Новини одним рядком:
6 грудня – Віктор Морозов виступав разом із хором "Спів-Життя" в музеї міста Сенді Спрінґс (штат Меріленд, США)
7 грудня – Віктор Морозов виступав на святкуванні Дня Збройних Сил України в посольстві України (Вашингтон, США)
9 грудня – ювілейний день народження автора пісень Тетяни Дригиної, колишньої киянки, яка з 1989 року живе у Москві
9 грудня – зустріч з дитячим письменником Іваном Андрусяком у Харківському літературному музеї
11 грудня – перегляд фільму "Кінематографічні образки Сергія Марченка", Київ, Музей Івана Гончара, вул. Лаврська, 19
12 грудня – Бард-група "Віват" та Тетяна Козловські, Київ, Літературно-мистецький салон «Грінівська вітальня»
13 грудня – вечір Володимира Каденка у бібліотеці мистецтв, Київ, Велика Житомирська, 4
13 грудня – благодійна зустріч "НАТХНЕННЯ ТВОРИТИ МИР", Київ, бібліотека ім. Тичини (вул. Луначарського, 24)
14 грудня – 175 років з дня народження Михайла Старицького, письменника і театрального діяча
15 грудня – зустріч з харківською поетесою Іриною Мироненко у Харківському літературному музеї
16 грудня – моноспектакль Володимира Самайди "Постій, - не йди.." за творами О. Олеся.. у київському Будинку Вчителя
18 грудня – концерт Вячеслава Куприенка и Марини Курапцевої у київському КАП «Дом»
22 грудня – концерт Антона Ворожейкіна (Луганськ) у малому залі київського КАП “Арсенал”
24 грудня – день народження Зої Слободян, автора музики із Івано-Франківська
25 грудня – концерт тріо "Неслыханная прибыль" (Запоріжжя), Київ, Будинок Художника, вул. Артема, 1-5
25 грудня – “Тайная вечеринка” на Чердаке Малевича, Київ, вул. Казимира Малевича, 86Б, к. 317
Тетяна Дригина
* * *
Что же мне делать? Я родом из той страны,
Где нет границ, ни той, ни другой стороны,
Где, хоть и бедны, но вроде бы - все равны,
И нет врагов, и, Господи, нет войны.
Но кто-то проводит линию наугад,
И если ты тут, ты – брат, если там - ты гад,
И тут будет рай, а там, по соседству – ад,
И если ты даже «брат», ты не будешь рад.
Но я – из страны, где все мы ещё – родня,
И эта граница проходит через меня.
А тот, кто имеет в мире немало лиц,
Отыщет других чернил для других границ,
Для новых клейм, для росчерка «виноват»,
Чтоб если для виду – рай, то по сути – ад.
Да-да, я знаю, продумано всё хитро.
Но может ли в теле ребро укусить ребро?
И глаз на соседний глаз посмотреть в прицел –
Сдавайся мол, или смывайся, покуда цел?
О, в венах моих – коктейль из семи кровей,
И память мою, и верность - поди развей,
Любови мои и дружбы, и боль мою,
По сути – ведь я из этого состою.
Да, я - человек из той, из моей страны,
Где нет между правой и левой рукой войны,
Где мы на себя похожи при свете дня,
И эта граница зачёркивает меня.
2014
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Київ – Володимир Самайда
Дякую, Петре! 16 грудня маю півконцерту з Валерієм Тетерятником у Буд Вчителя. Його частина має назву; Авторська програма В. Т. " Україні: Що я вартий без тебе?" , а моя - моноспектакль В. С. "Постій, - не йди.." за творами О. Олеся..
Вхід вільний
Київ – Анна Калита
12 декабря - Денис ГОЛУБИЦКИЙ в 19-00 Арт-Вижн https://www.facebook.com/events/1070510682983037/
В программе - стихотворения и песни Дениса Голубицкого, поэта, барда и киевоведа, в том числе, новые песни и целое ожерелье стихотворений, написанных этой осенью. Также в программе - часть киевского цикла, произведения которого будут сопровождаться неожиданными "встречами" на киевских улицах со знаменитыми и любимыми русскими поэтами.
Участие Бориса Бельского, профессионального гитариста, который не просто мастер своего дела, но и прекрасно чувствует бардовскую песню, и, в частности, песни Дениса Голубицкого (впрочем, они в музыкальном плане зачастую выходят за границы жанра), будет несомненной изюминкой этого вечера. Даже привычные песни зазвучат совершенно по-новому: ярко и насыщенно.
12 декабря - Бард-група "Віват" та Тетяна Козловська презентує...
https://www.facebook.com/events/816113698511687/
Літературно-мистецький салон "Грінівська вітальня" при бібліотеці №15 Голосіївської ЦБС 16-00
13 декабря в 13.00 в Библиотеке Искусств на Большой Житомирской, 4 выступает Владимир КАДЕНКО
18 декабря в 19.00 Владимир ВАСИЛЬЕВ на Чердаке Малевича,
Концерт-клуб «Чердак Малевича», ул Малевича (Боженко) 86-Б, к.317
20 декабря - 15:00 у нас выступит знаменитый Театр поэтической песни "La Chanson" (г. Сумы).
Адрес: все там же - Салон "Арт-вижен", Дом художника, 5 этаж, ул. Артема, 1-5. Справки: 050 415-10-57 https://www.youtube.com/watch?v=2JYwoPbigEs
Приходите со своими стульями:)))https://www.facebook.com/events/1003956196333317/
22 декабря в 18-00 - Антон ВОРОЖЕЙКИН (г.Луганск) и Клуб авторской песни "Арсенал" приглашают друзей на встречу по адресу ул Московская, 3 малый зал (около м.Арсенальная)
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1649296222014249&set=a.1376683635942177.1073741827.100008016603645&type=3 или https://www.facebook.com/events/485993054918479/
ПРЕДВАРИТЕЛЬНО 25.12 в 19:00 в Арт-вижене - трио "Неслыханная прибыль".
25 декабря Тайная вечеринка на Чердаке Малевича в стиле рок 18.00 Концерт-клуб «Чердак Малевича», ул Малевича (Боженко) 86-Б, к.317
в клубе Дом:
18 декабря концерт Вячеслав Куприенко и Марина Курапцева
25 декабря - предновогодний вечер при свечах
Харків – Літературний музей
15 грудня о 16.00 у Харківському літературному музеї відбудеться зустріч з харківською поетесою Іриною Мироненко.
Як українсько-польська поетична весна в Харкові продовжилася польсько-українською осінню під Вроцлавом?
Хто і заради чого влаштовує літературні фестивалі в Центральній Європі? Як укладаються і популяризуються антології сучасних авторів на Заході? Про що нагадали Хода Патріотів і пам’ятник Переходу у Вроцлаві?
Дізнайтеся про це на зустрічі з Іриною Мироненко – учасницею 12 міжнародного фестивалю «Поети без кордонів», який пройшов у Польщі.
Вхід на захід ВІЛЬНИЙ.
Подія на фб: https://www.facebook.com/events/1022822534427186/
Любі друзі!
На вас чекає ще одна зимова подія!
9 грудня о 17:00 до нашого шаленого професора із самісінького Києва завітає дитячий письменник Іван Андрусяк із книжками від видавництва Фонтан казок !
Будемо гомоніти про казку, науку і фантастику, теревенити про зимові розваги, баляндрасити про літературні новинки і різати правду-матінку про сповнену пригод письменницьку творчість.
Готуйте свої несподівані й цікаві запитання і приходьте у гості!
Вхід до музею за квитками. Дитячий – 7 грн, дорослий – 12.50 грн.
З повагою,
Харківський літературний музей
вул. Багалія, 6
Тел. для довідок: 057 706 25 79, 050 14 95 818.
https://www.facebook.com/groups/lit.museum/
http://vk.com/litmuzey_club
Київ – Тетяна Яровицина
Благодійна зустріч "НАТХНЕННЯ ТВОРИТИ МИР"
Доброго дня! Повідомляємо про захід. Інформація у афіші та у фб:
https://www.facebook.com/events/421338521405018/
З повагою, співорганізатор та учасник заходу,
Тетяна Яровицина
--
Зустрічі зі справжнім на "Проспекті Піднесення"
http://yarovitsyna.kiev.ua/
13.12 о 12-00 Бібліотека ім. Тичини (вул. Луначарського, 24)
Тетяна Яровицина (поезія)
Наталі Ростова-Паладій (поезія)
Андрій Паладій (авторська пісня)
Спеціальний гість Ігор Якубовський (авторська пісня)
Сайт Віктора Морозова http://www.victormorozov.com/ukr/frame.html
6 грудня 2015 - Віктор Морозов виступав разом із хором "Спів-Життя" на Різдвяному вечорі в музеї міста Сенді Спрінґс (штат Меріленд, США)
7 грудня 2015 - Віктор Морозов виступав разом із хором "Спів-Життя" на святкуванні Дня Збройних Сил України в посольстві України (Вашингтон, округ Колумбія, США)
10 грудня 2015 - У київському видавництві "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" вийшла у світ книжка-розмальовка "Гаррі Поттер" в перекладі з англійської Віктора Морозова.
Книжка-розмальовка ГАРРІ ПОТТЕР
переклад з англійської Віктора Морозова
(Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2015)
Світ Гаррі Поттера іскриться променистими барвами – від геральдики чотирьох Гоґвортських гуртожитків до екстраваґантного краму "Відьмацьких витівок Візлів". Ця розмальовка, у якій представлено хитромудрі ілюстрації та вишукані розробки дизайнів, що використовувалися у зйомках фільмів про Гаррі Поттера, дає вам нагоду розфарбувати чаклунський світ усіма кольорами веселки, власноручно досліджуючи Гоґвортський замок, Заборонений ліс та багато інших місцин. На сторінках розмальовки ви побачите різноманітних магічних істот, а також найвідоміші сцени з фільмів. Окрім того, ви знайдете тут дивовижні реквізити зі зйомок фільмів: журнал "Базікало", плакати Кубка світу з квідичу, Тричаклунський кубок та інші.
Суми – Артем Соколов
Результати конкурсу
XV відкритого фестивалю авторської пісні та співаної поезії серед учнівської молоді
I вікова категорія (до 11 років):
Номінація «Виконавці туристської пісні»
Лауреат – Дует Антоненко Дар’я, Череватенко Настя, ССШ №7
Номінація «Виконавці класики АП»
Лауреат – Лазаренко Ілля, ССШ №7
Дипломант – Тарусов Андрій, ССШ №10
Номінація «Виконавці»
Лауреат – Шокота Павло, ССШ №10
Дипломант – Шахова Ангеліна, Муз. школа №1
Дипломант – Панасенко Олександра, ССШ № 7
Приз "Надія" – Улановська Олександра, СЗШ №22
II вікова категорія (12-14 років):
Номінація «Виконавці класики АП»
Дипломант – Пересунько Сергій, ССШ №2
Номінація «Виконавці»
Лауреат – Любич Анастасія, Центр науково-технічної творчості молоді
Дипломант – Остапенко Богдан, Центр науково-технічної творчості молоді
Дипломант – Ніколенко Ілона, СЗШ №22
Номінація «Поети»
Лауреат – Бойченко Анастасія, ССШ №10
Номінація «Автори»
Дипломант – Тарусова Катерина, ССШ №10
III вікова категорія (15-18 років):
Номінація «Виконавці класики АП»
Лауреат – Цибульник Анна, Машколедж СумДУ
Дипломант – Титаренко Ігор, Будівельний коледж СумДУ, ДКТА ім. Абалакова, МС КАП "Булат"
Номінація «Виконавці»
Лауреат – Юхно Валерія, СВУМіК ім. Бортнянського
Дипломант – Матусевич Василь, Машколедж СумДУ
Дипломант – Репецька Влада, МС КАП "Булат", ДКТА ім. Абалакова
Номінація «Поети»
Лауреат – Баня Марія, МС КАП "Булат"
Дипломант – Козубиця Євгенія, Машколедж СумДУ
Дипломант – Свінолуп Ольга, ССШ №29
Спецприз "За яскравий поетичний образ" – Стець Вікторія, СВУМіК ім. Бортнянського, МС КАП "Булат"
Номінація «Автори»
Лауреат – Стець Вікторія, СВУМіК ім. Бортнянського, МС КАП "Булат"
Лауреат – Тарусова Наталія, ПТУ №16
Дипломант - Комендантова Анастасія, Машколедж СумДУ
Номінація «Ансамблі»
Дипломант – Дует Нарожиленко Вероніка, Люта Олександра, ССШ №17, Центр науково-технічної творчості молоді
Фестиваль в цифрах
XV відкритий фестиваль авторської пісні та співаної поезії серед учнівської молоді зібрав близько 40 учасників-конкурсантів.
Всього на фестивалі було представлено 19 навчальних заклади (організації) з міста Суми.
36 учасників виступали на конкурсному концерті.
Номінантами фестивалю (лауреатами, дипломантами, призерами) стали 25 учасників.
Номінанти фестивалю за навчальними закладами (неофіційний рейтинг - лідери)
Молодіжна студія клубу "Булат" - 5
Машколедж СумДУ - 4
ССШ №10 - 4
Центр науково-технічної творчості молоді - 3
ССШ №7 - 3
СВУМіК ім. Бортнянського - 3
Цікавинки фестивалю:
В рамках фестивалю проведено концерт лауреатів минулих років фестивалю.
В рамках фестивалю проведено два навчальних майстер-класи:
Елементарні пентатонічні імпровізації
05 грудня 12:00 - 12:45
Палац дітей та юнацтва
Як мінімум десять варіантів замінити стандартні "AmDmE ...." на джазово-блюзово-рокові стандарти!
- Пояснення структури побудови акордів даних стилів, вступний курс прийомів гри в цих стилях, "прикраси" акордів, нестандартні ритмічні малюнки і парочка причин "Чому ж контроль динамічних відтінків такий важливий?.."
- Елементарні вправи на розвиток техніки гри і сили голосу.
- Посвячення в основи імпровізації: "Як я навчився підігравати". Елементарні пентатонічні імпровізації"
Ведучий - Олександр КОЗИНЕЦЬ (м. Суми)
Базові прийоми і вправи з акторської майстерності і роботі на сцені
05 грудня 13:00 - 13:45
Палац дітей та юнацтва
Групове заняття з освоєння основних базових прийомів і вправ з акторської майстерності і роботи на сцені, робота з голосовими, мовними проблемами, психологічними затисками.
Ведуча - Катерина ІЗОСІМОВА (м. Курськ)
На гала-концерті фестивалю грамоти міського голови Олександра Лисенко отримали:
- організатори фестивалю:
1. Паненко Віра Андріївна, керівник Клубу туристів-альпіністів ім. Є. Абалакова Сумського палацу дітей та юнацтва;
2. Добровольський Ігор Володимирович, президент СОМГО «Клуб авторської пісні «Булат»;
3. Андросова Валентина Іванівна, методист, керівник туристичних гуртків Сумського палацу дітей та юнацтва;
4. Титаренко Алла Валентинівна, викладач соціальних дисциплін Машинобудівного коледжу СумДУ;
5. Торопова Євгенія Анатоліївна, вчитель театрального мистецтва ССШ №29;
6. Соколов Артем Олександрович, президент Благодійного фонду «Сумський регіон»;
- педагоги-керівники:
1. Ревін Віктор Вячеславович, керівник гуртка Сумського міського центру науково-технічної творчості молоді;
2. Овчаренко Тетяна Миколаївна, керівник молодіжної студії клубу авторської пісні «Булат»;
3. Радчук Наталія Іванівна, вчитель музики, керівник гуртка ССШ №10;
4. Піддубна Людмила Дмитрівна, вчитель музики, керівник гуртків СЗШ №18;
5. Адаменко Ольга Семенівна, викладач по класу бандури Сумської дитячої музичної школи №1;
6. Бутенко Галина Олександрівна, керівник гуртка «Туристська пісня» Кролевецької районної станції юних туристів.
Спеціальні подяки оргкомітету отримали:
1. Грицай Вікторія Вікторівна, вчитель музики, керівник гуртка ССШ №7;
2. Сироватський Віктор Олексійович, керівник театру поетичної пісні "La Chanson";
3. Касьяненко Ігор Володимирович, керівник творчої майстерні фестивалю;
4. Бєльський Олександр Петрович, керівник творчої майстерні фестивалю;
5. Гарбар Олександр Васильович, ведучій концертів;
6. Семерня Володимир Анатолійович, фотограф;
7. Шаповал Любов Вікторівна, завуч Сумського Палацу дітей та юнацтва.
З повагою
Артем Соколов
Запоріжжя – Олена Алексєєва
наш сайт www.theatre-ap.cc.ua
Газета
«ЗАПОРОЖЬЕ ВЕЧЕРНЕЕ»
ПЕРСОНА
Авторская песня – уникальное явление в культуре, значение которого трудно переоценить. Несмотря на то, что написано и сказано о ней очень много, изучать этот феномен предстоит еще не одному поколению музыковедов и культурологов
ЕЛЕНА АЛЕКСЕЕВА: «СЕГОДНЯ У НАС ФОРМИРУЕТСЯ
НОВАЯ БАРДОВСКАЯ ГЕНЕРАЦИЯ»
И как бы не хотелось скептикам, без устали твердящим о ее преждевременной кончине, она живет и развивается. Главным образом, благодаря усилиям неравнодушных, бесконечно преданных своему делу людей.
Радует, что и в нашем городе есть такой человек – художественный руководитель Театра поэтической песни Елена Алексеева.
Диалог и взаимодействие
– Театр поэтической песни, которым Вы руководите, для Украины – явление уникальное. Объясните, в чем суть понятия «театр поэтической песни»?
– Думаю, уместно начать не с определения того, что представляет собой театр авторской песни, а с понимания ее сути. Исходя из этого, каждый по-своему выстраивает работу и отношения с данным видом искусства.
В свое время мой педагог, известный бард Юрий Лорес – руководитель мастерской авторской песни в ГИТИСе, которую я окончила, дал такую формулировку: «Авторская песня – это театр одного актера, где партнером является зритель». Объясню. Изначально наш жанр начинался как диалог – взаимодействие поющего и слушающего. В какой-то момент это вышло за грань песен для друзей и переместилось на сцену. Но, непринужденная манера и доверительная интонация остались. Только аудитория расширилась. Собственно говоря, органичное, логичное, целесообразное и продуктивное действие во время исполнения песни и является для меня основным критерием в работе. Люди театра прекрасно понимают, что речь идет не о физическом действии, типа «помахать руками» или «походить по сцене». Речь идет о воздействии при помощи песни с определенной целью на кого-либо.
– Как все непросто. Получается, что над одной песней можно работать, как над ролью?
– Не только. Если отнестись к тексту песни как к драматургической основе, то, используя определенную технологию, можно выстроить песню как некий мини-спектакль. И это – основа. Потом уже, из таких вот детально проработанных произведений, можно сложить концертную программу, или, если говорить о более сложной форме, спектакль. Однако для выполнения такой задачи необходимы определенный опыт и умения. А главное – желание освоить такую методику работы с песенным материалом.
Поэтому у меня вызывает удивление стремление некоторых бардовских коллективов называть себя театром лишь на том основании, что они логически расставляют песни в концерте, в лучшем случае перемежая их со стихотворениями.
Для меня театр – это, прежде всего, единая исполнительская манера, определенная эстетическая система на сцене. Исполнителя, «осознанно действующего», всегда видно профессиональным взглядом. А неискушенные зрители тоже эти вещи прекрасно чувствуют, только на уровне интуиции.
Работа над песней – это почти кружевная работа, требующая кроме безусловной технической составляющей (голос и гитара – это только часть выразительных средств), еще и владения своим психофизическим аппаратом, умения направлять эмоции в нужное русло.
– Выходит, стать актером Вашего театра довольно сложно?
– Действительно, непросто. Бывает так, что приходит человек и говорит: «Я – бард и хочу у вас петь!» или «Я – артист, я хочу у вас играть!».
На деле оказывается, что они не владеют необходимыми профессиональными навыками. Ведь режиссурой песни грамотно никто не занимается. Ну, а поскольку наши актеры зарплат не получают, то и доучиваться, переучиваться люди не могут. Для того, чтобы подготовить артиста такого театра, нужно минимум три года регулярной кропотливой работы. У нас же для полноценного обучения или переподготовки нет необходимых ресурсов.
Хотя, в свое время, был довольно длительный период сотрудничества с ЗГУ (сейчас – ЗНУ), где я в течение 16 лет вела студию авторской песни для всех желающих и читала спецкурс «Театр поэтической песни» для будущих актеров. Из лучших воспитанников студии позже получился наш театр. А вот на актерском отделении с режиссурой песни не сложилось.
– Сейчас Вы занимаетесь с детьми в кружке авторской песни при Городском дворце детского и юношеского творчества. Расскажите о своих воспитанниках.
– Моя позиция – это обучение комплексу театральных предметов в применении к авторской песне. Учебная программа рассчитана на девять лет. Набираю ребят с шести лет. Первые три года они просто поют под аккомпанемент старших воспитанников и в игровой форме учатся действию в песне. Затем добавляются сольфеджио и игра на гитаре. Дальше все умения и навыки складываются. Сейчас в кружке занимается 15 человек. Из них, в первую очередь, выделю Мишу Равича. С ним я занимаюсь с 4-летнего возраста. Сейчас ему – 13. Вместе с Аней Мельниковой, Миша был лауреатом Международного детско-юношеского фестиваля авторской песни «Зеленая карета» в Москве. Отмечу и Лизу Нестерову – талантливая девочка. Творчески вырос Герман Лумпов. Эти ребята постепенно вливаются в программы театра. В разные годы они становились победителями Всеукраинского детско-юношеского фестиваля-мастерской авторской песни «Солнечный зайчик».
«Солнечный зайчик» собирает друзей
– В том, что в Запорожье проходит уникальный детско-юношеский фестиваль-мастерская авторской песни, большая заслуга Вашего театра…
– Да, участие в организации фестиваля «Солнечный зайчик» я считаю одним из важнейших направлений. Это наш вклад в будущее авторской песни Украины. Судите сами. На I фестивале было чуть больше 20 участников из четырех городов. В этом году, на VII фестиваль к нам приехало около 100 человек из 10 областей Украины: это Запорожская, Киевская, Харьковская, Полтавская, Сумская, Днепропетровская, Хмельницкая, Львовская, Одесская, Донецкая (представители Славянска и Артемовска). Наша педагогическая команда – это высококлассные специалисты по режиссуре песни, актерскому мастерству, сценречи и сцендвижению, вокалу, гитаре, истории и теории авторской песни, психологии и другим предметам. Это – яркие творческие индивидуальности, что позволяет нам, кроме насыщенных учебных занятий, обеспечивать на фестивале программу культурную. В этом году ребята знакомились с французской и аргентинской гитарной музыкой, с украинским романсом, с творчеством великих Булата Окуджавы и Василя Стуса…
Наша молодежь очень выгодно отличается от многих взрослых авторов-исполнителей и все увереннее заявляет о себе на различных фестивалях. Можно смело сказать, что у нас в стране формируется новая бардовская генерация.
– Какие еще формы работы использует Ваш театр?
– Приоритетным направлением последних лет были большие концертные программы с усиленной инструментальной составляющей. Многие, наверное, помнят безусловный хит прошлого сезона – программу «Окуджава – Визбор: диалоги со временем», дважды показанную в большом зале Запорожской областной филармонии. Здесь необходимо отдать должное нашему музыкальному руководителю – Жану Селезеневу. Его инструментальные аранжировки делают звучание исполняемых песен более яркими и объемными.
Периодически выезжаем с выступлениями в другие города, участвуем в фестивалях. Недавно вернулись из подмосковного Сергиевого Посада, где Фондом им. Александра Меня проводится фестиваль «Когда я вернусь…», посвященный Александру Галичу. Мы были приглашены в качестве гостей вместе с его дочерью Аленой Архангельской-Галич.
Участвуем в благотворительной деятельности. Совместно с Запорожской организацией Национального союза журналистов
осуществляем проект «Барды – защитникам Украины».
– В театральных фестивалях тоже принимаете участие?
– По объективным причинам (отсутствие оборудованного зала) нам сейчас не удается ставить театральные спектакли. Но мы активно участвуем в мероприятиях Национального союза театральных деятелей Украины (НСТДУ). Так, весной, мы пели на церемонии вручения Высшей театральной награды Приднепровья «Сичеславна» в Днепропетровске. Кстати, именно наш театр является основой запорожской городской первичной организации НСТДУ. А я – ее председатель.
– Над чем сейчас работает Ваш коллектив?
– В этом сезоне я хочу уделить больше внимания сольному репертуару наших артистов. Такой себе индивидуальный тренинг. Кроме прочего, такая форма работы более мобильна, чем ансамблевое пение, что сейчас немаловажно.
Конечно же, мы не можем не реагировать на происходящее вокруг. Подбирается соответствующий репертуар: песни и стихотворения на русском и украинском языках, написанные сейчас и совсем давно. Их объединяют темы войны и мира, проблема выбора, любви к Родине, личной ответственности, а еще, уважения к прошлому… Такие программы требуют душевной зрелости и чувства меры, дабы не скатиться к провозглашению банальных истин и пустых лозунгов…
«Печать забытого родства»
– А Ваши личные планы?
– Завершилась почти годичная работа над записью моего сольного диска «Печать забытого родства». Прекрасный звукорежиссер, осуществивший эту довольно сложную работу, Олег Швыдкий сказал так: «Диск получился концептуальный. Не потанцуешь». Шутка, но по сути – очень верно. Тема взаимосвязи и взаимозависимости всех и всего вокруг – главная идея этой работы. Часть песен звучит в сопровождении инструментальной группы, что довольно редко не только для Украины… Партии солирующей гитары записал известный киевский гитарист Борис Бельский. В записи также принял участие мой сын Кирилл.
– И когда состоится презентация диска?
– Мы уже получили приглашения из нескольких городов, в т.ч. из Москвы. Надеюсь, что сможем презентовать диск и в Запорожье.
Олег ВАЛИК
Рубрика – «Поетична сторінка»
ИГОРЬ КАРАМНОВ
САМАЯ СВЯТАЯ
Я иду по берегу залива,
в дымке – остров Лесбос,
а со мной –
девушка, что плачет, словно ива,
словно плачет дымчатый прибой.
Я её ни трошки не обидел,
через речку на руках носил,
а она, как будто на корриде:
дразнит,
словно втаптывает в ил.
Я поэзы ей лишь посвящаю,
а она и бровью не ведёт,
за едой всё норовит, чтоб щавель
я покушал, словно бы он – мёд.
- Ты в слезах – как самая святая…
Что не так, раз ты опять ревёшь? –
А она, слезинок не глотая:
«Ты меня на остров не везёшь!
Мне Бехрам* осточертел, как ссора,
я хочу увидеть, где Сафо
плакала, любила, и где гордо
прыгнула с обрыва…
Комильфо!»
Начиталась книжек и не малость,
и уверила себя вполне,
что Сафо на острове осталась:
светит –
словно Солнце в вышине!
А вокруг – война… Разула б очи –
ополчились все и на ИГИЛ,
и летят и днём, и даже ночью
птицы, как предвестницы могил.
Беженцы плывут на всех паромах,
- и не только! –
в лодках надувных,
и Луна не кажется знакомой
на воде средь мёртвых и живых.
8 – 9 декабря 2015 г.
-----------------------------------------------------
*Бехрам – турецкий город
на берегу Эгейского моря
Рубрика – «ЗМІ про митців»
Жити-горювати і творити
Картинами Катерини Білокур захоплювався Пабло Пікассо в Парижі, а художницю на Київщині обсідали злидні
(газета «Україна молода» від 08 грудня 2015 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2743/164/95920/
Валентина САМЧЕНКО
Коли жінка втратила на війні чоловіка й сина, віднесла полотно, що припасла на вишиванку одному з них, до сільської художниці Катрі Білокур — щоб намалювала на пам’ять про загиблих картину. Це переказ про історію створення «Колгоспного поля» (1948-1949) — однієї з трьох картин українки з Богданівки, що були в експозиції радянського мистецтва на міжнародній виставці в Парижі у 1954 році. Після того як їх побачив Пабло Пікассо, то сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б говорити про неї весь світ!» А роботи із-за кордону до авторки не повернулися. Картину «Цар-Колос» мисткиня після втрати ще намагалася відтворювати.
Вважається, що на свято Катерини, за церковним календарем, з’явилася на світ майбутня художниця. Хоча точна дата невідома. Нині — 115-та річниця вiд дня народження Катерини Білокур, представниці «наївного мистецтва». Вона не здобула академічної освіти, проте стала невід’ємною дуже яскравою частиною художнього процесу. Втім на вибивання їй звання народної художниці, яким Катерину Білокур заслужено було відзначено1956 року, пішло чотири роки тяжкої бюрократичної тяганини. І платили їй у післявоєнні часи по 300-400 карбованцiв за картину, але купували їх лише одну-дві на рік.
«Украла в матері кусочок полотна...»
Цього року влітку в столичному «Мистецькому арсеналі» надзвичайний талант самоучки з Київщини вшановували маштабною виставкою — показували більш як вiсiм десятків її робіт із різних музеїв. Постійні експозиції картин Катерини Білокур діють у Музеї українського народного декоративного мистецтва — найбільше зібрання, у Яготинській картинній галереї та музеї-садибі в Богданівці — до десятка там і там. Вражають малюнки на фанерних дошках, часто зшитих полотнах, композиції різносезонних квітів та фарби, нерiдко зроблені з соків червоного буряка, оранжевої моркви чи малинових ягід. Художниця власноруч робила пензлі, для кожної фарби свій, — вибирала з котячого хвоста волосини однакової довжини. Самотужки опанувала техніку ґрунтування полотна.
Роки життя Катерини Білокур — 1900—1961, коли встановлювалася й укріплювалася радянська влада, Україну винищували голодомори та війни. А творча особистість жила в українському селі.
Батько, Василь Йосифович Білокур, не був бідняком: мав 2,5 десятини орної землі, тримав худобу. У сім’ї було троє дітей: Катерина, Григорій і Павло. Шести-семирічною дівчинкою Катерина вже навчилася читати. Але її вирішили не віддавати до школи, щоб зекономити на одязі та взутті, та й не дівчача то справа. Малювати Катря почала змалечку. А сільським дівчатам — заведено — треба господарством займатися, шити-вишивати.
«Украла в матері кусочок білого полотна та взяла вуглину... І я намалюю з одного боку полотнини що-небуть, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік — і там те саме, — згадувала художниця. — А тоді виперу той кусочок полотна — і знов малюю... А одного разу... намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць... Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилась на той малюнок, і сміялась, як божевільна... От мене на цьому вчинку і поймали батько та мати. Малюнок мій зірвали і кинули в піч... «Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!..» Але куди я не йду, що я не роблю, а те, що я надумала малювати, — слідом за мною...»
Юнкою Катерина малювала декорації для драмгуртка, створеного сусідом і родичем Білокурів — Микитою Тонконогом. Почала грати на сцені цього театру. Коли вже виповнилося 22 чи 23 роки, Катерина дізналася про Миргородський технікум художньої кераміки. І відправилася туди вступати, взявши «копію з якоїсь картинки» і начерк дідівської хати з натури, виконаних уже не на полотнині, а на спеціально для цього придбаному папері. Але в навчальний заклад її не прийняли — бо не мала документа про закінчення семирічки. Вражена і розчарована, вона повернулася додому пішки. Але продовжувала малювати, долучилася до драмгуртка, організованого подружжям учителів Калитів. А батьки продовжували наполягати, що вся творчість не має заважати роботі по господарству. 24—26-річною Катерина грала переважно молодиць: у «Наталці Полтавці», «Сватанні на Гончарівці», «Наймичці» та «Безталанній». Навіть хотіла 1928 року вступати до Київського театрального технікуму. Але без початкової освіти і туди не брали.
Уночі копає город, а вдень малює
Ще 1930 року батько й мати Катерини Білокур, як і донька, відмовилися вступати до колгоспу, пише в книзі «Листами, мов зорею, засвітилася» дослідник життя і творчості художниці Микола Кагарлицький. І наводить спогади односелиці Білокурів — Софії Журби: «Катерина Василівна була великою трудівницею і страждальницею, я б сказала, великомученицею. Ну, от судіть. Це було на початку чи в середині 30-х років. Піде батько Катерини Василівни в колгосп імені Кірова прохати виорати город, то й чує від голови колгоспу чи бригадира: «У тебе дочка, як кобила, запряжи її та й виори город!» Вертався батько додому ні з чим. А Катерина Василівна зі сльозами на очах уночі копає город, а вдень сидить за малюванням».
Мати Якилина Павлівна не ступила на колгоспне поле, пише дослідник. Катерина стала інвалідом ще 1934 року, коли надумала утопитися в крижаній воді із-за материної заборони малювати й прокльонів, простудила тоді ноги, кістки вразив туберкульоз. Уже після війни батько трохи теслював у будівельній бригаді, пас колгоспну худобу.
Коли Катерині Білокур повернуло на 39-й рік — для сільської жінки не лише довоєнного часу це досить поважний вік, немало її ровесниць уже бавили внуків — вона написала листа дуже відомій на той час співачці Оксані Петрусенко, вказавши на конверті лише ім’я-прізвище і «Київ, академічний театр». На аркуші зі сповіддю про своє життя художниця ще й намалювала калину як ілюстрацію до почутої з радіоприймача у виконанні співачки «Чи я в лузі не калина була?». Лист знайшов адресата, й Оксана Петрусенко доклала немало зусиль, щоб народну художницю помітили й показали її творчість за межами Богданівки. «І коли в автобіографії від 30 жовтня 1947 року прочитаємо рядки: «1940 року волею судьби Полтавський о(бласний) б(будинок) н(народної) т(ворчості) взнав за мою роботу: взяли в Полтаву мої картини, позвали й мене туди», не забудьмо, що тією «волею судьби» була Оксана Андріївна Петрусенко», — пише Микола Кагарлицький.
Коли Катерина Білокур уже стала відомою художницею, журналісти й функціонери підкреслювали — колгоспниця. І в автобіографіях потім вона про це писала — пропагандистсько-ідеологічні правила так диктували. Але навіть коли 1955 року її обрали депутатом райради, її сільське життя не було безтурботним. Лише за клопотанням партфункціонера від культури Якова Сірченка та директора Київського музею декоративного мистецтва Василя Нагая інколи забезпечували на зиму соломою, торфом та вугіллям, які не було де сховати від дощу та снігу...
Вимагала вона від усіх небагато
Практично все життя потяг до прекрасного Катерини Білокур наштовхувався на грубий спротив з боку найближчих людей — керували ними то патріархально-кріпосницькі уявлення про зайнятість сільської жінки, то боязнь суспільного осуду, згодом — нав’язування пропагандистських гасел про обов’язковість колективної праці. А ще — злиденне радянське життя, коли сільські родини змушені були ділити спільний дах на кілька сімей. Не мирилися між собою мати Якилина Павлівна та Катерина з невісткою Христею, яка прийшла з багатодітної родини, а потім народила п’ятеро дітей. У 1951—1958 роках Катерина Білокур практично самоусунулася від домашньої роботи, пишуть дослідники. Родинне господарство і буряки на колгоспному полі — усе це мала встигнути переробити невістка Христина. Зрозуміло, не обходилося без словесних суперечок.
У 1957 році Катерина Білокур в одному з листів писала: «Покинуть матір у Богданівці, а самій куди переїхати — це ж не виходить: це ж буде гріх од Бога і сором від людей: і скажуть, осудять, що, мов, яка дочка! Як були мати при доброму здоров’ї, усе робили діло, — тоді й не кидала, а як стала мати стара каліка, тоді покинула на муку, на поталу Христі. Ні, я такого не вдію! Буду жити-горювати в Богданівці...»
Усе більше давалися взнаки болі в ногах Катерині Білокур, а на початку 1961 року додається ще й сильний біль у шлунку. Лікуватися особливо ніде. Домашні засоби не допомагали. На початку літа померла мати художниці (батька не стало ще 1948 року). Через кілька днів Катерину Василівну доставили в Яготинську райлікарню, 10 червня зробили операцію. У той же день художниця померла.
«...Вимагала вона від усіх небагато — якісних фарб, олії, ґрунтованого полотна, а ще куточки для праці, якщо не в Києві, то поблизу нього, — згадувала Юлія Білякова, директор Центрального будинку народної творчості в Києві. — На жаль, усі ті, що чваняться своїм знайомством iз Білокур, освідчуються в любові до неї, мало зробили, аби їй легше жилося й творилося. Ми в боргу не тільки перед нею, живою, а й перед її пам’яттю».
СПОГАД
«Глибока сіра осінь. Похмуро в селі, похмуро на Загреблі, вулиці, де мешкала Білокур. Сірі й невиразні дерева. Такі ж сірі присадибні тини й загорожі. Сіро й похмуро на подвір’ї Катерини Василівни. Стріла нас непривітна прохолодна хата, в яку зайшли. Голий стіл, гола лава вздовж стіни, дві-три табуретки. На стінах ані рушників, ані фотографій, лише дві ікони, що дивляться на нас якось сиротливо й печаловито. По-осінньому сірою, сиротливою здалася нам і сама господиня в замурзаній куфайці, запнута хусткою так, що тільки очі зорили та ніс виглядав. Одразу стало ясно: цій жінці було не до прикрас у хаті, не до вбрання. ...Як же це так — така велика художниця і живе в злиднях, якась занедбана, забута Богом і людьми!»
Кобзарський десант
Митці піднімають дух бійців піснями
(газета «Україна молода» від 09 грудня 2015 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2744/164/95962/
Сергій ІВАНОВИЧ
Київ – Маріуполь
У Приазов’ї, на землях козацької Кальміуської паланки, у прифронтовій Маріупільщині, побував потужний десант — цього разу кобзарський. Співак-бандурист із Києва Тарас Силенко, заслужений артист України, переможець міжнародних та всеукраїнських конкурсів, лауреат премії імені Юрія Горліс-Горського, раніше виступав у Латвії, Литві, Польщі, Чехії, Словаччині, Франції, Румунії, Австрії. Співати перед оборонцями своєї землі, піднімати їхній дух — це давня кобзарська місія. Так у свій час робили Антін Митяй, Кость Місевич, Степан Малюца, Микола Сарма-Соколовський, Андрій Бобир та інші відомі кобзарі. Відповідно до традиції, у репертуарі Тараса Силенка безліч епічних, древньоруських, історичних, духовних, козацьких, гайдамацьких, повстанських, ліричних, жартівливих та авторських пісень.
Першими змогли побачити легенду співучої України бійці та командування легендарного полку «Азов». Так збіглося, що цей виступ Тараса Силенка відбувався разом із «Мистецьким спецназом», у складі якого був, зокрема, ансамбль народної музики «Дніпро». Ще перед концертом, поки була вільна годинка — а багато вояків-«азовців» на затишному подвір’ї очікували початку, Тарас Силенко з радістю проспівав для них із десяток повстанських пісень і грав ті, які просили виконати наші вояки. На концерті кобзар присвятив свій виступ світлій пам’яті давнього друга Ярослава Бабича — вояка і співзасновника полку «Азов», у якому очолював юридичний відділ. (До речі, він загинув за нез’ясованих обставин, і тепер друзі та родичі докладають надзусиль, щоб усупереч цинізму держчиновників добитися об’єктивного розслідування).
Оскільки приїхали послухати концерт і козаки з підрозділу «Холодний Яр», то, звісно, Тарас Силенко — сам холодноярець — виконав пісню про отамана Хмару, який у роки національно-визвольних змагань успішно протидіяв більшовикам та іншим російським терористичним бандформуванням: Скільки лиха нам зробили //Ці бандити — большевики...// Об’єднаймо ж наші сили, // Щоб їх знищить на віки !..
Особлива реакція була на пісню «Чи то грім гримить?». Ледве кобзар устиг оголосити, що вона створена в далекі сорокові роки для нашої героїчної дивізії «Галичина» — в залі вибухнули гучні оплески. Вони однозначно свідчать про повагу до старшого покоління борців із московським окупаційним режимом та про спадкоємність наших славних військових традицій.
Цього ж дня в Маріуполі, у ПК «Молодіжний», відбувся сольний концерт кобзаря. Хоча штаб територіальної оборони Маріуполя не забезпечив, як обіцяв, рекламу концерту, глядачі були. І за три години кобзарського тайнодійства жодна людина не пішла з залу. Всі слухали зосереджено, затамувавши подих. А завершувати змушені були тільки через те, що в Маріуполі після 22-ї години дуже важко доїхати до дому.
Наступного дня Тарас Силенко і весь «Мистецький спецназ» уже гастролювали у Вугледарі, де відбувся концерт для українських танкістів, саперів, бійців «Правого сектору» і місцевих мешканців. Потім «Мистецький спецназ» повернувся до Києва, а Тарас — до Маріуполя. І ще цілий тиждень він дарував своє мистецтво воякам та мешканцям прифронтової Маріупільщини. Дарував і в прямому сенсі: всі концерти були благодійними, спрямованими на підйом національної свідомості та українського світогляду.