Бюлетень №47 (533) 2018 рік
Новини одним рядком:
17 листопада – вшануванні пам’яті кобзаря Івана Кучугури-Кучеренка на Краснокутщині Харківської області
19 листопада – “Барди на прикладній у місті Львів”, університет імені Івана Франка (Вулиця Університетська, 1)
20 листопада – ювілей подільського барда Ігоря Білого з Хмельницького
21 листопада – "ЗА ЧАЙ.COM": бандурист, поет, рок-музикант і психіатр Едуард Драч в ефірі "5 каналу”
23 листопада – відкриття виставки до 140-річчя Олександра Олеся, Київ, Лаврська, 9, корпус 9, Музей книги і друкарства
25 листопада – день народження Олександра Музики, автора пісень з Києва (помер 2018 року)
28 листопада – зустріч з театром бардівської пісні "На Подолі", Київ, Бібліотека ім.Винниченка Шевченківського р-ну
29-30 листопада – підсумки конкурсу «Хортицькі дзвони» - 2018 у Запорізькому нац. університеті, вул. Жуковcького, 66-а
1 грудня – концерт «Володарі стихій» за участі Георгія Матвіїва (бандура), Київ, Національна опера України
1 грудня – концерт Анни Киящук (Запоріжжя) у Миколаївській бібліотеці ім. Кропивницького, вул. Потьомкінська, 143А
2 грудня – день народження Марини Брацило, поетеси, піснярки, журналістки (роки життя: 1976-2013)
3 грудня – день народження мандрівного філософа Григорія Сковороди
4 грудня – день народження Олекси Бика, автора пісень із Києва
5 грудня – 140-років з дня народження поета Олександра Олеся (читайте рубрику – «До ювілею поета»)
6 грудня – фестиваль «Голос ХНУМГ-2018» в Актовій залі ХНУМГ ім. О.М. Бекетова у Харкові
З 20-літтям бардівського видання!
Слава Богу - минулися часи вічних ПЕРШИХ ФЕСТИВАЛІВ.
Починали - і вмирали, Знову починали - і отримували якщо не по голові, то по руках точно...
Тож 20 - це справді подія, за якою ПРАЦЯ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, УПЕРТІСТЬ і ПОСТУП.
Бажаю не зупинятися, стрічати на шляху одноДУМЦІВ та одноРОБЦІВ. І вдячних читачів!
Щиро - Сергій Цушко
Олександр Музика
Для чистих душею
За тих чи за інших? Принизити хочете?
Я виберу те, що іще не обридло!
І перестаньте постійно торочити
Про хибність тих дій, до яких ви не звикли!
І я все частіше люблю бути третім
І за столом, і у більшості вчинків.
А ви не творіть чужим "ego" ту вперту
І невластиву самим поведінку.
Зневірених більшість, чи просто затоплених
Сліпо прийнятими святоскрижаліями,
А, може, усі вони просто захоплені
Незрозумілими їм маргіналами?
Колись усі теж можуть бути і голими,
Колись кожен з нас схоче теж бути третім,
Та чисті так само схиляють голови
Перед очима своїх кулеметів.
"Гріхопадіння" - затуркане слово і
Незрозуміле, щось ніби "бабая".
Чи часто турбує вас доля закоханих?
Чи часто хтось з нас про свою душу дбає?
Блюзнірство холопа - ознака вдоволення,
Блюзнірство для йолопа більше за спрагу,
Але тільки сильному чи просто голому
Визнати помилку стане наснаги.
Тож край мені душу, співай, моє серденько,
З’їхавше з глузду від себе самого!
Скільки уже пережило ти смертоньок
Всіх ідеалів у пошуках Бога...
Чи вистачить вічності вижити в полум’ї
Без різних Ісусів або Магометів?
...Чисті душею схиляють голови
Перед очима своїх кулеметів...
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Emaіl: p_karta@ukr.net, bardlit@i.ua
Запоріжжя – Людмила Брацило
«Хортицькі дзвони» –
молодий творчий голос поетично-пісенної України
Вп’яте 29 листопада 2018 року до Запоріжжя на підсумкові урочистості Всеукраїнського конкурсу молодої української поезії та авторської пісні імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони» - 2018 прибудуть творчі молоді обдарування з усієї України. Цього року їх 16 – переможців у двох номінаціях: ПОЕЗІЯ та АВТОРСЬКА ПІСНЯ.
Географія конкурсу – практично вся Україна!
В цьому році до конкурсу долучилися близько 60 учасників віком від 12 до 25 років, запорізький край представлений 10-ма конкурсантами.
На конкурс свої творчі доробки надіслали поети та автори-виконавці з 15 областей та 12 обласних центрів. Для поетів обов’язковим було подання 20-25 поетичних текстів, для авторів-виконавців – дві авторські пісні або на слова Марини Брацило.
Заключні заходи конкурсу відбудуться 29-30 листопада 2018 року. Гала-концерт переможців пройде 29 листопада о 14.30 в актовій залі ІІ корпусу Запорізького національного університету за адресою: вул. Жуковcького, 66-а. На заході прозвучить поетичне слово Марини Брацило, виступи минулорічних переможців «Хортицьких дзвонів», поезії та авторські пісні переможців «Хортицьких дзвонів» - 2018». Також відбудеться їх урочисте відзначення за участю київських гостей: голови журі, письменника Івана Андрусяка, співголови журі та автора-виконавця Віктора Нестерука.
У заході візьмуть участь запорізькі члени журі: член Національної спілки письменників України, поетеса Любов Геньба, художній керівник Театру поетичної пісні Олена Алексєєва, співак та композитор, заслужений діяч естрадного мистецтва Анатолій Сердюк, заслужений працівник культури України Володимир Артемьєв, запорізькі письменники, поетична молодь, творча громадськість. Члени журі конкурсу виступлять перед глядачам гала-концерту зі своїми творчими доробками на одній сцені поруч з молодими авторами.
Переможці із числа творчої молоді України, що завітають до Запоріжжя, отримають майстер-класи від своїх старших наставників, а також матимуть змогу познайомитися з туристичними об’єктами Національного заповідника «Хортиця» та цікавинками вечірнього Запоріжжя. На творчу громадськість міста 30 листопада о 15 годині в обласній науковій універсальній бібліотеці чекає зустріч з письменником та видавцем Іваном Андрусяком.
Як показав час, увага конкурсу до творчої молоді, що знаходиться на початку свого творчого становлення, виправдана, адже талант людини проявляється ще в дитинстві, і від того, як рано розкриється творче обдарування особистості, залежить її подальша доля.
У цьому сенсі життєвий приклад поетеси та пісняра Марини Брацило, її шлях у літературі дійсно достойний наслідування. Її раннє становлення, як творчої особистості, яскравий талант, служіння рідному українському слову – це саме те, що успішно пропагує Всеукраїнський конкурс молодої української поезії та авторської пісні імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони».
На всі заходи – вхід вільний!
Миколаїв – Ольга Золотухіна
Дорогие друзья!
Сезон авторской песни "Белая Ворона" открывает концертом Анны Киящук (г. Запорожье)
Анна Киящук - автор и исполнитель с чудесным голосом и мощной светлой энергетикой.
Пишет и поёт на русском и украинском языках.
Лауреат всеукраинских и международных фестивалей.
ДАТА: 01.12., в субботу
МЕСТО: Центральная библиотека им.Кропивницкого (ул.Потемкинская, 143А)
НАЧАЛО в 16:00
Вход свободный.
Добровольный взнос очень приветствуется!
Київ – Сергій Цушко
У День всенародної скорботи ми з дружиною запалили свічку на підвіконні. Не скажу, що всуціль, але у вікнах навпроти теж засвітилися вогники...
ПАМ'ЯТЬ СКОРБОТИ
Уже не вперше, як ведеться,
в один з осінніх хмурих днів
раптовим спалахом озветься
маленький вогник у вікні.
Доокола супроти ночі
потужне сяєво вогнів.
Та щось своє сказати хоче
самотній вогник у вікні.
На голос завше хтось озветься,
на добрий порух, щирий спів.
Й ось другий, третій спалах серця
гарячий вогник розбудив.
Й ось в небі зорі-душі сяють
стражденних тих, хто відгорів.
І смерті в світі цім немає,
коли хтось вогник запалив...
Хмельницький – сайт http://km-oblrada.gov.ua/valeriy-leskov-privitav-podilskog/
Валерій Лесков привітав подільського барда з ювілеєм
20 листопада відсвяткував свій ювілей наш подільський бард Ігор Білий. Завітав на авторський концерт та привітав з 55 -річчям справжнього Маестро бардівської пісні, активного учасника Революції гідності, волонтера і заступник голови обласної ради Валерій Лесков.
Від імені голови обласної ради Михайла Загородного, всього депутатського корпусу Валерій Олександрович подякував Ігореві Білому за його громадянську позицію, невтомну благородну справу – підтримку бойового духу бійців у зоні проведення антитерористичної операції. Адже саме музичні твори у його виконанні часто лунають на передовій.
“Бард, як Кобзар, як голос народу. Він має співати лише те, що бачить, лише правду, – сказав у своєму вітальному слові Валерій Лесков. – Ваша творчість не залишає байдужим різних за віком людей. Отож бажаю вам і надалі наснаги, невтомного бажання творити і нести пісенне слово правди серед людей!”
За сумлінну працю, високу професійну майстерність, вагомий особистий внесок у розвиток волонтерського руху, активну громадську діяльність Валерій Олександрович вручив імениннику Грамоту обласної ради та цінний подарунок.
Як автор-виконавець хмельницький бард Ігор Білий відбувся у 42 роки, сьогодні у його творчому доробку понад 300 пісень та три виданих альбоми.
Харківщина – сайт http://cym.org.ua/2018.11/vshanuvannya-pam-yaty-ivana-kuchugury-kucherenka-na-krasnokutshhyni/
ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТИ ІВАНА КУЧУГУРИ-КУЧЕРЕНКА НА КРАСНОКУТЩИНІ
Макс Подорожній ·21.11.2018
17 листопада 2018 р.Б. братчики Харківського Кобзарського Цеху, деякі з яких входять до Виховної ради Харківської Крайової Організації Спілки Української Молоді, на запрошення представників Краснокутської громади взяли участь у вшануванні пам’яти видатного слобідського кобзаря, громадського діяча, благовісника УАПЦ Івана Іовича Кучугури-Кучеренка.
Заходи розпочалися на батьківщині кобзаря в с. Мурафа Краснокутського району Харківської області. У Свято-Миколаївському храмі УАПЦ настоятелем храму о. Павлом Кущем була відслужена панахида за І. Кучугурою-Кучеренком. Згодом пам’ятна акція продовжилася біля меморіальної дошки подвижнику традиційної культури, що встановлена на сільській школі. З почитальними промовами виступили о. Павло Кущ, учитель Олексіївської ЗОШ п. Ю. Свистун, традиційні кобзарські твори виконали Назар Божинський і Кость Черемський.
Невдовзі заходи перенеслися до Краснокутської гімназії, куди на зустріч з кобзарями було зібрано до 150 дітей із районних шкіл. Після вітального слова Юрія Свистуна розпочався імпровізований концерт традиційної музики, який вів братчик Харківського кобзарського Цеху Олександр Савчук. Перед учнівською молоддю виступили Назар Божинський (кобза, ліра), Сергій Чурай (бандура), Кость Черемський (бандура).
Дівчата і хлопці жваво реагували на виступи, фотографували співців, записували їх на відео. Спілкування продовжилося і після концерту – мало не всі присутні бажали зробити пам’ятні знімки з сучасними кобзарями, розпитати у них про традиційні музичні інструменти, про особливості нинішнього співоцького побутування тощо.
Додому братчики Харківського Кобзарського Цеху від’їздили з світлими враженнями й надіями на подальші зустрічі.
Волинь – сайт http://www.kovelrada.gov.ua/news-6737.html
Світлана Мирвода та Микола Більшевич присвятили свій концерт учасникам АТО
Учора у Ковелі відбувся благодійний концерт на підтримку учасників антитерористичної операції під назвою «Реабілітація».
Свою програму представили відомий бард, поет, автор та виконавець власних пісень, наш земляк Микола Більшевич, а також уродженка села Дубове Ковельського району, народна артистка України, солістка Національної радіокомпанії України Світлана Мирвода.
Відтоді, як розпочалася війна, вони не раз виступали на підтримку наших солдатів. Неодноразово давали концерти для вояків біля Старобільська, Дебальцевого, Краматорська, Артемівська, в Маріупольському аеропорту. Були й імпровізовані - на блокпостах.
На благодійний захід завітали секретар міської ради Віра Федосюк, представники депутатського корпусу, учасники антитерористичної операції, рідні та близькі артистів, шанувальники їх творчості.
На початку свята до музикантів звернулася Віра Федосюк. Вона подякувала їм за доброту та небайдужість. «Хлопцям, які зараз обороняють рубежі нашої країни на Сході, та тим, які повернулися із зони АТО необхідна наша підтримка. Їм потрібно знати, що вони не залишаться наодинці зі своїми проблемами», - мовила Віра Іванівна.
«Ці люди роблять велику справу. Вперше я зустрівся з ними в м. Щастя. Неможливо забути ту атмосферу, яка панувала на концерті. Тоді не було ні відповідного освітлення, ні озвучення. Але було дещо значно важливіше – вдячні очі хлопців», - пригадав капелан, отець Матвій. Він висловив щиру вдячність артистам за активну громадянську позицію, сміливість та велич душі.
Понад годину звучали мелодійні авторські та народні пісні про Батьківщину, родину, кохання та людські стосунки. Микола та Світлана розповідали життєві історії, ділилися враженнями від перебування у зоні АТО. А у відповідь за кожен номер отримували щедрі оплески вдячних глядачів.
Крім цього, під час концерту було зібрано кошти, які в подальшому будуть використані на потреби військовослужбовців.
Суми – Юрій Ош (Геннадій Костенко)
Танок пристрасті
У той ласкавий оберіг
проміж твоїх чуттєвих ніг,
жіноча де нуртує кров,
природа вабить знов і знов.
Та вище погляд мій стремить
у цю чаруючую мить,
там білі груди на всі п’ять
до мене мило норовлять.
Палають губи-пелюстки,
і сяють очі, мов зірки, –
вже настає кохання строк.
На жаль… кінчається танок.
Київ – сайт https://www.5.ua/kultura/za-chaycom-banduryst-poet-rokmuzykant-i-psykhiatr-eduard-drach-v-efiri-5-kanalu-181577.html
"ЗА ЧАЙ.COM": бандурист, поет, рок-музикант і психіатр Едуард Драч в ефірі "5 каналу
21.11.2018
Зачаюємо про комплекс "емоційного дурня" на виборах і "постпереможну зрадофілію всепропальщиків"; про героїв та гречкосіїв (чи то гречкоїдів); про козаків-добровольців та євробляшаних хитровиграних тітушковозів на нерозмитнених колесах та безакцизній совісті
Якщо згадати першу зустріч – тоді це буде перша "Червона Рута-1989". Едуард Драч тоді вийшов як автор-виконавець власних пісень. А ще він – реконструктор традиційного кобзарсько-лірницького репертуару в супроводі вересаївської кобзи, старосвітської бандури та колісної ліри.
Виконує "запорозькі пісні", козацькі псалми, лицарські пісні, невольничі плачі, богомільні пісні, псалми та канти, духовну та світську середньовічну лірику. І звичайно ж власні твори. Ще за "совітів" долучився до Київського кобзарського цеху (1988).
Хоча за фахом Едуард Драч – лікар. Закінчив медичний інститут в Дніпрі та Київську медичну академію післядипломної освіти. Працював лікарем-невропатологом та лікарем-психіатром.
У 2007-2008 виступав у складі групи "Рутенія" як гітарист і вокаліст (альбом "Неопалима купина"). Учасник усіх "майданів" та усіх фестивалів авторської пісні. Співаючий психіатр – це саме те, що потрібно в нашім ріднім дурдомі.
Отож з Едіком зачаюємо про комплекс "емоційного дурня" на виборах і "постпереможну зрадофілію всепропальщиків"; про героїв та гречкосіїв (чи то гречкоїдів); про козаків-добровольців та євробляшаних хитровиграних тітушковозів на нерозмитнених колесах та безакцизній совісті; про кармічну пісню "...бидло в стойлі, а орел на волі!" та черговий цивілізаційний шанс.
Пропоную згаданий вірш із книги барда “Катарсис”. Упорядник
Едуард Драч
Бидло в стойлі,
а орел на волі
Засвіт встали козаченьки,
А один не хоче –
Тяжко-важко злазить з печі
Темненької ночі.
Кажуть хлопці:
Суне ворог!
Брате! Схаменися!
Ти ж не зможеш,
Як бидлятко,
Смирненько пастися!
Бо бидло в стойлі,
Бидло в стойлі,
А орел на волі!
Бидло в стойлі,
Бидло в стойлі,
А орел на волі!
Люта битва, наче бритва,
Смертю повівала.
Хто сильніший, сміливіший –
Всі голови склали!
Зате тих, хто жив на печі, –
Вороги жаліли!
Кинули ярмо на плечі
Й матюками вкрили!
Бо бидло в стойлі!
Бидло в стойлі,
А орел на волі!
Бидло в стойлі!
Бидло в стойлі,
А орел на волі!
Пішли роки, наче кроки
До чорної ями...
Грівсь козак, лежав на печі,
Пив із ворогами.
Як, бува, сумління мучить, –
Гахне пару кружок!
Так у них і захлинувся,
Як свиня в калюжі...
Бо бидло в стойлі!
Бидло в стойлі!
А орел на волі!
Бидло в стойлі!
Бидло в стойлі!
А орел на волі!
Сайт https://www.facebook.com/kiev.klab/posts/2350015305027441
Живая легенда Киева: кобзарь-бандурист Остап Киндрачук.
Колоритного кобзаря-бандуриста видел, наверное, каждый киевлянин. Он уже больше 10-ти лет играет на Майдане и Крещатике, но только в холодное время года, когда начинается курортный сезон в Крыму, бандурист едет домой в Ялту. Именно в Ялте Остап Киндрачук провел большую часть своей жизни, именно там работал матросом, капитаном-механиком, а затем и капитаном малого плаванья; впервые взял в руки бандуру и присоединился к Ялтинской капелле бандуристов. После развала ссср и продажи украинского флота Остап вместе с другими моряками оказался "за бортом" и решил не только получать удовольствие от бандуры, но и зарабатывать с ее помощью на жизнь.
Остапу Киндрачуку в ноябре будет 77, и при этом он очень подвижный, жизнерадостный человек, открытый для всего нового. Сам путешествует по европейским фестивалям уличных музыкантов, таким как Buskerbus в Польше. У себя на странице в Facebook публикует фото с фестивалей и концертов, особенно радуют альбомы, там собрана 77-летняя история Остапа Киндрачука в фото и сканированных письмах, грамотах, приглашениях, публикациях в газетах. Из чего можно узнать, что Остап Киндрачук - ударник коммунистического труда и порядочный семьянин. Он и его бандура делают, наверное, намного больше в деле возрождения украинской культуры, чем отдельные представители псевдо-националистических сил. Желаем ему долгих лет!
Остапа очень любят фотографировать киевляне, и особенно он впечатляет иностранцев, что непременно хотят сделать фото с непонятным им украинцем.
Київ – сайт http://www.nrcu.gov.ua/news.html?newsID=82560
Єсипок: всеукраїнський конкурс бандуристів показав не лише таланти, а й проблеми
19.11.2018
Участь в конкурсі в Всеукраїнському конкурсі бандуристів "Кубок Києва" приваблює не лише грошовими преміями, а й можливістю показати себе, переконаний голова Національної спілки кобзарів України Володимир Єсипок. В ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні. Вдень" Володимир Єсипок та керівниця Тріо бандуристок Українського радіо Тетяна Маломуж розповіли про деталі конкурсу.
"Перший Всеукраїнський конкурс бандуристів "Кубок Києва" — це професійний конкурс. Фактично на цьому конкурсі була представлена школа бандуристів: і київська, і львівська, і харківська, і одеська, тобто вся Україна була представлена на цьому конкурсі. Оскільки це був професійний конкурс, у нас не було обмежень щодо того, де конкурсант навчається або працює. Але були вікові категорії: до 20 років і від 20 до 30 років. Також було 2 жанрові категорії", — зазначив Володимир Єсипок.
Він наголосив, що "стимул участі в конкурсі полягав не тільки у грошових преміях, а щоб показати себе, щоб тебе помітили".
Він додав, що цей конкурс продемонстрував проблему з інструментами.
"Цей конкурс, окрім талантів, показав, що є проблеми, на жаль. Однією з найбільш проблем є виготовлення інструментів", — сказав Єсипок.
Тетяна Маломуж також розповіла, що цього року 8 місяців тривав бандурний конкурс аудіозаписів під назвою "Кобзарський майдан", його організував Юрій Боровик, а також долучилась Спілка кобзарів України.
За її словами, це унікальний конкурс, тому що було представлено 30 виконавців соло та 12 ансамблів.
Нагадаємо, що 9-11 листопада проводився Всеукраїнський конкурс бандуристів "Кубок Києва", інформаційним партнером якого було UA:Українське радіо.
Тернопіль – сайт https://www.tenews.org.ua/post/view/1542703385-diplomantka-vseukrainskogo-konkursu-banduristiv--kubok-kieva--z-ternopillya
Лауреат Всеукраїнського конкурсу бандуристів «Кубок Києва» – з Тернопілля
20.11.2018
Валентина Семеняк
Марійка Іваніцька надзвичайно талановита дитина. Бог наділив її дивовижним тембром голосу. Вона з багатодітної сім’ї, мешкає у передмісті Тернополя – Березовиці. Окрім неї ще п’ятеро дітей. Дівчинка найстарша. Батько священик, мама має особливий хист до малювання. У цій родині панує дух творчості. Вже п’ятий рік Марічка навчається в Острівській музичній школі по класу бандури (викладач Лариса Василівна Атаманчук). Відразу грати на бандурі і одночасно співати – нікому не під силу. Щоб освоїти це рідкісне мистецтво, треба докласти чимало праці і дисципліни. Але й цього буде замало, якщо душа не лежить до бандури. Марічка поєднала у собі всі три аспекти. Саме тому й перемогла на Всеукраїнському конкурсі бандуристів. Спілкуюсь із її викладачкою Ларисою Василівною Атаманчук.
- Всеукраїнський відкритий конкурс бандуристів «Кубок Києва» відбувався 9 -11 листопада з ініціативи Національної спілки кобзарів України, Департаменту культури Київської міської державної адміністрації, Національної музичної академії ім. П.І.Чайковського.
Конкурс проходив з нагоди відзначення 100-річчя з дня заснування професійної капели бандуристів в Україні.
- Бандура – автентичний і неповторний музичний народний інструмент. Здається, сучасна молодь не дуже прагне його вивчати?
- Чи роблять «погоду» згадані конкурси?
- Не так, як би хотілося, але зрушення є. «Кубок Києва» мав на меті сприяти розвитку національної школи гри на бандурі, віддавати перевагу молодіжному кобзарському руху.
- У якій номінації брала участь Марічка?
- Бандурист-співак, у віковій категорії від 15 до 20 років. Можете собі уявити, вона виступала разом зі студентами вищих музичних навчальних закладів І-IV рівнів акредитації. До участі у другому турі було допущено тільки п’ятеро учасників з кожної номінації. Школярка стала лауреатом ІІ премії, розділивши її зі студенткою Одеської Національної музичної академії ім. А. В. Нежданової – Анастасією Парипою.
- Так, це неймовірно! Адже якщо порівняти рівень практичних навичок у тих, хто виступав, він різний. До речі, хто був у журі?
- Високоповажні особистості. До складу журі входили голова Національної спілки композиторів України В.І. Щербаков, голова Національної спілки кобзарів України В.М. Єсипок, заслужена артистка України Л. В. Коханська, заслужений діяч мистецтв України Н. Б. Брояко, заслужений артист України К. Г. Новицький та інші корифеї бандурного мистецтва. Згадані митці високо оцінили талант нашої Марічки. Вони були зачаровані неповторним тембром її голосу та одухотвореним виконанням творів. І, чесно кажучи, не приховували своїх щирих позитивних емоцій та вражень. Адже голос зараз у Марічки звучить як у дорослої!
- До цього часу ваша учениця вже десь виступала? Чи брала участь в інших конкурсах?
- Так. Її творчий конкурсний доробок щедрий на перемоги: двічі здобувала І премію на Всеукраїнському фестивалі-конкурсі виконавців на народних інструментах «Провесінь»(2016,2018) у місті Кропивницькому. У 2017 році стала лауреатом аж трьох конкурсів, а саме: І премія на V Міжнародному конкурсі юних бандуристів «Волинський кобзарик» у місті Луцьку, ІІІ премія на II Всеукраїнському конкурсі юних музикантів «Франкове підгір’я» у місті Дрогобичі, ІІ премія на Всеукраїнському фестивалі-конкурсі української народної пісні «Соловейко» у місті Тернополі. У 2018 році отримала І місце на обласному конкурсі «Творчість юних» та ІІ місце на Міжнародному радіоконкурсі «Кобзарський майдан». І нещодавно ще одна перемога, правда вже без бандури: ІІ премія на І Відкритому конкурсі вокалістів та хорових колективів імені Соломії Крушельницької (викладач Т. М. Григорчук), який відбувся через день після повернення Марічки з Києва .
- Цікаво, у себе вдома, на рідному Тернопіллі, вона виступає?
- Дякую за запитання. Марічка мала вже сольний концерт у районному Будинку культури, який відбувся навесні, 24 травня.
Це 16 творів, з яких 12 прозвучали у її сольному виконанні, 2 твори – у складі тріо бандуристок, учасниками якого були не менш талановиті Софія Погребняк (на сьогодні студентка Тернопільського державного музичного училища ім. Соломії Крушельницької) та Олеся Гаврилюк (учениця третього класу Острівської музичної школи), ще 2 твори – у складі ансамблю бандуристів.
- Справді, у неї розмаїте й насичене життя.
- Знаєте, це безвідмовна дитина. Вона ж іще солістка й учасниця зразкового ансамблю бандуристів «Диво-струни», бере активну участь у шкільних мистецьких заходах, у житті церкви.
- Дякую за розмову. Хай щастить вам у всіх добрих намірах і починаннях.
До слова.
Сьогодні мала щасливу нагоду почути славнозвісну пісню «Як тебе не любити, Києве мій!» у супроводі бандури (ютуб). Неймовірні відчуття! Перебирання срібних струн ніжними дівочими руками народжує дивовижну музику, звучання якої хвилює, викликає в середині незвичайні емоції, які, торкаються найпотаємніших куточків душі. А виконала її наша краянка, 15-річна Марійка Іваницька на Всеукраїнському конкурсі у столиці…
Воістину талановита й працьовита дівчинка росте, якій пощастило із педагогом, котра вболіває за неї, як за рідну дитину. Марія Іваніцька – запам’ятайте це ім’я. Це велике майбутнє нашої України, яким невдовзі пишатимемось.
Рубрика – «До ювілею поета»
Завтра! «Я ще вернуся! Гарячим вітром…» До 140-ї річниці від дня народження
Олександра Олеся в Музеї книги і друкарства України
http://mitec.ua/zavtra-ya-shhe-vernusya-garyachim-vitrom-do-140-yi-richnitsi-vid-dnya-narodzhennya-oleksandra-olesya-v-muzeyi-knigi-i-drukarstva-ukrayini/
Запрошуємо вас на відкриття виставки «Я ще вернуся! Гарячим вітром…», присвячену видатному українцеві, одному з найпопулярніших поетів початку ХХ століття, Олександру Олесю.
Творчий доробок поета – оригінальне явище в українській літературі першої половини ХХ ст. Еволюція поетичного таланту Олександра Олеся була частиною не тільки українського, а й загальноєвропейського літературного процесу. У його творчості поєднано фольклорні традиції, неоромантизм та естетику символізму. І. Франко в рецензії на збірку «З журбою радість обнялась», назвав поета соловейком та писав про перевагу емоційності й діонісійського начала в його творчості.
Популярність Олександра Олеся перед Першою світовою війною і згодом, після буремних подій 1917-1921 рр, коли чимало українців, в силу об’єктивних обставин, опинилися за кордоном, була колосальна. Десятки композиторів створили музику до віршів Олександра Олеся, поетичні етюди і драми успішно ставили в театрах.
В радянській Україні його не друкували, лише після здобуття незалежності твори Олександра Олеся повернулися до нас – і дивним пророчим змістом лягли на події сьогодення.
«Не вірив я в життя по смерті, тепер я вірю в диво з див, було для мене страшно вмерти, умер і нагло знов ожив», – ці рядки були написані поетом у далекому жовтні 1925 року. А через 73 роки після смерті прах «короля української лірики» і його дружини Віри було перевезено з Праги і перепоховано на Лук’янівському кладовищі в Києві.
5 грудня 2018 року виповнюється 140 років з дня народження Олександра Олеся і наша виставка є спробою оживити дивовижну історію життя людини непересічної долі й таланту.
На виставці представлено автографи письменника, рідкісні прижиттєві видання його творів та книжки, надруковані вже після здобуття Україною незалежності. За допомогою раритетних побутових предметів буде відтворено атмосферу 30-40 років ХХ століття, зокрема робочий кабінет письменника.
Виставка побудована на матеріалах Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Музею книги і друкарства України, Центрального державного музею-архіву літератури і мистецтва України, Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, Національного музею українського народного декоративного мистецтва, Національної історичної бібліотеки України, Бібліотеки імені Олега Ольжича.
Вхід на виставку у день відкриття безкоштовний, у інші дні — за умови придбання вхідного квитка.
Чекаємо Вас 23 листопада — 24 грудня 2018 р.
щодня, крім вівторка, з 10 до 17 год.
Довідкова інформація та акредитація ЗМІ:
(044) 280-79-76, 280-66-23
Музей книги і друкарства України (на території національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника)
Лаврська, 9, корпус 9
С О Н Ц Е П’Ю!
(З Української Прапам’яті)
Доповненим, новим накладом виходить збірка віршів відомої української поетеси Людмили Ромен «Скрипка Сонця», створена з великою повагою і посвятою Олександрові Олесю, його рідному Білопіллю, селу Верхосулці, де в маєтку діда промайнули щасливі дитячі літа поета. Збірку щедро ілюстровано графікою незабутнього Володимира Ломаки, який теж творив під впливом чарівливої поезії Олеся й переважно на теми його творів і біографії.
Людмила Ромен, до речі, лауреат премії імені Олександра Олеся, за її словами, розпочала своє знайомство з талановитим земляком із добірок його поезій у «Літературній Україні». Чудові своєю мелодійністю поезії, які зродились із самого серця Українського поета, вилилися у ряд Людмилиних пісень: «Сонце, моє сонце!», «О Дніпре, встань!», «З журбою радість обнялась», «Розпач». І той дебют був правомірний, бо ж вона за фахом музикантка.
– Потім я стала писати вірші, природно, не без впливу творчості великого Сонцепоклонника, нашого земляка, – говорить поетеса. – Уже згодом, коли мої поетичні крила зміцніли, зародилась думка підготувати збірку віршів і пісень на слова Олеся до 120-річчя поета. Тоді книжка не вийшла через брак коштів. Лише 5 пісень були опубліковані в колективному збірнику наукових праць «Олександр Олесь. Творча спадщина і сучасність» (1999).
І лише через 15 років вдалося реалізувати задум. Кожен вірш Людмили Ромен – то відгук на журбу чи радощі Поета, часто має епіграф-цитату:
Де ти, свято, свято згоди?
Чи не час прийти тобі
(О.Олесь)
Як мало України на землі,
Хоч української землі й багато,
Ти ніс частинку на своїм крилі, –
Не долетів… Вже крилонька відтято
( «Лелека». О.Ольжичу)
«Неповторний Людмилин стиль упізнаєш із перших-ліпших двох строф її поезій. Це знаменно. У них дивовижний сплав її інтелекту, серця і душі, відзначений самобутністю, відшліфованістю та багатством і влучністю лексики. Навіть її неологізми питомі для українців, бо вона черпає їх із самого денця мови, творчо сягає праоснов культури…», – так висловився про свою колегу на презентації книги голова Сумської обласної організації НСПУ Олександр Вертіль.
І справді, як і в попередніх її книгах, подибуємо такі вдалі неологізми: «небесся, сніговітраж, Даждьбожичі, душограми, тонкоголосо, пустогрім’я, непроминність, чужіти, травоквіття, жовтоблакить, райдзвіння, тонкосвічує…», створені не калькуванням русизмів при нехтуванні українськими перлинами, як ще буває, а на основі вивчення нашої прамови, старослов’янізмів, багатства, котре нам заповідали славні прадіди великі. Це органічне новаторство зроджується у Людмили Ромен із її дивовижної прапам’яті (доречно вжити тут її неологізм!) української ментальності, мови, культури. Так, зі славного минулого, яке шануємо і вивчаємо, випливає наше майбуття!
Не могла оминути Людмила Валентинівна у цій збірці кондової постаті плідного краєзнавця і письменника Геннадія Петрова (1936-1996), котрий у темну добу безглуздих заборон і покарань не побоявся досліджувати життя і творчий подвиг титанів духу – Олеся й Ольжича, пробивати щелепи цензури, публікувати нові матеріали про геніїв у столичній і місцевій пресі:
Ой рано-рано Покрова
Тебе накрила віком домовини
І десь твій к і н ь не доскакав
До волі справжньої
Для нас усіх,
Для України…
(«Світлій пам’яті Геннадія Петрова»)
Згадується з цього приводу й інший Поет: «Рад би ще він раз побачить отаку зиму!». «Отаку зиму» описала поетеса, пережила її всіма фібрами вразливої й чутливої душі, побачили Геннадієвими та її очима, їхніми враженнями та переживаннями й ми:
Ні! Вже не спить Україна, не спить!
Друге пришестя Майдану!
«На Ви!» – клич.
Кров’ю обагрено. Кинуто виклик.
…Слухай, Європо, – ми є! – українці!
( «Майдан Гідности»).
Цілий розділ книжки «Криниця пісень» присвячено текстам Олеся, які поклала на музику Людмила Ромен.
– Пісні ті не могли не зродитись. Моя музикальна душа і серце не могли не відгукнутися на заклик і бажання самого Поета. Він писав: «О, збуди мою пісню, що спить...», – стверджує композиторка. – Його слово таке музикальне, таке мелодійне. Недарма ще за життя Поета величали королем української лірики і бардом цілого покоління. Дуже багато славетних композиторів написали і пишуть музику на слова Олеся, тож і я внесла до них часточку своєї душі. Ба, більше, мені здається, що Поет творив свої шедеври відразу разом із мелодією, виспівував їх душею, у якій «з журбою радість обнялась»…
Нею написані 4 партитури для хору та 21 пісня. Музикальність Олесева тут не на заваді громадянським мотивам, закликам боротися за Україну, Щастя, Свободу:
Де ти, свято, свято згоди?
Чи не час прийти тобі?
Задихаються народи
В братовбивчій боротьбі.
Але за меч! На бій кривавий
За край, за волю, за своє!
Наш ворог хижий і лукавий
Вже кров по наших селах ллє.
«Де ти, свято, свято згоди?»
О. Олесь
Наші поети і є новаторами, і плідно розвивають творчі розмаїті традиції. Олесь присвячує натхнені музикою рядки композиторові Миколі Лисенку «Умер кобзар…», котрі чуйно вловлює і відтворює Людмила Ромен. Вдало вибирає вона саме ті вірші Олеся, де поряд із громадянськими мотивами невіддільно панують і ліричні настрої, посвята дітям, нашому майбуттю, де самі назви камертоном задають тональність: «Бринить-співає наша мова», «Як вінки плела ти з квітів», «Ніжний романс». Композиторка гармонійно долучає до пісень на слова класика й ніжні мотиви кохання, філософських роздумів, мрій:
Стану я казки казати
Та співать пісні,
Щоб ти щастя зміг зазнати
Хоч в дитячім сні…
І у власне поезіях сумської авторки ми знайдемо і радощі, й журбу, підслухані в Олеся та й її власні… Як творчість Олександра Олеся кличе до співпраці, співтворчості Людмилу Ромен, так і її натхненні вірші спонтанно породжують поетичні рядки сучасників: така сила справжньої лірики.
Другий розділ збірки (а збірка складається з трьох розділів: громадянської лірики, інтимної та пісенника), дарма що зветься «Щастя… дивна річ» містить настрої особистих терпінь, а все ж перший вірш цього розділу зветься «Олесеве сонце», і сум свій обидва поети вміють залляти всепереможним сонцем, перемогою над журбою почуття радості, спраги до життя, любови:
О, збуди мою пісню, що спить…
(О.Олесь)
О збуди! Годі спать!
Бо вже серпень,
Моя туго – живице пісень.
Відгорів в чужині я нестерпно,
Вдарить в бубни дібров новий день.
Розбуди! Наче блискавка стане
Кожне слово – лиш тиша на мить.
Розривають на грудях каштани
Шкаралупу тернову століть.
(«О збуди!»)
Та Людмила Ромен, як і її Вчитель Олесь, великий лірик, уміє приглушити душевні терпіння і звернути погляд до проблем Вітчизни, яких нині ой як багато. Пробуджується вільний козацький дух народу, хвилюють Майдани, користаються з подвигів і жертв народу кар’єристи-негідники, і душа Поета не може не забути власні болі й страждання, і б’ється серце в ритмі народних змагань:
Визволимо Україну!
Чи дарма Герої вмирали?!
Ми з вами – Нація! – Дужа, Соборна,
В державі СВОЇЙ!
Слава Героям! І нації слава!
(«Слава Героям!»)
Природно, як і нас усіх, Поетів огортає біль і сумнів од невдач і поразок, огортає й не біль, а глибока скорбота, бо не може український поет творити лише «штуку для штуки», бути самозадоволеним, жартома кажучи – самозахеканим… Такий привілей для поетів щасливіших народів, для золотих віків. Але це не значить, що український поет, вдавшись до громадянської лірики, може занедбати форму, мовне багатство, стиль. Щодо цього, то Людмила Ромен на висоті літератських завдань, вимог: відоме її лексичне багатство, тонке нюансування, музичний асонанс, новаторство у формі і змісті, прапам’ять всієї нашої цивілізації – праслов’янство, княжа доба, козацтво, новітні часи пристрасних закликів до здобуття внутрішньої свободи – від Сковороди до Ольги Кобилянської, – без якої не здобути свободу зовнішню; від закликів до борні «з часу Шевченкового «Поховайте та вставайте…» до сильного, гарячого й поетичного слова Лесі Українки», від Олеся й аж до наших сучасників… Нам, як і Олесеві, випало стати свідком українських змагань і прорахунків на схилку століть. Тож природне резонування музики й поезії Людмили Ромен на творчість свого Вчителя; як і в нього, ми простежуємо припливи і відпливи поетичного апофеозу залежно від доби. Як і в нього, у нашої сучасниці вловлюємо ті ж княже- та богоборчі мотиви, розчарування. Але, гадаємо, як і в Олеся та й чи не всіх наших поетів, ми зрештою почуємо кобзарівське «Ми восени таки похожі Хоч трошечки на образ Божий…» Вся українська література твориться під знаком Великого Кобзаря. Історія України і доля її співців така трагічно примхлива, та мусить же вона чогось нас навчити!
Вже згадувано образну музикальність слова поетеси, наснажене воно й малярською спостережливістю й пейзажністю, кольорами веселки. Влучні метафори, порівняння, тропи: «душа тонкосвічує, як хліб, розкришує печалі…», «голос розпачливих літер», «тиша зіщулилась в стому», «свічки перетерплих ночей», «місяць – ятаганом, як монгол», «зелена віть кохання», «стоптали пелюсток ріку», «смугасті дні-паски», «каштани сплигують додолу босі», «пагони громів», «як шабля гостра – в височінь тополя», «зотліле світла пасмо»… Гра поетичних образів і слів, де зовсім нема легковажності, а є медитація і сум. Та переважають у книжці мажорні тони, адже Людмила Ромен, як і її патрон Олександр Олесь, залюблена в Сонце, сонцепоклонний предків путь, адже книжка має й назву таку мажорну – «Скрипка Сонця»! Символічно, що музикальну українську мову завше порівнюють саме з скрипковими шовковими звуками. Заслугою Людмили Ромен треба вважати її власне першовідкриття Олександра Олеся яко Сонцепоклонника. Ми здебільшого знаємо його яко співця мінорних мотивів (цикли поезій «Кому повім печаль мою...», «Чужиною», «Щороку»), – а, отже, скільки сонцелюбних цитат правомірно наводить авторка! Хочеться знов і знов перечитати й Олеся після такої йому посвяти. Їхнє поклоніння Сонцю звучить в унісон:
Схід сонця я вийшов зустріти у поле
І став на коліна до сходу.
Привіт тобі, сонце! Привіт тобі, Воле,
Від серця мого і народу!
(О. Олесь)
О Сонце ясне! Пресвята Оранто!
Я слово співом зустрічаю днесь Тебе!
Благословенний лик в аспиді ранку,
Моя молитва серця лине до небес!..
Насущне літепло пошли на трави,
Дай життєдайну силу пагінню в полях.
Вітає вранішню красу-заграву
Ліс літургією. –
Співа в ній кожний птах!
Щодень із ночі дивимось до сходу,
Плекаємо Надію, Віру і Любов.
У серці волелюбного народу
Зіходиш яко Воля з темряви оков.
(«Слава Сонцю! / Молитва/»)
Пилип КИСЛИЦЯ