Новини одним рядком:
21 листопада – вечір поета, барда Олександра Миронова за участі Євгенії Зенюк у "Грінівській вітальні" в Києві
24 листопада – вистава-посвята Володимиру Шинкаруку «Не боятись життя» у Житомирському ДУ ім. І. Франка
27 листопада – концерт Олексія Бардіна (Росія) у київському КАП “Дом”
27 листопада – Валерій Сергєєв на Чердаке Малевича, Київ, вул. Казимира Малевича 86Б к317
1 грудня – гурт «Гапочка» співатиме в київському клубі “Атлас”
3 грудня – вечір-дискусія, присвячений дню народження Г. С. Сковороди у Харківському літературному музеї
4 грудня – вшанування переможців конкурсу «Хортицькі дзвони» у Запорізькому національному університеті
4 грудня – 35 років з дня народження Олексія Бика, автора пісень із Києва
4-6 грудня – 15-й фестиваль авторської пісні та пісенної поезії учнівської молоді у Сумах
6 грудня – 2014 року помер поет і автор пісень Володимир Шинкарук (читайте рубрику – «Пам’ять про барда»)
6-9 грудня – фестиваль християнської творчості «Обручка Катерини» у Харкові та містах Донбасу
7 грудня – день народження Ігоря Жука, автора пісень із Києва
Олексій Бик
* * *
Найперший сніг постукав у вікно –
Я знаю цей сигнал занадто добре,
І сонце покотилося за обрій...
Скажи “прощай”, допий своє вино...
Найперший сніг постукав у вікно.
Півчутний клац – і полум’я горить,
Рвучка затяжка вгонить в ейфорію,
Я не умів і досі не умію
Поцінувати цю останню мить...
Півчутний клац – і полум’я горить.
А вікна посміхаються услід,
Приблудний пес шаліє від морозу,
У прісний світ – свої солоні сльози,
І босими ногами – через лід,
А вікна посміхаються услід...
Усе –на потім, може, буде час,
Моя самотність – милість і прокляття...
Іду собі, палю свої багаття.
А ще – вірші, сьогодні – не про нас.
...Усе на потім, може, буде час.
Ігор Жук
НАС МАЛО...
Нас мало, так мало сьогодні,
І, як би життя не стискало, –
Ми в кожному тлумі самотні,
Нас — мало.
Нас мало, нас — крапля у морі;
Мільярди облич із металу,
І ми поміж ними, як хворі —
Нас мало...
Нас мало, із нас легіону
Ніколи іще не бувало,
Нам смішно ставати в колону,
Нас — мало.
Нас ледь вистачає, щоб знати:
Земля ще лишилась живою!
Нас мало, нас так небагато —
Нас двоє...
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Запоріжжя – Людмила Брацило
Вшанування переможців «Хортицьких дзвонів» - 2015»
Запорізький національний університет 4 грудня 2014 о 16.00 запрошує до конференц - зали (ІІ корпус ЗНУ, ауд.224, вул. Жуковcького, 66-а) на вшанування переможців ІІ Всеукраїнського конкурсу молодої української поезії та авторської пісні ім. Марини Брацило «Хортицькі дзвони».
На заході прозвучать: вірші та пісні Марини Брацило, поетичне вітання від переможців «Хортицьких дзвонів» - 2014», поезії та пісні переможців «Хортицьких дзвонів» -2015», відбудеться також їх урочисте відзначення за участю голови Журі, письменника Івана Андрусяка (м.Київ).
У заході також візьмуть участь: запорізька поетеса Любов Геньба, художній керівник Театру поетичної пісні Олена Алексєєва, співак та композитор Анатолій Сердюк, вокалістка Анна Гайдук, студенти театрального відділення ЗНУ та ін.
Цьогорічний, як і минулорічний конкурс, стартував 9 березня 2015 року в ознаменування 201-річчниці від дня народження Великого Кобзаря. До нього долучилося більше 40 поетів та авторів виконавців віком від 15 до 25 років не лише із Запорізької області, а ще з 15 областей України.
Така увага до конкурсу з боку творчої молоді засвідчила, що ніша, визначена конкурсом, в Україні довгі роки залишалася незаповненою. Як показує життя, талант людини проявляється вже в дитинстві, і від того, як рано розкриється творче обдарування, залежить її подальша доля.
Цим конкурсом організатори наголошують на необхідності сприяння прояву творчого потенціалу змолоду, як це показав життєвий приклад поетеси та пісняра Марини Брацило, дійсно гідний наслідування. Адже її творчість не лише високохудожня, вона всотала величезну любов до козацького краю, якою поетеса ділилася з усім світом. Її раннє становлення, як творчої особистості, яскравий талант, служіння рідному українському слову – це саме те, що пропагує Всеукраїнський конкурс молодої української поезії та української авторської пісні імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони» і який за підтримки творчої громадськості Запорізького започатковано у 2014 році в Запорізькому національному університеті. Відтепер усі розпорошені по Україні молоді поетичні обдарування знаходять під дахом конкурсу гідне місце для поціновування свого творчого доробку та його популяризації.
Також творча молодь, яка завітає до Запоріжжя, матиме змогу побачити найбільш яскраві історико-культурні цікавинки, які додають запорізькому краю слави духовної столиці України та відвідають місце поховання поетеси Марини Брацило на о.Хортиця. Вони також матимуть змогу ближче ознайомитися з творчим спадком поетеси завдяки виставці, яка буде експонуватися в рамках заходу. Їм також буде запропоновано поетичний майстер–клас та творчу майстерню для авторів- виконавців.
Звітний захід конкурсу приурочено до дня народження поетеси та пісняра Марини Брацило (02.12.1976 - 18.06.2013), яка загинула за невідомих трагічних обставин, залишивши по собі яскравий пісенно-поетичний доробок.
Суми – сайт КАП “Булат” http://www.bulatclub.com/
С 4 по 6 декабря состоится XV юбилейный фестиваль авторской песни и песенной поэзии среди учащейся молодёжи.
Изюминкой фестиваля обещает стать концерт лауреатов прошлых лет. Следите за анонсами!
КОНЦЕРТЫ ФЕСТИВАЛЯ
04.12 в 18:00 - Концерт-открытие
С участием лауреатов прошлых лет
Машиностроительный колледж СумДУ
05.12 в 16:00 - Конкурсный концерт
Дворец детей и юношества
06.12 в 12:00 - Гала-концерт
Дворец детей и юношества
Харків – Літературний музей
Грудень у Літмузеї
Щоп'ятниці, 19.00 – збори Кіноклубу в Літмузеї (анонси на сторінці kinoklub_litmuz.livejournal.com)
2 грудня, 18.00 – «У дитинстві я читав книгу, а тепер…» Захід-обговорення у форматі pecha-kucha (подія на фб: https://www.facebook.com/events/188621231479868/)
3 грудня, 17.00 – вечір-дискусія, присвячений дню народження Г. С. Сковороди (ідеї про подальше вшанування пам’яті філософа в Харківській області)
3 грудня, 18.00 – зустріч з американськими письменниками Крістофером Меррілом та Джоан Невіюк Кейн у межах виставки «“Будемо жити!” (світова література про війни ХХ століття)» Дискусія на тему: «Соціальна відповідальність письменників під час війни»
4 грудня, 17.00 – «Зима в кабінеті професора КрейзіФорда» (презентація нової дитячої програми, майстер-клас із розпису пряників)
5 грудня, 11.00 – зустріч із білоруськими письменниками-правозахисниками (лекція, «жива бібліотека», перегляд кіно, фотовиставка)
6 грудня – третій фестиваль християнської творчості «Обручка Катерини» (подія на фб: https://www.facebook.com/events/1655420891404873/)
9 грудня, 17.00 – зустріч з дитячим письменником Іваном Андрусяком
9 грудня – «Локуси Європи в Харкові Хвильового» (вулична екскурсія в межах акції «Квадратура трикутника: чотири дні з Хвильовим»)
18 грудня, 16.00 – концерт до Дня Св. Миколая
23 грудня, 17.00 – «Про Семенка мусять марсіяне знать» (захід до дня народження Михайля Семенка)
26 грудня, 10.00-18.00 – «Вихідні в Літмузеї»
Виставки
«Григорій Сковорода: мандрівка за щастям»
Постійна експозиція Харківського Літмузею присвячена творчості Григорія Сковороди, українського мандрівного поета і філософа XVIII ст., його міркуванням про щастя.
«“Будемо жити!” (світова література про війни ХХ століття)»
Експонати виставки – це твори світових класиків про війну, артефакти та фото із зони бойових дій на Сході України. Вони створюють атмосферу причетності кожного до сучасної війни в Україні, а також включають трагічне сьогодення у мілітарний контекст ХХ-ХХІ ст.
«Фантастична книга»
Майкл Фарадей говорив про те, що наука виграє, коли її крила розкуті фантазією. Ця думка надихнула на створення простору, де фантастичні мрії та ідеї письменників крокують поряд із справжніми винаходами. У кабінеті шаленого професора КрейзіФорда оселились і книжки фантастів Едгара По, Жуля Верна, Герберта Уеллса, Айзека Азімова, Роберта Хайнлайна, Артура Кларка, і водночас – несподівані наукові факти.
Адреса: м. Харків, вул. Фрунзе, 6 (ст. м. «Пушкінська» або «Архітектора Бекетова»).
Вартість вхідного квитка до музею – 12 грн. 50 коп. (для учнів та студентів – 7 грн ),
екскурсії чи інтерактивної програми – 50 грн. Довідки за телефоном 706-25-79.
Слідкуйте за подіями в Літмузеї на сторінках http://www.facebook.com/groups/lit.museum/ та http://vk.com/litmuzey_club
Луцьк – Руслана Мельник
«Серцем вистраждане слово»
З такою назвою у Львівській філармонії відбувся вечір українського романсу та неперевершеної поезії присвячений 85-річчю геніальної ЛІНИ КОСТЕНКО.
На моєму мобільному дзвінок, це телефонує мій колега Богдан Близнюк зі Львова: «Руслано, у нас відбудеться вечір на вірші Ліни Костенко. Приїздіть, у мене є для вас запрошення.» Ну і як тут відмовити, незважаючи на дощову погоду у цей день вирушаю попутним транспортом до Львова.
Враження від концертного вечора та теплої атмосфери перевершили всі сподівання, навіть невгамовні осінні дощ та вітер вщухли.
Організатор вечора Роман Маланчук, директор творчо-культурно-мистецького фонду «Жорна часу», меломан запросив дуже багатьох цікавих творчих людей, які особисто є знайомими з Ліною Костенко серед них:
Зоя Слободян, з Івано-Франківська, художниця, автор-виконавець пісень розповіла: «Я будучи запрошена на творчу зустріч до Києва присвячену 70 річчя Ліні Костенко після виконання мною першої пісні зал почав скандувати «Осінній день». Я дуже переживала, бо знала як пані Ліна вимогливо і критично ставиться до виконання своїх творів, а цю пісню я скомпонувала з двох її віршів, але назад вже не було вороття, я змушена була заспівати цю пісню. До мене підійшла Ліна Василівна подарувала квіти, подякувала та побажала і надалі імпровізувати. Я вважаю поезію Ліни Костенко надзвичайно сильною та високою з неї струмляться жіноче та чоловіче начала.» Зоя Романівна з гітарою виконала для глядачів ще декілька творів геніальної поетеси.
Лариса Бережан, викладач Чернівецького університету, виконувала твори на концерті граючи на фортепіано ділиться враженнями: « Мені дуже імпонує поезія Ліни Костенко своєю філософською лірикою, вона мені близька по духу. Я особисто спілкувалася з нею на конференції в Києві, брала у неї автограф.»
Сергій Мороз, з м. Боярка (Київська обл.), автор і виконавець пісень розповідає: «Для мене на цій зустрічі були приємними повний зал глядачів та бурхливі аплодисменти в теперішній час це великий успіх. Я зустрів своїх старих друзів, яких вже давно не бачив, мені приємно, що вони розвиваються у своїй творчості, познайомився з новими та дуже порадів за їх успіхи.»
Наталка Криничанка, з м.Львів, автор та виконавець співаної поезії ділиться емоціями: «Найважливіше, що такий концерт відбувається коли слово є зброя. Ліна Костенко є зброєносець слова на глибинному національному рівні. Шанувальниками її творчості є люди різних поколінь, які повністю заповнили залу Львівської філармонії і є носіями її майстерності. Творчість Ліни Василівни поза часом та простором, це саме той рецепт, який потрібен українцям. Мені хотілося, щоб Львів був реабілітований перед Ліною Костенко.»
Лідія Данильчук, з м.Львів, заслужена артистка України, акторка творчої майстерні «Театр у кошику» читала на зустрічі вірші Ліни Костенко розповідає: «Я була приємно вражена такою великою кількістю людей, які спраглі слова Ліни Костенко. Як виявилося що живе слово та співана поезія Ліни Василівни є такими затребуваними у нашому Львові. Приємні враження склали наші українські барди та метри української культури Раїса Недашківська та Павло Тютюнник.»
Раїса Недашківська, Народна артистка України навчалася на одному курсі з Іваном Миколайчуком, разом знімалися у фільмах «Сон», «Гадюка», «Лада з країни Бєрєндєєв», «Вавілон XX», «Помилка Оноре де Бальзака», «На вітрі меча» ділиться спогадами: «Нашим художнім керівником був талановитий кінорежисер Віктор Івченко, нещодавно на честь його 103 річчя встановили меморіальну дошку в Національній кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка. Приїхавши до Львова я привезла в Національний академічний український драматичний театр Марії Заньковецької поминальні пиріжки, адже він довгий час тут працював на посаді головного режисера. Згодом — режисером Київської кіностудії художніх фільмів ім. О.Довженка, мріяв на екрані відзняти «Лісову пісню»».
А на вечорі українського романсу у Львівській філармонії розпочала свій виступ з вірша Ліни Костенко про осінь –
"Красива осінь вишиває клени..."
Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п'ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.
Згодом почитала вірш Ліни Василівни –
НЕЗНЯТИЙ КАДР НЕЗІГРАНОЇ РОЛІ
Іванові Миколайчуку
Його в обличчя знали вже мільйони.
Екран приносить славу світову.
Чекали зйомки, зали, павільйони, -
чекало все! Іван косив траву.
О, як натхненно вміє він не грати!
Як мимоволі творить він красу!
Бур'ян глушив жоржини біля хати,
і в генах щось взялося за косу.
Чорніли вікна долями чужими.
Іван косив аж ген десь по корчі.
Хрести, лелеки, мальви і жоржини
були його єдині глядачі.
І не було на вербах телефону.
Русалки виглядали із річок.
Щоденні старти кіномарафону
несли на грудях фініші стрічок.
Десь блискавки - як бліци репортера,
проекція на хмару грозову.
На плечі стрибне слава, як пантера, -
він не помітив, бо косив траву.
Іваночку! Чекає кіноплівка.
Лишай косу в сусіда на тину.
Іди у кадр, екран - твоя домівка,
два виміри, і третій - в глибину.
Тебе чекають різні дивовижі.
Кореспонденти прагнуть інтерв'ю.
Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі!..
Іван косив у Халеп'ї траву.
Згадувала як одного разу Ліна Костенко відпочивала в свого друга - письменника Володимира Дрозда на Київщині, в цей же час там знімався фільм «Пропала грамота». Іван Миколайчук зі своїм другом Борисом Івченко (син Віктора Івченко) у селі Халеп'ї шукали декорації для фільму. Знімальна група заночували у покинутій хаті, бо готелів там ще не було. Зранку Ліна зі своїм сином Василем, якому тоді було 9 років, вийшла зустрічати Сонце, і побачила цікаву картину - голу чоловічу спину, це був Іван Миколайчук, який взяв стару ржаву косу і косив траву. Саме тоді у неї народився цей геніальний вірш. Пані Раїса постійно відвідує і знає всіх його родичів. Дуже хоче, щоб відбувалися фестивалі присвячені творчості Івана Миколайчука на Сході та Заході, адже він своєю творчістю прославив і об’єднав нашу Україну.
Акторка Раїса Степанівна також згадала: «Одного разу на виставі «Канте Хондо» - дивлюся перед антрактом зі сцени - і бачу в залі золоту шевелюру волосся Ліни Василівни, вона купила квиток і прийшла у театр. Згодом мене попросив режисер Віктор Шулаков, щоб я зателефонувала та запросила пані Ліну на виставу «Сірано де Бержерак», де я грала роль Роксани, це були надзвичайні репетиції, я плакала від щастя. Її мама взяла слухавку, коли вона почула що це я - вихопила її, Ліна мені таких слів наговорила про мою роль у виставі «Канте Хондо» , що можна було вже і помирати… А після перегляду вистави «Сірано де Бержерак» вона сказала: «Я для цього режисера готова переписати всю Марусю Чурай», але не судилося…»
Раїса Недашківська разом з композитором Павлом Тютюнником з Донбасу, співали пісні, повторювали тексти, прочитала ще один вірш , який вона дуже любить і вважає, що він буде актуальним завжди
УМИРАЮТЬ МАЙСТРИ…
Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
І приходять якісь безпардонні пронози.
Потираючи руки, беруться за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.
Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони — як Атланти,
держать небо на плечах. Тому і є висота.
Павло Васильович Тютюнник, з чарівної Макіївки (Донбас), засновник школи Чарівного співу, яка в зв’язку з теперішніми подіями нині діє у Києві, поділився своїми враженнями від концерту: «Цей вечір показав, що наші люди зголодніли за справжнім, тому що поряд дуже багато мертвого і брехливого. Поезія, музика - це живе вона дає нам надію про кращу долю, це наші краса та совість. Я знайомий з Ліною Костенко з 2005 року, співав пісні та романси на її вірші їй по телефону, на але побачилися вперше тільки в цьому році на дні її народження. Я думаю, що доля нашої України приречена на процвітання, вона оживе, але все залежить від стану душі українців. Якщо буде більше таких концертів, адже це є відродження нас в духовному аспекті. Для просвітництва людських душ з цим концертом можна проїхатися по моєму рідному Донбасу та інших регіонах України, щоб посприяти їх духовному відродженню. Бо якщо спілкуватися з живим і талановитим, то це пробуджує і відкриває наші душі і серця. Я нещодавно завершив написання книги «Приречені на щастя», де описую секрети з розкриття голосу та слуху кожній бажаючій людині. Адже істинний спів звучить, коли співає душа. Спів душею піднімає нас до високої моралі та совісті, я вважаю, що пісня врятує нашу націю, зробить нас щасливими та радісними.»
Дзеркало Ліни Костенко правдиве і без дефектів, мабуть, це і є змістом життя великої поетеси – впродовж років оберігати гуманітарну ауру нації в первісному і сакральному стані. У програмі «Серцем вистраждане словом» через український романс і поезію усі потребуючи правди і самоіндентифікації мали можливість зазирнути в дзеркало творчості Ліни Костенко, пізнали себе і вкотре переконались в досконалості українського слова та відчули чистоту струн душі, які озвалися на спів Павла Тютюнника, Раїси Недашківської, Сергія Мороза, Наталки Криничанки, Зої Слободян, Лариси Бережан. В залі ніби виконавці пісень та глядачі злилися в одне ціле, то ж нехай це єднання душ і сердець буде посилом для миру та духовної досконалості нашої української нації.
Руслана Мельник
Луцьк-Львів-Луцьк
Київ – Анна Калита
27 - БАРДИН Алексей в клубе Дом http://www.dom.bardy.org/afisha-cluba/koncert-bardina.html?_utl_t=fb
27 - Квартирник Валерия Сергеева на Чердаке Малевича19-00 https://www.facebook.com/events/852662291508119/
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
КАВУН
Голодний рік, той, сорок сьомий…
коли вже їсти не хотілось,
а просто, наче від утоми,
душа утискувалась в тіло…
Ми на колгоспному баштані
хотіли кавунів нарвати.
Та раптом, ніби на екрані,
гаряча куля – впала мати.
Стою у полі. Зірка в небі.
Застигло серце в дикім горі.
Палає місяць-срібний лебідь.
Застряв кавун у мене в горлі…
ВПІЗНАВ
В затуркану сім’ю просту
ввірвалась наче завірюха –
дитя хворіє від простуд,
болять сьогодні в нього вуха.
По хаті бігає маля,
немов мале телятко голе,
мене побачило здаля –
тікає, ніби від уколу…
Аж ось, не вірю я очам,
когось впізнав у цій дитині –
о Боже мій, та це ж я сам
в забутій Господом родині.
КОХАННЯ
Отелло кохав Дездемону,
Ромео Джульєтту кохав –
бажання звільнили з полону.
Та щастя ніхто з них не мав…
Велике кохання – для сильних,
до нього не здатні слабкі,
тому, пелюстки наче сині,
несуть їх, бува, на гробки…
Себе тож тримаймо за барки,
коханню не зробимо зле,
лиш Вишній взнає його барви –
велике воно чи мале.
Житомир – сайт http://www.tvradiozt.com.ua/item/7600-український-бард-олександр-смик-зустрівся-із-житомирськими-студентами.html
Український бард Олександр Смик зустрівся із житомирськими студентами
У рамках фестивалю «Листопад-фест», який заснував відомий письменник, композитор, бард Володимир Шинкарук, у Житомирському державному університеті імені Івана Франка відбулася зустріч-концерт студентів з українським бардом, поетом і композитором, драматургом Олександром Смиком.
Митець розпочав свою творчість пізно – у 33 роки. Його тексти торкалися сердець та змальовували життєві почуття і події. Нині творчим доробком автора може пишатися вся Україна.
Тексти Олександра Смика відповідають певним замальовкам. Для нього творчість – це життя. Він не називає себе романтиком, а людиною слова і діла – і так вчить інших. До молоді звертається просто і лаконічно.
Організатор заходу Ірина Шинкарук розповідає, що для неї творча співпраця з Олександром Смиком дуже важлива. Адже він є автором багатьох її пісень. Співачка прагне, щоб і молодь переймала досвід у талановитого поета, композитора, і драматурга.
І хоча студентів у залі було небагато, такі зустрічі для них важливі – запевняє молодь. Це не лише формує їх музичний смак, а й популяризує українську музику.
Після концерту всі бажаючі мали можливість придбати диски та збірки Олександра Смика.
Автор: Юлія Свінціцька.
Рубрика – «Пам’ять про барда»
У Житомирі «Театр життя» презентував виставу присвячену Шинкаруку
http://zt.20minut.ua/Podii/u-zhitomiri-teatr-zhittya-prezentuvav-vistavu-prisvyachenu-shinkaruku--10472181.html
Соціально-інтерактивний «Театр життя» в Житомирському державному університеті ім. Івана Франка 24 листопада зіграв виставу, присвячену Володимиру Шинкаруку.
Володимир Федорович був одним із авторів сценарію вистави «Не боятися життя».
На сцені зібралось кілька поколінь акторів.
«Сьогоднішня наша вистава це вистава - посвята нашому дорогому другові, товаришу, наставнику, людині, яка допомагала нам робити перші кроки в театральній діяльності, людині, яка подарувала нам першу виставу, яку ви сьогодні й побачили. Ми подумали, що було б правильно і розумно долучитися і віддати шану Володимиру Федоровичу Шинкаруку. Крім того, вистава «Не боятись життя» зібрала сьогодні на сцену кілька поколінь наших акторів: це студенти - випускники, які змогли до нас приїхати і прочитати певні ролі, це студенти, які є сьогодні і добре знали Володимира Федоровича, який надихав їх в їхній професійній діяльності, і це студенти - першокурсники, які через слово, яке говорилося на сцені, змогли так чи інакше доторкнутися до творчості такої дорогої для нас людини», – зазначила керівник театру Інна Палько.
Актори театру згадують настанови та поради Володимира Шинкарука.
«Була генеральна репетиція і пам’ятаю, ми виступаємо на сцені, репетируємо, готуємося, в залі темно, ніхто не бачить чи хтось заходить чи не заходить і виявляється, в цей момент в двері заходить Володимир Федорович Шинкарук. І він просидів в залі всю генеральну репетицію, нічого не казав. А ми собі розслаблено, якби ми знали, що в залі сидить Володимир Шинкарук ми б переживали, старалися б краще грати, тому що думка Володимира Федоровича для акторів «Театру життя» завжди була важливою через те, що це один із зачинателів і людина, яка дала нам дуже великий поштовх. І коли вкінці ми дограли до фіналу, Володимир Федорович так встав із задніх рядів і каже: а тепер я вам розкажу, як ви зіграли і що правильно, а що треба змінити. Для мене Володимир Федорович був другом, наставником, навіть не можу казати слово «був». Нам дуже приємно, що на виставу прийшла дочка Володимира Федоровича Іра Шинкарук. Побачити її в нашому залі це те ж саме, що й побачити Володимира Федоровича», – розповіла акторка театру Марина Єнжиєвська.
Володимир Шинкарук – заслужений діяч мистецтв України, почесний громадянин Житомира.
Біографія та вірші барда із Інтернету. Упорядник
БІОГРАФІЯ. Володимир Шинкарук народився 19 серпня 1954 року в селі Вчорайшому Ружинського району Житомирської області в родині медиків. У період хрущовського «укрупнення районів» Шинкаруки переїхали в Хмельницьку область: у 1958–1962 роках вони мешкали в селищі міського типу Теофіполь, а 1962–1966 роках — у місті Красилів.
1967 року родина Шинкаруків повернулася в Житомирську область і оселилася в селищі Червоному Андрушівського району.
1971 року Володимир Шинкарук закінчив Червоненську середню школу і став працювати завідувачем клубу Червоненського цукрового комбінату. У 1972–1976 роках навчався на філологічному факультеті Житомирського педагогічного інституту, після закінчення якого залишився викладати на кафедрі російської та зарубіжної літератури. Служив у війську, навчався в аспірантурі Київського державного педагогічного інституту імені Максима Горького (науковий керівник професор Іван Крук).
Працював на посадах асистента, старшого викладача, доцента, професора Житомирського державного університету імені Івана Франка, а також в Київському національному університеті культури та мистецтв (2000–2002). Його наукові інтереси лежать у сфері історії літератури та мистецтва, літературного краєзнавства. Він — автор біобібліографічного довідника «Літературна Житомирщина» (1993), навчальних посібників з грифом Міністерства освіти і науки України «Давня література. Практикум» (2003, у співавторстві з П.Білоусом), «Українська література. ХІ — XVIII ст. Практикум» (2006, у співавторстві з П.Білоусом), більш як шістьох десятків наукових статей.
Постійно поєднує науково-педагогічну діяльність з концертними виступами. Як автор і виконавець є переможцем багатьох музичних фестивалів і конкурсів, виступав з концертами у Польщі, Словаччині, Угорщині, Німеччині, Франції, США. Записав і видав два магнітних альбоми «Дім для душі» (Coll. 1, 1998), «Дім для душі» (Coll. 2, 2001); компакт-диски «Дім для душі» (2002) та «Колір тиші» (2007), «Перекоти-НЕБО» (2009), «Шестиструнний дощ» (2010), "Прислухаюсь до серця" (2013), "Дороже крови" (2013).
Шинкарук також член Національної спілки письменників України. Він автор збірок поезій та пісень: «Moderato синіх сутінків» (1994), «На відстані ночі» (1996), «Перелітні дощі» (1999), «Перехрестя розлук» (2004), «Колискова для осені» (2009), "У затінку сонця" (2012), збірок прози «Оповідання» (2003), «Нестандартний підхід» (2006), книжки поезії та прози «На два життя одразу» (2010), роману «Тренер» (2011). Переклав українською мовою поетичну п’єсу Карло Гоцци «Король-олень» (поставлена в Житомирському академічному музично-драматичному театрі імені І.Кочерги в 2011 році режисерем П.Авраменком), п’єсу Біла Маноффа «Сич і кішечка», (поставлена у народному театрі Житомирського музичного училища ім. В.Косенка режисером Г.Артеменком у 2011 році), трагікомедію Г.Горіна "Чума на ваші дві родини".
Виховав цілу плеяду відомих науковців, журналістів та митців, серед яких Юрій Кот, Сергій Кудімов, Наталія Мосійчук, Ірина Антонович, заслужена артистка України Ірина Шинкарук.
Почесний громадянин міста Житомира (2011). Лауреат обласної комсомольської премії імені Миколи Шпака (1986), Всеукраїнської премії імені І.Огієнка (2008), володар І премії Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова» в номінації «Пісенні тексти про кохання» (2010).
У присвяченому Шинкаруку розділі книги «Мистецький олімп України», який називається «Мабуть, сьогодні в Україні немає універсальнішого артиста», наводиться цитата відомого українського психолога Олександра Музики:
«Ми підсвідомо тягнемось до таланту і потаємно заздримо йому. А він завжди здивований тим, що ми не можемо так яскраво переживати, так безоглядно радіти й так повноцінно жити. Його вражає, що ми не обов'язкові, що лінуємося вчитися, що ми не творчі, що у нас все — колись чи потім, що ми не живемо реальним життям, а плекаємо самозаспокійливі ілюзії. Він подивований, але все одно іде до нас, бо хоче, щоб і ми відчули незмірну радість творчості. Він знає, що радість творчості множиться від кількості людей, які живуть нею одночасно. …Він живе так, як ми хотіли б жити. У нас не виходить, бо ми — ліниві, бо ми — незібрані, бо ми — мрійники. А він — творець, тому повнокровно, повно і яскраво живе для нас!»
Вишня
Маленька вишня
Цвіла так пишно,
Цвіла так красиво,
Що стала схожа на біле диво.
…Не на землі,
а на небі висіла
Тінь її
біла-біла…
ЗАПОВІТ ВЧИТЕЛЯ
(За невідомим автором )
Як умру, то поховайте подалі від школи,
На педраді не згадуйте більше вже ніколи,
На вінок мені не тратьте ні грошей, ні часу,
Бо я знаю, що вчительство не має запасу.
На могилі залишіте які-небудь квіти,
А в головах покладіте план самоосвіти,
Зошит, ручку і щоденник всуньте мені в руки
І згадайте, друзі милі, муки мої муки.
Прощавайте назавжди конспекти й шпаргалки,
І ви, колеги-вчителі, і вчителяльки!
Не прожив я так, як люди, недосипав ночі,
Все над тими зошитами вилазили очі,
З’їла школа моє серце і ще пів-печінки,
Бо за нею я не бачив ні дітей, ні жінки.
Місцевкому передайте моє шанування,
Так путівки й не діждався я на лікування,
Ну а завучу скажіте, хай розклад міняє,
Бо мене вже на цім світі живого немає…
Прощавайте назавжди, двійки і одиниці,
І ви, колеги-вчителі і вчителиці.
Директору передайте мою шану й дяку,
Хай він тепер поцілує мене в саму… руку.
Треба вам запам'ятати, вчителі майбутні:
В школі добре працювати, як нема в ній учнів.
Прощавайте назавжди, педради й уроки,
І ви, колеги-вчителі і вчительохи...
А як трапиться колись, що буде зарплата,
То випийте ви за мене по сто грам на брата.
Ось і все. Тепер – прощайте! Бо я точно знаю:
Хто учитель на цім світі – той іде до раю!
СЦЕНА
Вийшов… Стою…
І прошу у Бога потрібних слів,
Мене з головою накрили
моря людського хвилі.
Виколюють очі
стріли підступних прожекторів,
Кожен погляд, як куля,
пробиває серце навиліт…
Вийшов … Стою…
Розриваю словами усміхнений рот.
З проваллям глядацької зали
починаю веселу розмову…
Сцена – велична, як трон,
і безжалісна, як ешафот.
І я помираю…
Щоб завтра воскреснути знову…
Рубрика – «Поетична сторінка»
ИГОРЬ КАРАМНОВ
НЕ УБИВАЕМЫЙ ПОЛЁТ
Паника в Первопрестольной,
пик – в метро,
зенки страха бесконтрольно
жгут нутро,
города, аборигенов
и иных,
что не пробуют из генов
строить стих.
Тень теракта от Синая
до Москвы
дотянулась, словно зная
всё, увы,
рифмы бег, что, словно бы зовёт
через рвы
в не убиваемый полёт.
Нет нигде второй Эммануэль,
ждёт Париж
вечерний, словно цель…
Не шалишь,
как стерва, ты в метро,
ждёшь лишь,
словно песен серебро.
Страха нет в них, тени – тоже нет,
веет свет
сквозь бытия портрет.
Сколько лет,
а, может, и веков –
чтоб портрет
не заливала кровь?
А пока, ma cheri*, столько бед,
что, как крик,
не страх – кровавый след.
Бог привык,
он спит в жару и лед…
Страх велик,
но песен не убьёт!
21 - 23 ноября 2015 г.
___________________
* ma cheri (фр.) – моя любимая
Рубрика – «ЗМІ про митців»
В Україні є два прекрасних явища: козацтво та кобзарство
http://www.filarmonic.zp.ua/zmi/item/1267-v-ukraini-ie-dva-prekrasnykh-iavyshcha-kozatstvo-ta-kobzarstvo
Газета "Запорізька правда" від 14 листопада 2015 року № 132
Альона Маслякова, студентка ЗНУ
У минулому номері «Запорізької правди» вміщено матеріал Пилипа Юрика «Переливом чарівних бандур відзначили три сонячних свята» про концерт-вітання з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури і майстрів народного мистецтва, Дня української мови та писемності й десятої річниці запорізького осередку Національної спілки кобзарів України. Я теж побувала на тому концерті і хочу трохи доповнити розповідь про цю подію.
Найцікавішим, як на мене був голова Національної спілки кобзарів, народний артист України Володимир Єсипок.
У часи скрути, на тлі економічних та політичних негараздів, народ звертається до своїх витоків, до своєї суті. А кобзарі, бандуристи завжди були носіями національної свідомості. Тому у них така популярність – була, є і буде, - вважає Володимир Миколайович.
Сивочолий кобзар – напрочуд яскрава та цікава особистість. Він народився на Полтавщині. Його батько Микола Макарович був бандуристом-аматором, тож перші уроки гри на бандурі маленький Володя отримав від тата у п’ять років. Після Полтавського музичного училища та Київської консерваторії Володимир Єсипок 25 років пропрацював на професійній сцені (зокрема, був солістом Державного оркестру народних інструментів України). Згодом став професором єдиної в нашій країні кафедри кобзарського мистецтва та бандури в Київському національному університеті культури і мистецтва. Він першим розробив і впровадив курс «Практичне кобзарство». А головне, останні 16 років очолює Національну спілку кобзарів України. Коли він заспівав, цього бас зачарував усіх у Концертному залі імені М. Глінки (недарма ж Володимир Миколайович був переможцем Всеукраїнського конкурсу в номінації «Бандурист-співак»).
Нам пощастило, що Володимир Єсипок завітав до Запоріжжя на десятиріччя Запорізького осередку Національної спілки бандуристів України. Але це не лише удача, а й заслуга запорізьких бандуристів на чолі з художнім керівником обласної філармонії Ольгою Беженар. Ольга Петрівна, за підтримки директора філармонії Ірини Конаревої, створила й розвиває ансамбль бандуристів «Божена». А її заповітна мрія – аби в Запоріжжі була своя капела бандуристів. Володимир Єсипок знає про плани Ольги Беженар, цінує її талант і завзяття.
В Україні є всього два прекрасних явища: козацтво та кобзарство»… Ні, я все-таки не згодна: гадаю, у нас знайдеться ще багато прекрасного. Але в чомусь Володимир Єсипок правий: якщо зануритися у велику скарбницю української культури, до самісіньких її витоків, то неодмінно прийдеш до козацтва. І до унікального, дивовижного мистецького (та й соціального) явища – кобзарства.