброзичливці»: визнати помилковість свого вчинку, звернутися до секретаря ЦК з ідеологічних питань. Проте він вистояв, не зламався. Адже був не лише «збіса талановитим», як характеризував його товариш Михайло Серженко, а мав мужність. 

   ...Так уже повелося на наших теренах, що слава приходить тоді, коли митець йде з життя. І хоча Лукаш дочекався свого зіркового часу, коли його знову друкували, його перекладами захоплювалися, проте час уже працював проти нього. 29 серпня 1988 року Микола Лукаш пішов із життя, лише почавши роботу над фундаментальною працею — «Гаргантюа і Пантагрюель». Книжка перекладів «Від Боккаччо до Аполлінера» вийшла вже після смерті Миколи Лукаша і стала для нього своєрідним пам’ятником. 

 

 

Марія Бурмака, альбом "Лишається надія": музика без рюшиків і без бантиків

http://www.nrcu.gov.ua/news.html?newsID=91625

2.12.2019 р.

 

Свого часу клас гітари вона обрала за порадою батьки, а вже будучи студенткою філологічного факультету Харківського університету, почала писати свої пісні. Свою першу музичну нагороду українська співачка Марія Бурмака здобуває у далекому 1989 році у Луцьку — на фестивалі авторської пісні, а успіх 18-річної дівчини з гітарою на першій "Червоній руті" надає можливість вперше випустити її пісні.

 

Марічка Бурмака народилася у місті Харкові, у родині викладачів. Її тато був українським істориком, публіцистом, професором харківських вищих навчальних закладів. Свою донечку він ще змалку привчав до української мови, української літератури, історії, філософії та музики.

"Коли я стала старше, він мені пояснював, що є певний ланцюжок і я є ланкою цього ланцюжку. І я маю зберегти любов до культури, любов до музики, розуміння, хто я є – і на нашій родині це не має перерватися. А потім про Будинок "Слово" у Харкові, про поетів розстріляного Відродження. Любов до справедливості не дала мені зійти з цього шляху. І прийшла любов до України, до її літератури, історії, філософії"

Ще школяркою Марія вирішила навчатися грі на гітарі:

"Я обрала клас гітари, тому що батьки порадили. Я вдячна їм за цей вибір, бо, звичайно, спочатку мені теж хотілося грати на фортепіано. Тато навів вбивчий аргумент – якщо підеш з друзями на пікнік, фортепіано з собою не візьмеш пограти, а гітару запросто. Чомусь не дуже багато жінок володіють цим інструментом, я ж граю фактично все життя. Це соціальний інструмент. Я раджу всім батькам віддавати своїх дітей вчитися по класу гітари. Це інструмент, який допоможе затвердити дитині свій авторитет, наприклад, у підлітковій компанії"

Перші два класи музичної школи Марічка Бурмака пройшла за 1 рік, швидко навчилася акомпанувати собі. Далі, будучи студенткою філологічного факультету Харківського університету, почала писати свої пісні. Приблизно тоді ж вирушає в етнографічні музичні експедиції, під час яких вона подорожує найвіддаленішими куточками України та збирає народні пісні. Втім, свою першу музичну нагороду, Бурмака здобуває все ж таки на фестивалі авторської пісні, який відбувся у далекому 1989 році у Луцьку.

Марія Бурмака: "Я поїхала до Луцьку на фестиваль авторської пісні "Оберіг", отримала там Гран-ПрІ, який мені вручив Кирило Стеценко. Я ошаліла від того, що це в мене вийшло. Наважилася приїхати на відбірковий тур "Червоної Рути". Мене відібрали і я приїхала в Чернівці"

18-річна дівчина з гітарою на "Червоній руті"

 

Перша "чернівецька" Червона Рута – зараз оповита легендами та вже здобула статус легендарної. Лауреатами фестивалю тоді стали сестри Тельнюк, тоді ще маловідомі широкому загалу Воплі Відоплясова та Брати Гадюкіни, Віка Врадій перемогла у номінації "Рок-музика", заявила про себе музична формація "Кому вниз". А 18-річна Марія Бурмака отримала тоді другу премію у жанрі авторської пісні.

"89-й рік, звичайно це був ефект бомби. Тобто на моєму виступі виймалися синє-жовті прапори. Мені 18, я стою на сцені з гітарою. Можна і зараз знайти те відео з "Червоної Рути-89". Я зараз як дивлюся його, в мене серце завмирає. Я, доросла людина, дивлюся на цього 18-річного пупсика і мені страшно, як це взагалі могло статися"

На Червоній Руті Марічка співала пісні на слова українського поета, драматурга, яскравого представника символізму Олександра Олеся. Проте в її конкурсному репертуарі були і народні пісні, наприклад, "Ой, чия то рута-м’ята".

Марія Бурмака: "Це слобожанська пісня. Я тоді збирала фольклор і, чесно кажучи, вдавалася до певних містифікацій. Наприклад, одна бабця згадала якусь фразу або дві, я решту куплету дописала, музику придумала сама – а скрізь написала, що ця пісня народна. Так сталося і з цією піснею"

Успіх на "Червоній руті" 18-річної дівчини з гітарою, звичайно ж, не залишився непоміченим.

"Провести перший фестиваль "Червона Рута" допомагали спільне канадсько-українське підприємство "Кобза" на чолі з Миколою Морозом. Тому переможці "Червоної Рути" мали концерти в Україні, а потім їхали з концертами у США та Канаду. Коли ми підписували контракт, там був такий пункт, що ми випускаємо ще і касету. Мене записати було нескладно – це тільки голос та гітара"

Записували в Києві – дві третини касети були авторські пісні і якась частина народних пісень в авторській обробці. На той момент офіс фірми "Кобза" був на вулиці Покровській, де зараз стоїть Покровська церква.

 

Перший альбом записували у приміщенні церкви

 

Другий альбом під назвою "Марія" вже записували в Канаді у 1992 році. До збірки увійшли пісні на вірші українських поетів та народні пісні.

Згодом Микола Павлів переконає Марічку в тому, що вона просто мусить писати тексти до своїх пісень самостійно.

"Людина, яка стояла біля витоків української сучасної музики. Двоє тоді було музикантів, які почали робити популярну українську музику – Павлів та Костя Осауленко. Микола Павлів – це перші пісні Ірини Білик, а Костя Осауленко – це співачка Руся. І на той момент між ними була така негласна конкуренція"

Марія спробувала. Так з’явилася пісня, яка й досі залишається візитівкою співачки і яка дала назву третьому альбому співачки – "Лишається надія".

Це її характер: пісня "Ми йдемо!"

 

Одна з найвідоміших пісень альбому – "Ми йдемо!". Пісня, яка має певне соціальне забарвлення. Марія Бурмака завжди була і залишається громадською активісткою. Проте, мало хто знає що у 1990 році, вона одна з перших українських музикантів підтримала студентську акцію – Революцію на граніті.

"Коли я писала текст і коли взагалі далі писалася пісня – мені хотілося написати дуже патріотичну пісню, де не вживатиметься слово "Україна". Бо на той момент мені здалося, що почали з’являтися кон'юнктурні моменти – а це 1992-1993 рік. І мені хотілося написати таку пісню, щоб усі розуміли про що йдеться. Про те, що попереду дуже довгий шлях, що боротися ще доведеться і що стоїчність нам допоможе", – пригадує Марія.

Щодо стилістики пісні, Марія розповідає, що хотілося музики без рюшиків, без бантиків, без чогось такого солодкого.

"Це мій характер. Я не люблю жеманства і не люблю солодкої патоки в музиці. Тому пісня ця досить зрозуміла та лаконічна".

Згодом пісня "Ми йдемо" почала жити своїм власним життям. Її і зараз часто використовують різні політичні партії для своїх піар-кампаній, навіть не питаючи дозволу у авторки. Втім, одного разу Марія сама дозволила взяти цю пісню до рекламного ролика однієї з політичних сил. Вона просто немогла відмовити своєму другові – ім’я якого тепер знає весь світ.

"Одного разу мені зателефонував Гія Гонгадзе та повідомив, що він взяв цю пісню для реклами однієї політичної партії. Єдине, що я спитала – хто у цій партії? Коли почула прізвища Головатого, Юхновського – дозволила, я поважаю цих людей. Десь той ролик в мене навіть зберігся на касеті. Це ж ще момент пам’яті про Гію. Ми разом працювали, дружили. Я знаю, що ця пісня звучала і навіть зараз ще звучить на деяких політичних заходах, але дозволу на це в мене вже не запитують, на жаль”.

Пісні "Лишається надія" та "Ми йдемо" стають настільки відомими, що з легкістю перемагають у найпопулярнішому на той час хіт-параді "12 мінус 2", який звучав саме на хвилях Радіо Промінь, був першим справжнім національним чартом, випередивши "Територію А" на чотири роки.

Марія Бурмака: "Хіт парад "12 мінус 2" був яскравою сторінкою в житті багатьох музикантів. Чому така назва? Щотижня два виконавця вибували з чарту, два нових приходили. Кожного дня ця програма виходила. Олег Горський та Людмила Бондаренко – прекрасні люди, які робили цей хіт-парад, і дуже багато моїх пісень перемагали в цьому хіт-параді"

Однією з найніжніших композицій альбому стала пісня "Я люблю твої кроки". Однак автором тексту пісні є не Марія, а ще одна дуже відома українська жінка.

"Оксана Пахльовська, прекрасна українська поетеса, яка дуже давно живе в Італії, викладає там в університеті. Мені її поезія завжди подобалась. Наприкінці 80-х до Харкова завітали поети з Києва, і Оксана тоді здалася мені дуже красивою, а її вірші просто лягали мені на душу. Я тоді купила всі її збірки, але у своїй творчості і досить вільно обійшлася з віршами Пахльовської. І потім доволі тривалий час побоювалася з’ясування стосунків", — розповідає Марія Бурмака. — Я і зараз цю пісню співаю в концертах. Вона ніжна. Вона, хоч і про юнацькі почуття, але і зараз вони мені зрозумілі"

Альбом "Лишається надія" умовно можна поділити на три частини – авторські сучасні пісні, ліричний блок та блок народних пісень.