Спеціальний випуск до 18-річчя літопису і ювілею упорядника

 

Вітаємо дописувачів і читачів із творчим повноліттям!

 

     До 15-річчя заснування інформаційного бюлетеня у листопаді 2013 року вийшов спеціальний випуск №40 (266), де у “Характеристиці самодіяльного видання” подав статистику за роки діяльності. Скандальний закон про ЗМІ зобов’язував реєструвати бюлетені, тому в січні 2014 року із №4 (277) змінив його назву на “літопис”. Хоча з того часу в Україні відбулися важливі зміни, але видання вижило, бо потрібне співцям і читачам, частина яких молодша за літопис.

     Унікальність самодіяльного, культурологічного видання у тому, що воно існує без спонсорів, а організаційну роботу виконую на громадських засадах. По понеділках літопис розсилаю 600 читачам через Інтернет. За останні три роки вийшло 159 номерів, де 101 особи опублікували 500 дописів, та розмістив більше 700 статей із окремих сайтів та ЗМІ.

Запрошую поетів і бардів відтворити літописні події на творчому вечорі, який відбудеться

в Сумах 19 листопада о 14.00, «Агенція промоції «Суми», вул. Соборна, 27.

Петро Картавий, листопад 2016 року

 

Поїзд назустріч – із Сум

Мить – і пробігли вагони

Радість охопить і сум,

Зникнуть вокзальні пілони

       Світлана Зайцева, 2001 р.

 

 

Вірші та листи із літописів про події в Україні після 30 листопада 2013 року

 

270

Іван Малкович, Київ

цей вірш, написаний ще 1989 року:


КОЗА-ДЕРЕЗА

Все змішалося — злидні і зло,
і антихристська сила.
О північна козо-дерезо,
що ти тут загубила?

Триста років у нашій траві —
кажеш, їла листочок?
Триста літ мед-вина ручаї —
кажеш, пила ковточок?

Триста літ наші княжі ліси
ти із печі косила...
Але — чуєш? — в містах 
                         голоси —
це вертається сила!

Ревка цап твій в страху — допекло
нам в байраках конати...
Свиснув рак — встав байрак — загуло! —
ми вертаєм до хати.

 

 

273

Сергій Шишкін, Володимир-Волинський

 

Я люблю свій народ

 

Я  люблю свій народ,

Тих людей на Майданах,

Тих дітей, що танцюють,

В столиці  своїй.

Я люблю свій народ

Не в ярмі, не в кайданах.

Я люблю свій народ.

Я його, а він мій!            

            Не спи, мій Майдане…

            Твій ранок настане… 

І ніяка біда,

Коли спільно за діло!

І ніяка біда.

Подолаємо  разом!

І засяють зірки

Бо ми так захотіли.

І засяють зірки

Над дорожнім  хрестом.

             Не спи, мій Майдане…

             Твій ранок настане… 

 Я люблю свій народ ,

Що себе поважає.

Я люблю свій народ

Серед  рівних братів.

І  дивитись вперед

Більше не заважає

Нам ніхто і ніде.

Якщо ти захотів.

           Не спи, мій Майдане…

           Твій ранок настане… 

 

Із літописів за 2014 рік

 

277

Петро Картавий, Суми

Скандальний закон заважатиме інформувати бардів

 

Звертаю увагу читачів, що бюлетень змінив назву на “ЛІТОПИС АВТОРСЬКОЇ ПІСНІ УКРАЇНИ. Листи бардів та їхніх шанувальників, вірші, статті”. Нагадаю, що бюлетені №1-9 за 1998-2000 роки вийшли під брендом “Об’єднання Клубів Авторської Пісні України”, але через претензії деяких “доброзичливців” довелося змінити на “Інформаційно-аналітично-координаційне Агентство Авторської Пісні України”. Не думав тоді, що через 14 років ця назва може підпасти під репресивну дію закону, який прийнятий 16 січня 2014 року з порушеннями регламенту парламенту, і опублікований в газеті “Голос України” від 21 січня 2014 року. Пропоную фрагмент закону, де про обов’язкову реєстрацію агентств.

 

Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян

http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=311971

 

Закон України

ІІ. Перехідні та прикінцеві положення

...

2. Особи, які здійснюють діяльність інформаційного агентства з розповсюдженням продукції інформаційного агентства через ресурси мережі Інтернет та не мають свідоцтва про державну реєстрацію інформаційного агентства як суб’єкта інформаційної діяльності, протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом зобов’язані отримати таке свідоцтво або припинити відповідну діяльність. Зазначені особи протягом тримісячного строку не можуть бути притягнуті до відповідальності за здійснення випуску та розповсюдження продукції інформаційного агентства без державної реєстрації.  ...

Президент України В. ЯНУКОВИЧ.

м. Київ,

16 січня 2014 року.

№ 721-VІІ.

 

Навіть якщо закон не відмінять, то все одно реєструватися як інформаційне агентство не буду, бо в мене вдома ніколи не було Інтернету. Листуюся з бардами за допомогою громадського Інтернету – без оплати. Ніхто не має права заважати нам і далі приватно листуватися.

 

 

 

 

 

 

277

Антоніна Тимченко, Харків

 

***

 

Грізно і певно, зсунувши брови, як вождь

соціалізму, скаже товариш мудрий,

що все не так і що «все мы здесь не для того»...

Чай закипає, країно, доброе утро!

Кидаю в чашку заварку і рафінад

і наливаю окріп із якоюсь злістю –

начебто мщуся зараз, що кожен з нас

щиро хотів добра і тепер втомився.

Бо на усяке діло є свій кордон,

бо на усяке тіло – усякі сили.

Господи Боже, дай зупинитись до

того, як чорним зробиться біле.

 

 

279

Петро Картавий, Суми

 

Хто і чому прагне контролювати літопис бардів України (фрагменти)

 

Нагадаю читачам, що в опублікованих віршах протесту – крик та біль поетів і бардів за майбутнє України. Як упорядник бюлетеня, не редагую надіслані вірші та повідомлення, за зміст яких відповідають автори. Віршів із закликом руйнувати державу не отримував, бо присилають їх патріоти України, які мріють про чесне життя та демократизацію влади.

...

У листах харків’янки – спроба зробити із мене екстреміста, хоча жодній людині не вказував, якою мовою писати і розмовляти. Серед читачів, дописувачів, авторів віршів кількість україномовних і російськомовних прихильників бюлетеня однакова, а серед авторів та виконавців переважають російськомовні. Напередодні подій протесту, 18 листопада 2013 року, розіслав спеціальний випуск до 15-річчя заснування бюлетеня, де розмістив 17 дописів за 1998-2000 роки, із них 11 написані російською, і тільки 6 – українською. Сторінки бюлетеня об’єднують різномовних бардів, і це не подобається недоброзичливцям України, що прагнуть відродження імперії.

...

Нинішні події – це вже третя загроза втратити волю. У 1991 і 2004 роках КДБ і його спадкоємцю не вдалося окупувати Україну, але дехто мріє про це тепер, закликаючи втрутитися сусідів у вирішення політичної кризи. Якщо доля пошле мені випробування, то спробую чесно їх витримати. Тільки зовнішнього втручання не можна допустити, бо знищать десятки тисяч молодих українців, а сотні тисяч змусять емігрувати. Це відчувають ті, хто не мовчить у вирішальний для держави час, бо в нашій історії таке вже було у 20-му столітті. ...

 

 

280

Олеся Мамчин, Київ

 

* * *

 

А над полем майбутнього бою

Ще нічого. І мед не гіркий.

Та над полем майбутнього болю

По одній вигасають зірки.

 

О навіщо, мій Боже, навіщо

Понад полем, гладеньким як скло

Виє вітер так глухо і віщо

Ніби губи йому попекло?

 

І на скалки тріскає скло

 

 

285

Володимир Самайда, Київ

 

В столиці дощ, і якось легше дихати..

По лицю дощ, і можна собі плакати..

Я в центрі знов, і скоро зацвітуть сади..

А дощ змива криваво-вогняні сліди..

 

Спокійно тут довіку мені не пройти,

І квіт живий довіку майорітиме

З уклінною подякою і каяттям,

Що не закрив собою жодного життя

 

Ні я, ні ти.. А всі ж Вони батьки, брати і діти ще..

Все вище, вище, ви-ище

 

 

285

Ольга Артеменко, Київ

(фрагменти із листа на розсилку від севастопольця)

 

ЗДРАВствуйте, мои дорогие севастопольские и не только севастопольские друзья.

 

Я очень рада тому, что вы все такие счастливые и ликующие. Но есть небольшое НО: Все то, что сейчас происходит в той стране, которую мы раньше вместе называли НАШЕЙ, для меня лично является невыносимой болью.

 

ИСКЛЮЧИТЕ МОЙ АДРЕС, ПОЖАЛУЙСТА, ИЗ РАССЫЛКИ ВАШЕГО САЙТА. Надеюсь, что со временем я найду в себе силы вернуться в эту рассылку и радоваться новым песням, хорошим концертам и радостным событиям, которые происходят в Крыму. А пока можете считать меня не очень хорошим другом, который не умеет радоваться радостям ближнего. В моей душе сейчас только слезы – и это не метафора, это натуральное мое состояние.

 

 

295

Олександр Гадзінський, Ніжин

 

        *   *   *

 

Ти мені учора був друг,

А сьогодні – ворог мій враз.

І на серці моїм спух пруг

Від ударів твоїх злих фраз.

 

Вчора серце моє дер біль,

Вчора серце моє пік гнів:

На чиєму боці йдеш в бій

І чиї співаєш пісні?

 

Не дарую тобі стиск рук,

Не сховаєшся за дим фраз!

Був учора мені ти друг,

А сьогодні – ворог мій враз.

 

Піде прахом кровостік-вік,

Сміх поразок, перемог плач…

Опущу повіки, як Вій,

Зрозумію твоє «пробач».

 

 

309

Тетяна Лавська, Миколаїв

 

* * *

 

В глазах читаю родственность души,

Энергетически и духом вижу схожесть

И притяжение - только лишь возможность

Для роста и дальнейшего пути...

 

Знакомству рада я, общению с тобой!

Как буд-то "малое дитя с раскрытыми глазами",

Тянусь к тебе, чтоб люди не сказали...,

С таким я, человеком, ринусь в бой.

 

С таким я человеком, как "в разведку".

Надёжность вижу и, души добро.

И никогда не врёт моё нутро,

Такого человека встретишь редко!

 

Поверь, искала я, слова мои - не лесть.

И как же счастлива, что "это всё ВОЗМОЖНО"

С такими вот людьми общаться можно!

И, лишний раз я убеждаюсь, что в мире чудо есть...!

 

 

311

Борис Гуменюк, Київ

 

“ЗАПОВІТ”

 

Сьогодні знову копаємо землю

Цю ненависну донецьку землю

Цю черству закам’янілу землю

Тулимося до неї

Ще живі.

Ми ховаємося за землю

Сидимо в ній тихо

Наче малі діти за маминою спиною

Ми чуємо як б’ється її серце

Як вона втомлено дихає

Нам тепло й затишно

Ще живі.

Завтра ми вже будемо мертві

Може багато з нас

Може всі.

Не забирайте нас із землі

Не відривайте нас від матері

Не збирайте на полі бою наші рештки

Не намагайтесь наново скласти нас докупи

І – благаємо вас – ніяких хрестів

Пам’ятних знаків чи меморіальних плит.

Нам це не треба

Адже це не для нас – для себе

Ви ставите нам величні пам’ятники.

Не треба ніде карбувати наших імен.

Просто пам’ятайте:

На цьому полі

У цій землі

Лежать українські солдати

І – все.

Не віддавайте нас батькам

Не хочемо щоб батьки бачили нас такими

Нехай батьки запам’ятають нас малими дітьми

Неслухняними хлопчиками

З рогатками з синцями на колінах

З двійками у щоденнику

З повною пазухою яблук з сусідського саду

Нехай батьки сподіваються що ми колись повернемося

Що ми десь є.

Не віддавайте нас дружинам

Нехай кохані запам’ятають нас красенями

Такими які подобалися багатьом дівчатам

А дісталися їм.

Нехай вони запам’ятають наші гарячі губи

Наш гарячий подих

Наші палкі обійми

Нехай вони не торкаються нашого холодного чола

Наших холодних вуст.

Не віддавайте нас дітям

Нехай діти запам’ятають наші теплі очі

Наші теплі усмішки

Наші теплі руки

Нехай діти не торкаються тремтячими губами

Наших холодних рук.

Ось в цих окопах

Які сьогодні для нас тимчасове житло

А завтра стануть нашими могилами

Поховайте нас.

Не потрібно прощальних промов

В тиші яка настає після бою

Це завше виглядає недоречно

Це наче штурхати загиблого воїна

І просити щоб той встав.

Не треба панахид

Ми й так знаємо де тепер буде наше місце

Просто накрийте нас землею

І – йдіть.

Було б добре якби на тому місці було поле

Колосилося жито

Щоб жайвір у небі

І – небо

Багато неба –

Ви можете собі уявити якій хліб родитиме поле

Де лежать бійці?!

(В пам’ять про нас їжте хліб з поля

Де ми полягли.)

Було б добре якби на тому місці були луки

І багато-багато квітів

І бджола над кожною квіткою

Щоб надвечір приходили закохані

Плели вінки

Кохалися до ранку

А вдень щоб приходили молоді батьки

З малими дітьми.

(Не перешкоджайте дітям приходити до нас.)

Але це буде завтра.

А сьогодні ми ще копаємо землю

Цю дорогу українську землю

Цю солодку ласкаву землю

Пишемо гуртом саперними лопатками

На її тілі

Останній вірш української літератури.

Ще живі.

 

 

318

Ігор Жук, Київ

 

ЛИСТ НА ДОНБАС

 

Йой, Іванку, війна... Баста, вівці; Італія, баста...

Хто б повірив торік, що отак перекрутиться світ:

Що багата Москва так збідніє, аж пуститься красти,

Грабувати сусідів – а був ніби ж добрий сусід...

 

Йой, Іванку, біда... Я стрижу твої вівці і плачу:

Чи ж сплету тобі светра до снігу... –

                                              Кобіто, не вий!

Я вже Бога дістала своїм "Най я мужа побачу!..

Най мине його куля!.. Най верне додому живий!.."

 

Дзвінці шубу купила з кроля, мамі справила мешти,

Приїздили за м'ясом – я добре продала свиню.

Ще лишалися євро – сховала-м дві сотки, а решту

Волонтерам віднесла – най буде тобі на броню.

 

Як я везла з Італії вам ті кевларові гельми,

"Дві, – сказали, – не можна!.." – а потім принесли ще п'ять.

Правда, митник вже вдома пристав – була б вдарила шельму, –

Але сам завстидався і хутко поставив печать.

 

У суботу Тарасику нашому буде два рочки;

Вже навчився казати, що "тато на фронті – танкіст!.."

Я до ранку не сплю, шепчу знов до твоєї сорочки,

І снідання до горла не йде мені; добре, що піст...

 

Я, Іванку, не плачу, то так... алергія на вовну...

Маєм вже інтернет, – я в фейсбуці така бойова!..

Я кохаю тебе – так, як ти сам казав: "безумовно"!

Я діждуся тебе! Тільки ти бережись там, Іва...

 

Іванку, Іванку,

        Не купуй рум'янку,

                не купуй рум'янку;

Най буду, як буду,

        Люблю, не забуду –

                Лиш не згинь у танку...

                        06.10.2014

 

 

318

Ігор Жук, Київ

 

ЛИСТ З ДОНБАСУ

 

Найкраща в світі ніч – котра пройшла без бою;

Нас зупинив наказ – а в тих скінчився сказ.

І я собі лежу, баную за тобою,

І дряпаю листа, і думаю про нас.

 

Марічко, тут курорт: от зранку буде кава,

А танк за ніч такий – хоч став туди шампан!

То зимно, то пече – така війна лукава...

Твій светрик на мені; я в нім тепер, як пан!

 

Побуду ще, Марі, мечем, а не оралом.

Спочину від овець, хоч є і тут вони;

Як верну – барана назвемо Генералом! –

Але то не про всіх. Є мудрі пацани.

 

У преси свій заскок: там – орки, тут – кіборги...

Там теж є не дурні, та не вони в ціні...

Прилавки вщент пусті – і вщерть забиті морги;

А ви ж хотіли що, довірившись війні?

 

Хтось пісеньку співа: якісь маленькі феї

Цілують в очі всіх – і мертвих, і живих...

А ти цілуй мене! – я привезу трофеї:

Філософа і мир. А більше з фронту – гріх.

 

А потім заживем не так, як досі жили

В Італію без віз махнем, чи в Сенегал –

І в римський унітаз, що тяг із тебе жили,

Жбурнем один портрет – мольфарський ритуал!

 

Найкраща в світі ніч – котра пройшла без бою;

Нас зупинив наказ – а тим вже не до нас...

І я собі лежу, баную за тобою,

І слухаю війну,

                    і слухаю Донбас...

                                                  13.10.2014

 

Із літописів за 2015 рік

 

330

Володимир Сурай, Львів-Чернівці

 

Нескорені

 

 Нескорених душ зелені ліси лягли навкруги

 Полеглих героїв в осінньому небі очі ясні

 В пожовклій траві і в опавшому листі їхні сліди

 Могил невідомих версти - куди не піди

 

 Тут від сліз, тих хто вдома чекав - виростуть верби

 Як хрести, на могилах - сосни

 Тут в вітрі і небі прозорому

 Дихає серце нескорених

 

 А там, край струмка під сосною просіла земля

 Я знаю то скроплена кров'ю і потом земля

 І нам не дістатись вершини тої глибини

 Боюсь ми не зможемо те, що зуміли вони

 

 Земля наша вже не сміється, безсилі ліси

 Якщо ми забудем себе, то не буде весни

 Дорога не плаче, мовчить мов закована

 І босим гуляє по світу той подвиг нескорених

 

 Тут від сліз, тих хто вдома чекав виростуть верби

 Замість хрестів на могилах - сосни

 Тут в вітрі і небі прозорому

 Дихає серце нескорених

 

 

332

Олексій Бик, Київ

 

Добровольці

 

Ще третій півень не співав,

Іще тебе ніхто не зрадив -

І вже на те немає ради,

Але тікати - Боже збав.

 

Усі епохи і світи

Як полотно на нашій голці,

Бо ми з тобою добровольці

Цієї божої чоти.

 

Сьогодні впишуться за нас

У цю шалену колотнечу

Загони смертників лелечі

І Котляревський, і Тарас.

 

Нехай ідуть під три чорти

Ті, хто відсидяться у скойці,

А ми з тобою добровольці

Цієї божої чоти.

 

 

Ось іще один вірш, сьогодні написався вночі:

 

* * *

 

Це люди, які забули про значення слова «страх»,

бо смак горілої гуми прокрався до їх осель.

Ці люди ходять під кулі з цигаркою у зубах,

бо так надзвичайно зручно прикурювати коктейль.

 

Ці люди ковтають каву, закушуючи свинцем,

і йдуть по мінному полю, як Той колись по воді.

Ці люди носять гранату, і їх не беруть живцем,

і їм, далебі, плювати на сиве у бороді.

 

Вони, далебі, вважають написане у псалмі

як доказ, що їх Всевишній підсаджує на броню.

Ці люди ховають друзів – таких, як вони самі,

і просять іще набоїв, і просять іще вогню.

 

 

342

Анна Калита, Київ

 

Слухаю всесвіт...

 

Як втома тяжіє і віри немає,                   

В тривозі не в змозі заплющити очі,  

Я слухаю всесвіт, мені промовляє

Він голосом тиші і голосом ночі.

 

А тиша бринить і багаттям палає,        

Гукає у гаю, співає у лісі..

Я слухаю всесвіт - і він розмовляє

Коханого голосом, голосом пісні.

 

Світ дихає рівно над ліжком дитячим.

Тихенько цілую маленькі долоньки -

І доля моя посміхається  вдячно

Устами синочка та ясочки-доньки.

 

Я бачу, що ніч чарівна, надзвичайна,                 

Промінчика можна торкнутись рукою.  

Плекатиму в серці я місячне сяйво,

І тихо попрошу побути зі мною.

 

Тоді забуваюсь, підхоплюють мрії

Сягають  крізь час, відлітають за обрій.            

Я слухаю всесвіт - і я розумію,                                 

Що все буде добре, що все буде добре.

 

 

342

Лілія Батюк-Нечипоренко, Київ

 

Серце твого народу

 

Як же випрямився хребет!

Це, наразі, важливо знати,
Що ні кулі,  ні вогнемет
Не зуміють тебе зламати.

І що ти із усіх країн
При народженні вибрав гідну.
Попри зваби чужих сторін,
Знов і знов повертаєш в рідну.

Бо без тебе їй ніде йти,
Бо без тебе і їй не бути:
Не розквітнути, не зрости,
Безталанності не забути.

І вона із колін встає, 
І вона розпрямляє крила,
Бо із нею плече твоє
І твоя неймовірна сила.

Твій незламний у неї дух:
Дух Майдану і дух свободи!
Чуєш в грудях відважний стук?
Так! Це серце твого народу!

 

 

352

Сергій Цушко, Київ

 

Рідна мова

 

Єдиний предмет,

який вивчають не в класі, –

його вбирають із молоком матері,

з бабусиною казкою

й піснями пращурів.

А школа самовіддано робить щеплення

живою водою Лесі й Тараса,

рятуючи від трутизни

й одвічних принижень,

даючи снагу й силу на щодень,

бо тільки рідна мова

стає несхибною зброєю

в обороні гідності, роду, Вітчизни,

бо тільки рідне слово

дістає до самого серця

неньки, коханої, Бога.

 

 

370

Кость Москалець, Матіївка на Чернігівщині

Виконавці: Віктор Морозов,

                    Тарас Чубай з гуртом “Плач Єремії”

 

ВОНА

 

Завтра прийде до кімнати
Твоїх друзів небагато,
Вип'ємо холодного вина.
Хтось принесе білі айстри,
Скаже хтось: "Життя прекрасне",
Так, життя прекрасне, а вона...

 

А вона, а вона
Сидітиме сумна,
Буде пити, не п'яніти
Від дешевого вина.
Я співатиму для неї,
Аж бринітиме кришталь,
Та хіба зуміє голос
Подолати цю печаль?

 

Так вже в світі повелося,
Я люблю її волосся,
Я люблю її тонкі вуста.
Та невдовзі прийде осінь,
Ми усі розбіжимося
По русифікованих містах.

 

Лиш вона, лиш вона
Сидітиме сумна,
Буде пити, не п'яніти
Від дешевого вина.
Моя дівчинко печальна,
Моя доле золота.
Я продовжую кричати,
Ніч безмежна і пуста...

 

Із літописів за 2016 рік

 

382

Оксана Зоря, Кривий Ріг

 

               ***

Ріднішої не буде, як не кинь
Такої, мабуть, і відради й муки
Як ти – моя тривожна далечінь
В буденнім вирі сірості й розпуки.
 

Такого усвідомлення життя,
З його парадоксальністю і грою,
Жорстоким плином миті в небуття
І вартістю душі на мушці зброї.

 

394

ЗАХИСНИКАМ ВІТЧИЗНИ

Вірш Олександра Бобошка, Харків

Музика Миколи Воловика


Повертайтеся зі щитами,
миколаївські, львівські, харківські...
Хай ще довго вас пам’ятає
двоголовий орел, відхаркуючись.
Хай зустрінуть
дружини й діти
вас – не хворих і неушкоджених,
принесуть хліб і сіль, і квіти,
і подяку
від всіх
і кожного.

Повертайтеся зі щитами,
вас чекають лани і ратуші.
У мирян для героїв стане
і любові,
й медів,
і радощів.
Вас чекають щедроти осені.
Достигає в садах антонівка.
Ми про вашу безпеку просимо
всіх, прописаних
в молитовниках.

Возвращайтесь же со щитами,
ужгородцы и красноградцы.
Мы вам кланяться не устанем!
Мы в долгу неоплатном, братцы.

Дай же Бог вам не поступатися.
Лета многая вам, премногая!
Волыняне, днепряне, сватовцы,
повертайтеся
з перемогою!
Одесити, кияни, фастівці…
Повертайтеся
з перемогою!

 

 

396

Іван Ольховський, Бровари

 

СЛОВО КНЯЗЯ ІГОРЯ

ДО СВОГО ПОЛКУ


Дружино, — в лати, шоломи й кольчуги!
Вперед, по славу, як не йде сама!
В бою померти — сорому нема, —
хоч сонце чорне над весняним пругом.

Дружино, — списи, стріли і мечі, —
не дай заржавіть мужності й одвазі!
Рівняйся всюди на знамена княжі,
хоч кров холоне і кричать сичі.

Дружино, люті наші вороги —
горить земля під їхніми ногами...
Високі стіни і залізні брами
рятують, доки спокій навкруги.

Дружино, вої! Страх перемогти
благає наша вдача соколина!
Хто скаже, що непевна ця година, —
Не вір! Лисиці брешуть на щити!

 

 

 

400

Олександра Залукаєва, Миколаїв

 

***

 

Нас звали божевільними і диваками,

Що через вогонь і біль пройшли...

Ставали сильними і зрілими з роками –

Повстанцями крізь терени душі.

 

 

400

Григорій Вагапов, Київ

 

Від Майдану до Айдару

 

Кому мати рідна, а кому війна

Кому рідний тато, а кому АТО

Із майдану до Айдару

Я везу тобі гітару

Бо тому хто їде в військо

Треба пісня

 

Кому рідний брат, кому біс комбат

Кому кум і сват, а кому і град

Від майдану до Айдару

Чуєш брат луна гітара

Це усіх хто став у військо

Єдна пісня

 

Кому лезо коси, кому донька й син

Кому бабця піч, а кому й на січ

Із Айдару на майдани

Хай повернуться гітари

Бо тому хто йде із війська

Треба пісня

 

Кому мати рідна, а кому війна...

 

 

401

Володимир Бурко, Кропивницький

 

Лист до коханої

 

Під свистами куль, під розривом гранат,

Веде свою групу у бій наш комбат.

За Україну! Ніхто окрім нас!

Своїх не кидає десант і спецназ!

 

Я знаю, кохана, мене дома ждеш,

Сумуєш і плачеш і Господа звеш,

Як янгол храниш ти наших дітей,

Підтримку приймаєш від добрих людей.

 

Сьогодні у нас запеклий був бій:

У танку згорів найкращий друг мій.

Не можу утримать я сліз на очах!

Чому хлопці гинуть у "мирний" наш час?

 

Кріпись, дорогенька, я скоро вернусь,

Тебе розцілую, у ноги вклонюсь.

Ти знаєш, що безмежно тебе люблю,

Життя я віддам за країну свою!

 

Для чого війна? Кому цей урок?

Чому мої пальці вжимають курок?

Чому мої ноги несуть мене в бій?

Чому біля мене загиблий друг мій?

 

Кріпись, дорогенька, підтримуй батьків.

Вони ж тебе люблять і ждуть добрих слів.

Всім друзям моїм від мене привіт.

Героям всім слава на тисячу літ!

 

Надовго запомнить наш ворог спецназ!

Ми за Україну, Україна за нас!

Разом ми як скеля і не зрушити нас!

Та хай тут тремтить весь мир проти вас!

 

Ти вір, дорогенька, я скоро вернусь:

Тебе розцілую, у ноги вклонюсь.

Ти знай, що безмежно тебе я люблю!

Життя я віддам за країну свою!

 

 

406

Тетяна Яровицина, Київ

 

УРОК

 

Дедалі більше прагну самоти,

бо всюди – чвари,

 "патріотизмом" скрашені понти

 без сну і кари.

Війна за мову: святість, а чи гріх?

Згаса надія.

Чого ж їмо оце свої своїх?

Не розумію.

Дорослі люди наче, а дурні –

що ті, що інші,

доріжку стелять розбрату, війні

 і попелищам.

І меркне світ. Й ридма рида земля

 вкраїно-руська.

…А це зійшлись, мов «браття» у полях,

два голопуцька.

Якесь маленьке диво відбулось –

чигало лихо,

та враз одне до іншенького щось

 шепнуло стиха,

бо ще не знало статусу «цабе»

і слова «дружба».

«ДОПОМОЖИ ПОСЛУХАТИСЬ ТЕБЕ!»

Вкраїнці, ну ж бо!

 

 

410

Ольга Козенко, Суми

 

***

не нипати так хочеться сьогодні,
знайти себе з-поміж усіх людей -
ми ж виплекали внутрішні безодні,
і носимо в собі, немов дітей

юрба пихає лікті просто в нирки,
і кожен погляд душу обпікає
усім болить. усім жахливо гірко,
а далі буде що ? хіба ж хто знає...

як страшно від безглуздої агресії !
пекельний на снігу цвіте багрянець...
це небо почорніло від депресії,
диявольський узрівши смерті танець

немає сенсу просто "в краще вірити"
всім туго, в одиниць - злітають застібки
настав той час, коли важливо діяти,
і, як ніколи, думати про наслідки

 

424

Тарас Компаніченко, Боярка

 

Українським добровольцям

 

З військом сутужно... Поклик й оружно

 Вийшли мужі вогняні

 Й в небо знеслися на стружнах

 Стяги звитяжно ясні.

Кличі, молитви й пісні.

Хто там зневіри і сумніви сіє?

Хто тут страхами снує?

Гетьте, пощезніть, замріте, принишкніть -

Лицар гряде!

Лицарство йде!

Йдемо до бою, Боже, габою

 Милість над нами простри!

В камінь святої до краю любови

 помисли нам нагостри!

Щирі серця наші зри!

Що нам інтрати й ласі привати?

Злато - марнота юрби!

Воля Вітчизни - злато й заплата

 В вишньому небі карби!

Духу нетлінні скарби!

Боязко, страшно? Так, таки страшно...

Віра - тремкий каганець.

Бореться ерос й танатос

 В наших осердях сердець.

Ох, не на жарти той герць!

Хто переважить в двобою з собою

 Той переможе й в борні!

Боже, в тім бою не вкрий нас ганьбою!

Славою нас огорни!

В меч твій святий оберни!

 

 

424

Олександр Бобошко, Харків

 

* * *

 

            Мій народе!

            Темний і босий!

            Хай святиться твоє ім’я!

                            Євген Плужник

 

Хто – про темних. А я про тих,

хто під щільним потоком градовим

на своїх раменах міцних

з поля бою тягли поранених;

 

хто, не куплені й не розтоптані,

проти волі чужих богів

український

                    співали

                               гімн

в окупованім Севастополі,

не задкуючи ні на п’ядь

і душею не перетлівши...

 

Хай святиться твоє ім’я,

о, народе мій

                     найсвітліший!

 

 

Авторські замальовки Петра Картавого із його брошури

“Гени добра і честь близьких предків”

 

 

Свобода для кожного своя

 

Свободи! – просили раби,

і разом голоси зливалися.

У відповідь чули: «Увы!» –

господарі щиро сміялися.

 

Свобода! – запитував блазень –

і що з нею буду робити?

Погляньте на мене – красень,

якого навчили служити.

 

Свободу! – кричав бунтар,

аж піна летіла з рота.

Та мало роздути пожар –

потрібна велика робота.

 

А нам – вільним птахам,

немає потреби благати,

свободу здобуто життям –

давайте про це казати.

 

 

Помаранчевому Майдану, літом 2004 року, передували протести

сумських студентів проти примусового об’єднання їхніх ВУЗів.

 

...

Зухвалий зверхник та колгоспний цар

студентів гнали до кошар.

Терпець урвавсь – не до фанфар,

і вибухнув протесту жар!

 

Намети, прапор і води запас,

де мовчки дивиться Тарас.

Кийки, міліція, макет гранати –

погралися, ховайсь за грати.

 

Батьки, юрба – студентам воля!

Похід на Київ і погоня.

Указ скасовано – тривоги?

То перший крок до перемоги!