Бюлетень №44 (582) - 2019 рік
Новини одним рядком.
5 листопада – гурт «Troye Zillia» презентує у Львівській національній філармонії альбом «ENDORФІNY»
7 листопада – день народження поета Миколи Вінграновського (роки життя:1936-2004)
7 листопада – концерт гурту Вертеп "Мануш" до Дня народження Махна, Дніпро, МахноПаб
7 листопада – святковий концерт до ювілею клубу ім. Ю. Візбора, Харків, вул. Пушкінська, 79/1, Палац студентів НТУ ХПІ
7-9 листопада – фестиваль співаної поезії та авторської пісні «Оберіг-2019» у Луцьку
8 листопада – гурт “Тінь Сонця” (лідер – Сергій Василю) презентує альбом «Палає Степ», Миколаїв, Мертвий кролик
8 листопада – Георгій Матвіїв "Неймовірна бандура", Одеса, вул. Рішельєвська, 33, Urban Music Hall
9 листопада – фестиваль військової авторської пісні, Київ, Палац ветеранів, вул. Бастіонна, 11
9 листопада – гурт “Тінь Сонця” презентує альбом «Палає Степ», Кривий Ріг, Забой
9 листопада – день української писемності та мови
10 листопада – гурт “Тінь Сонця” презентує альбом «Палає Степ», Одеса, Шкаф
10-17 листопада – тур Марини Круть з презентацією альбому в Житомирі, Вінниці, Одесі, Києві
Микола Вінграновський
ОСТАННЯ СПОВІДЬ СЕВЕРИНА НАЛИВАЙКА
1596 РОКУ ЗА ЛУБНАМИ НА СОЛОНИЦІ
Живу – назад. Я – Наливайко. Все.
Ми починаєм битву за Вкраїну.
Наш чорний вус у чорний гнів тече,
І юний меч наш розгинає спину.
Не прапор-раб, не прапор-порохня
Нам обпожежив душу, товариство.
Не встанемо, братове, із коня,
Доки не стане в полі нашім чисто.
В суцільних ворогах пройшли роки-рої,
Руїна захлинається руїною,
Ми на Вкраїні хворі Україною,
На Україні в пошуках її...
Забудьмо все у цю священну мить.
Забудьмо наші розбрати і чвари.
Я вас веду – і воля нам горить,
Вона горить нам вічно, як Стожари.
...Забіліли сніги мої чорні,
Засміялась душа молода:
Воріженьки стоять видзігорні,
Воріженьки стоять, як вода.
І солона моя Солониця
На погибель мені ще гряде,
Ще у міднім бику задимиться
Моє тіло, як сон, молоде,
Ще заплаче ночами Барбара
Над споляченим сином моїм,
І розірветься серце, як хмара,
Від даремних за мане молінь, –
Та і тоді не прокленем ми долю,
Не зречемось себе, поранених синів,
Коли й побачимо в кривавищі за волю,
Що наш народ вже тереном зацвів.
Львів – сайт https://lviv.kontramarka.ua/ru/event/uvilejnij-koncert-i-starovitska-zabava-z-tarasom-kompanicenkom-58753-94384.html
Ювілейний концерт і старовітська забава з Тарасом Компаніченком
23 ноября сб. 18:00
500 грн
Музейно-культурный комплекс пивной истории «Львиварня»
г. Львов, ул. Клепаровская, 18
Ювілейний ґранд-концерт і старовітська забава з вином і танцями: запрошуємо шляхетних мешканців княжого міста Лева спільно відсвяткувати 50-річчя славного українського кобзаря Тараса Компаніченка разом із «Хорея Козацька».
У програмі — Бенкет Духовний, себто святковий концерт, а також добірне товариство, вино, вітальні тости і танці аж до раня.
Запоріжжя – сайт https://mig.com.ua/sonjachnij-zajchik-2019-zibrav-u-zaporizhzhi-blizko-80-junih-bardiv-z-usiiei-ukraini/
"Сонячний зайчик-2019" зібрав у Запоріжжі близько 80 юних бардів з усієї України
Традиційно [одинадцятий рік підряд] у треті вихідні жовтня у Запоріжжі відбувся Всеукраїнський відкритий дитячо-юнацький фестиваль-майстерня авторської пісні «Сонячний зайчик». Організаторами виступили Департамент освіти та науки Запорізької міськради та ПНЗ «Міський палац дитячої та юнацької творчості» і Театр поетичної пісні Олени Алексєєвої.
У ньому взяли участь близько 80 юних авторів, виконавців та поетів у віці від дев’яти до 21 року, що приїхали до нас із Києва, Харкова, Сум, Полтави, Дніпра, Бердянська, Слов’янська та Бахмута [Донецька область], Стрия та Кам’янки-Бузької [Львівська область]. Три дні 13 педагогів та три асистенти проводили для них психологічні тренінги та майстер-класи з акторської майстерності, історії авторської пісні, вокалу, хорового співу, сценічних руху і мовлення, режисури пісні, гітари, поезії, основ композиції.
«Сонячний зайчик» працює наразі як добре змащений механізм, вдосконалюючи «обов’язкову програму» та пропонуючи новації.
Як розповіла Олена Алексєєва, задля розвитку української авторської пісні цього року учасникам запропонували попередньо підготувати твори на вірші знаних українських поетів. На фестивалі працювала майстерня «Основи композиторської роботи в авторській пісні» (керівник — викладач Київської дитячої Школи Джазового та Естрадного мистецтва, відомий автор-виконавець, О.С.Рубанський).
Деякі роботи видалися дуже вдалими. Це, насправді, пісні, які хочеться співати. Так, Наталя Лукьянова з Бахмута поклала на ноти вірш Сашка Дерманського «Собака Барабака», Настя Братченко з Харкова заспівала вірші Ліни Костенко «Які щасливі очі у казок…», а Ганна Тищенко із Запоріжжя за віршами Олександра Олеся створила пісню «До сонця», яка була на фестивалі визнана найкращою.
«Сонячний зайчик» продовжив традицію благодійності – режисер, актор театру та кіно Петро Міронов [Київ] виступив з моновиставою за твором Л.Філатова «Про Федота-стрельця» перед вихованцями Православного дитячого притулку «Надія» та центру комплексної реабілітації дітей з інвалідністю.
Власне учасників фестивалю Петро Міронов зачарував моновиставою за п’єсою Тамари Альохіної «Маестро Азнавур. Une vie d’amour».
«Сонячний зайчик» переживає зараз зміну поколінь. Ширшає коло молодших учасників, але сюди залюбки приїздять і вихованці минулих років, що пройшли вже всі стадії науки, виросли, але прагнуть пізнати щось більше коло цього животворного вогнища. Тим, кого любовно кличуть «перезайцями», організатори запропонували спробувати себе у синтезі мистецтв. Юнаки та юнки працювали за окремою програмою у «Творчій майстерні Олени Гаджилової та Бориса Чака». Результатом двох днів втілення у рудій глині позитивних емоцій, що підсилювалися музично-віршованою аурою, став скульптурно-пісенний перфоманс від під назвою «СПІВ&Творіння, або Пластика почуттів».
Підсумки підбиті, лауреати визначені, грамоти вручені, акорди фінального концерту відлунали – XI «Сонячний зайчик» завершено. Чекаємо на жовтень майбутнього року!
Ганна Чуприна
Запоріжжя – Олена Алексєєва
Материалы по "Солнечному зайчику"
Виписка з протоколу
засідання педагогічної наради
XІ Відкритого дитячо-юнацького
фестивалю-майстерні авторської пісні
„Сонячний зайчик”
від 19 жовтня 2019р.
м. Запоріжжя, ПНЗ "Міський Палац дитячої та юнацької творчості".
Слухали: керівників творчих майстерень Медко О.О., Алексєєва К.М., Щевелеву М.М., Миронова П.Г., Чернявського М.В., Квєткова М.М, Рубанського О.С., художнього керівника фестивалю Алексєєву О.І. про нагородження переможців фестивалю почесними званнями.
І. Нагороджені почесними званнями переможців фестивалю в номінаціях:
1. «АВТОР-ВИКОНАВЕЦЬ»
Лауреати:
— Калина Яна (гурток авторської бардівської пісні, керівник Федорова І.М., Міський палац дитячої та юнацької творчості Харківської міської ради ) – «За щірість почуттів»;
— Флячик Максим (Вище професійне училище № 71, м. Кам’янка-Бузька Львівської області) – «За вдале поєднання академічної музики та власної поезії».
Призер:
— Москаленко Поліна (мм. Дніпро-Київ) – «За сучасність творчого мислення».
2. «АВТОР МУЗИКИ НА ЧУЖІ ВІРШІ»
Лауреати:
— Тищенко Анна (гурток авторської пісні, керівник Алексєєва О.І., ПНЗ "Міський Палац дитячої та юнацької творчості» Запорізької міської ради) – «За найкращу пісню фестивалю»;
— Лук’янова Наталя (м.Бахмут, Донецька обл.) - «За збагачення скарбниці дитячої авторської пісні»;
— Дует Товкес Михайло - Грошева Софія (інструментальний ансамбль «Ноктюрн», ОЦЕВУМ, керівник Писаренко Л.В., м. Полтава.) – «За вдале музичне втілення української поетичної класики»;
— Лисенко Валерія (дитячо-юнацький театр бардівської пісні «На Подолі», керівник Лисенко О.Є., Будинок дитячої творчості Подільського р-ну, м.Київ) – «За точне відчуття музичного пульсу часу».
Призер:
— Братченко Анастасія (гурток авторської бардівської пісні, керівник Федорова І.М., Міський палац дитячої та юнацької творчості Харківської міської ради ) – «За вдалу композиторську роботу».
3. "ВИКОНАВЕЦЬ АВТОРСЬКОЇ ПІСНІ»
Лауреати:
— Поляк Олеся ( ДНЗ «Вище професійне училище №8, м. Стрий Львівської області) - «За довершене виконання співаної поезії»;
— Бондаренко Олексій (дитячо-юнацький театр бардівської пісні «На Подолі», керівник Лисенко О.Є., Будинок дитячої творчості Подільського р-ну, м.Київ) - «За виконавську майстерність та активну участь у фестивалі».
Призери:
— Шакота Дарина (гурток авторської бардівської пісні, керівник Федорова І.М., Міський палац дитячої та юнацької творчості Харківської міської ради) - «За збереження класичних традицій в авторській пісні»;
— Сафронова Євгенія (молодіжна студія Клубу авторської пісні "Булат", керівник Овчаренко Т.М., м.Суми) - «За результативну роботу на фестивалі»;
— Ачкасов Максим (дитячо-юнацький театр бардівської пісні «На Подолі», керівник Лисенко О.Є., Будинок дитячої творчості Подільського р-ну, м.Київ) - «За вдалий дебют»;
— Нестерова Єлизавета, (гурток авторської пісні, керівник Алексєєва О.І., ПНЗ "Міський Палац дитячої та юнацької творчості» Запорізької міської ради) – «За створення художньої атмосфери».
4. «ДУЕТИ, АНСАМБЛІ»
Лауреати:
— Дует Ачкасов Нікіта - Лисенко Валерія (дитячо-юнацький театр бардівської пісні «На Подолі», керівник Лисенко О.Є., Будинок дитячої творчості Подільського р-ну, м.Київ) – «За щиру піднесеність почуттів».
Призери:
— Ансамбль дитячо-юнацького театру бардівської пісні «На Подолі» (керівник Лисенко О.Є., Будинок дитячої творчості Подільського р-ну, м.Київ) – «За яскраве виконання»;
— Ансамбль «Конгломерат» (гурток «Конгломерат», керівник Задерихіна К.П., загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1, м.Слов’янськ Донецької області) - «За людяність в творчості»;
— Дует Ольшанецький Олександр - Жураховська Олена (дитячо-юнацький театр бардівської пісні «На Подолі», керівник Лисенко О.Є. ,Будинок дитячої творчості Подільського р-ну, м.Київ) – «За артистичне спілкування на сцені».
5. «ПОЕЗІЯ»
Лауреат:
— Ткач Єлизавета (дитячо-юнацький театр бардівської пісні «На Подолі», керівник Лисенко О.Є., Будинок дитячої творчості Подільського р-ну, м.Київ) - «Кращий поет фестивалю».
Призери:
— Суровикіна Дар’я ( Театр поетичної пісні під керівництвом О. Алексєєвої, ПК «Титан», м.Запоріжжя) – «За громадянську позицію та історичну пам’ять»;
— Лелюх Софія (дитячо-юнацький театр бардівської пісні «На Подолі», керівник Лисенко О.Є., Будинок дитячої творчості Подільського р-ну, м.Київ) – «За особливе відчуття внутрішнього «я»»;
— Жураховська Олена (дитячо-юнацький театр бардівської пісні «На Подолі», керівник Лисенко О.Є., Будинок дитячої творчості Подільського р-ну, м.Київ) - «За образність і метафорічність поетичних текстів»;
— Роде Міхаель (м.Бердянськ Запорізької області) - «За багатоплановість відображення сучасного життя.
6. Приз симпатій фестивалю "Сонячний зайчик"
— Толмачов Марк (гурток авторської пісні, керівник Алексєєва О.І., ПНЗ "Міський Палац дитячої та юнацької творчості» Запорізької міської ради).
7. Диплом «За виховання гуманістичних ідеалів засобами авторської пісні»
- Задерихіна Катерина Павлівна, керівник гуртка «Конгломерат» загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1, м.Слов’янськ Донецької області.
ІІ. Нагороджені заохочувальними Грамотами від керівників творчих майстерень:
- Тимощук Еліза (гурток авторської пісні, керівник Алексєєва О.І., ПНЗ "Міський Палац дитячої та юнацької творчості» Запорізької міської ради) – «За творче зростання»;
- Мотуз Іван (гурток авторської пісні, керівник Алексєєва О.І., ПНЗ "Міський Палац дитячої та юнацької творчості» Запорізької міської ради) – «За наполеглевість у навчанні»;
- Брюховець Єгор (гурток «Обрій», керівник Киящук А.Л. Гідроенергетичний коледж при ЗНУ) – «За творчий потенціал».
Художній керівник фестивалю Алексєєва О.І.
Керівники творчих майстерень фестивалю Гаджилова О.В.
Алексєєв К.М.
Щевелева М.М.
Квєтков М.М.
Миленко І.М.
Сєлєзєнєв Ж.В.
Рубанський О.С.
Медко.О.О.
Чернявський М.В.
Миронов П.Г.
Чак Б.Ю.
Реєстрація
учасників, гостей та педагогів
XІ Всеукраїнського відкритого відкритого дитячо-юнацького
фестивалю-майстерні авторської пісні „Сонячний зайчик”
18-20 жовтня 2019р.
Зареєстровано 99 осіб. Подаються прізвища не згадані у попередніх списках. Упорядник
м. Запоріжжя, Гурток авторської пісні ПНЗ «МПДтаЮТ» Запорізької міської ради
Аверічев Дмитро, 16 років
Шуляков Андрій, 16 років
Панченко Марія, 11 років
Сиротюк Софія, 9 років
Книш Анастасія, 17 років
м. Запоріжжя, Гурток «Обрій» Гідроенергетичного коледжу при ЗНУ
Стражева Ліна, 15 років
Драганча Аліна, 18 років
Москаленко Катерина, 20 років
Дикий Вадим, 16 років
Коваленко Юрій, 17 років
м. Запоріжжя, Равіч Михаїл
м. Київ, Дитячий театр бардівської пісн «На Подолі», Будинок дитячої творчості Подільського району
Білоножко Анна, 20 роки
Шевченко Олена, 20 роки
Янковська Катерина, 15 років
Старосельська Марина, 14 років
Ольхович Андрій, 15 років
Пенькова Марія, 18 років
Ткаченко Марiя, 17 років
Баланда Катерина, 20роки
Мар’янович Марія, 16 років
Лагодинська Наталія, 21 рік
Суворова Анастасія, 18 років
м. Харків, Гурток авторської бардівської пісні Харківського міського палацу дитячої та юнацької творчості Харківської міської ради
Шкіря Софія, 16 років
Кабаненко Максим, 20 років
Глядаєв Антон, 14 років
Кравчук Йосиф, 15 років
Кужелєва Поліна, 16 років
м. Суми, Молодіжна студія Клубу авторської пісні «Булат»
Титаренко Ігор, 19 років
Корж Володимир, 17 років
Кишка Андрій, 17 років
Сердюк Данило, 18 років
Донецька область, м. Слов’янськ
Задерихін Олексій Олексійович, акомпаніатор
Шинкар Анастасія, 16 років
Харіна Мілена, 17 років
Євстафій Тетяна, 15 років
Тесленко Анастасія, 12 років
Терновська Інеса, 16 років
Донецька область, м. Бахмут
Лук’янова Галина Леонiдiвна, мати, керівник
м. Дніпро
Куліда Григорій Вікторович, керівник
Москаленко Валерія Володимирівна, мати, супроводжувач
Львівська область, м. Стрий
Демків Наталія Василівна - керівник гуртка ДНЗ «Вище професійне училище №8»
Львівська область, м. Кам’янка-Бузька
Шишка Любов Юріївна – керівник гурткаДНЗ «Вище професійне училище № 71»
Педагоги
Рубашкін Сергій Борисович
Мамай Наталія Олександрівна
Асистенти з психологічного тренінгу
Світла Катерина Ігорівна
Брундукова Дар’я Володимирівна
Дев’яткіна Марія Русланівна
Оргкомітет та батьки
Суровикіна Олена Тимофіївна
Дегтяренко Олена Трофимівна
Житницька Тетяна Тимофіївна
Тищенко Олена Анатоліівна
Мілкіна Олена Володимирівна
Равіч Еріка Олександрівна
Свистун Станіслав Михайлович
Ільїнський Олег Олегович
Калініченко Оксана Миколаївна
Чернівці – сайт пам’яті Володимира Івасюка http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk
Велична Зірка України
Триває ювілейний рік композитора, Героя України Володимира Івасюка. По всій державі вже відбулося багато заходів, мистецьких акцій та імпрез, де вшановували пам’ять про видатного українця, творчість якого має світове визнання.
30 жовтня 2019 року у літературно-мистецькій вітальні Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка «У родинному колі» пройшла гарна і цікава зустріч з письменником, заслуженим працівником культури України Василем Васканом та заслуженим діячем мистецтв України Остапом Савчуком. Презентовано їхню спільну книгу «Володимирська зірка», яка вийшла у видавничому домі «Родовід» у серії «Родина», присвячену 70-річчю Володимира Івасюка. Гостями музею були бібліотекарі міста Чернівці, які побували на екскурсії у оновленому музеї, змогли насолодитися зворушливим поетичним словом, сокровенними спогадами, приємними миттєвостями та чудовими мелодіями.
Ідея проведення зустрічі такого формату належить Валентині Вікторівні Мочарній — завідувачці бібліотеки-філії №3 (Роша).
Музичні сувеніри усім присутнім дарували студентки Чернівецького обласного коледжу мистецтв імені Сидора Воробкевича. Христина Мамон, яка неймовірно емоційно, по-сучасному виконала «Пісню буде поміж нас» Володимира Івасюка акапельно та українську народну пісню «Ой, за гаєм, гаєм» у супроводі бандури (клас викладача Ольги Миколаївни Геник, заслуженого працівника культури України).
Трепетним та зворушливим є спогад з дитинства Василя Васкана, коли мама подарувала на день народження гармошку-двохрядку, а потім і гітару друзі-вчителі. Василь Васильович залюбки грає на баяні, створює неповторні мелодії. Сльози радості та гордості переповнювали душу поета, коли він почув знайомі акорди під час гри талановитої баяністки Ілони Москалюк (клас викладача-методиста Петра Павловича Кравчука).
Власні поезії батькові та синові Івасюкам зачитала і поетеса Оксана Довгань.
Василь Васильович Васкан — знаний поет-пісняр, співпрацював з такими відомими митцями як Віктор Рурак, Йосип Ельгісер, Андрій Плішка, Михайло Мафтуляк. Нині у співавторстві з сучасними композиторами Олександром Жуковим, Любомиром Равлюком, Генадієм Севрюковим, Василем Процюком, Галиною Семенюк, Георгієм Руснаком та іншими створює патріотичні, ліричні пісні, які люблять співати не лише на Буковині.
Композитор, народний артист України Іван Михайлович Дерда створив цикл солоспівів «Невмируща моя Україна» на слова поета Василя Васкана ще в 2003 році.
Остап Савчук у передмові до цього видання зазначив: «Нехай і надалі міцна творча дружба надихає на подальшу співпрацю, даруючи радість і натхнення цією своєрідною душевною розмовою з людьми через пісню».
Пісню «Моя Україна» із вищезгаданого циклу, яка була написана ще у 1996 році і здобула другу премію на Всеукраїнському конкурсі патріотичної пісні «Воля–97», та гімн села Горошівці, звідки родом композитор, звучали цієї осінньої днини у чудовому виконанні автора солоспівів, володаря оксамитового баритона народного артиста України Івана Дерди.
Кожна екскурсія у Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка завершується авторським виконанням його фантастичної «Червоної рути». Традиційно, лунала пісня і сьогодні, яку підхопили прихильники творчості славетного буковинця. За висловом мистецтвознавця та науковця Анатолія Добрянського «“Червона рута” Володимира Івасюка є мистецьким паспортом українців у світі» і наступного року пісні виповниться піввіку. Пісня дуже актуальна тепер. Тому що там є слова, дорогі для кожного українця: «Ти у мене єдина, тільки ти, повір».
І недарма у душі поета Василя Васкана народилися такі зворушливі поетичні рядки:
Тобі й за тебе — всі Молитви,
Тобі й за тебе — наші битви,
Тобі й за тебе — Перемоги,
Тобі й за тебе — Віра в Бога.
Сьогодні в тебе — рідні гості,
Дзвенять пісні, лунають тости,
«Червона рута» світом лине —
Велична Зірка України.
Сподіваємося, що такі заходи будуть відбуватися ще не раз в колишній родинній оселі Івасюків і для бібліотекарів, і освітян. Усі гості музею отримали і естетичну насолоду, і гарний настрій, і свято для душі.
Олена Логінова,
молодший науковий співробітник Чернівецького обласного меморіального музею
Володимира Івасюка
Творець «Червоної рути»
8 жовтня 2019 року у Чернівецькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Івасюка відбулася презентація біобібліографічного покажчика «Творець “Червоної рути”» до 70-річчя від дня народження українського композитора Володимира Івасюка і 30-річчя Першого республіканського фестивалю української сучасної пісні та популярної музики. Це потужне видання вийшло у співпраці із Чернівецьким обласним меморіальним музеєм Володимира Івасюка.
Ведуча заходу завідувачка редакційно-видавничого відділу Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Михайла Івасюка Іванна Рудько представила покажчик, матеріали якого відображають музичні твори Володимира Івасюка, літературу про його життєвий і творчий шлях, а також про фестиваль української сучасної пісні та популярної музики «Червона рута» тощо. Хронологічні рамки — 1953–2019 роки. Видання містить 3444 бібліографічних записи, згруповані за двома розділами.
Перший розділ «Володимир Івасюк: відлуння пісенної творчості» містить дев’ять підрозділів: Основні видання; Музичні твори (підпункти: З історії пісень; Пісні Володимира Івасюка в записах українських і зарубіжних виконавців (дискографія з фондів музею)); Життя і творчість Володимира Івасюка (підпункти: Монографії; Довідкові видання; Публіцистика; Спогади про Володимира Івасюка; Родина Володимира Івасюка); Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка (підпункт: Мистецькі заходи, організовані музеєм); Кімната-музей Володимира Івасюка в Кіцманській музичній школі; Сценарії, розробки уроків; Володимир Івасюк в художній літературі та творах мистецтва (підпункти: Художні твори, присвячені пам’яті Володимира Івасюка; Володимир Івасюк і кіномистецтво; Володимир Івасюк в мистецтві; Пам’ятники. Меморіальні дошки; Поштові марки; Монета); Бібліографія (підпункт: Метабібліографія); Вебліографія.
Другий розділ «Фестивалі, конкурси» складається з наступних підрозділів: Фестиваль «Червона рута» (підпункт: Спогади про Перший фестиваль «Червона рута–1989»); Міжнародний конкурс молодих виконавців сучасної естрадної пісні імені Володимира Івасюка; Фестиваль «Володимир Івасюк. Модерн»; Конкурс юних композиторів «Мандрівний музика»; Районний дитячий конкурс сучасної української естрадної пісні імені Володимира Івасюка «Пісня буде поміж нас»; Обласний фестиваль-конкурс «Рідна пісня»; Обласний конкурс юних читців віршів-посвят Володимирові Івасюку, присвячений до дня народження Михайла Івасюка; Благодійна акція «Володимир Івасюк. Повернення»; Турнір з волейболу імені Володимира Івасюка; Стипендіальний фонд імені Володимира Івасюка; Вебліографія.
Допоміжний апарат видання складають іменний покажчик та список використаних періодичних видань.
Автором першої передмови презентованого видання є заслужений діяч мистецтв України, директор Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка, головний редактор «Буковинського журналу», письменник Мирослав Лазарук.
Про музичну творчість Володимира Івасюка, про його вагомий внесок у розвиток української пісні в передмові «Музика — диво всіх див» написала Парасковія Нечаєва, директорка Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка в 1995–2005 роках, яка власне стояла біля витоків створення музею композитора. Неможливо сьогодні не згадати про її книги спогадів та есе «Володимир Івасюк. Життя — як пісня» та «Наш камертон — Володимир Івасюк», книгу про славну родину Івасюків «Безсмертна тінь великих душ».
«Володимир Івасюк — мистецький символ нашої епохи», — так вважає автор передмови презентованого видання, заслужений діяч мистецтв України, головний художній керівник Чернівецької обласної філармонії ім. Дмитра Гнатюка, голова Чернівецького обласного об’єднання ГО «Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Тараса Шевченка» Остап Савчук.
Із привітальним словом виступили автори передмов Мирослав Лазарук та Остап Савчук.
Нещодавно, з нагоди 70-річчя Володимира Івасюка, відомий на Буковині поет, член Національної спілки письменників України, заслужений працівник культури України Василь Васкан у співавторстві з Остапом Савчуком, видали поетичну збірку «Володимирська зірка», який також представив її учасникам заходу.
Під час презентації прозвучали пісні Володимира Івасюка «У долі своя весна» у виконанні Ніни Шови, випускниці Чернівецької музичної школи №1, та «Балада про отчий дім» і «Червона рута» у виконанні композитора, співака, народного артиста України, викладача кафедри музики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Івана Дерди.
Впродовж 17–22 вересня в Чернівцях проходив ювілейний фестиваль «Червона рута–2019». Біобібліографічний покажчик присвячений також 30-річчю Першого республіканського фестивалю української сучасної пісні та популярної музики «Червона рута–1989», який проходив у Чернівцях з 17 по 24 вересня. За словами народного артиста України, члена журі Тараса Петриненка — це був найкращий український фестиваль. До уваги глядачів був запропонований фрагмент відеофільму «Червона рута–1989».
Із завершальним словом виступила заступниця директора з питань наукової роботи Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Михайла Івасюка, заслужена працівниця культури України Марія Довгань, яка подякувала усім за роботу і співпрацю.
Наталія Мороз,
головний зберігач фондів Чернівецького обласного меморіального музею
Володимира Івасюка
Незабутні миттєвості зустрічі з Раїсою Недашківською
10 жовтня 2019 року до Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка завітала українська акторка театру та кіно, громадська діячка, народна артистка України Раїса Степанівна Недашківська.
Мисткиня оглянула оновлену експозицію, послухавши чарівну «Червону руту», запис якої зберігається у фондах музею, у виконанні геніального композитора Володимира Івасюка, і радо зустріла шанувальників своєї творчості: А. Арсеній, Ж. Одинську, В. Васкана, А. Смольського, Т. Юрій, В. Чолкан, С. Кобевко, В. Павлюка, А. Данілевіч, Н. Фещук, Л. Жук, працівників товариства «Просвіта» та бібліотек.
Захід розпочав директор меморіального музею В. Івасюка Мирослав Лазарук, який привітав усіх присутніх із приємною подією — відвідинами колишньої оселі родини Івасюків Раїсою Степанівною.
Акторка чимало розповідала про видатних людей: А. Горську, І. Світличного, В. Стуса, Л. Костенко, Д. Павличка, О. Білаша, І. Миколайчука. З багатьма із них була знайома і бачилася особисто. Р. Недашківська натхненно читала вірші, з особливою любов’ю — високодуховні поезії Ліни Костенко, а також поділилася спогадами про цікаві випадки з життя та родинну традицію — випікання жайворів, в які вкладає слова-записки. Одного разу пані Раїса напекла великий кошик духмяних жайворів і взяла слова своєї улюбленої письменниці, ювілей якої наближався. Принесла містичний дарунок славній українці. Ліна Василівна витягла жайвора з таким висловом: «Твою роботу за тебе ніхто не зробить». Поетеса повірила цим слова і відмінила ювілейні урочистості. Історій із жайворами та спогадів у гості музею було безліч. Раїса Степанівна порадила всім випікати таких жайворів, адже вони — містичні.
Наприкінці заходу Р. С. Недашківська подякувала Володимиру Івасюку й Іванові Миколайчуку за те, що вони тримали духовне небо на своїх плечах. Шанувальники творчості були вдячні їй за чарівні хвилини спілкування і сфотографувалися на згадку про таку чудову зустріч.
Олена Горобієвська,
науковий співробітник Чернівецького обласного меморіального музею
Володимира Івасюка
Рубрика – «ЗМІ про митців»
«Тисяча снопів вітру», або Магічний реалізм Iвана Миколайчука
У Києві відбулася презентація проекту фільму, в основі якого нереалізований задум видатного кіномитця
https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/tysyacha-snopiv-vitru-abo-magichnyy-realizm-ivana-mykolaychuka
Сергій Тримбач
21 жовтня, 2019
Іван Миколайчук мав дар надфантазійного оповідача, він щедро роздавав навсібіч свої оповідки, образи і образки. Щось і собі лишав, звичайно. Один із задумів, про який він говорив часто, має назву «Тисяча снопів вітру». На жаль, режисер, він же актор і сценарист, дуже рано, у 46 літ, пішов з життя. А з ним цілий світ, який міг би стати екранними текстами, екранними фактурами. Та не все пропало, дещо запам’яталось друзями. Зокрема, одному з них — кінооператорові Юрію Гармашу (це його камерою знято Миколайчукові фільми «Вавилон ХХ» і «Така пізня, така тепла осінь»).
Гармаш й ініціював створення кінострічки, в основі якої задумане, замислене, оповідане. Кінооператор записав те, що запам’яталось, і вийшло щось незвичайне — отой фантастичний реалізм, до якого тяжів Миколайчук. Його особистий «Амаркорд» («Я пригадую»), та скриня пам’яті, де усього напхом напхано, і разом з тим доволі чітко структуровано, розведено по сюжетно-фабульним каналам. Де особистісна і колективна пам’ять нерозділені, являють собою такий собі конгломерат національної історії.
Ініціатива Юрія Гармаша була підтримана, сформували проект (продюсер Ольга Сергієнко), який і подано до Українського культурного фонду. Фонд підтримав, і почалась робота. До Гармаша долучився відомий драматург і сценарист Павло Ар’є. Невелика група (до неї входив і автор цих рядків) виїхала в експедицію. Метою було занурення у той світ, той космос, який і надихав Миколайчука. Передусім село під незвичайною (магічною!) назвою Чортория на Буковині, де народився і виріс Миколайчук. Сама природна архітектура тут барокова, а вже історії про життя-буття, які народжувалися і росли, немов дерева і кущі, й поготів.
А спілкування з братами і сестрами Миколайчуковими! Вони підтвердили просту річ: родина сформувала той незвичайний тип митця, родина, діти якої усі талановиті й всі творять навколишній час та простір. Фантазії Івана на той родинний підмурівок і спирались...
Коли переїхали до Івано-Франківщини — так само враження бездонності Гуцульського космосу, який так добре знав і так феноменально відчував Іван Миколайчук. Криворівня, Верховина (колишнє Жаб’є), де знімалися «Тіні забутих предків», навколишні гори, чия пластика вочевидь зі світу, бог якого — сам Миколайчук. А ще ж музеї фільмів «Тіні забутих предків», «Анничка», а ще ж музеї етнологічного профілю...
Іван Миколайчук був не просто актором, режисером, сценаристом — він був носієм магії народного духа, народної культури. Це стало зрозумілим з тієї самої миті, коли Віктор Івченко 1963-го привів на Кіностудію імені О. Довженка і запропонував свого студента на головну роль у фільмі «Тіні забутих предків». За свідченням оператора стрічки Юрія Іллєнка (який і сам був магом, а чи й шаманом), від Миколайчука одразу повіяло тим самим духом, без якого фільм Сергія Параджанова по-справжньому не відбувся б.
Мені пощастило спілкуватися з Миколайчуком уже по закінченні його роботи над фільмом «Вавилон ХХ» (1980), в якому чаклунським штибом почала відроджуватись поетика міфо-поетичного кіно. Режисер найбільше і найзацікавленіше говорив про традиції українського Бароко і його вплив (через творчість Миколи Гоголя передусім) на світову літературу і мистецтво, зокрема на латиноамериканський роман (Алехо Карпентер, Габріель Гарсіа Маркес та ін.), який мав тоді шалену популярність у світі. Незрідка стиль того роману характеризували як Магічний реалізм, і Миколайчукові він видавався абсолютно точним. І таким, який надавався йому самому для визначень власних пошуків, того, що йому хотілось реалізувати в творчості — і на екрані, і на письмі (бо ж йому мріялось з часом перекваліфікуватись на письменника).
«Тисяча снопів вітру» — сценарій, оповідуваний багато разів й відтак став усним текстом, матеріалізованим у душах людських. Актор і режисер вочевидь тяжів до фольклорного «письма», багато разів варіюючи одну й ту ж ситуацію не тільки у словесному, а й народно-театральному варіанті. Драматургійна рамка спершу постала у викладі Юрія Гармаша, а тепер уже разом з Павлом Ар’є (сценарій, у першому варіанті, завершений). Це рамка водночас і театральна — на кшталт, скажімо, «Вавилона ХХ», де живе жива традиція вертепного театру. Тут так само багато що реанімується, магічним способом підніметься на кін народного життя, наповненого фантазіями та містеріями (ще жанр), які читаються за допомогою давніх кодів.
А як читати їх молодшим поколінням, представники яких напевно що візьмуть участь в реалізації Миколайчукових снів? Через прилучення інших кодів — скажімо, сюрреалізму, стилю, до якого так само тяжів Миколайчук і який набув у сучасному світовому кіно нового поширення і нової актуалізації. В сюрреальних текстах (а досить пригадати «Звенигору» О. Довженка, «Тіні забутих предків» чи «Криницю для спраглих» Ю.Іллєнка, аби зрозуміти, що присутність цієї поетичної стратегії була дієвою в нашому кіно) авторське підсвідоме нерідко виявляє величезний материк колективного несвідомого і супутню їй мову символів, щось субстанціальне. Контакт між цими двома суб’єктами є системотворчим, він і дозволяє створити сюжетну нитку художнього тексту. Зазвичай сюрреалістичний сюжет — це історія про те, як одна субстанція, особистісна, звільняючись від влади колективних дисциплінарних матриць, намацує інші, теж колективістські. В цьому є певний острах і передчуття драми й водночас радість осягнення непізнаних досі шарів людської свідомості.
Саме на таку радість і можна — майже гарантовано — розраховувати у випадку реалізації проекту «Тисяча снопів вітру». На прес-конференції оголосили про конкурс, у якому можуть взяти участь ті, хто претендуватиме на режисуру фільму. Непросте завдання — знайти режисера, чий світогляд, чиє мислення було б суголосне Миколайчуковому. Однак чомусь віриться: такий режисер знайдеться, фільм «Тисяча снопів вітру» неодмінно зреалізується!
"Після другої чарки ставав на стілець і декламував "О панно Інно" Павла Тичини
https://twnews.com.ua/ua-news/pislia-drugoyi-charki-stavav-na-stilets-i-deklamuvav-o-panno-inno-pavla-tichini
01.11.2019 Gazeta.ua
У Радянському Союзі люди на концертах сиділи, як мумії
Батьки бачили мене музикантом, тому віддали на фортепіано до музичної школи. Треба було грати гами, а я не люблю одноманітності. За рік почав бунтувати. Батько й мати сказали "добре" і відправили на баян. З ним відмучився ще два роки. Потім поїхали у тривале відрядження, а я лишився з бабою та дідом. Влаштував революцію. Заявив, що з музикою – кінець. Коли десь її чув, це були тортури. Закинув музикування років на сім.
Щороку в Кременець на літо приїжджала родина дядька з грузинського Батумі. У мене був на три роки старший кузен. Якось він почав наспівувати модні західні пісні. У мене прокинувся інтерес. На приймачі зловив західне радіо, по якому їх крутили. Відшукав на горищі стару гітару. Натренувався грати один мажорний акорд. Зібрав у школі групу з хлопців і їх цьому навчив.
Тоді була модна британська група The Trrogs і їхня пісня "Дика штучка". У ній всі акорди – мажорні. Те, що нам було треба. Я пішов до директриси. Мовляв, у нас є група, хочемо виступити. "Чудово, – відповіла. – Якраз за тиждень комсомольське свято". У перших рядах – учителі, позаду – учні. Ми взяли інструменти й заграли західний хіт. Директриса позеленіла, розгубилася – що робити? Але всі дівчата не зводили з нас очей.
Віктор МОРОЗОВ, 69 років, музикант, перекладач. Народився 15 червня 1950 року в Кременці Тернопільської області у сім’ї військових. Навчався на факультеті англійської філології Львівського університету імені Івана Франка. На останньому курсі виключили за публікацію в самвидавному альманаху ”Скриня”. Виступає із 1970-го. Грав у ВІА ”Арніка” та ”Смерічка”, батяр-бенді ”Галичина”. Записав кілька сольних альбомів. 1988 року з бардом Андрієм Панчишиним і письменником Юрієм Винничуком заснували львівський театр-студію ”Не журись!”. Він прославився політичною сатирою та відродженням заборонених у СРСР пісень Січових стрільців. Переклав українською понад 20 книжок – усі частини Гаррі Поттера, казку Роалда Дала ”Чарлі й шоколадна фабрика”, романи Пауло Коельйо. Першим перекладом була стаття з журналу Playboy. ”Співак Іван Попович їздив виступати за кордон і привозив ”заборонені яблука”. Playboy нас вразив картинками. Але ж там ще було щось і написано. Я вирішив перекласти”. Дружина – правник Мотря Онищук, канадійка українського походження. Виховують 14-річних доньок-двійнят Квітославу і Зоряну. Від попередніх шлюбів має двох доньок. Мар’яна Садовська – співачка й актриса, Інна Морозова – бібліограф Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Живе у Вашингтоні, США. Кілька разів на рік прилітає до Львова
Вступив до Львівського університету на англійську філологію. У гуртожитку поселили з поетом Олегом Лишегою (поет, драматург, перекладач. Його називають реформатором української поезії. Помер у грудні 2014-го. – Країна). Часто замість іти на лекцію з історії партії знаходили кафе з дешевим сухим вином. Десь після другої склянки Олег ставав на стілець і починав декламувати "О панно Інно" Павла Тичини. На нас оберталися всі повії, бандити й бармени.
Потім познайомилися з поетом Грицьком Чубаєм. Наш гуртожиток був близько від його квартири. Фактично вся компанія оберталася навколо Грицька. Це було товариство саме в собі. Знали, що нас ніхто не друкуватиме, а наших пісень не співатимуть. На квартирі Олег і Грицько читали вірші. Я співав пісні на ці тексти й отримував більше задоволення, ніж від виступів на великій сцені. Тим більше, в Союзі глядачі були скуті, сиділи, як мумії. Як люди веселяться, вперше побачив, коли поїхав на фестиваль до Польщі.
Грицько Чубай працював у магазині з платівками і книжками. Приносив їх додому. Найцікавіше підсовував мені. Бо, крім західної фантастики, я нічого не знав. Гриць ліпив із мене особистість і виробляв смак. Якось я так і підписав йому свою афішу "Людині, яка зробила мене людиною".
Григорій любив співати. І ця любов передалася його дітям – Тарасу й Соломії (Тарас Чубай – співак, композитор, соліст гурту "Плач Єремії". Соломія Чубай – музикантка, вокалістка гурту "Джалапіта". – Країна). На щастя, їм не передалося батькове невміння співати. Часом ми з нього підсміювалися, що плутає тональності. Тому він вигадав свій оркестр какофонії. Його дружина Галя в туалеті спускала воду – це був шум морського прибою, хтось грав на каструлях, я – на гребінці, а Грицько співав.
Коли збиралося товариство, в мене вдома постійно терся хтось із КДБ. Тоді приходили Василь Стус, В'ячеслав Чорновіл, діаспоряни. Що серед гостей підісланий, ми не здогадувалися. Потім органи показували фотографію, зроблену в хаті якимось шестьорою.
1972 року у Львові почалися арешти дисидентів – Михайла Гориня, Стефи Шабатури, Ігоря Калинця. Під час обшуків у когось знайшли примірники рукописного альманаху "Скриня". Це було культурологічне видання з нашими текстами. Зокрема, з віршами моїми і моєї першої дружини Катерини. Вона була на останніх місяцях вагітності Мар'яною. Мене викликали в КДБ. Я просив, щоб не рухали дружину. Тому до нас не приходили й обшуків не проводили.
Нас із Олегом Лишегою виключили з університету. Я навчався на останньому курсі, писав дипломну, три місяці не вистачило до завершення. І добре. А то мусив би йти вчителювати. А так – почав займатися музикою.
Після цього мене мали відправити перевиховуватися до робітничого класу. Врятувала завідувачка аптекоуправління Віра Васильєва. Її син співав в "Арніці", де я грав. Забрала до себе вантажником. Спочатку носив ліки, а потім перевела на кур'єра – розносив пошту. Влаштувала бухгалтером, хоча я нічого в цьому не тямив. Щоразу, як їй дзвонили з органів і питали, чи виключили Морозова з комсомолу, вона відповідала: "Так-так, майже. От тільки той-то повернеться з відпустки". Знала, що воно їм забудеться.
Серйозно постраждав від переслідувань Грицько Чубай. Був зовсім молодий – 23 роки. Його зламали. Змусили свідчити проти Ігоря Калинця, який привів його в літературне середовище. То був початок моральної смерті Григорія, фізична настала через 10 років. Грицько захворів. Згасав на очах. Здавалося, сам себе доводить до ручки. Тоді він багато років не писав. Під кінець життя вийшла прощальна поема "Говорити, мовчати і говорити знову", де вихлюпнув увесь біль. Він чимало замовчував перед нами. Лише згодом з архівів дізналися, що його шантажували. Коли Ігоря Калинця випустили з ув'язнення, я попросив його не говорити про ситуацію з Григорієм. Бо це болісно позначиться на дітях. Він погодився. Ніде зайвого не казав.
Мене запросили грати у "Смерічці". Якось до рук потрапила збірка буковинських народних пісень. Гортаю, бачу: "Повіяв вітер степовий" – стрілецька пісня. Запропонував Назарію Яремчуку її виконати. На худраді прорекламував її як старовинну буковинську пісню. І її дозволили включити в репертуар. Львівське телебачення забажало зняти кліп. Під час запису у студію випадково зайшов бандурист Остап Стахів. Від подиву вигукнув: "Так це ж стрілецька пісня!" Налякані режисери наказали розмагнітити плівку. Років через 10 цю пісню у стилі кантрі виконав мій естрадний театр "Не журись!". Тоді таке вже можна було слухати.
Кліп на "Повіяв вітер степовий" зняли в Києві. У ньому ми скакали на конях. Пісня стала популярною. У Львові на вулиці мене пізнавали й казали: "Ти диви – той, що на коні їде".
Театр "Не журись!" виник у Львові 1988-го. Його створили я, бард Андрій Панчишин і письменник Юрій Винничук. З'явилося багато музикантів, які співали політично гострі пісні. Якось на бардівському концерті виступали Тарас Чубай, Кость Москалець, Андрій Панчишин. Під сценою слухав Юрко Винничук. Біля нього – хлопець з якогось об'єднання, де співали російською. Він запропонував зробити спільний концерт. Юрко не хотів такої суміші й сказав: "Ні, в нас група". – "Яка?" – "Не журись!" – так собі ляпнув. З того пішла назва. Потім Юрко розказував, що після війни у Львові працював такий джазовий оркестр. Коли все навколо було польське, першими почали грати пісні українською. Колектив розігнали, частину заслали до Сибіру.
Директор нашого театру Остап Федоришин шукав підходи до цензорів. Бо програму кожного концерту треба було узгоджувати. А ми мали достатньо гострячків. Остап ішов до цензора з плящиною. Починав із різних розмов і все підливав. Коли цензор доходив до потрібної кондиції, підсовував нашу програму.
1989-го виконали зі сцени "Ще не вмерла Україна". Про це Остап цензору не сказав. Потім викручувався й обіцяв: "Більше такого не буде. Це випадково". Врешті, нам усе зійшло з рук.
Як і перше публічне виконання майбутнього гімну України на "Червоній руті". Його вийшов співати Василь Жданкін. Мене з бардом Едуардом Драчем підкликав на допомогу. Оце був адреналін. Усі встали. Навіть міліціонери, оглядаючись, давай підніматися. З тої "Червоної рути" почала творитися сучасна українська музика. А виконавці, які співали російською – "Кому вниз", Олександр Тищенко, Тарас Петриненко, – до фестивалю перейшли на українську та так і продовжили.
Додаю вірш згаданої пісні. Упорядник
ПОВІЯВ ВІТЕР СТЕПОВИЙ (історична)
Слова і музика Романа Купчинського.
Редакція хору “Гомін”
Повіяв вітер степовий,
Трава ся похилила.
Впав в бою січовий стрілець,
Дівчина затужила.
А був то хлопець молодий –
Йому б лишень кохати,
Він впав, мов той сухий листок,
Повік буде лежати.
Летить ворон з чужих сторон,
Та й жалібненько кряче:
Вставай, козаче молодий,
Твоя дівчина плаче!
Заплаче мати не одна,
Заплаче Україна,
Бо не одного козака
Сира земля накрила!