Новини одним рядком:
1 жовтня – розпочав роботу київський клуб ветеранів туризму та бардівської пісні, Льва Толстого,25/2, центр соцзахисту
3 жовтня – презентація книги Бориса Гуменюка “Вірші з війни”, Київ, вул..Банкова, 2, Будинок Спілки письменників
3 жовтня – вечір Олександра Вороха і Олега Рубанського, Київ, Буд. художника, 5 п., салон «Арт-віжен», вул. Артема, 1-5
3 жовтня – акція “АРТ-КВАРТАЛ” для дітей, тимчасово переселених зі східних областей, м. Київ, Балтійський провулок, 23
4 жовтня – концерт Олени Лебедєвої "На берегу реки..." у Сумській міській бібліотеці Т.Шевченка, вул. Кооперативна, 6
5 жовтня – 105 років з дня народження українського поета Богдана-Ігоря Антонича
7 жовтня – благодійний концерт для українських воїнів, м. Київ, вул.. Лаврська 19, «Музей Івана Гончара»
10 жовтня – Олена Яровіціна читає свої вірші у КАП “Дом”, Київ, вул. Ш.Руставелі, 22-Б
16 жовтня – концерт Валерія Марченка (Рівне), Київ, Будинок художника, 5 поверх, салон «Арт-віжен», вул. Артема, 1-5
Богдан-Ігор Антонич
Автобіографія
В горах, де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,
тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,
і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені.
Тепер – де б я не був і коли-небудь,
Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені.
А як зійшов із гір до гамірливих міст,
у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив,
глядів спокійно на хвиль противних гурагани.
Мої пісні – над рікою часу калиновий міст,
я – закоханий в життя поганин.
Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
Листи надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ru
Київ – Валерій Гладунець
Благодійний, теплий, концерт для українських воїнів
7 жовтня (вівторок) 2014 року
Початок о 18:00
В Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара»
м. Київ, вул.. Лаврська 19.
Приймаються добровільні пожертви:
- кошти
- грілки
- спальники
- продукти (консерви, сухарі, вода.)
- ліки
- засоби гігієни (господарське мило, зубна паста та щітка)
- теплий одяг (шкарпетки, білизну)
- гумове взуття
- поліетиленові плащі
- книги
- дитячі малюнки та листи з побажаннями нашим захисникам
В рамках концерту відбудеться перед презентація нового альбому гурту «Хорея козацька» - «Карміна Сарматіка» альбом записаний в 2008 році, він вже є давно у вільному доступі в інтернеті, в ньому представлені досить знані хіти «Хореї Козацької», тепер альбом буде матеріальним, у вигляді красивого диску, який можливо буде придбати.
Ще у «Теплому концерті для українських воїнів» візьмуть участь: лірник - Михайло Хай , кобзарі - Василь Лютий, Святослав та Тарас Силенки, письменник Андрій Кокотюха.
В програмі передбачаються доповнення.
Київ – Анна Калита
30 вересня - у моно-спектаклі знаного декламатора ОЛЕКСАНДРА ЛІЩЕНКА – “ЄСЄНІН”, який перекладав Шевченка, який написав поему про українських повстанців, якого зрештою, вилучають зі шкільної програми у деяких регіонах Росії.
Малознайомі факти біографії поета. Хоч раз в житті треба це почути, відчути, зрозуміти!!! Подробиці на https://www.facebook.com/events/797077743682935/?ref=notif¬if_t=plan_user_invited
1 октября начинает работу Клуб ветеранов туризма и бардовской песни. обширная трехчасовая программа с гитарой по кругу и рассказами о походах с 17 до 20. Справки mirtur1056@mail.ru .
Льва Толстого 25/2, Центр социальной защиты.
3 жовтня творчій вечір з Олександра ВОРОХА (http://vk.com/vorokh ) та Олега РУБАНСЬКОГО (http://rubanski.at.ua/) "Осінній романс".
Адреса: Будинок художника, 5 поверх, салон «Арт-віжен», вул. Артема, 1-5. Організатори: Проект О. Вороха «Тут і зараз», «Літературно-музичний салон О. Рубанського", Фестиваль пісні та поезії «Острів» ім. Д. Кєлова (http://ostrov.bardy.org/). Довідки за тел.. 050 415-10-57.
Чай і кава – гарантовані!
3-5 октября - пятый международный фестиваля авторской песни в Тарту "Музыка листопада 2014" https://www.facebook.com/groups/Mellnovfest/
5 октября Лирический вечер поэтессы Юлии Холод https://www.facebook.com/events/364666547018392/?ref=notif¬if_t=plan_user_invited
10 октября Татьяна ЯРОВИЦИНА читает свои стихи в клубе "Дом" , 20-00 ул. Шота Руставели, 22-б.
16 октября ВАЛЕРИЙ МАРЧЕНКО, не пропустите! Галерея Арт-Вижен, Дом Художника, ул. Артема, 1-5, 5 этаж, ст. м. «Золотые ворота», 19.00.
17-19 октября в Запорожье состоится VI Всеукраинский открытый детско-юношеский фестиваль-мастерская авторской песни "Солнечный зайчик". Приглашаем участников от 6 до 21 года. Положение, бланки заявок, министерская информация здесь http://www.theatre-ap.cc.ua/pages/news/sz/sz6_main.html
Еще знаю будет в октябре поэтесса Лена ГРИЦЮК (Загреба) и песни на ее стихи в Арсенале. Подробности позже.
Київ – Ігор Жук
Нью-Йорк, "Странники"-2014
З 12 по 14 вересня у мальовничому DeerPark неподалік Нью-Йорку проходив ХХІ зліт американського КСП "Странники". Зазвичай там збирається народ в основному зі Східного узбережжя США, але цього разу і кількість учасників, і географія фестивалю були помітно розширені порівняно зі звичайними - теж не малими - показниками. Справа в тому, що цей зліт був тематичний – "Київський", – зібравши з усього світу як нинішніх, так і колишніх киян.
Представниками сучасного Києва були Володимир Семенов, Володимир Каденко, ну і нам з Ірен вдалося вирватися з виру справ і відірватися на тиждень від країни, яку зараз боязно надовго залишати без догляду. Ми були винагороджені чудовою зустріччю з давніми друзями, котрих, на жаль, бачимо не так часто, як би хотілося. З Ізраїлю приїхав Дмитро Кімельфельд, з Каліфорнії - Ілля Вінник, Майя і Олександр Голдобіни, з Нью-Джерсі Андрій Компанієць, з Вашінгтона Леонід Позен, з штату Мен Володимир Сігалов, з Пенсільванії Лена Фіксман, з Нью-Йорка Борис Косолапов, з Меріленду Фаїна Лайнбурд... Це тільки ті, з ким я колись тісно контактував у Києві, а ще було багато різних цікавих авторів, з якими пощастило познайомитися ближче тільки тепер – зокрема, з Семеном Чудновським, про якого я вже давно чув і маю записи його пісень.
Ну і окремо треба сказати про головних організаторів фестивалю, теж свого часу киян (втім, кажучи словами Кімельфельда, "киевлян не бывает бывших") – керівників клубу "Странники" Олександра Колтунова і Петра Тютюнника. Вони, за активної підтримки дружин і родин, кожного разу беруть на себе головний вантаж підготовки цих пісенних свят, хоча зібрали довкола себе і непогану команду. Минулого року в жовтні ми зустрілися з Сашком і Петром на фестивалі "Музика листопаду" в Тарту, поностальгували за давніми київськими бардівськими часами і домовилися зустрітися в Нью-Йорку.
Олександр Колтунов, у домі якого ми базувалися поза фестивалем, двадцять років пропрацював вчителем фізики в Києві, колись мені доводилося співати для його учнів і вихованців. Зараз він заслужений пенсіонер у США, пропрацювавши не менше років учителем фізики в американській школі. Причому "заслужений" - це не фігура мови, на стіні у його кабінеті висять вельми престижні відзнаки, з яких можна бачити, що він входить до переліку кращих вчителів Америки.
Але повернемося до фестивалю. DeerPark – це один з найкращих, за словами організаторів, ландшафтних кемпінгів США, де вже традицією стало проводити бардівські зльоти Східного узбережжя. Через тиждень після "Странников" там пройшов великий зліт клубів усього узбережжя. Умови чудові – місткий концертний зал під тентом, доволі місця для наметів – причому кожне місце оснащене краном з питною водою, стовпчиком з електророзеткою та лічильником, металевим ободом для розведення багаття. Все це посеред пишного лісу з білками та оленями, з усіми зручностями для зразкового підтримування чистоти – ну, вона і підтримувалася зразково. Нам як почесним гостям відвели взагалі розкішні дерев'яні будиночки зі зручностями готельного номеру класу люкс. Але найпочеснішим гостем для нас всіх став Юлій Черсанович Кім, що заглянув на фестиваль в останній день, у неділю, і порадував усіх прекрасним концертом, що тривав понад годину.
Фестиваль був побудований як ряд тематичних концертів, розмаїття тем яких дозволяло учасникам розкривати себе найбільш повно. В тому числі був і концерт-"візитівка", де автору відводилося 20 хвилин на блок, який він вибудовував на власний розсуд. Не буду розповідати про всі – тих, хто зацікавиться детальніше, відсилаю на сайт клубу http://www.stranniki.com/, де можна дізнатися багато і про цей фестиваль, і про інші, і про життя бардів Америки. Там є багатий і фото-, і відеоархів (фото, правда, доступні в основному відвідувачам Фейсбуку). Але загальний настрій фестивалю визначився його головною темою - тим, що він "Київський". При нагоді похвалюся, що один з концертів мав назву "Без сала мучусь", про його характер можна здогадатися з назви. Загальною кольоровою гамою фестивалю була жовто-блакитна - зрозуміло, не випадково, але й були цікаві випадковості: наприклад, стрічка-браслет мешканця кемпінгу, котру видає його адміністрація, виявилася жовтою, а аналогічний браслет, що видавався незалежними від адміністрації організаторами харчування, мав блакитний колір – причому вони явно не змовлялися між собою. Так що у кожного на руці була симпатична пара браслетів цілком у традиціях найновішої української моди.
Неминучим буде питання, чи не ускладнилося проведення фестивалю напруженою міжнародною обстановкою – тим більше, що учасниками і гостями були не тільки вихідці з України, але й з Росії теж. Організатори мали побоювання, що політичні моменти можуть зіпсувати атмосферу фестивалю. Але єдині претензії можна було б висунути хіба що земній атмосфері, яка всю суботу щедро поливала фестиваль дощем. Проте це зовсім не зіпсувало настрою, в залі під шатром було сухо, затишно і приязно, а сонячна неділя швидко висушила всі парасольки, куртки і намети. Якщо у когось і були якісь свої погляди на політичну ситуацію, відмінні від загального настрою турботи і співчуття Україні, то він їх коректно тримав при собі. Політичних тем і розмов, звісно, неможливо було уникнути, і вони домінували у спілкуванні поза сценою, але ми з Ірен якось переважно зустрічали в них однодумців. Зрештою, не дивно – навряд чи бардівська аудиторія США отримує основну інформацію з російських телеканалів. А психологічна атмосфера фестивалю була дуже схожа на давні бард-фестивалі ще радянських часів – доброзичливість, взаємоповага і взаємна увага. Звичайно, без необхідності заплутувати сліди і ховатися від "мистецтвознавців у цивільному" :)
Перед фестивалем, оскільки ми прилетіли у Нью-Йорк за два дні до початку, вільним днем скористалася українська діаспора, котра давно вже мріяла висмикнути до себе Ірен Роздобудько. У п'ятницю 11-го вересня – значний для Америки день – у домівці Пласту на Манхеттені ми провели благодійну творчу зустріч з українцями Нью-Йорку. Оскільки організаторами були волонтери, що займаються допомогою нашій армії, то при нагоді вдалося зібрати цілком непогану суму для цієї допомоги. До речі, у фестивальному таборі під час одного з концертів до нас підійшли батько, мати і син – теж колишні кияни, – котрі показали нам новеньку кевларову каску (Ірен досі шкодує, що в ній не сфотографувалася :) ) – з того обладнання для української армії, яке вони збирають і передають в Україну; тепер і ми допомагаємо їм знаходити для цього оптимальні канали.
Про фестиваль можна було б розповідати ще багато – але найкраще про нього розкажуть пісні і відеофрагменти; посилання на сайт фестивалю і його відеоархів я дав вище. Зокрема, там є і запис вже згаданого концерту Ю.Кіма.
Популярність і безумовна удача "Київського" фестивалю вже навела організаторів на думку зробити один з наступних фестивалів "Українським", так що сподіваємося зустрітися знову у гостинному DeerPark.
Суми – Сергій П'ятаченко
ПРЕЗЕНТАЦІЯ ЛІТЕРАТУРНОГО КОНКУРСУ «ОРФЕЙ-2014», АБО ПІВЕНЬ,
ЩО СПОВІЩАЄ ПРО НОВЕ НАРОДЖЕННЯ
Відшукати нові таланти, зміцнити культурний авторитет обласного центру, активізувати літературне життя Сумщини – такі завдання ставить перед собою Сумська літературна студія «Орфей». 17 вересня у стінах Агенції промоції «Суми» відбулась презентація нового літературного конкурсу для творчої молоді «Орфей-2014». Керівник студії, Сергій Васильович П'ятаченко, розповів про умови конкурсу.
Конкурс проводиться у двох номінаціях: проза та поезія. Учасник має надіслати на електронну адресу студії orpheus@i.ua
добірку віршів (до 10) чи уривок прози, власне фото та коротку інформацію про себе. Мова - українська, жанри та теми необмежені. Керівник студії відзначив: «Особлива увага звертається на те, не про що, а як написані твори. Проте, вітатимуться роботи соціальної тематики і проблематики, які відображають сьогоднішній день України. Головним залишається високий мистецький рівень, піднятий попередніми випусками, тому відразу відзначимо, конкурс має певні вікові обмеження, «Орфей-2014» - конкурс не шкільної, а зрілої поезії. Друкуватись матиме змога молодь, віком до 35 років».
Відбиратиме роботи журі, у складі викладачів Інституту філології Сумського педагогічного університету ім. А.С.Макаренка, іменитих поетів-членів НСПУ та колишніх авторитетних учасників студії. Пошук молодих та творчих триває до 15 жовтня. Вихід альманаху (наклад 500 примірників) та його презентація планується у грудні.
Додамо, що окрім літературної складової, конкурс має фотоспрямування. На обкладинці та сторінках примірників традиційно публікуються роботи художників та фотохудожників Сумщини.
По завершенню презентації, молоді автори поділились творчими планами та прочитали свої твори.
(с) Вікторія Калашникова
Київ – Анатолій Рибін
Чудовий фестиваль у чудовому місті Луцьку
Коли постане питання про визначення столиці українських бардів, фото- та кіноаматорів, то кращого місця ніж Луцьк для такої органічно спорідненої тріади годі вже й шукати. На Волині – перш за все у Луцьку – для такого визначення є все.
Той, хто побував хоча б на одному з трьох вже проведених фестивалів «Вітрила пригод», погодиться з цим визначенням не вагаючись. Враження від 7 чудес Волині наповнюють фестивальні вітрила свіжим вітром пригод і корабель сподівань сміливо лине вперед до всеукраїнського визнання.
Атмосфера доброзичливості у чудовому місті Луцьку відчувається на кожному кроці, а у середовищі фестивальних заходів вона просто надихає на позитивні емоції.
У цей важкий, сповнений трагічними подіями час особливо розумієш, як важливо спілкуватися з однодумцями і взагалі з тими людьми , котрі сповідують близькі тобі життєві цінності. Організатори фестивального дійства у Луцьку зібрали творчих людей з багатьох регіонів України у благодатному місці… Правильні кроки у правильному напрямку приводять до бажаних результатів…
І все ж таки любий вдалий проект це перш за все люди, котрі втілюють його у життя. А організатори фестивалю випромінюють таку дружню і позитивну енергетику, котра можлива лише у щиросердих людей.
Якщо керівник цього вдалого проекту Руслана Мельник взяла собі за мету довести, що Луцьку потрібен зліт бардів, фото- та кіноаматорів, то їй разом з усіма організаторами дійства однозначно вдалося досягти цієї мети.
Учасники ж фестивальної тріади «Вітрила пригод» у Луцьку тепер вже точно знають де знаходиться їхня столиця.
Ця та інша інформація на http://www.bards.name/person418 та в http://vk.com/id230712371
Луцьк – Руслана Мельник
Доброго дня, колеги! Надсилаю підсумки турфестивалю "Вітрила пригод" дякую за розміщення інформації.
Турфест «Вітрила пригод» відзначив переможців
Протягом двох днів 27-28 вересня в Луцьку відбувався Третій туристичний фестиваль авторської пісні, фото і кіно «Вітрила пригод».
Учасники та гості фестивалю зустрілися з Костянтином Могильником з м.Києва, який продемонстрував фільм «Шляхом Колумба», розповів про враження від мандрівки через Атлантичний океан, який вони пройшли на власноруч виготовленій яхті за 40 днів голодаючи, навіть Новий рік зустріли лише келихом води. Також переглянули нещодавно створений ним фільм «Братерство АТО», в якому відображені проблеми сьогодення, що визвало неповторні емоції серед глядачів.
Концерт-конкурс виконавців авторської пісні відбувся першого дня на Театральному майдані а завершився виступом Театру вогню.
На другий день відбулася цікава зустріч з Сергієм Синюком, письменником, учасником фестивалю «Обереги», модератором українсько-польського порталу А4, який провів майстер-клас по написанню текстової частини авторських творів.
Також учасники та гості фестивалю відвідали Луцький замок, Старе місто та музей Волинської ікони. Завершився фестиваль на сцені при вході в парк Лесі Українки, де ще раз прозвучали пісні виконавців а організатори нагородили переможців дипломами, буклетами «Сім чудес Волині», грошовими преміями та сувенірами.
Фестиваль відбувся при підтримці управління культури Волинської ОДА, управління у справах молоді та спорту Волинської ОДА,управління інфраструктури та туризму Волинської ОДА, Луцької міської ради та депутата Луцької міської ради Григорія Пустовіта.
Під час фестивалю було зібрано невеликі кошти для солдатів, які перебувають на лікування в Луцькому госпіталі, проконсультувавшись з лікарем Хоменком Олександром Миколайовичем оргкомітет закупить за них нікотинову кислоту та передасть для лікування.
Переможці в номінації «Авторська пісня та співана поезія»
І.м. Микола Більшевич м.Ковель (200 грн.)
ІІ. м. Анатолій Рибін м.Київ (150 грн.)
ІІІ. м. Анастасія Щирська м.Рівне (сувенір)
Спеціальними сувенірними відзнаками нагородили за вірність фестивалю групу «AROMA» та призом глядацьких симпатій «Аліну Козар»
В номінації кіноаматорів
І.м. Алла Міщук, м.Бердичів фільм «Бердичівський Париж» (200 грн.)
ІІ.м. Юрій Криливець, м.Мукачево, фільм «Вівчар Іван Мацола» (150 грн.)
ІІІ.м. Сергій Ройко, м.Луцьк, фільм «LE 1000» (сувенірна винагорода)
Також відзначили в номінації за кращий фільм про особистість «Висота», Віру Кумпан, м.Полтава за кращу операторську роботу фільм «Джерело святої праведної Анни» Миколу Величковського з м.Дубно та Миколу Торяника з м.Гадяч, Полтавька обл. фільм «Тумани МаліБу»
В фотоконкурсі номінація «Репортаж»
І.м. Марії Пантюх , м.Суми (100 грн.)
ІІ.м. Ігор Случик, м.Луцьк (сувенірна винагорода)
«Репортаж»
І.м. Мар’яна Дмитрук, м.Ківерці (100 грн.)
ІІ.м. Туристичний клуб «Робинзон» м.Цюрупинськ, Херсонська обл. (сувенірна винагорода)
Портрет
І.м. Микола Шумбасов м.Цюрупинськ, Херсонська обл.(100 грн.)
ІІ.м. Ніна Бочарова, м.Луцьк (сувенірна винагорода)
В конкурсі на найкумеднішу туристичну бувальщину перемогла Галина Гордій, м.Ковель (сувенірна винагорода).
Всім дякуємо за участь та допомогу за висвітлення інформації та в організації фестивалю.
Оргкомітет
Пісні учасників у номінації “Авторська пісня та співана поезія”
Богдан Нижник, м. Дрогобич, Львівська обл.. «Грім», «Осіння пісня»
Леонід Бедрунь, м.Луцьк, «Мій рідний Луцьк», «Батьківська осінь»
Віктор Вавринюк, м.Луцьк «Нехай і холод і вітри», «Осінь»
Світлана Тихоліз, м. Володимир-Волинський, «Пісні про Майдан»
Гурт «Згадай своє Небо» (Хмільовський Олександр Петрович та Вячеслав Жильцов), м.Луцьк, «Поїздка у Світ Фентезі» , «Чумацький Шлях – дихає!»
Микола Більшевич, м.Ковель, «Воле моя», «Теща»
Гурт «Арома», м.Рівне, « На зламі дня», «Рок Ролить»
Аліна Козар, м.Луцьк, «Забуті діти», «Пам’яті згиблих»
Микола Шумбасов, м.Цюрюпинськ, Херсонська обл., тур клуб «Робінзон» «Река с простым названьем жизнь», «Над ущельем Адыл-Су плывёт туман»
Сергій Некрасов, м.Цюрупинск Херсонская область, турклуб «Робинзон» «Баллада о борьбе», «Росте черешня в мами на городі»
Тетяна Мацюк, м.Рівне, «Туристичні пісні»
Анастасія Щирська, м. Рівне, «Пісні про кохання»
Львів – Оксана Копак (Кришталева)
Життя у стилі Cherry Band
А знаєте, дуже навіть добре, що з’являються нові гурти і сміливо виходять на музичні сцени України і їздять за кордон. Либонь, так було раніше. От ми лише цього не можемо пам’ятатти, бо з минулого до нас приходить усе те найкраще, що зуміло заявити про себе і втриматись на хвилях музики. Сподіваюсь і вірю в те, що до наших спадкоємців дійде і долетить чудова музика Cherry Band, у стилі етно-джаз чи етно-блюз… та поки що їм лише три роки. Вони уже мають свій сайт і напрацювання, а це – ознака того, що хочуть-таки бути успішними і цікавими. А втім, розпитаймо про це у самих учасників гурту.
– Із яких музикантів складається Cherry Band? Які інструменти використовуєте?
Ірина Лобанок:
– З інструментів маємо 3 бандури, гітару, бас-гітару, етнічні барабани (джембе, дарбука, табла та ін.), синтезатор, що дає змогу мати декілька сотень звуків. У деяких піснях та на акустичних виступах грає мелодична гармоніка, флейта. А в майбутньому будемо додавати різні цікаві інструменти, які мають доповнюючу функцію, наприклад, дитячий ксилофон.
– Як ви об’єднались у гурт? Чи є серед вас музиканти, які мають попередній досвід роботи з іншими гуртами?
Анастасія Войтюк:
– Гурт розпочався із чотирьох дівчат-бандуристок, які грали у капелі «Галичанка». Імпульсами для створення окремого колективу стали декілька речей: запрошення для «Галичанки» від Етноклубу Набутків, що у «Дзизі» зіграти у них – це дало поштовх обдумати формат групи бандуристів по-новому. В той час ми грали у капелі, слухачами якої було переважно старше покоління, а місця виступів – урочистості з нагоди великих свят, де багато офіціозу і мало душевності.
Другим фактором стало те, що учасниця гурту – Настя Войтюк почала писати власні аранжування і музику для бандури, що склало хороший базис для створення особливого стилю гурту. Третім важелем було велике бажання і інтерес кожної учасниці до нового проекту. Склад гурту формувався 2 роки, через кілька місяців до нас доєднався перкусіоніст, згодом басист, і рік тому – клавішинця.
Окремі учасники гурту ведуть активну музичну діяльність у інших проектах. Станіслав Кирилов вже близько 10 років є барабанщиком і перкусіоністом у гуртах різного жанрового спрямування – фольк, рок, поп-рок, пост-рок, експериментальні проекти – зараз це такі гурти як Poupee F та Houstoune. Ірина Лобанок – клавішниця, закінчує у цьому році музучилище, дає сольні концерти у кав’ярні «Штука» і грає у інших кавер-бендах у Львові. Коли ще була постійною жителькою Дніпропетровська, Іра грала у хард-рок гурті, а зараз її вподобання дивляться у бік джазу. Сергій Свірський, басист, полюбляє фанк і грає у інших проектах, як, на приклад, Подорож по вертикалі, а також є актором відомого у Львові театру Wind of change. Анастасія Войтюк – має спільний проект із саксофоністом Любомиром Радомським, віднедавна є учасницею гурту IRELISH – ірландський фольк, співпрацює з гуртом Трояка Ружа і бере участь у проектах експериментальної музики.
Для трьох дівчат – Іри Семенів, Марічки Бондалєтової і Юлі Вінтюк – це історія, де головний персонаж бандура – з дитинства вони грали у капелі бандуристок «Дзвіночок» та «Галичанка». Марічка також займалася естрадним вокалом.
– У вашому складі 7-ро учасників. (Це – щасливе число). Та мабуть не всі учасники працюють лише музикантами у Cherry Band? Либонь, доводиться поєднувати роботу із музикуванням?
Ірина Лобанок:
– Поки що доводиться заробляти гроші не тільки музикою. В когось робота – це основне заняття, а музика - додаткове, а в когось навпаки: робота - тільки, скажімо, для виживання, а музика - основне. Музика потребує багато часу та енергії, тому щоб добитись вагомого результату краще, щоб музика була основним заняттям.
– Як можете окреслити свій стиль музики? Як підбираєте репертуар?
Анастасія Войтюк:
– Гурт Cherry Band грає етно музику, що це означає? Наша основа – це пісні різних етнічних груп, які проживали на території України. Ці пісні ми подаємо у власному аранжуванні, тобто поєднуємо з нетиповими для української музики інструментами, додаємо інші гармонії, модифікуємо ритм та схему пісні. До прикладу, у щедрівці «Райські пташки» ми використовуємо індійські табла, а на пісню «Червона рута» я написала кавер у стилі східної музики.
Генератором аранжувань у гурті є Настя Войтюк, лідер гурту, яка пише музику для бандури, хоча на сцені її можна побачити з гітарою.
– Я люблю брати пісні, які мають емоційне навантаження, пов’язане з певною подією чи людиною. Я часто запитую у людей, що саме вони хочуть почути, або випадково мені потрапляє інформація про ту чи іншу пісню. Деякі твори шукали у збірках пісень, деякі – із записів у інтернеті. Кожна пісня у нас має свою історію – це справді важливо, бо впливає на енергетику твору. Крім аранжувань маємо кілька авторських пісень, до прикладу пісня «Бобрики», що є шаржем на українську традиційну колискову, є однією з родзинок нашої концертної програми. Зараз у нас 50% - це пісні із різних регіонів України, 15% - авторські твори, 15% - кавер-версії на відомі пісні і 20% - лемківські пісні. Наша найближча ціль, це записати альбом лемківських пісень, оскільки в складі гурту є нащадок лемків, а далі візьмемось за інші регіони сучасної України.
– Авжеж, концерти і гастролі зобов’язують готувати собі костюми? Як ці питання вирішують для себе учасники гурту? Шиють самі чи замовляють у відомих дизайнерів?
Юля Вінтюк:
– Спочатку, як тільки ми заснувались, грали у вишиванках. Згодом, пробували підлаштовуватись під різні формати концертів та фестивалів. Це були і вечірні сукні на якійсь помпезній імпрезі, і вишивані строї, або індійські туніки на етно-фестивалях, чи просто вільний стиль одягу. Щодо костюмів – думали вже давно, але дуже складно знайти щось цікаве, й таке, щоб кожному подобалось, адже у всіх дуже різні смаки. Якось познайомились з роботами талановитої дизайнерки з Франківська - Люби Чернікової. В неї дуже цікаві моделі сукенок, сучасні варіанти вишивки, цікаві фасони. А оскільки в нашому репертуарі переважно в основі лежать народні пісні, то хотілось і вишивку, і щоб стильно виглядало. Люба в цьому нам дуже допомогла. Ідея у всіх одна, а образи дуже різні, що виглядає цікаво і гарно. Зауважу, наші сукні шиті з домотканого старовинного конопляного полотна, яке закуповувалось в горах у бабусь. Зараз таке купити - велика рідкість. Ну і звичайно, куди дівчатам без квітів. Всі сукні мають об'ємну квіткову вишивку, красиве мереживо та делікатні орнаменти, вишиті чорною ниткою.
– Чи берете участь у музичних фестивалях – вітчизняних і закордонних? Пригадайте якісь цікаві випадки, які ставалися з вами під час гастролей?
Ірина Семенів:
– Так. Ми відвідали етно-фестивалі у Польщі та Швеції, а з українських - це "Арт-поле", "Тустань", "Трипільське коло"... От цього року на "Країну мрій" збираємось. Пригадую, коли грали на "Тустані", а це фестиваль української середньовічної культури, де багато гостей ходять у лицарських обладунках чи костюмах скоморох, один чоловік намагався поцілити в нас із лука під час виступу. Танцював під сценою, а потім почав вигукувати, що він Купідон і направляти свої "любовні" стріли в нашу сторону. Якось лячно стало отак під прицілом посеред пісні.
Є історія, яку ми досить часто розповідаємо, про те, як повертались з гастролей у Мюнхені через затишне австрійське містечко Гальштат. Хто планує подорож до Австрії, - обов'язково відвідайте. Так от, там ми були проїздом і вирішили перекусити, купивши на вулиці запечених курей. Їжа нам дуже посмакувала і ми вирішили дати нашу візитку кухареві. Коли він глянув на напис Cherry Band, то "професійно" перекрутив нашу назву і сказав: "Ааа, Чікен-бенд!" Ми потім довго сміялись і наш водій навіть пригостив його за вдалі жарти такими дорогими для Австрії цигарками.
– Ваш гурт існує уже три роки. А втім, за такий короткий термін ви уже встигли записати пісні, кліпи, а також виступити у різних містах. А часто у вас питають на концертах, чому так називається група?
Ірина Семенів:
– Назва гурту часто викликає здивування, бо є "трохи неукраїнською". Зате не виникає проблем з перекладом, коли граємо за кордоном, адже назва інтернаціональна. Ну, окрім "Чікен-бенд" (сміється -авт.). Ну, і ще поляки часто нашу назву на свій манір вимовляють як "Шеррі бенд". Чомусь так їм звучить краще. Часом нам рекомендують перейменуватись у "Вишеньки". Ми завжди з усмішкою оцінюємо такі пропозиції. А в соцмережах ми і "Черіки", і "Сherry бандити", по-різному, словом. Назва Cherry Band пов'язана з першою піснею "Чорні черешні", яку ми заспівали, і виникла стихійно після тривалого брейн-стормінгу (мозкового штурму, – авт.). Повірте, придумати назву для гурту, яка б не перестала подобатись вже наступного дня, зовсім нелегко. А Cherry Band нам припала до душі і зараз для нас, і наших прихильників звучить органічно. Перейменуванню не підлягає.
– Колись ви станете відомими, чого я вам направду щиро бажаю. Чи готові ви до слави?
Ірина Семенів:
– Дякуємо! Тут головне пам'ятати, що є метою, а що засобом, тоді й не "закрутить голову". Слава не повинна ставати ціллю, популярність має допомагати поширювати наші музичні ідеї в Україні та за кордоном, давати нам нові можливості і відкривати нашу музику для інших. А цього ми справді хочемо!
Марічка Бондалєтова:
Так, погоджуюсь: до слави потрібно бути готовим. Це трохи важко, коли тебе всі впізнають, слідкують за твоїм особистим життям, людина в деякій мірі втрачає свободу. Але я вважаю, що з цим справлюсь. Якщо Бог дозволить нам досягнути світової слави та визнання - то нашим основним заняттям буде залишатись людьми і не дозволити славі зламати нас.
Дякую за цікаву і приємну розмову.
Рубрика – «Презентація книги»
Петро Картавий
3 жовтня 2014 року в залі Будинку Спілки письменників України презентували книгу Бориса Гуменюка “Вірші з війни”. Автор зранку того дня ще був у зоні АТО, і добирався до Києва з пригодами тому розпочали без його. Спочатку видавець книги Сергій Пантюк розповів про творчий доробок друга, а коли виступав голова ОУН Богдан Червак до зали зайшов Борис Гуменюк, якого зустріли оплесками.
Отримавши мікрофон Борис Гуменюк попросив, щоб вірші із його книги читав Сергій Пантюк, бо йому це робити важко. Про стан, коли війна бурлить у душі поета Юрій Левітанський написав так: “Я не участвую в войне – она участвует во мне”.
Автор книги розповів, як починав фронтове життя у батальйоні “Азов”, а потім брав участь у створенні добровольчого батальйону ОУН, де став заступником командира. Борис Гуменюк поділився спостереженнями про боязке ставлення влади до добровольчих батальйонів, бійці яких воюють завзятіше від призваних по мобілізації. Мобілізований вояк налаштований повернутися додому живим, а доброволець знає – шанс вижити 50 на 50. Вони ніколи не погодяться, щоб частина України залишилася під окупацією. До початку війни професійні військові служили Україні як чиновники, але їх вчили двом функціям: вбивати ворога, і бути готовим вмерти за Батьківщину. Автор першим прочитав такий вірш.
* * *
Дивне це відчуття коли відкриваєш рахунок
Другого дня другого місяця своєї персональної війни
Відкриваєш рахунок своїм убитим.
На цю пору у тебе накопичилося чимало непогашених рахунків.
Кожного року ти сплачуєш по одному року власному життю
Поки життя не скаже: досить
Закриваємо рахунок.
Ти вже давно відкрив рахунок втрат:
Дідусь бабуся батько ще до твого народження
Батько якого ти ніколи не знав
Друг дитинства улюблений собака
Ще один улюблений собака і ще один.
Улюблених собак
І жінок яких кохав ти втрачав найчастіше.
(Відтоді ти не зважуєшся завести собаку
Хіба який приб'ється сам.)
Колись давно ти відкрив рахунок своїм жінкам.
Як її звали? Здається Марта.
Скільки вам було? 7? 8? Десь так.
В тому піонерському таборі в Білій Криниці
Вона навіть не здогадувалася що відкрила твій рахунок.
Сьогоднішній рахунок
Це рахунок здобутків чи втрат?
Ти відкрив рахунок шлюбам
Ти відкрив рахунок дітям
Ти відкрив рахунок книжкам
Спершу - прочитаним
Потім - написаним
Ти відкрив рахунок безконечних помилок і розчарувань.
Окремий рахунок ти відкрив для друзів
Яких важко знаходив
Які легко тебе зраджували
І нарешті ось цей останній рахунок.
Цього разу ти зробив все правильно
Як вчив інструктор
Як його вчили у французькому легіоні
Бери і стріляй (англійською Бішут).
Ніколи не стріляй чергами
Якщо хочеш вбити людину
Стріляй одиночними
Вияви повагу до того
Кого маєш намір убити
Дай йому шанс.
Якщо хочеш когось убити
Ніколи не стріляй у голову
Це - позерство
Ти ж не вбивця
Ти солдат.
Ніколи не думай що перед тобою слабак
Як тільки ти так подумаєш
Кажи своїй мамі нехай починає тебе оплакувати
Ніколи не думай:
Чого ти прийшов на мою землю чужинцю?
Залиш плаксиву політику плаксивим політикам
Взагалі ні про що не думай під час бою
Просто вбивай.
Вияв до нього повагу
Стався до нього як до чоловіка
Як до чоловіка який за мить буде мертвий
Адже саме для цього він сюди прийшов
Бийся з ним як з чоловіком
Як ти бився з ним і сто і тисячу років тому
На сокирах і мечах.
І от - все
Бій закінчено
Він лежить біля твоїх ніг.
Ніколи не думай що ти живий
Бо розчудовий українець
А він мертвий
Бо довбаний кацап.
Якщо ти солдат
То не смій думати про загиблого солдата
Ворожої армії наче лайлива баба
Просто сьогодні Арей з Фортуною
Вирішили що буде так.
Тепер - він твій
Твій трофей
Твоя здобич
Вияви йому повагу
Поводься з ним так
Як хочеш щоб з тобою вороги поводилися
Пам'ятай: ти - солдат лицар
Не мародер і не кат.
Поводься з ним так
Як твій пращур
Який на полюванні перемагав звіра
Поводься як твій прадід
Який одним порухом шаблі
Розрубував ворога навпіл до сідла.
Перед тим як зрізати з ворога скальп
Обчистити його кишені
Забрати у звіра шкуру і м'ясо
Прокажи над ним молитву
Скажи йому: пробач брате
Заберу собі у тебе те
Що тепер тобі не потрібне
Що по праву переможця тепер мені належить
Сьогодні ти а завтра я.
Ти - солдат
Війна - твій хліб
Ти ж не збираєшся через рік
Орати землю сіяти хліб
Чи продавати сране ганчір'я
На тому сраному ринку
Ти ж не збираєшся дожити до семидесяти
І здихати в ліжку від раку простати?
Ти ж хочеш помити чоботи
В Білому морі і натягнути московитку?
Хіба я сказав у Чорному?
Я сказав в Білому синку!
Війна - твій пожиток:
Забирай зброю забирай набої
Забирай золоті цяцьки і готівку.
Того ж самого дня ти залишиш їх шинкареві
У найближчому шинку
І тій безіменній жінці
На тій задроченій автозаправці
Яка слізьми змивала з тебе кров.
І найголовніше солдате
Цього не напишуть в твоїх довбаних книжках
І не покажуть в твоїх довбаних фільмах:
Річ не в тому що ти забрав з кишень убитого ворога
Річ у тому що ти йому поклав.
(Я зазвичай кладу стріляну гільзу
Щоб там бачили хто прийшов.)
Цього разу я зробив усе правильно
Як учив інструктор
Влупив йому дві двійки
Як учитель геометрії
На уроці фізики
В незахищене місце
Під бронежилет.
Я дав йому шанс
Я дав йому шанс вижити
Повернутися на свій Кавказ.
(Я потім довідався
Його звали Умар.)
Одна двійка пройшла мимо
Друга двійка потрапила в ціль.
Одна куля поцілила в бік
І пішла навиліт
А от друга
Друга зачепила низ бронежилету
Змінила траєкторію
Пройшла крізь печінку
І вийшла через живіт.
Дивне це відчуття
Я цього не бачив але знав що влучив
З його сектору більше не вівся вогонь
У наш бік.
Коли бій закінчився
Вони відійшли прихопивши свої трьохсотих
А двохсотих і важку зброю залишили нам.
Я підійшов до того місця де він лежав
Де він мав би лежати
Де я його поклав.
Він мене чекав.
Так
Він чекав на мене
Він тримав широко розплющеними очі
І чекав.
Я закрив йому очі
Забрав його зброю
Я не зміг торкнутися його кишень.
Я пам'ятав чому вчив старий солдат-інструктор
Тож поклав йому на груди чотири стріляні гільзи
Які залишили після тих чотирьох пострілів
Яка з них його
Нехай вибере сам.
Після усього таке відчуття
Наче вже не залишилося межі
Яку не було б перейдено.
Дивне це відчуття...
25.07.2014
Після читання віршів присутні задавали автору запитання. Одне із них у ЗМІ часто нав’язують добровольцям: чи підуть вони після війни походом на Київ, щоб навести там порядок. Із відповіді Бориса Гуменюка відчув, що ця тема болісна для українців, бо влада часто запізнюється із діями. Мабуть поставивши запитання журналістка не розуміла приховану провокацію, що може призвести до втрати державності. Воякам доведеться підняти зброю на побратимів, які за статутом змушені будуть захищати владу. Демократичне суспільство має формувати владу держави законним шляхом, а заздалегідь спланована насильницька її зміна може призвести до нової хвилі окупації. У Євгена Маланюка є вірш про роль влади.
ВЛАДА
Вона виростає, як буря, як шквал,
Спадає мечем і пожаром,
Вдаряє кордоном у груди навал,
Нестерпним осліплює чаром.
Вона – як обіймів напруга п’янка,
Як пристрасті хвиля жагуча...
Так крицею твердне державна рука,
Бо глянь: під вершиною – круча.
Лиш крок, лиш несхоплена хиба, як мить,
Секунда полегші й перерви –
І серце порожнявою загримить,
Нитками потріскають нерви.
Тож хвилю на хвилю, удар на удар,
Однаково – сонце чи хмари.
Бо влада – це серце. В ній доля, і дар,
І щастя пекуче, і кара.