Новини одним рядком:
24 січня – концерт Олега Кар’єва за участі криворізьких бардів, Кривий Ріг, ПК ім. Артема (Саксаганський р-н)
27 січня – день народження поета Павла Тичини
29 січня – концерт КАП “Булат” у сумській бібліотеці ім. Т.Шевченка
7 лютого – концерт барда, бандуриста, гітариста Віктора Пашника, Вінниця, РЦСМ «Арт-Шик»
14 лютого – концерт барда Емілії Мельник, Кривий Ріг, ПК ім. Артема (Саксаганський р-н, вул. Бикова, 2)
Сергій Василюк
НІКОЛИ НЕ ПЛАЧ
Роз'ятрений степ, окроплений сніг
Юнацькою кров'ю тих, хто спати не міг.
Заклякли слова, урвались шляхи.
В застиглих очах залишилась ти.
...Ніколи не плач...
...Ніколи не плач...
По наше ідуть скаженії пси,
Гвалтують, не шкода їм твоєї краси.
Прокльони і мат лунали тоді.
Ніколи не плач на радість орді.
...Ніколи не плач...
...Ніколи не плач...
В веснянім саду бринять солов'ї,
Тут вперше пізнав колись обійми твої.
Мені посміхнись і спробуй забуть.
Погасли вогні. Мене не вернуть.
...Тільки не плач...
Пекельну журбу навік поховай,
Рости козаків і знов у бій проводжай.
Убий лютий щем! Чуєш чи ні?
Ще стане на всіх цієї борні!
...Ніколи не плач...
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Вінниця – сайт http://lorna-l.livejournal.com/
Бандурист Віктор Пашник 7 лютого виступить у «Арт-Шик»
Наступної суботи РЦСМ «Арт-Шик» запрошує на концерт барда, бандуриста, гітариста і просто світлої людини Віктора Пашника. Отже, 7 лютого о 17.00 звучатимуть бандура та красивий вокал справжнього сучасного народного співця. Приходьте послухати милозвучні балади у виконанні цього обдарованого та щирого музиканта.
Пан Віктор народився на Франківщині, 1999 року закінчив Стрітівську школу бандуристів, єдиний подібний навчальний заклад в Україні, потім вчився у Чернівецькому університеті на кафедрі музики та українознавства. У складі акустичного тріо став переможцем фестивалю «Червона Рута-2003» в жанрі авторської пісні та акустичної музики. У доробку Віктора близько 30 пісень, автором слів і музики до яких є сам музикант. Поза тим, в репертуарі виконавця чимало народних пісень - не лише українських.
Вартість квитка – 30 грн. Бронювання квитків за телефонами 063 170 44 80, 65 65 92.
Кіровоград – Віктор Холявко
Перший концерт клубу авторської пісні та поезії ″Байгород″ відбувся!
Творчий вечір авторської пісні в рамках роботи «Музичної вітальні» пройшов у Кіровоградському обласному художньому музеї.
Прозвучали найкращі пісні минулого року у виконанні бардів Андрія Шульги, Михайла Радкевича, Павла Золотарьова, тріо «Друзі» та керівника клубу авторської пісні та поезії «Байгород» Віктора Холявка (ініціатор та організатор програми).
Ліричні романси «Рокова зустріч», «Дощ і я», «Забута гітара», «Під звуки романсу», патріотичні, сповнені гордістю за Україну твори «Пісня про Кіровоград», «Під лежачий камінь вода не тече», «Карпати», «Лелеки над Прип’яттю», «Господи, помилуй Україну...» та, в спільному з глядачами виконанні, «Пісня не прощається з тобою» й «Щасливий Новий рік» (в перекладі на українську) створили надзвичайну атмосферу вечора і залишили незабутні враження.
Долучилися до творчої акції також обласне літературне об’єднання «Парус» та обласна організація Об’єднання болгар «Нашите хора».
В організаторів та учасників творчого вечора ще багато планів. - Газета Голос України 24 січня 2015 р.
p.s.
Лазарєв-Криворізький до нашого клубу відношення не має
Віктор вислав статтю Антоніни Корінь і Сергія Осадчого, звідки пропоную фрагмент про КАПП ″Байгород″. Упорядник
…
Поки ж що першим кроком до цієї мрії стало створення Кіровоградського обласного клубу авторської поезії та пісні «Байгород» (назва за оповіданням Ю. Яновського), який збирає глядачів і слухачів у обласному художньому музеї – спасибі йому за надання чудової зали. Очолив клуб доцент технічного університету Віктор Холявко. Девізом клубу стали слова:
«Співаймо і читаймо ніч і день!
Хай Україна квітне від пісень.
«Нашите хора» й «Байгород» віднині
єднають всіх, хто вболіває за Вкраїну.
Вкраїнська і російська, і болгарська -
хай кожна мова буде нам друкарська!
В клубі є представники Національної спілки письменників України, літературно – мистецького клубу «Євшан "атурно - мистецького ки н клубі є представники національної мистецо клубу авторської поезії і пісні ", де б слово і пісн», творчого об’єднання «Парус» і болгарської общини. На кожному зібранні плануємо вкраплювати до української і болгарську тематику. На першому зібранні «Байгорода», яке ми присвятили Дню Соборності України, звучало дві мови. А приклад дружби і толерантності до інших мов і культур подала болгарка Земфіра Штирьова, художник – модельєр театрального костюму і вишивальниця, яка представила виставку національного болгарського костюму, часточку свого творчого доробку. Вона читала і співала трьома мовами.
Поки що в клубі переважає пісня, але поети з п’яти творчих організацій постараються щоб поезія і пісня зробили наш «Байгород» двокрилим. Тож, уже спільно провели три презентації національно–патріотичної збірки поезії Володимира Яремчука «На вишневім березні»: у літоб’єднанні «Степ», де була і болгарська делегація разом з міні-виставкою З.Штирьової. Повторили презентацію у будинку вчителя, у творчому об’єднанні “Парус», де прозвучали і пісні В.Холявка на вірші В. Яремчука та українські народні та авторські пісні А. Чечеля. Перед цим В. Яремчук гастролював у Карпатах – з українською різдвяною програмою.
Брали участь у двох презентаціях російськомовної збірки віршів «Чаепитие с закатом» нашої колежанки Тетяни Березняк, де прозвучали пісні у виконанні Андрія Шульги і Віктора Холявко на вірші з цієї збірки. Поезія Тетяни проникнута болгарськими ліричними мотивами. Відбулись вони в міському літературно-меморіальному музеї І. Тобілевича та в обласній науковій бібліотеці ім.Д.Чижевського. Там же готується презентація вже згадуваної книжки В. Яремчука та книги статей А. Корінь про українських, болгарських та російських письменників. За цю співпрацю дуже вдячні директору – Олені Гаращенко, заслуженому працівнику культури України, яка очолює ще й дві великі обласні громадські організації: Бібліотечну Асоціацію та інформаційну службу з питань жіноцтва. Завдяки цьому бібліотека має широкі міжнародні зв’язки та співробітництво – через різні проекти та гранти. Дружимо і готуємо літературно – музичну композицію на відкриття виставки заслуженого художника України А. Надєждіна в Обласному будинку народної творчості, де з повагою до нас ставиться В.Пращур – заслужений працівник культури України.
…
Київщина – В’ячеслав Купрієнко
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=762151100500865&id=100001179454839
Новоалексеевка, Чонгар.
16.01.15 в районе п. Новоалексеевка- Чонгар выступал в 11 бате «Киевская Русь». Батальон боевой, не так давно вернувшийся из-под Дебальцево, где славно себя зарекомендовал. И вот сейчас ребятки, волею ротации «загорают на морском песочке». Скоро опять на донетчину.
Быт и атмосфера в батальоне ничем не отличается от подразделений, которые воюют на востоке. Здесь, кстати, тоже передовой край, хоть и не стреляют (тьфу, тьфу, тьфу). Не было бы здесь нашей группировки войск, рашистская саранча уже поперла бы рубить коридор. Это понятно.
Было 2 концерта: в вагоне-ресторане (поздравьте: дебют) и в обычной столовой под ёлочкой.
Часть подразделения живет в поезде, даже проводницы есть: девчонки следят за чистотой. В целом вполне приличные условия, если не считать что вокруг грязи по колено. И один вагон-ресторан, где народ обедает, (спасибо шеф-повару за вкусный суп) и где сразу после обеда состоялся концерт. Каждый концерт похож и, вместе с тем, уникален. Меня до сих пор удивляет вопрос: «Почему ребятам так нравятся афганские песни?» Я наоборот стараюсь от них уходить, ведь мы были там оккупантами, мы были инструментом агрессии так же, как и сейчас является российская армия в Украине. Но видно очень сильно в народе сидит эта афганская боль…
После песен о войне пою шуточные и хулиганские – в мужском коллективе они идут на ура.))) Когда я закончил концерт в столовой, меня попросили спеть что-нибудь на бис. Я предложил на выбор: шуточную или о войне?
Однозначно попросили о войне. Вот такие дела.
Мой традиционный подарок альбом и книга «Ничего взамен», роспись на флаге и долгие общения с земляками.
Настроение среди бойцов слегка унылое – засиделись от безделья, истертые разговоры о походе на Киев после победы… хочется выгнать врага уже сегодня. Как я понимаю ситуацию – еще не время. Тем паче время на нашей стороне. Вчера-сегодня 17-18.01 - тому подтверждение. Неужели время пришло?
Да, и виват нашим волонтерам: при мне передали несколько отремонтированных БТР типа "Люстратор". Слава Украине!
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=766355340080441&id=100001179454839
Нынешняя наша поездка в АТО (24-25 .01.15) совпала с резким обострением обстановки на фронтах, поэтому пришлось отменить все концерты ближе к «передку», но удалось провести два концерта в ДК Беловодска и Старобельска. И хотя, зрителей было немного по той же причине, тем не менее, концерты состоялись и мы нисколько не жалеем о поездке. Народ, живущий далеко от центра, очень остро нуждается в подобных культурных десантах. Это чувствуется кожей на концертах и об этом говорят горящие глаза благодарности после концертов. Связь с культурными центрами ослабевает пропорционально удалению от них, и люди здесь живут едва ли не в вакууме. Конечно, они не приучены к такой форме общения как концерт, но если уж они попадают на него, то благодарности зрительской нет предела. Их искренность не сопоставима с избалованностью столичных зрителей. Недоработка в этом плане и есть одной из причин сепаратизма. Сейчас мы в пожарном порядке тушим эти очаги, но в будущем нужна серьезная системная госпрограмма.
Возвращаясь домой, завезли в полевой госпиталь г. Сватово медикаменты и дали еще один концерт перед ранеными прямо в госпитальной палате. Ребята встречали очень хорошо! Диалог получился! Спасибо нашей бардсотне в составе Юрия Чайки, Александра Крамара, Сергея Хоменко и Вячеслава Куприенко. А также нашему неизменному транспортному нерву – автодозоровцам: Алексею Тереньтеву, Ольге Луговой и Вячеславу Голомутько.
Больше всего за эту поездку меня поразило одно событие. Ночевали мы в Старобельске в студенческом общежитии (спасибо, Николаю Семенову, что договорился за приют). Обычная общага: нам бродягам не привыкать, главное тепло и не капает. Через час после нашего поселения пришел военный патруль и проверил «нежданных гостей». В условиях прифронтового города очень правильная процедура, респет нашим защитникам за службу! Но я не об этом.
Далеко за полночь я проснулся от хорового пения. Где-то в соседних комнатах молодые мужские голоса старательно выводили песню... Что вы думаете, это была за песня? Правильно, Гимн Украины! Это потрясающе!!! Мы, я имею ввиду весь украинский народ, стали свидетелями интересного феномена, когда торжественная песнь – именно так по определению обозначается гимн - стала народной! А народную песню поют не когда торжество или церемония, а когда душа просит! А заглушить народный голос невозможно никаким насилием, никакими танками или градами! Что собственно и доказала вся история нашего народа, когда на протяжении веков мы не имели собственного государственного устройства, но смогли сохранить главное: дух, самобытность и нерв народа!
Интересно, в соседнем царстве-государстве молодежь по ночам поет гимн своего царства?
Харків – Літературний музей
Лютий у Літмузеї
Щопонеділка та щосереди, 19.00 – Клуб фольклорного співу
Щоп'ятниці – збори Кіноклубу в Літмузеї (анонси на сторінці kinoklub_litmuz.livejournal.com та на сторінці https://www.facebook.com/events/783318071740075/?fref=ts)
28 лютого, 10.00-18.00 – «Вихідні в Літмузеї»
Постійні експозиції
«Григорій Сковорода: мандрівка за щастям»
Постійна експозиція Харківського Літмузею присвячена творчості Григорія Сковороди, українського мандрівного поета і філософа XVIII ст., його міркуванням про щастя.
Виставки
Книга familia: зроби виставку разом з Літмузеєм (відкриття виставки 31 січня)
Які книги можна було побачити на книжкових поличках відомих письменників? Жюль Верн, Джек Лондон, Микола Трублаїні, Даніель Дефо, Микола Гоголь, Овідій – які з цих авторів приваблювали Всеволода Нестайка, Корнія Чуковського, Лесю Українку? У нашій книжковій шафі – книги класиків.
Однак книги класиків – то тільки піввиставки. Створити іншу половину ми запрошуємо вас. Приносьте свої улюблені родинні книжки. Однак ще цікавішими за книжки можуть бути наші стосунки з ними: чому саме цю книжку рекомендували нам батьки, чому ви хочете, щоб ваші діти її прочитали? Виставка – це не тільки експонати, це ще й музейні тексти! Щоб опанувати ази музейної науки, приходьте на наші воркшопи. Виставка буде оновлюватися щодва тижні. Разом у нас вийде цікавіше!
Адреса: м. Харків, вул. Фрунзе, 6 (ст. м. «Пушкінська» або «Архітектора Бекетова»).
Вартість вхідного квитка до музею – 10 грн. 50 коп. (для учнів та студентів – 5 грн. 50 коп.),
екскурсії чи інтерактивної програми – від 15 до 45 грн. Довідки за телефоном 706-25-79.
Слідкуйте за подіями в Літмузеї на сторінках http://www.facebook.com/groups/lit.museum/ та http://vk.com/litmuzey_club
Київ - Анатолій Рибін
На заздрість усім королям…
У кролятнику з самого рання чекають на воза,
Котрий має вже бути десь поруч - капусту везе,
Прислухаються кролики - знов цілюща глюкоза
Може їх врятувати,.. а возик капустку ніяк не допре.
І нічого б, що довго капуста в дорозі,
Що дорогою знову чомусь зупинялась гарба,..
Та весна ж ще не скоро - зима тільки ось на порозі,
А своєї капусти удома, як кажуть, вже зовсім катма
Боже добрий, не дай нам із голоду вмерти,
Ми ж прогнали вже вкотре з городу козла,
І, здавалося б, більше не буде капусту він жерти,
Тоді ж хто її з“їв, чому знову капусти удома нема…
Є ж далекі краї, де капусти багато,
І козлів там не мало - без них не бува,
Тільки тії козли не жеруть забагато,
Знає кожен з них міру і тільки своє спожива.
Нам такого б козла - нам одного достатньо,
Нам багато не треба - в нас грошей катма,
Щоб давав до весни дотягти нам - і це було б братньо,
Щоб не дуже зажерливий був - де б придбати такого козла…
Так сиділи в кролятнику: довгії вуха,
Зорі в небі, на дворі вже скоро і півні співати почнуть,..
Без козла у городі, неначе одна тільки й мука,
У кролятнику тому - як жити - довговухі ніяк не збагнуть…
І навіщо, здавалося б, їм той козел: він смердючий,
Голос в нього не гарний, бридка борода,..
Пропадають бо кролики, знову і знов ні за цапову душу,
Та не буде ніколи, не буде ніколи, ніколи не буде з козла молока!!!
Тільки звичка тримати козла у городі,
Мабуть, дуже вже сильна - сильніше нічого нема,..
А кролі - їм не вперше - вони знову підуть при нагоді
Виганяти з городу і з себе поганую цапову душу козла…
Боже добрий, навчи, дай, нарешті, їм кращої долі,
Щоб в своєму городі не просто капусточку мати удосталь кролям,..
Ти ж навчив вже кролів королями вмирати відважно за крапельку волі,
То навчи ж ти їх жити, нарешті, на заздрість усім королям…
Ця та інші пісні на http://www.bards.name/person418
Київ – сайт КАП “Дом” http://www.dom.bardy.org/afisha-cluba
Татьянин вечер авторских песен и стихов 30 января
Марьяна Крамар
Ах, Тани, Тани, Танечки — два чудесных чуда, два чудесных голоса, две обаятельные личности. 30 января в киевском клубе бардовской песни будет в гостях поэтесса Татьяна Яровицина и бардесса Татьяна Домиловская.
Не далее как осенью поэт Таня выступала уже у нас в клубе, и с того момента мы, домовые, дружно стали ее поклонниками. Она пишет хорошие стихи, у нее живая душа, она, в конце концов и начале начал, просто красивая девчонка, умеющая подавать стихи, поэтому смотреть на нее и слушать ее можно бесконечно.
Бард Таня выступает у нас практически каждую пятницу при гитаре по кругу. И концерт ее также был не так давно. Но слушать ее мы не устанем никогда, потому что нравится и ее голос, и ее музыка, и ее песни, и ее любовь к бардовской песне.
Такие две Танюшки, объединившись, конечно, не оставят равнодушными никого. Поэтому приглашаем всех на концерт Татьяны Яровициной и Татьяны Домиловской 30 января в 20.00. Напоминаем, что концерты в клубе «Дом» предполагают благотворительный взнос 20 грн.
Київ – розсилка сайту Фестивально-концертний Портал
Выложен фото и видеоотчёт концерта Натальи Бурхи-Бершмой от 29 ноября 2014 года: http://arsenalclub.org/archieve/conc/2014_11_29_Burhibershmoy.php
Київ – Ольга Єрмак
SZIGET став “Кращим фестивалем Європи” за версією European Festival Awards
і оголошує тендер для митців Art Of Freedom
Фестиваль Sziget, який щороку проходить на Острові Свободи в Будапешті, отримав звання "Кращий великий фестиваль Європи" (“Best Major Festival”). Дякуючи всім своїм прихильникам Sziget відновив свій "золотий” титул після минулої перемоги у 2012 році. Інші фестивалі, організовані компанією Sziget Cultural Management – VOLT, Balaton Sound та B.my.Lake – також увійшли до 10-ки лідерів у своїх категоріях.
Найкращі у 2014 році музичні фестивалі Європи, виконавці та промоутери були оприлюднені на 6-й щорічній церемонії нагород European Festival Awards, що пройшла у місті Гронінген, Нідерланди, відкриваючи відому музичну конференцію Eurosonic Noorderslag. Переможці у 13 категоріях були визначені шляхом поєднання відкритого голосування і голосів журі EFA, складеного із журналістів, букінг-агентів і організаторів фестивалів, які дали 25 % голосів у фінальному підбитті підсумків. Було зібрано 1,2 мільйони відгуків з 35 країн по всьому світу, що склало удвічі більше, ніж минулого року і довело, що любов до фестивалів продовжує зростати на всьому континенті.
Sziget wins Best Big Festival Award (нагородження)
www.youtube.com/watch?v=-Jx880d2IPM
Sziget стартував у далекому 1993 році із зустрічі невеликої компанії друзів, які мріяли про великий фестиваль. Минув 21 рік і Острів Свободи вперше за свою історію привернув увагу рекордної кількості людей – 415 000. Всі перепустки були розпродані вже до початку фестивалю, а в День 3 на острові було зафіксовано аншлаг у 85 000! Саме в цей день на Sziget виступав Stromae – “Кращий новий артист” (“Best Newcomer Artist") за визнанням European Festival Awards цього року. Sziget 2014 – тимчасова республіка з власними правилами та цінностями, власним суспільством, власним паспортом, на віддаленій території зеленого острова в оточенні великого мегаполіса – гостинно прийняв фанів з 87 країн та виконавців з 41 країни світу.
Sziget 2015 відбудеться в Будапешті 10-17 серпня, на більш ніж 50 майданчиках. Перші оголошені імена лайн-апу: Alt-J, Florence and the Machine, Jamie Woon, Blasterjaxx, José Gonzalez, Fauve, The Subways, Babylon Circus, Kadebostany і AWOLNATION. Завдяки цікавій акції і особливо низьким цінам для “ранніх пташок” 10% квитків на фестиваль було розпродано в перший день. Чудовий рік вже позаду, але команда Острова Свободи знову готова показати всім, чому Sziget – місце №1 для літнього відпочинку!
Сьогодні Sziget 2015 оголошує тендер Art Of Freedom на створення вражаючих інсталяцій для Острова Свободи і пропонує взяти участь українським митцям і художнім групам! Найкращі ідеї вуличних інсталяцій і концепти нових витворів мистецтва будуть втілені у життя на цьогорічному фестивалі. Умови тендеру і детальну інформацію шукайте тут: www.szigetfestival.com/_/info/art_of_freedom. Дедлайн подачі заявок – 10 березня.
Sziget 2014 - Official Aftermovie www.youtube.com/watch?v=k_JqgPOJBpA
З типами квитків та цінами можна ознайомитися тут: http://szigetfestival.com.ua/tickets
Рубрика – «Поетична сторінка»
Микола Вороний народився 7 грудня 1871 року на Катеринославщині, а дитячі роки його минули у Харкові. Він вчився у Харківському та Ростовському реальних училищах та у гімназії в Ростові-на-Дону. У 7-му класі його арештували і виключили зі школи та заборонили вступати до вищої школи і перебування в столиці імперії та університетських містах. Захоплювався забороненими творами Т.Шевченка і виставами театру М.Кропивницького. Вчився у Відні та Львові.
З 1910 року живе й працює у Києві, де вийшли збірки його віршів “Ліричні поезії” (1911), “В сяйві мрій” (1913), праці про театр і драматургію. Пише рецензії на театральні вистави та художні твори письменників. Брав участь у створенні Директорії, вважаючи її втіленням одвічного прагнення українського народу до державної незалежності й свободи. Працював режисером Українського театру, а в 1920 році опинився в еміграції. У 1926 році повертається на Батьківщину. Працює завідуючим літчастиною Харківського оперного театру та згодом переїздить у Київ, де виходить збірка “Поезії” (1929), У 30-ті роки разом із сином Марком зазнає переслідування, а 7 травня 1938 року його розстріляли органи держбезпеки у с.Новоукраїнка Одеської області.
Микола Вороний
ЗА УКРАЇНУ
За Україну!
З огнем завзяття
Рушаймо, браття,
Всі вперед!
Слушний час
Кличе нас –
Ну ж бо враз
Сповнять святий наказ!
За Україну!
За її долю,
За честь і волю,
За народ!
Ганебні пута
Ми вже порвали
І зруйнували
Царський трон.
З-під ярем
І з тюрем,
Де був гніт,
Ми йдем на вільний світ!
За Україну!
За її долю,
За честь і волю,
За народ!
О, Україно!
О, рідна Ненько!
Тобі вірненько
Присягнем.
Серця кров
І любов –
Все тобі
Віддати в боротьбі!
За Україну!
За її долю,
За честь і волю,
За народ!
Вперед же, браття!
Наш прапор має
І сонце сяє
Нам в очах!
Дружній тиск,
Зброї блиск,
В серці гнів
І з ним свобідний спів:
За Україну!
За її долю,
За честь і волю,
За народ!
СЕРЦЕ МУЗИКИ
Пам’яті М.Лисенка
І
Серце музики спинилось…
Чуєте – серце музики!
Серце, що ритмами билось,
Вже заніміло навіки.
Ох, як те серце любило –
До нестерпучого болю!
Як воно тяжко боліло
За Україну, за волю…
Повне святої розпуки,
Серце музики стискалось,
Далі – не стерпіло муки –
І розірвалось!..
ІІ
Яка краса! Усе життя
В акорди перелить,
З високих дум і почуття
Нове життя творить!
Нести любов, будити гнів,
Творити чудеса...
О, віщий спів, натхненний спів!
Яка в ньому краса!
Хай серце, болю повне вщерть,
Розірветься... нехай!
Висока честь: прийняти смерть
За любий, рідний край!
Висока честь: усі скарби
Зложити на вівтар, –
І жити в пам’яті юрби
Як лицар і кобзар!
Серед братів, серед сестер,
Де пісня гомонить,
Співець почив, але не вмер
І вічно буде жить.
Рубрика – «ЗМІ про митців»
Кличко пообіцяв сквер Стуса
Мер Києва почув громадськість і велів чиновникам
(газета «Україна молода» від 29 січня 2015 року)
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2600/163/91560/
Вікторія ТКАЧЕНКО Ярослава МУЗИЧЕНКО
Сквер ім. Василя Стуса (де розмістився б центр-музей видатного поета і правозахисника) існує на папері вже майже вісім років. Але місце, затверджене для скверу в Святошині, де свого часу мешкав Стус, зручне для будівництва, приміром автозаправки. Тому столична влада роками невтомно листується і навіть судиться з громадськістю. І ось після багаторічного протистояння столична громадськість та представники влади, здається, порозумілися у питанні облаштування скверу. У приміщенні КМДА громадські активісти Юрій Журавльов та Ольга Пшенична обговорили з мером Віталієм Кличком ситуацію довкола скверу. Кличко дав доручення відповідним службам своєї адміністрації у двотижневий строк підготувати документи і пропозиції для виконання рішення суду, яким владу зобов’язували реалізувати власне ж розпорядження. Голова КМДА підтримав ідею про розширення території скверу до розмірів парку. А в будинку по проспекту Перемоги, 130, збудованому сторіччя тому (який перебуває у реєстрі об’єктів культурної спадщини Києва та був проданий попередньою бандитською владою приватній структурі), запропоновано облаштувати музей Василя Стуса як центр дослідження й популяризації його творчої спадщини. Тим більше що «власник» кинув заповідний об’єкт на поталу дощам і вітрам і не дотримується охоронної угоди щодо будинку.
На зустрічі з громадськістю Віталій Кличко повідомив ЗМІ, що сквер імені Василя Стуса на проспекті Перемоги буде облаштований і відкритий до Дня Києва, тобто у травні цього року. Мер запевнив, що у проекті бюджету Києва на 2015 рік закладено кошти на облаштування цього скверу і до кінця травня відповідні роботи будуть завершені.
Цікаво, що на запропонованій під парк Стуса території ще збереглися залишки святошинського реліктового гаю з деревами віком понад 100 і 200 років. Знаковим із меморіального погляду є те, що починається він курганом пам’яті зі стелою, що був насипаний понад 2000 учасниками акції у день загибелі поета-правозахисника в радянському концтаборі. А завершився б музеєм цього видатного діяча-правозахисника. Саме як меморіальний комплекс і задумувався громадськістю проект скверу імені Василя Стуса у 2007 році.
А ТИМ ЧАСОМ...
23 грудня 2014 року вчергове закрито кримінальне провадження щодо невиконання КМДА рішення міськради про облаштування скверу Василя Стуса.
26 січня відбулося судове засідання з цього приводу, яке, до речі, вела суддя Валентина Малиновська, котра під час Майдану засуджувала скалічених беркутівцями людей на ув’язнення. «Відповідно до частини 2 статті 9 КПК України слідчий зобов’язаний всебічно дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, — каже громадський активіст Юрій Журавльов. — Слідство не встановило винного в тому, що до теперішнього часу не виконують рішення Київради та постанову суду щодо скверу імені Василя Стуса, не зроблено навіть елементарного — акта землевідводу, тому вже частково виділені містом кошти неможливо використати».
Пропоную вірш В.Стуса, де згадується Київ. Упорядник
* * *
Церква святої Ірини
криком кричить із імли.
Мабуть, тобі вже, мій сину,
зашпори в душу зайшли.
Скільки набилося туги!
Чим я її розведу?
Жінку лишив - на наругу,
маму лишив - на біду.
Рідна сестра, як зигзиця,
б'ється об мури грудьми.
Глипає оком в'язниця,
наче сова із пітьми.
Київ за ґратами, Київ
весь у квадраті вікна.
Похід почався Батиїв
а чи орда навісна?
Мороком горло огорне -
ані тобі продихнуть.
Здрастуй, бідо моя чорна,
здрастуй, страсна моя путь.
«Шукав у слові Україну»
Упорядник Сергій Козак підготував збірку спогадів про Тодося Осьмачку
http://www.day.kiev.ua/uk/article/ukrayinci-chytayte/shukav-u-slovi-ukrayinu
Анатолій Шпиталь
Газета “День”, 29 січня, 2015
Як згадував Михайло Слабошпицький, у розмові про соцреалізм з Павлом Загребельним прозвучав афоризм академіка О.Білецького: «Соціалістичний реалізм як домовик, всі про нього говорять, а ніхто не бачив». Павло Архипович задумався, потім різко змахнув рукою і сказав: «Узять і зробити б величезні терези, на одну шальку покласти всі наші соцреалістичні писання, а на другу — повість Тодося Осьмачки «Старший боярин». І та повість переважить». Говорилося це в перші роки перебудови і можна було б списати таку різку оцінку і на емоційну напругу Загребельного, і на його «гамбурзький рахунок». Але ось читаємо у Юрія Шевельова, людини зовсім не емоційної, вдумливого і виваженого дослідника: «За винятком, може, Шевченкових віршів і Гоголевих українських повістей наша література ще не знала такої української книжки, як «Старший боярин» Осьмачки. Якщо можна перелити Україну в слово — то це повість Осьмачки, якщо може слово перенести пах України — то пахтить ця книжка всією запашністю України; якщо можна в слові збудувати батьківщину, державу, то вона збудована зримо і живо — видячки».
Цей цитатний вступ — ніби прелюдія до розмови про книжку спогадів («Шукав у слові Україну. Спогади про Тодося Осьмачку. Київ, Літературна Україна, 2013, 202 стор.) про видатного українського письменника, якого упорядник Сергій Козак назвав «Сковородою ХХ століття», от тільки Григорій Савич, мандруючи, міг повернутися на рідні стежки, а Т.Осьмачці доля судила стежки заморські, емігрантські, без права повернення додому.
Майже не потрапила на материкову Україну попередня книжка «Живий Осьмачка» (Детройт, США, 1998), яку С.Козак упорядкував із спогадів українських діаспорних літераторів. Але з часів перебудови увага до творчої спадщини Т.Осьмачки тільки зростала. Маємо в доробку документальний роман М.Слабошпицького «Поет із пекла», дослідження М.Скорського «Тодось Осьмачка. Життя і творчість», на жаль, не згадану С.Козаком вартісну книжку Н.Зборовської «Танцююча зірка Тодося Осьмачки», кілька кандидатських дисертацій і навіть одну докторську. Але ще не можна сказати, що всебічно і повноцінно осягнено все створене видатним майстром слова. Думаю, що і в «Історії української літератури» в 12-и томах його доробок матиме гідну оцінку.
Коли цікавишся мемуарною літературою, цілим масивом спогадів, які ввійшли в літературний обіг, не завжди придушуєш у собі скептичний погляд на написане. Ну як можна передати точно на кількох сторінках діалог, який був десь років сорок тому? Або чітко виписати обставини, обстановку або ж вираз обличчя чи інтонації. Але в ситуації з Т.Осьмачкою я розумію тих, хто деталізує розмови і зустрічі з ним. Вони розуміли, що мають справу з людиною небуденною, кимось окремішнім навіть від їхнього літературного середовища, а такі ситуації просто врізаються в пам’ять. Як просто кажуть: «Я цю розмову не забуду до смерті». А що Т.Осьмачка був небуденною особистістю, свідчить кожен з його колег.
Автори спогадів — письменники української діаспори, вже напіввідкритого, а до того найстрогіше забороненого масиву нашого письменства. Воно вже майже влилось у тисячолітнє річище української літератури, єдиного літературного процесу. І їх твори, і їх спогади — то наше надбання і наше багатство. Прочитавши книжку спогадів про Т.Осьмачку, раптом зрозумів, що саме по спогадах можна створити своєрідну біографію письменника, адже пам’ять шести колег-літераторів охопила різні періоди його життя. І як пощастило українській літературі, що в її лавах був Григорій Костюк. Просто вражає його подвижницька діяльність, і саме його спогади в книжці дають нам не просто лінійний, а об’ємний стереоскопічний портрет Т.Осьмачки і довготривалий — від київської миттєвої зустрічі в 30-х роках до спогаду про прихід на кладовище до могили з хрестом із темно-червоного мармуру за проектом Святослава Гординського. І саме під кутом зору Г.Костюка та інших авторів ми бачимо, як дивак-оригінал, який входив у літературу, проходить свій трагічний життєвий шлях, де, за давнім виразом, зовсім не було троянд — були одні шипи від них. Можливо, всі оті психічні відхилення почалися від трагічної смерті брата. Молодий Тодось написав антимосковську пісню і брат, якого взяли до Червоної армії, співав її у сні. Його розстріляли за контрреволюцію. Ця подія страшенно вразила самого Т.Осьмачку. В деяких життєвих ситуаціях важко зрозуміти його вчинки. У спогадах П.Одарченка ми читаємо, як він вирішив прикинутись божевільним, і коли його привели на допит, показуючи рукою на портрети Маркса і Леніна, запитав: «А чого це ви тут розвішали жидів?» Слідчий був ошелешений і передав його на обстеження лікарям, а ті відправили до Кирилівської лікарні. Вже тоді був винесений і літературно-політичний присуд: радянська критика назвала його «найнахабнішим поетом СРСР», а його поезію — «творами прихованого хижака» (зі спогадів Ю.Стефаника). У Юрія Стефаника є і своє пояснення щодо поведінки Т.Осьмачки в ГПУ. Він згадував, що найбільшою подиву гідною прикметою письменника була його фанатична любов до правди, яка межувала з одержимістю. Отже, у ті довоєнні роки він не вдавав божевілля, не потребував симулювати. «Коли його арештували, на допитах він говорив те, що думав про совєтську владу. Цього, немає сумніву, вистачило, щоб у тій нелюдській системі визнати людину божевільною. Що так, а не інакше було, він сам, правда, без свідків підтвердив у розмові зі мною. Підтверджуючи, єхидно підсміювався», — згадує Ю.Стефаник. Т.Осьмачка важко сходився з людьми, характером був суперечливий, але, як зауважує Ю.Стефаник, «він у відношенні навіть до знайомих був як величезний кактус: з масою колючок, але й з божественним червоним квітом, що горів нам, і я певний, горітиме непогасним вогнем прийдешнім поколінням українського народу». А першим інтуїтивно відчув могуття таланту Т.Осьмачки академік С.Єфремов. Ще не було прози, лише перші поетичні збірки молодого автора, а досвідчений літературознавець побачив його потенціал: «Суворої, дійсно біблійної простоти дух, якась нерозгадана глибінь образів і разом блискуча народна мова та епічний стиль дум з чисто народними способами визирають з поезій Осьмачки». І все це, що означив С.Єфремов, перелилося у прозу. Тому й зустрічаємо нині дослідження, присвячені паралелям «Гоголь — Осьмачка». І болюче співставлення «Тичина — Осьмачка». Діаспорні автори прямо писали, що П.Тичина впав на коліна перед ворогом, а помстився ворогу тим, що вбив свій талант і видавав жалюгідну графоманію. А от Т.Осьмачка, за словами Ю.Стефаника, «вирвався з пекла і дав своєму народові величні твори. Це була його помста ворогові». І коли в хворій уяві Т.Осьмачки вже на схилі віку «агенти гепеви» «опромінювали його всепроникливими струмами», то письменники на материковій Україні з дитинства були опромінені ідеологічними «струмами». І хто знає, кому було легше...
Цінність спогадів про Т.Осьмачку, зібраних С.Козаком, в їх «непричесаності». Знаю, як редагують щоденники, а в мемуарах «затирають» гострі кути. В цій же книжці — Т.Осьмачка у всіх його пристрастях і протиріччях. Одна епопея із самовисуненням на Нобелівську премію з літератури чого варта! Але ж нині ми цілком справедливо можемо сказати, що доробок Т.Осьмачки вагоміший, ніж третина (?) творів тих, хто став лауреатом Нобеля. От тільки не щастить Україні на цю премію...
Англійська поезія ще в кінці 20-х років ХХ ст. зачарувала Т.Осьмачку, він пізніше перекладав В.Шекспіра. О.Вайдла, Дж.Байрона та інших авторів. І тут вражає феномен Осьмачки-перекладача — він не говорив англійською, хоч знав її прекрасно. Зорова пам’ять? А як же музика мови, мелодика поетичного тексту? Весь (!) свій поетичний доробок він знав напам’ять, і прозу свою міг читати годинами, не заглядаючи в текст. Він відтворив з пам’яті втрачене в підсовєтській Україні.
Врешті, на закінчення крапля смутку (але це вже від упорядника не залежить). Дивишся на тираж (1000 екземплярів) — і так гірко стає, адже така книжка мала б бути в усіх бібліотеках України.
Пропоную вірші Т.Осьмачки. Упорядник
Самота
Я в цю добу і підступну, й криваву
Прагну лише самоти.
Навіть за долю свою, і за славу,
І за молитву мети.
І за ту муку, те слово велике
В шумі бездушних розмов,
Що визначає первісне і дике
В серці життя і любов.
Бо почуття наші в серці самітні,
Наче із квіток вінки,
Сплетені к святам на грядці у квітні
В храм і вночі гомінкий…
Котрі, зів’явши, летять під ограду
В затінки хмелю та ніш,
Де тільки вітер пропащу принаду
Збудить в останній крутіж.
І через те самотини я хочу
Там, де самотня блакить,
Щоб не любов собі мати, а творчу,
Хоч і єдину, мить.
Бо і любов нам живе, і страждання
Свіжим цвітінням тривог,
В час, коли творчі безумні змагання
Є невмирущі, як Бог.
І через те мені в лісі і в хаті
Світить, неначе мета,
Може, і в людськім неситім проклятті
Творча моя самота.
ПОВНОТА
Тобі молюся, сонце, боже вогнегронний,
Трияснодивна квітко у світах без меж,
Ти пелюстки свої – дні круглі, мов корони,
По одному звиваєш і в безодні шлеш…
Вони і світять, і летять без гуку й шуму,
І землю овівають веснами нам знов,
І серцю надихають найтеплішу думу
Про невмируще щастя і любов;
І дякувати серце вже повік невтомне
І славою, і похвалою скрізь тобі,
Що, ні один листок твій круглий не потоне
Останній у всесвітній прірві голубій!